Фізична особа як суб’єкт цивільного права. Особисті немайнові права фізичної особи

Правоздатність та дієздатність фізичної особи. Поняття та ознаки особистих немайнових прав що забезпечують природне існування людини та соціальне буття громадян. Гарантія та загальні і спеціальні способи захисту прав у цивільному законодавстві України.

Рубрика Государство и право
Вид контрольная работа
Язык украинский
Дата добавления 05.05.2015
Размер файла 21,1 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тема: «Фізична особа як суб'єкт цивільного права. Особисті немайнові права фізичної особи»

План

Вступ

1. Фізична особа як суб'єкт цивільного права

1.1 Поняття фізичної особи

1.2 Правоздатність фізичної особи

1.3 Дієздатність фізичної особи

2. Особисті немайнові права фізичної особи

2.1 Поняття особистих немайнових прав у цивільному законодавстві України

2.2 Види особистих немайнових прав

2.3 Захист особистих немайнових прав

Висновки

Список літератури

Вступ

Фізичною особою визнається людина. При цьому з правової точки зору фізичними особами є не тільки громадяни України, а й іноземні громадяни, особи без громадянства. З народження людини неї виникають різного роду права і обв'язки. Однак для виникнення у людини прав і обов'язків недостатньо факту її народження. Необхідно враховувати, що фізична особа - це людина, яка маю правоздатність.

Актуальність даної теми пояснюється необхідністю розкриття фізичної особи як суб'єкт цивільного права. Об'єктом дослідження даної роботи є цивільне право, як особлива форма організації суспільних відносин.

Метою реферату є ознайомлення з основними поняттями, якими оперує наука цивільного права, розкриття особистих немайнових прав фізичної особи.

У науковій літературі ця тема має досить широке висвітлення. Так в процесі роботи в якості теоретичних матеріалів були використані праці таких авторів, як В.І. Борисова, І.А. Бірюков, Ю.О. Заїка, Майданик P.A. та інші.

1. Фізична особа як суб'єкт цивільного права

1.1 Поняття фізичної особи

Цивільні правовідносини виникають та існують між людьми. З точки зору організації відносин між ними це можуть бути як окремі люди, так і їх колективи. Стосовно людей як суб'єктів, тобто носіїв цивільних прав і обов'язків, ЦК вживає термін "фізичні особи".

Фізична особа - людина, що є учасником цивільних правовідносин, наділена низкою ознак, які її індивідуалізують як учасника цих правовідносин.

Ознаками фізичної особи є:

- Правоздатність та дієздатність - основні. (див. п. 1.2 та1.3)

- Ім'я фізичної особи.

- Громадянство.

- Вік.

- Стан здоров'я.

- Сімейний стан.

- Стать.

Ім'я фізичної особи. Фізична особа набуває прав та обов'язків і здійснює їх під своїм ім'ям. Ім'я фізичної особи, яка є громадянином України, складається з прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить (ст. 28 ЦК). Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на власний розсуд змінити своє прізвище та (або) власне ім'я. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право змінити своє прізвище та (або) власне ім'я за згодою батьків або одного з них. У разі зміни імені фізична особа повинна повідомити про це своїх кредиторів та боржників.[2/]

Громадянство - це офіційна приналежність особи до певного народу.

Вік особи. Наступна обставина, якій закон надає важливого значення при визначенні цивільно-правового статусу фізичної особи, - це вік. Зокрема, закон встановлює вік, з досягненням якого особа набуває часткової, неповної та повної цивільної дієздатності (статті 31, 32, 34 ЦК). [1] Вік має важливе значення при вирішенні таких питань, як надання неповнолітньому повної цивільної дієздатності (емансипація), при вступі особи у члени кооперативних та громадських організацій, а також у багатьох інших випадках.

Сімейний стан. Великого значення сімейним зв'язкам надає і спадкове право. Так, при спадкуванні за законом спадкоємцями першої черги згідно із ст. 1261 ЦК є діти, чоловік (дружина) і батьки померлого, а також дитина померлого, народжена після його смерті. До другої черги на підставі ст. 1262 ЦК належать рідні брати і сестри спадкодавця, його дід і баба як з боку батька, так і з боку матері. Отже, правове положення спадкоємця особа може набути лише за наявності зазначених сімейно-правових відносин з померлим. Стан здоров'я. Серед ознак, що індивідуалізують фізичну особу як учасника цивільно-правових відносин, виокремлюють також стан її здоров'я. Насамперед закон враховує психічне здоров'я. Згідно з ч. 1 ст. 39 ЦК фізична особа, яка внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, може бути визнана судом недієздатною.

Стать. Законом для чоловіків і жінок передбачено різний вік, з досягненням якого вони вважаються непрацездатними, що має важливе значення при встановленні права на відшкодування шкоди, а також при визначенні кола спадкоємців і в інших випадках.

До фізичних осіб належать громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства. Для того, щоб виступати суб'єктом цивільних правовідносин, фізична особа повинна володіти цивільною правосуб'єктністю, яка включає в себе правоздатність та дієздатність.

1.2 Правоздатність фізичної особи

Цивільна правоздатність - це здатність фізичної особи мати цивільні права і обов'язки (ст. 25 ЦК).[1] Правоздатність визнається рівною мірою за всіма фізичними особами з моменту народження і припиняється із смертю. Хоча за загальним правилом правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження, у випадках, встановлених законом, охороняються інтереси зачатої, але ще не народженої дитини; а здатність мати окремі цивільні права та обов'язки може пов'язуватися з досягненням фізичною особою відповідного віку. Так, згідно з ч. 1 ст. 1222 ЦК спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути особи, які були зачаті за життя спадкодавця та народжені живими після відкриття спадщини. Виникнення цивільної правоздатності у момент народження не означає, що фізична особа одночасно набуває можливості бути суб'єктом будь-яких цивільних правовідносин. Протягом життя обсяг правоздатності може змінюватися.[2]

Правоздатність як суспільне явище характеризується такими ознаками: незалежністю від раси, національності, віку, статі та інших ознак фізичної особи (ст. 24 Конституції, ст. 25 ЦК); виникненням у момент народження і припиненням зі смертю; здатністю мати не тільки права, а й обов'язки (статті 25, 26 ЦК); виникнення правоздатності законом не пов'язується з волею окремих осіб або держави в цілому, не відчуженістю від особистості фізичної особи; неможливістю обмеження фізичної особи у правоздатності інакше, як у випадках і у порядку, передбачених законом. Обмеження правоздатності можливе лише у вигляді санкції за скоєння адміністративного правопорушення чи злочину і передбачено відповідно адміністративним чи кримінальним законом. Зокрема, при застосуванні такої міри кримінального покарання, як позбавлення волі, особа на певний час позбавляється права вільно, на свій розсуд обирати місце проживання. ЦК в нормах про правоздатність (ст. ст. 24 - 29 ЦК) не дає ні вичерпного, ні хоча б приблизного переліку цивільних прав та обов'язків. Серед основних прав можна відзначити наступні: мати майно на праві власності; спадкувати і заповідати майно; займатися підприємницькою діяльністю; створювати юридичні особи; укладати будь-які правочини, що не суперечать закону; обирати місце проживання; мати права творів науки, літератури, мистецтва, винаходів та інших результатів інтелектуальної діяльності; мати інші майнові та особисті немайнові права.

Здійснення цивільних прав та свобод невіддільне від виконання цивільних обов'язків, які фізична особа здатна мати як учасник цивільних правовідносин (ч. 5 ст. 26 ЦК). Причому при здійсненні своїх прав особа, включаючи і фізичну особу, зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (ч. 2 ст. 13 ЦК).

1.3 Дієздатність фізичної особи

Цивільна дієздатність фізичної особи - це її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Відповідно до чинного законодавства цивільну дієздатність має лише фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними.

Під здатністю набуття цивільних прав і створення цивільних обов'язків розуміють не лише набуття цивільних прав і створення обов'язків, а й здатність своїми діями здійснювати належні особі цивільні права і покладені цивільні обов'язки, розпоряджатися цими правами, здатність нести цивільно-правову відповідальність за вчинення цивільних правопорушень. Здатність здійснювати права і нести обов'язки в зазначеному розумінні виникає не одразу після народження, а поступово, в міру досягнення громадянином певного віку. Крім того, на дієздатність може негативно впливати стан здоров'я громадянина, його можливість розуміти значення і наслідки своїх дій і здатність керувати ними, протиправність поведінки самої особи.

За рішенням суду громадянин може бути обмеженим у дієздатності. Обсяг дієздатності визначається ЦК і залежить від двох факторів: віку людини та стану її здоров'я.

Залежно від віку розрізняють такі види цивільної дієздатності:

а) повну, що виникає із досягненням 18 років;

б) неповну (у віці від 14 до 18 років);

в) часткову (до досягнення 14 років).

Зважаючи на стан здоров'я, особа може бути обмежена у дієздатності або визнана недієздатною. Види дієздатності за критерієм зменшення її обсягу:

1) повна;

2) неповна;

3) часткова;

4) обмежена;

5) визнання фізичної особи недієздатною

Повна дієздатність. Дієздатність особи в повному обсязі виникає з настанням повноліття, тобто з досягненням особою 18-ти років. Саме з цим віком для осіб будь-якої статі пов'язане настання всіх показників їхньої зрілості, до яких належать зрілість фізична, обумовлена переважно фізіологічним станом, психічна, що означає уміння розумно керувати своїми діями і вчинками, і, нарешті, що не менш важливо, так звана соціальна зрілість, що дозволяє брати самостійну участь у житті суспільства (працювати, обіймати певні посади тощо). Цей віковий ценз може бути знижений у двох випадках:реєстрація шлюбу особою, що не досягла 18 років (у разі припинення або визнання шлюбу недійсним повна цивільна дієздатність зберігається); надання повної цивільної дієздатності за рішенням органу опіки та піклування неповнолітньої особи.

Неповна дієздатність. Згідно із ст. 32 ЦК неповнолітня особа, тобто особа у віці від 14 до 18 років, володіє неповною цивільною дієздатністю. Така особа самостійно може здійснювати зазначені нижче юридичні дії:

1) вчиняти дрібні побутові правочини, що повинні відповідати критеріям, передбаченим ст. 31 ЦК для малолітньої особи з урахуванням порівняно більшої фізичної і психічної зрілості неповнолітнього;

2) здійснювати особисті немайнові та майнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом.

3) одноразово розпорядитися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами.

4) бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи.

5) самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним неповнолітнім на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку). При цьому слід звернути особливу увагу, що самостійно розпоряджатися вкладом особа має право лише у тому разі, якщо вона сама вносила кошти на рахунок та уклала договір банківського вкладу.

Щодо решти правочинів, то особи віком від 14 до 18 років обмежені у можливості їх укладення і повинні отримувати відповідні дозволи і погодження. За загальним правилом достатньо лише отримати згоду батьків або піклувальників.

Часткова дієздатність. Згідно із ст. 31 ЦК малолітня особа, тобто особа, яка не досягла 14 років, володіє частковою цивільною дієздатністю і може самостійно здійснювати такі юридичні дії:

1) вчиняти дрібні побутові правочини. Щоб правочин вважався дрібним побутовим і, відповідно, правомірним та таким, що тягне виникнення певних правових наслідків, необхідно, щоб виконувалися три умови у сукупності: а) такий правочин повинен задовольняти дрібні побутові потреби малолітнього; б) відповідати Його фізичному, духовному чи соціальному розвитку; в) стосуватися предмета, який має невисоку вартість. Наприклад, купівля хліба, молока, інших харчових продуктів, що придбаються практично постійно, зошитів, інших предметів, необхідних малолітньому щодня тощо;

2) здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом. Зокрема, вимагати визнання себе творцем об'єкта права інтелектуальної власності, зазначення свого імені чи псевдоніма у зв'язку з використанням твору тощо.

Усі інші правочини та юридичні дії від імені малолітньої особи вчиняють її законні представники, якими можуть бути батьки, усиновителі або опікуни.

Обмежена дієздатність. Обмеження у дієздатності відбувається у зв'язку з існуванням однієї із таких обставин:

1) психічним розладом особи, що істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними;

2) зловживанням спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо, що призводить до скрутного матеріального становища самої особи або її сім'ї, а також інших осіб, яких вона зобов'язана утримувати.

Фізична особа може бути обмежена в цивільній дієздатності лише судом. Заява про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи може бути подана членами її сім'ї, органом опіки та піклування, наркологічним або психіатричним закладом. Обсяг цивільної дієздатності осіб, які на підставі ст. 36 ЦК обмежені судом у дієздатності, є меншим, ніж навіть у малолітніх осіб. Згідно із ч. 2 ст. 37 ЦК вони можуть самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини, які повинні відповідати ознакам, передбаченим ч. 1 ст. 31 ЦК України, з урахуванням потреб особи, обмеженої у дієздатності. Усі інші правочини, що виходять за межі дрібних побутових, у тому числі щодо розпорядження майном, укладаються лише за згодою піклувальника. Відмова піклувальника дати згоду на вчинення правочинів, що виходять за межі дрібних побутових, може бути оскаржена особою, цивільна дієздатність якої обмежена, до органу опіки та піклування або суду. Чинним цивільним законодавством передбачено можливість поновлення цивільної дієздатності фізичної особи за умови, що обставини, що були підставою для її обмеження, припинили своє існування. Так, згідно із ст. 38 ЦК цивільна дієздатність фізичної особи може бути поновлена у двох випадках:

а) у разі видужання фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена, або такого поліпшення її психічного стану, який відновив у повному обсязі її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. В даному випадку обов'язковим є проведення судово-психіатричної експертизи, яка призначається за ухвалою суду. Особу може бути поновлено в дієздатності лише за наявності висновку судово-психіатричної експертизи про значне поліпшення стану її здоров'я або видужання;

б) якщо є дані про припинення зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо.

Визнання фізичної особи недієздатною. У передбачених законом випадках фізична особа може бути визнана недієздатною. Згідно із ст. 39 ЦК зазначені юридичні заходи застосовуються у зв'язку з тим, що особа хворіє на психічний розлад, що має стійкий хронічний характер, унаслідок чого не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Фізична особа може бути визнана недієздатною лише судом. Заява про визнання фізичної особи недієздатною може бути подана членами її сім'ї, близькими родичами, незалежно від їх спільного проживання, органом опіки та піклування, психіатричним закладом, У заяві про визнання фізичної особи недієздатною повинні бути викладені обставини. Згідно із ст. 41 ЦК недієздатні особи не мають права самостійно вчиняти будь-який правочин. Правочини від їх імені вчиняють опікуни. Ряд правочинів та юридичних дій опікун має право вчиняти від імені недієздатної особи лише з дозволу органу опіки та піклування. Згідно із ст. 71 ЦК до них належать такі:

1) відмова від майнових прав підопічного;

2) видача письмового зобов'язання від імені підопічного;

3) укладання договорів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договорів щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири;

4) укладання договорів щодо іншого цінного майна.

Згідно із ч. 4 ст. 41 ЦК зазначені категорії суб'єктів не несуть відповідальності за шкоду, що завдана ними іншій особі чи її майну. Відповідно до ст. 1184 ЦК шкода, завдана недієздатною фізичною особою, відшкодовується опікуном або закладом, який зобов'язаний здійснювати нагляд за недієздатним, якщо він не доведе, що шкода була завдана не з його вини.

Чинним цивільним законодавством України передбачено можливість скасування рішення суду про визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка була визнана недієздатною. Відповідну заяву має право подати опікун або орган опіки та піклування в разі видужання особи, раніше визнаної недієздатною, або значного поліпшення її психічного стану.

У справах про поновлення дієздатності є обов'язковим проведення судово-психіатричної експертизи, яка призначається за ухвалою суду. Особу може бути поновлено в дієздатності лише за наявності висновку судово-психіатричної експертизи про значне поліпшення її стану здоров'я або видужання. Опіка в даному разі припиняється.

цивільний дієздатність право захист

2. Особисті немайнові права фізичної особи

2.1 Поняття особистих немайнових прав у цивільному законодавстві України

Особисті немайнові права можна визначити як права специфічні. Специфіка їх полягає в тому, що вони не несуть в собі економічного змісту, не мають грошової оцінки. Це випливає з їх назви - немайнові права. Аналізуючи статтю 269 ЦК України, слід зазначити, що особисті немайнові права - це юридично гарантовані можливості, які довічно належать кожній фізичній особі за законом і характеризуються немайновістю та особистістю.

Для характеристики особистих немайнових прав особи слід звернути увагу на такі ознаки:

- Дане право належить кожній особі - це означає, що воно належить усім без винятку особам (фізичним і юридичним) за умови, що наявність цього права в особи не суперечить її сутності. При цьому всі особи рівні у можливості реалізації та охорони цих прав;

- Дане право належить особі довічно - це означає, що воно належить фізичній особі до моменту смерті, а юридичній особі - до моменту припинення;

- Дане право належить особі за законом - це означає, що підставою його виникнення є юридичний факт (подія або дія), передбачений законом. Переважна більшість особистих немайнових прав виникає в особи з моменту народження (створення), наприклад, право на життя , здоров`я, свободу та особисту недоторканість, ім`я (найменування) тощо. Однак окремі види особистих немайнових прав можуть виникати в осіб з іншого моменту, передбаченого законом, наприклад, право на донорство особа має лише з моменту досягнення повноліття, а право на зміну імені має особа, яка досягнула 16 років, тощо;

- Дане право є немайновим - це означає, що в ньому відсутній майновий (економічний) зміст, тобто фактично неможливо визначити вартість цього права, а відповідно і блага, що є його об`єктом, у грошовому еквіваленті;

- Дане право є особистісним - це означає, що воно не може бути відчужене (як примусово, так і добровільно, як постійно, так і тимчасово) від особи - носія цих прав та / або передане іншим особам.

Отже, особисте немайнове право - це абсолютне суб'єктивне право, що належить кожній фізичній особі, є невіддільним від неї, не має економічного змісту, має властивість індивідуалізації особи, яке виникає у неї від народження (чи за законом) та належить їй довічно.

2.2 Види особистих немайнових прав

Особисті немайнові права належать усім без винятку фізичним особам незалежно від віку, дієздатності, інших обставин, зокрема від того, де та у зв'язку з якими подіями життя вони перебувають. Слід зазначити, що основна частина особистих немайнових прав виникає у зв'язку з народженням і з моменту народження, тобто вони є природними пра­вами людини. Для інших момент їх виникнення не має точної фіксації, він пов'язується з різними обставинами, які зумовлюються багатьма чинниками. Тому момент виникнення особистих немайнових прав можна визначити як специфічний. У новому ЦК України визначено дві підстави виникнення особистих немайнових прав - народження людини і припис закону.[3]

У ЦК особисті немайнові права поділяються на два види:

1. Права, що забезпечують природне існування людини (право на життя та права, що забезпечують функціонування цього блага);

2. Права, що забезпечують соціальне буття громадян (право на імґя, честь та гідність, на індивідуальність тощо).

1. До особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи, якими фізична особа володіє довічно належать:

- невід'ємне право на життя;

- право на усунення небезпеки, яка загрожує життю та здоров'ю;

- право на охорону здоров'я;

- право на медичну допомогу;

- право на інформацію про стан свого здоров'я та ЇЇ таємницю;

- право на свободу та особисту недоторканість;

- право на донорство;

- право на сім'ю та підтримання зв'язків з членами своєї сім'ї та родичами незалежно від того де вони перебувають;

- право на опіку або піклування;

- право на безпечне для життя і здоров'я довкілля (ст. 281-293 ЦКУ);

Головним фундаментальним правом людини є право на життя. Фізична особа не може бути позбавлена життя і має право захищати його від протиправних посягань будь-якими засобами, не забороненими законом. Право на життя складається із двох повноважень: право на збереження життя і право на розпорядження життям.

Право на охорону здоров'я. Право на охорону здоров'я тісно пов'язане з правом на життя. Згідно зі Статутом Світової організації охорони здоров'я, здоров'я-це "стан повного фізичного, душевного та соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб та фізичних дефектів". Складовими частинами права на охорону здоров'я є право на медичну допомогу; право на інформацію про стан свого здоров'я; право на таємницю про стан свого здоров'я; право на медичне страхування.

Право на безпечне для життя і здоров'я довкілля. Кожна фізична особа має право на достовірну інформацію про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її збирання і поширення.

Право на свободу та особисту недоторканність - це особисте немайнове право, яке складається з двох взаємопов'язаних складових: права на свободу та права на особисту недоторканність. Право на свободу включає заборону будь-якої форми психічного тиску на фізичну особу, втягування її до вживання спиртних напоїв, наркотичних та психотропних засобів, вчинення інших дій, що порушують дане право. Право на особисту недоторканність - передбачена законом заборона фізичного, психічного чи будь-якого іншого посягання на особу з боку іншої особи.

Право на сім'ю, опіку і піклування. Фізична особа, яка досягла шлюбного віку, незалежно від стану здоров'я має право на сім'ю. Право на сім'ю охоплює: право на створення сім'ї; право на підтримання зв'язків із членами своєї родини; заборона розлучення із сім'єю проти волі фізичної особи; заборона на втручання у сімейне життя фізичної особи.[4]

2. До особистих немайнових прав, що забезпечують соціальне буття фізичної особи належать:

- право на ім'я, його зміну та використання;

- право на повагу до гідності і честі;

- право на повагу до людини, яка померла;

- право на недоторканність ділової репутації;

- право на індивідуальність;

- право на особисте життя та його таємницю;

- право на інформацію;

- право на особисті папери та розпорядження ними;

- право на ознайомлення з особистими паперами, які передані до фонду бібліотек або архівів;

- право на таємницю кореспонденції;

- право на захист інтересів фізичної особи при проведенні фото -, кіно -, теле- та відео зйомок;

- право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості;

- право на свободу пересування та вільний вибір місця проживання;

- право на вибір роду занять та інші права (ст. 294-315 ЦКУ).

Право на ім'я - це особисте немайнове право, яке забезпечує особі правову індивідуалізацію та надає юридично забезпечену можливість мати ім'я і вимагати від оточуючих, щоб її називали власним іменем. Зміст цього права становлять такі повноваження: право на використання імені; право на зміну імені у порядку, встановленому законом; право вимагати припинення незаконного використання прізвища, імені, по-батькові.

Право на повагу до чести гідності та ділової репутації. Честь - це об'єктивна оцінка особи, оцінка моральних та інших її якостей з боку суспільства, певної соціальної групи та окремих громадян. Гідність - це внутрішня самооцінка власних якостей особою. Ділова репутація - це громадська оцінка професійних якостей особи.

Право на індивідуальність полягає у тому, що фізична особа має право на збереження своєї національної, культурної, релігійної, мовної самобутності, а також право на вільний вибір форм та способів прояву своєї індивідуальності, якщо вони не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства.

Право на інформацію - це передбачена законом можливість збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію (зазначені дії не стосуються інформації про особисте життя фізичної особи без її згоди, крім випадків, визначених законом). Фізична особа, яка поширює інформацію, повинна переконатися в її достовірності.

Право на особисті папери та таємницю кореспонденції. Особисті папери (документи, фотографії, щоденники, записники, особисті архівні матеріали) фізичної особи є її власністю і без її згоди (а у разі її смерті зі згоди близьких родичів) ніхто не має права володіти, користуватися та розпоряджатися ними. Водночас, якщо особисті папери передані до фонду бібліотек або архівів, то з ними вже можна вільно знайомитися, публікувати, якщо є згода осіб, особистого життя якого вони стосуються.

Право на недоторканність житла - особисте немайнове право, згідно з яким уповноважена особа може діяти у своєму житлі на свій розсуд і перешкоджати будь-яким спробам вторгнення у нього поза волею осіб, які у ньому проживають, крім випадків, прямо передбачених у законі.

Право на місце проживання - це особисте немайнове право фізичної особи, яке включає у себе такі повноваження, як: вільно обирати місце проживання та вільно змінювати місце проживання.

Право на свободу пересування - гарантована законом можливість фізичної особи, яка досягла 14 років, вільно пересуватися по території України, а при досягненні 16 років - вільно виїхати за її межі і безперешкодно повернутися до України. Фізичні особи, які не досягли зазначеного вище віку, мають право пересуватися по території України чи виїжджати за її межі лише за згодою батьків, опікунів чи піклувальників та в їх супроводі чи у супроводі осіб, уповноважених ними.

Право фізичної особи на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості надає особі можливість на вільний вибір сфер, змісту та форм (способів, прийомів) творчості. Гарантією здійснення даного права є заборона проводити цензуру процесу творчості та результатів творчої діяльності. Водночас, творча діяльність не повинна суперечити інтересам публічним.

2.3 Захист особистих немайнових прав

В Цивільному законодавстві України існують чіткі тенденції розвитку правової бази щодо охорони, регулювання та захисту особистих немайнових прав особи, які покликані забезпечити гармонійний розвиток людини як особистості та гідного члена громадянського суспільства.

Гарантією нормального здійснення фізичними особами особистих немайнових прав є їх належний цивільно-правовий захист (ст. 276 ЦК). Право на захист особистих немайнових прав -- це регламентоване правове регулювання на випадок оспорення, невизнання чи порушення особистого немайнового права. Змістом права на захист особистих немайнових прав є такі повноваження:

- вимагати непорушення цих прав;

- вимагати припинення всіх діянь, які порушують ці права;

- вимагати відновлення вказаних особистих немайнових прав у разі їх порушення.

Для захисту особистих немайнових прав можна застосовувати загальні способи захисту прав (Глава 3 ЦК), а також інші (спеціальні) способи -- відповідно до змісту цих прав, способу їх порушення та наслідків, що спричинено цим порушенням. До таких спеціальних способів захисту особистих немайнових прав законодавець відносить:

- поновлення порушеного особистого немайнового права;

- спростування неправдивої інформації та суміжні способи захисту;

- заборону поширення інформації, якою порушено особисті немайнові права.

Гарантією своєчасного та ефективного захисту особистих немайнових прав є передбачена ст. 280 ЦК можливість накласти на особу штраф, у разі невиконання покладеного рішенням суду зобов'язання вчинити відповідні дії для усунення порушення особистого немайнового права, або ж у разі ухилення від виконання судового рішення. Причому сплата штрафу не звільняє особу від обов'язку виконати рішення суду.

Висновки

Фізична особа - людина, що є учасником цивільних правовідносин, наділена низкою ознак, які її індивідуалізують як учасника цих правовідносин.

Цивільна правоздатність є необхідною передумовою виникнення цивільних прав та обов'язків. Отже, правоздатність - це лише загальна, абстрактна можливість мати права чи обов'язки. Натомість конкретні права й обов'язки виникають з підстав, передбачених законом - юридичних фактів. Тому за рівної правоздатності всіх людей конкретні цивільні права фізичної особи різняться залежно від її віку, майнового становища, стану здоров'я тощо.

Дієздатність, як і правоздатність - це також здатність особи, але вже не природна властивість як така, а готовність до здійснення визначених дій і вчинків, передбачених законом, що становлять права і обов'язки фізичної особи. Існування такої здатності вже не має абстрактного характеру і не може бути однаковою для всіх фізичних осіб. Вона безпосередньо пов'язана з можливістю діяти, при врахуванні якої до участі в цивільних відносинах допускаються не всі особи, а лише ті, які здатні здійснювати розумні дії і вчинки, усвідомлювати, що і для чого вони роблять.

В Цивільному законодавстві України існують чіткі тенденції розвитку правової бази щодо охорони, регулювання та захисту особистих немайнових прав особи, які покликані забезпечити гармонійний розвиток людини як особистості та гідного члена громадянського суспільства. Подальший розвиток цивільно-правового регулювання особистих немайнових прав в Україні має бути зорієнтований на світові стандарти в галузі прав людини.

Список літератури

1. Цивільний кодекс України. Станом на 02.03.2015.

2. Цивільне право. Том 1/За редакцією професорів В.І. Борисової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького/Харків,«Право» - 2011 р.

3. Цивільне право України. Загальна частина/Бірюков І.А., Заїка Ю.О./ К.: КНТ, 2008.- 480 c.

4. Цивільне право: Загальна частина. / Т. 1. Вступ у цивільне право. Майданик P.A. - К.: Алерта, 2012.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Поняття фізичних осіб у цивільному праві. Значення імені фізичної особи та її місця проживання. Цивільна правоздатність та дієздатність фізичної особи, їх сутність та законодавче обмеження. Характеристика правового статусу громадянина-підприємця.

    курсовая работа [50,1 K], добавлен 26.10.2014

  • Загальні положення щодо суб’єктів цивільного права. Правоздатність та дієздатність фізичних осіб. Обмеження дієздатності фізичної особи та визнання її недієздатною; визнання фізичної особи безвісно відсутньою і оголошення її померлою, правові наслідки.

    курсовая работа [66,3 K], добавлен 30.11.2010

  • Цивільна правоздатність – здатність фізичної особи мати цивільні права та обов’язки; ознаки, виникнення та припинення. Поняття, види та диференціація дієздатності; обмеження та визнання особи недієздатною. Безвісна відсутність; визнання особи померлою.

    курсовая работа [49,6 K], добавлен 14.05.2012

  • Поняття особистих немайнових прав та їх значення в сучасному цивільному праві. Цивільно-правові аспекти втручання в особисте життя фізичної особи. Міжнародні стандарти захисту особистого життя фізичної особи. Міжнародні організації з захисту прав людини.

    дипломная работа [113,7 K], добавлен 08.11.2010

  • Поняття, зміст, класифікація особистих немайнових прав дитини. Комплексний аналіз чинного сімейного та цивільного законодавства України, яке регулює особисті немайнові права дітей. Шляхи удосконалення правового механізму регулювання інституту прав дітей.

    дипломная работа [80,1 K], добавлен 10.10.2012

  • Характеристика природи та сутності правосуб’єктності фізичної особи, сутність інституту опіки. Зміст повної, часткової та неповної цивільної дієздатності фізичної особи. Можливість реалізації конституційного права на зайняття підприємницькою діяльністю.

    курсовая работа [31,1 K], добавлен 28.04.2011

  • Поняття і ознаки юридичної особи в цивільному праві, її правоздатність. Підстави виникнення її прав та обов'язків. Порядок створення і припинення юридичних осіб. Характеристика комерційних і некомерційних організацій. Види господарських товариств.

    курсовая работа [38,0 K], добавлен 15.11.2010

  • Поняття та зміст цивільної правоздатності фізичної особи. Підстави та правові наслідки обмеження фізичної особи у дієздатності та визнання її недієздатною. Підстави та правові наслідки визнання фізичної особи безвісно відсутньою та оголошення її померлою.

    курсовая работа [34,1 K], добавлен 30.11.2014

  • Цивільна правоздатність як здатність громадянина мати цивільні права і обов'язки. Характерні ознаки правоздатності: існування як природної невід'ємної властивості фізичної особи, її рівність для усіх фізичних осіб. Поняття цивільної дієздатності.

    контрольная работа [46,9 K], добавлен 13.10.2012

  • Дієздатність та правоздатність фізичної особи. Визнання її недієздатною. Процедура та наслідки визнання громадянина безвісно відсутньою; оголошення його померлим. Поняття та правосуб’єктність юридичної особи. Створення та припинення її діяльності.

    курсовая работа [30,4 K], добавлен 16.04.2016

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.