Конституційні гарантії захисту прав споживачів

Стаття 10 Закону передбачає можливість відшкодування збитків споживачу з усуненням ним недоліків виконаної роботи (наданої послуги) своїми силами чи із залученням третьої особи.

Згідно з ч. 9 ст. 10 Закону виконавець зобов'язаний протягом місяця відшкодувати збитки, що виникли у зв'язку з втратою, псуванням чи пошкодженням речі, прийнятої ним від споживача для виконання робіт (надання послуг). Виконавець не звільняється від відповідальності, якщо рівень його наукових і технічних знань не дав змоги виявити особливі властивості речі, прийнятої від споживача для виконання робіт (надання послуг).

Стаття 10 Закону передбачає відповідальність виконавця за шкоду, завдану життю, здоров'ю або майну споживача, що виникла у зв'язку з використанням речей, матеріалів, обладнання, приладів, інструментів, пристосувань чи інших засобів, необхідних для виконання ним робіт (надання послуг), незалежно від рівня його наукових і технічних знань, що дає змогу виявити їх властивості, згідно із законодавством.

Статтею 16 Закону передбачено майнову відповідальність за шкоду, завдану дефектною продукцією або продукцією неналежної якості. Право вимагати відшкодування завданої шкоди визнається за кожним потерпілим споживачем незалежно від того, чи перебував він у договірних відносинах з виробником (виконавцем, продавцем). У цих правовідносинах Закон поклав на споживача обов'язок доводити наявність шкоди та зв'язку між шкодою і дефектом. Крім того, Закон покладає відповідальність на виробника (виконавця) незалежно від дій чи бездіяльності інших осіб, які мають відношення до шкоди, що завдана дефектною продукцією або продукцією неналежної якості.

В Законі України „Про захист прав споживачів» визначена від повільність за порушення законодавства про захист прав споживачів. Зокрема, вона визначена статтею 23, в якій мають місце 11 пунктів. Там визначена відповідальність суб,єктів господарювання сфери торговельного та інших видів обслуговування, ресторанного господарства

Суми штрафів зараховуються до державного бюджету. Порядок їх стягнення визначається Кабінетом Міністрів України.

У разі невиконання в добровільному порядку суб'єктами господарювання сфери торгівлі і послуг, утому числі ресторанного господарства, визначених у статті 26 цього Закону рішень (постанов) спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів, його територіальних органів та їх посадових осіб про накладення стягнення примусове виконання таких рішень (постанов)здійснюється державною виконавчою службою в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження" [3, 31].

Спори про відшкодування заподіяної моральної (немайнової) шкоди фізичній чи юридичній особі розглядаються, зокрема, при порушенні зобов'язань, що підпадають під дію Закону України „Про захист прав споживачів» вимоги споживача не підлягають задоволенню, якщо продавець, виготівник доведуть, що недоліки товару виникли внаслідок порушення споживачем правил користування товаром або його зберігання.

Зокрема, крім Закону України "Про захист прав споживачів" відповідальність за порушення прав споживачів встановлено і Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Згідно з даним Кодексом до адміністративної відповідальності притягаються особи винні у:

· порушенні правил торгівлі і надання послуг працівниками торгівлі, громадського харчування та сфери послуг, громадянами, які займаються підприємницькою діяльністю;

· порушенні порядку проведення розрахунків із споживачами;

· обмані покупця чи замовника;

· відмові у наданні громадянам-споживачам необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про товари (роботи, послуги), їх кількість, якість, асортимент, а також про їх виробника (виконавця, продавця), у навчанні безпечного та правильного їх використання, а так само обмеження прав громадян-споживачів на перевірку якості, комплектності, ваги та ціни придбаних товарів;

· відмові громадянину-споживачу в реалізації його права в разі придбання ним товару неналежної якості;

· порушенні правил торгівлі алкогольними напоями і тютюновими виробами;

· випуску і реалізація продукції, яка не відповідає вимогам стандартів;

· випуску у продаж нестандартної продукції;

· виконанні робіт, надання послуг громадянам-споживачам, що не відповідають вимогам стандартів, норм і правил;

· порушенні правил виробництва, ремонту, продажу та прокату засобів вимірювальної техніки;

· порушенні правил застосування засобів вимірювальної техніки.

Законодавство про захист прав споживачів не містить норм, які б дозволяли поглинати менш тяжке порушення більш тяжким. Штрафи накладаються окремо за кожне виявлене порушення.

Висновки

Проголошення Конституцією України права громадян на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на інформацію про якість харчових продуктів і предметів побуту (товарів) зобов'язує державу, органи місцевого самоврядування створити організаційно-правові, соціально-економічні та примусово-владні гарантії забезпечення цього права. Водночас усі громадяни і юридичні особи зобов'язані дотримуватися встановлених правил, що забезпечують дотримання означеного права. Таким чином держава встановила певні гарантії, і усі закони та інші нормативно-правові акти мають відповідати наведеній конституційній нормі.

Основу національного законодавства щодо захисту прав споживачів складають положення Розділу II Конституції України, основний акт законодавтсва в даній сфері - Закон України „ Про захист прав споживачів».

Головним каталізатором розвитку захисту прав споживачів є виникнення нових суспільних відносин у цій сфері (нових аспектів регулювання), потребуючих регламентації. Так тенденції розширення має напрямок захисту прав споживачів в фінансовій сфері (банківських послуг, небанківських фінансових послуг), напрямок, пов,язаний з розповсюдженням продуктів харчування, які містять генетично модифіковані організми, напрямок щодо надання послуг за допомогою електронних засобів комунікації.

Якщо порівняти редакцію Закону України „Про захист прав споживачів» від 1991 року з чинною на теперішній час, то можна спостерігати істотні зміни в ньому. Це, по-перше, що стосується самого визначення поняття „споживача» (зміна поняття його як громадянина на фізичну особу). Нововведенням в Закону також є питання врегулювання споживчого кредитування, укладення договору поза торговельним чи офісним приміщенням, укладення договору на відстані.

В нашій державі проводяться різноманітні програми, конференції, заходи, спрямовані на розширення суспільної правосвідомості в сфері захисту прав споживачів, на поставлення важливих (глобальних) питань перед нашим суспільством та державою, на вдосконалення законодавства в даній сфері та більш чіткого врегулювання важливих питань.

Про права споживачів та їх захист написано немало. Та незважаючи на це, не зменшується кількість людей, які звертаються до юристів із запитаннями «що робити якщо придбана ними річ виявилась неякісною, а продавець відмовляється її замінити чи повернути виплачені за неї гроші?» Всі знають, що законодавством України передбачено як гарантії якості товарів і послуг, які надаються громадянам, так і можливість їх захистити. Та чи багато людей знає куди звертатись і що робити, якщо вони потраплять у таку ситуацію?

Отже, відповідно до ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право на:

1) захист своїх прав державою;

2) належну якість продукції та обслуговування;

3) безпеку продукції;

4) необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця);

5) відшкодування шкоди (збитків), завданих дефектною чи фальсифікованою продукцією або продукцією неналежної якості, а також майнової та моральної (немайнової) шкоди, заподіяної небезпечною для життя і здоров'я людей продукцією у випадках, передбачених законодавством;

6) звернення до суду та інших уповноважених органів державної влади за захистом порушених прав;

7) об'єднання в громадські організації споживачів (об'єднання споживачів).

Як можна побачити, обсяг прав громадян передбачено досить великий, але що ж є насправді? Насправді є те, що люди досі купують товари, які не відповідають вимогам якості, а коли вони намагаються їх обміняти або здати назад продавцеві, їм незаконно відмовляють.

Така поведінка продавців зумовлена багатьма факторами: і їхньою безвідповідальністю, і сподіванням на безкарність. Але ж неможна робити покупки, сподіваючись лише на чесноти продавців. Потрібно стимулювати їхню законослухняну поведінку своєю наполегливістю та активними діями, тому що лише такими методами у наших продавців можна «виховати звичку» продавати якісний товар.

Держава захищає права споживачів (стаття 42 Конституції України), що є однією із фундаментальних ознак сучасного демократичного суспільства і є складовою частиною захисту прав людини. Одним із способів захисту є притягнення осіб, що порушують, законодавчо закріплені норми, є юридична відповідальність цих осіб. Юридична відповідальність є важливим елементом правового регулювання суспільних відносин.

Надійна законодавча база, чітко функціонуючий механізм державної реалізації захисту прав споживачів є тими гарантіями, які закріплюють та захищають права споживача на якісні та безпечні продукти, товари, роботи та послуги. Законодавча база в галузі захисту прав споживачів на цей час вже досить розроблена, але на жаль вона майже не узгоджена зі світовими стандартами якості, тому український споживач не є захищеним від натиску імпортного «неліквіду». Тому на цей час головною гарантією захисту прав споживачів є судовий захист.

Список використаних джерел

1.Конституція України від 28.06.1996р.// ВВРУ.1996. - №54

2.Цивільний кодекс України від 12.05.2004 р.//ВВР,2003,№40-44,ст.356

3.Закон України «Про захист прав споживачів»: вiд 12.05.1991 № 1023-XII остання редакцiя вiд 22.09.2011;

4.Закон України «Про безпечність та якість харчових продуктів» вiд 23.12.1997 № 771/97-ВР, остання редакцiя вiд 15.10.2010

5.Правила продажу товарів на замовлення та поза торговельними або офісними приміщеннями, затвердженні Наказом Міністерства економіки України від 19 квітня 2007 р. N 103

6.Наказ від 11.06.2008 N 206/699 „Про затвердження Правил продажу товарів поштою»

7.Постанова Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 р. № „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»;

8.Концепція державної цільової програми про захист прав споживачів на 2008 - 2011 роки, схвалено Розпорядженням КМУ від 9 квітня 2008 р. N 649-р;

9.Воронков А. М., Сім'ячко В. І. Захист прав споживачів. Наближення законодавства України до законодавства Європейського Союзу. Українсько-європейський консультативний центр з питань законодавства, Листопад 2010 р. - 10 с.

10.Законодательство Украины о защите прав потребителей. Право и практика, 2011 рік;

11.Кошман К. Прийняття та впровадження міжнародних стандартів в Україні \\Підприємництво, господарство і право. - К. 2007 р., №1 - с.103-105;

12.Ластовина В.Я. О защите прав потребителей. Практическое пособие о применении действующего законодательства Украины.

13.Маланчук Т.В. «Контроль за якістю і безпечністю продукції як фундаментальна функція держави щодо гарантування захисту прав споживачів»;

14.Основи конституційного права. За ред. В.В.Копейчикова.

15.Парций Я. О защите прав потребителей // Хоз-во и право. - 2002. - № 8. - С. 24-37; 2003. - № 2. - С. 3-18.

16.Селезнев В.В. Как защищать свои права потребителя? - Х.: Одиссей, 2005. - 416 с.

17.Циганков А. Защита прав потребителей в Украине // Предпринимательство, хоз-во и право. - 2000. - № 4. - С. 34-39.

Размещено на Allbest.ru