- штраф у кратному розмірі до вартості того предмета, який захищається штрафом. Наприклад, за пошкодження вагонів або контейнерів відправником чи одержувачем вантажу під час навантаження або розвантаження вантажів їхніми засобами ці суб'єкти сплачують залізниці штраф у розмірі п'ятикратної вартості пошкодженого майна.

Неустойка є різновидом штрафної економічної санкції, розмір якої визначається законом або договором у процентному відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання. Неустойка застосовується, як правило, як штрафна санкція у разі прострочення виконання майнових зобов'язань (поставка, купівля-продаж, міна тощо). Розмір неустойки за прострочення виконання зобов'язань загалом не залежить від терміну прострочення виконання. Наприклад, за прострочення або недопоставку продукції постачальник сплачує покупцеві неустойку в розмірі 8 відсотків вартості непоставленої у строк продукції за кожною окремою позицією номенклатури. Зазначена неустойка є штрафною, оскільки сторона, яка порушила умови договору поставки, відшкодовує іншій стороні заподіяні внаслідок цього збитки без зарахування сум неустойок.

Разом з тим, законом або договором передбачаються так звані залікові неустойки. Залікова неустойка має місце в тому разі, коли правопорушник відшкодовує іншій стороні збитки у частині, не покритій неустойкою.

Пеня як штрафна економічна санкція застосовується в основному в разі прострочення виконання грошових зобов'язань суб'єктами господарської діяльності.

Особливістю пені є те, що вона встановлюється у процентному відношенні до простроченої суми, причому за кожний день прострочення, доки зобов'язання не буде виконано. Тобто розмір цієї санкції збільшується залежно від продовження правопорушення. Залежністю суми пені від кількості днів (терміну) прострочення виконання вона відрізняється від неустойки як санкції за господарське правопорушення.

Оперативно-господарські санкції. Це передбачені законодавством або договором засоби оперативного впливу на правопорушника, спрямовані на запобігання господарського правопорушення чи зменшення його шкідливих наслідків. Цивільний кодекс України. - К.: Школа, 2003. - 384 с.

Оперативно-господарські санкції за своєю спрямованістю поділяються на два види. До першого належать санкції, спрямовані на одностороннє припинення правовідносин в інтересах сторони, чиї права порушено. Такі санкції можуть виражатися у вигляді односторонньої повної чи часткової відмови від виконання договору, а також у відмові від прийняття виконання та від зустрічного виконання. Другий вид оперативних санкцій становлять ті, що спрямовані на зміну правовідносин (переведення несправного платника на акредитивну форму розрахунків чи на попередню оплату продукції).

Конфіскація - це безоплатне вилучення у дохід бюджету майна (коштів) суб'єкта господарювання - правопорушника у випадках, прямо передбачених законом.

Конфіскацію застосовують у випадках:

- виконання угод, укладених з метою, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства (конфіскації підлягає все одержане винними сторонами/стороною за такою угодою);

- здійснення комерційним банком забороненої законом виробничої діяльності;

- у сфері антимонопольного регулювання та у разі недобросовісної конкуренції;

- у сфері ціноутворення (зокрема, щодо підприємств-монополістів, ціни на продукцію яких регулює держава) та в деяких інших випадках.

Господарсько-адміністративний штраф - це грошова сума, що сплачується до державного бюджету суб'єктом господарювання - правопорушником у передбачених законом випадках.

Господарсько-адміністративний штраф може застосовуватися:

а) у процентному або кратному відношенні до суми порушення;

б) в певній кількості неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Планово-госпрозрахункові (оціночні) санкції - це передбачені чинним законодавством заходи економічного впливу на господарюючого суб'єкта у зв'язку з порушенням ним планових нормативів і планових завдань:

- підвищення тарифу (розміру плати) за понадлімітне використання природних ресурсів, електроенергії;

- позбавлення пільг (наприклад, податкових) у зв'язку з порушенням умов їх надання;

- виключення зі звітності даних про продукцію, виготовлену з порушенням ДСТ (державних стандартів), ДБНП (державних будівельних норм та правил);

- віднесення на прибуток, що залишається у розпорядженні суб'єкта господарювання, недонарахованої амортизації у випадках дострокового списання основних фондів (за винятком передбачених законом випадків вимушеного списання).

Планово-госпрозрахункові санкції застосовує сам суб'єкт господарювання - правопорушник, а у разі якщо він цього не зробить - компетентні органи, які виявили факт правопорушення.

Розрізняють юридичні (закон) та фактичні (протиправна поведінка) підстави застосування планово-госпрозрахункових санкцій.

Господарсько-організаційні санкції - це передбачені законом заходи організаційного впливу (обмеження) суб'єкта господарювання, що їх застосовують компетентні державні органи у разі порушення ним приписаних законом умов здійснення господарської діяльності. Боднар Т. В. Виконання договірних зобов'язань у цивільному праві. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - 272 с. - С. 110-122.

До них належать:

- обмеження або призупинення діяльності суб'єкта господарювання до усунення виявлених у його діяльності недоліків (у разі недодержання вимог екологічного законодавства, санітарно-епідеміологічних правил тощо);

- призупинення дії ліцензій;

- скасування ліцензій;

- скасування державної реєстрації;

- примусова реорганізація (у зв'язку з допущенням суб'єктом підприємницької діяльності - монополістом на ринку певного товару монополістичного правопорушення);

- примусова ліквідація (у разі скасування державної реєстрації; скасування ліцензій, якщо вся діяльність господарської організації ліцензується;

? визнання суб'єкта підприємницької діяльності банкрутом, якщо після погашення його боргів у нього не залишилося майна, необхідного для продовження своєї попередньої діяльності).

Господарсько-організаційні санкції застосовують компетентні органи (тимчасове призупинення діяльності суб'єкта господарювання до усунення виявлених порушень, призупинення дії та скасування ліцензій, примусова реорганізація) або в судовому порядку (примусова ліквідація).

Як і будь-яка інша юридична відповідальність, господарсько-правова відповідальність ґрунтується на певних правових підставах. Це, по-перше, нормативні підстави, тобто сукупність норм права про відповідальність суб'єктів господарських відносин. Другою правовою підставою є господарська правосуб'єктність правопорушника (боржника) і потерпілого (кредитора). Корецкий А.Д. Теоретико-правовые основы учения о договоре / Отв. ред П.П Баранов - СПб.: Юридический центр Пресс, - 2001. - С. 5-7. Сторонами правовідносин щодо застосування відповідальності цього виду можуть бути підприємства, установи, організації, інші юридичні особи незалежно від форми власності майна, організаційно-правових форм, тобто особи, які мають право звертатися до арбітражного суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів. Третя підстава називається юридично-фактичною. Це протиправні дії або бездіяльність особи - господарського правопорушника, що порушують права і законні інтереси потерпілої особи (кредитора) чи заважають їх реалізації.

Ця підстава складається з чотирьох елементів, які в теорії права називаються умовами господарсько-правової відповідальності:

- факт господарського порушення, тобто порушення норми закону, умови договору, державного контракту тощо, внаслідок чого задаються збитки або інша шкода майновим правам та інтересам потерпілого (кредитора);

- протиправність поведінки господарського порушника. Така умова визначається у господарському праві в широкому розумінні. Це може бути як дія, так і бездіяльність, що порушують правову норму, планове завдання, умови договору тощо;

- причинний зв'язок між протиправною поведінкою порушника і завданими потерпілому збитками. Йдеться про так званий причинно-необхідний зв'язок, коли протиправна дія чи бездіяльність є об'єктивною причиною такого наслідку, як збитки або інша шкода, завдані потерпілому (кредиторові). Цей зв'язок необхідно доводити відповідними доказами;

- вина господарського правопорушника. Це негативне суб'єктивне ставлення правопорушника до прав і законних інтересів потерпілого.

Вина у господарській і юрисдикційній практиці - це існування двох обставин, які дають підстави для застосування відповідальності: наявність у особи-правопорушника реальних можливостей для належного виконання; невжиття ним всіх необхідних заходів для недопущення правопорушення, запобігання збиткам (шкоді) потерпілого. Формою вини може бути як умисел, так і необережність правопорушника. Вина обох сторін підлягає взаємному заліку. Якщо невиконання або неналежне виконання зобов'язання виникло з вини обох сторін, юрисдикційний орган (суд, господарський суд, третейський суд) відповідно зменшує розмір відповідальності боржника. Це має місце і тоді, коли кредитор навмисно або з необережності сприяв збільшенню розмірів збитків або не вжив заходів щодо їх зменшення. За наявності у невиконанні чи неналежному виконанні зобов'язання вини кредитора у формі умислу або необережності боржник звільняється від виконання зобов'язання. Інше може бути встановлено законом. Вина є однією з умов відповідальності в деліктних зобов'язаннях між суб'єктами. Той, хто заподіяв шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоду заподіяно не з його вини. Вина підприємства (господарюючого суб'єкта) - це вина його працівників. Отже, принцип відповідальності за вину вимагає визначення конкретних працівників, дія або бездіяльність яких спричинили невиконання зобов'язань чи заподіяння шкоди.

Сукупність (склад) чотирьох названих умов утворює юридично-фактичні підстави господарсько-правової відповідальності. Для застосування майнової відповідальності у вигляді відшкодування збитків потрібна наявність усіх чотирьох умов, тоді як для застосування неустойки (штрафу, пені) досить лише двох з них: факту господарського правопорушення та протиправності поведінки порушника.

Таким чином, відповідальність у господарському праві - це комплексний правовий інститут, який має свій особливий предмет регулювання - правопорушення у сфері господарювання (господарські правопорушення).

Господарське правопорушення - це протиправна дія або бездіяльність учасника господарських відносин, яка не відповідає вимогам норм господарського права, не узгоджується з юридичними обов'язками зазначеного учасника, порушує суб'єктивні права іншого учасника господарських відносин або третіх осіб. Як встановлено ст. 610 ЦК, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Правовим засобом відповідальності (формою реалізації відповідальності і одночасно мірою відповідальності) у сфері господарювання є господарські санкції.

Висновки

Таким чином, різноманітність господарської діяльності обумовлює широке коло господарських договорів. Кожному господарському договору властиві і загальні риси цієї правової категорії, і ознаки, притаманні саме цьому виду господарських договорів. Тому для їхнього (договорів) розмежування застосовуються доктринальна і нормативна класифікації господарських договорів, основною яких є їхні юридичні (внутрішні) властивості.

Категорія господарського зобов'язання своєму виникненню зобов'язана науці господарського права, яка розглядає господарські зобов'язання як одну з фундаментальних господарсько-правових категорій, що відображає зміст особливої правової форми господарських відносин. Сформульоване спочатку доктринально в юридичній літературі, а тепер закріплене (з деякими модифікаціями, викликаними змінами в економічній системі) в ст. 173 ГК, визначення поняття господарського зобов'язання дозволяє з'ясувати його основні ознаки, за якими воно відрізняється від зобов'язання цивільно-правового. Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК господарське зобов'язання це правовідносини, через які один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний чинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Під змістом господарського зобов'язання розуміється сукупність суб'єктивних прав і суб'єктивних обов'язків його учасників. Підставою виникнення зобов'язання називають ті факти, з настанням яких право пов'язує виникнення зобов'язальних правовідносин.

Як відомо, з 1 січня 2004 року нарівні із Цивільним кодексом набув чинності і Господарський кодекс. Обидва документи регулюють договірні відносини. Природно, виникає запитання: нормами якого кодексу в яких випадках слід керуватися? За відповіддю звернемося до відповідних статей ГК.

Статтею 175 ГК визначено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом, з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.

Отже, господарський договір - це договір, що укладається між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами, яким установлюються, змінюються чи припиняються права й обов'язки сторін при здійсненні господарської діяльності. Таким чином, цивільно-правовий договір, укладений між сторонами, хоча б одна з яких є суб'єктом господарювання, набуває статусу господарського договору.

Залежно від порядку виникнення прав та обов'язків сторін стосовно одна одної розрізнюють договори:

- односторонні,

- двосторонні,

- багатосторонні.

Якщо за договором в однієї сторони виникають тільки права, а у другої тільки обов'язки, такий договір є одностороннім. Наприклад, за договором позики позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві суму позики або таку ж кількість речей того ж роду та якості, а позикодавець має право вимагати повернення предмета позики. У більшості своїй договори двосторонні, тобто будь-яка зі сторін має як права, так і обов'язки; кожна сторона стосовно другої виступає одночасно кредитором і боржником, оскільки права й обов'язки сторін є зустрічними. Наприклад, за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується продати товар і має право вимагати від покупця оплати за проданий товар, а покупець зобов'язаний оплатити цей товар і має право вимагати передачі йому купленого товару.

Багатосторонніми є договори, які укладаються трьома і більше сторонами. У сторін таких договорів не виникає взаємних прав та обов'язків стосовно одна одної. Вони укладають договір для досягнення певної мети. Прикладом можуть служити договори про спільну діяльність або договір простого товариства.

Залежно від моменту укладення договору розрізняють договори: реальні та консенсуальні. Консенсуальним уважається договір, коли для виникнення взаємних прав та обов'язків сторонам досить досягнути згоди за всіма істотними умовами договору. Наприклад, консенсуальним є договір підряду. Реальним договір уважається тоді, коли права й обов'язки у сторін виникають у момент передачі речі або здійснення іншої певної дії. Наприклад, договір перевезення вантажу автомобільним транспортом. Поки вантаж не переданий перевізнику для перевезення, а перевізник не надасть транспорт, взаємних прав та обов'язків у сторін договору не виникає.

Залежно від характеру та умов угоди договір може бути:

- сплатним,

- безоплатним.

Договір є сплатним, коли у сторін існують взаємні зобов'язання: в однієї сторони - здійснити певні дії (продати, поставити товар, надати послуги, виконати роботи тощо), а у другої сторони - відшкодувати матеріальні або інші блага (сплатити гроші, передати речі, надати зустрічні послуги, виконати роботи). Договір є сплатним, якщо інше не встановлене договором, законом або не випливає із суті договору. Наприклад, договір купівлі-продажу передбачає передачу товарів за гроші покупцеві, а за договором міни кожна зі сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар.

Слід сказати, що обидва кодекси надають сторонам значну свободу при укладенні договорів, оскільки основним принципом регулювання договірних відносин визначений принцип свободи договору (ст. 627 ЦК, ст. 67 ГК).

Список використаних джерел та літератури

1. Конституція України: прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. - К.: Преса України, 1996. - 80 с.

2. Господарський Кодекс України. // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, №18, №19-20, №21-22, ст. 144.

3. Цивільний Кодекс України // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, №40-44, ст. 356. Голос України №45 вiд 12.03.2003.

4. Закон України “Про власність” від 7.02.1991 року // Відомості Верховної Ради України, 1991, №20, ст. 249.

5. Агарков М.М. Обязательство по советскому гражданскому праву. - М.: Юриздат, 1940. - 305 с.

6. Боднар Т. В. Виконання договірних зобов'язань у цивільному праві. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - 272 с. - С. 110-122.

7. Брагинский М.Й., Витрянский В.В. Договорное право. Книга первая. Общие положення. - М., 1999. - С. 15-16.

8. Господарське право України: Навчальний посібник / За заг. ред. проф. Н.О. Саніахметової. - X.: «Одіссей», 2005. -608с. - С. 191-193.

9. Господарське право: Навчальний посібник / Жук Л.А.,Жук І.Л., Неживець О.М. - К.: Кондор, 2003. - 400с. - С. 365.

10. Господарський кодекс України: Науково-практичний коментар О.І. Харитонова, Є. О. Харитонов, В. М. Коссак та ін.; За ред. О. І. Харитонової.- X.: Одіссей, 2006.- 832 с. - С. 333-335.

11. Зобов'язальне право: Теорія і практика: Навч. посіб. / За ред. О.В. Дзери. - К., 1998. - С. 124.

12. Иоффе О. С. Обязательственное право. - М., 1975. - С. 26.

13. Корецкий А.Д. Теоретико-правовые основы учення о договоре / Отв. ред. П.П. Баранов - СПб.: Юридический центр Пресс, - 2001. - С. 5-7.

14. Мандриковський М.М. Господарське законодавство: Навч. посібник для студентів усіх форм навчання/ М.М. Мандриковський. -2-е вид.. - Львів: Вид-во Нац. ун-ту "Львівська політехніка", 2004. - 167 c. - С. 54-58.

15. Мороз В. Основні види господарських договорів // Юрист консультує. -2002. -№7. - C. 1-6.

16. Правові основи підприємницької діяльності / За ред. Шакуна В.І., Мельника П.В., Поповича В.М. - К.: Правові джерела, 1997.

17. Правові основи підприємницької діяльності: Навч. посіб. / Л.А. Жук, І.Л. Жук, О.М. Неживець: Наук, керівник Л.А. Жук. - К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2002. - 292 с.

18. Правовое и организационно-экономическое регулирование хозяйственной деятельности / Под ред. проф. Л.А. Жука. - К.: Кондор, 2002.

19. Саниахметова Н.А. Юридический справочник предпринимателя/ Н.А. Саниахметова. - 6-е изд., перераб. и доп.. - Харьков: Одиссей, 2004. - 1055 c. - С. 418-431.

20. Сібільов М. Динаміка договірних зобов'язань після їх виникнення. // Вісник Академії правових наук України. - 2005. - №1 (40). - С. 79-85.

21. Сібільов М. Договірне зобов'язання та його виконання // Вісник Академії правових наук України. - 2003. - №2 (33)-3(34). - С. 418-419.

22. Цивільне право України. Академічний курс. Т. 1. / За ред. Я.М. Шевченко. - К., 2003. - С. 467.

23. Цивільне право України: Підручник / За заг. ред. В.І. Борисової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького. - К., 2004. - Т. 2. - С. 72-73.

24. Цивільне право України: Підручник. Книга перша / За ред. О.В. Дзери та Н.С. Кузнєцової. - К., 2004. - С. 633.

25. Цивільний кодекс України. - К.: Школа, 2003. - 384 с.

26. Щербина В. С. Господарське право: Підручник. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 480 с. - С. 131-132.

Размещено на Allbest.ru