Державна політика щодо жінок має бути спрямованою на створення таких умов життя, за яких вони могли б своєю працею та силами забезпечити оптимальні і рівні можливості з чоловіками для реалізації власного потенціалу і розвитку особистості.

За загального зниження офіційно реєстрованого рівня безробіття в Україні зростають обсяги сільського безробіття. Майже 41% з числа громадян, зареєстрованих у службі зайнятості, є мешканцями села.

Аналіз обсягів і динаміки прихованого безробіття в Україні дає підстави визначити наступні тенденції в цьому секторі ринку праці. В Україні за 2005 -- 2007 pp. відбулось загальне скорочення абсолютної чисельності працюючих в режимі прихованого безробіття.

Позитивна динаміка скорочення чисельності працюючих у стані вимушеної неповної зайнятості призвела до зниження втрат робочого часу: через вимушені адміністративні відпустки -- на 81,1% в Україні і меншою мірою через роботи неповний час -- відповідно на 8,8 і 28,2%. В цілому втрати робочого часу внаслідок вимушеної неповної зайнятості протягом останніх трьох років зменшились на 57%.

Втрати робочого часу на одного працюючого в галузях економіки внаслідок роботи в режимі вимушеної неповної зайнятості скоротились загалом в економіці України з 119,9 годин у 2005р. до 57,6 годин у 2007 p., або на 52%. Безробіття населення є одним із суттєвих чинників, що впливає на соціально-економічне становище населення, зокрема, визначає його бідність і масштаби трудової міграції за межі України. Одним із суттєвих чинників бідності населення України е незадовільний стан ринку праці, зокрема безробіття і вимушена неповна зайнятість. Бідність спонукає економічно активне населення до трудової міграції, зокрема за межі України.

За даними перепису населення, у 2006 p. загальна чисельність населення України становила 48,420 млн. осіб. За середнього рівня бідності 30% -- чисельність бідних громадян становить 14,526 млн. осіб, з них за рахунок безробітних -- 2,232 млн. осіб (або 15,4%), за рахунок вимушеної неповної зайнятості -- 25% працюючих (5100 млн. осіб) і певної частки економічно неактивного населення (7,194 млн. осіб); при рівні бідності -- 40% чисельність бідних -- 19,368 млн. осіб, з них за рахунок безробітних і працюючих в умовах вимушеної неповної зайнятості -- 48,7% і економічно неактивного населення -- 51,7%. Для порівняння -- у Росії 34 млн. осіб знаходяться на межі бідності, що дорівнює 23,2% населення, з них за рахунок безробітних -- 6,9 млн. осіб (або 20%).

Національний ринок праці, за даними 2007 р. складається з 22730 тис. осіб економічно активного населення віком 15--70 років, з них 2232 тис. безробітних і осіб, які знаходяться в стані вимушеної неповної зайнятості -- 5100 тис. осіб. Попит на робочу силу дорівнював 96,9 тис. робочих місць. Таким чином, пропозиція робочої сили без осіб, котрі перебувають у стані вимушеної неповної зайнятості перевищує попит майже у 53 рази, що є одним із чинників трудової міграції громадян України.

Сучасний стан ринку праці України характеризується такими ключовими проблемами:

недостатній рівень реформування трудової сфери, що призводить до неефективної зайнятості і проявляється у концентрації робочої сили на збиткових підприємствах; значні масштаби недовикористання робочого часу зайнятих, низька ефективність праці і недостатній рівень її оплати; зниження частки працюючих у високотехнологічних і наукоємних видах діяльності;

відсутність взаємозв'язку між трудовим вкладом і доходами працівників тощо.

втрата трудових навичок кваліфікованих і висококваліфікованих кадрів внаслідок закриття, реструктуризації великих промислових підприємств, їх збитковості; перехід фахівців і спеціалістів у сферу неформальної зайнятості, тіньової економіки, міграція за кордон;

погіршення якісних характеристик робочих місць, недостатнє введення в дію нових робочих місць, особливо для кваліфікованих кадрів, що збільшує обсяги та рівень безробіття, знижує продуктивність праці і конкурентоспроможність виробництва;

невідповідність між попитом і пропозицією робочої сили, незважаючи на ознаки стабілізації виробництва і пожвавлення інвестиційної активності; поряд з цим обсяги інвестицій у сферу виробництва є недостатніми для вирішення питань забезпечення безробітних сучасними робочими місцями; недостатньою є також державна підтримка підприємництва і малого бізнесу;

недоліки процесів реформування системи державного професійного навчання і освіти, неадекватність масштабів, структури і форм професійної підготовки і перепідготовки кадрів вимогам сучасного ринку праці в аспектах попиту на певні професії; недостатня розвинутість системи підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації; слабка зацікавленість роботодавців у підвищенні кваліфікації працівників;

складна ситуація щодо працевлаштування окремих соціально-демографічних груп населення (молоді, жінок, інвалідів, колишніх військовослужбовців та ін.); збереження селективного підходу при вирішенні питань вивільнення і найму на роботу залежно від статі, віку, стану здоров'я; недоліки системи дотримання норм трудового законодавства щодо режиму і охорони праці окремих груп працюючих;

існуюча диференціація регіональних ринків праці, наявність депресивних регіонів з особливо напруженою ситуацією на ринку праці, значно вищим за середній рівнем безробіття за одночасно обмеженої можливості щодо трудової міграції, що свідчить про недоліки державної системи регулювання цих аспектів зайнятості і безробіття.

Вирішення проблем безробіття на ринку праці України по регулюванню незайнятості населення мають включати заходи, що систематизовані за 7 основними напрямами, зокрема:

1. формування нормативно-правової бази в сфері зайнятості населення.

Забезпечення розробки нових проектів, перегляд і адаптація чинних законодавчих і нормативних актів і міжнародних договорів з питань регулювання процесів незайнятості з невідповідність з міжнародними нормами і принципами, запровадження механізмів захисту внутрішнього ринку праці України.

Законодавче забезпечення підвищення конкурентоспроможності робочої сили на основі адекватного вимогам ринку праці розвитку механізму підготовки кадрів.

2. Професійно-освітня підготовка кадрів, підвищення якості робочої сили.

Розширення зв'язків підприємств і організацій з місцевими освітніми установами всіх рівнів з метою залучення інвестицій на розвиток матеріальної бази навчальних закладів, вдосконалення системи професійної орієнтації учнів загальноосвітніх шкіл з урахуванням потреб місцевих ринків праці.

Вирівнювання освітнього потенціалу між регіонами країни за рахунок трансформації мережі вищих навчальних закладів; зменшення міграційних потоків молоді.

Розвиток системи виробничого навчання персоналу підприємств і організацій, а також випереджаючого навчання працівників, які підлягають вивільненню, як важливого засобу підвищення їх конкурентоспроможності в умовах реформування окремих галузей економіки.

Створення системи безперервної освіти, розробка професійних стандартів з урахуванням вимог до професійного рівня працівників, що дозволить забезпечувати якість і продуктивність виконуваних робіт.

Розроблення і затвердження на державному рівні концептуальних засад формування та розвитку єдиної цілісної системи безперервної професійної освіти, зорієнтованої на задоволення поточних і перспективних потреб у кадрах для сучасного виробництва та сфери послуг.

3. Збереження і створення робочих місць, сприяння розвитку підприємництва та самостійної зайнятості населення.

Реалізація Державної та регіональних програм зайнятості населення, акцентуючи увагу на розширенні сфери прикладання праці за рахунок збереження ефективно функціонуючих та створення нових робочих місць, особливо в регіонах з критичною ситуацією на ринку праці, насамперед у вугільних регіонах, сільській місцевості, малих монофункціональних містах.

Створення сприятливих умов для розвитку сфери малого бізнесу; самозайнятості та підприємницької діяльності безробітних.

Сприяння стабільній діяльності провідних промислових підприємств, які визначають зайнятість в Україні з метою максимального уповільнення темпів скорочення чисельності зайнятих в промисловості, створення в економіці нових робочих місць.

4. Розв'язання проблем зайнятості населення у сільській місцевості.

Підтримка суб'єктів господарювання, що створюють нові робочі місця, особливо в сільській місцевості, регіонах України з високим рівнем безробіття, через надання пільг за рахунок місцевих бюджетів.

Створення додаткових робочих місць у сільській місцевості шляхом розвитку суміжного виробництва, побутового обслуговування, стимулювання малого підприємства і самозайнятості, професійної освіти.

5. Сприяння зайнятості громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці.

Забезпечення можливостей для соціально незахищених категорій громадян (молоді, жінок, інвалідів) в отриманні у повному обсязі послуг з підвищення їх конкурентоспроможності на ринку праці.

Забезпечення соціального захисту громадян, які мають додаткові державні гарантії щодо працевлаштування, вдосконалення механізму бронювання робочих місць та підвищення ефективності їхнього використання.

6. Регулювання соціально-трудових відносин.

Розробка і впровадження механізму надання першого робочого місця випускникам шкіл, випускникам професійних і вищих навчальних закладів.

Залучення коштів місцевих бюджетів і роботодавців для реалізації заходів зі сприяння зайнятості працівників, які підлягають вивільненню.

Посилення державного регулювання питань "прихованого безробіття" і одержання допомоги в цих умовах.

Регулювання процесів трудової міграції, розвиток співробітництва з державами, що мають спільні кордони з Україною.

Створення умов для підвищення територіальної, професійної і соціальної мобільності робочої сили.

Легалізація "тіньової" зайнятості, зокрема в сфері малого бізнесу та підприємництва.

7. Надання соціальних послуг зареєстрованим безробітним.

Вдосконалення професійної освіти безробітних громадян з метою підвищення їх конкурентоспроможності на ринку праці і можливості якнайшвидшого працевлаштування.

Надання матеріальної допомоги безробітним та членам їх сімей, поступове наближення мінімальних розмірів соціальних виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням до прожиткового мінімуму.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ В РЕГІОНІ

У даний час безробіття найбільшою мірою торкнулася жінок у працездатному віці і молоді. Причому молоді - у набагато більшому ступені, чим це офіційно зафіксовано. Пояснюється це тим, що серед молоді лише кожен п'ятий звертається по питанню працевлаштування в службу зайнятості. Інші воліють займатися пошуками роботи самостійно чи поповнюють чисельність незайнятого працездатного населення, що на 01.01.2005 р. перевищило 210 тис. чол., що в 1,3 рази більше, ніж у 2005 р. Багато молоді переміщається в неформальний сектор економіки. У сферу неконтрольованої самозайнятості, посередницьких послуг і неконтрольованого збуту товарів народного споживання ідуть, в основному, особи з вищим утворенням. Тому серед цієї категорії молоді існує схована, офіційно незареєстрованна зайнятість і самозайнятість у "тіньовій" економіці, що не дозволяє оцінити реальні масштаби безробіття.

Процес переміщення молоді з формального офіційно зареєстрованого сектора економіки в неформальний, навіть при тенденції до його зменшення, у цілому має негативний характер, хоча наслідку його неоднозначні. З одного боку, зайнятість у неформальному секторі дозволяє одержати визначений доход, зм'якшити соціальні наслідки кризових явищ в офіційному секторі економіки і забезпечити людині прожитковий мінімум. З іншого боку, погіршується кадровий потенціал основної офіційної сфери економіки, можливості її виходу з кризи за рахунок інтелектуального потенціалу. Збільшуються також розміри доходів, приховуваних від оподатковування, що зменшує, у свою чергу, розміри фондів підтримки безробітних.

Проблема безробіття серед молоді здобуває усе більшу значимість для регіону в зв'язку з тим, що в працездатний вік у 2008 - 2009 роках увійшло більше 150 тис. чоловік, що досягли 16 років. Крім того, кількість учнів у працездатному віці, що навчаються з відривом від виробництва, склало на 01.01.2005 р. 183 тис. чол. Серед випускників вищих навчальних закладів І - ІV рівнів акредитації і ПТУ з кожним роком реєструється усе більше безробітних. Так, у 9 районних центрах зайнятості м. Харкова за станом на 01.07.2009 р. знаходилося на обліку 219 випускників ПТУ, 196 випускників вищих навчальних закладів І - ІІ рівнів акредитації і 222 випускника вищих навчальних закладів ІІІ - ІV рівнів акредитації. У 28 районних центрах зайнятості області більше всього безробітних зареєстровано серед випускників ПТУ (807 чол.), вузів І - ІІ рівнів акредитації (372 чол.), вузів ІІІ - ІV рівнів акредитації (119 чол.).

Управління зайнятістю молоді, її професійна орієнтація з наступною підготовкою у вузах І - ІV рівнів акредитації і ПТУ відповідно до потреб економіки регіону має велике значення. Не можна допустити сплеску безробіття серед молоді. Такі явища мають тенденцію до росту, про що свідчать статистичні дані Харківського обласного управління статистики. Так у 2009 р. у порівнянні з 2005 р. злочинність серед молоді у віці від 18 до 24 років зросла в 2,3 рази, а серед 25 - 29-літніх - у 1,96 рази.

Інтенсивна боротьба з безробіттям може привести до чергового росту інфляції, збільшенню чисельності "працюючих утриманців", оплачуваних за рахунок внеску в кінцеві результати роботи кваліфікованої робочої сили, що володіє високим трудовим потенціалом, знаннями й уміннями. Тому необхідна ефективна система керування зайнятістю в регіоні. Реалізація цієї задачі припускає знання і творче використання закордонного досвіду з урахуванням специфіки ситуації сформованої на ринку праці як в Україні в цілому, так і в кожнім її регіоні.

У табл. 2.1. розглянуто стан пропозиції робочої сили та попиту на неї на зареєстрованому ринку праці Харківського регіону.

Таблиця 2.1 Пропозиція робочої сили та попит на неї на зареєстрованому ринку праці Харківської області

Можливість адаптації закордонного досвіду становить великий інтерес. Процеси керування і регулювання зайнятості в розвинутих капіталістичних країнах мають свої особливості, що відбивають специфіку соціально-економічних і політичних умов і враховуючі ступінь взаємодії органів влади, профспілок і роботодавців. Наприклад, у США в регулюванні зайнятості велику роль грають колективні договори. Багато які з них передбачають здійснення програм навчання і перенавчання (фінансованих тільки підприємцями чи разом із профспілками) робітників, перекладних на нові робочі місця, створення спільних комітетів для рішення питань, зв'язаних зі звільненнями по різних причинах [53].

У склад зайнятого населення включаються не тільки наймані працівники, але й роботодавці, самозайняте населення та інші категорії економічно активного населення, які за свою працю отримують будь-яку винагороду. Як показує рис. 2.1, найбільшу питому вагу в Україні становлять наймані працівники.

Рис.2.1. Структура зайнятого населення за статусами зайнятості у 2009р.

Роботодавці становлять лише 2%. При цьому у 2007р. один роботодавець наймав в середньому 35 чоловік. Значну частину зайнятого населення складають ті, що працюють на власних підсобних господарствах, що мають сільськогосподарську спеціалізацію. Це певною мірою негативно характеризує ринок праці, оскільки багато домогосподарств мають такі підсобні господарства у зв'язку з неможливістю отримувати пристойний дохід, продаючи свою робочу силу на ринку праці. Розроблена в роботі на основі закордонного досвіду організаційна модель управління зайнятістю населення на регіональному рівні базується на таких принципах: цілеспрямованість, комплексність, динамізм, гнучкість, соціальне партнерство роботодавців, профспілок і держави.

Пропонована модель дозволить підсилити взаємодію структур керування на різних рівнях (держави, регіону, підприємства, профспілок); запобігти надвиробництву висококваліфікованої робочої сили по тим професіям і спеціальностям, що не користаються попитом на ринку праці, створити єдину інформаційну базу з метою оперативного керування підготовкою робочої сили і зайнятістю працездатного населення в працездатному віці.

2.2 Підсумки роботи обласної служби зайнятості Харківського регіону

Відкрите акціонерне товариство “Березанське” було засноване 21 січня 1990 року. Специфічною особливістю підприємства являється те, що воностворювалось як дочірнє підприємство, завдяки цьому воно починало свою діяльність не з порожнього місця.

Засновниками ВАТ “Березанське” є:

Громадянин України - Болєлий Іван Денисович

Громадянин України - Гребельник Юрій Федорович

Вищим органом управління фірми “Березанське” є збори Наглядової Ради. У перервах між зборами НБ керування компанією здійснюється директором, що обирається нею на необмежений термін.

Директором ВАТ “Березанське” обраний Болєлий Іван Денисович.

Організація праці компанії “Березанська” побудована на проектно-орієнтованій основі. Під кожен проект, яким займається компанія, виділяється проектна група, що складається зі співробітників різних відділів, що займаються впровадженням проекту протягом всього його життєвого циклу.

Підприємство займається виготовленням та впровадженням сільськогосподарської продукції. Основний вибір у конкурентній боротьбі ВАТ “Березанське” робить на те, що намагається забезпечити комплексне рішення завдань своїх Клієнтів. Це дозволяє замовникам компанії заощадити свій час і гроші. Комплексне рішення має на увазі рішення завдань автоматизації “під ключ”, тобто:

провести комплексне перед проектне обстеження підприємства замовника;

скласти технічне завдання на впровадження проекту автоматизації;

забезпечити замовника необхідним сільськогосподарським устаткуванням (з повним введенням його в дію);

розробити і впровадити в дію систему автоматизації;

навчити співробітників замовника роботі з отриманим устаткуванням;

забезпечити супровід системи.

Таблиця 2.3 Фінансове положення підприємства у 2009 році

Більш детальну інформацію про прибутки та збитки підприємства у 2009 році представлено на додатку А.

На підприємстві працює більш ніж 200 працівників, хоча при заснуванні підприємства кількість працівників дорівнювала 15. А отже підприємство забезпечує робочі місця особам, що прагнуть працювати. І цим керівництво підприємства зменшує кількість безробітних у державі. Також планується розширення виробництва з подальшим працевлаштуванням 100 осіб, котрі шукають роботу.

Керівництво сподівається на довгострокове і плідне співробітництво з кожним зі службовців та робітників компанії. Для кожного співробітника відповідно до завдань відділів їхні керівники (з узгодженням адміністрації) готують опис посадових інструкцій, обов'язкових для виконання.

Однак посадові інструкції переслідують здебільшого мету більш чіткої організації роботи співробітника в розрізі роботи свого відділу (чи фірми). Кожен співробітник повинен бути підлеглий цілям, що ставить адміністрація компанії перед відділами і їх керівниками. Таким чином, співробітники у своїй роботі керуються не тільки посадовими інструкціями, але і головним чином розпорядженнями керівників своїх відділів (чи керівництва фірми).

Керівники відділів функціонально підкоряються адміністрації компанії. Кожний з керівників відділів зобов'язаний організувати чітку роботу колективу. Він відповідальний за усе, що стосується роботи відділу: розвиток і можливе розширення відділу, продуктивність і якість виконання робіт, дисципліну і взаємозамінність співробітників, чистоту і порядок у відділі і т.д.

Для вирішення цих завдань адміністрація компанії довіряє керівникам відділів максимально можливе коло повноважень і жадає від них відповідних віддачі й ініціативи.

При своїй можливій відсутності на робочому місці (із причин відпусток чи хвороб, можливих роботах поза стінами офісу і т.п.) керівник відділу зобов'язаний призначити старшого по відділу. Крім того, він повинний провести всі можливі дії по забезпечення чіткої роботи колективу відділу на час своєї відсутності.

Взаємодії між відділами в цілому повинні будуватися на рівні їхніх керівників. Це, однак, не виключає ті виробничі зв'язки між співробітниками різних відділів, що сприяють більш оперативному і якісному виконанню виробничих задач.

Згодом можливі корективи в посадових інструкціях співробітників. Це може бути пов'язано з можливими перестановками в штаті, у тому числі через появу нових співробітників, появи нових завдань відділів і фірми в цілому.

Більш того, можливі непрофільні і невизначені роботи (у т.ч. підготовка й участь у виставках, семінарах, можлива взаємозамінність в умовах хвороб, відпусток співробітників і т.п.), що є невід'ємною практикою роботи в умовах розвитку й удосконалювання підприємництва.

Адміністрація вітає прагнення співробітника до підвищення свого професійного рівня, його активність і ініціативу. І не в якому випадку не слід вважати прояв активності й ініціативи прагненням до конкуренції усередині колективу. Без них неможливо розвиватися, без цього немає майбутнього в нашому бізнесі.

Атмосфера відкритості у колективі повинна поширюватись не тільки всередині колективу, але і стосовно до партнерів фірми і її клієнтів. Однак, не слід плутати її зі зневажливим відношенням до дотримання комерційних таємниць компанії.

На сьогоднішній день ВАТ «Березанське» стабільно входить у число ведучих фірм своєї галузі. Подальшою стратегічною метою компанії буде завоювання ведучих позицій на всеукраїнському ринку сільськогосподарської продукції.

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ ЗАЙНЯТОСТІ В РЕГІОНІ

3.1 Безробіття та державна політика його обмеження на регіональному рівні

Рівень, структура та стан регіонального ринку праці зумовлюються спеціалізацією економіки, обсягами ресурсного потенціалу, масштабами структурних перетворень, реальними можливостями розширення сфери прикладання праці. Структурні зрушення зайнятості населення в соціально-економічному контексті виявляються залежно від форми власності на засоби виробництва. Але ці питання ще не знаходять адекватного висвітлення у працях сучасних дослідників ринку праці України. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб [1].

У загальному обсязі виробництва Харківської області за 2009 рік питома вага продукції харчової промисловості становить 30,6 %, паливно-енергетичного комплексу - 21,1, машинобудування - 24,9, легкої промисловості - 0,6, інших галузей - 22,8 %.

Провідним у структурі промисловості області за важливістю та обсягами виробництва традиційно залишається машинобудування. Але втрата ринків збуту, у т.ч. і зовнішніх, спричинила відсутність на більшості підприємств замовлень на виготовлення продукції та уповільнений процес реалізації товарів внаслідок їх високої собівартості. Обсяги виробництва у цій галузі у 2009 p. скоротилися на 17 % порівняно з 2008 р. У такому режимі працює майже половина підприємств цієї галузі, у т.ч. й ті, що в рейтингу за обсягами виробництва посідають перші місця і значною мірою впливають на результат роботи всієї галузі регіону.

Майже четверту частину в структурі промислового виробництва регіону займає паливно-енергетичний комплекс. У 2009 p. галузь підвищила темпи виробництва електроенергії, порівняно з попереднім роком, на 4,95%, видобутку енергетичних матеріалів -- на 4,43, виробництва продуктів нафтопереробки - на 3,35 % [42].

Пріоритетними напрямами регулювання зайнятості населення в регіоні повинні бути:

1.Створення нових і додаткових та збереження старих робочих місць.

2.Стимулювання нетрадиційних форм зайнятості: зайнятості неповний робочий час, тимчасової зайнятості, роботи на дому, сумісництва.

3.Організація професійного навчання безробітних.

Втілення цих напрямів вимагає удосконалення регіонального управління, яке має полягати у:

забезпеченні на відповідній території реалізації державної політики у сфері зайнятості населення;

здійсненні моніторингу у сфері зайнятості та загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, аналізові та прогнозуванні розвитку процесів у соціально-трудовій сфері відповідної території;

організації на засадах соціального партнерства проведення переговорів і укладення угод між місцевими органами виконавчої влади, об'єднаннями роботодавців та профспілок;

організації розроблення та подання на розгляд держадміністрацій відповідного регіону територіальних програм зайнятості населення, спеціальних програм щодо стабілізації зайнятості населення з визначенням фінансового забезпечення для регіонів з кризовою ситуацією на ринку праці;

аналізові демографічної ситуації, прогнозуванні її впливу на ринок праці та зайнятість населення.

Характерною рисою розвитку сучасної економіки є перерозподіл робочої сипи на користь сфери підприємницької діяльності та малого бізнесу, у т.ч. особистого підсобного сільського господарства. Зміна форм власності і господарювання призвели до формування в Харківському регіоні секторів економіки з вигіднішими, ніж у державному, умовами найму працівників. Зростання їх питомої ваги у приватному секторі свідчить про значні зміни у структурі трудових ресурсів щодо їх розміщення на підприємствах різних форм власності.

Для забезпечення продуктивної зайнятості населення регіону важливо налагодити взаємодію з роботодавцями, які безпосередньо надають послуги безробітним чи тимчасово безробітним громадянам, у тому числі тим, на кого поширюється 5-відсоткова квота робочих місць [2].

У сучасних умовах ринкового реформування економіки відбуваються суттєві зміни в змісті і формах прояву економічних категорій. В першу чергу це стосується трудової сфери, де на зміну державній регульованій системі включення робітника до процесу виробництва прийшов ринок праці. Процес його формування виявляє глибокі протиріччя між сучасним станом зайнятості і уявленням, що склалося про ринок праці, товарну форму робочої сили, її вартість і ціну. З'явилася і низка нових явищ у сфері зайнятості населення: сегментація ринку праці за формами власності і статусу зайнятості, розвиток неформального сектора, малого підприємництва та інше. У зв'язку із цим необхідні принципово нові підходи до оцінки цих явищ. Формування українського ринку праці супроводжується серйозними суперечностями між попитом та пропозицією на ринку праці, галузевими та територіальними диспропорціями в розміщенні трудових ресурсів, невідповідністю регулюючих механізмів потребам збалансованого розвитку ринку праці.

Державне регулювання ринку праці можна представити таким чином (див. рис.3.1).

В літературі регулювання зайнятості розуміється іноді як підтримання нормального з точки зору ринкової економіки співвідношення попиту і пропозиції на ринку праці. Однак це дещо хибна позиція.

113

Рис. 3.1. Державне регулювання ринку праці

По-перше, вона ставить за мету слугування держави не потребам суспільства, а ринковій економіці, тобто потребам великого приватного капіталу. З точки зору суспільства нормальним є таке співвідношення попиту і пропозиції праці, яке забезпечує всіх працездатних і бажаючих працювати роботою, яка відповідає їх освіті, професійним талантам, здібностям тощо. При цьому рівень природного безробіття має бути якомога меншим, що забезпечує інституційний розвиток ринку праці. Тобто політика регулювання ринку праці державою повинна обов'язково мати соціальний характер, що зумовлено соціальним характером трудових відносин і самого ринку праці.