Державне регулювання інвестиційно-інноваційної політики як пріоритетне завдання національної економіки України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Самостійна робота № 2

на тему:

«Державне регулювання інвестиційно-інноваційної політики як пріоритетне завдання національної економіки України»

1. Аналіз чинного інвестиційно-інноваційного законодавства

В Україні протягом незалежності був прийнятий ряд нормативно-правових актів у сфері інвестиційно-інноваційної політики, що сформували основу для розвитку в даній сфері економіки. Актами, що регулюють діяльність у сфері інновацій є: Господарський кодекс, Цивільний кодекс (у частині відносин, не врегульованих ГК). Та закони: «Про інноваційну діяльність», «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні», «Про інвестиційну діяльність», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про наукову і науково-технічну експертизу», «Про архітектурну діяльність», «Про науковий парк «Київська політехніка», «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій», «Про наукові парки».

Переходячи до їх аналізу, потрібно зазначити, що прийняття нормативно-правової бази це лише перший етап так би мовити, етап первинного накопичення інноваційно-політичного капіталу, головним позитивним результатом якого можна вважати прийняття в державі та суспільстві інноваційної доктрини, усвідомлення необхідності та пріоритетності цього напряму.

Основним законом у сфері інвестиційно-інноваційної діяльності, на мій погляд, є ЗУ «Про інноваційну діяльність», котрий був прийнятий Верховною Радою України 4 липня 2002 року. Виходячи з тексту преамбули можна визначити, що його метою є законодавче закріплення основних категорій та організація діяльності держави спрямованої,на регулювання, контроль та заохочення інноваційної діяльності.

Цей закон визначає інститут управління в інноваційній сфері, яка уже не зводиться лише до економічної галузі, а охоплює буквально всі сфери функціонування суспільства і передбачає утвердження відповідного способу життя людини і соціуму. У сучасній науці саме ефективність управління розглядається як основна оціночна категорія державно-управлінської діяльності, що означає оптимальне співвідношення людських, організаційних, часових, науково-технічних, матеріальних та інших ресурсів. Виходячи з цього, досягнення поставленої соціальної мети за максимально можливої економії суспільної праці, що втілюється завдяки діяльності апарату управління, яка включає мету, засоби, процес і результат. У контексті модернізації державного управління економічна ефективність пов'язана з проблемою інноваційного розвитку, оскільки в сучасному світі «Якість управління інноваційними процесами та їх державне стимулювання стали визначальним фактором конкурентоспроможності економік».

Законом встановлено наступні методи впливу держави на інноваційні процеси: визначення і підтримки пріоритетних напрямів інноваційної діяльності державного, галузевого, регіонального і місцевого рівнів; формування і реалізації державних, галузевих, регіональних і місцевих інноваційних програм;створення нормативно-правової бази та економічних механізмів для підтримки і стимулювання інноваційної діяльності; захисту прав та інтересів суб'єктів інноваційної діяльності; фінансової підтримки виконання інноваційних проектів; стимулювання комерційних банків та інших фінансово-кредитних установ, що кредитують виконання інноваційних проектів; встановлення пільгового оподаткування суб'єктів інноваційної діяльності; підтримки функціонування і розвитку сучасної інноваційної інфраструктури. Як бачимо закон встановлює методи прямого та опосередкованого впливу на підприємства в інноваційній сфері.

8 вересня 2011 року було прийнято на основі вищезазначеного Закон України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні». В ньому визначаються наступні пріоритетні напрями інвестиційної діяльності до 2013 року: модернізація електростанцій; нові та відновлювані джерела енергії; новітні ресурсозберігаючі технології; машинобудування та приладобудування к основа високотехнологічного оновлення всіх галузей виробництва; розвиток високоякісної металургії; нанотехнології, мікроелектроніка, інформаційні технології, телекомунікації; вдосконалення хімічних технологій, нові матеріали, розвиток біотехнологій; високотехнологічний розвиток сільського господарства і переробної промисловості; транспортні системи: будівництво і реконструкція;охорона і оздоровлення людини та навколишнього середовища; розвиток інноваційної культури суспільства; виробництво засобів наземного транспорту, літальних апаратів, плавучих засобів і пов'язаних з транспортом пристроїв та обладнання, комплектуючих виробів, розробка та впровадження новітніх технологій для їх складання (виготовлення). При цьому слід зазначити, що на практиці ці напрями майже не підтримувалися з державного бюджету науко місткості ВВП: якщо у 2002 р. НДДКР витрачалося 1,17 % , а у 2009 р. - 1,2%. Для порівняння в 1995 році відсоток був вищим і становив 3,2 %.

Інший закон прийнятий нещодавно 25 червня 2009 року «Про наукові парки». Даний закон регулює порядок створення наукового парку, та закріплює його основні ознаки. Так науковий парк має наступні ознаки: це юридична особа, яка є вищим навчальним закладом або науковою установою, створений за погодженням з Державним комітетом з питань науково-технічної інноваційної політики, може створювати інноваційні фонди, створюється з метою розвитку науково-технічної та інноваційної діяльності у вищому навчальному закладі та/або науковій установі, ефективного та раціонального використання наявного наукового потенціалу, матеріально-технічної бази для комерціалізації результатів наукових досліджень і їх впровадження на вітчизняному та закордонному ринках.

Також можна виокремити, ще одну групу законів, які на мою думку мають розглядатися як єдиним блоком: ЗУ «Про наукову і науково-технічну діяльність» від 13 грудня 1991 року та ЗУ «Про наукову і науково-технічну експертизу» від 10 лютого 1995 року. Перший закон регулює порядок діяльності осіб, що займаються створенням інвестиційних проектів набуття ними такого статусу. Другий же закон встановлює порядок перевірки інноваційних проектів, на їх відповідність встановленим для даного виду проектів вимог.

ЗУ «Про державне регулювання трансферту технологій» від 14 вересня 2006 року є також важливим законом у сфері інноваційної діяльності оскільки визначає організаційні засади ринку даних технологій - системи взаємовідносин споживачів технологій та їх складових і/або конкуруючих між собою постачальників цих складових, спрямованих на задоволення суспільних і державних потреб у відповідних технологіях, їх об'єктах та продукції, виготовленої з їх застосуванням. Встановлює види трансферту технологій, а саме відповідно до ст. 4 даного закону: обміну досвідом та інформацією щодо науково-технологічних досягнень; проведення консультацій з основних питань науково-технічної і технологічної політики стосовно застосування технологій та їх складових; виробництва та кооперації поставок складових технологій в межах договорів про їх трансфер; укладання інших цивільно-правових договорів відповідно до законодавства. Також законом визначений порядок державного регулювання, яке здійснюється з метою розвитку держави забезпечення технологічності виробництва її підприємств.

2. Основні напрями інноваційної ідеології

Значущість держави як одного із суб'єктів розвитку полягає в наступному:

1) спроможності до втілення національних інтересів;

2) мобілізації;

3) здатності до соціальних змін;

4) демократії;

5) винагороди.

Саме ці ознаки, їх поєднання та особливості реалізації утворюють різні типи європейських ідеологій. Ідеологія дає змогу забезпечити цілісність вітчизняного правового простору його системність через налагодження і здійснення процесу розроблення і застосування законів відповідно до особливостей інноваційного розвитку.

Не менш важливе завдання, що покладається на інноваційну ідеологію, зумовлене її здатністю до нормативно-правового, а отже, і соціально-політичного та європейського просторів відповідно до національних інтересів і завдяки цьому - формування позитивного іміджу України, як держави, країни і суспільства.

Взагалі ідеологію доцільно розглядати як сукупність концептуально обґрунтованих ідей, принципів положень, стимулів і мотивів, морально-етичних і правових норм, що сприяють зміцненню й утвердженню правомірних засад інноваційно-технологічного забезпечення, позиціювання країни в європейському і світовому просторі.

Невід'ємною складовою інноваційної ідеології є правова ідеологія може сприяти законодавчому забезпеченню науково-інноваційної політики України. Правову ідеологію можна визначити як сукупність правових ідей, теорій, поглядів, норм, що в концептуальному вимірі дають змогу відображати, оцінювати та цілеорієнтувати процес інноваційних змін в Україні, державі і суспільстві.

Для того, щоб сформувати інноваційну ідеологію держава має: визначити цілі інноваційно-інвестиційного розвитку, а також його правові засади та засоби їх досягнення, сформувати правові механізми регулювання як відносин у середені влади так і суспільних відносин, правові регулятори функціонування країни, держави і суспільства як єдиного простору, що розвивається відповідно до вимог, запитів і потреб національних інтересів.

Ці питання мають гостро стати в парламенті, оскільки лише він спроможний стати стратегічним законодавчим органом, сформувати законодавче поле згідно з цілями розвитку країни лише за умов відповідності права потребам розвитку інноваційного підприємництва.

Також окрім парламенту, мають активно формувати інноваційну ідеологію в наукових колах. Саме розроблення проблематики інноваційної ідеології як засобу нормативно-правового регулювання та інноваційно-технологічного забезпечення стратегічно орієнтованих і тактично здійснюваних заходів щодо утвердження та розвитку української державності, зміцнення її міжнародного авторитету, політико-правового позиціювання в європейському та світовому просторі; формування вітчизняного законодавчого поля як цілісної, неуперечливої системи права, досягнення структурно-функціональної єдності його елементів, їх спрямованості на побудову в Україні інноваційно-сприятливого середовища.

Має відбуватися діяльність спрямована на забезпечення ефективності законодавства, його підпорядкування завданням формування, адекватних політико-правових відповідей на виклики ризики і небезпеки сьогодення, передусім стосовно забезпечення інноваційно-технологічного розвитку України.

3. Аналіз необхідності розробки Інноваційного кодексу

Створення сучасної законодавчої бази, яка б регулювала інноваційну діяльність, є сьогодні найбільш затребуваною справою, адже сприятиме перетворенню України із сировинної колонії на високотехнологічну державу.

Слід зауважити, що нині вітчизняні вчені активно займаються розробкою такої бази, зокрема, Інноваційного кодексу. У цілому слід зазначити, що інноваційний кодекс є єдиним актом, регулятивним впливом якого можуть бути охоплені всі основні аспекти реалізації відносин у науково-технічній та інноваційній сфері з метою правового забезпечення становлення та ефективного функціонування національної інноваційної системи. інноваційний законодавство держава інвестиційний

Проте серед науковці поділилися на прихильників і противників прийняття даного акту, проект якого вже існує. Так за словами Дмитра Задихайла, прихильника його прийняття, кодекс має вирішити декілька основних завдань. По-перше, систематизувати правові аспекти, що стосуються всіх стадій інноваційного процесу - від розробки нового технологічного продукту до його впровадження у виробництво. По-друге, в Інноваційному кодексі необхідно передбачити всі можливі інструменти стимулювання інновацій - від чотирьох варіантів венчурних фондів до спеціальних режимів інноваційної діяльності. Інноваційний кодекс дає принципові, засадничі підходи - так би мовити, встановлює правила гри на вітчизняному ринку інновацій. «Якщо встановлена оптимальна правова форма, Кодекс ефективно діятиме, незалежно від коливань у державній політиці та можливої зміни пріоритетів розвитку».

Інша група вчених, що є противниками прийняття Інноваційного кодексу, висловили низку принципових зауважень. Прийняття Інноваційного кодексу, дійсно, є фінальною стадією, яка має за мету систематизувати відповідне законодавство, але поки що Кодекс «провисає» у правому вакуумі, оскільки не прийнята нова редакція базового Закону про інноваційну діяльність. Ухвалення нової редакції і є найбільш актуальним завданням. До того ж, на ринку інновацій держава має виступати партнером приватних підприємств, а не основним гравцем. Оптимальним для розвитку інновацій є поєднання конкурентного середовища з виваженою державною підтримкою. Зайвий протекціонізм може лише нашкодити. Ще один проблемний момент неузгодженість з іншими, вже прийнятими, Кодексами: Господарським, Адміністративним, Податковим, тощо. Внаслідок цієї неузгодженості можуть виникнути серйозні правові колізії. 

На мою думку в Україні необхідно приймати Інноваційний кодекс. Хоча в Україні й створено законодавчу базу, але вона не стала визначальним важелем на шляху до впровадження інноваційної моделі економіки. Так в Україні інноваційною діяльністю в Україні у 2010 р. займалось 9 % від загальної кількості підприємств, тоді як у розвинених країнах 70%. Без цілісного погляду на проблему інноваційного розвитку неможливо забезпечити стабільне й ефективне вдосконалення діяльності державних інститутів і життя всього суспільства.

Необхідно будувати модель розвитку України на найближчі 10-15 років сформувати пріоритети та програми їх реалізації. Оскільки інноваційна теорія нині перебуває у стані понятійно-категоріального самовизначення, цей напрямок потребує особливої уваги як науковців, так і представників законодавчої й виконавчої влади.

Оскільки в Україні право нерідко приноситься в жертву політичній діяльності, то це применшує його роль як каталізатора демократичних перетворень та ефективності управління.

Основними кроками, які слід здійснити для побудови ефективної системи управління, мають бути: чітке формулювання цілей організації на коротко і довгострокову перспективу; забезпечення ясного розуміння власниками, менеджерами та персоналом цілей розвитку організації; співвіднесення цілей і можливостей кожної такої категорії в досягненні загальної мети організації; створення зрозумілої всім мотиваційної моделі , яка дасть змогу найбільш повно задіяти персонал для досягнення поставлених цілей; формування команди, здатної забезпечити системність при виконанні завдань, які стоять перед організацією

Економічне зростання країни в сучасних умовах значною мірою залежить від її здатності адаптуватися до технологічних зрушень, а збільшення обіг та зростання виробництво - від інновацій.

Основними завданнями для розв'язання проблеми розвитку інноваційного підприємництва є: визначення пріоритетів розвитку держав; конкретизація переліку сфер діяльності пріоритетного розвитку; формування стабільної законодавчої бази для розвитку інноваційного підприємництва; подолання відриву від науки від економічної практики; Створення механізму оцінювання ефективності державних науково-технічних програм, що впроваджуються у виробництво; фінансування державою організацій, які займаються науково-технічними розробками, або надання їм пільг.

У процесі практичної реалізації державної інноваційної політики виявляється, що в Україні майже не створено сприятливих умов для здійснення інноваційної діяльності, формування попиту на інновації. Вкрай важливе завдання суспільства - створити належні умов та інфраструктуру, стимулювати суб'єктів господарювання рухатись інноваційним шляхом розвитку. Що і допоможе зробити прийняття Інноваційного кодексу.

Список використаних джерел і літератури

1. Закон України «Про інноваційну діяльність» вiд 04.07.2002 № 40-IV;

2. Закон України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» вiд 08.09.2011 № 3715-VI;

3. Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність» вiд 13.12.1991 № 1977-XII;

4. Закон України «Про наукову і науково-технічну експертизу» вiд 10.02.1995 № 51/95-ВР;

5. Закон України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій» вiд 14.09.2006 № 143-V;

6. Закон України «Про наукові парки» вiд 25.06.2009 № 1563-VI;

7. Вакуленко В.О. Розвиток інноваційного підприємництва в Україні// Проблеми інноваційно-інвестиційного розвитку: науково-практичне видання 1/2011;

8. Кузьменко В.В. Інноваційна модель розвитку економіки України: проблеми теорії і практики;

9. Гундарева А.Д. Інноваційна політика в Україні: стратегії, тенденції розвитку А.Д. Гундарева, С.А. Кучерук// Інноваційний розвиток суспільства умов крос-культурних взаємодій: матеріали конф. - Суми 2008.

Размещено на Allbest.ru