Механізм реалізації державної політики зайнятості на регіональному рівні (на прикладі Харківського регіону)

Теоретичні основи державного управління зайнятістю населення. Аналіз зайнятості, шляхи удосконалення державної політики в регіоні. Індивідуальні завдання щодо охорони праці та цивільної оборони, забезпечення життєдіяльності населення в сучасних умовах.

Рубрика Государство и право
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 22.05.2010
Размер файла 3,9 M

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Розроблення політики зайнятості проводиться в декілька етапів, серед яких є такі:

- аналіз стану і перспектив розвитку ринку праці;

- визначення дерева цілей політики зайнятості у відповідності з існуючими програмами розвитку економіки країни.;

- системне обґрунтування заходів щодо досягнення кожної цілі;

- розробка прогнозних показників розвитку ринку праці з урахуванням намічених заходів;

- визначення фінансового забезпечення політики зайнятості.

Реалізація трудових здібностей і навичок трудового населення в країні можлива тільки внаслідок піднесення економіки і збалансування попиту та пропозиції на ринку праці. Перший напрямок спрямовано на зменшення та ліквідацію прихованого безробіття, другий - забезпечує створення умов для повної зайнятості на основі використання вільних робочих місць і утворення нових. Для розширення трудової активності населення необхідно вжити таких заходів:

збереження виробничих місць і потенціалу під час впровадження процедури банкрутства підприємства;

виконання за участю об'єднань роботодавців та профспілок додаткових організаційних заходів та залучення нетрадиційних джерел фінансування для забезпечення зайнятості населення в областях, районах, містах, де фактичний рівень безробіття буде перевищувати прогнозні показники;

контроль за виконанням умов угод купівлі-продажу об'єктів приватизації стосовно збереження і створення робочих місць;

впровадження нових заходів приватизації з метою підвищення привабливості українських підприємств для розміщення іноземного капіталу;

розвиток підсобних промислових підприємств для працевлаштування спеціалістів, які проживають в сільській місцевості;

розширення і становлення приватних господарств, утворення нових робочих місць у тваринництві, переробній промисловості, торгівлі.

Підвищенню трудової активності сприяло впровадження з 1 січня 2006 року ст. 26 Закону України "Про зайнятість населення", яка передбачає формування механізму фінансування компенсаційних виплат робітникам, які звільняються, за рахунок коштів Державного фонду сприяння зайнятості населення. Як наслідок, зайнятість населення має підвищитися. З урахуванням даних щорічних обстежень Держкомстату України розмір прихованого безробіття зменшиться на 560 тисяч осіб в 2006 році та на 220 тисяч осіб в 2007 році. В поточному році з Державного фонду сприяння зайнятості населення 3,8 % було використано па виплату допомог з безробіття, 9,3 % - на професійну підготовку та перепідготовку незайнятого населення, 11,5 % - па утримання державної служби зайнятості, 1,4 % - на організацію громадських робіт, 4,9 % - на відшкодування пенсійному фонду коштів за вихід на дострокову пенсію та 9,1 % - на інші витрати.

Для підтримки безробіття па соціальне допустимому рівні необхідно, щоб державна політика виходила з реальних уявлень про масштаби, структуру та гостроту проблеми. Для цього необхідно використовувати не тільки інформацію, що надає служба зайнятості, а й інформацію про загальне безробіття, розраховану за методологією Міжнародної організації праці, в тому числі й на регіональному рівні.

Важливим напрямком державної політики зайнятості є регулювання виходу на ринок праці потенційної робочої сили: молоді, жінок, які мають маленьких дітей, домогосподарок, військовослужбовців, які підлягають звільненню. Ці. категорії необхідно орієнтувати на здобування якісної освіти, що стане фундаментом їх високої трудової мобільності в перспективних сферах зайнятості.

Використання тих чи інших засобів регулювання ринку праці залежить від вибору загальних економічних пріоритетів і стану конкретних галузей економіки. Важливою основою регулювання ринку праці в країнах з ринковою економікою є залежність між безробіттям і інфляцією.

В цілому для того, щоб відрегулювати на регіональному рівні процеси безробіття, створити достатню соціальну захищеність громадян, необхідно розробити цілий комплекс заходів державного регулювання для забезпечення ефективної зайнятості:

безпосередньо відрегулювати процеси на ринку праці, зняти обмеження розвиток підприємництва, змінити податкову, фінансову, інвестиційну політику, переглянути закони, що регулюють процес одержання освіти, соціальну та пенсійну сфери які впливають на пропозицію робочої сили;

відрегулювати ринок праці і питання зайнятості, а також соціальну захищеність окремих соціально-демографічних, професіональних груп населення, інвалідів, підлітків;

перерозподілити попит на працю шляхом стимулювання переходу підприємств на неповний робочий день та тиждень. Такі підприємства повинні отримувати податкові пільги, щоб компенсувати витрати на прийом нових робітників;

здійснити бюджетне субсидування додаткової робочої сили на діючих підприємствах;

зберегти робочі місця, що не орієнтовані на отримання прибутку, а пов'язані з роботою в інтересах суспільства;

почати створення системи соціального партнерства.

Розширення зайнятості в майбутньому залежить ще й від зовнішньоекономічної політики. Серед багатьох її важелів, що впливають безпосередньо на функціонування ринку праці, слід назвати валютно-фінансову, зовнішньоторговельну, міграційну та інвестиційну політику. Політика залучення іноземного капіталу також є неодмінним важелем впливу держави на попит на національному ринку праці. В цілому інвестиції в реконструкцію та перебудову підприємств будуть мати трудозберігаючий ефект. Запобігання зростанню безробіття здійснюється через створення робочих місць за рахунок різних джерел фінансування, впровадження механізмів звільнення й перерозподілу зайнятих, реструктуризацію економіки і зростання вітчизняного виробництва.

Пріоритетним напрямком у реформуванні українського ринку праці є удосконалення системи оплати праці, розширення можливостей для отримання населенням офіційних основних і додаткових доходів, соціальна підтримка і окремих груп населення, підвищення якості і конкурентоспроможності робочої сили, сприяння ефективним і доцільним переміщенням працездатного населення.

Перехід до ринкових відносин в Україні потребує нової концепції зайнятості й ефективного відтворення трудового потенціалу в кожному регіоні, орієнтації на конкретні соціальні і демографічні рівні суспільства. Система соціального захисту населення у сфері зайнятості повинна охоплювати три взаємоузгоджених рівні - макрорівень, регіонально-галузевий та первинний рівень -- з властивими їм функціями і механізмами реалізації. На даному етапі розвитку ринкових відносин необхідна лібералізація ринку праці і створення для всіх підприємств умов, які дозволили б збільшити мобільність робочої сили і підняти продуктивність праці за рахунок закриття неефективних робочих місць. За умови зменшення податкового тиску звільнені робітники могли б переходити на знову створені робочі місця із стабільною виплатою заробітної плати. Така міграція робочої сили не сприяла б росту чисельності безробітних і, що дуже важливо, не призводила б до застійного безробіття. Зайнятість населення України повинна забезпечуватися завдяки проведенню соціально-економічної політики, яка спрямована на задоволення потреб у добровільному виборі виду діяльності, стимулювання створення нових робочих місць і розвиток підприємств. За останні роки безробіття набуло виду крупного макроекономічного явища та перетворилося на самостійний фактор розвитку економіки. Однак в Україні досі не розроблено засад такої політики в галузі зайнятості, яка б сприяла посиленню реформ. Сьогодні стає зрозумілим, що роль безробіття як згубного наслідку фінансової стабілізації була недооцінена. У світі нагромаджено великий теоретичний та практичний досвід регулювання ринку праці. Україна ж потребує власного комплексного підходу до вирішення цих проблем. Результативна політика зайнятості повинна випереджати розвиток ринку праці і заздалегідь усувати усі можливі перепони до зменшення рівня безробіття. Основна мета нині - знизити безробіття хоча б в довгостроковому періоді.

3.2 Напрямки удосконалення державної політики зайнятості

В умовах реформування економічних відносин і побудови ринкового середовища в Україні відбулись значні і зміни в сфері соціально-трудових відносин. Сучасний стан зайнятості населення в Україні є певною перепоною для стабільності економічного зростання країни, подолання безробіття, соціального захисту громадян на ринку праці. Стратегічна мета державної політики зайнятості і одна з найважливіших функцій держави -- сприяння забезпеченню повної та продуктивної зайнятості населення, максимальне використання соціального і трудового потенціалу нації. При цьому під повною в ринкових умовах слід розуміти таку зайнятість, за якої кожен бажаючий працювати матиме таку можливість.

Динаміка показників зайнятості протягом п'яти років свідчить, що за період 2005-2009 pp. відбулись зміни в перерозподілі зайнятого населення. Як видно із даних табл. 3.2, за п'ятирічний період чисельність зайнятих в усіх сферах економічної діяльності зменшилась більш ніж на 2,5 млн. осіб. Тобто кожен другий-третій працівник залишив відповідну сферу економічної діяльності, причому в державному секторі чисельність зайнятих скоротилась майже на дві третини, тоді як у колективному секторі збільшилась в два рази, а в приватному -- в дев'ять разів. В результаті сучасна структура зайнятості населення за формами власності сформувалась так: із загальної чисельності зайнятих 34,4% припадає на державний сектор, 36,1% - на колективний, 29,5% -- на приватний сектор господарювання. Тобто в цілому відбуваються позитивні зрушення в формуванні зайнятості населення. Але слід зауважити, що об'єктивно доцільне скорочення зайнятості в державному секторі не супроводжувалось адекватним розширенням робочих місць в інших секторах економіки. Більш детальний аналіз свідчить, що при значному зменшенні чисельності працівників державного сектора, перелив робочої сили у колективний сектор відбувався лише упродовж перших років становлення ринкових відносин. Надалі колективний сектор господарювання зазнав тих самих проблем, що і державний. Розбалансованість економічних процесів, невиважена господарська та фінансово-податкова політика призвели в багатьох випадках до скорочення економічної діяльності підприємств цієї форми власності, а отже і вивільнення працівників. В останні роки акціонування підприємств порівняно з першими роками економічних перетворень відбувається на суттєво новій основі і об'єктивно потребує вивільнення робочої сили. У результаті, як видно із даних табл. 3.2, темпи скорочення працівників приватної форми власності досягли майже такого рівня, як і державні.

Таблиця 3.2 Населення, зайняте в усіх сферах економічної діяльності за формами власності в Україні у 2005--2009 pp., тис. осіб

Показник

Рік

2005

2006

2007

2008

2009

Чисельність зайнятих в усіх сферах економічної діяльності

23231,8

22597,6

22348,7

21823,7

21268,5

в т.ч. з державною формою власності

9618

8564,6

8112,6

7747,4

7316,4

приватною формою власності

4553,4

5174,8

5408,4

5630,5

6274,2

із них: чисельність зайнятих в інших сферах економічної діяльності

2364

2734,6

2933,7

3034,1

3205,2

Чисельність зайнятих в особистому підсобному сільському господарстві

1863,8

2025,1

2100,6

2178,2

2232,6

За новими статистичними показниками, чисельність зайнятого населення класифікується за такою структурою (табл. 3.3).

Таблиця 3.3 Чисельність зайнятих за місцем проживання та формами власності в Україні у 2007--2009 pp.

2007р.

2008р.

2009р.

Зайняте населення всього, тис. осіб

20098,2

20419,8

20238,1

у тому числі за формами власності, %: державна

47,1

44,0

43,1

колективна

36,0

35,6

33,0

приватна

16,8

20,2

23,8

міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав

0,1

0,2

0,1

Міське зайняте населення всього, тис. осіб

14049,9

14164,3

14169,1

у тому числі за формами власності, %: державна

53,7

50,5

48,2

колективна

31,0

31,6

30,7

приватна

15,2

17,7

21,0

міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав

0,1

0,2

0,1

Сільське зайняте населення всього, тис. осіб

5998,3

6255,5

6069,0

у тому числі за формами власності, %: державна

31,6

29,4

31J)

колективна

47,8

44,7

38,4

приватна

20,5

25,8

30,5

міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав

0,1

0,1

0,1

Порівнюючи рівень зайнятості за 2007-2009 рр. міського і сільського населення, спостерігаємо рівнозначні тенденції зменшення зайнятості у державному та колективному секторах, збільшення у приватному секторі, причому у сільській місцевості обсяг у два рази більший від міської місцевості за обстежений період. Важливим джерелом поглинання надлишків робочої сили та формування продуктивної зайнятості населення є розвиток малих і середніх підприємств. Всі ці явища свідчать, що механізм державного регулювання зайнятості населення як активна система державного впливу на забезпечення балансу інтересів населення, роботодавців та держави потребує подальшого удосконалення. На сучасному етапі в Україні в основному сформований державний механізм регулювання зайнятості (рис. 3.2).

Рис. 3.2. Схема механізму державного регулювання зайнятості населення

Економічні важелі механізму державного регулювання зайнятості мають бути спрямовані на підвищення рівня зайнятості і конкурентоспроможності населення на ринку праці, а також низці заходів, які забезпечують мотивацію до високопродуктивної зайнятості та більш ефективного використання трудового потенціалу.

Необхідність удосконалення механізму управління зайнятістю населення зумовлена тим, що даний процес є важливою частиною ринкової трансформації економіки. Неможливо формувати ринкову економічну систему без створення відповідного їй ринку праці, ланкою якого є механізм управління зайнятістю.

Удосконалення механізму управління зайнятістю передбачає зміну його структури. Основними елементами цієї структури є законодавчо - нормативна база, форми реалізації трудових здібностей людини (підприємництво, самозайнятість), суб'єкти та об'єкти управління зайнятістю, система організаційних структур, які безпосередньо вирішують питання праці та зайнятість [21].

Основні заходи по вирішенню проблем безробіття на ринку праці України можна систематизувати за 7 основними напрямками, зокрема:

1. Формування нормативно - правової бази в сфері зайнятості населення:

забезпечення розробки нових проектів, перегляд і адаптація чинних законодавчих і нормативних актів і міжнародних договорів з питань регулювання процесів незайнятості з метою приведення національного законодавства у відповідність з міжнародними нормами і принципами, запровадження механізмів захисту внутрішнього ринку праці України, законодавче забезпечення підвищення конкурентоспроможності робочої сили на основі адекватного вимогам ринку праці розвитку механізму підготовки кадрів [38].

2. Професійно-освітня підготовка кадрів, підвищення якості робочої сили :

розширення зв'язків підприємств і організацій з місцевими освітніми установами всіх рівнів з метою залучення інвестицій на розвиток матеріальної бази навчальних закладів, вдосконалення системи професійної орієнтації учнів загальноосвітніх шкіл з урахуванням потреб місцевих ринків праці;

розвиток системи виробничого навчання персоналу підприємств і організацій, а також випереджаючого навчання працівників, які підлягають вивільненню, як важливого засобу підвищення їх конкурентоспроможності в умовах реформування окремих галузей економіки;

створення системи оцінки професійних якостей працівників, що ґрунтується на визначенні їх компетентності і здатності гнучко реагувати на безперервні зміни вимог до кваліфікації і професійної підготовки відповідно до вимог професійних стандартів;

розроблення і затвердження на державному рівні концептуальних засад формування та розвитку єдиної цілісної системи безперервної професійної освіти, зорієнтованої на задоволення поточних і перспективних потреб у кадрах для сучасного виробництва та сфери послуг.

3. Збереження і створення робочих місць, сприяння розвитку підприємництва та самостійної зайнятості населення:

реалізація Державної та регіональних програм зайнятості населення, акцентуючи увагу на розширенні сфери прикладання праці за рахунок збереження ефективно функціонуючих та створення нових робочих місць, особливо в регіонах з критичною ситуацією на ринку праці, насамперед у сільській місцевості, малих моно функціональних містах;

створення сприятливих умов для розвитку сфери малого бізнесу, самозайнятості та підприємницької діяльності безробітних.

4. Розв'язання проблем зайнятості населення у сільській місцевості:

створення додаткових робочих місць у сільській місцевості шляхом розвитку суміжного виробництва, побутового обслуговування, стимулювання малого підприємства і само зайнятості, професійної освіти [38].

5. Сприяння зайнятості громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці:

створення робочих місць для окремих соціально - демографічних груп населення шляхом надання роботодавцям дотацій за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття;

забезпечення соціального захисту громадян, які мають додаткові державні гарантії щодо працевлаштування, вдосконалення механізму бронювання робочих місць та підвищення ефективності їхнього використання.

6. Регулювання соціально - трудових відносин:

розробка і впровадження механізму надання першого робочого місця випускникам шкіл, випускникам професійних і вищих навчальних закладів;

регулювання процесів трудової міграції, розвиток співробітництва з державами, що мають спільні кордони з Україною;

створення умов для підвищення територіальної, професійної і соціальної мобільності робочої сили.

7. Надання соціальних послуг зареєстрованим безробітним:

вдосконалення професійної освіти безробітних громадян з метою підвищення їх конкурентоспроможності на ринку праці і можливості якнайшвидшого працевлаштування;

розвиток тимчасових, сезонних та оплачуваних громадських робіт шляхом поширення їх видів та напрямів;

координація дій державних органів виконавчої влади, місцевих органів виконавчої влади, об'єднань роботодавців і профспілок по залученню фінансових ресурсів, що виділяються на здійснення заходів, пов'язаних з регулюванням ринку праці і сприяння зайнятості населення [38].

Основними перспективними напрямами удосконалення державного регулювання зайнятості населення України мають стати:

удосконалення принципових положень законодавства про зайнятість з посиленням важелів активної політики подолання безробіття;

оптимізація та активізація регуляторної функції Державної програми зайнятості;

фінансування досліджень з проблем зайнятості та забезпечення економічної активності населення;

впровадження загальнодержавного банку робочих місць за регіонально-галузевими та професійно-кваліфікаційними ознаками;

здійснення постійного моніторингу ринку праці;

запровадження Інтернет-системи вакансій робочих місць;

активізація діяльності Державної служби зайнятості у взаємодії з роботодавцями у вирішенні працевлаштування безробітних;

включити систему недержавних закладів сприяння працевлаштуванню в загальну структуру механізму державного регулювання шляхом законодавчого визначення функцій та взаємодії з існуючими державними установами;

впровадження мотиваційних важелів працевлаштування молоді, осіб з довготривалим безробіттям для роботодавців та спеціалістів центрів зайнятості;

сприяння формуванню та розвитку середнього класу як основи стабілізації суспільства.

Це дозволить впорядкувати економічні процеси на ринку праці, співвіднести їх з перспективою забезпечення економічних інтересів населення, роботодавців та держави.

3.3 Шляхи покращення роботи центрів зайнятості

Кожний рік, враховуючи результати виконання попередньої програми зайнятості, розробляються заходи поліпшення роботи центрів зайнятості взагалі - в обласній Програмі зайнятості, і окремо для кожного - в персональній програмі зайнятості районного центру зайнятості.

Основні заходи щодо реалізації політики зайнятості центрами зайнятості на 2005 рік:

Формування нормативно - правової бази у сфері зайнятості.

Центрам зайнятості рекомендується надавати пропозиції Кабінету Міністрів України, Міністерству праці та соціальної політики України щодо удосконалення чинного законодавства про зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття в частині заохочення роботодавців до створення додаткових робочих місць, особливо в депресивних регіонах, залучення безробітних до підприємницької діяльності.

2. Професійно-освітня підготовка кадрів, підвищення якості робочої сили. Для реалізації цього напрямку покращення роботи центрів зайнятості необхідно зробити наступні заходи:

вивчити та проаналізувати стан працевлаштування випускників професійно - технічних, вищих навчальних закладів освіти 2009 року, які навчалися за державним замовленням, щодо відповідності напрямів підготовки до потреб ринку праці. Результати аналізу врахувати при формуванні обсягів та напрямів навчання на 2005 рік за рахунок державних коштів;

здійснювати моніторинг стану професійної підготовки кадрів на виробництві з розповсюдженням позитивного досвіду роботи підприємств з цього напрямку. Надавати методичну та консультативну допомогу підприємствам всіх форм власності в організації професійного навчання робочих кадрів на виробництві та дотриманні ними державних стандартів освіти, нормативних документів з цих питань;

провести навчально-практичний семінар для працівників підприємств з питань організації професійної підготовки кадрів на виробництві;

надавати практичну допомогу підприємствам у організації професійної підготовки працівників за сучасними навчальними технологіями. Забезпечити впровадження модульної навчальної системи на провідних промислових підприємствах: ВАТ “Харківський підшипниковий завод”, ДП “Машинобудівний завод ФЕД”, ЗАТ “Завод “Південкабель” та інші;

вивчити проблемні питання діяльності учбово - курсових комбінатів, насамперед тих, що готують кадри для сільського господарства;

у рамках реалізації Програми підтримки розвитку малого підприємництва Харківської області на 2008-2009 роки проводити постійно діючі курси та семінари для осіб, які розпочинають самостійну підприємницьку діяльність;

відпрацювати питання організації професійної підготовки безробітних за напрямами, що сприяють зайняттю підприємницькою діяльністю, на базі бізнес-центрів, діючих в регіоні;

сприяти професійній підготовці, перепідготовці та підвищенню кваліфікації 9 тисяч громадян із числа безробітних за такими формами: стажування безробітних безпосередньо на підприємствах, проведення курсів цільового призначення з вивчення нових технологій, устаткування тощо, навчання безробітних під замовлення роботодавців;

провести в районах та містах області моніторинг щодо визначення напрямів професійної підготовки та перепідготовки безробітних на 2005 рік згідно регіональних потреб ринку праці для підвищення рівня їх працевлаштування після навчання.

3. Для збереження та створення робочих місць, сприяння підприємницької діяльності та самостійній зайнятості населення планується вжити наступні заходи:

забезпечити організацію виконання заходів Програми соціального та економічного розвитку Харківської області на 2009 рік в частині розвитку сфери прикладання праці;

сприяти створенню умов для сталої діяльності стратегічно важливих для області виробництв: авіабудування, оборонної промисловості, атомної енергетики, сільськогосподарського машинобудування, нарощування обсягів виробництва нових найбільш перспективних видів промислової продукції шляхом: реалізації положень Законів України: “Про державну підтримку літакобудівної промисловості”, “Про визнання бронетанкової галузі однією з пріоритетних у промисловості України та заходи щодо надання їй державної підтримки”, “Про стимулювання розвитку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу”; розширення співробітництва з підприємствами систем “Укрзалізниця” та ВАТ “Укртелеком”;

організувати проведення перевірок з контролю за виконанням умов договорів купівлі - продажу на приватизованих підприємствах в частині збереження робочих місць та забезпечення ефективного використання робочої сили;

забезпечити реалізацію ефективної підтримки самостійно зайнятого населення, сімейного, малого та середнього підприємництва, а також створення сприятливих умов для їх розвитку шляхом: поширеного впровадження в регіонах області фінансово - кредитних інститутів, системи мікрокредитування створення регіональних відділень Фонду підтримки малого підприємства, створення 3 бізнес - інкубаторів та координації їх діяльності на етапі становлення, надання фінансової підтримки та допомоги 3,4 тисячам безробітних в організації та становленні власної справи із забезпеченням їх професійної підготовки;

вивчати на підприємствах і в організаціях стан використання робочої сили, здійснювати контроль за обґрунтованістю використання адміністрацією підприємств та організацій режиму скороченого тижня або дня, вносити конкретні пропозиції керівництву підприємств і організації щодо удосконалення роботи з цього питання;

вживати заходи щодо зростання рівня заробітної плати в регіонах області, недопущення використання робочої сили з оплатою праці нижче законодавчо встановленого її мінімального розміру;

вивчити причини значних обсягів звільнення працівників підприємств на підставі припинення трудового договору; підготувати Міністерству праці та соціальної політики України пропозиції щодо внесення змін до КЗпП [5].

4. Сприяння зайнятості громадян, які потребують соціального захисту і не здатні конкурувати на ринку праці. Для соціального захисту окремої категорії громадян необхідно:

здійснити бронювання на підприємствах області всіх форм власності не менше 7,1 тисячі робочих місць, в тому числі для жінок, які мають дітей віком до 6 років, одиноких матерів з дітьми до 14 років або дітьми - інвалідами - 3,1 тисяч місць, для молоді - 2,9 тисяч місць, осіб перед пенсійного віку - 0,8 тисяч місць, звільнених після відбуття покарання або примусового лікування - 0,4 тисяч місць. Забезпечити контроль за виконанням прийнятих рішень з працевлаштування соціально незахищених категорій населення ;

організувати роботу з надання допомоги у працевлаштуванні 3,4 тисячам безробітних, насамперед з числа тих, хто потребує соціальної допомоги і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, шляхом надання дотацій роботодавцям за рахунок Фонду загальнообов'язкового державного страхування;

сприяти створенню на підприємствах та в організаціях всіх форм власності не менше 60 робочих місць для працевлаштування інвалідів за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів;

сприяти стабільній діяльності підприємств УТОГ, УТОС, Союзу організації інвалідів, забезпеченню зайнятості інвалідів шляхом формування регіонального замовлення на продукцію цих підприємств та надання їм переваги при проведенні відповідних тендерів, а також надання допомоги при укладенні договорів та визначенні обсягів виробництва продукції по кооперації з промисловими підприємствами області;

сприяти розробленню індивідуальних програм працевлаштування та професійного навчання для дітей - сиріт з числа випускників професійно - технічних закладів освіти;

сприяти розвитку молодіжного підприємництва, організації постійно діючих курсів з підготовки менеджерів малого бізнесу, проведенню обласних конкурсів бізнес - планів, надавати молодим підприємцям фінансової допомоги за рахунок коштів Харківського регіонального фонду підтримки підприємництва;

сприяти створенню не менше, як 10 громадських центрів зайнятості у вищих навчальних закладах, надавати всебічну організаційну та методичну допомогу в діяльності зазначених структур, сприяти тимчасовій та вторинній зайнятості учнівської та студентської молоді у вільний від навчання час, на період канікул, організації молодіжних трудових загонів;

здійснити професійну підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації 4 тисяч молодих громадян, що зареєстровані у службі зайнятості, з професій, які користуються попитом на ринку праці та сприяють самозайнятості, в тому числі за модульними програмами;

провести масові інформаційні та профорієнтаційні заходи для молоді з метою правильного вибору професії та її соціальної адаптації;

забезпечити виконання Угоди про співпрацю Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від Чорнобильської катастрофи України, Харківської обласної та Вовчанської районної державних адміністрацій. Сприяти створенню в смт. Вільча Вовчанського району сільськогосподарського підприємства із замкнутим циклом виробництва (птахофабрика), в результаті чого буде створено 400 вільних робочих місць для мешканців смт. Вільча;

сприяти створенню швейного цеху на фабриці “Світанок” Вовчанського району за рахунок надання дотацій із Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття для працевлаштування мешканців смт. Вільча з числа соціально незахищених категорій населення (20 - 25 робочих місць).

5. Для розв'язання проблем зайнятості населення в сільській місцевості рекомендується зробити наступні заходи:

сприяти відновленню платоспроможності підприємств, що визначають зайнятість населення міст Ізюм, Лозова, Первомайський (ДП “Хімпром”, ДП “ІОМЗ - Холдінг”, ВАТ “ЛКМЗ”), завершити реалізацію планів судової та досудової санації. Надати допомогу в установленні нових виробництв, що створені на базі існуючих підприємств;

сприяти залученню іноземних інвестицій для розвитку малих монофункціональних міст з критичною ситуацією на ринку праці та розширення сфери застосування праці в них;

забезпечити реалізацію положень Концепції розвитку сільського господарства Харківської області на 2006-2005 роки та на період до 2010 року шляхом створення економічних умов для стабільної діяльності сільськогосподарських підприємств, заснованих на сумісному використанні приватної власності на землю та майно, а також шляхом розвитку підприємств переробної промисловості та інфраструктури аграрного ринку;

сприяти максимальному залученню 30 тисяч місцевого населення до тимчасових та сезонних робіт, в тому числі в сільському господарстві. Забезпечити участь в цих роботах 5,7 тисяч безробітних.

6. Щоб регулювати міждержавні трудові міграції необхідно сприяти розвитку трудової міграції, соціальному захисту прав трудових мігрантів шляхом здійснення контролю за діяльністю суб'єктів підприємницької діяльності, що працюють за ліцензіями Державного центру зайнятості з питань посередництва у працевлаштуванні, проведення ярмарок вакансій для працевлаштування мешканців області в прикордонних областях Російської Федерації [29].

7. Надання соціальних послуг зареєстрованим безробітним вимагає здійснення наступних дій:

сприяння у працевлаштуванні на вільні та новостворені робочі місця 40 тисяч офіційно незайнятих громадян шляхом удосконалення форм співпраці з роботодавцями;

забезпечення організацію оплачуваних громадських робіт для 21,9 тисячі безробітних громадян;

сприяння організації індивідуального підходу в роботі з безробітними, які тривалий час перебувають на обліку в службі зайнятості;

сприяння організації надання профорієнтаційних послуг для 95,1 тисячі безробітних, проведенню масових профорієнтаційних заходів: “Дні зайнятості”, “Дні інформації”, ярмарок вакансій;

будівництво Харківського міського центру зайнятості “Біржа праці” з метою покращення умов прийому громадян міста Харкова, надання їм соціальних послуг з пошуку підходящої роботи.

8. Регулювання соціально - трудових відносин вимагає здійснення таких заходів:

здійснювати державний нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю підприємствами та організаціями з метою забезпечення захисту прав і гарантій найманих працівників, недопущення використання робочої сили без належного оформлення трудових відносин з роботодавцем;

через обласний та регіональні координаційні комітети сприяння зайнятості населення вживати заходи щодо розвитку соціального партнерства, спільного та оперативного розв'язання проблем зайнятості населення;

організувати широке вивчення Трудового Кодексу України з використанням засобів масової інформації, провести громадські слухання.

Державні служби та центри зайнятості є суб'єктом реалізації принципів соціальної політики. Функціонування центрів зайнятості усіх рівнів припускає розгляд людини і як суб'єкта і як об'єкта соціальної політики держави. Група, колектив людей складають людський елемент будь - якої організації як складного соціального феномена і самої організаційної культури визначає ціннісно - значуще ставлення і бачення людини як працівника [19].

Професійна діяльність центрів зайнятості здійснюється шляхом постійної взаємодії в системі “людина - людина”, де особливого значення набуває реалізація норм ділового спілкування. Ділове спілкування є основним засобом здійснення комунікативного впливу, передачею форм культури й інформації. Важливо підкреслити, що продуктивна практична діяльність служби зайнятості багато в чому залежить від норм і правил культури ділового спілкування як параметра загальної організаційної культури.

Правила ділового спілкування повинні являтися суттю організаційної культури центрів зайнятості.

Отже, розвиток і успішне функціонування центрів зайнятості сучасного українського суспільства багато в чому залежить від урахування такого важливого фактора як організаційна культура, основними напрямками формування якої сьогодні виступає орієнтація на особистість, розвиток її творчого потенціалу, реалізація норм культури ділового спілкування на принципах гуманізму, толерантності й ідеології соціального партнерства.

РОЗДІЛ 4. ІНДИВІДУАЛЬНІ ЗАВДАННЯ ЩОДО ОХОРОНИ ПРАЦІ ТА ЦИВІЛЬНОЇ ОБОРОНИ

4.1 Основні принципи регіональної політики в галузі охорони праці

Досліджено повноваження органів місцевої влади стосовно реалізації державної політики, зокрема впровадження державних соціальних нормативів у сфері охорони праці.

Запровадження державних соціальних нормативів у сфері охорони праці визначено важливим завданням, спрямованим на забезпечення дотримання прав громадян у сфері охорони праці, закріплених у Конституції та законодавстві України. У ст. 22 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” вказується на необхідність координації діяльності територіальних органів влади та проведення чіткого розмежування їхніх повноважень з питань реалізації державних соціальних нормативів. Зазначені вимоги зумовлено необхідністю посилення відповідальності місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за додержання державних соціальних стандартів, про що зазначається в Концепції державної регіональної політики. Особливо гостро це питання стоїть на обласному й районному рівнях управління, де існують два центри публічної влади.

Тема необхідності перегляду та законодавчого і нормативного уточнення компетенції та повноважень владних органів з метою забезпечення ефективності функціонування системи територіальної організації влади була провідною на громадських слуханнях "Державна стратегія управління місцевим і регіональним розвитком", які проводились у грудні 2008 p.

На актуальність питання розмежування повноважень місцевих органів державної влади і органів місцевого самоврядування звертають увагу В.М. Вакупенко, Ю.Ф. Дехтяренко, О.І. Драпіковський, А.П. Заєць, О.Д. Лазор. На думку О.І. Сушинського, це значною мірою зумовлено обмеженістю системних вітчизняних досліджень з проблеми виділення й подальшого розвитку концептуальних політологічно-правових аспектів місцевих органів влади.

Таким чином, ефективність взаємодії владних органів на територіальному рівні в реалізації державної політики у сфері охорони здоров'я, зокрема щодо запровадження державних соціальних нормативів, є малодослідженою проблемою, що визначило мету даної роботи.

Н.Р. Нижник, С.Д. Дубенко, Н.Г. Плахотяюк та ін. вважають, що забезпечення реалізації державної політики владними органами визначається їхніми повноваженнями, які розглядаються як здатність приймати рішення, обов'язкові до виконання всіма громадянами, посадовими особами та організаціями, на які розповсюджується компетенція даного органу держави; організація виконання рішень, яка спирається на матеріальну основу (фонди держави, кошти Державного бюджету та ін.); охорона прийнятих рішень від правопорушень шляхом застосування різних методів і засобів: суспільного впливу, переконання, примусу. Це права і можливості, що належать певним органам, а також функції й завдання, спрямовані на виконання компетенції органів. Дослідження та визначення повноважень місцевих органів влади в реалізації державних соціальних нормативів є надзвичайно актуальним питанням, оскільки Конституція України містить лише окремі напрями їхнього відання. Спільна відповідальність органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо запровадження державних соціальних нормативів зумовлена їхнього правовою природою, яка вимагає забезпечення соціальних потреб громадян в охороні здоров'я.

Чинне законодавство в основу визначення повноважень місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування ставить принцип галузевої компетенції. Причому тільки до функцій місцевих державних адміністрацій віднесено реалізацію державної політики в галузі охорони здоров'я, пріоритетним напрямом якої є запровадження державних соціальних нормативів. На місцеві державні адміністрації також покладено функції управління закладами охорони здоров'я комунальної власності, якими одночасно наділені органи місцевого самоврядування. Дуалізм влади на регіональному рівні, на якому одночасно функціонують органи місцевого самоврядування та місцеві державні адміністрації, наділені близькими функціями і нечітко розмежованими повноваженнями, значною мірою зумовлює їхнє дублювання, а звідси і втручання цих органів у "чужу сферу", колізії й компетенційні суперечки між цими суб'єктами владних повноважень. Відповідно до Закону "Про місцеве самоврядування" делеговані повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері охорони здоров'я включають реалізацію лише окремих груп державних соціальних нормативів, таких, як безоплатне медичне обслуговування на відповідній території, надання пільговим категоріям населення лікарських засобів та виробів медичного призначення, і не охоплюють інші групи державних соціальних нормативів. Умови делегування повноважень чітко не визначено, не вказано, яким чином воно відбуватиметься. Законодавством не передбачено механізмів взаємодії між державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування в реалізації державних соціальних нормативів, що зумовлює невизначеність у відносинах між органами цих гілок влади, насамперед пов'язаних з виконанням делегованих повноважень. Зокрема, залишаються не узаконеними такі принципи делегування повноважень органів влади, як субсидіарність, добровільність прийняття до виконання делегованих повноважень, підконтрольність та підзвітність щодо здійснюваних делегованих повноважень. За даними спеціальних досліджень, на місцевому рівні часто має місце посилений контроль та надмірна адміністративна опіка органів місцевого самоврядування в тих сферах, де вони мали б працювати самостійно.

Пошук оптимальної моделі територіальної організації влади зумовлює необхідність подальшої децентралізації та деконцентрації повноважень центральних органів виконавчої влади, суттєвий перерозподіл повноважень між центральними та місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування на користь останніх з метою наближення надання послуг у сфері охорони здоров'я безпосередньо до їхніх споживачів, а також вивільнення центральних органів виконавчої влади від невластивих для них функцій оперативного господарського та соціального управління і створення умов для проведення більш ефективної політики у розв'язанні питань загальнодержавного значення.

Виходячи з нової моделі управління, основаної на принципі "неспільномірності компетенції", на обласному та районному рівнях доцільно органам державної влади залишити контрольні функції, а на органи місцевого самоврядування покласти функції галузевої компетенції.

У зв'язку із загальноєвропейською тенденцією до зростання ролі місцевого самоврядування як єдиного постачальника послуг для населення, до компетенції органів місцевого самоврядування доцільно віднести забезпечення реалізації конституційних та законодавчих прав громадян, створення умов для забезпечення життєво важливих потреб та законних інтересів населення, що передбачає надання послугу сфері охорони здоров'я.

Місцеве самоврядування та загальнодержавна система управління повинні доповнювати одне одного у процесі реалізації державних соціальних нормативів. Місцеве самоврядування як один з провідних чинників громадянського суспільства сприятиме безперервному залученню до виконання державних соціальних нормативів, як однієї з життєво важливих проблем, широких верств населення.

Успіх запровадження державних соціальних нормативів також значною мірою залежить від темпів реформування системи територіальної організації влади та системи місцевого самоврядування в частині зміцнення матеріальної і фінансової бази місцевого самоврядування, ресурсного забезпечення місцевого та регіонального розвитку і має супроводжуватись серйозними інституційними перетвореннями у фінансовій системі України, які будуть спрямовані на залучення не бюджетних джерел фінансування.

Таким чином, проведений аналіз джерел з питань забезпечення реалізації державних соціальних нормативів показав, що наявна криза системи управління місцевим та регіональним розвитком, яка проявляється в неоптимальному співвідношенні повноважень органів місцевого управління, перешкоджає запровадженню державних соціальних нормативів у сфері охорони здоров'я в повному обсязі. Чинне законодавство, прийняте в різні часи та з різних питань організації місцевого самоврядування та виконавчої влади на місцях, залишається неврегульованим у питаннях розподілу повноважень між органами місцевої влади. З метою забезпечення запровадження державних соціальних нормативів необхідно розробити і прийняти окремий нормативний документ, в якому передбачити спільну відповідальність органів державної влади та місцевого самоврядування за реалізацію державних соціальних нормативів. Необхідно узгодити та збалансувати повноваження між органами публічної, влади, які здійснюють управління на різних територіальних рівнях, розглянути необхідність та умови виконання ними делегованих повноважень. Зокрема, до функцій місцевих державних адміністрацій доцільно віднести здійснення нагляду за додержанням законодавства про державні соціальні нормативи, управління об'єктами державної власності, координації виконання виконавчою владою повноважень, що не можуть бути передані до компетенції місцевого самоврядування. До завдань органів місцевого самоврядування доцільно віднести організацію надання послуг, які забезпечать дотримання державних соціальних нормативів, шляхом управління закладами охорони здоров'я комунальної форми власності, які надають медичні послуги. При цьому компетенція органів місцевого самоврядування повинна бути вирішальною в реалізації державних соціальних нормативів, оскільки саме їхні повноваження дозволяють забезпечити ефективне галузеве управління охороною здоров'я на місцевому рівні, а повноваження органів державної влади доцільно обмежити переважно виконанням функціональних завдань, зокрема з контролю. Крім того, участь органів місцевого самоврядування в реалізації державних соціальних нормативів забезпечить постійний громадський контроль їхнього виконання. Ефективність запровадження державних соціальних нормативів значною мірою залежатиме від своєчасності перегляду принципів, завдань та функцій місцевого самоврядування, компетенції органів державної влади, загальних засад організації й функціонування системи місцевого самоврядування та системи місцевих органів виконавчої влади, територіальних, матеріальних і фінансових основ місцевого самоврядування.

Подальші розробки із зазначеної проблеми доцільно спрямувати на створення теоретико-методологічних засад для уточнення компетенції та повноважень владних структур у реалізації державних соціальних нормативів у сфері охорони праці.

Місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування у межах відповідної території:

забезпечують реалізацію державної політики в галузі охорони праці;

формують за участю профспілок програми заходів з питань безпеки, гігієни праці і виробничого середовища, що мають міжгалузеве значення;

організовують при необхідності регіональні аварійно-рятувальні формування;

здійснюють контроль за додержанням нормативних актів про охорону праці.

Для виконання названих функцій місцеві органи влади створюють відповідні структурні підрозділи.

У теперішній час в Україні здійснюються соціально-політичні та соціально-економічні реформи. Наша країна переживає етап відмирання централізовано-розподільних форм господарювання і народження економічних відносин у сфері праці, притаманних соціально-ринковій моделі управління. При цьому, природно, змінюються ролі й функції основних суб'єктів підприємницької діяльності: держави, роботодавця і працівника. Цей процес неминуче охоплює й охорону праці -- невід'ємну частину будь-якого виробництва, а відтак і систему управління охороною праці.

На основі розробок професора Г.Г. Гогіташвілі можна зробити висновок, що у сучасних умовах виникає 3 центри управління охороною праці: державне управління (не адміністративне); управління з боку роботодавця (власника підприємства); управління з боку працівників підприємства.

Держава створює законодавчу базу з питань охорони праці; комплекс інспекцій, що здійснюють нагляд за виконанням прийнятих нормативно-правових актів про охорону праці; інфраструктуру виробничо-технічного, інформаційного, наукового та фінансового забезпечення діяльності в галузі охорони праці. Роботодавець (власник підприємства) економічно зацікавлений в тому, щоб люди, які працюють на його підприємстві не травмувались та не хворіли, і тому забезпечує виконання нормативно-правових актів про охорону праці. Окрім того, механізм соціального страхування передбачає збільшення страхового внеску, якщо на підприємстві зростає травматизм та профзахворювання працівників. Істотне значення у системі управління охороною праці на підприємстві відіграють громадські інституції в особі профспілок, уповноважених трудових колективів та комісії з питань охорони праці. Працівники повинні відповідально ставитись до охорони праці, знати та виконувати вимоги, визначені нормативною документацією. В сучасних умовах кожному працівнику необхідно постійно підтримувати високий фізичний, психологічний та фаховий рівень, програмувати шляхи здорового довголіття, запобігати виникненню випадків травматизму та профзахворювань. Інакше у працівника буде значно менше шансів отримати роботу на ринку праці. Отже, у сучасних ринкових умовах лише комплексне управління охороною праці з боку держави, роботодавця та працівників здатне забезпечити підвищення ефективності у цій сфері. В той же час, як показала практика на підприємствах, окремі розрізнені заходи з охорони праці не дають необхідного ефекту, тому в даному питанні потрібний системний підхід, при якому заходи з охорони праці застосовуються продумано, взаємопов'язане, комплексно. З цією метою на підприємстві, з урахуванням його особливостей, розробляється система управління охороною праці. Система управління охороною праці (СУОП) -- це сукупність органів управління підприємством, які на підставі комплексу нормативної документації проводять цілеспрямовану, планомірну діяльність щодо здійснення завдань і функцій управління з метою забезпечення здорових, безпечних і високопродуктивних умов праці, запобігання травматизму та профзахворювань, а також додержання прав працівників, гарантованих законодавством про охорону праці.

Створення СУОП здійснюється шляхом послідовного визначення мети і об'єкта управління, завдань і заходів щодо охорони праці, функцій і методів управління, побудови організаційної структури управління, складання нормативно-методичної документації,

В спрощеному вигляді будь-яку систему управління (керування) можна підрозділити на дві підсистеми: таку, що управляє і таку, якою управляють. В свою чергу, у системі управління виділяють об'єкт, яким управляють та орган, який здійснює таке управління. Останній, на основі аналізу отриманої інформації -- зовнішньої (наприклад, наказу міністерства) або внутрішньої про стан об'єкта, розробляє і видає управлінську інформацію (наприклад, наказ по підприємству). Як правило, на великих та середніх підприємствах на підставі управлінської інформації деякий виконавчий орган (наприклад, керівники структурних підрозділів) здійснюють управлінську дію на об'єкт. У багатьох випадках орган, що здійснює управління та виконавчий орган об'єднують одним поняттям -- суб'єкт управління.

До основних функцій управління охороною праці належать:

прогнозування і планування робіт, їх фінансування;

організація та координація робіт;

облік показників стану умов і безпеки праці;

аналіз та оцінка стану умов і безпеки праці;

контроль за функціонуванням СУОП;

стимулювання діяльності з охорони праці.

Основні завдання управління охороною праці:

навчання працівників безпечним методам праці та пропаганда питань охорони праці;

забезпечення безпеки технологічних процесів, виробничого-устаткування, будівель і споруд;

нормалізація санітарно-гігієнічних умов праці;

забезпечення працівників засобами колективного та індивідуального захисту;

забезпечення оптимальних режимів праці та відпочинку;

організація лікувально-профілактичного та санітарно-побутового обслуговування працівників;

професійний відбір працівників з окремих професій;

удосконалення нормативної бази підприємства з питань охорони праці. Планування роботи з охорони праці. Функція планування, в основі якої лежить прогностичний аналіз, має вирішальне значення в системі управління охороною праці. Планування роботи з охорони праці поділяється на перспективне, поточне та оперативне.

Перспективне планування охоплює найбільш важливі, трудомісткі й довгострокові за терміном виконання заходи з охорони праці, виконання яких, як правило, вимагає сумісної роботи кількох підрозділів підприємства. Можливість виконання заходів перспективного плану повинна бути підтверджена обґрунтованим розрахунком необхідного матеріально-технічного забезпечення і фінансових витрат із зазначенням джерел фінансування. Основною формою перспективного планування роботи з охорони праці є розроблення комплексного плану підприємства (на 3--5 років) щодо покращення стану охорони праці.


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.