Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом

Таким чином, було встановлено, що в період здійснення у відношенні неповнолітньої Л. злочинного сексуального діяння К. перебував у стані тимчасового сутінкового потьмарення розвиненого на тлі фізичної й психічної перевтоми психоемоційної напруги, уживання великої кількості кофеїномістячих напоїв, з появою невротичних розладів у вигляді метушливості, дратівливості, нетерпимості до зауважень у свою адресу, тривожного афекту, безсоння, нав'язливих маячних ідей винності, переслідування, величі з обманом сприйняття, афектом страху, з дезорієтуванням у місці часу й власної особистості, незв'язністю мислення, втратою комунікативної функції мови, психомоторним порушенням, невмотивованою агресією з наступною тотальною амнезією періоду порушеної свідомості, відчуттям нереальності, сторонності із власною особистістю. Тому К., що як перебував у момент здійснення інкримінованого йому діяння в стані зазначеного тимчасового психічного розладу, не міг усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій і керувати ними, був визнаний несамовитим; по своєму психічному стані (недостатня критика до свого стану й сформованої ситуації, повторність органічних психозів) К. на момент винесення вироку мав потребу в напрямку на примусове лікування в психіатричному стаціонарі загального типу, у зв'язку із чим Промисловим районним судом г. Ставрополя К. був звільнений від кримінальної відповідальності за зроблені їм суспільно небезпечні діяння. У відношенні К. були застосовані примусові міри медичного характеру у вигляді напрямку його на примусове лікування в психіатричний стаціонар загального типу.

Кримінальна справа у відношенні К. по п. «в» ч. 3 ст. 131, п. «а» ч. 2 і п. «в» ч. 3 ст. 132 КК РФ було припинено виробництвом.

Однак перераховані вище особистісні характеристики психічно нездорової особи не обов'язково повинні бути властиві йому в повній сукупності, більше того, відрізняючись подібними рисами характеру, така особа може провадити враження абсолютно спокійної, попереджувальної, сентиментальної людини.

З урахуванням специфіки розглянутих у дійсній роботі діянь важливо звернути увагу на те, що гомосексуалізм (як чоловічий, так і жіночий), а також садизм, мазохізм, геронтофілія, педофілія, підвищене половий потяг (сатириазис - у чоловіків, у жінок) ставляться до різновиду психічних аномалій (так називані сексуальні психопатії), які проявляються в розладі сексуального потяга особи. Разом з тим при вивченні особистості даної категорії злочинців і при рішенні питання про запобіжні заходи щодо здійснення сексуальних діянь варто мати на увазі, що той же гомосексуалізм, як й інші перераховані вище сексуальні відхилення, може бути наслідком не тільки психічних аномалій, але й результатом неправильного виховання, криміногенного оточення, антисоціальної установки особистості й інших супутніх явищ, з тією лише різницею, що у випадку, якщо дані відхилення з'явилися слідством сексуальної психопатії, дії такої особи будуть носити більше інтенсивний, жорстокий, можливо, масовий характер, а сама особа менш піддана його декриміналізації.

Як видно, і психічно здорові особи, і страждаючими психічними відхиленнями найчастіше характеризуються однаковими рисами, похилостями, пристрастями. У чинність цього для з'ясування мотиву злочину, призначення й індивідуалізації покарання, більше ефективної роботи з усунення причин й умов, що сприяють здійсненню сексуальних злочинів, а також профілактики їхнього здійснення, на нашу думку, буде не зайвим по кожному факті здійснення сексуального злочину призначати судово-психологічну експертизу обвинувачуваного (підсудного) з метою з'ясування наступних питань:

1. Які індивідуально-психологічні особливості обвинувачуваного (підсудного)?

2. Чи є в обвинувачуваного (підсудного) такі індивідуально-психологічні особливості, як підвищена агресивність, жорстокість, імпульсивність, тривожність, помисливість, підозрілість, підвищена сугестивність і т.д. і чим вони можуть бути обумовлені? Які ціннісні орієнтації, соціальна установка обвинувачуваного (підозрюваного) і під впливом яких факторів відбулося їхнє формування?

У зв'язку з тим, що саме по собі наявність психічної аномалії в обвинувачуваного (підсудного) не може служити безпосереднім поясненням здійснення їм сексуального злочину, а в деяких випадках лише сприяє якоюсь мірою його здійсненню, а також у чинність необхідності поділу поводження суб'єкта, обумовленого «соціально перекрученим, але психологічним закономірностям, що підкоряються,», і «поводження, що протікає з порушенням повного усвідомлення й контролю» під впливом тих або інших особистісних особливостей, має зміст при проведенні судово-психологічної експертизи такої особи ставити на дозвіл експерта питання про те, чи могли індивідуально-психологічні особливості обвинувачуваного (підсудного) вплинути на його поводження під час здійснення інкримінованого йому діяння, тобто саме сприяти його здійсненню шляхом обмеження можливостей такої особи повністю віддавати звіт у своїх діях, контролювати емоційну сферу й т.д. При виявленні в результаті проведення судово-психологічної експертизи психічних аномалій в обвинувачуваного (підозрюваного) слідчий або суд повинні неодмінно вирішити питання про осудність такої особи і як слідство призначенні судово-психіатричної експертизи.

Суб'єктивна сторона злочину

Суб'єктивна сторона насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом виражається у тому, що воно може бути вчинене тільки умисно, тобто суб'єкт злочину усвідомлює, що із застосуванням фізичного насильства, або погрозою його застосування до потерпілої особи або інших осіб, або з використанням безпорадного стану жертви скоює мужолозтво, лесбіянство або інші дії сексуального характеру проти або мимо волі потерпілої особи і його дії порушують або можуть порушити статеві інтереси такої особи, але, проте, бажає зробити їх. При цьому він скоріше байдужо ставиться до можливості настання суспільно небезпечних наслідків насильницького сексуального діяння, однак бувають випадки і їх бажаного з боку винного настання.

Таким чином, намір на здійснення насильницьких сексуальних дій може бути тільки прямий, у той час як заподіяння в ході здійснення зазначених вище дій тієї або іншої шкоди здоров'ю потерпілої особи може охоплюватися й непрямим умислом, а також бути результатом необережних дій суб'єкта внаслідок його недбалості або легкодумства.

Прямим наміром характеризується суб'єктивна сторона не тільки виконавців тих або інших сексуальних дій, але й інших учасників їхнього здійснення. Предметний зміст наміру співучасників полягає в тому, що вони усвідомлять протиправність і суспільну небезпеку вчинених виконавцем дій, що порушують статеві інтереси особи, і бажають сприяти в їхньому здійсненні.

Особливість наміру в цьому випадку складається в психічному відношенні злочинця не стільки до самих вчинюваних їм дій, скільки до соціального характеру цієї дії.

Сексуальна дія, вчинена суб'єктом, саме по собі суспільної небезпеки не представляє. Суспільно небезпечними такі дії робить тільки певний соціальний елемент - насильницький характер їхнього здійснення.

Однією з необхідних умов умислу - усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру своїх дій. А.А. Піонтковский у зв'язку із цим вказував, що усвідомлення суспільної небезпеки (протиправності) дії резюмується наявністю карного закону й тому при встановленні наміру не підлягає спеціальному доведенню.

Інакше підходить до цьому питання И.Г. Філановский, який думає, що усвідомлення суспільної небезпеки діяння не слід змішувати з усвідомленням протиправності діяння, і воно визначається часто суб'єктивними якостями людини: життєвим досвідом, утворенням, ерудицією, загальною культурою й т.д. Ця точка зору представляється більше правильною.

Як ми вже відзначали, особливістю даного складу злочину є те, що протиправною сексуальна дія стає внаслідок своєї антигромадської спрямованості. Тому в окремих випадках суб'єкт може не усвідомлювати суспільно небезпечного характеру своїх сексуальних дій. Зокрема, у чинність особливої ситуації, створеної потерпілою особою, суб'єкт може вважати, що його опір тим або іншим сексуальним діям носить уявний, удаваний характер. Крім того, мають місце випадки (в основному, обумовленими якими-небудь психічними захворюваннями, що не виключають осудність), коли особа не усвідомлює фактичну сторону зробленого їм сексуальної дії, а отже, і саму суспільну небезпеку такого діяння. Неусвідомлення суспільно небезпечного характеру зробленого сексуального діяння в таких випадках повинне виключати відповідальність, передбачену відповідною статтею ККУ, оскільки ці дії можуть бути зроблені тільки навмисне, у той час як інтелектуальний момент наміру й складається саме в усвідомленні особою характеру свого діяння (немає усвідомлення - немає наміру - немає провини).

За загальним правилом, якщо суб'єкт усвідомить суспільну небезпеку зробленого діяння, то він усвідомить і його протиправність. Однак це зовсім не означає, що усвідомлення протиправності в цілому неодмінно спричиняє усвідомлення суспільно небезпечного характеру конкретного злочинного діяння (епізоду).

Судовій практиці відомі й такі випадки, коли особа, яка притягується до відповідальності за здійснення насильницьких сексуальних дій з неповнолітнім (особою), заявляє, що воно думало, що потерпілий (потерпіла) є повнолітнім (ю), обґрунтовуючи це тим, що він (вона) неправильно повідомив (а) йому свій вік, або його (її) зовнішніми фізичними даними. Відсутність провини в подібного роду випадках засноване на тім, що особа в даній ситуації не могла усвідомлювати, що її сексуальні дії носять суспільно небезпечний характер, ще більш збільшеним неповноліттям жертви.

А. А. Піонтковский відзначав, що Пленум Верховного Суду СРСР у постанові від 25 березня 1964 р. № 2 «Про судову практику по справах про зґвалтування» необґрунтовано розширює випадки залучення до кримінальної відповідальності осіб за здійснення зґвалтування неповнолітньої, вказуючи, що такої відповідальності підлягає особа, що знала або допускала, що скоїла зґвалтування із неповнолітньою, або могла й повинна була це передбачати. Тим самим, незважаючи на те, що зґвалтування завжди являє собою діяльність умисну, у тому числі й відносно віку потерпілої особи, Пленум допускав можливість необережного відношення суб'єкта до такої кваліфікуючої ознаки діяння, як зґвалтування неповнолітньої, коли особа могла й повинна була передбачати здійснення статевого акту з неповнолітньою, що, звичайно, невірно. З обліком цього А.А. Піонтковский для правильного застосування закону про відповідальність за зґвалтування неповнолітньої запропонував розглядати наявність даного складу злочину лише в тих випадках, коли особа знала або свідомо допускала, що робить насильницький статевий акт із неповнолітньою. Пізніше Пленум Верховного Суду РФ зайняв таку ж позицію, закріплену в його постанові від 22 квітня 1992 р. № 4 «Про судову практику у справах про зґвалтування», що сприяло винесенню більш справедливих вироків по справах даної категорії. Те ж варто мати на увазі й відносно насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом, вчиненого з неповнолітньою (малолітньою) особою.

Таким чином, насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім способом відносно неповнолітньої особи може відбуватися як із прямим, так і з непрямим умислом. Наприклад, якщо суб'єкт злочину хотів вчинити насильницькі сексуальні дії саме з неповнолітньою особою, знав про вік цієї особи й реалізував свій намір, то буде мати місце прямий умисел. Якщо ж йому був байдужний вік потерпілого (потерпілої), але існувала необхідність задовольнити свою статеву потребу взагалі, то такі насильницькі дії сексуального характеру при встановленні факту непроінформованості ґвалтівника про вік жертви варто розглядати як вчинені з непрямим умислом.

Більш складні випадки, що зустрічаються в судовій практиці, коли відсутність усвідомлення суспільної небезпеки вчинених сексуальних дій пов'язані з індивідуальними особливостями суб'єкта. Буває, що особи, обвинувачувані в статевих злочинах, через недостатній інтелектуальний розвиток і неправильне статеве виховання не розуміли, що чинені ними сексуальні дії насильницького характеру є суспільно небезпечними.

Подібного роду випадки відрізняються від тих, коли відсутність в обвинувачуваного усвідомлення суспільної небезпеки зробленої сексуальної дії було пов'язане з обставинами об'єктивного характеру, що дають підстави для подібного висновку.

На нашу думку, при недорозумінні суспільної небезпеки зробленого немає підстав для звільнення особи від відповідальності через відсутність провини.

Крім провини, ознакою суб'єктивної сторони складу злочину є його мотив.

Щодо поняття «мотив поведінки» (у тому числі й злочинної) серед вчених немає єдиної думки. Особливо розрізняються визначення, що даються представниками психології і юриспруденції. Однак, як справедливо відзначає СВ. Кудрявцев, кримінологам не слід претендувати на створення власного визначення мотиву злочинної поведінки, і, насамперед тому, що мотив є продукт психологічних досліджень, що грає не останню роль у вивченні особистості людини, його усвідомленої діяльності й, як слідство, що становить частину її (психології) предмета. Цієї ж точки зору дотримується й ряд інших авторів (А.В. Пашковська, И.Б. Степанова, Б.В. Аразишвілі Б.В. та ін.). Тому, даючи визначення мотиву злочину, треба насамперед відштовхуватися від тих позицій, які були вироблені в сфері психологічної науки.

Отже, що ж розуміти під мотивом злочинного поводження? Деякі автори під мотивом розуміють невизначений потяг, прагнення, що є вихідним спонуканням до дії. Між тим, як правильно у свій час відзначили И.Г. Філановський, «невизначені потяги ніяк не можуть бути мотивом злочину, тому що поки спонукання не визначене, воно не може бути усвідомлено, а поки воно не усвідомлено, воно не може стати вихідним пунктом вольового поводження». Здається, однак, що й І.Г. Філановський, відкидаючи вищенаведене визначення мотиву злочину, сам припускається помилки, ототожнюючи мотив злочину зі спонуканням, і в цьому він не самотній. Так, найчастіше мотиви злочину визначаються як спонукальні причини, якими керувалася особа при здійсненні злочину, що не можна визнати правильним, тому що мотив поводження (у тому числі й злочинного) є результат досить складного розумового процесу, початковим етапом якого виступає не що інше, як виникнення потреби, що і треба, на наш погляд, розглядати спонукальною причиною (свого роду спонуканням) здійснення будь-якого діяння. Однак сказане зовсім не означає, що безпосередньою причиною того або іншого поводження (зокрема, здійснення злочину) є сама потреба. Так, саме по собі прагнення особи задовольнити полову потребу не протиправно. Воно стає таким, коли здійснюється способами, що суперечать нормам моралі й забороненими карним законом.

У психології під мотивом розуміється те, що відповідає певної потреби людини й спонукує його до діяльності, а також виправдує цю діяльність.

Безпосередньою причиною поводження, у тому числі й злочинного, психологи вважають установку поводження, що виникла у свідомості людини, що виражає собою порядок, тобто певну спрямованість поводження. Сама ж установка створюється саме «імпульсом і ситуацією задоволення потреби (імпульсивне поводження) або ж виникає внаслідок прийняття суб'єктом рішення про здійснення певної дії (вольове поводження)». Таким чином, активність людини порозумівається існуванням тієї або іншої потреби, але поза залежністю від її характеру; для її задоволення, як правило, існує багато варіантів поводження, і яке з них зволіє індивід, залежить уже від інших факторів.

Пошук шляхів задоволення потреби здійснюється за допомогою мотивації, що являє собою процес інтелектуального пошуку часу, напрямку й характеру конкретного поводження, у результаті якого суб'єкт з'ясовує, яке поводження йому підходить у даних обставинах серед його можливих видів, якщо особа вирішить, що для задоволення полової потреби із числа різних видів поводження (здійснення дій, спрямованих на одержання добровільної згоди потенційної жертви на вступ у сексуальні відносини, або приборкання імпульсів сексуальної потреби й т. буд.) для нього найбільш підходящим є здійснення насильницьких сексуальних дій, у такої особи виробляється мотив злочинного поводження, у цьому випадку - залежно від обставин мотив здійснення насильницьких дій сексуального характеру або мотив зґвалтування. Тому прав Д.Н. Узнадзе, що відзначає, що потреба є «двигун, джерело активності», що задає певний об'єкт, але ніяк не модель того або іншого поводження, що виробляється в процесі мотивації - інтелектуального міркування про те, як досягти цей об'єкт потреби.

Відомі випадки, коли в людини сама по собі існує потреба злочинного поводження. Тут маються на увазі, насамперед різного роду аномалії, що породжують таку потребу (приміром, садизм), про що мова йтиме нижче.

Отже, результатом мотивації виступає мотив поводження, у випадку протиправності якого він буде мотивом злочинного поводження. Іншими словами, мотив - це свого роду підстава діяльності. Відповідно мотивом злочину буде підстава його здійснення, що відповідає потреби особи й спонукує його до злочинної дії, заздалегідь виправдуючи його здійснення.

Варто мати на увазі, що постановка залежно від виниклої потреби мети, процес мотивації й вироблення мотиву характерні тільки для вольового поводження. Однак під впливом тих або інших причин (наприклад, дія алкоголю й т.п.) суб'єкт може почати діяти імпульсивно, тобто приступитися до негайного задоволення виниклої потреби, минаючи всі стадії формування мотиву. І саме в таких випадках може мати місце визначення мотиву як спонукальної причини, якою керувалася особа при здійсненні злочину.

Мотив злочину має важливе значення при судженні про злочин й особистість злочинця. Установлення мотиву відповідає на запитання, чому особа вчинила злочин, якими спонуканнями воно при цьому керувалося.

Іноді злочин має не один, а кілька мотивів. При наявності декількох мотивів варто розрізняти основні, головні з них, що надають певну спрямованість діям особи, і мотиви додаткові, супутні основним.

Деякі автори думають, що при здійсненні насильницьких дій сексуального характеру основним мотивом завжди є мотив, що носить сексуальний характер. Однак це положення поруч авторів справедливо оспаривается. Так, на думку А.Н. Ігнатова, П.П. Осипова, М.Д. Шаргородского, мотив задоволення полової потреби в окремих випадках насильницьких сексуальних дій може бути відсутньою, наприклад, при здійсненні сексуальних дій з метою принизити жертву, знеславити неї, примусити до вступу в шлюб і т.д. і при відсутності мети порушення або задоволення полової потреби (наприклад, розрив пальцем незайманої пліви, ушкодження анального отвору й др.).

Іноді поняття «мотив» ототожнюють із поняттям «ціль», наприклад, словосполучення «мотив задоволення полової пристрасті» прирівнюється до словосполучення «ціль задоволення полової пристрасті». Однак зазначені поняття не можна змішувати, тому що ціль - це безпосередньо те, чого хоче досягти особа, до чого воно прагне, вчиняючи злочин, а мотив, як ми вже відзначали, - це підстава здійснення злочину, що відповідає потребам особи, які, у свою чергу, властиво й формують саму мету. Інша справа, коли й мотив, і ціль збігаються. Так, найчастіше (але не завжди) при здійсненні насильницьких дій сексуального характеру й мотивом, і метою є задоволення полової потреби.

Отже, мотиви здійснення сексуальних дій різні. Найчастіше це сексуальний мотив: бажання задовольнити полову потребу.

Насильницькі дії сексуального характеру відбуваються й по інших мотивах: хуліганським, з почуття помсти й т.д. Так, хуліганські спонукання звичайно зв'язують із негативними особистісними характеристиками, з наміром виразити неповагу до суспільства, іншим людям, законам і правилам, з наявністю яких-небудь протиріч між суб'єктом і потерпілим при явній недостатності приводу або його нерозмірністю з учиненою дією, що, безумовно, може сприяти формуванню мотиву здійснення насильницьких дій сексуального характеру. Те ж можна сказати й про помсту як мотиві здійснення насильницьких сексуальних дій, тому що помста звичайно розуміється як розплата за зло, заподіяне людині, як слідство протиріч, пов'язаних з нанесенням якого-небудь збитку честі, достоїнству або фізичному існуванню суб'єкта, а також збитку тим інтересам, які стосуються благополуччя його близьких. Багато в чому аналогічний мести й мотив ревнощів, і тому він також може виступати мотивом здійснення насильницьких дій сексуального характеру. Мова йде насамперед про ті випадки, коли ґвалтівник, роблячи насильницькі сексуальні дії, крім прагнення зберегти колишні відносини з жертвою (наприклад, сексуальні) переслідує також мета покарати її за зрадництво, зраду, заподіяні страждання й тим самим довести своє право в його розумінні на володіння жертвою й продовження колишніх відносин. Однак у цьому випадку ревнощі є домінуючою підставою здійснення насильницьких сексуальних дій стосовно випробовуваного суб'єктом почуттю мести. Якщо ж йому байдужна наступна доля сформованих між ним і жертвою відносин і він переслідує лише мета покарати її за заподіяні страждання, відкинутість і т.п., то тут буде мати місце не мотивація ревнощів, а мотивація мести.

Так само як мотив ревнощів багато в чому аналогічний мотиву мести, так і мотив заздрості може бути аналогічний мотиву ревнощів, причому як у якості супутнього, так і домінуючої підстави, тому заздрість є ще одним з можливих мотивів здійснення насильницьких дій сексуального характеру (наприклад, один із приятелів випробовує заздрість до іншого із приводу його популярності серед жінок і після того, як це почуття оформиться в мотив поводження, вирішує рішення або посприяти здійсненню у відношенні приятеля якої-небудь насильницької сексуальної дії з метою довести свою перевагу над ним).

Як би те не було, розглянуте в дійсній роботі злочин у кожному разі буде носити сексуальний характер, але вже в залежності не від спонукальних причин їхнього здійснення, а від змісту передбачених ст. 153 ККУ дій.

Кваліфікуючі ознаки насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом

Закон розрізняє випадки здійснення насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом в умовах підвищеної суспільної небезпеки, як особистості злочинця, так і самого діяння, які й утворять так називані кваліфіковані й особливо кваліфіковані склади насильницьких сексуальних злочинів. За здійснення зазначеної категорії злочинних діянь передбачається підвищена кримінальна відповідальність, ціль установлення якої укладається в наданні на суб'єкта більшого стримуючого впливу.

Кваліфікованими визнаються насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім способом: а) здійснення злочинних дій, передбачених ч. 2 ст. 153 ККУ, повторно; б) групою осіб; в) особою, що раніше зробило один зі злочинів, передбачене ст. ст. 152 або 154 ККУ; г) по відношенню неповнолітньої або неповнолітнього. Всі ці ознаки передбачені ч. 2 ст. 153 ККУ.

Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, вчинене повторно

Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім способом, вчинене повторно, має місце у разі, коли його скоїла особа, яка раніше вже вчинила насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім способом (тобто злочин, передбачений ч. 2 ст. 153 ККУ).

Специфіка повторності як особливого виду множинності злочинів полягає у тому, що її утворюють тотожні або, у разі особливої вказівки законодавця, однорідні чи схожі за своїми ознаками злочини. За загальним правилом (викладеним у ч. 1 ст. 32) повторністю визнаються лише ті злочини, які передбачені однією статтею, а для тих випадків, коли в одній статті ККУ вміщено кілька різних складів злочинів, - однією частиною статті Особливої частини ККУ.

Повторність виникає незалежно від того, чи була винна особа засуджена раніше за вчинення одного чи кількох злочинів, які утворюють повторність.

Повторність злочинів виникає й у тих випадках, коли один, декілька, або й усі злочини, які її утворюють, вчинено у співучасті або коли якісь із вчинених злочинів є незакінченим і кваліфікуються як замахи чи готування.

Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім способом вважається вчинене повторно, якщо йому передувало діяння, вказане у частинах 1-3 ст. 153 ККУ. У випадках здійснення особою двох або більше цих злочинів, кожен із яких має ознаки діянь, передбачених ч. 1 ст. 153 ККУ, необхідно кваліфікувати лише за ч. 2 ст. 153 ККУ.

Ознака повторності виключається, якщо при вчиненні одного насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом винний вступив з потерпілою особою в сексуальний контакт два або більше разів, тобто за наявності ознак продовжуваного злочину. В останньому випадку потерпіла особа продовжує перебувати під впливом психічної або фізичної дії, її воля паралізована ще до перших сексуальних контактів.

Слід мати на увазі, що насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім способом не може бути визнане повторним, якщо судимість за раніше вчинене насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім способом знята чи погашена у встановленому законом порядку. Ознака повторності також відсутня, якщо до моменту здійснення іншого насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом закінчилися строки давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, вчинене групою осіб

Для кваліфікації злочину по ч. 2 ст. 153 ККУ, що передбачає дані діяння, необхідно встановити погодженість дій осіб (у кількості не менш двох), що безпосередньо спільно беруть участь у здійсненні насильницьких дій сексуального характеру, що виражається у свідомому об'єднанні зусиль, спрямованих на здійснення мужолозтва, лесбиянства або інших сексуальних дій з одним або декількома потерпілими. При цьому зовсім не обов'язково, щоб кожний з учасників зробив той або інший сексуальний акт із застосуванням насильства або з погрозою його застосування до потерпілої особи або інших осіб або з використанням його безпомічного стану (тобто реалізація об'єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 153 ККУ, не потрібно). Учасниками групи зізнаються й такі особи, які своїми діями сприяли здійсненню іншими особами насильницьких сексуальних дій, наприклад, придушували опір потерпілої особи шляхом застосування до нього фізичного або психічного насильства й т.д.

Розрізняють дві форми співучасті в здійсненні насильницького сексуального злочину: без поділу й з поділом ролей. Таким чином, групове здійснення злочину не виключає розподілу технічних функцій між його учасниками. У цьому зв'язку в юридичній літературі обговорюється питання про те, у яких випадках винне в здійсненні злочину особа варто розглядати як члена групи й у яких - тільки як співучасника.

Так, В.И. Ткаченко й А.М. Царегородцев уважають, що груповим насильницьким сексуальним злочином можна визнати тільки таке злочинне діяння, при здійсненні якого дії кожного зі членів злочинної групи повністю охоплюються об'єктивною стороною даного злочину.

На думку Л.А. Андрєєвій, А.П. Дьяченко, А.Н. Ігнатова, Т. Кондрашової, співучасники насильницьких дій сексуального характеру, що безпосередньо не робили насильницьких сексуальних дій, що не застосовували насильства до потерпілого (потерпілої) і лише іншим способом, сприяли здійсненню з ним (їй) сексуального акту якимсь однією особою (організатор, підбурювачі, пособники), у всіх випадках не несуть відповідальності за насильницький сексуальний злочин, зроблене групою осіб.

З подібним трактуванням змісту зазначеної концепції не згодний Л.Д. Гаухман, що вважав її занадто вузької, тому що вказівка законодавця на віднесення до групових дій осіб, що сприяли насильницькому сексуальному злочину шляхом застосування фізичного або психічного насильства до потерпілої, зовсім не носить обмежувального характеру, оскільки в цьому випадку було б сказане, що кваліфікація зґвалтування як групового можлива тільки при погоджених діях осіб, кожне з яких безпосередньо зробило насильницький сексуальний акт або сприяло його здійсненню шляхом застосування насильства до потерпілої особи.

Інші представники юридичної науки (Борзенков Г.Н., Владимиров В.А. й ін.) уважають, що співучасник злочину не може бути визнаний членом групи в тих випадках, коли він безпосередньо не брав участь у злочині, тоді як членом групи буде виступати особа, що бере участь у злочині разом з іншими особами, з якими він об'єднаний загальним злочинним наміром, єдністю місця, часу й дії. Але такий підхід до відмежуванню члена групи від простого співучасника не може бути визнаний досить певним, тому що склад насильницького сексуального злочину не завжди припускає наявність всіх членів групи в єдиному місці й в один час, що може бути насамперед пов'язане з виконанням функції варта під час здійснення злочину й т.д.

Найбільш удалим представляється рішення розглянутої тут проблеми, пропоноване Л.Л. Крутиковим, що укладається в розгляді принципової готовності особи, при її усвідомленні іншими членами групи, виконати будь-яку необхідну для реалізації злочинного задуму діяльність як постійної ознаки групи. При цьому сама особа, що виражає зазначену «принципову готовність», повинне повною мірою усвідомлювати, що тим самим стає членом групи. Зрозуміло, що «принципова готовність» - поняття оцінне, що породжують ряд процесуальних труднощів, але включення його в число обов'язкових ознак групи, на наш погляд, буде сприяти більше впорядкованому розмежуванню співучасті як такого й групи як його (співучасті) різновиду. Що ж стосується труднощів в оцінці зазначеної ознаки, то у випадку відсутності достатньої доказательственной бази його наявності працівникам правоохоронних і судових органів варто розглядати дії осіб, що брали участь у здійсненні злочину, і як співучасть.

На підтвердження сказаного помітимо, що згідно ст. 28 ККУ, спільне здійснення злочину означає не тільки соисполнительство в буквальному значенні цього слова, але й виконання інших ролей співучасників, а тому визнання учасниками групи різних по ролях співучасників не буде суперечити карному закону.

Отже, при здійсненні насильницьких сексуальних злочинів групою осіб окремі її учасники можуть здійснювати як безпосередньо саму сексуальну дію, так і застосовувати до потерпілої особи насильство для полегшення здійснення сексуальної дії іншими членами групи, а дорівнює здійснювати інші дії, не пов'язані зі здійсненням сексуального акту й застосуванням насильства до потерпілого (потерпілої), але забезпечуючих успішну реалізацію злочинного наміру всієї групи. При цьому при віднесенні таких осіб до членів групи, крім оцінки їхньої принципової готовності виконувати будь-які необхідні «» дії, що забезпечують, варто враховувати ступінь впливу їхніх дій на досягнення злочинного результату й інші обставини зробленого сексуального насильства.

8 листопада 1999 р. у м. Ставрополе близько 1 години ночі X. і Л., перебуваючи в стані сп'яніння, познайомившись із П. і Ж., вирішили проводити їх додому. У шляху проходження Л. з Ж. ішов по тротуарі спереду, а X. с П. - на деякій відстані позаду. Через якийсь час Л., розлютившись на те, що Ж. відмовила йому в інтимній близькості й пішла, повернувся до X. і П. і з хуліганських спонукань три рази вдарив дівчину в область особи й голови, від чого та впала. Маючи намір сховати вчинене, X. запропонував Л. віднести П. у розташовану поблизу лісосмугу, де Л. зняв з потерпілу шкіряну куртку й разом з X. поклав неї на цю куртку. Після цього X., скориставшись безпомічним станом П., став зривати з її з метою задоволення полової пристрасті неприродним способом одяг. Побачивши це, Л. пішов додому, а X. став робити з П. підлоговий акт. Опам'ятавшись, П. початку кричати й кликати рятуйте! у зв'язку із чим X. наніс їй сильний удар по голові й продовжив насильницький аногенітальний акт.

Органами попереднього слідства дії X. і Л. були кваліфіковані по ч. 2 ст. 153 ККУ як насильницьке задоволення полової пристрасті неприродним способом групою осіб по попередній змові. Однак суд, допитавши підсудних, що потерпіла й свідків, дослідивши матеріали справи, порахував можливим перекваліфікувати дії Л. на ч. 1 ст. 296 ККУ як грубе навмисне порушення громадського порядку із застосуванням насильства до потерпілій.

Районним судом м. Чернігів X. був визнаний винним у здійсненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 153 ККУ, а Л. - у здійсненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 296 ККУ.

У касаційному протесті прокурора вказувалося про необхідність скасування вироку й перегляду справи у зв'язку з неправильною кваліфікацією судом дій Л. й X. На думку обвинувача їхньої дії підлягають кваліфікації по ч. 2 ст. 153 ККУ, як насильницьке задоволення полової пристрасті неприродним способом стосовно потерпілій із застосуванням насильства й використанням безпомічного стану потерпілою, зробленою групою осіб по попередній змові.

Судова колегія по кримінальних справах не погодившись із доводами прокурора залишила вирок без зміни, а касаційний протест без задоволення, указавши при цьому, що ні з показань потерпілої, ні з аналізу інших доказів не можна зробити висновок про участь Л. у насильницькому задоволенні полової пристрасті неприродним способом. Про правильність висновків суду свідчить і той факт, що Л. пішов з місця злочину до початку насильницького задоволення полової пристрасті неприродним способом.

Особи, що зробили сексуальні дії з потерпілої (потерпілої) і не робили при цьому один одному сприяння в досягненні злочинної мети, не можуть відповідати за насильницькі дії сексуального характеру, зроблені групою.

Як видно з вищесказаного, у зв'язку із установленням ознаки погодженості дій винних у практиці нерідко виникають труднощі.

Так, вироком Майкопського міського народного суду Краснодарського краю Дауров, Инухов і Брасков засуджені по ч. 1 ст. 117 КК РСФСР на три роки позбавлення волі із застосуванням ст. 242 КК РСФСР, тобто умовно з обов'язковим залученням до праці в місцях, обумовлених органами, що відають виконанням вироку.

Визначенням Адигейського обласного суду вирок залишений без зміни.

Визначенням Судової колегії по кримінальних справах Верховного Суду РФ протест заступника Генерального прокурора РФ, у якому ставилося питання про скасування вироку й касаційного визначення за мотивами необхідності кваліфікації дій засуджених по ч. 3 ст. 117 КК РСФСР і призначення їм більше строгого покарання, залишений без задоволення.

Дауров, Инухов і Брасков визнані винними в зґвалтуванні в перекрученій формі неповнолітніх Карпенко й Коломиец.

Злочин зроблений при наступних обставинах. Інухов на особистому автомобілі приїхав зі своїми знайомими Ольгою Коломієць і Галиною Карпенко в м. Майкоп, де в автомашину сіли його друзі Брасков і Дауров. Всі разом вони поїхали обідати в ресторан. Потім Брасков, Инухов і Дауров привезли дівчину у квартиру до Браскову, що запропонував їм по черзі кожної вступити в половий зв'язок у перекрученій формі. Одержавши відмову, вона вдарив куркулем Коломиец у груди й живіт, а Карпенко в груди.

Пообіцявши відвезти дівчину додому, Брасков, Инухов і Дауров привезли їх у сауну, де запропонували їм роздягнутися, але ті знову відмовилися. Тоді Дауров і Брасков облили потерпілих водою зі шланга, а Брасков знову вдарив Карпенко. Дівчини були змушені зняти із себе мокрий одяг.

Після цього Дауров чинністю завів Коломиец у кімнату, переборюючи опір, повалив на стать і зробив з нею насильницький сексуальний акт у перекрученій формі, а Брасков затяг у роздягальню Карпенко, повалив на кушетку й зґвалтував у перекрученій формі, переборюючи її опір і застосовуючи фізичну чинність.

Потім Інухов змусив Карпенко піти в парильню, де також зробив з нею насильницька сексуальна дія в перекрученій формі. Коли потерпіла вийшла відтіля, Брасков став жадати від її вступу в половий зв'язок у природній формі. У відповідь на відмову Брасков ще раз ударив Карпенко, повалив на стать і зґвалтував у перекрученій формі.

Органи попереднього слідства кваліфікували дії Інухова, Даурова й Браскова по ч. 3 ст. 117 КК РСФСР як зґвалтування, зроблене групою.

Майкопський міський народний суд перекваліфікував дії засуджених із ч. 3 на ч. 1 ст. 117 КК РСФСР, указавши у вироку, що в момент здійснення насильницьких сексуальних актів дії кожного підсудного були зроблені у відношенні конкретної потерпілої, тому кваліфікуюча ознака - група - відсутній.

Судові колегії обласного суду й Верховного Суду РФ визнали такий висновок правильним.

У своєму протесті заступник Генерального прокурора РФ затверджував, що висновок всіх трьох судових інстанцій про відсутність у діях засуджених кваліфікуючої ознаки не заснований на матеріалах справи, і знову порушив питання про скасування судових рішень за м'якістю покарання й необґрунтованої перекваліфікації дій засуджених.

Правильно встановивши фактичні обставини справи, суд дав їм невірну оцінку, не доглянувши в діях засуджених кваліфікуючої ознаки, передбаченого ч. 3 ст. 117 КК РСФСР, хоча обличчя, що приймали участь у зґвалтуванні, діяли у відношенні потерпілих узгоджено, говориться в протесті. Та обставина, що засуджені Брасков, Інухов і Дауров робили насильницькі полові дії в перекрученій формі з потерпілими кожний окремо, не може розцінюватися як виключає кваліфікуючу ознаку зґвалтування - здійснення злочину групою осіб.

Не можна погодитися й з доводами, викладеними у визначенні Верховного Суду РФ, про те, що сприяння учасників злочину один одному якими-небудь насильницькими діями обов'язково повинне мати місце безпосередньо при здійсненні сексуальної дії. З матеріалів справи видно, що Інухов усвідомлював, що воля потерпілої Карпенко подавлена після зґвалтування її Брасковим, і, діючи слідом за ним, здійснив свій намір на групове зґвалтування, зробивши з нею сексуальний акт. Те ж саме усвідомлював і Брасков, що знову зробив після Інухова зґвалтування Карпенко.

Про спільні погоджені дії засуджених Даурова, Інухова й Браскова і єдності їхніх намірів свідчить і те, що вони закрили двері сауни на ключ, щоб перешкодити потерпілим покинути приміщення. У сауні Брасков й Інухов по черзі, як уже відзначено, зґвалтували в перекрученій формі Карпенко, а Дауров зґвалтував у перекрученій формі Коломиец.

Ці обставини свідчать про єдність наміру засуджених на групове зґвалтування. Для визнання насильницьких сексуальних дій зроблених групою осіб не потрібно, щоб винні попередньо домовилися про здійснення злочину.

Крім того, при призначенні покарання суд не врахував характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого, не взяв до уваги, що даний злочин у відповідності зі ст. 7(1) КК РСФСР є тяжким.

Президія Верховного Суду РФ, погодившись із доводами протесту й задовольняючи його, ухвалив рішення щодо напрямку справи не на новий судовий розгляд, як пропонувалося в протесті, а на додаткове розслідування. Крім того, засудженим було пред'явлене обвинувачення в зґвалтуванні в перекрученій формі потерпілих не тільки групою осіб, але й по кваліфікуючій ознаці - зґвалтування неповнолітніх.

Кваліфікація насильницьких дій сексуального характеру, зроблених групою осіб, має ряд й інші особливості.

Так, якщо з учасників групи був притягнутий до кримінальної відповідальності тільки один з них, тому що інші не досягли 14-літнього віку або через їхню неосудність або по інших передбачених законах підставам, то дії такої особи підлягають кваліфікації по 2 ст. 153 ККУ, що викликає чимало суперечок у юридичній літературі. Деякі автори вважають, що, визнаючи зазначену вище позицію правильної, законодавець тим самим порушує встановлені в ст. 26 ККУ правила співучасті, згідно яким «співучастю в злочині зізнається навмисна спільна участь двох або більше осіб у здійсненні навмисного злочину», тобто мова йде про намір як розумової усвідомлюваної діяльності й, відповідно, єдності намірів. Однак, як ми вже відзначали вище, кваліфіковані види насильницьких сексуальних злочинів передбачені у зв'язку з їх підвищеною суспільною небезпекою. З обліком цього визначальним моментом, на нашу думку, повинне бути не співучасть як таке, а ступінь суспільної небезпеки групових насильницьких дій сексуального характеру, поза залежністю від віку й осудності суб'єктів, тому що, по-перше, цими («невинно діючими») особами може бути заподіяний значно більша шкода, чим той, котрий може мати місце при здійсненні сексуального злочину однією особою, по-друге, потерпілий сприймає чинене у відношенні його насильницьке сексуальне діяння як групове, навіть при очевидному малолітньому віці його учасників, на що, властиво, і розраховує винний. Таким чином, здійснення насильницького сексуального злочину групою осіб повинне розглядатися ширше, ніж співучасть.

Мужолозтво, лесбіянство або інші дії сексуального характеру варто визнавати зробленими групою осіб не тільки в тих випадках, коли декількома особами відбувається одна із зазначених дій з однією потерпілою особою або більшим їхнім числом, але й тоді, коли учасники групи, діючи узгоджено й застосовуючи фізичне насильство або погрозу у відношенні декількох потерпілих, потім роблять сексуальний акт (дія) кожний з одним з них.

Для кваліфікації насильницьких дій сексуального характеру, зроблених групою осіб з попередньою змовою, крім вищевказаних ознак необхідна наявність ще одного - попередньої змови між її учасниками. Згідно ч. 2 ст. 28 ККУ, злочин зізнається зробленим групою осіб по попередній змові, якщо в ньому брали участь особи, що заздалегідь домовилися про спільне здійснення злочини. Дане формулювання вперше одержало законодавче закріплення у Федеральному законі від 1 липня 1994 р. «Про внесення змін і доповнень у Кримінальний кодекс РСФСР і Кримінально-процесуальний кодекс РСФСР».

Попереднім уважається змова, що відбулася задовго до початку або безпосередньо перед початком виконання дій, що підпадають під ознаки об'єктивної сторони розглянутого діяння. При приєднання особи до вже чиненої дії сексуального характеру з наступною змовою про спільне доведення злочину до кінця не дає підстав для кваліфікації зазначених дій по даній ознаці. При відсутності інших кваліфікуючих ознак об'єднання зусиль або досягнення угоди між декількома особами про спільне здійснення насильницького мужолозтва, лесбіянства й ін., після початку виконання дій, охоплюваних об'єктивною стороною даного злочину, являє собою соисполнительство без обтяжуючих обставин. Однак приєднання нових учасників у ході здійснення злочину, що продовжує, якщо після такого приєднання буде зроблений з тим же потерпілою особою ще хоча б один самостійний сексуальний акт, цілком можливо. Але в цьому випадку особі, що приєдналася, може бути вменен лише той епізод (епізоди), у якому (яким) він брав участь.

Звичайно змова відбувається щодо місця, часу й способу здійснення насильницьких сексуальних діянь. Однак для їхньої кваліфікації по ознаці здійснення групою осіб по попередній змові досить установити наявність угоди між членами групи про спільне здійснення сексуального злочину або іншого злочину, якому буде супроводжувати здійснення насильницьких дій сексуального характеру. При цьому для кваліфікації дій винних велике значення має форма змови, але не як така, а лише як джерело інформації про зміст попередньої змови. Змова між членами групи може бути здійснений усно, письмово, жестами, знаками, тому варто встановлювати доступність їхнього розуміння всіма учасниками.

Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом особою, що раніше вчинила один зі злочинів, передбачених ст. ст. 152 або 154 ККУ

У разі вчинення насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених статтями 153 або 154, за який вона не була засуджена, її дії треба кваліфікувати за сукупністю злочинів за ч. 2 ст. 153 ККУ (якщо відсутні обтяжуючи обставини, передбачені ч. 3) та відповідною частиною ст. Ст. 152 або 154.

Це спеціальний вид повторності. Особливість її полягає в тому, що дії винного за вчинення злочинів, передбачених ст. Ст. 152 або 154 ККУ, потребують самостійної кваліфікації, якщо особа за раніше вчинене зґвалтування або примушування до вступу в статевий зв'язок не була засуджена.

Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом по відношенню неповнолітньої або неповнолітнього

З огляду на, що насильницькі сексуальні дії відносно неповнолітньої особи мають безперечний негативний вплив на його психічний і фізичний розвиток, законодавець виділив цей вид діяння у кваліфікований склад.

Оскільки як предмет полових злочинів у цьому випадку завжди виступає полова недоторканність неповнолітніх й їх нормальний половий розвиток, остільки в юридичній практиці виникають певні труднощі, пов'язані з питанням про те, з якого віку особа може бути визнано суб'єктом полової волі, тобто з якого моменту його можна визнавати дорослим.

Більшість вчених-юристів думають, що процес полового розвитку вважається кінченим з досягненням 18-літнього віку, і тому під насильницькими діями сексуального характеру, зробленими у відношенні свідомо неповнолітнього (неповнолітньої), розуміється здійснення мужолозтва, лесбіянства або інших сексуальних дій відносно осіб у віці від 14 до 18 років.

Багато авторів уважають, що в складі насильницьких дій сексуального характеру неповноліття потерпілої особи варто розуміти як недосягнення їм шлюбного віку. І дійсно, як бути з особами, шлюбний вік яких при наявності поважних причин за рішенням компетентних органів був знижений з 18 до 16 років і чому в ст. 153 ККУ, що передбачає кримінальну відповідальність за здійснення сексуальних дій, таких як полові зносини, мужолозтво й лесбіянство, відносно особи, що не достигли 14 років, вік потерпілого (потерпілої) також знижений, але вже з 18 до 14 років? Виходить, що в такий спосіб процес полового розвитку відповідної особи закінчується при досягненні їм винятково для нього зниженого шлюбного віку або при його добровільному вступі в полові відносини по досягненню 14 років, у той час як по логіці речей у випадку наступного здійснення з ним насильницьких дій сексуального характеру предметом злочину буде виступати знов-таки полова недоторканність і нормальний половий розвиток неповнолітнього, а не полова воля й у випадку його психічної безпорадності - полова недоторканність дорослої особи. На нашу думку, під повнолітнім варто розуміти досягнення особою 18-літнього віку.

При розслідуванні справ про здійснення мужолозтва, лесбіянства й інших дій сексуального характеру у відношенні неповнолітніх важливе значення має встановлення суб'єктивної сторони злочину: відношення ґвалтівника до факту здійснення насильницьких сексуальних дій саме з неповнолітнім (неповнолітньої).

Неповноліття потерпілої особи може бути вменено у відповідальність ґвалтівникові як кваліфікуюча обставина тільки тоді, коли встановлена, що він наперед знав або допускав, що робить полові зносини або іншу сексуальну дію з неповнолітньою особою.

2 лютого 2005 р. в 23 години на м. Суми гр-ки В. і Г., 1990 р. народження, зупинили автомашину «Тойота» і попросили К. й А. підвезти їх до друга. Говорячи про свій вік, дівчини заявили, що їм по 18 років. Молоді люди погодилися, катали їх по місту, а потім, попередньо купивши спиртного, привезли дівчат у будинок, де перебував П., знайомий К. Компанія повечеряла. У ході вечері вживалися спиртні напої. Після вечері К. запропонував В. вступити з ним у половий зв'язок, на що та відповіла відмовою. К. став бити В. по особі й, переборовши в такий спосіб опір В., насильно задовольнив полову пристрасть неприродним способом. Суд, вислухавши пояснення підсудного, що потерпіла, свідків і дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку про доведеність провини К., визнавши при цьому, що К. не може відповідати за насильницьке задоволення полової пристрасті неприродним способом стосовно неповнолітнього, тому що В. при знайомстві заявила про те, що їй 18 років і вона вчиться в медичному інституті. Крім того, по фізичному розвитку й зовнішньому вигляді В. виглядає дорослою дівчиною.

По вироку Сумського районного суду К. визнаний винним по ч. 1 ст. 153 ККУ.

Отже, при оцінці відносини суб'єкта до віку потерпілого (потерпілої) слідчі органи й суд повинні враховувати його показання й ретельно перевіряти їхня відповідність конкретним обставинам справи. При цьому необхідно приймати в увагу фізичні дані потерпілого (потерпілої), його (її) попереднє поводження й взаємини з обвинувачуваним, обстановку, у якій відбулося знайомство, інформацію, отриману суб'єктом перед здійсненням насильницької сексуальної дії від самої жертви, і інші дані, які могли дозволити йому точно визначити її вік. Якщо ж у процесі розгляду справи буде встановлено, що він сумлінно помилявся щодо фактичного віку потерпілого (потерпілої), по обставинах справи не могла його визначити, то дана кваліфікуюча ознака не можна поставити йому в провину.

У тих випадках, коли мало місце здійснення насильницьких дій сексуального характеру з неповнолітньою особою, наступні сексуальні дії, зроблені з його згоди, не виключають відповідальності суб'єкта за первісні насильницькі дії із цим неповнолітнім (неповнолітньої).

Особливо кваліфікуючі ознаки насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом

Ці ознаки по своїй суті є найбільше суспільно небезпечними, які передбачені ч. 3 ст. 153 ККУ. До них ставляться: а) здійснення насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом стосовно малолітнього (малолітньої); б) нанесення особливо тяжких наслідків.

Здійснення насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом стосовно малолітнього (малолітньої)

У цей час особливо кваліфікуючою ознакою, передбаченою ч. 3 ст. 153 ККУ, є насильницьке задоволення полової пристрасті неприродним способом з особою, недостигшим 14-літнього віку.

При розслідуванні справ про насильницькі дії сексуального характеру потерпілого (потерпілої), що не достигли (їй) 14-літнього віку, значення має встановлення суб'єктивної сторони злочину: відносини суб'єкта до факту здійснення насильницьких дій саме з особою, що не досягла 14 років. Усвідомлення їм зазначеного факту характеризується тими ж критеріями, що й при здійсненні насильницьких сексуальних дій з неповнолітнім (повнолітньої). Так, недосягнення потерпілої (потерпілого 14-літнього віку також може бути вменено у відповідальність суб'єктові як особливо кваліфікуюча обставина тільки тоді, коли встановлена, що він знав або допускав, що робить насильницькі сексуальні дії з малолітнім (малолітньої).