Поточне планування здійснюється у межах календарного року шляхом розроблення та включення відповідних заходів до розділу «Охорона праці» колективного договору.

Оперативне планування роботою з охорони праці здійснюється за підсумками контролю стану охорони праці в структурних підрозділах і на підприємстві в цілому або перевірок органів державного нагляду. Оперативні заходи щодо усунення виявлених недоліків зазначаються у наказі роботодавця. Функція СУОП щодо організації та координації робіт передбачає формування органів управління охороною праці на всіх рівнях управління і всіх стадіях виробничого процесу, визначення обов'язків, прав, відповідальності та порядку взаємодії осіб, що приймають участь у процесі управління, а також прийняття та виконання відповідних рішень.

Контроль за станом охорони праці. Дійове управління охороною праці можна здійснювати тільки при наявності повної, своєчасної і точної інформації про стан охорони праці на об'єкті. Одержати таку інформацію, виявити можливі відхилення від норм та правил з охорони праці, перевірити додержання вимог законодавства про охорону праці та виконання відповідних планів, програм, приписів, прийнятих рішень можна тільки на підставі регулярного та об'єктивного контролю. Тому контроль стану охорони праці є найбільш відповідальна та трудомістка функція процесу управління. Контроль за охороною праці може бути:

відомчим, що здійснюється посадовими особами, повноважними представниками та службами міністерства або іншого центрального органу виконавчої влади, а також асоціації, корпорації, концерну або іншого об'єднання підприємств;

регіональним, що здійснюється посадовими особами, повноважними представниками та службами місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування;

громадським, що здійснюється виборними органами та представниками професійних спілок, інших громадських організацій;

страховим, що здійснюється страховими експертами з охорони праці Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

внутрішнім, що здійснюється в межах підприємства (установи, організації) відповідними службами, посадовими особами та громадськими інспекторами (уповноваженими трудових колективів) цього підприємства.

Виключно важливе значення має внутрішній контроль, який на відміну від інших видів контролю проводиться значно частіше та від дієвості якого вагомо залежить стан охорони праці на підприємстві. Внутрішній контроль підрозділяється на: оперативний (повсякденний); такий, що здійснюється службою охорони праці підприємства; громадський; адміністративно-громадський трьохступеневий.

Оперативний контроль з боку керівників робіт і підрозділів, а також інших посадових осіб підприємства проводиться згідно із затвердженими посадовими обов'язками.

Служба охорони праці контролює виконання вимог з охорони праці у всіх структурних підрозділах та службах підприємства.

Рис. 4.1. Форми контролю за охороною праці

У справі створення здорових та безпечних умов праці значна роль відводиться громадському контролю, який здійснюється громадськими інспекторами з охорони праці або представниками трудових колективів (якщо профспілкова організація на підприємстві не створювалася), а також комісією з питань охорони праці підприємства (за рішенням загальних зборів або конференції працівників підприємства).

Адміністративно-громадський трьохступеневий контроль проводиться на трьох рівнях (ступенях). На першому рівні контролю начальник виробничої дільниці (майстер) спільно з громадським інспектором профгрупи щоденно перевіряють стан охорони праці на виробничій дільниці. На другому рівні -- начальник цеху спільно з громадським інспектором та спеціалістами відповідних служб цеху (механік, електрик, технолог) два рази в місяць (згідно із затвердженим графіком) перевіряють стан охорони праці в цеху. На третьому рівні контролю щомісячно (згідно із затвердженим графіком) комісія підприємства під головуванням керівника (головного інженера) перевіряє стан охорони праці в цілому на підприємстві. До складу комісії входять: керівник служби охорони праці, голова комісії з охорони праці (або представник профкому), керівник медичної служби, працівник пожежної охорони та головні спеціалісти підприємства (технолог, механік, енергетик). Результати роботи комісії фіксуються в журналі трьохступеневого контролю і розглядаються на нараді. За результатами наради видається наказ по підприємству.

Слід зазначити, що крім контролю за станом охорони праці на підприємстві здійснюється й державний нагляд за додержанням законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці з боку уповноважених органів і посадових осіб (державних інспекторів).

Облік, аналіз і оцінка показників охорони праці та функціонування СУОП спрямовані (відповідно до одержаної інформації) на розробку та прийняття і відповідних рішень керівниками усіх рівнів управління (від майстра дільниці до керівника підприємства). Суть даної функції полягає у системному та систематичному обліку показників стану охорони праці, в аналізі одержаних даних та узагальненні причин недодержання вимог законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці, причин невиконання планів покращення стану безпеки, гігієни праці, виробничого середовища, а також у розробці заходів, спрямованих на усунення виявлених недоліків. Аналізуються матеріали про нещасні випадки та професійні захворювання; результати всіх видів контролю за станом охорони праці; дані паспортів санітарно-технічного стану умов праці в цеху (на дільниці); матеріали спеціальних обстежень будівель, споруд, приміщень, обладнання та ін. За результатами обліку, аналізу та оцінки стану охорони праці вносяться доповнення та уточнення до оперативних, поточних та перспективних планів роботи з охорони праці, а також визначаються кращі серед структурних підрозділів, служб, працівників за досягнуті показники з охорони праці.

Стимулювання діяльності з охорони праці направлено на створення зацікавленості працівників у забезпеченні здорових та безпечних умов праці. Відповідно до Закону України «Про охорону праці» до працівників підприємств можуть застосовуватися будь-які заохочення за активну участь та ініціативу в здійсненні заходів щодо підвищення безпеки та покращення умов праці. Стимулювання передбачає моральні та матеріальні заохочення. До числа останніх належать: премії, винагороди за виконану конкретну роботу, винахідництво та раціоналізаторські пропозиції з питань охорони праці та ін.

4.2 Проблеми забезпечення життєдіяльності населення в сучасних умовах

Бурхливий науково-технічний прогрес, особливо в другій половині XIX сторіччя, сприяв не тільки підвищенню виробництва, росту матеріального добробуту та інтелектуального потенціалу суспільства, але й значно підвищив можливість аварій великих технічних систем. Разом з тим економічні, духовні, релігійні, етнічні та інші суперечки спричинили в цей період до великої кількості війн та збройних конфліктів.

Незважаючи на те, що міжнародна обстановка останнім часом стабілізується, однак військова загроза для більшості країн залишається і кількість збройних конфліктів зростає.

Зростання кількості і розширення масштабів надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, які викликають значні матеріальні та людські втрати, роблять вкрай актуальною проблему забезпечення безпеки в природно-техногенній та екологічній сфері.

За останні 30 років в природних катастрофах загинуло більше 4 млн. осіб, а кількість постраждалих перевищила 3 млрд. осіб. Прямі економічні збитки склали більш, як 400 млрд. доларів.

Серйозні занепокоєння викликає стан техногенної безпеки, оскільки техногенні катастрофи призводять до загибелі великої кількості людей. Мабуть, стратегія техногенної безпеки в найближчий час суттєво не зміниться. Це районування територій за ступенями ризику, здійснення заходів з попередження аварій і техногенних катастроф, підготовка сил для ліквідації наслідків, участь у державному контролі з питань техногенної безпеки, соціальний захист постраждалого населення.

Аналіз світового досвіду показує, що в сучасних умовах необхідно діяти у таких напрямках:

всебічне удосконалення нормативно-правової бази;

створення методології оцінки ризику;

здійснення моніторингу за станом навколишнього середовища;

здійснення заходів з попередження надзвичайних ситуацій природного характеру або максимального зниження їх наслідків;

підготовка сил і засобів та підтримання їх у готовності до дій у НС;

проведення навчань для населення з дій при НС природного характеру;

міжнародна співпраця з питань захисту населення на території певної держави.

Крім регіональних проблем існують глобальні проблеми людства, які мають як однакові, так і різні прояви в різних районах Землі, що пов'язано з місцевими особливостями. Не претендуючи на повне їх визначення, назвемо основні з них: демографічна, екологічна, війни та миру, природних катастроф та техногенної безпеки, енергетики, виснаження земних надр, бідність, нестача харчів, міжетнічне протистояння, релігійна нетерпимість, організована злочинність, тероризм, виникнення нових хвороб, наркоманія, деградація духовно-моральної сфери. Вони характерні для всіх або більшості країн. Такі проблеми, в основному, не можуть бути вирішені зусиллями окремих країн для цього потрібні зусилля всієї світової спільноти.

Розвиток цивілізації веде до зростання кількості населення нашої планети. Обґрунтованою є думка, що щільність населення наближається до своєї критичної помітки. На початку нашої ери на Землі мешкало 250 млн. осіб. На початку XIX сторіччя чисельність населення планети сягнула 1 млрд., а в 1986 році -- 5 млрд. осіб. У листопаді 2004 року на Землі з'явився б-ти мільярдний мешканець.

Одночасно з демографічним вибухом відбувається процес урбанізації населення. За даними ООН, частка міського населення складає понад 80%. Виникають мегаполіси, що сприяє знищенню природного середовища.

Проблеми взаємодії між людиною та навколишнім середовищем зумовлені її життєдіяльністю. Під впливом антропогенної діяльності відбуваються зміни природного стану. Недотримання законів природокористування негативно впливає на Довкілля і спричиняє вкрай негативний вплив на умови життя як існуючого, так і наступних поколінь людей.

Зростання чисельності населення зумовлює зростання промислового виробництва та транспортних засобів. Це, в свою чергу, супроводжується зростанням споживання сировинних ресурсів.

Порівняно з 1960 роком у 2005 році споживання електроенергії у світі складає 413%. Як показує статистика, промислове виробництво подвоюється кожні 12-- 15 років, але при цьому зростають викиди забруднюючих речовин в атмосферу.

Вважається, що за ступенем забруднення природного середовища перше місце посідають металургійна промисловість та транспорт. Але чисельність світового автотранспортного парку з 1960 по 1990 роки зросла від 120 до 420 млн. автомобілів.

З метою підвищення родючості ґрунтів та боротьби з шкідниками в сільському виробництві використовуються різноманітні пестициди та гербіциди, які негативно впливають на стан оточуючого середовища.

Згідно з Законом України "Про цивільну оборону України", запобігання надзвичайним ситуаціям природного і техногенного характеру, ліквідація їх наслідків, максимальне зниження масштабів втрат та збитків є загальнодержавною проблемою і одним з найважливіших завдань органів виконавчої влади і управління всіх рівнів.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1099 від 15 липня 1998 року "Про порядок класифікації надзвичайних ситуацій" затверджено "Положення про класифікацію надзвичайних ситуацій".

Надзвичайна ситуація - порушення нормальних умов життя і діяльності людей на об'єкті або території, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом чи іншою небезпечною подією, яка призвела (може призвести) до загибелі людей або значних матеріальних втрат.

Стихійне лихо -- явище природи, яке викликає катастрофічні обставини і характеризується раптовим порушенням нормального життя та діяльності населення, загибеллю людей, руйнуваннями або пошкодженнями будівель та споруд, знищенням матеріальних цінностей.

Небезпечне природне явище - подія природного походження або результат діяльності природних процесів, які за своєю інтенсивністю, масштабом поширення і тривалістю можуть вражати людей, об'єкти економіки та довкілля.

Аварія - небезпечна подія техногенного характеру, що створює на об'єкті, або. території загрозу для життя і здоров'я людей і призводить до руйнування будівель, споруд, обладнання і транспортних засобів, порушення виробничого або транспортного процесу чи завдає шкоди довкіллю.

Залізничний транспорт. Основними причинами аварій та катастроф на залізничному транспорті є: несправності колій рухомого складу; засобів сигналізації, централізації та блокування; помилки диспетчерів; неуважність та халатність машиністів. Найчастіше виникають надзвичайні ситуації при сході рухомого складу з колій, зіткненнях, наїздах на перепони на переїздах, при пожежах та вибухах безпосередньо у вагонах. Не виключаються розмиви залізничних колій, обвали, осипи, зсуви, затоплення. При перевезенні небезпечних вантажів, таких, як гази, легкозаймисті, вибухонебезпечні, ядучі, отруйні та радіоактивні речовини, виникають вибухи, пожежі цистерн та інших вагонів. Аварійні ситуації при перевезеннях залізницею радіоактивних речовин і сильнодіючих отруйних речовин (СДОР) найбільш небезпечні. Такі аварії можуть призвести до небезпечного опромінення людей і радіоактивного забруднення навколишнього середовища, а при виході СДОР у зовнішнє середовище - до гострих отруєнь пасажирів і хімічного зараження повітря, ґрунтів і об'єктів колійного господарства. Складна обстановка може скластися в результаті аварії в межах залізничної станції. Як правило, поблизу залізничних вузлів розташована міська (селищна) забудова з високою щільністю населення. На порівняно малій території станції звичайно зосереджується велика кількість вагонів із різноманітними вантажами. Тут же можуть знаходитися значні групи людей -- в поїздах, на платформах, у будинку вокзалу і навколо них. Це створює для них загрозу при вибухах, зараженні повітря радіоактивними та хімічними речовинами.

Морський та річковий транспорт. Можливий ризик для безпеки життя людини на морських транспортних засобах значно вищий, ніж на авіаційних та залізничних видах, але нижчий, ніж на автомобільних. У світовому морському транспорті щорічно зазнають аварій понад 8000 кораблів і гине з них понад 200 одиниць. Безпосередньої небезпеки для життя під час аварії зазнають понад 6000 осіб, з яких 2005 гине. Катастрофа Може статися в порту (пристані) або в умовах руху судна по річці, акваторії моря (озера).

Основними причинами загибелі кораблів є посадка на рифи, зіткнення з іншим судном або із палями мостів, перекидання, пожежі, витік небезпечних речовин, порушення норм експлуатації та правил безпеки, помилкові функціональні дії команди та інше. Складна обстановка може виникнути при швидкоплинності аварійної ситуації, особливо у відкритому морі.

Авіаційний транспорт. Аварії і катастрофи повітряного транспорту можуть виникати: починаючи з моменту запуску двигунів, при розбігу по злітно-посадковій смузі, на зльоті, під час польоту і при посадці, аж до вимикання двигунів. В авіаційних аваріях відбувається руйнування літака різного ступеню, а при катастрофі, крім цього, ще маємо й людські жертви. Світова статистика свідчить про те, що майже половина аварій і катастроф відбувається на льотному полі і половина в повітрі на різних висотах, нерідко над малонаселеною і (важкодоступною) територією землі або над водною поверхнею. Падіння літака (вертольота) може бути причиною жертв як на його борту, так і на землі (при падінні на житлові забудови), може призвести до руйнування виробничих споруд і порушення виробничих процесів.

Автомобільний транспорт. Причини дорожньо-транспортних подій можуть бути різними. Це, насамперед, порушення правил дорожнього руху, технічні несправності автомобілів, перевищення швидкості руху, а також недостатня підготовка осіб, що управляють автомобілем, слабка їх реакція на перешкоди, Нерідко причиною аварій і катастроф стає управління автомобілем осіб у нетверезому стані. До серйозних дорожньо-транспортних подій призводить також невиконання правил перевезення небезпечних вантажів та недотримання при цьому необхідних вимог безпеки.

Іншою причиною дорожніх аварій є незадовільний стан доріг. Інколи можна бачити відкриті люки, необгороджені та неосвітлені ділянки ремонтних робіт, відсутність знаків про попередження небезпеки. Все це в сукупності призводить до великих втрат. Причинами дорожньо-транспортних подій є також відсутність дорожніх знаків або несправність сигналізації на залізничних переїздах, низький технічний стан автомобілів, перевищення швидкості руху, взаємодії «водій-пішохід» та інші.

Катастрофа - велика за масштабами аварія чи інша подія, що призводить до тяжких, трагічних наслідків.

Відповідно до характеру подій бувають різні види надзвичайних ситуацій:

Надзвичайні ситуації техногенного характеру: транспортні аварії (катастрофи), пожежі, неспровоковані вибухи чи їх загроза, аварії з викидом (загрозою викиду) небезпечних хімічних, радіоактивних, біологічних речовин, раптове руйнування споруд та будівель, аварії на інженерних мережах і спорудах життєзабезпечення, гідродинамічні аварії на греблях, дамбах.

Зростання масштабів господарської діяльності і кількості великих промислових комплексів, концентрація на них агрегатів і установок великої і надвеликої потужності, використання у виробництві потенційно небезпечних речовин у великих кількостях -- все це збільшує вірогідність виникнення техногенних аварій.

Надзвичайні ситуації техногенного походження містять у собі загрозу для людини, економіки і природного середовища або здатні створити її внаслідок ймовірного вибуху, пожежі, затоплення або забруднення (зараження) навколишнього середовища.

Надзвичайні ситуації виникають, як правило, на потенційно техногенне небезпечних виробництвах. До них відносяться в першу чергу, хімічно небезпечні об'єкти, радіаційне небезпечні об'єкти, вибухо- та пожежонебезпечні об'єкти, а також гідродинамічне небезпечні об'єкти. В останні роки значно зросла також небезпека аварій і катастроф на транспорті.

Надзвичайні ситуації техногенного характеру прийнято класифікувати за такими основними ознаками:

за масштабами наслідків (об'єктового; місцевого, регіонального і загальнодержавного рівня);

за галузевою ознакою (надзвичайні ситуації -- у сільському та лісовому господарствах, у заповідній території, об'єкти особливого природоохоронного значення.

у водоймах, на об'єктах промисловості, транспорту, житлово-комунального господарства.

Аварії техногенного характеру класифікуються також з урахуванням критеріїв розміру заподіяних чи очікуваних економічних збитків.

Фактори ураження, джерел надзвичайних техногенних ситуацій розподіляються на фактори: прямої дії (первинні) та побічної дії (вторинні). Первинні фактори ураження безпосередньо викликаються виникненням джерела техногенної НС. Вторинні фактори ураження викликаються змінами об'єктів навколишнього природного середовища первинними факторами ураження. Фактори ураження джерел техногенних НС за механізмом дії розподіляють на фактори фізичної та хімічної дії.

До факторів ураження фізичної" дії відносять: повітряну ударну хвилю, хвилю тиску в ґрунті, сейсмічну вибухову хвилю, хвилю прориву гідротехнічних споруд, дію уламків, екстремальний нагрів середовища, теплове випромінювання, іонізуюче випромінювання. До факторів ураження хімічної дії відносять токсичну дію небезпечних хімічних речовин.

Надзвичайні ситуації природного характеру: небезпечні геологічні, метеорологічні, гідрологічні явища, деградація ґрунтів чи надр, природні пожежі, зміна стану повітряного басейну, інфекційна захворюваність людей, сільськогосподарських тварин, масове ураження сільськогосподарських рослин хворобами чи шкідниками, зміна стану водних ресурсів та біосфери.

Пожежі -- це неконтрольований процес горіння, що стихійно виникає і розповсюджується в навколишньому середовищі і супроводжується інтенсивним виділенням тепла, диму та світловим випромінюванням, що створює небезпеку для людей і завдає шкоду об'єктам господарської діяльності та навколишньому середовищу. Вони поділяються на лісові і торф'яні пожежі.

Лісові пожежі виникають, головним чином, з вини людини та внаслідок дії деяких природних чинників (грози, вулканічної діяльності). Вогонь може швидко розростися і, підхоплений вітром, стати вогненним валом, що знищує на своєму шляху все живе і перетворює ліси в нежиттєздатні пустелі. При цьому, виникає реальна загроза для населених пунктів, життя людей, домашніх тварин, матеріальних цінностей. Найбільш небезпечними бувають жаркі та сухі літні дні з відносною вологістю повітря - 30-40%. Залежно від характеру горіння, швидкості розповсюдження вогню та розмірів пошкодження лісу розрізняють чотири категорії лісових пожеж: низові (або низинні), верхові (або повальні), підземні (торф'яні або ґрунтові) та пожежі дуплистих дерев. Найбільш розповсюджені низові пожежі, частка яких складає близько 80% з усіх випадків можливих пожеж.

Низові (низинні) пожежі виникають у результаті згорання хвойного підліску, живого надґрунтового покриву (моху, лишайника, трав'янистих рослин, напівчагарників і чагарників) та мертвого покриву або підстилки (опалого листя, хвої, кори, сушняку, хмизу, бурелому, гнилих пнів), тобто рослин та рослинних залишків, розташованих на ґрунті або на невеликій висоті (1,5- 2 м). Полум'я має висоту до 50 см, швидкість розповсюдження вогню невелика - 100-200 м/год., а при сильному вітрі -- до 1 км у рівнинній місцевості та від 1 до 3 км на схилах.

Верхові лісові пожежі виникають із низових і відмінність їх у тому, що згоряє не тільки надґрунтовий покрив, але й нижні яруси дерев та крони жердняків. Однак, можуть бути ще й вершинні пожежі, коли вогнем знищуються лише крони дерев. Але без супроводу низинної пожежі, вони довго продовжуватися І не можуть. Під час верхових пожеж виділяється багато тепла. Висота полум'я при цьому становить 100 м і більше. В таких випадках вогонь перекидається на значні відстані, іноді на декілька сотень кілометрів, тому що швидкість пожежі зростає до 8-25 км/год.

Торф'яні пожежі. В осередках ґрунтових пожеж створюються завали із опалих дерев і ділянок згорілого торфу. Однак торф'яні пожежі можуть і не бути результатом лісових. Вони часто охоплюють величезні простори і дуже важко піддаються гасінню. Небезпека їх у тому, що горіння виникає під землею, утворюючи пусті місця у торфі, який уже згорів. У ці пустоти можуть провалюватися люди і техніка. Всі види цього лиха супроводжуються такими уражаючими факторами, як висока температура в зоні вогню, задимлення великих районів, що подразнююче діє на людей і значно ускладнює боротьбу з пожежею, обмеження видимості, негативний психологічний вплив на населення прилеглих поселень.

Інфекційні хвороби - це такі хвороби, які передаються від однієї людини і до іншої. Розповсюджуються вони не тільки серед людей, але поражають тварин а і рослини. Шляхи і способи передавання інфекцій різні: через органи дихання; при використанні заражених продуктів, фуражу, води; після контакту з зараженими речами; при спілкуванні з хворими людьми і тваринами; при укусах комах та .і кліщів. Інфекційні хвороби можуть мати широке розповсюдження і масовий характер, при цьому виникають епідемії, епізоотії, епіфітотії, а також масове розповсюдження різних шкідників.

Епідемією називається швидке та широке розповсюдження інфекційних хвороб серед людей. До них відносяться: азіатська холера, природна віспа, брюшний тиф, сипний тиф, снід, грип та інші.

Епізоотія - розповсюдження хвороб серед тварин. Серед них: сибірська виразка, сап, ящур, пситакоз, туляремія, чума великої рогатої худоби, африканська чума свиней та інші. Деякі хвороби тварин небезпечні і для людини.

Епіфітотія -- це захворювання рослин і характеризується наступними хворобами: ржа хлібних злаків, пірокуларіоз рису, фітофтороз (картопляна гниль) та інші. Велику шкоду сільському господарству приносить також масове розповсюдження шкідників (саранча, колорадський жук, совка, травневий хрущ, сибірський шовкопряд, терміти та інші.

Екологічна надзвичайна ситуація - обстановка на визначеній території або акваторії, яка призвела до гострих несприятливих змін у середовищі проживання людей і, як правило, масової загибелі живих організмів, економічних збитків.

До надзвичайних ситуацій, які пов'язані зі змінами стану суші відносяться:

зсуви, обвали, провали;

ерозії;

абразії;

хімічне забруднення;

деградація ґрунтів.

До ситуацій, пов'язаних зі змінами стану і властивостями атмосфери відносяться:

забруднення атмосфери;

температурна інверсія та недостаток кисню;

виникнення зон кислотних опадів. До зміни стану гідросфери відносяться:

скорочення водних ресурсів;

забруднення джерел водних ресурсів.

До змін біосфери відноситься знищення рослинного та тваринного світу, обумовлене життєдіяльністю людини.

Надзвичайні ситуації соціально-політичного характеру: пов'язані з протиправними діями терористичного і антиконституційного спрямування; здійснення або реальна загроза терористичного акту (збройний напад, захоплення і утримання важливих об'єктів, ядерних установок, і матеріалів, систем зв'язку та телекомунікацій, напад чи замах на екіпаж повітряного чи морського судна), викрадення (спроба викрадення) чи знищення суден, встановлення вибухових пристроїв у громадських місцях; зникнення (крадіжка) зброї, виявлення застарілих боєприпасів.

Надзвичайні ситуації воєнного характеру пов'язані з наслідками застосування зброї масового ураження або звичайних засобів ураження, під час яких виникають вторинні фактори ураження населення внаслідок зруйнування атомних і гідроелектричних станцій, складів і сховищ радіоактивних і токсичних речовин та відходів, нафтопродуктів, вибухівки, сильнодіючих отруйних речовин, токсичних відходів, транспортних та інженерних комунікацій.

Для узагальнення рівня НС за класифікаційними ознаками визначаються чотири рівні надзвичайних ситуацій.

Надзвичайна ситуація загальнодержавного рівня - це надзвичайна ситуація, яка виникає на території двох та більше областей (Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя) або загрожує транскордонним перенесенням, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріали і технічні ресурси в обсягах, що перевищують можливості окремої області (Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя), але не менше 1 % обсягу видатків відповідного бюджету.

Надзвичайна ситуація регіонального рівня - це надзвичайна ситуація, яка виникає на території двох або більше адміністративних районів (міст обласного значення), Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя або загрожує перенесенням на територію суміжної області України, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують можливості окремого району, але не менше одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету;

Надзвичайна ситуація місцевого рівня - це надзвичайна ситуація, яка виходить за межі потенційно-небезпечного об'єкта, загрожує поширенням самої ситуації або її вторинних наслідків на довкілля, сусідні населені пункти, інженерні споруди, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси у обсягах, що перевищують можливості потенційно-небезпечного об'єкта, але не менше одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету. До місцевого рівня також належать всі надзвичайні ситуації, які виникають на об'єктах житлово-комунальної сфери та інших, що не входять до затверджених переліків потенційно-небезпечних об'єктів;

Надзвичайна ситуація об'єктового рівня -- це надзвичайна ситуація, яка розгортається на території об'єкта або на самому об'єкті і наслідки якої не виходять за межі об'єкта або його санітарно-захисної зони.

ВИСНОВКИ

В результаті проведеного дослідження на тему “Механізм реалізації державної політики зайнятості на регіональному рівні” були зроблені наступні висновки.

На початку дипломної роботи було визначено поняття ринок праці. Він є головною формою виявлення політики зайнятості.

Результатом функціонування регіонального ринку праці є формування певного рівня і структури зайнятості населення. При цьому методологічно важливим принципом є те, що зайнятість в ринковому господарстві має формуватись переважно на основі самостійного працевлаштування. Це означає, що ринок праці має носити відкритий характер, оскільки природними причинами зміни місця роботи має бути прагнення людини покращити свої умови й оплату праці. Держава повинна допомагати людині здійснити ці прагнення. Тому держава регулює і організовує зайнятість населення.

Реалізація державної політики зайнятості здійснюється державною службою зайнятості. Вона складається з Державного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України, центру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських, районних, міськрайонних, міських і районних у містах центрів зайнятості, центрів організації професійного навчання незайнятого населення, інспекції по контролю за додержанням законодавства про зайнятість.

Також до складу державної служби зайнятості входять навчальні заклади професійної підготовки незайнятого населення, інформаційно-обчислювальні центри, територіальні та спеціалізовані бюро зайнятості, центри реабілітації населення, підприємства та установи, підпорядковані службі зайнятості.

Конституція України визначає, що кожен має право на працю, яку він вільно обирає, а держава повинна створити умови для повного здійснення громадянами цього права.

Основними принципи державної політики зайнятості є:

забезпечення рівних можливостей усім громадянам в реалізації права на вільний вибір виду діяльності;

сприяння забезпеченню ефективної зайнятості; запобіганню безробіттю;

співробітництво професійних спілок підприємців у взаємодії з органами державного управління в розробці та реалізації заходів щодо забезпечення зайнятості населення.

В другому розділі був проведений аналіз роботи центрів зайнятості.

В 2008 році служби зайнятості почали тісно співпрацювати з роботодавцями, яким була необхідна робоча сила. Завдяки цьому співробітництву та відповідальній роботі працівників центрів зайнятості Харківська область займає четверте місце в Україні за темпами працевлаштування, хоча ще в середині, хоча ще в середині минулого року вона була лише на 19-му місці.

В третьому розділі йде мова про шляхи удосконалення державної політики зайнятості.

До напрямків удосконалення державної політики зайнятості було віднесено:

формування нормативно - правової бази;

професійно - освітня підготовка кадрів;

створення нових робочих місць та сприяння розвитку підприємництва;

розв'язання проблем зайнятості у сільській місцевості;

сприяння зайнятості окремих груп громадян (молодь, жінки, інваліди);

регулювання соціально - трудових відносин;

надання соціальних послуг зареєстрованим безробітним.

В підрозділі “Шляхи удосконалення роботи центрів зайнятості” були визначені основні складові цих напрямків стосовно роботи центрів зайнятості Харківської області.

Також була приділена увага організаційній культурі центрів зайнятості. Основна її складова - орієнтація на клієнта, що виявляється в спілкуванні працівників державної служби із споживачами послуг цієї служби. Робітники центрів зайнятості повинні вміти одержувати і викладати необхідну інформацію. Від цього залежить ефективність діяльності центрів зайнятості.

Підводячи підсумки всього вище зазначеного, можна зробити висновок:

по-перше, регіональний ринок праці розвивається під впливом взаємопов'язаних чинників ринкового і неринкового характеру, що в сукупності визначають соціально-економічний стан регіону. До основних демографічних характеристик сучасного ринку праці в Україні відноситься прогресуюче старіння населення, скорочення питомої ваги молоді, поглиблення процесів депопуляції сільських жителів, загальне зменшення чисельності населення. Подолання негативних тенденцій у соціальній сфері лежить на шляху ефективного задіяння економічних факторів формування ринку праці, якими є нарощування обсягів промислового та сільськогосподарського виробництва, створення інвестиційної привабливості регіону, подолання прихованого та застійного безробіття, забезпечення адекватної ціни робочої сили виконаній роботи, прискорена приватизація державних підприємств тощо;

по-друге, характерними тенденціями розвитку регіонального ринку праці в умовах подолання економічної кризи є підвищення економічної активності населення, збільшення в структурі зайнятого населення частки зайнятих на підприємствах приватної форми власності, невідповідність масштабів вивільнення працівників із суспільного виробництва темпам структурних зрушень в соціально-економічному розвитку регіону;

по-третє, зміни форм власності шляхом приватизації об'єктів господарювання на основі реформування економічних відносин зумовлюють перерозподіл трудових ресурсів між суб'єктами господарювання;

по-четверте, пріоритетними напрямками діяльності регіональних служб зайнятості населення мають стати запобігання безробіття, регулювання попиту і пропозиції робочої сили, зниження соціальної напруженості на локальних ринках праці. Відповідно до цих пріоритетів необхідно покращити фінансове та інформаційне забезпечення цих служб, розробити і здійснити соціальні програми розвитку регіонів, які б включали спеціальні розділи щодо продуктивної зайнятості.

Під час написання дипломної роботи я впевнився, що політика зайнятості займає провідне місце в реалізації державної політики. Обґрунтована політика зайнятості сприятиме ефективному використанню трудових ресурсів, забезпечить підвищення добробуту і рівня життя громадян, створить умови для економічного зростання країни.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. - К.: Преса України, 1997. - 80 с.

2. Закон України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” // Офіційний вісник України. - 2005. - № 13. - С. 31 - 51.

3. Закон України “Про зайнятість населення” // Закони України. - т.1. - К.: Ін-т законодавства, 1997. - С.252 - 268.

4. Закон України “Про затвердження Державної програми зайнятості населення на 2006 -2009 роки” // Офіційний вісник України. - 2007. - № 14. - С. 2 - 25.

5. Аналітично-статистичний матеріал до розширеної наради директорів центрів зайнятості східного регіону. / Державна служба зайнятості України. Харківський обласний центр зайнятості. - Х, 2009. - 70 с.

6. Богиня Д.П., Грішнова О.А. Основи економіки праці: Навч. посібник (стереотипне видання). - К.: Знання-Прес, 2007. - 313 с.

7. Братута А. Совершенствование механизма управления депрессивными регионами // Экономика Украины. - 2007. - № 10. - С. 47 - 49.

8. Геньбач О.Є. Характерні риси зайнятості в Україні та її державне регулювання / Удосконалення механізму державного управління зайнятістю населення та особливості його застосування в депресивних регіонах . - Х.: 2005. - УАДУ (ХФ) 2005. - С. 19 -23.

9. Гречишкін В. Удосконалення державного управління зайнятістю населення // Україна: аспекти праці. - 2008. - № 7. - С. 17 - 19.

10. Депутат О.П., Коваленко І.В., Мужик І.С. Цивільна оборона: Підручник. - Львів.: Афіша, 2006. - 332 с.

11. Діденко Я. Формування ефективної державної політики зайнятості в Україні // Україна: аспекти праці. - 2007. - № 2. - С. 3 - 7.

12. Єдина технологія обслуговування незайнятого населення в центрах зайнятості України / Ін-т підготовки кадрів державної служби зайнятості України. - К., 2005. - 304 с.

13. Жеребятнікова І.В. Мета політики зайнятості населення в умовах соціально - економічних змін / Удосконалення механізму державного управління зайнятістю населення та особливості його застосування в депресивних регіонах . - Х.: 2005. - УАДУ (ХФ) 2005. - С. 92 - 94.

14. Жидецький В.Ц. Основи охорони праці: Підручник. - Львів.: Афіша, 2007. - 318 с.

15. Жуков В., Скуратівський В. Соціальне партнерство в Україні: Навч. посібник. - К.: Вид-во УАДУ, 2006. - 200 с.

16. Завіновська Г.Т. Економіка праці: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2008. - 300 с.

17. Задорожний Г.В. та ін. Соціальне партнерство - реальний шлях до відкритого суспільства. - Х., 2005. - 192 с.

18. Зинченко Ю. Эксперимент удался // Вечерний Харьков. - 2009. - № 30. - С. 5.

19. Зубрєва Н.В. Основні напрямки формування організаційної культури соціальних служб зайнятості / Удосконалення механізму державного управління зайнятістю населення та особливості його застосування в депресивних регіонах . - Х.: 2005. - УАДУ (ХФ) 2005. - С. 27 - 30.

20. Іванілов О. Стан економіки та зайнятості населення Харківського регіону // Україна: аспекти праці. - 2007. - № 5. - С. 16 - 22.

21.Кім М.М., Краснопьорова С.В. Удосконалення структури механізму управління зайнятістю // Актуальні проблеми державного управління. Наук. збірник. - Х.: УАДУ (ХФ), 2005. - № 3. - С. 132 - 136.

22. Коваль О. Структура і функції державного регулювання управлінням ринком праці в Україні // Збірник наукових праць УАДУ. - 2006. - № 1. - С. 97 - 101.

23. Ковальський В., Коверзнев А. Регіональний ринок праці та особливості його формування та регулювання // Україна: аспекти праці. - 2008. - № 4 - С. 3 - 7.

24. Краснопьорова С.В. Державне управління зайнятістю: орієнтація на людину // Актуальні проблеми державного управління. Наук. збірник. - Х.: УАДУ (ХФ), 2005. - № 3. - С. 132 - 136.

25. Краснопьорова С.В. Деякі нові погляди щодо механізмів вдосконалення зайнятості населення в Україні // Актуальні проблеми державного управління. Наук. збірник. - Х.: УАДУ (ХФ), 2004. - № 1. - С. 128 - 135.

26. Краснопьорова С.В. Механізм удосконалення регіонального управління в сфері зайнятості населення: Автореф. дис. к-та наук з держ. управління: 25.00.04 / УАДУ (ХарРІ), - Х., - 19 с.

27. Кузнєцова Р. Напрямки вдосконалення механізму розвитку самозайнятості населення // Соціальний захист. - 2005. - № 3. - С. 47 - 53.

28. Кучер Г. Соціально вразливі категорії населення і ринок праці в сучасних умовах // Україна: аспекти праці. - 2007. - № 2. - С. 8 - 13.

29. Лапчук Т.Ю. Правовое обеспечение занятости населения (сравнительный анализ) / Удосконалення механізму державного управління зайнятістю населення та особливості його застосування в депресивних регіонах . - Х.: 2005. - УАДУ (ХФ) 2005. - С. 61 - 64.

30. Лебедева С. Макроэкономические аспекты регулирования рынка труда в республике Беларусь // Україна: аспекти праці. - 2009. - № 2. - С. 11 - 16.

31. Лібанова Е.М. Ринок праці: Навч. посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2008. - 224 с.

32. Логунова М. Соціально - психологічні чинники державного управління // Вісник УАДУ. - 2005. - № 2. - С. 295 - 303.

33. Маршавін Ю. Удосконалення нормативно-правового регулювання зайнятості населення // Україна: аспекти праці. - 2007. - № 7. -

С. 7 -10.

34. Міненко В.Л. Держава як суб'єкт регіонального ринку праці та зайнятості населення / за ред. О.Ю. Амосова. Х.: УАДУ (ХФ)., 2006. - 40 с.

35. Міненко В.Л. Регіональна політика зайнятості населення // Збірник наукових праць ХарРІ УАДУ. - 2008. - № 3. - С. 181 - 185.

36. Моніторинг стану ринку праці та виконання заходів соціального захисту незайнятого населення Харківської області в 2007 році / Державна служба зайнятості України. Харківський обласний центр зайнятості. - Х., 2008. - 200 с.

37. Мостовий Г.І. Державне регулювання ринку праці / Удосконалення механізму державного управління зайнятістю населення та особливості його застосування в депресивних регіонах . - Х.: 2005. - УАДУ (ХФ) 2005. - С. 3 - 6.

38. Пазюк О., Пономарьова О. Проблеми безробіття в Україні // Україна: аспекти праці. - 2009. - № 2. - С. 3 - 11.

39. Петрова І. Економіко - правові засади забезпечення зайнятості населення України // Україна: аспекти праці. - 2007. - № 6. - С. 8 - 11.

40. Петюх В. М. Ринок праці: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2004. - 288 с.

41. Пилипенко А.А., Пилипенко С.М. Безробіття та державна політика його обмеження на регіональному рівні / Удосконалення механізму державного управління зайнятістю населення та особливості його застосування в депресивних регіонах . - Х.: 2005. - УАДУ (ХФ) 2005. - С. 23 - 27.

42. Підсумки роботи служби зайнятості Харківської області за 2008 рік та прогнози на 2009 рік / Державна служба зайнятості України. Харківський обласний центр зайнятості. - Х., 2009. - 42 с.

43. Послання Президента України до Верховної Ради України «Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2008 році». - К.: Інформаційно-видавничий центр Держкомстату України, 2009. - 472 с.

44. Прасол В.М. Удосконалення механізму зайнятості населення в депресивних регіонах / Удосконалення механізму державного управління зайнятістю населення та особливості його застосування в депресивних регіонах . - Х.: 2005. - УАДУ (ХФ) 2005. - С. 185 - 189.

45. Приймак В. Регіональні особливості безробіття в Україні // Україна: аспекти праці. - 2008. - № 4. - С. 8 - 13.

46. Солдатенко М. Державні зусилля подолання бідності // Соціальний захист. - 2006. - № 10. - С. 10 - 11.

47. Соціальне партнерство на ринку праці України: Навч. посібник. / Ю.Н. Маршавін, С.В. Бакуменко та ін. - К., 1998. - 152 с.

48. Соціальне партнерство: Навч. курс / проект TACIS. - К., 1998. - 57 с.

49. Тумакова С. Держава і організація ринку робочої сили // Вісник УАДУ. - 2007. - № 3. - С. 132 - 137.

50. Ушенко Н. Інноваційна модель менеджменту зайнятості // Україна: аспекти праці. - 2008. - № 7.- С. 9 - 16.

51. Федяй В. Стан та шляхи поліпшення ситуації у сфері зайнятості населення // Соціальний захист. - 2005. - № 3. - С. 40 - 43.

52. Черепанов В.О. Методологічні аспекти зайнятості населення в контексті регіональної політики / Удосконалення механізму державного управління зайнятістю населення та особливості його застосування в депресивних регіонах . - Х.: 2005. - УАДУ (ХФ) 2005. - С. 80 - 83.

53. Якобінчук В. Політика зайнятості та її вплив на зменшення рівня бідності в Україні з огляду на досвід США та країн ЄС // Україна: аспекти праці. - 2007. - № 3. - С. 13 - 17.