Суб’єкти кримінального процесу

Слідчий зобов'язаний повно та об'єктивно дослідити всі обставини справи, виявити як обвинувальні, так і виправдувальні, а також обтяжуючі та пом'якшуючі вину обставини. Він зобов'язаний також оперативно і у встановлений законом строк розкрити злочин та викрити винних у його вчиненні. При розслідуванні справи слідчий зобов'язаний виявити причини й умови, що сприяли вчиненню злочину, і вжити заходів через відповідні органи до їх усунення. Слідчий використовує допомогу громадськості для виявлення та усунення причин і умов, що сприяли вчиненню злочину, а також для припинення та розкриття злочину і розшуку злочинців.

При провадженні досудового слідства слідчий наділений широкими повноваженнями. Він самостійно приймає рішення про спрямування слідства та провадження відповідних слідчих дій, за винятком випадків, коли законом передбачено одержання санкції від прокурора чи суду. Разом з тим процесуальна самостійність слідчого поєднується з його персональною відповідальністю за своєчасне і правильне розслідування справи, прийняття по них законних та обґрунтованих рішень.

Досудове слідство проводиться слідчим в тому районі, де вчинено злочин (виняток транспортні правоохоронні органи, в межу обслуговування яких може входити декілька районів, а також область в цілому). У разі коли місце споєння злочину невідоме слідство проводиться за місцем перебування підозрюваного, обвинуваченого чи більшості свідків.

Слідчий взаємодіє з органами дізнання у ході провадження розслідування. Він вправі давати органам дізнання доручення і вказівки про провадження розшукових та слідчих дій, вимагати від них допомоги при виконанні окремих слідчих дій. Такі доручення і вказівки слідчого є обов'язковими для органів дізнання . Владні повноваження слідчого виявляються в тому, що його постанови, винесені відповідно до закону, в кримінальній справі, яка перебуває в його провадженні, є обов'язковими для виконання всіма підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і громадянами ( ст. 114 КПК України). Слідчий має право проводити необхідні слідчі дії в інших районах або доручити їх проведення відповідному слідчому чи органу дізнання. При розслідуванні особливо складних чи багатоепізодних справ розслідування доручається декільком слідчим про що виноситься окрема постанова, з якою ознайомлюється обвинувачений та призначається старший, який приймає справу до свого провадження та керує діями інших слідчих.

Начальник слідчого відділу (підрозділу)

Закон (п. 6 а ст. 32 КПК України) визначає коло осіб, які іменуються начальниками слідчого відділу (точніше -- підрозділу), а саме: начальник слідчого управління, відділення органів внутрішніх справ, безпеки та його заступники, а також податкової міліції, які діють у межах своєї компетенції; що ж до начальників відповідних слідчих підрозділів прокуратури, то вони наділені повноваженнями прокурорів і як прокурори здійснюють наглядні функції за законністю провадження досудового слідства.

Повноваження начальника слідчого відділу зазначені в ст. 114¹ КПК України. На нього покладено перш за все контроль за своєчасністю дій слідчого по розкриттю злочинів і запобіганню їм, вжиття заходів до найбільш повного, всебічного та об'єктивного провадження досудового слідства. Він несе персональну відповідальність за належну організацію діяльності слідчого апарату і її результати. При цьому визначаються його широкі повноваження, а саме: він вправі давати письмові вказівки слідчому при здійсненні досудового слідства, про притягнення як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину та обсяг обвинувачення, про направлення справи, про провадження окремих слідчих дій, він може передавати справу від одного слідчого іншому, доручати розслідування справи декільком слідчим , а також брати участь при виконанні слідчих дій та особисто провадити у повному обсязі досудове слідство, користуючись при цьому повноваженнями слідчого. Начальник слідчого відділу забезпечує взаємодію слідчого апарату з іншими службами органів внутрішніх справ і безпеки.

Вказівки начальника слідчого відділу даються слідчому у письмовій формі і є обов'язковими для виконання. Оскарження слідчим цих вказівок прокуророві не зупиняє їх виконання, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 114 КПК України ( незгода слідчого з письмовим викладом своїх заперечень щодо вказівок про притягнення як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину, про направлення справи до суду чи її закриття) .В такому випадку вищестоящий прокурор або скасовує дані вказівки, або доручає розслідування справи іншому слідчому.

Вказівки прокурора в кримінальних справах, зроблені відповідно до його процесуальних повноважень, обов'язкові для начальника слідчого відділу. Оскарження цих вказівок вищестоящому прокуророві не зупиняє їх виконання.

Органи дізнання і їх процесуальні повноваження

Органами дізнання є:

1) міліція;

1¹) податкова міліція;

2) органи безпеки -- у справах, віднесених законом до їх відання;

3) начальники органів управління Військової служби правопорядку в Збройних Силах України та їх заступники з питань провадження дізнання - у справах про всі злочини, вчинені військовослужбовцями Збройних сил України та військовозобов'язаними під час проходження ними зборів, працівниками Збройних Сил України під час виконання ними службових обов'язків або в розташуванні частини, а командири військових частин, з'єднань, начальники військових установ - у справах про злочини, вчинені підлеглими їм військовослужбовцями і військовозобов'язаними під час проходження ними зорів, а також у справах про злочини, вчинені працівниками Збройних сил України у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків або в розташуванні військової частини, з'єднання, установи, чи на військових об'єктах;

3-1)командири кораблів - у справах про злочини, вчинені підлеглими їм військовослужбовцями а також про злочини, вчинені працівниками Збройних Сил України у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків під час походу за межами України;

4) митні органи -- в справах про контрабанду;

5) начальники виправно-трудових установ, слідчих ізоляторів, лікувально-трудових профілакторіїв і виховно-трудових профілакторіїв -- у справах про злочини проти встановленого порядку несення служби, вчинені працівниками цих установ, а також у справах про злочини, вчинені у розташуванні зазначених установ;

6) органи державного пожежного нагляду -- у справах про пожежі і порушення протипожежних правил;

7) органи прикордонної служби -- у справах про порушення державного кордону;

8) капітани морських суден, що перебувають у далекому плаванні (ст. 101 КПК України).

Діяльність органів дізнання розрізняється залежно від того, діють вони у справах про злочини, які закон (ст. 12 КК України) відносить до тяжких, чи у справах, які не є тяжкими.

За наявності ознак злочину, що не є тяжким, орган дізнання порушує кримінальну справу і, керуючись правилами кримінально-процесуального законодавства, проводить слідчі дії до встановлення особи, яка його вчинила; після цього орган дізнання протягом не більше 10 днів від дня встановлення особи, що вчинила злочин, складає постанову про передачу справи слідчому, яку подає прокурору для затвердження .

По другій категорії кримінальних справ -- про тяжкі злочини -- орган дізнання після порушення кримінальної справи зобов'язаний передати її слідчому через прокурора після виконання невідкладних слідчих дій у межах строку не більше 10 днів з моменту порушення кримінальної справи . Якщо ж у справі про тяжкий злочин, що передана слідчому, не встановлено особу, яка його вчинила, орган дізнання продовжує виконувати необхідні оперативно-розшукові дії і повідомляє слідчого про їх наслідки (ст. 104 КПК України). У разі обрання до підозрюваного запобіжного заходу дізнання проводиться у строк не більше п'яти діб з моменту обрання запобіжного заходу.

Таким чином, дізнання за чинним законодавством завжди є розслідуванням, що передує досудовому слідству. Винятками з цього правила є особливий порядок провадження по справах про злочини, названі в ст. 425 КПК України, який іменується протокольною формою досудової підготовки матеріалів. Зібрані органом дізнання по цих справах матеріали не передаються слідчому, а через прокурора надсилаються безпосередньо до суду.

Слід розрізняти поняття орган дізнання і особа, яка провадить дізнання ( дізнавач). Орган дізнання представляє керівник цього органу, його начальник. На ньому лежить прямий обов'язок забезпечити належне провадження дізнання і його організацію, тому він не лише вправі сам провести дізнання в повному обсязі чи виконати окремі слідчі дії, а й доручити провадження дізнання, конкретній посадовій особі - тій, що проводить дізнання. Саме ця особа безпосередньо розслідує справу, керуючись вимогами кримінально-процесуального закону. Однак, на відміну від слідчого, особа, яка провадить дізнання, законом обмежена в своїх повноваженнях. Це пояснюється самим характером дізнання, його метою - забезпечити шляхом провадження, як правило, невідкладних слідчих дій збереження слідів злочину, закріплення доказів і прийняття лише таких рішень, на підставі яких слідчий міг би приступити до повного та всебічного розгляду справи і завершити її провадження у досудовій стадії процесу. Звідси -- обмежене коло рішень, яке орган дізнання та особа, яка його проводить, вправі прийняти у справі. Так на відміну від слідчого, вони, зокрема, не можуть притягнути особу як обвинуваченого, завершити розслідування кримінальної справи складанням обвинувального висновку. Якщо слідчий рішення у справі в загальному приймає самостійно, то особі, яка провадить дізнання, для прийняття рішення необхідно одержати згоду свого керівництва, начальника органу дізнання.

Підстави і порядок відводу прокурора, слідчого та особи, яка провадить дізнання

Прокурор підлягає відводу у тих самих випадках та з тих самих підстав, що і суддя. Однак, якщо прокурор брав участь у проведенні досудового слідства в справі, при розгляді справи у суді першої інстанції, у апеляційному та касаційному порядку, то ці обставини не є підставою для його відводу.

Питання про відвід прокурора на досудовому слідстві вирішує вищестоящий прокурор, а у суді -- суд, який розглядає справу. Якщо справа розглядається суддею одноособово, він вирішує питання про відвід прокурора (ст. 58 КПК України).

Слідчий і особа, яка проводить дізнання, підлягають відводу з тих самих підстав, що і суддя, а саме:

1) коли вони є потерпілими, свідками, цивільними позивачами, цивільними відповідачами або родичами когось із них, а також обвинуваченого;

2) коли вони або їх родичі заінтересовані в результаті справи;

3) при наявності інших обставин, які викликають сумнів у їх об'єктивності, однак їх участь у дізнанні і досудовому слідстві, що проводилось раніше по даній справі , не є підставою для відводу.

За наявності зазначених у законі підстав слідчий і особа, яка провадить дізнання, повинні заявити самовідвід, не чекаючи заяви про відвід. Відвід слідчому і особі, яка провадить дізнання, може бути заявлений підозрюваним, обвинуваченим, їх захисниками, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем або їх представниками. Заява про відвід або самовідвід слідчого і особи, яка провадить дізнання, подається прокуророві, який розглядає та вирішує її протягом 24 годин (ст. 60 КПК України).

5. Учасники кримінального процесу

Серед суб'єктів кримінального процесу закон виділяє тих, кого іменують учасниками процесу.

Учасники процесу -- це громадяни, заклади, підприємства і організації, які наділені правами для активної участі у розслідуванні та розгляді кримінальних справ з метою захисту своїх прав і законних інтересів або прав та законних інтересів осіб, яких вони представляють.

Коло учасників процесу визначено КПК України. До нього належать: обвинувачений, підозрюваний, захисник, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, представники потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача.

Одні учасники процесу здійснюють свої функції протягом всього провадження по справі (обвинувачений, захисник, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач), інші -- лише на окремих стадіях процесу (підозрюваний).

Всіх учасників процесу об'єднує наявність у них охоронюваних законом інтересів або інтересів, які вони уповноважені представляти. Через таку їх правову спільність вони наділені і рядом спільних для них прав, у тому числі правом представляти докази, заявляти клопотання, відводи , оскаржувати дії та рішення суб'єктів , які здійснюють провадження по кримінальній справі і іншими правами.

Обвинувачений

Обвинуваченим визнається особа, щодо якої в установленому законом порядку винесена постанова про притягнення як обвинуваченого (ст. 43 КПК України). Притягнення як обвинуваченого відбувається на досудовому слідстві і тільки в тому разі коли слідчим зібрано достатньо доказів, які вказують на вчинення злочину даною особою. Після віддання обвинуваченого до суду його процесуальний статус змінюється на підсудного .

Враховуючи презумпцію невинності, притягнення особи як обвинуваченого ще не означає визнання її винною. Тільки суд своїм вироком може визнати обвинуваченого (підсудного) винним у вчиненні злочину і піддати його кримінальному покаранню (ст. 62 Конституції України) Конституція України, кримінально - процесуальний кодекс України..

Засоби кримінального покарання повинні застосовуватися лише до тих, хто дійсно вчинив злочин; жодний невинний не повинен бути притягнений до відповідальності і покараний. Досягнення цього завдання забезпечується системою кримінального процесу, його демократичними інститутами та принципами, в тому числі і принципом забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист, закріпленого в статтях 63 і 129 Конституції України та ст.21 КПК України.

Обсяг процесуальних прав обвинуваченого різний у різних стадіях процесу, однак обвинувачений незмінно має право на захист.

Однією з тенденцій розвитку кримінально-процесуального законодавства України є розширення прав учасників процесу, в тому числі обвинуваченого. Обвинувачений має право: знати, в чому його обвинувачують; давати показання з пред'явленого йому обвинувачення або відмовитися давати показання і відповідати на запитання; мати захисника та побачення з ним до першого допиту; подавати докази; заявляти клопотання; ознайомлюватися після закінчення досудового слідства або дізнання з усіма матеріалами справи; брати участь у судовому розгляді в суді першої інстанції; заявляти відводи; подавати скарги на дії і рішення особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора судді та суду (ст. 43 КПК України). Вказані права обвинуваченого конкретизується при характеристиці його процесуального статусу на досудовому слідстві (ст. 142 КПК України) і в стадії судового розгляду (ст. 263 КПК України). Сукупність цих процесуальних прав дає обвинуваченому реальну можливість захищатися від пред'явленого обвинувачення, доводити свою невинність або меншу винність.

Закон не тільки надає обвинуваченому ряд прав, але й забезпечує їх реальне здійснення. Одним з проявів принципу публічності (офіційності) кримінального процесу є вимога закону, щоб прокурор, органи розслідування і суд виявляли активність і ініціативу у захисті прав та законних інтересів кожного учасника процесу, в тому числі обвинуваченого. Тому вони зобов'язані забезпечити йому можливість захищатися встановленими законом засобами щодо пред'явленого обвинувачення; вживати необхідних заходів до охорони його особистих і майнових прав, роз'яснювати його процесуальні права (статті 21 53,142,294 КПК України).

Право обвинуваченого на захист реалізується як діями самого обвинуваченого, так і його захисника. Разом з тим важливо зазначити, що здійсненню цього права сприяє і діяльність органів розслідування, прокурора та суду, які зобов'язані всебічно, повно і об'єктивно дослідити кожну справу, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують та обтяжують його відповідальність (ст. 22 КПК України).

Підозрюваний

Підозрюваним є особа, затримана по підозрінню у вчинені злочину, а також особа, до якої застосовано запобіжний захід до винесення постанови про притягнення її як обвинуваченого (ст. 43¹ КПК України). Відповідно до вимог чинного законодавства слідує, що якщо на момент порушення кримінальної справи встановлено особу, яка вчинила злочин, то кримінальну справу повинно бути порушено щодо цієї особи. Одночасно КПК України було доповнено ст. 98¹, яка встановлює запобіжне обмеження щодо особи, відносно якої порушено кримінальну справу, а саме -- заборону такій особі виїжджати за межі України до закінчення досудового розслідування чи судового розгляду, про що прокурором або суддею виноситься відповідна мотивована постанова. Закон прямо не встановлює процесуальний статус особи, щодо якої порушено кримінальну справу. Вбачається доцільною пропозиція про внесення в закон змін, якими надати цій особі статус підозрюваного. В усіх інших випадках, якими б не були підозріння слідчого, що злочин вчинено даною особою, він не може у своїх слідчих актах (наприклад, протоколі допиту) називати цю особу підозрюваним, якщо до неї не було вжито одного із вказаних у ст. 43¹ КПК примусових заходів, тобто слідчий чи орган дізнання допитує цю особу як свідка.

Органи дізнання та слідчий вправі затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі, лише за наявності однієї з умов, вказаних у ст. 106 КПК України, а саме:

1) коли особу застали при вчиненні злочину або безпосередньо після його вчинення (крадіжка, грабіж і тому подібне);

2) коли очевидці, в тому числі потерпілі прямо вкажуть на дану особу , що саме вона вчинила злочин (зґвалтування, нанесення тілесних ушкоджень та інше);

3) коли на підозрюваному або його одягу, при ньому або в його житлі виявлено явні сліди злочину (зберігання, перевезення чи збут наркотичних засобів).

Про кожний випадок затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, орган дізнання чи слідчий зобов'язаний скласти протокол із зазначенням підстав та мотивів, дня і години, року, місяця, місця затримання, пояснень затриманого, часу складання протоколу про роз'яснення права мати побачення із захисником з моменту затримання. Протокол затримання підписує особа, яка його склала та затриманий і відповідне повідомлення направляється прокурору, а в разі необхідності прокурору також направляються матеріали, що стали підставою для затримання. Про затримання особи повідомляються також її родичі.

Протягом 72 годин з моменту здійснення затримання орган дізнання чи слідчий зобов'язаний :

1) звільнити затриманого, якщо не підтвердиться підозра у вчиненні останнім злочину, пройшов встановлений законом строк затримання чи затримання було здійснене в порушення вимог чинного законодавства ч.ч. 1 і 2 ст. 106 КПК України;

2) звільнити затриманого та обрати відносно нього інший запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою;

3) доставити затриманого до судді з поданням про обрання йому запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

Підозрюваному, щодо якого здійснено затримання, повинно бути роз'яснено право до першого його допиту мати побачення із захисником (ч. 2 ст. 21, ч. З ст. 106 КПК України).

Як правило, запобіжний захід застосовується до осіб, які притягнуті в якості обвинувачених. Однак у виняткових випадках запобіжний захід може бути застосований щодо особи, підозрюваної у вчиненні злочину, і до пред'явлення їй обвинувачення (ч. 4 ст. 148 КПК України). Слід підкреслити, що особа стає підозрюваним у результаті застосування до неї до пред'явлення обвинувачення будь-якого із запобіжних заходів, передбачених ст. 149 КПК України. Застосування до підозрюваного запобіжного заходу не може тривати більше 10 діб. По закінченні цього строку йому повинно бути пред'явлено обвинувачення і тоді підозрюваний стає обвинуваченим. Якщо у цей строк обвинувачення не буде пред'явлено , запобіжний захід, обраний щодо даної особи, має бути скасовано і з цього моменту вона перестає бути підозрюваним.

Допит підозрюваного про обставини справи і обставини, пов'язані з його затриманням або обранням запобіжного заходу взяття під варту, проводиться негайно, а в разі неможливості негайного допиту -- не пізніше 24 годин з моменту його затримання. При допиті підозрюваного присутність захисника є обов'язковою за винятком випадків, передбачених ч. 1 ст. 46 ,ч. 2 ст. 107 КПК України (відмова підозрюваним від захисника та прийняття такої відмови).

Підозрюваний, як і обвинувачений, є суб'єктом права на захист. Він має право: знати, в чому він підозрюється; давати показання або відмовитися давати показання і відповідати на запитання; мати захисника та побачення з ним до першого допиту, давати докази; заявляти клопотання і відводи; подавати скарги на дії і рішення особи, яка провадить оперативно-розшукові дії та дізнання, слідчого і прокурора, вимагати перевірки прокурором правомірності затримання (ч. 2 ст. 43¹ КПК України).

Захисник

Захисником є особа, на яку покладено обов'язок використати всі зазначені в законі засоби захисту з метою з'ясування обставин, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого і підсудного або пом'якшують чи виключають їх відповідальність та подавати необхідну юридичну допомогу (ст. 48 КПК України).

Участь захисника у кримінальному процесі являє собою один із найважливіших проявів реального забезпечення права підозрюваного, обвинуваченого та підсудного на захист, гарантованого Конституцією України (статті 59, 63, 129).

Відповідно до вимог ст.. 44 КПК України як захисники підозрюваних, обвинувачених і підсудних допускаються особи, які мають свідоцтво на право заняття адвокатською діяльністю в Україні та інші фахівці у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. Як захисники допускаються близькі родичі підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, його опікуни та піклувальники. При цьому повноваження захисника на участь у справі стверджується:

1) адвоката - ордером встановленого взірця;

2) інших фахівців у галузі права - угодою чи дорученням юридичної особи;

3) близьких родичів, опікунів та піклувальників - відповідною заявою обвинуваченого, підсудного, засудженого чи виправданого про їх допуск до участі в справі як захисників.

За загальним правилом захисник допускається до участі у справі в будь-якій стадії процесу, по всіх справах, з моменту пред'явлення обвинувачення, а у разі затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, або застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту -- з моменту оголошення їй протоколу про затримання або постанови про застосування запобіжного заходу. Близькі родичі допускаються до участі в справі з моменту пред'явлення обвинуваченому для ознайомлення матеріалів досудового слідства. У випадках обов'язкової участі захисника по справі близькі родичі можуть брати участь у справі одночасно з ним. Про допуск захисника до справи особа, яка проводить дізнання, слідчий , прокурор і суддя виносять постанову, а суд ухвалу.

Допущення захисника до участі у справі вже на початкових етапах досудового розслідування суттєво підсилює процесуальні гарантії прав підозрюваного і обвинуваченого, створює додаткові умови для повного та правильного розслідування справи, забезпечення законності в цій стадії процесу.

Принципово важливими є вимоги ст. 45 КПК України щодо обов'язкової участі захисника при провадженні дізнання, досудового слідства і розгляду кримінальної справи в суді першої інстанції:

1) у справах осіб, які підозрюються чи обвинувачуються у вчиненні злочину у віці до 18 років, - з моменту визнання особи підозрюваною чи пред'явлення їй обвинувачення;

2) у справах про злочини осіб, які через свої фізичні або психічні вади (німі, глухі, сліпі, тощо) не можуть самі реалізувати своє право на захист, - з моменту затримання, пред'явлення обвинувачення чи виявлення цих вад;

3) у справах осіб, які не володіють мовою, якою ведеться судочинство ,- з моменту затримання чи пред'явлення обвинувачення;

4) коли санкція статті за якою кваліфікується злочин, передбачає довічне ув'язнення, - з моменту затримання особи чи пред'явлення їй обвинувачення;

5) при провадженні справи про застосування примусових заходів медичного характеру, -з моменту встановлення факту наявності в особи душевної хвороби;

6) при провадженні справи про застосування примусових заходів виховного характеру, - з моменту першого допиту неповнолітнього або з моменту поміщення його до приймальника-розподільника.

У суді апеляційної інстанції участь захисника є обов'язковою, коли ставиться питання про погіршення становища засудженого чи виправданого.

Підозрюваний , обвинувачений і підсудній вправі відмовитись від участі захисника в будь-який момент провадження по справі , при цьому відмова допускається лише з їх ініціативи про що складається відповідний протокол, постанова чи ухвалу суду. Відмова від захисника у випадку обов'язкової його участі може бути прийнята коли підозрюваний, обвинувачений чи підсудній обґрунтують її мотиви , а особа яка проводить дізнання , слідчий чи суд визнають, що ці мотиви заслуговують уваги. В такому випадку захисник замінюється іншим. Крім того вказаним особам роз'яснюється їх право запросити іншого захисника, на це передбачено доба - під час досудового слідства і три доби в стадії судового розгляду справи, а потім своєю постановою чи ухвалою особи, які провадять слідство самі призначають захисника. Заміна одного захисника на іншого можлива в будь-якій стадії процесу і не тягне відновлення процесуальних дій, вчинених за участю захисника, якого замінено.

Виходячи з конституційного положення, що кожна людина вільна у виборі захисника, він може бути запрошений підозрюваним, обвинуваченим чи підсудним, а також його законними представниками, родичами або іншими особами за дорученням або на прохання підозрюваного, обвинуваченого, підсудного (ч. 1 ст. 47 КПК України). У зв'язку з цим особа, яка провадить дізнання, слідчий, суд зобов'язані забезпечити право вільного вибору захисника. Якщо, однак, явка для участі в справі захисника, якого обрав підозрюваний, неможлива протягом 24 годин, а захисника, обраного обвинуваченим чи підсудним, -- протягом 72 годин, особа, яка провадить дізнання, слідчий, суд чи суддя відповідно повинні роз'яснити вказаним особам їх право запросити іншого захисника і реально забезпечити їм таку можливість. Якщо ж підозрюваний, обвинувачений, підсудний не оберуть собі іншого захисника, орган, у провадженні якого перебуває справа, повинен призначити йому захисника, про що виносить відповідне рішення. Обов'язок забезпечити участь захисника в такому випадку покладається на керівника адвокатського об'єднання за місцем провадження справи (ч. З ст. 47 КПК України).

Аналогічно вирішується питання про призначення захисника і в тих випадках, коли підозрюваний, обвинувачений, підсудний взагалі не обрав собі захисника. Оплата праці захисника за призначенням та у випадку відсутності коштів у підозрюваного, обвинуваченого, підсудного здійснюється за рахунок держави, а юридична допомога надається безкоштовно.

Недопустимо, щоб особа, яка провадить дізнання, або слідчий рекомендував підозрюваному чи обвинуваченому, а суд -- підсудному відмовитися від захисника.

Цілком очевидно, що не може бути прийнята відмова від захисника з боку неповнолітнього (віком від 11 до 14 років) при розслідуванні і розгляді справи у порядку, передбаченому статтями 7-3 та 447 КПК України (застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру).

Чинне кримінально-процесуальне законодавство чітко визначає обов'язки і права захисника.

Захисник не вправі відмовитися при провадженні дізнання, досудового слідства і у судовому засіданні від прийнятого на себе захисту підозрюваного, обвинуваченого, підсудного та повинен здійснювати свої функції згідно зі своїм процесуальним призначенням.

Захисник є самостійним учасником кримінального процесу, хоча його самостійність має свої межі, що випливають із специфіки його процесуальних стосунків з підзахисним. У своїй діяльності він не завжди залежить від вимог та побажань останнього, не завжди зобов'язаний поділяти і ту позицію, яку займає підозрюваний, обвинувачений, підсудний. Він вільний у виборі засобів захисту. Головне -- щоб ці засоби були законними і повною мірою відповідали характеру, тієї функції, яку має здійснювати захисник. Тому, здійснюючи захист, він повинен керуватися законом, виходити з твердо встановлених фактів і захищати лише законні інтереси підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, задовольняти лише ті його вимоги, які не розходяться із законом.

На відміну від органів, що ведуть процес, -- органів дізнання, слідчого, прокурора і суду -- закон не поширює на захисника вимоги ст. 22 КПК щодо виявлення всіх обставин, у тому числі і тих, що викривають обвинуваченого (підозрюваного, підсудного) та обтяжують його відповідальність. З урахуванням характеру здійснюваної ним процесуальної функції діяльність захисника має певною мірою однобічний характер, адже він покликаний захищати підзахисного. Однак у рамках цієї діяльності він повинен повно, всебічно і об'єктивно дослідити все, що сприяє підзахисному, виправдовує його або пом'якшує його відповідальність.

Захисник з моменту допуску до справи наділений наступними правами:

- до першого допиту підозрюваного чи обвинуваченого мати з ним конфіденційне побачення , а після першого допиту - такі ж побачення без обмеження їх кількості та тривалості;

- мати побачення з засудженим чи особою , до якої застосовано примусові заходи медичного або виховного характеру;

- ознайомлюватись з матеріалами , якими обґрунтовується затримання підозрюваного чи обрання запобіжного заходу або пред'явлення обвинувачення, а після закінчення досудового слідства - з усіма матеріалами справи;

- бути присутнім на допитах підозрюваного, обвинуваченого і при виконанні інших слідчих дій, виконуваних з їх участю, а інших з дозволу слідчого чи органу дізнання;

- застосовувати науково-технічні засоби при провадженні слідчих дій, в яких бере участь захисник, при ознайомленні з матеріалами справи - з дозволу слідчого чи органу дізнання , а в у відкритому судовому засіданні з дозволу судді або суду;

- брати участь в судових засіданнях;

- ставити питання підсудному, свідкам, потерпілому, експерту, спеціалісту, позивачу, відповідачу і брати участь у дослідженні інших доказів;

- подавати докази, заявляти клопотання, відводи, оскаржувати рішення особи, яка проводить дізнання слідчого, прокурора та суду;

- виступати в судових дебатах;

- знайомитись з протоколом судового засідання та подавати на нього зауваження;

- знати про подані прокурором подання та апеляції і подавати на них заперечення;

- збирати відомості про факти, що можуть використовуватись як докази в справі (одержувати документи, опитувати громадян та інше).

Крім того на захисника покладаються обов'язки:

- своєчасно з'явитися для участі у провадженні тих процесуальних дій, в яких його участь є обов'язковою ;

- не розголошувати без дозволу слідчого або прокурора дані досудового слідства (ст. 121 КПК України);

- не розголошувати відомості, що стали йому відомі у зв'язку з виконанням своїх професійних обов'язків; він не може бути допитаний як свідок про обставини, що стали йому відомі у зв'язку з виконанням обов'язків захисника (п. 1 ст. 69 КПК України).

Вказані вище права захисника одержують свою конкретизацію у низці норм, що регулюють досудове провадження кримінальної справи (статті 107, 129,140, 143-145, 156,218-222 КПК України), а також розгляд їх у судових стадіях (статті 240,261,266,287,296,300,303, 310, 311, 315, 318, 347, 353, 354, 360, 391, 411 та інші КПК України).

Потерпілий

Потерпілим визнається особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду (ст. 49 КПК України). Чинне кримінально-процесуальне законодавство як потерпілого визнає лише фізичну особу, як це випливає з самого тексту статті, де йдеться мова про особу. Про те, в юридичній літературі, висловлюється думка щодо доцільності поширити поняття «потерпілий» на усіх осіб, у тому числі і юридичних, якщо їм злочином заподіяно шкоду Михеєнко М.М., Нор В.П., Шибіко В.П. Кримінальний процес України К.: 1992. Грошевий Ю.М. , Хотинця В.Ч. Кримінальний процес України Х. Право: 2000..

Ця думка, зокрема, аргументується посиланням на цивільне законодавство, яке передбачає, що не лише громадянин, а й юридичні особи, відносно яких поширені відомості, що не відповідають дійсності і завдають шкоди їх інтересам, честі, гідності або діловій репутації, вправі вимагати відшкодування майнової і моральної (немайнової) шкоди, завданої їх поширенням .

Закон не визначає поняття моральної шкоди. Як роз'яснив Пленуму Верховного Суду України у постанові від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру в результаті моральних або фізичних страждань чи інших негативних явищ, завданих фізичній або юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може, зокрема, виражатися у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації; у моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я; незаконному перебуванні під вартою і судом та в настанні інших негативних наслідків Пленум Верховного Суду України “ Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди “ № 4 1995..

Фізична шкода пов'язана з нанесенням громадянинові тілесних ушкоджень, розладом здоров'я, фізичних страждань.

Майнова шкода виявляється у різних формах і може мати місце не лише при посяганні на відносини власності, але і при вчиненні інших злочинів; головне -- вона завжди пов'язана з позбавленням фізичної або юридичної особи належних їй матеріальних благ, майна, того, що має кількісну характеристику і, отже, може бути виражено у грошовому еквіваленті.

Потерпілому може бути завдано як одну, так і кілька з указаних видів шкоди. Про визнання як потерпілого або про відмову в цьому особа, яка провадить дізнання, слідчий, суддя виносять постанову, а суд -- ухвалу. Закон не вимагає для визнання особи потерпілим подання ним відповідної заяви; і при відсутності заяви слідчий, суддя, суд зобов'язані за своєю ініціативою прийняти рішення про визнання особи потерпілим, якщо є для цього законні підстави.

Відповідає вимогам закону визнання потерпілим і в тих випадках, коли йдеться про незакінчений злочин, якщо при посяганні на злочин чи приготуванні до нього було завдано той чи інший вид шкоди.

У випадках, коли внаслідок злочину сталася смерть потерпілого, брати участь у справі можуть його близькі родичі, яким закон надає такі ж права, як і самому потерпілому (ст. 49 КПК України). Такими близькими родичами є: батьки, дружина, діти, рідні брати і сестри, дід, баба, внуки (п. 11 ст. 32 КПК України). Перелік цих осіб є вичерпним.

Спірним є питання про процесуальне становище близьких родичів. Одні вважають, що вони мають бути визнані представниками потерпілого, другі -- що вони є потерпілими і як потерпілі повинні бути допущені до участі у справі, треті висловлюють думку, що близькі родичі є одночасно і представниками потерпілого, і потерпілими. На практиці, як правило використовується думка, згідно з якою близькі родичі повинні визнаватися потерпілими, оскільки у вказаних випадках злочином безпосередньо їм завдано великої моральної, а іноді і матеріальної шкоди.

Держава веде активну боротьбу зі злочинністю і, виходячи з конституційних положень про обов'язок захищати життя людини, її здоров'я, честь, гідність, інші охоронювані законом блага, покладає на органи розслідування, прокуратуру та суд поряд з іншими завданнями також завдання всіляко захищати порушені злочинами права і законні інтереси потерпілого. При цьому діяльність цих органів по захисту прав та інтересів потерпілого поєднується із наданням забезпечення широких можливостей самому потерпілому для активної участі у кримінальному процесі і захисті своїх прав.

З моменту визнання особи потерпілим вона стає учасником процесу та набуває відповідні права, на неї покладається і ряд обов'язків. Особа, визнана потерпілим від злочину, вправі давати показання в суді . Потерпілий і його представник мають право: подавати докази ,заявляти клопотання, знайомитися з усіма матеріалами справи з моменту закінчення досудового слідства, а у справах, в яких слідство не провадилось, -- після віддання обвинуваченого до суду, заявляти відводи, подавати скарги на дії особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду, а також подавати скарги на вирок або ухвали суду та постанови судді, брати участь у дослідженні доказів на судовому слідстві, а за наявності відповідних підстав - на забезпечення безпеки. Потерпілий особисто або через свого представника має право підтримувати у судовому розгляді обвинувачення і брати участь у судових дебатах.

Потерпілий є самостійним і рівноправним учасником судового розгляду, тому недоцільно ставити його участь у судових дебатах у залежність від того, чи виступає у справі державний або громадський обвинувач та від їх позиції.

Потерпілий зобов'язаний своєчасно з'являтися за викликом особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора та суду; не перешкоджати виконанню рішень про освідування, одержання зразків для експертного дослідження та інше .

За неявку без поважних причин за викликом органу дізнання, слідчого і суду потерпілий може бути підданий приводу (ч. З ст. 72 КПК України). За злісне ухилення від явки в суд, в орган досудового слідства або дізнання потерпілий несе адміністративну відповідальність згідно чинного законодавства, а за дачу завідомо неправдивих показань -- кримінальну відповідальність за ст. 384 КК України.

Цивільний позивач

Особа, яка зазнала матеріальної шкоди від злочину, вправі в ході розслідування кримінальної справи пред'явити до обвинуваченого або до осіб, що несуть матеріальну відповідальність за дії обвинуваченого, цивільний позов, який розглядається судом разом з справою (ст. 28 КПК України).

Значення цивільного позову в кримінальній справі як важливого засобу усунення наслідків злочину та поновлення порушених прав громадян, підприємств, установ і організацій підкреслено у постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1989 року № З зі змінами , внесеними Постановою ПВС України № 13 від 25 грудня 1992 року та № 12 від 3 грудня 1997 року «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином і стягнення безпідставно нажитого майна». Пленум Верховного Суду України № 3 від 31.03.1989 року зі змінами внесеними Постановою ПВС України № 13 від 25.12.1992 року і № 12 від 03.12.1997 року “ Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином і стягнення безпідставно нажитого майна”.

Розгляд цивільного позову разом з кримінальною справою пояснюється рядом причин. Встановлення розміру шкоди, заподіяної злочином, має значення для правильного вирішення не тільки цивільного позову, але й кримінальної справи, оскільки у деяких випадках розмір цього збитку є обставиною, від якої залежить кваліфікація злочину, визначення ступеня винності підсудного і міри покарання (значна шкода у статтях 185,186,189 і 190 КК України вважається, якщо злочином спричинені збитки на суму від 100 до 250 неоподаткованих мінімумів доходів громадян , тобто від 1700 гривень до 4250 гривень; відповідно великими розмірами у статтях 185-191 КК України вважаються збитки які в 250 та більше неоподаткованих мінімумів доходів громадян, тобто від 4250 гривень до 10200 гривень, а у статтях 185-187 та 189-191 КК України особливо великими розмірами є збитки, які в 600 і більше разів перевищують неоподаткований мінімум доходів громадян, тобто від 10200 гривень) Кримінальний кодекс України. . Тому розгляд цивільного позову разом з кримінальною справою сприяє найповнішому та всебічному розслідуванню і розгляду справи як у частині обвинувачення, пред'явленого підсудному, так і у частині цивільно-правових наслідків злочину.

Розгляд цивільного позову разом з кримінальною справою зберігає час та засоби суду, учасників процесу, оскільки виключає необхідність розгляду однієї і тієї самої справи двічі: перший раз -- у зв'язку з обвинуваченням, пред'явленим підсудному, другий раз -- у зв'язку з цивільним позовом.

Розгляд цивільного позову разом з кримінальною справою полегшує позивачеві можливість доводити як наявність, так і розмір збитків, завданих злочином. Істотним є також і те, що цивільний позивач та цивільний відповідач при розгляді позову в кримінальній справі або позову про відшкодування збитків, завданих особою, щодо якої справу закрито з підстав, зазначених у статтях 7 (звільнення від кримінальної відповідальності внаслідок зміни обстановки) і 7-1 ( закриття справи у зв'язку з дійовим каяттям , примиренням обвинуваченого чи підсудного з потерпілим, із застосуванням примусових заходів виховного характеру, з передачею на поруки або із закінченням строків давності) КПК України, звільняються від сплати державного мита (ч. 5 ст. 28 КПК України).

Позов про відшкодування збитків, завданих злочином, є позовом про присудження, і як такий він має ряд рис, які визначає цивільне процесуальне законодавство. Але у випадках, коли цей позов пред'явлено в кримінальному судочинстві, він неминуче стає інститутом кримінально-процесуального права, оскільки вихідні його положення (перш за все -- підстави та порядок його допущення, порядок доказування, обсяг процесуальних прав цивільного позивача і цивільного відповідача, вирішення позову судом) регламентуються кримінально-процесуальним законодавством. Лише у випадках, коли те чи інше питання при розгляді позову в кримінальній справі не урегульовано КПК, можна керуватися відповідними нормами Цивільного процесуального кодексу України.

Цивільний позов при провадженні в кримінальній справі має право пред'являти фізична або юридична особа, якій завдано матеріальної, тобто майнової, шкоди від злочину.

Спільний розгляд цивільного позову і кримінальної справи допускається лише тоді, коли цей позов випливає з факту злочину, коли майнова шкода, що становить предмет позову, безпосередньо заподіяна злочином. Через це, зокрема, не можуть розглядатися одночасно з кримінальною справою позови осіб, яким завдано шкоди внаслідок купівлі викрадених речей, що потім були у них відібрані і повернуті законним володільцям. Такі позови безпосередньо не випливають з факту злочину, в їх підставі лежать цивільно-правові відносини, і тому ці позови можуть бути розглянуті лише у цивільному судочинстві. З тих самих причин, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України, у кримінальній справі не можуть розглядатися регресні позови органів страхування, соціального захисту, підприємств, установ або організацій, які відшкодували потерпілому збитки до розгляду справи в суді. Такі позови заінтересовані особи можуть пред'являти у порядку цивільного судочинства.

У випадках, передбачених ч. 1 ст. 93¹ КПК України , допускається при розгляді кримінальної справи у суді пред'явлення позову про відшкодування коштів, витрачених закладом охорони здоров'я на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину . Ці позови можуть пред'являтися закладом охорони здоров'я, органом Міністерства фінансів України чи прокурором.

Хоча за буквальним змістом закону цивільний позов може бути пред'явлено у зв'язку з майновою шкодою, що вже сталася, однак дійсний смисл його полягає у тому, що потерпілий вправі також пред'являти позов про відшкодування збитків, які він неминуче повинен буде понести у результаті вчиненого злочину.

Цивільним позивачем є фізична або юридична особа, яка зазнала безпосередньо від злочину матеріальної (майнової) шкоди і пред'явила вимогу про відшкодування цих збитків у порядку кримінального судочинства (ст. 50 КПК України).

Заява про цивільний позов подається тому органу, у провадженні якого перебуває справа. Особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор, суд або суддя (залежно від того, до кого саме надійшла заява) зобов'язані перевірити наявність підстав для розгляду цивільного позову разом з кримінальною справою. Про це особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор, суддя виносять постанову, а суд -- ухвалу . Лише після визнання цивільним позивачем дана особа стає учасником процесу і набуває відповідних процесуальних прав.

Процесуальні права потерпілого (ст. 49 КПК України) та цивільного позивача (ст. 50 КПК України) багато в чому подібні, але не збігаються. В одній частині вони є ширшими у потерпілого, а в іншій -- у цивільного позивача. Ось чому у разі, коли особі злочином заподіяно матеріальної шкоди та пред'явлено позов про її відшкодування, слід визнавати особу одночасно як потерпілим, так і цивільним позивачем, що дозволить їй користуватися правами того й іншого.

У стадії досудового розслідування цивільний позивач, як особисто, такі через свого представника, має право подавати докази для підстав і розміру позову, а також просити особу, яка проводить дізнання або слідчого про збирання доказів. При цьому вказані особи не мають права відмовити цивільному позивачеві в його клопотанні, коли обставини, про встановлення яких заявлено клопотання, можуть мати значення для справи (ст. 129 КПК України). Крім того, в стадії досудового розслідування цивільний позивач має право: клопотати перед слідчим і особою, яка провадить дізнання, про вжиття заходів до забезпечення заявленого ним позову шляхом опису та накладення арешту на майно обвинуваченого; подавати скарги на дії особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, а також заявляти їм відводи; ознайомлюватися з матеріалами справи з моменту закінчення досудового слідства, а у справах, по яких досудове слідство не провадилось, -- після віддання обвинуваченого до суду.

У стадії судового розгляду цивільний позивач або його представник мають право бути присутніми при розгляді справи в суді; заявляти відводи і клопотання; висловлювати свою думку про клопотання інших учасників судового розгляду; давати пояснення; брати участь у дослідженні доказів і в судових дебатах щодо доведеності вчинення злочину та його цивільно-правових наслідків (статі 50,268 КПК України).

Цивільний позивач має право приносити скарги на вирок та ухвали суду у частині, що стосується цивільного позову. Цивільній позивач зобов'язаний на вимогу органу дізнання, слідчого прокурора і суду пред'являти всі необхідні документи, зв'язані з заявленим позовом.

Цивільний позивач незважаючи на відмову прокурора від обвинувачення, може доказувати факт вчинення підсудним злочину.

Забезпечуючи цивільному позивачеві широкі процесуальні права, закон разом з тим покладає на органи розслідування, прокурора і суд обов'язок проявляти активність та ініціативу в охороні його майнових інтересів. Так, слідчий, встановивши, що злочином завдана майнова шкода громадянинові, підприємству, установі чи організації, зобов'язаний роз'яснити потерпілому або його представникові право заявити цивільний позов (ст. 122 КПК України).

Слідчий, особа, яка провадить дізнання, прокурор, а також суд зобов'язані роз'яснити цивільному позивачеві його процесуальні права і забезпечити можливість їх здійснення. Активність органів розслідування, прокурора і суду у частині цивільного позову виявляється і в тому, що при наявності достатніх даних про завдану злочином матеріальну шкоду вони зобов'язані вжити заходів до забезпечення цивільного позову, як вже заявленого, так і можливого у майбутньому (витребування необхідних довідок про наявність у обвинуваченого чи підсудного грошових коштів та майна і у разі таких, винесення постанови про накладення на них арешту для забезпечення можливого цивільного позову).

Прокурор вправі пред'явити або підтримати поданий потерпілим цивільний позов, якщо цього вимагає охорона інтересів держави, а також громадян, які за станом здоров'я та з інших поважних причин не можуть захистити свої права (ч. 2 ст. 29 КПК України).

Цивільний відповідач

Цивільний позов про відшкодування майнової шкоди, завданої злочином, звичайно пред'являють обвинуваченому; саме він, якщо за вироком суду буде визнаний винним, зобов'язаний відшкодувати заподіяні збитки.

Цивільний відповідач як самостійний учасник процесу з'являється; лише тоді, коли майнова відповідальність за позовом покладається не на обвинуваченого, а на інших осіб. Якщо ж позов у кримінальному процесі пред'явлено обвинуваченому, то він як цивільний відповідач не виступає. Як обвинувачений, він у таких випадках притягується, і до кримінальної, і до цивільно-правової відповідальності.

Як цивільних позивачів може бути притягнуто батьків, опікунів, піклувальників або інших осіб, а також підприємства, установи та організації, які в силу закону несуть матеріальну відповідальність за шкоду, завдану злочинними діями обвинуваченого (ст. 51 КПК України).

Питання про те, в яких саме випадках виникає відповідальність за майнову шкоду, завдану діями інших осіб, вирішується на підставі цивільного законодавства. Так, згідно зі ст. 446 ЦК України за шкоду, заподіяну неповнолітніми, які не досягай 15 років, відповідають їх батьки, усиновителі, опікуни, а також навчальні заклади, виховні або лікувальні заклади, під наглядом яких перебував неповнолітній у момент заподіяння шкоди. У цих випадках вказані особи, заклади, установи повинні бути притягнуті при провадженні в кримінальній справі як цивільні відповідачі. Згідно зі ст. 447 ЦК України за майнову шкоду, завдану неповнолітнім віком від 15 до 18 років, несе відповідальність сам неповнолітній. Якщо ж він не має майна або заробітку для відшкодування завданої ним шкоди, остання має бути відшкодована у відповідній частині його батьками, усиновителями або піклувальниками, яких слід притягти як цивільних відповідачів у кримінальній справі.

Як цивільні відповідачі у кримінальному процесі притягуються фізичні і юридичні особи, які згідно зі ст. 450 ЦК України відповідають за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки. Наприклад, якщо в результаті недодержання водієм автомобіля чи машиністом електровоза встановлених правил керування транспортним засобом, який належить транспортній організації, зроблено наїзд на потерпілого і йому завдано, поряд з тілесними ушкодженнями, майнову шкоду, пов'язану з витратами на поновлення здоров'я, то до кримінальної відповідальності притягується водій чи машиніст, а матеріальну відповідальність перед потерпілим несе володар джерела підвищеної небезпеки -- транспортна організація, яка і притягується до участі у справі як цивільний відповідач.