Поняття і форми правового виховання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Сумський державний університет

Навчально-науковий інститут права

Кафедра конституційного права, теорії та історії держави і права

Курсова робота

з дисципліни: «Теорія держави і права»

на тему:«Поняття і форми правового виховання»

I курс, група Ю-63

Соколенко Олексій Петрович

Науковий керівник:

к.держ.упр., доцент

Семенов В.М.

Суми 2016

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ ПРАВОВОГО ВИХОВАННЯ

1.1 Поняття правового виховання

1.2 Ознаки правового виховання

1.3 Структура правового виховання

РОЗДІЛ 2. ЗАВДАННЯ, ФОРМИ, ФУНКЦІЇ І МЕТОДИ ПРАВОВОГО ВИХОВАННЯ

2.1 Завдання правового виховання

2.2 Форми правового виховання

2.3 Функції правового виховання

2.4 Методи правового виховання

РОЗДІЛ 3. РОЛЬ ПРАВОВОГО ВИХОВАНЯЯ В ЖИТТІ МОЛОДІ, ЮРИДИЧНІЙ ПРАКТИЦІ І ДЕРЖАВОТВОРЧОМУ ПРОЦЕСІ

3.1 Роль правового виховання в житті молоді

3.2 Роль правового виховання в юридичній практиці

3.3 Роль правового виховання у державотворчого процесі

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Актуальність теми. Важливе місце у формуванні усебічного розвитку особистості є висока правова культура. Адже не можна вважати фізично здорову людину гармонійно розвиненою, якщо вона, маючи широкі знання, добре працюючи або навчаючись, порушує закони, права. Здатність людини розуміти правила співжиття і вимоги законів та відповідно поводитися не є вродженою, вона формується під впливом спеціальних виховних заходів, є наслідком спілкування з іншими людьми, участі в різних видах діяльності.

Важливим напрямом правової політики в європейських державах є створення умов для реалізації громадянами своїх прав і свобод, забезпечення їм доступу до права, що означає можливість одержання ними широкої правової інформації та належної юридичної допомоги, тобто політики правового виховання.

Отже, актуальність даної теми полягає у тому, як необхідно застосовувати правове виховання, щоб воно результативно впливало на правомірне поведінку нашого суспільства та правову активність окремо взятої особистості.

Стан наукової розробки. Одним із найважливіших завдань в Україні є будівництво правової, соціальної, демократичної держави, головними принципами якої повинні бути верховенство закону та дотримання прав і свобод людини. Великого значення набуває правове виховання, яке формує свідомість людей і правову культуру. Питанням дослідження присвячено безліч робіт. Здебільшого матеріал, викладений у навчальній літературі, носить загальний характер, а численних монографіях, юридичної літературі - журналах,обозревателях,Интернет-порталах розглянуті більш "вузькі питання цієї теми. Проте, попри велику літературу у зазначеній проблематики, досі є неповно й не дуже розкриті аспекти наукових основправо-воспитательной діяльності, існують суперечливі позиції учених із цілої низки питань теорії правового виховання. До дослідження даної теми звертали свою увагу різні експерти і вчені. Розробка даної теми представлена в роботах таких авторів, як А. П. Гетьман, О. Г. Данильян, Н. М. Логінова, М.Марченко, П.Мартиненко, А.Мащок, Є.Назаренко, П.Рабінович, В.Селіванов, С.Тихонова та інші.

Об'єктом дослідження курсової роботи є значення правового виховання, як спеціальної форми, що виникає при вчинені суспільних відносин.

Предметом дослідження стали поняття, ознаки, структура правового виховання.

Метою роботи є дослідження сутності, структури та актуальності правового виховання.

Мета курсового дослідження опосередкована завданнями, які розкриваються в загальній частині роботи. Відповідно до поставленої мети завданнями роботи будуть:

- дослідження поняття та сутності правового виховання;

- визначення структурних елементів правового виховання особи;

- класифікація правового виховання в залежності від різних критеріїв;

- характеристика основних напрямків діяльності (функції) правового виховання;

- визначення основної ролі правового виховання в суспільстві, державі і юриспруденції.

При написанні роботи використовувалися такі наукові методи дослідження як системний, формальний юридичний, порівнювально-правовий, функціональний. За допомогою системного метода була розкрита цілісність поняття правосвідомості. Формальний юридичний метод дозволив визначити поняття правосвідомості. Порівнювально-правовий метод дозволив зіставити поняття правового виховання і права, з метою виявити спільні та особисті риси.

Структура курсової роботи. Курсова робота складається з вступу, трьох розділів, які включають підрозділи, висновку та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи - 35 сторінок. Кількість використаних джерел -25 найменування.

РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ ПРАВОВОГО ВИХОВАННЯ

1.1 Поняття правового виховання

Поняття «правове виховання» з'явилось в ХХ ст., але право завжди вважалось елементом виховання громадянина. Ще давньогрецький філософ Сократ висунув думку: людина вчиняє погано тому, що не знає, як саме вона має вчиняти. «Оскільки моральне зло йде від незнання, значить, знання - джерело моральної досконалості».

Одним з основних напрямів формування прийнятних форм соціальної правомірної поведінки, яка ґрунтується на позитивних формах правової свідомості та культури, є правове виховання.

Поняття "правове виховання" можна тлумачити в широкому та вузькому сенсах:

* у широкому розумінні - це вплив усіх правових факторів суспільного життя, всіх складових правової системи на суб'єктів (окремих індивідів чи їх спільнот), у процесі якого у суб'єкта формуються певні форми правової свідомості, культури та поведінки;

* у вузькому розумінні - це цілеспрямований, повсякденний, систематичний вплив державних органів і посадових осіб, громадських організацій, органів освіти та виховання, сім'ї тощо на свідомість індивіда з метою формування в останнього конкретного рівня правової свідомості та правової культури, які мають забезпечити з його боку певні форми правомірної поведінки.

Зрозуміло, що головним завданням у сфері правового виховання є формування й удосконалення в обраному напрямі правової свідомості індивідів і соціальних груп, формування суспільно прийнятних форм правової поведінки соціальних суб'єктів.

Позитивістське (авторитарне) розуміння права було домінуючим за радянських часів. Відповідно й система правового виховання орієнтувалася на образ права як державного встановлення. Потрібно було лише знати вимоги закону та виконувати їх. Тому сутність правового виховання зводилася до цілеспрямованої діяльності державних інститутів із впливу на правосвідомість для забезпечення правомірної поведінки. Воно було націлене на зміцнення соціалістичної держави (хоча його ідеалом проголошувався всебічний та гармонічний розвиток особистості). Саме позитивістське розуміння права як владно встановлених норм визначає і сутність правового виховання як внесення у правосвідомість громадян державно-владних ідей [1, с.12].

У сучасних умовах в правовому просторі України склалася абсолютно неоднозначна ситуація. З одного боку, дана ситуація характеризується прагненням вийти на рівень міжнародних стандартів в правовому забезпеченні соціально-політичних процесів, що відбуваються в країні (введення в категоріальний апарат і осмислен ня таких ключових понять як “правова держава”, “правова система”, “правова особа”, ``правове виховання'' тощо), що послужило поштовхом, який вивів науку із застійного періоду, а з іншого боку, ситуація, що створилася, характеризується руйнуванням сталої правової системи і пов'язаної з нею форми правової адаптації: загальносоюзне законодавство відразу перестало існувати, а республіканське законодавство, практично дублюючи його, виявилося неприйнятним у нових реформованих умовах [2, с.199].

Правознавці-практики вказують на юридичний аспект поняття “правове виховання” як особливий різно вид юридичної практики, пов'язаної зі становленням в Україні правової державності [3, с.257].

Крім того, що людина повинна володіти мінімумом юридичних знань, вона ще й повинна свідомо додержуватись законів. До прикладу, багато людей досить байдуже ставиться до правовстановлюючих документів: громадяни отримують документи на право власності на квартиру на ім'я, відмінне від імені в паспорті, а потім їх спадкоємці просто позбавляються можливості успадкувати за ними майно.

Правове виховання є складовим елементом ідеологічної функції кожної держави. З розвитком і удосконалення державності вишукуються дійовіші засоби і форми цієї функції, дедалі більше відособлюється і спеціалізується правове виховання як вид діяльності держави, його органів прокуратури та їх службовців.

Правове виховання можна розуміти у двох сенсах -- широкому і вузькому. Правове виховання у сенсі (правове формування особистості) -- все багатогранний процес створення правової культури та правової свідомості під впливом найрізноманітніших чинників. Правове виховання у вузькому значенні -- цілеспрямований, керований і навмисний процес на розуміння людей метою формування високого рівня правосвідомості і з правової культури [1].

Тобто: правове виховання є соціальним продуктом. Суспільство є носієм того правового досвіду, який його історично супроводить. Правовий досвід попередніх поколінь переосмислюється, трансформується в свідомості наступних поколінь і перетворю ється на суб'єктивне уявлення людини, групи людей, суспільства загалом про об'єктивне право, що існує в сьогоденні, існувало у минулому й належному існуванні в майбутньому. На мою думку правове виховання є формуванням шанобливого відношення до закону, бачення закону великою соціальною цінністю, що відноситься безпосередньо до кожного індивіда; розвиток відчуття відповідальності, непримиренності до свавілля, корупції.

1.2 Ознаки правового виховання

Правому вихованню притаманні такі ознаки:

1) будується на засадах системи норм права;

2) припускає впровадження в правосвідомість виховуваних складових елементів упорядкованих суспільних відносин -- дозволянь, зобов'язувань, заборон.

Поєднуючись у процесі функціонування права із заходами державного забезпечення, дозволяння, зобов'язування, заборони перетворюються на первинні засоби правового регулювання, які створюють умови для здійснення правомірної поведінки;

3) спирається на можливість застосування примусової сили держави через покладання юридичної відповідальності на правопорушників;

4) охоплює суб'єктів права, які не тільки додержуються правових норм, а й є схильними до правопорушень та порушили ці норми;

5) здійснюється за допомогою спеціальних правовиховних способів і засобів;

6) здійснюється вихователями, що, як правило, мають юридичну освіту або спеціальну юридичну підготовку.

7) є однією з форм вираження правової культури і компонентом (загальним засобом) правової системи.

8) повага до закону та законності, ставлення до них як до вищих соціаль- них цінностей, без яких неможливо реалізувати себе цивілізованим шляхом, захистити власні права і свободи;

9) наявність правомірних цілей, планів, намірів у житті, діяльності, вчинках та несприйняття всього протиправного;

10) потреба, бажання, навички поводитися правомірно, керуючись стійкими правовими мотивами;

11) наявність непохитного імунітету до криміногенних спокус;

12) прагнення допомогти правоохоронним органам у розкритті злочину, сприяти реалізації принципу невідворотності покарання;

13) намагання утримати інших громадян від правопорушень і спонукання їх до правомірної поведінки;

14) посильна участь у підтриманні правопорядку на роботі, за місцем навчання або проживання.

До числа основних ознак правового виховання слід віднести: формальну визначеність, забезпечення державним примусом, динамізм загальнообов'язковість [4, с.62].

Отже, існують різні ознаки правового виховання, тобто воно є одним із різновидів ідеологічного і психологічного сприйняття чинного та бажаного права. Я вважаю, що вище згадані мною ознаки правового виховання притаманні демократичному. європейському суспільству.

1.3 Структура правового виховання

Українська держава надає великого значення вихованню високої громадянської свідомості молоді, поваги до законів, орієнтованості на цінність права і правопорядку, законослухняної поведінки та активного неприйняття правопорушень [5, с.10].

Аналіз структури правовиховного процесу може ґрунтуватися на двох світоглядних позиціях, що розрізняються:

а) на системно-структурному підході -- декларування наміру визнати правове виховання за певне ціле та виділити його складові елементи тобто ті ж самі елементи можуть утворювати різноякісні системи, високоорганізовані та менш організовані, якісні відмінності між якими зумовлені відмінністю зв'язків між елементами, що входять до системи;

б) на системно-функціональному підході -- визнання системності за якісну, функціональну характеристику правового виховання, коли система -- це характеристика впорядкованості об'єкта відносно однієї чи багатьох його функцій.

Найбільш ефективним видається дослідити структуру правовиховного процесу в широкому діапазоні його структурних елементів і динамічних якісних станів саме з урахуванням специфіки предметної сфери правового виховання. Тому розглянемо його як процес у комплексній системно-структурній та системно-функціональній парадигмах [6, с.121].

Залежно від обрання дослідницької позиції може реалізовуватися відповідна стратегія наукового пізнання і перетворення правового виховання:

- теоретичний опис правового виховання як системи, тобто по- слідовний аналіз його елементів у декількох типових варіантах їх взаємодії (статичні стани або ситуації виховання як об'єкта пізнання), визначення ступеня і способу, яким елементи структури підпорядковано цілям правового виховання;

- дослідження якісних системно-процесуальних характеристик правового виховання, його цілісності та функціональності, структур- ності та ієрархічності, взаємодії та зв'язків системи і середовища, змінної рухливості системи правового виховання тощо.

З огляду на це розробка структури правового виховання як складної соціальної системи є актуальним психолого-педагогічним завданням. Розглянемо елементи структури правового виховання як педагогічної діяльності, спрямованої на підвищення правового виховання молоді.

Перш за все, правове виховання містить спеціальні методи організації виховного процесу, такі як правове просвітництво, робота у зв'язку з тими чи іншими конституційними заходами (референдумами, виборами тощо), пропаганда права засобами масової комунікації, мистецтва.

Іншим важливим елементом правового виховання виступають різноманітні способи популяризації політико-правових ідей та принципів з метою впливу на свідомість і поведінку особистості в інтересах правопорядку. До них відносяться різноманітні прийоми емоційного, психологічного впливу на молоду людину: переконування, попередження, заохочення, примус.

До спеціальних методів правового виховання належить правове просвітництво. Процес поширення правових знань обумовлює зростаннярівня загальної правової культури. Головна його мета - виховання поваги до права і законності як ціннісної настанови особистості молодого громадянина, розуміння соціальної та юридичної відповідальності за свої дії. Все це передбачає якомога зрозуміліше застосування правовоїмови, спеціальної термінології юридичних актів, тлумачення та роз'яснення змісту норм і законів. Правознавці мають грамотно, на високому професійному рівні складати юридичні тексти, промови, вживати у своїх виступах доцільні в етичному сенсі терміни.

Наприклад, вкрай не бажано вживати елементи жаргону, застосовувати не літературні висловлювання. Правове виховання повинне підносити індивідуальну правосвідомість особистості до усвідомлення узагальнених юридичних принципів і вимог, які відповідають інтересам держави. Тому формування позитивного ставлення до закону, правових норм, розвиток грамотного юридичного тезаурусу, знання молоддю своїх прав і обов'язків перед державою і суспільством є важливою складовою правового виховання [7, с.9].

Система правового просвітництва повинна містити також діяльність спеціальних правових семінарів у навчальних закладах різного рівня підготовки фахівців. Завдання правового просвітництва - ознайомити молодь з ідеалами, правовим досвідом та правовими традиціями тих країн, де рівень правової культури вищий, ніж в Україні. На жаль, наразі ціннісний, емоційний вплив правового виховання на особистість молодої людини надто обмежений реальноюнедосконалою правовою практикою. Демагогічні декларації та сумнівні заяви деяких політичних лідерів, неідеальна, м'яко кажучи, правова поведінка деяких викладачів згубно позначаються на наслідках правового виховання молоді.

Безумовно, до важливих засобів правового виховання відноситься мас-медіа, Інтернет. Доцільно у засобах масової інформації розгортати дискусії з актуальних питань політико-правових відносин, надавати популярні коментарі нового законодавства фахівцями (наприклад, доцільно широко обговорювати новий податковий кодекс, нові положення кримінально-процесуального кодексу). На жаль, останнім часом така форма роботи з молоддю не користується широкою популярністю в суспільстві, а проводиться нерегулярно, як правило, тільки в період виборчих чи інших конституційних заходів [8, с.25].

Зауважу, що важливим недоліком правового виховання є недооцінка таких методів навчально-виховної діяльності, як проведення правових конкурсів, олімпіад серед учнів і студентів, широких суспільних дискусій на теми права, залучення молоді до наукової діяльності в сфері права. Розвитку такої діяльності сприяла би державна підтримка цих заходів, наприклад, у вигляді надання суттєвих пільг активним учасникам олімпіад, конкурсів.

На сучасному етапі суттєвої перебудови правової системи України вкрай необхідно стимулювати правове виховання молоді на новому політико-правовому фундаменті [5, с.12].

Шкодить інформації у мас-медіа і надмірна пристрасть до сенсаційності при відборі матеріалу (демонстрація страшних ДТП, злочинів, пов'язаних з вбивствами і катуваннями людей). До того ж, при цьому журналісти не акцентують увагу на правових наслідках цих тяжких випадків, а надто детально обговорюють фізичний, емоційний стан постраждалих, патологічний стан психічного здоров'я злочинця, що безумовно є зайвим.

Правове виховання був із правовим навчанням: виховання неспроможна відбуватися без навчання, а навчання, однак, надає ще й виховний ефект. Різниця тут можна навести, і вельми умовно, по сфері впливу: виховання впливає здебільшогоемоционально-волевую, ціннісну, світоглядну бік свідомості, а навчання -- накогнитивно-рациональную, із єдиною метоюинформационно-ознакомительного на людини. Ціннісне,емоционально-волевое вплив своєю чергою дуже обмежена реальної правової практикою, оскільки як можна виховати в людини на повагу до тим цінностям, які відсутні у свідомості й зовнішньоекономічної діяльності людей, але проголошуються на словах, в порожніх деклараціях і демагогічних заявах (як політичними лідерами в населення, і простими вихователями й найзатребуваніші вчителі перед дітьми іюношеством) [3].

Отже, формування правової системи України має відбуватися в умовах підвищення ролі громадян як свідомих суб'єктів правової діяльності, що потребує розвитку правової активності, юридичної грамотності молоді. Випускники сучасних навчальних закладів всіх рівнів підготовки мусять реалізовувати повною мірою надані їм права і демократичні свободи в усіх сферах суспільного життя. Тому значно зростає роль правового виховання української молоді.

РОЗДІЛ 2. ЗАВДАННЯ, ФОРМИ, ФУНКЦІЇ І МЕТОДИ ПРАВОГО ВИХОВАННЯ

2.1 Завдання правового виховання

Основні цілі і завдання правового виховання в нашій країні -- навчити правових знань, прав та обов'язків громадян у демократичній державі, формувати громадську культуру, засновану на повазі до прав і свобод людини. Враховуючи найважливішу роль права в громадянському суспільстві, кожному громадянину необхідно знати, як функціонує держава, як впливають на особу закони держави, як громадяни можуть впливати на політику і життя своєї громади і держави в цілому.

Правове виховання має такі завдання:

-- озброєння молодих людей знаннями законів, систематичне інформування їх про актуальні питання права;

-- формування правової свідомості як сукупності правових уявлень, поглядів, переконань і почуттів, які визначають ставлення особистості до вимог законів, регулюють її поведінку в конкретній правовій ситуації;

-- прищеплення учням поваги до держави і права;

-- вироблення навичок і звичок законослухняності як результату свідомого ставлення до громадянського обов'язку;

-- формування в учнів нетерпимості до правопорушень, злочинності, намагання брати посильну участь у боротьбі з ними, здатності протистояти негативним впливам;

-- подолання у правовій свідомості помилкових уявлень, що сформувалися під впливом негативних суспільних явищ.

Завдання правового виховання визначають особливості права як нормативно-регулятивного явища, його суспільні функції та значення для управління суспільством. Законодавство України охоплює різні галузі права. Серед них чільне місце належить державному праву. Його норми регулюють найважливіші суспільні відносини, що закріплюють основи організації суспільства і правове становище особи, державний устрій. Учні (студенти) обов'язково мають добре знати основний закон України -- Конституцію.

Важливу роль у житті громадян відіграє адміністративне право, що регулює організацію і діяльність апарату державного управління. Молодь повинна мати уявлення про органи державного апарату та норми адміністративного права, які охоплюють різноманітні правила: санітарні, протипожежні, дорожнього руху, користування транспортом, поведінки в громадських місцях, військового обліку та багато інших, які стосуються діяльності підприємств, установ, їхніх працівників, поведінки громадян. Якщо людина порушує встановлені правила, її вважають правопорушником і накладають на неї адміністративне стягнення. Коли ж правопорушником стає неповнолітній, ним опікується Служба у справах неповнолітніх. Вона має право застосовувати до нього різні види покарань -- аж до направлення у спеціальну школу чи профтехучилище [9, с.35].

Норми цивільного права визначають відносини між конкретними громадянами, між громадянами й організаціями, між різними організаціями. Згідно з ним діти, як і дорослі, вважаються правоздатними.

Наприклад, вони можуть володіти майном, що їм дісталося в спадок, на них поширюються норми авторського права тощо. Щоправда, не кожна особа, яка має правоздатність, може самостійно здійснювати свої права. Оскільки здатності діяти розумно, правильно розпоряджатися своїм майном, залежно від віку брати на себе різні зобов'язання людина набуває неодночасно, закон передбачає цивільну дієздатність -- здатність особи чинити потрібні дії для використання своїх прав і обов'язків [10].

У процесі правового виховання громадяни засвоюють також деякі норми трудового права (щодо умов прийняття на роботу, переведення і звільнення з роботи, тривалості робочого дня й часу відпочинку, охорони й оплати праці, моральної та матеріальної відповідальності).

Правове виховання передбачає ознайомлення учнів (студентів) з основними нормами кримінального права. Вони повинні знати, що таке злочин, відповідальність за підготовку і намір злочину, співучасть у злочині, вік кримінальної відповідальності, необхідна оборона, кримінальне покарання, відбування покарання в місцях позбавлення волі, а також усвідомлювати, що жоден злочин не залишається безкарним.

Норми права регулюють також сімейні відносини. Тому необхідно знайомити учнів, студентів з правами і обов'язками подружжя, батьків щодо виховання дітей та ін.

Чільне місце у право-виховній роботі має посідати ознайомлення з основними положеннями екологічного права -- про охорону водних ресурсів, повітря, фауни, флори, а також про обов'язки громадянина щодо охорони природи.

Завданнями правового навчально-виховного процесу є:

1) ознайомити учнів з правом, його важливою роллю в житті суспільства, прищепити інтерес до права та мотивувати його застосування;

2) виховувати в учнів правову культуру, активну громадянську позицію, навчити їх діяти в різних життєвих ситуаціях у відповідності з нормами права, аналізувати з правової точки зору процеси та ситуації, що відбуваються у суспільстві, використовувати правові знання та навички поведінки для реалізації і захисту своїх прав;

3) сприяти формуванню у дітей розуміння фундаментальних принципів і цінностей, таких як права людини, демократія, правова держава тощо, що складають основу демократичного суспільства в Україні; 4) розвинути базові навички, включаючи критичне мислення, рефлексію, уміння розмірковувати, спілкуватися, спостерігати, розв'язувати проблеми.

Особливістю сучасного правознавчого навчально-виховного процесу є застосування інтерактивних методів роботи: мозкового штурму, дискусії, групового та індивідуального аналізу правових ситуацій, взаємонавчання; імітації спрощених судових засідань, навчальної мозаїки, рольових ігор, моделювання тощо.

Водночас можливості правового виховання майбутніх офіцерів фахівців розширюються за рахунок широкого залучення їх до забезпечення громадського порядку, неформальних об'єднань за правовими інтересами, участі в дослідженні проблем із правничої тематики, шефства над педагогічно занедбаними підлітками і неповнолітніми правопорушниками, які стоять на обліку в Службі у справах неповнолітніх. Окрім того, під час виробничої практики майбутні фахівці мають змогу ознайомитися з тими положеннями українського права, які регулюють виробничі відносини [9,c.28].

Отже, завдання правового виховання молоді є формування в неї правової культури громадянина України, що насамперед передбачає свідоме ставлення до своїх прав і обов'язків перс суспільством і державою, закріплених у Конституції України. Важливе значення мають глибока повага до законів і правил людського співіснування, готовність дотримуватися й виконувати закріплені в них вимоги, що виражають волю та інтереси народу, активна участь в управлінні державними справами, рішуча боротьба з по рушниками законів.

2.2 Форми правового виховання

Класифікація форм правового виховання:

1. За призначенням, метою, змістом:

- загальні (основні) - правова освіта (навчання); правова пропаганда; правова агітація; правова просвіта; індивідуально-виховна робота; правова практика; правове самовиховання;

- спеціальні - службова підготовка, правова практика, проведення науково-практичних семінарів.

2. Залежно від кількості охоплення осіб:

- масові;

- групові;

- індивідуальні [11, с. 67].

До форм правового виховання відносять:

* правову освіту, під якою розуміють конкретний вид навчального процесу під керівництвом досвідчених юристів, учених-правознавців, під час якого індивіди опановують знання, навички, вміння у правовій сфері;

* правову агітацію, тобто вплив на правосвідомість і настрої соціальних суб'єктів за допомогою засобів масової інформації, а також шляхом колективних та індивідуальних співбесід, виступів на мітингах, зборах тощо;

* правову пропаганду, тобто цілеспрямовану діяльність відповідних державних і громадських органів, організацій та установ, пов'язану з формування у суспільстві в цілому й у окремих соціальних суб'єктів бажаного з точки зору держави рівня правосвідомості та правової культури шляхом роз'яснення правової політики, що здійснюється у державі, та поширення правових знань, ідей, іншої правової інформації;

* юридичну практику, під якою зазвичай розуміють досвід, отриманий суспільством у правотворчій, правоохоронній і правореалізаційній (зокрема правозастосовній) сфері;

* правове самовиховання, яке являє собою цілеспрямовану, повсякденну, систематичну самостійну діяльність окремої особи, що має на меті оволодіння правовими знаннями для формування позитивних правових мотивів, установок, навичок тощо.

До сказаного слід додати, що засобами правового виховання можуть виступати: законодавство; правозастосовні акти; інформація, що міститься у засобах масової інформації (у пресі, на телебаченні тощо), науково-публіцистична література з правових питань тощо.

Вважається, що найефективнішою формою правового виховання є юридична освіта, оскільки саме під час її здобуття особа набуває системного уявлення про право, його структуру, зміст тощо. Це дозволяє свідомо поводитися у правовій сфері, запобігати правопорушень за умови, що суб'єкт не бажає бути правопорушником [11, с.74].

Можна дійти до висновку, що для обрання форм правового виховання потрібно виходити з конкретних цілей, а також індивідуальних особливостей суб'єкта, на якого спрямована виховна діяльність, враховувати особливості оточуючого середовища.

2.3 Функції правового виховання

Функції правового виховання - напрями впливу на свідомість, волю та поведінку особи, потреба існування якого породжує необхідність здійснення правового виховання як організованого процесу.

Вони відображають найважливіші, характерні елементи, ознаки, закономірності і спрямовані на виконання завдань, які ставляться перед правовим вихованням в умовах сьогодення. Для з'ясування змісту функцій правового виховання необхідно класифікувати їх відповідно до напрямів реалізації кожної.

До основних функцій правового виховання належать:

-пізнавальна

-регулятивна

-охоронна

-ідеологічно-виховна

-практико-прикладна

-прогностично-евристична

-комунікативна

-профілактична

В свою чергу правове виховання разом зі своїми функціями має бути спрямоване на фіксацію у свідомості людини таких настанов, які є своєрідними орієнтирами у повсякденному житті і світоглядно-ціннісним підґрунтям розвитку правового суспільства:

- повага до закону та законності, ставлення до них як до вищих соціальних цінностей, без яких неможливо реалізувати себе цивілізованим шляхом, захистити власні права і свободи;

- наявність правомірних цілей, планів, намірів у житті, діяльності, вчинках та несприйняття всього протиправного;

- потреба, бажання, навички поводитися правомірно, керуючись стійкими правовими мотивами;

- наявність непохитного імунітету до криміногенних спокус;

- прагнення допомогти правоохоронним органам у розкритті злочину, сприяти реалізації принципу невідворотності покарання;

- намагання утримати інших громадян від правопорушень і спонукання їх до правомірної поведінки;

- посильна участь у підтриманні правопорядку на роботі, за місцем навчання або проживання [12, с. 40].

Взаємодія органів державної влади та інститутів громадянського суспільства має вплив на те які функції, у процесі правового виховання повинні здійснюватися на ціннісній основі, яка має виконувати роль світоглядного підґрунтя комунікативних діалогів між владою і громадськими організаціями.

З цього приводу М. Цимбалюк зазначає: “…щодо ціннісно-комунікативного аспекту здійснення ідеї правового суспільства, то у цьому сенсі основним завданням є консолідація останнього на базі автономізації правосвідомості, взаємовизнання прав і свобод фізичних та юридичних осіб, а також встановлення чіткого правопорядку, що узгоджувався б з такими загальнолюдськими цінностями, як свобода, відповідальність, рівність та справедливість” [13, с. 167].

Динаміка сучасного суспільства все більшою мірою конституюється як комунікативна самоорганізація, в контексті якої перманентно набуває ваги правова комунікація. Концептуальний фундамент останньої визначається конкретно-історичними формами узгодження “літери закону” з тим його “духом”, що визріває в інтерактивному середовищі суспільного буття. Необхідним моментом самоорганізації правового суспільства є зростання показників комунікативності останнього, оскільки при цьому збільшуватиметься ступінь взаємодії та взаємозалежності його підсистем і елементів, а відтак, взаємообмеження свободи їхньої поведінки чи динаміки призводитиме до зростання коефіцієнта їх взаємоупорядкування. Розширення комунікативних можливостей суспільства посилює міру взаємозалежності комунікантів і відповідно послаблює необхідність та звужує сферу координації їхньої суспільної поведінки з боку державно-адміністративних структур.

У свою чергу О. Богініч зазначає, що відхід людства від моделей поведінки, які закріплені у релігійних нормах, призвів до серйозних негативних наслідків як у матеріальній, так і духовній сфері. Пропаганда з екранів телевізорів насильства, аморальності призводить до духовної смерті, втрати сенсу життя, і навпаки, наприклад, виконання десяти біблійних заповідей дає людині духовні орієнтири, скеровує її на реалізацію своєї місії на Землі [14,с.24].

Отже:

- функції правового виховання не повинні бути відділенні від релігійного і морального виховання на рівні як державних програм, дошкільного, шкільного та вузівського навчання, так і діяльності громадських організацій

- саме громадські організації та правозахисні рухи повинні відігравати значну роль у морально-правовому вихованні населення, оскільки заходи тільки з боку держави можуть мати формальний, неефективний характер

- взаємодія органів державної влади та інститутів громадянського суспільства у процесі правового виховання і формування його функцій повинна здійснюватися на ціннісній основі, яка має виконувати роль світоглядного підґрунтя комунікативних взаємовідносин між владою і громадськими організаціями

Аби правове виховання виконувало належно свої функції і було адаптовано в нашій країні необхідним є:

А)сприятливе законодавче середовище для розвитку громадянського суспільства,

Б)податкові стимули для діяльності організацій громадянського суспільства та їх підтримання з боку індивідуальних і корпоративних донорів;

В)правові можливості забезпечити існування організації через її господарську діяльність;

Г) прозорі процедури державної фінансової підтримки громадських організацій;

Д)правові гарантії вільного доступу організацій громадянського суспільства до надання соціальних послуг за рахунок бюджетних коштів;

Е)процедури залучення організацій громадянського суспільства до формування та реалізації державної політики.

2.4 Методи правового виховання

Якщо підходити до проблеми правового виховання з врахуванням сучасних досягнень суспільствознавчих наук, а особливо соціальної психології , то стає очевидним, що правове виховання - тривалий в просторі і часі процес, який не може не відбуватися без протиріч. В цьому процесі приймають участь всі громадяни протягом всього свого життя в якості вихованців та вихователів - в залежності від ролі яку вони виконують. Тому стан правової вихованості, досягнутий будь-яким суб'єктом, - тільки момент цього процесу, а діяльність по правовому вихованню - необхідна, важлива сторона цього процесу. Зрозуміло, що організована діяльність з правового виховання повинна бути такою, щоб нейтралізувати, витіснити, перемогти все темне і консервативне, що дуже актуально сьогодні. Сьогодні, коли правовий нігілізм і правове безкультур'я набули небаченого "розмаху".

Теперішній час - час великих суспільних перетворень, час формування української держави, яас формування правової держави, час коли потрібно змінювати не тільки хід думок, але й почуття багатьох людей. Тому у правовому вихованні необхідно зосередити зусилля не тільки на тому щоб нарощувати правову поінформованість суспільства і суб'єкта зокрема; необхідно спробувати "заглянути" в глибинні сфери внутрішнього світу людини - зрозуміти позитивні риси та недоліки, привнесені вихованням, що проявляються у правомірній та протиправній поведінці. Це в свою чергу, дозволить не тільки узагальнювати набутий позитивни досвід, але - що найбільш важливо - проаналізувати помилки виховання, тому що останнім часом цьому приділяється найменше уваги.

Саме тому, деякі автори пропонують розрізняти правове виховання і виховання протиправне [1], яке необхідно вивчати у всіх його проявах. Це - весь той негативний вплив, що у великій масі "обрушується" на наших громадян, особливо молоді, і не тільки з боку "вулиці", про що дуже багато пишеться, але і з боку деяких вихователів, точніше антивиховаделів, тому що недобросовісний, нещиририй, несправедливий, невихований вихователь може спричинити більше шкоди всьому суспільству, оскільки результат його роботи це - аморальна, протиправна, антисуспільна готовність суб'єктів.

Відомо, що вибір засобів залежить головним чином від поставленої мети. У даному випадку - від мети, яку ставить суб'єкт правового виховання, і перш за все від меж бажаного результату. Сама очевидна мета правового виховання - забезпечення правомірної поведінки. Однак, чи можна вважати цю мету вичерпною? На думку автора - ні. Нема необхідності доводити, що законослухяна поведінка може бути проявом небажання вступати у конфлікт з суспільством і переносити негативні наслідки такого конфлікту. Не є таємницею й інша можливість, коли законослухняний суб'єкт бажає вступити у конфлікт і здійснює правопорушення, коли виникає надія на безнаказаність.

Вияснення питання про мету правового виховання ведеться в юридичній літературі досить активно. Різними вченими висловлюються думки про те, що метою правового виховання є "забезпечення свідомої правомірної поведінки" [2]. З цим можна було б погодитися, якщо б ознака усвідомленості завжди мав би активно-позитивне значення. Однак утримання від правопорушення, у тому числі і злочину, з боязні бути покарани, не є свідомим?

Теорія методики правового виховання досить молода сфера правової науки. Ще в процесі формування концепції в юридичній науці висловлювались думки про необхідність широкого розуміння правового виховання, оскільки інший підхід недозволяє врахувати вплив на суб'єкта суспільнополітичного ладу, соціальних умов, економічного рівня розвитку країни, безпосереднього оточення - усієї об'єктивної основи правового виховання[3]. Більше того, в сучасних умовах спеціально організовану діяльність з правового виховання тільки тоді можна можна вважати цілеспрямованою, осмислені і взяті до уваги об'єктивно існуючі фактори. Взаємодіючи з ними, зливаючись і протистоячи застійним явищам, вона повинна бути потужною силою в потоці суспільного розвитку. А це можливо, коли правовиховна діяльність буде залишатись керованою.

В теорії і методиці правового виховання виділяють троїсту ієрархію цілей: формування системи правових знань (найближча мета); формування правового переконання; формування мотивів і звичок, правомірного, соціально активної поведінки (кінцева мета) [4] .

Виділяючи правове виховання в якості напрямку і форми виховної роботи в рамках вирішення єдиних комплексних завдань, деякі автори визначають такий об'єм, структуру та зміст правового виховання, які покликані сформувати такі якості у молодої людини:

a) знання місця права в суспільстві, його значення, напрямків правового регулювання, принципів цього регулювання;

b) знання норм та інститутів різних галузей права в межах, необхідних для побутової, учбової, трудової, суспільної діяльності;

c) навики застосування права в конкретних ситуаціях, комплексні характеристики варіантів вчинків не тільки як правильних чи неправильних, поганих чи хороших, але й законних і незаконних;

d) відношення до права як високої соціальтної цінності, носію ідеї справедливості;

e) відношення до правозастосовчої практики як до забезпечення життя закону;

f) внутрішня готовність до дотримання правових принципів і конкретних вимог правомірної поведінки;

g) готовність сприяти правомірній поведінці інших осіб.

При цьому важливо, щоб вище перераховані елементи правосвідомості були сформовані не тільки на інформаційному, а також на емційному рівні, щоб особа була солідарна з принципами і вимогами права, була готова і вміла практично діяти для реалізації своєї правової позиції.

Правове виховання - автономна сфера організованої діяльності, ймовірно, не тільки в силу обставин що склалися, а й по іншим причинам. Сама очевидна з них полягає в тому, що займалися правовим вихованням переважно юристи. Та, й кому, як не юристам, на любій посаді від счлідчого і адвоката до викладача права - бути вихователем. При цьому, правове виховання є якісний етап процеса виховання. У зв'язку з цим не можна не звернути увагу на те, що юрист не отримує професійної підготовки в області виховання: в юридичних вузах не викладається курсу "Правове виховання". Таким чином юристи не отримують знань і навиків для виконання цієї важливої роботи.

Отже, своєрідність правового виховання полягає в тому, що воно є ніби завершальним, але не в плані закінчення виховного процесу, який для кожного суб'єкту припиняється з його існуванням. Мова йде, про те, що правосвідомість накладається на певні, уже сформовані, потреби, схильності, звички, інтереси, цінності, "вбирає" їх та містить свої власні - правові - цінності. В свою чергу, в правосвідомості виникають нові цінності, надбані у відповідності із законом зростання потреби. Зрозуміло, що розвиток особистості, як і будь-який розвиток може бути спрямований не тільки в напрямку прогресу. Це відноситься і до самої виховнної діяльності, якщо вона погано організована.

В процес правового виховання включені всі, хто наділений правосуб'єктністю в нашій державі. Таким чином, правове виховання покликане забезпечити поведінку, узгоджену з потребами, інтересами і цінностями гуманного суспільства, які повинні знахидити своє втілення в нашій правовій системі.

РОЗДІЛ 3. АКТУАЛЬНІСТЬ ПРВОВОГО ВИХОВАННЯ В ЖИТТІ СУСПІЛЬСТВА ТА ЮРИДИЧНІЙ ПРАКТИЦІ

3.1 Роль правового виховання в житті молоді

Виховання молоді, в дусі патріотизму, свідомого відношення до праці, високої культури, нетерпимості до явищ, що суперечать нормам моралі, дбайливого ставлення до законів передбачає формування у підростаючого покоління правової культури та правової свідомості.

Правове виховання відображає правову дійсність у формі знання права, оціночного відношення до нього та практичного його застосування, ціннісних орієнтацій, які регулюють поведінку в юридично значимих ситуаціях. Формування правосвідомості української молоді визначає й правову культуру особистості. Ця культура передбачає глибоку повагу до правової основи держави і суспільного життя; розуміння соціальної ролі права і переконання в необхідності точного дотримання його норм і принципів; нетерпимість до будь-яких порушень законності; готовність до повсякденного співвідношення своєї поведінки з принципами і нормами закону і до сприяння формуванню такої ж позиції у інших членів суспільства тощо.

Метою правового виховання учнів є формування у них правової культури громадянина України, що складається передусім зі свідомого ставлення до своїх прав і обовязків перед суспільством і державою, закріплених у Конституції України, з глибокої поваги до законів і правил людського співжиття, готовності дотримуватися і виконувати закріплені в них вимоги, що виражають волю та інтереси народу, активної участі в управлінні державними справами, рішучої боротьби з порушниками законів [15, с. 266].

Необхідність правового виховання молоді зумовлюється рядом чинників:

По-перше, неповнолітні і молоді члени суспільства перебувають на стадії переходу до соціальної зрілості, до самостійного життя, до здійснення соціальних функцій у повному об'ємі.

По-друге, в їх поведінці з'являються вікові особливості інтелекту, волі, емоцій тощо. Саме ці особливості, про які йшла мова вище, і зумовлюють, зокрема, недостатнє вміння визначати істинне значення того чи іншого факту, дати правильну оцінку прикладу який спостерігається, протистояти негативному прикладу мікросередовища, і зумовлюють необхідність правового виховання молодого покоління у дусі поваги до Закону. Важлива роль у цьому відводиться педагогам, батькам та правознавцям.

.Виходячи з цього положення, що необхідно перш за все сформувати у кожної молодої людини розуміння того, яке значення має закон в житті всіх і кожного. Причому закон слід розуміти не як формальну заборону, а як керівництво до дій, компас для прийняття правильного рішення в будь-якій ситуації (правильного з точки зору суспільства, і з точки зору сучасного і майбутнього даного індивіда).

В основних напрямах реалізації Національної програми правової освіти населення чітко визначено, що у закладах освіти до позакласної, поза аудиторної роботи з правового виховання залучаються вчені, представники правозахисних організацій, працівники правоохоронних органів, інші фахівці права тощо [16].

Обов'язковий елемент правового виховання неповнолітніх та молоді - це демонстрація їм прикладів неухильного дотримання вимог законів у повсякденному житті, у тому числі у сім'ї, учбовому закладі, підприємстві, побутовій сфері. Однак, як зауважують деякі автори, сила слова велика, однак більша сила прихована в реальності, тобто тих суспільних відносинах, у яких відбувається життєдіяльність особи.

Ігнорування закону, протиставлення прав і обов'язків, свідчить про відсутність належної правової культури, і тим самим про відсутність належного правового виховання сучасної молоді. У такому випадку глибоко обґрунтував методику виховання в колективі та через колектив А.С. Макаренко. Він визначив принципи життя колективу: гласності, відповідальної залежності, перспективних ліній, паралельних дій; описав динаміку розвитку колективу. “Найкращий вплив на хулігана - це вплив колективу”, - писав А.С. Макаренко [17, с. 355].

Правове виховання неповнолітніх і молодих членів суспільства включає такі форми виховної діяльності: диспути, зустрічі з практичними працівниками правоохоронних органів, відвідування органів суду, прокуратури, міліції.

Типовим для молодих людей на початковому етапі організації правового виховання є відсутність уміння оціники конкретний факт або акт поведінки з точки зору права не тільки як "хороший" чи "поганий", але як правомірний чи неправомірний. Дуже поширена сьогодні і така позиція, коли загальна оцінка права як соціально цінного і корисного явища поєднюється з пошуком виправдань для конкретного правопорушення, "вийнятку" з загального правила. Диференційована також ступінь негативного відношення молодих людей до правопорушень і злочинів різних видів. Зокрема, широко поширене примирливе відношення до ряду злочинів, в сфері торгівлі, громадського порядку тощо.

У правовиховній діяльності з молодими людьми, схильними до вчинення злочинів, не можна виходити, як це часто буває, з того, що "вони не знали" того чи іншої правової заборони. Тому справа не в тому, що винні не знали, що так не можна поступати, а в тому, що вони дозволили собі переступити через заборону. Ось чому звернення до самокритичності, усвідомлення того, що попередня поведінка веде у безвихідь, неминуче спричинює шкоду як суспільству, так і винуватцю, знаходяться в центрі правовиховної роботи з особами, схильними до вчинення правопорушень.

Подальший розвиток і вдосконалення правовиховної діяльності з молодими членами суспільства передбачає і фактичне вивчення стану їх правової свідомості, включаючи суспільну і групову думку окремих контингентів і об'єднань стосовно закону, практики його застосування, ефективності боротьби з правопорушеннями, діяльності правоохоронних органів. Все це буде сприяти підвищенню правового виховання молоді, протидії антисуспільним поглядам і звичкам серед даного вікового контингенту.

Виходячи з цього слід визначити основні напрями правового виховання з молоддю:

а) знання місця права в суспільстві, його значення, напрямків правового регулювання, принципів цього регулювання;

б) знання норм та інститутів різних галузей права в межах, необхідних для побутової, учбової, трудової, суспільної діяльності;

в) навики застосування права в конкретних ситуаціях, комплексні характеристики варіантів вчинків не тільки як правильних чи неправильних, поганих чи хороших, але й законних і незаконних; відношення до права як високої соціальтної цінності, носію ідеї справедливості;

г) відношення до правозастосовчої практики як до забезпечення життя закону;

внутрішня готовність до дотримання правових принципів і конкретних вимог правомірної поведінки;

д) готовність сприяти правомірній поведінці інших осіб.

Правове виховання є важливим регулятором поведінки, важливим каналом засвоєння колективного досвіду суспільства. Підліток, юнак, наділені достатньою правовою культурою, можуть у певній ситуації намітити і реалізувати правильну лінію поведінки, незважаючи на недостатній життєвий досвід. Вимога знати, поважати і виконувати закони належить до числа першочергових у вихованні молоді, для того щоб перетворити повагу до права, закону в особисте переконання кожного молодого члена суспільства.

Отже, не слід покладати всі надії тільки на виховну силу інформації про закон, оскільки на свідомість людини діє ціла система факторів, досить складних, а підчас протирічливих. Тому, зокрема педагоги, та інші вихователі повинні постійно пам'ятати про те, що несправедливість в оцінці знань, приховування правопорушень, бездіяльність стосовно джерел негативного впливу на підлітків та молодь - все це не тільки порушує елементарні правила педегогічної етики, але й є яскравими прикладами порушення законності, які негативно впливають на формування правосвідомості у підлітків.

правовий виховання юриспруденція

3.2Роль правового виховання в юридичній практиці

Взаємозв'язок правового виховання і права має складний характер.

Роль правового виховання в процесі правотворчості і правореалізації виражається у тому, що правове виховання:

- певною мірою як би випереджає юридичне право, є його безпосереднім ідейним джерелом, передує йому, існує «до» права;

- діє «паралельно» з правом: уловлює потреби його вдосконалення в напрямку відображення об'єктивних суспільних процесів; визначає зміни і перспективи розвитку права; безпосередньо впливає на процес і результати правотворчості;

- існує «після» права у тому сенсі, що служить орієнтиром вибору доцільного, оптимального варіанта поведінки в межах норм права, які застосовуються або реалізуються;

- є інтелектуальним інструментом ефективного використання законодавства, тлумачення норм права;