Особисті немайнові блага як нематеріальні об’єкти цивільних правовідносин

Об'єктом даного права є всі види інформації, до яких відносять: статистичну інформацію, адміністративну інформацію (дані), масову інформацію, інформацію про діяльність державних органів влади та органів місцевого і регіонального самоврядування, правову інформацію, інформацію про особу, інформацію довідково-енциклопедичного характеру, соціологічну інформацію (ст. 18 Закону України «Про інформацію»), а також науково-технічну інформацію (ст. 1 Закону України «Про науково-технічну інформацію»). [35]

«У ст.ст. 303, 304, 305, 306 ЦКУ законом закріплені такі особисті немайнові права: право на особисті папери; розпорядження особистими паперами; право на ознайомлення з особистими паперами, які передані до фонду бібліотек або архівів та право на таємницю кореспонденції» [1, с. 430 - 432]. Особисті папери, які містять інформацію про особисте життя фізичної особи (документи, фотографії, щоденники, записники, особисті архівні матеріали) є її власністю, і без її згоди (а у разі її смерті без згоди близьких родичів) ніхто не має права володіти, користуватися та розпоряджатися ними. [36]

Право на особисті папери включає в себе можливість надавати згоду чи забороняти ознайомлення з особистими паперами та їх використання і розпорядження. [37]

Сутність права на розпорядження особистими паперами полягає в можливості визначити їх фактичну долю. Так фізична особа має право в усній чи письмовій формі:

передати особисті папери іншій особі, в тому числі і до бібліотек чи архівів;

відмовитись від них шляхом заяви про це чи вчинення інших свідомих дій, що свідчать про намір особи відмовитись від особистих паперів, наприклад викинути свій щоденник у смітник;

знищити особисті папери. [37]

Окремо законодавець визначає можливість розпорядження особистими паперами на момент смерті. Як правило таке розпорядження має бути зроблене в письмовій формі у заповіті особи, або усне розпорядження, або шляхом умовчання. [37]

Згідно з ч. 1 ст. 306 ЦК Фізична особа має право на таємницю листування, телеграм, телефонних розмов, телеграфних повідомлень та інших видів кореспонденції. Телеграми, листи тощо є власністю адресата. [37]

Право фізичної особи на таємницю листування є одним з основних особистих немайнових прав, яке віднаходить своє місце в ст. 31 Конституції України «Кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції» [29, с. 10], а також у ст. 12 Загальної декларації прав людини, ст. 8 Конвенції про захист прав і основних свобод людини та ст. 17 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права. [37] |

Об'єктом даного права є таємниця кореспонденції. Поняттям «кореспонденція» охоплюється не тільки письмова кореспонденція (прості та рекомендовані листи, поштові картки, бандеролі), але й усі інші види кореспонденції (телеграми, телефонні розмови, телеграфні повідомлення, повідомлення електронною поштою, пейджером, SMS-повідомлення тощо). При цьому, законодавець встановлює, що всі види кореспонденцій, які є матеріалізованими об'єктами, наприклад, листи, телеграми тощо, знаходяться у власності фізичної особи. ЦК України охороняє абсолютно всі види кореспонденції, навіть коли вона містить виключно майнову цінність, наприклад, бандеролі. [37]

Право на недоторканність житла - особисте немайнове право, згідно з яким уповноважена особа може діяти у своєму житлі на свій розсуд і перешкоджати будь-яким спробам вторгнення у нього поза волею осіб, які у ньому проживають, крім випадків, прямо передбачених у законі. Відповідно до ст. 30 Конституції України «Кожному гарантується недоторканність житла. Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння
особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду», якщо інше не встановлено законом [29, с. 11]. [38]

Гарантією недоторканності житла є також і заборона виселення фізичної особи або іншим чином примусового позбавлення її житла, крім випадків, встановлених законом. До таких випадків слід зокрема відносити, наприклад, викуп житла, у зв'язку з викупом земельної ділянки для суспільних потреб (ст. 351 ЦК України), викуп житла, яке є пам'яткою історії та культури (ст. 352 ЦК України), конфіскація будинку за вироком суду У зв'язку з вчиненням злочину (ст. 354 ЦК України). [39]

Право на місце проживання - це особисте немайнове право фізичної особи, яке включає в себе такі повноваження, як: вільно обирати місце проживання та вільно змінювати місце проживання. Воно законодавче закріплено у ст. 33 Конституції України «Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом» [29, с. 10]. [40]

Згідно зі ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи визнається житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. [41]

В окремих, встановлених законом випадках фізична особа може бути обмежена у праві на місце проживання, зокрема на вільний вибір місця проживання. Таке право обмежується щодо:

а) осіб, які не досягли 16-річного віку;

б) осіб, до яких згідно із процесуальним законодавством застосовано запобіжні заходи, пов'язані з обмеженням або позбавленням волі;

в) осіб, які за вироком суду відбувають покарання у вигляді позбавлення або обмеження волі;

г) осіб, які згідно із законодавством перебувають під адміністративним наглядом;

д) осіб, які згідно із законодавством про інфекційні захворювання та психіатричну допомогу підлягають примусовій госпіталізації та лікуванню;

є) іноземців та осіб без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України (ст. 13 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»). [41]

Право на свободу пересування - гарантована законом можливість фізичної особи, яка досягла 14 років, вільно пересуватися по території України, а по досягненні 16 років - вільно виїхати за її межі і безперешкодно повернутися до України. Фізичні особи, які не досягли зазначеного вище віку, мають право пересуватися по території України чи виїжджати за її межі лише за згодою батьків (усиновителів), опікунів чи піклувальників та в їх супроводі чи в супроводі осіб, які уповноважені ними. Законодавче це закріплено у ст. 33 Конституції України «Кожному, хто на законних підставах перебуває на
території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом» [29, с. 10]. [42]

Право на свободу пересування по території України може бути обмежене щодо:

осіб, до яких відповідно до процесуального законодавства застосовано запобіжні заходи, пов'язані з обмеженням або позбавленням волі;

осіб, які за вироком суду відбувають покарання у вигляді позбавлення або обмеження волі;

осіб, які згідно із законодавством перебувають під адміністративним наглядом;

осіб, які згідно із законодавством про інфекційні захворювання та психіатричну допомогу підлягають примусовій госпіталізації та лікуванню;

шукачів притулу та осіб, які звернулися за наданням їм статусу біженця до прийняття відповідного рішення компетентним органом;

іноземців та осіб без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України;

є) осіб, яких призвано на дійсну строкову службу до Збройних Сил України та інших, утворених відповідно до законів України, військових формувань;

іноземців, які перебувають у складі військових іноземних підрозділів і які мають статус військового; з) в інших випадках, передбачених законом (ст. 12 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»). [43]

Гарантією здійснення права на вільне пересування є також заборона видворення з обраного нею місця перебування, доступ до якого не заборонено законом. [43]

У час різноманітності товарів і послуг і, як наслідок, рекламодавців, що прагнуть просунути свою продукцію на ринок та застосовують при цьому рекламу, велике значення має регулювання та захист особистих немайнових прав, що активно використовуються у рекламі. У Цивільному кодексі УРСР 1963 р. неналежна увага приділялася висвітленню та класифікації особистих немайнових прав фізичної особи. З розвитком реклами з'являлася необхідність врегулювання та визначення аспектів використання особистих немайнових прав. Право укр. У зв'язку з цим, і для регулювання правових відносин був створений Закон України «Про рекламу», який набув чинності від 3 липня 1996 р. [44]

Реклама може набувати різних форм (радіо-, телевізійна, друкована реклама тощо). Найчастішими випадками порушення у рекламі особистих немайнових прав є поширення відомостей, що не відповідають дійсності (Закон «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» від 16 листопада 1992 р. та ЦК України). [44]

У п. З ст. 7 Закону «Про рекламу» зазначено: реклама неповинна містити інформацію або зображення, які порушують етичні, гуманістичні, моральні норми, нехтують правилами пристойності, встановленими цивільним законодавством. Серед порушень особистих немайнових прав у сфері реклами виділяють наступні:

Використання без згоди фізичної особи її зображення у рекламі. Відповідно до ч. 1 ст. 307 ЦК «фізична особа може бути знята на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку лише за її згодою» [1, с. 434]. [44]

Наведення висловлювань, які є дискримінаційними за ознаками походження людини, расової та національної належності, статі, освіти, релігії тощо. Згідно з ч. 2 ст. 302 ЦК про те, що «фізична особа, яка поширює інформацію, зобов'язана переконатися у її достовірності» [7, с. 172]. [44]

Згідно статті 201 Цивільного кодексу України, особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров'я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім'я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством. [45]

Відповідно до Конституції України життя і здоров'я людини, її честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю (ч. 2 ст. 201 ЦК України). [45]

Під поняттям «особисті немайнові блага» слід розуміти блага, які нерозривно пов'язані з суб'єктом - носієм цих благ (тобто є особистими), а також залишені економіко грошового змісту (тобто є немайновими). До особистих благ законодавець відносить: здоров'я, життя, честь, гідність і ділову репутацію, ім'я (найменування), авторство, свободу літературної, художньої і технічної творчості. Зазначений перелік благ не є вичерпним, і тому об'єктами цивільних правовідносин можуть визнаватись і інші особисті немайнові блага серед яких слід виділити ті, які найчастіше зустрічаються у повсякденному житті: «право на таємницю листування, телеграм, телефонних розмов, телеграфних повідомлень та інших видів кореспонденції, право на недоторканність житла, право на інформацію, місце постійного чи переважного проживання, право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, право на свободу пересування, право на індивідуальність» [6, с. 64 - 65], а також «громадянство, сімейний стан, вік, стать, стан здоров'я, наявність певного спеціального правового статусу, релігійна та національна приналежність, номер та серія паспорту, ідентифікаційний код платника податку, електронний підпис, електронна адреса, поштова скринька і т. д.» [11, с. 165]. [45]

Важливим аспектом у визначенні правової природи вказаних благ є також і встановлення того впливу, який здійснює на них право. Данні блага існують не залежно від того, врегульовані вони правом чи ні. Однак визнання цих благ на рівні закону робить їх юридично значимими і відповідно охоронюваними. Тому законодавець правильно зазначає, що данні блага охороняються цивільним законодавством. При цьому така охорона може здійснюватись як шляхом закріплення за одним благом відповідного особистого немайнового права, так і без такого закріплення. [45]

Недопустимим є змішування між поняттям особисті немайнові блага та особисті немайнові права, яке проводиться в літературі окремими авторами. Особисте немайнове право є змістом відповідних правовідносин, а особисте немайнове благо є об'єктом, тобто тим нащо спрямовані дані правовідносини. Тобто особисте немайнове благо є ядром відповідного права, і на його забезпечення повинно бути спрямоване відповідне право. [45]

Список використаної літератури:

Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар в 2 ч. Ч. 1 / За заг. ред. Я. М. Шевченко. - К.: Концерн «видавничий Дім «Ін Юре», 2004. - 704 с. - С. 256.

Сліпченко С. Поняття об'єкта цивільного права за ЦК України // Право України. - 2007. - № 12. - С. 81 - 82.

Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар в 2 ч. Ч. 1 / За заг. ред. Я. М. Шевченко. - К.: Концерн «видавничий Дім «Ін Юре», 2004. - 704 с. - С. 283 - 284.

Панченко М. І. Цивільне право України: Навч. посіб. - К.: Знання, 2005. - 583 с. - С. 129.

Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар в 2 ч. Ч. 1 / За заг. ред. Я. М. Шевченко. - К.: Концерн «видавничий Дім «Ін Юре», 2004. - 704 с. - С. 362.

Заіка Ю. О. Українське цивільне право. Навч. посіб. - К. Істина, 2005. - 312 с. - С. 60.

Гражданский кодекс Украины / Пер. с укр. - Х.: Консум, 2003. - 528 с. - С. 161.

Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар в 2 ч. Ч. 1 / За заг. ред. Я. М. Шевченко. - К.: Концерн «видавничий Дім «Ін Юре», 2004. - 704 с. - С. 256, 283.

Заіка Ю. О. Українське цивільне право. Навч. посіб. - К. Істина, 2005. - 312 с. - С. 60.

Сліпченко С. Поняття об'єкта цивільного права за ЦК України // Право України. - 2007. - № 12. - С. 81 - 83.

Панченко М. І. Цивільне право України: Навч. посіб. - К.: Знання, 2005. - 583 с. - С. 130.

Заіка Ю. О. Українське цивільне право. Навч. посіб. - К. Істина, 2005. - 312 с. - С. 60 - 63.

Панченко М. І. Цивільне право України: Навч. посіб. - К.: Знання, 2005. - 583 с. - С. 130 - 132.

Цивільне право України: навч. посіб. / Ю. В. Білоусов, В. А. Ватрас, та ін.; за ред. Р. О. Стефанчука. - К.: Правова єдність, 2009. - 536 с. - С. 144.

Л. Федюк. Право на життя в цивільному законодавстві // Право України. - 2004. - № 9. - С. 107 - 109.

Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар в 2 ч. Ч. 1 / За заг. ред. Я. М. Шевченко. - К.: Концерн «видавничий Дім «Ін Юре», 2004. - 704 с. - С. 387.

Цивільне право України: навч. посіб. / Ю. В. Білоусов, В. А. Ватрас, та ін.; за ред. Р. О. Стефанчука. - К.: Правова єдність, 2009. - 536 с. - С. 149 - 151.

Заіка Ю. О. Українське цивільне право. Навч. посіб. - К. Істина, 2005. - 312 с. - С. 60 - 61.

Д. Луспеник. Інститут дифамації і українське законодавство щодо захисту честі, гідності та ділової репутації (співвідношення та вибір пріоритету в судовій практиці) // Право України. - 2006. - № 2. - С. 62.

Цивільне право України: навч. посіб. / Ю. В. Білоусов, В. А. Ватрас, та ін.; за ред. Р. О. Стефанчука. - К.: Правова єдність, 2009. - 536 с. - С. 162 - 163, 168.

Заіка Ю. О. Українське цивільне право. Навч. посіб. - К. Істина, 2005. - 312 с. - С. 62 - 63.

Цивільне право України: навч. посіб. / Ю. В. Білоусов, В. А. Ватрас, та ін.; за ред. Р. О. Стефанчука. - К.: Правова єдність, 2009. - 536 с. - С. 157 - 160.

Панченко М. І. Цивільне право України: Навч. посіб. - К.: Знання, 2005. - 583 с. - С. 139.

Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар в 2 ч. Ч. 1 / За заг. ред. Я. М. Шевченко. - К.: Концерн «видавничий Дім «Ін Юре», 2004. - 704 с. - С. 423 - 424.

Цивільне право України: навч. посіб. / Ю. В. Білоусов, В. А. Ватрас, та ін.; за ред. Р. О. Стефанчука. - К.: Правова єдність, 2009. - 536 с. - С. 165 - 166.

Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар в 2 ч. Ч. 1 / За заг. ред. Я. М. Шевченко. - К.: Концерн «видавничий Дім «Ін Юре», 2004. - 704 с. - С. 414 - 414, 437.

Цивільне право України: навч. посіб. / Ю. В. Білоусов, В. А. Ватрас, та ін.; за ред. Р. О. Стефанчука. - К.: Правова єдність, 2009. - 536 с. - С. 173 - 174.

Заіка Ю. О. Українське цивільне право. Навч. посіб. - К. Істина, 2005. - 312 с. - С. 138 - 140.

Конституція України: - Х.: Одіссей, 2010. - 56 с. - С. 8.

Заіка Ю. О. Українське цивільне право. Навч. посіб. - К. Істина, 2005. - 312 с. - С. 64.

Панченко М. І. Цивільне право України: Навч. посіб. - К.: Знання, 2005. - 583 с. - С. 139.

Заіка Ю. О. Українське цивільне право. Навч. посіб. - К. Істина, 2005. - 312 с. - С. 64 - 65.

Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар в 2 ч. Ч. 1 / За заг. ред. Я. М. Шевченко. - К.: Концерн «видавничий Дім «Ін Юре», 2004. - 704 с. - С. 426.

Заіка Ю. О. Українське цивільне право. Навч. посіб. - К. Істина, 2005. - 312 с. - С. 64.

Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар в 2 ч. Ч. 1 / За заг. ред. Я. М. Шевченко. - К.: Концерн «видавничий Дім «Ін Юре», 2004. - 704 с. - С. 427.

Заіка Ю. О. Українське цивільне право. Навч. посіб. - К. Істина, 2005. - 312 с. - С. 64.

Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар в 2 ч. Ч. 1 / За заг. ред. Я. М. Шевченко. - К.: Концерн «видавничий Дім «Ін Юре», 2004. - 704 с. - С. 431 - 433.

Заіка Ю. О. Українське цивільне право. Навч. посіб. - К. Істина, 2005. - 312 с. - С. 65.

Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар в 2 ч. Ч. 1 / За заг. ред. Я. М. Шевченко. - К.: Концерн «видавничий Дім «Ін Юре», 2004. - 704 с. - С. 441.

Заіка Ю. О. Українське цивільне право. Навч. посіб. - К. Істина, 2005. - 312 с. - С. 65.

Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар в 2 ч. Ч. 1 / За заг. ред. Я. М. Шевченко. - К.: Концерн «видавничий Дім «Ін Юре», 2004. - 704 с. - С. 439 - 440.

Заіка Ю. О. Українське цивільне право. Навч. посіб. - К. Істина, 2005. - 312 с. - С. 65.

Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар в 2 ч. Ч. 1 / За заг. ред. Я. М. Шевченко. - К.: Концерн «видавничий Дім «Ін Юре», 2004. - 704 с. - С. 444.

Ю. Зоріна. Особисті немайнові права людини у рекламі // Право України. - 2004. - № 10. - С. 41 - 43.

Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар в 2 ч. Ч. 1 / За заг. ред. Я. М. Шевченко. - К.: Концерн «видавничий Дім «Ін Юре», 2004. - 704 с. - С. 283 - 284.

Цивільне право України: Навч. посіб. для дистанційного навчання. Мазур О. С. - К.: Ун-т «Україна», 2005. - 287 с.

Е. Шишкіна. Деякі аспекти поняттєвого апарату статті 3 Конвенції про захист прав людини та основних свобод // Право України. - 2006. - № 5. - С. 119.

Размещено на http://www.allbest.ru