Відповідальність перевізника за збереження вантажу припиняється з моменту його видачі одержувачу в пункті призначення. Якщо одержувач не затребував вантаж, що прибув, у встановлений строк або відмовився його прийняти, перевізник має право залишити вантаж у себе на зберігання за рахунок і на ризик вантажовідправника, письмово повідомивши його про це.

Вантаж, не одержаний протягом місяця після повідомлення перевізником одержувача, вважається невитребуваним і реалізується в установленому законодавством порядку.

4. Межі відповідальності перевізника

Зміст договірних правовідносин із перевезення вантажу складають обов'язки сторін (вантажовідправника і перевізника) з доставки вантажу в пункт призначення у встановлений термін, забезпеченню його збереження і видачі вантажу вантажоодержувачеві (обов'язки перевізника), а також зі сплати встановленої плати за перевезення вантажу (обов'язок вантажовідправника). Невиконання або неналежне виконання вказаних обов'язків є порушенням умов відповідного договору перевезення вантажу, яке тягне за собою застосування заходів відповідальності [32,с.367].

Нормативні акти, що встановлюють відповідальність учасників зобов'язань із перевезення вантажів, умовно можна поділити на дві групи. Першу групу складають нормативні акти, єдині для всіх видів транспорту - це, перш за все, ЦК України, який визначає загальні положення цивільної відповідальності і загальні правила про майнову відповідальність за порушення зобов'язань та інші нормативні акти - ГК України, Закони України спеціальної спрямованості. До другої групи можна віднести спеціальні нормативні акти, що регламентують діяльність окремих видів транспорту - це транспортні статути і кодекси, правила перевезень вантажів.

Із моменту прийняття вантажу до перевезення і до видачі його одержувачеві перевізник несе відповідальність за схоронність вантажів, що перевозяться.

Незбереження при перевезеннях може виражатися у втраті (повній або частковій, яка іменується нестачею) вантажу, його псуванні або пошкодженні.

Усі перераховані дефекти транспортування є підставою матеріальної відповідальності перевізника.

Майнова відповідальність при порушенні зобов'язання з перевезення - це передбачений у законі або договорі обов'язок транспортної організації відшкодувати матеріальну шкоду у випадку знищення або пошкодження майна, прийнятого до перевезення.

Так, згідно з п. 1 ст. 924 ЦК України перевізник несе відповідальність за незбереження вантажу, що відбулося після прийняття його до перевезення і до видачі вантажоодержувачеві (уповноваженій ним особі), або якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження (псування) вантажу відбулися внаслідок обставин, яких перевізник не міг запобігти і усунення яких від нього не залежало.

Таке положення ЦК України про відповідальність перевізника за незабезпечення збереження вантажу, що перевозиться, є загальним правилом відносно всіх видів перевезення вантажів різними видами транспорту. На відміну від багатьох інших норм, що містяться в главі 64 ЦК України, законоположення про відповідальність перевізника за незбереження вантажу не містять будь-яких відсилань до транспортних статутів і кодексів, і не допускають з їх боку регулювання вказаних правовідносин, які відрізнялися б від норм, що передбачені ЦК України.

Характерною рисою відповідальності за порушення зобов'язань із перевезення вантажу (зокрема в прямому змішаному сполученні) є її обмежений характер. Так, зокрема за втрату, нестачу, псування або пошкодження вантажу, відповідальність перевізника встановлена у формі відшкодування прямого збитку (але не упущеної вигоди). Такий підхід законодавця заснований на положенні п. 3 ст. 22 ЦК України, згідно з яким законом або договором може бути обмежене право на повне відшкодування збитків [32с.370].

Згідно з п. 3 ст. 314 ГК України, перевізник відповідає у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає; у разі пошкодження вантажу - в розмірі суми, на яку зменшилася його вартість; у разі втрати вантажу, зданого до перевезення з оголошенням його цінності, - у розмірі оголошеної цінності, якщо не буде доведене, що вона є нижчою від дійсної вартості вантажу.

При цьому вартість вантажу визначається, виходячи з даних товаросупровідних документів (накладної, рахунку-фактури) або договору, а за відсутності таких даних - виходячи з ціни, яка при порівняних обставинах зазвичай стягується за аналогічні товари.

Проте, якщо вантажовідправник (вантажоодержувач) і перевізник не прийдуть до консенсусу з приводу вартості втраченого (пошкодженого, зіпсованого) вантажу, в такій ситуації може бути проведена професійна експертиза, яка виконується за ініціативою вантажовідправника (вантажоодержувача), перевізника, інших заінтересованих осіб (страховика вантажовласника або перевізника). До участі в експертизі можуть бути залучені кілька експертів, які виносять єдину думку у вигляді акта експертизи.

Транспортні статути і кодекси включають норми, що в основному дублюють названі положення ЦК і ГК України (ст. 113 СЗУ, ст. 136 CAT УРСР, ст. 195 СВВТ СРСР, ст. 181 КТМ України, ст. 93 ПК України).

Окрім відшкодування збитку, який спричинено незбереженням вантажу, перевізник повинен повернути відправникові (одержувачеві) провізну плату, стягнуту за перевезення втраченого чи пошкодженого (зіпсованого) вантажу, або вантажу, якого не вистачає, якщо ця плата не входить у вартість вантажу. Вказаний обов'язок перевізника, хоча і не зазначається в ЦК і ГК України, проте присутній у всіх транспортних статутах і кодексах. Так, згідно зі ст. 113 СЗУ "...поряд із відшкодуванням збитків у разі втрати вантажу залізниця відшкодовує стягнену за цей вантаж провізну плату, якщо вона не включається у вартість втраченого вантажу".

5. Підстави звільнення перевізника від відповідальності

Але транспортні статути і кодекси, формулюючи правила про відповідальність перевізника за незбереження вантажів, що перевозяться, допускають різного роду відступи від положень, що містяться в ст. 924 ЦК України. Зокрема, транспортними статутами і кодексами передбачені переліки конкретних обставин, при доведеності яких (із боку перевізника) належить вважати, що перевізник не міг їм запобігти і їх усунення від перевізника не залежало, а також визначені підстави звільнення перевізника від відповідальності за незбереження вантажів, що перевозяться, з покладанням тягаря їх спростування на вантажоодержувача (вантажовідправника), який звертається з відповідною вимогою до перевізника [32,с.368].

За своїм правовим значенням обставини, що виключають відповідальність співперевізників за незбереження вантажів, що перевозяться, у момент передачі його на інший вид транспорту, можуть бути розмежовані на підставі розподілу обтяження доведення на дві групи.

Перша група включає випадки, коли при незбереженні доставленого вантажу передбачається відсутність із боку перевізника порушень правил перевезення, а нестача, псування, або пошкодження вантажу пов'язується з упущеннями вантажовідправника або вантажоодержувача або з природними причинами умов перевезення. Для покладання відповідальності на транспортну організацію в таких випадках вантажовідправникові (вантажоодержувачеві) необхідно довести, що втрата, псування або пошкодження вантажу відбулися з вини перевізника, тобто тягар доведення лежить на вантажовідправнику (вантажоодержувачі).

До таких обставин належать, наприклад, прибуття вантажу, який слідував у справному стані, зі справними пломбами вантажовідправника. Так, відповідно до ст. 111 СЗУ залізниця звільняється від відповідальності за втрату, нестачу або пошкодження (псування) прийнятого до перевезення вантажу у випадках, якщо: а) вантаж прибув у справному вагоні, контейнері зі справними замочно-пломбувальними пристроями, встановленими вантажовідправником, або в справному рухомому составі без перевантаження в дорозі проходження, зі справним захисним маркуванням або справною ув'язкою, а також за наявності інших ознак, що свідчать про збереження вантажу; б) нестача або пошкодження (псування) вантажу відбулися внаслідок природний причин, пов'язаних із перевезенням вантажу у відкритому залізничному рухомому составі; в) перевезення вантажу здійснювалося у супроводі представника вантажовідправника або вантажоодержувача; г) нестача вантажу не перевищує норму природної втрати і похибок вимірювання маси нетто; д) втрата, нестача або пошкодження (псування) вантажу відбулися в результаті наслідків, викликаних недостовірними, неточними або неповними даними, вказаними вантажовідправником в транспортній залізничній накладній. У цих випадках залізниця несе майнову відповідальність за незбереження вантажу, якщо пред'явник претензії доведе, що втрата, нестача або пошкодження (псування) вантажу відбулися з вини залізниці [32,с.369].

Аналогічне правило міститься в ст. 178 КТМ України, згідно з яким перевізник не несе відповідальності за втрату або пошкодження прийнятого для перевезення вантажу, що надійшов у порт призначення в справних вантажних приміщеннях зі справними пломбами відправника, в справній тарі без слідів розпечатування в дорозі, а також такого, що перевозився у супроводі представника, відправника або одержувача, якщо одержувач не доведе, що втрата або пошкодження прийнятого для перевезення вантажу відбулися з вини перевізника.

Подібні норми можна виявити і в СВВТ СРСР (ст. ст. 192-193), згідно з яким перевізник звільняється від відповідальності за незбереження вантажу у випадках: неправильних дій і вказівок вантажовідправника; прихованих недоліків транспортної тари, вантажу або його властивостей; різниці в масі вантажу в межах норм природної втрати, зниження вологості і розбіжності норм в показниках вагів, а також різниці в масі вантажу, прийнятого до перевезення поза масою, визначеною відправником без участі перевізника; прибуття вантажу на справному судні зі справними пломбами або без пломб у супроводі представника вантажовідправника (вантажоодержувача) за наявності про це відмітки в транспортній накладній.

Другу групу обставин, що звільняють перевізника від відповідальності за незбереження вантажу, що перевозиться, утворюють усі інші випадки, коли перевізник для зняття з себе відповідальності повинен довести, що втрата, псування або пошкодження вантажу відбулися внаслідок обставин, яких він не міг запобігти і усунення яких від нього не залежало. Іншими словами, перевізник повинен довести відсутність своєї вини в незбереженні вантажу, що перевозиться.

Слід зазначити, що на всіх видах транспорту ці обставини в основному однакові і це дає можливість виділити найбільш характерні. До цієї групи обставин належать: а) вина вантажовідправника або вантажоодержувача; б) особливі природні властивості вантажу, що перевозиться, які викликали його поломку, іржу, внутрішнє псування та інші наслідки; у) дефекти тари або упаковки, які не можна було помітити при зовнішньому огляді при прийманні вантажу до перевезення, або застосування тари, не відповідної властивостям вантажу або встановленим стандартам за відсутності слідів пошкодження тари в дорозі; г) здача вантажу до перевезення без вказівки в накладній властивостей, що вимагають особливих умов або запобіжних засобів для збереження вантажу при перевезенні або зберіганні; д) здача до перевезення вантажу, вологість якого перевищує встановлену норму [32,с.371].

Терміни доставки вантажів мають прямий і безпосередній вплив на виконання транспортних зобов'язань не тільки транспортними підприємствами, а й вантажовідправниками та вантажоодержувачами. Від кількості часу, що витрачається на транспортування вантажу, залежить ефективність роботи транспорту, прискорення оборотності транспортних засобів, дотримання збереження вантажів, що перевозяться. Тому своєчасна доставка вантажів у пункти призначення, будучи умовою належного виконання договору перевезення, складає один з основних обов'язків перевізника, за порушення якого він несе майнову відповідальність.

Прострочення в доставці вантажу тягне за собою обов'язок перевізника сплатити штраф вантажоодержувачеві (вантажовідправникові), який має характер виняткової неустойки та обчислюється в процентному відношенні до провізної плати залежно від тривалості прострочення в доставці вантажу.

Так, наприклад, на залізниці, згідно зі ст. 116 СЗУ, розмір штрафу за прострочення в доставці вантажу поставлений в залежність від співвідношення кількості днів прострочення до терміну доставки. Він визначається в межах від 10 відсотків провізної плати (при простроченні на дві доби) до ЗО відсотків провізної плати (при простроченні на чотири і більше доби). На річковому транспорті діє аналогічний порядок сплати штрафу за прострочення в доставці вантажу. Він визначається відповідно до ст. 188 СВВТ СРСР, в межах від 10 відсотків (при простроченні до 1/10 терміну) до 50 відсотків (при простроченні, що перевищує 4/10 терміну). На автомобільному транспорті розмір штрафу за прострочення в доставці вантажу визначається у розмірі 12 відсотків провізної плати за кожну добу прострочення. Загальна сума штрафу за прострочення в доставці вантажу не може перевищувати 60 відсотків провізної плати (ст. 138 CAT УРСР).

КТМ України не визначає конкретних заходів відповідальності (наприклад у вигляді законної неустойки) за порушення термінів доставки вантажу, що перевозиться морським транспортом, але передбачає відповідальність за простій судна з вини відправника або одержувача вантажу (ст. 183).

Загальною передумовою відповідальності за прострочення в доставці вантажу є провина перевізника, яка презюмується. Він вважається винним, якщо не доведе, що прострочення в доставці вантажу відбулося з обставин, що від нього не залежать.

Найбільше практичне значення з тих обставин, які перевізник не міг запобігти і усунення яких від нього не залежало, мають явища стихійного характеру. Останні можуть бути як загальними, так і специфічними для того або іншого виду транспорту. Наприклад, шторми або важка льодова обстановка - для морського і внутрішньоводного транспорту; сильні занесення і снігопади або гірські обвали - для залізничного транспорту і т. д. Наявність таких обставин повинна бути документально підтверджена. При цьому не має значення, на якій ділянці проходження вантажу це відбулося. Важливо, щоб це було в період прямування вантажу [32,с.372].

Але не тільки стихійні явища, що мають характер непереборної сили, а й інші причини, які не можуть бути поставлені в провину перевізникові, звільняють його від відповідальності за прострочення в доставці вантажу.

До числа обставин, що звільняють перевізників від відповідальності за прострочення доставки вантажу, Статут внутрішнього водного транспорту відносить неотримання вантажу вантажоодержувачем (у тих випадках, коли вантаж вивозиться засобами вантажоодержувача) протягом певного часу.

Прострочення в доставці вантажу може бути причиною його псування. У такому разі окрім оплатити штрафу за прострочення в його доставці транспортна організація зобов'язана відшкодувати вантажоодержувачу (вантажовідправнику) збитки, що заподіяні псуванням вантажу.

Висновки

Отже, перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.

Підставою для здійснення перевезення вантажів, пасажирів і багажу є укладення договору перевезення, що повинен бути засвідчений відповідним письмовим документом.

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

Послуги щодо перевезення надаються як державними так і приватними підприємствами, які виникли практично в усіх галузях транспорту. Єдиним виключенням є залізничний транспорт, де як і раніше зберігаються державні залізниці.

Договір перевезення вантажу є двостороннім договором, оскільки і перевізник, і відправник мають відповідні права й обов'язки. Крім того, договір перевезення є сплатним (перевізник надає послуги щодо перевезення за певну плату).

Як правило, у більшості випадків, договори перевезення вантажу є реальними. Транспортна організація несе обов'язок щодо доставки ввіреного їй вантажу та надання для перевезення транспортного засобу. Однак у ряді випадків договори перевезення вантажів є консенсуальними. Так, наприклад, договір каботажного морського перевезення є консенсуальним і він вважається укладеним з моменту досягнення сторонами угоди по всіх істотних умовах договору.

Частина 2 статті 909 ЦК України передбачає обов'язковість письмової форми договору перевезення вантажу. Договір підтверджується складанням транспортної накладної, коносамента або іншого документа, передбаченого транспортними статутами та кодексами.

Перевізники - це транспортні організації, створені у вигляді передбачених ЦК юридичних осіб, для яких діяльність по перевезенню вантажів, пасажирів є реалізацією їх правоздатності.

Відправником вантажу може бути будь-яка юридична і фізична особа з належною право- і дієздатністю.

Предметом договору перевезення є транспортні послуги. Особливість цих послуг полягає в тому, що вони виявляються не в речовій формі, а у формі діяльності.

Істотними умовами перевезення вантажів є: найменування вантажу, його маса, вага, кількість місць, тара, упакування, особливі властивості, вартість; умови перевезення: швидкість, відстань, пункт призначення, термін доставки, провізна плата. Термін доставки вантажу визначається або за згодою сторін, або відповідно до транспортних статутів (кодексів), правилами перевезення вантажів на тому чи іншому виді транспорту.

За договором перевезення відправник несе обов'язок щодо оплати за перевезення визначеного вантажу. Розрахунки по оплаті послуг перевезення за договором, а також за виконання перевізником інших операцій і послуг, пов'язаних з перевезенням, здійснюється відповідно до затверджених у встановленому порядку тарифів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Конституція України // Відомості Верховної Ради (ВВР). - 2006. - № 30. - ст. 141.

Господарський кодекс України // Відомості Верховної Ради. - 2009. - № 18. - ст. 144.

Цивільний кодекс України. - К.: Школа, 2003. - 384 с.

Повітряний кодекс України // Відомості Верховної Ради (ВВР). - 2009. - N 25. - ст. 274.

Кодекс торговельного мореплавства. Затверджений постановою КМ України від 6 квітня 1998 року.

Закон України "Про транспорт" // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 12. - ст. 10.

Статут автомобільного транспорту. Затверджений Радою Міністрів УРСР 27 червня 1969 року

Статут залізниць України. Затверджений Верховною Радою України 9 грудня 2010 року.

Статут внутрішнього водного транспорту Союзу РСР: затверджений Постановою Ради Міністрів СРСР №1801 від 15.10.1955 // ЗП СРСР. - 1956. - № 2. - ст. 12.

Агарков М.М. Обязательство по советскому гражданскому праву. - М.: Юриздат, 1940.

Алексеев С.С. Гражданская ответственность за невыполнение плана железнодорожных перевозок грузов / Сергей Сергеевич Алексеев. - М.: Госюриздат, 1959. - 176 с.

Алексеев С.С. Проблемы теории права. - М.: Юридическая литература, 1970. - 584 с.

Богданов Е.В. Договор в сфере предпринимательства. - Х.: Консум, 1997. - 112 с.

Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Книга первая: общие положения. - М.: Статут, 2010. - 796 с.

Витрянский В.В. Договор перевозки / Василий Владимирович Витрянский. - М.: Статут, 2001. - 526 с.

Годэмэ Е. Общая теория обязательств / Пер. с франц. И.Б. Новицкого. - М., 1948.

Голованов Н.М. Обязательственное право. - СПб., 2002.

Егиазаров В.А. Транспортное право: учебное пособие / Владимир Абрамович Егиазаров. - М.: Юрид. лит., 1999. - 272 с.

Зобов'язальне право: теорія і практика: Навч. посібник / О.В. Дзера, Н.С. Кузнєцова, В.В. Луць та ін.: За ред. О.В. Дзери. - К.: Юрінком Інтер, 2008. - 912 с.

Иоффе О.С. Обязательственное право. - М.: Юрид. лит-ра, 1975.

Комментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации, части второй, (постатейный). Изд. 3-е, испр. и доп. / Руководитель авторского коллектива О.Н. Садиков - М.: Юридическая фирма КОНТРАКТ; ИНФРА-М, 1998. - 799 с.

Науково-практичний коментар Господарського кодексу України / Кол. авт.: Г.Л. Знаменський, В.В. Хахулін, B.C. Щербина та ін.: За заг. ред. В.К. Мамутова. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - 688 с.

Николаева М.Н. Гражданско-правовая ответственность перевозчика при перевозке грузов по внутренним водным путям: дис. на соискание ученой степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.03 - "Гражданское право; Предпринимательское право; Семейное право; Международное частное право". - М.: ВИЮН, 1959. - 272 с.

Смирнов В.Т. Права и обязанности участников договора грузовой перевозки / Виктор Тимофеевич Смирнов. - Л.: Издательство Ленинградского университета, 1969. - 478 с.

Харитонов Є.О., Калітенко О.М., Зубар В.М. та ін. Цивільне і сімейне право України: Навчально-практичний посібник / За ред. Є.О. Харитонова, A.I. Дрішлюка - X.: ТОВ "Одіссей", 2003. - 640 с.

Цивільне право України. У 2 т. Т. 1: підручник // За ред. В.І. Борисової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького. - К.: Юрінком Інтер, 2007. - 480 c.

Цивільне право України. У 2 т. Т. 1: підручник // За ред. Є.О. Харитонова, Н.Ю. Голубєвої. - Х.: Одіссей, 2008. - 832 c.

Цивільне право України. У 2 т. Т. 2: підручник // За ред. В.І. Борисової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького. - К. Юрінком Інтер, 2007. - 552 с.

Цивільне право України. У 2 т. Т. 2: підручник // За ред. Є.О. Харитонова, Н.Ю. Голубєвої. - Х.: Одіссей, 2008. - 872 c.

Цивільне право України: Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. ред. Я.М. Шевченко. - Т. 2. - К.: Концерн "Видавничий Дім "Ін Юре", 2006. - 520 с.

Цивільне право Україні: Навч. посіб. / За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової, В.В. Луць та ін. - Ч. 2. - К.: Юрінком Інтер, 2010. - 792 с.

Цивільне та сімейне право України: підруч. / За ред. Харитонова Є.О., Голубєвої Н.Ю. - К.: Правова єдність, 2009. - 968 с.

Цивільний кодекс України: Коментар / За заг. ред. Є.О. Харитонова, О.М. Лапітенко. - Х.: Одіссей, 2009. - 856 с.

Яичков К.К. Договор перевозки и его виды в советском гражданском праве. Вопросы советского транспортного права / Константин Константинович Яичков. - М.: Госюриздат, 1957. - 296 с.

Размещено на Allbest.ru