Правове регулювання використання та охорони земель в Україні
Землі як об'єкти використання та охорони. Суб'єкти, об'єкти та форми правового регулювання використання та охорони земель в Україні, завдання держави в цій сфері. Види і зміст контролю та юридичної відповідальності за порушення земельного законодавства.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | дипломная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 13.04.2012 |
| Размер файла | 131,6 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Слід підкреслити, що міжнародно-правовими актами регулюються в основному екологічні відносини, які мають міжнародний характер, тому питома вага міжнародно-правових документів, присвячених земельним відносинам, досить незначна [26, с. 47-52].
За Конституцію України повноваження по правовому регулюванню окремих сторін державної діяльності належить Президенту України як главі держави. Його укази мають нормативний характер. Хоча вони і підзаконні по своїй юридичній природі, але часто в умовах відсутності необхідних законів відіграють роль первинних правових нормативних актів.
Це, зокрема, Указ Президента України від 12.01.2009 року № 5/2009 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 21 листопада 2008 року «Про виконання рішень Ради національної безпеки і оборони України з питань регулювання земельних відносин, використання та охорони земель» [47], Указ Президента України від 21 листопада 2005 року № 1643 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 29 червня 2005 року «Про стан додержання вимог законодавства та заходи щодо підвищення ефективності державної політики у сфері регулювання земельних відносин, використання та охорони земель», уведеного в дію Указом Президента України від 14 лютого 2008 року № 121 та рішення від 29 червня 2005 року «Про стан додержання вимог законодавства та заходи щодо підвищення ефективності державної політики у сфері регулювання земельних відносин, використання та охорони земель», уведеного в дію Указом Президента України від 21 листопада 2005 року № 1643 [52].
Зазначені укази Президента України спрямовані на вжиття заходів щодо формування та розвитку ринку землі; прискорення прийняття Концепції розвитку земельних відносин в Україні на 2009 - 2015 роки; прискорення розроблення законопроектів про зонування земель; внесення змін до Земельного кодексу України щодо запровадження обов'язкового громадського обговорення проектів рішень про зміну цільового призначення земель; опрацювання питання щодо доцільності спрямування 30 відсотків коштів земельного податку, зокрема, на заходи з раціонального використання і охорони земель, підвищення родючості ґрунтів, здійснення землеустрою та моніторингу земель та ін.
Указом Президента України «Про вдосконалення системи державного управління земельними ресурсами та контролю за їх використанням і охороною» від 19.08.2002 року за № 720/2002 [51] встановлено, що одним із пріоритетних завдань органів виконавчої влади при здійсненні ними заходів, пов'язаних із реформуванням земельних відносин, є забезпечення належного контролю за використанням і охороною земель, додержання вимог земельного законодавства та запобігання правопорушенням.
Важливе значення серед форм правового регулювання надається підзаконним правовим нормативним актам, які представляють собою нормативний юридичний акт компетентного органу, оснований на законі та закону не суперечить.
Серед таких актів розрізняють:
а) загальнодержавні;
б) відомчі;
в) місцевих органів виконавчої влади;
г) акти локальних спільнот, в тому числі органів місцевого самоврядування.
Загальнодержавні -- це зокрема постанови Кабінету Міністрів України в яких встановлюються правові статуси, а також норми (правила) ведення різних управлінських справ. Вони обов`язкові до виконання на всій території України.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 25 липня 2007 р. N 963 затверджена Методика визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу. Ця Методика спрямована на визначення розміру шкоди, заподіяної державі, територіальним громадам, юридичним та фізичним особам, на всіх категоріях земель внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу. Розмір шкоди визначається за спеціальною формулою в кожному конкретному випадку окремо [52].
Постанова Кабінету Міністрів України від 22 квітня 2009 р. № 381 «Про затвердження Порядку здійснення розрахунків з розстроченням платежу за придбання земельної ділянки державної та комунальної власності» визначає механізм здійснення розрахунків з розстроченням платежу за придбання громадянами та юридичними особами земельних ділянок державної та комунальної власності [53].
Постановою Кабінету Міністрів України від 26 серпня 2009 р. N 901 «Про додаткові заходи щодо врегулювання земельних відносин» рекомендовано сільським, селищним та міським радам у разі надходження від громадян, які отримали у користування земельні ділянки до набрання чинності діючим Земельним кодексом України, але рішення про безоплатну передачу цієї ділянки у власність громадянина прийнято не було, невідкладно приймати відповідні рішення на позачергових сесіях [54].
Постановою КМУ від 9 березня 2011 р. N 219 затверджено Порядок використання коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення заходів з проведення земельної реформи, збереження, відтворення та забезпечення раціонального використання земельних ресурсів. Він визначає механізм використання коштів, передбачених у державному бюджеті Міністерству аграрної політики та продовольства за програмами "Проведення земельної реформи" і "Збереження, відтворення та забезпечення раціонального використання земельних ресурсів" [55].
Відповідальним виконавцем бюджетних програм є Державне агентство земельних ресурсів, яке згідно з планами заходів з проведення земельної реформи, збереження, відтворення та забезпечення раціонального використання земельних ресурсів здійснює розподіл бюджетних коштів.
Відомчі нормативні акти приймаються органами спеціальної компетенції і розповсюджуються на ведення управлінських справ та поведінки осіб, які входять у відповідні підсистеми державного управління (міністерства, служби, агентства та ін.). На підзаконному відомчому рівні правові засади використання та охорони земель в Україні забезпечують: нормативно-правові акти Міністерства екології та природних ресурсів України, Державного комітету України із земельних ресурсів, Державного агентства земельних ресурсів України.
Так, наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 30.06.2011 року за № 227 затверджено План заходів з усунення порушень у сфері управління землями природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, причин та умов, що їм сприяють, посилення контролю за використанням таких земель [56];
- наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 29.09.2011 року за № 358 затверджено План заходів з усунення порушень вимог водного і земельного законодавства щодо використання і охорони земель водного фонду [57].
Таким чином, правове регулювання використання та охорони земель, що охоплює значну кількість нормативно-правових актів (Додаток Б), в умовах загострення екологічної ситуації в Україні має стати одним з найважливіших напрямків державної політики, оскільки поліпшення стану землі відкриває значні резерви збільшення обсягів виробництва сільськогосподарської продукції і забезпечує суттєве оздоровлення екологічних умов життя людини.
2.3 Правове регулювання контролю та юридичної відповідальності у сфері використання та охорони земель в Україні
Контроль за використанням і охороною земель відповідно до ст. 187 Земельного кодексу України полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і громадянами земельного законодавства.
Варто звернути увагу на те, що контроль здійснюється за усіма без винятку суб'єктами земельних відносин, а не тільки за юридичними і фізичними особами; стосується всіх земель, незалежно від форм власності.
Конкретні завдання, функції контролю за використанням та охороною земель, а також форми і методи його здійснення визначені в Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» від 19 червня 2003 року [39].
Метою контролю за використанням та охороною земель, що збігається з метою усієї екологічної діяльності є задоволення справедливих соціальних, економічних, екологічних потреб нинішнього і майбутнього поколінь у сфері розвитку й охорони навколишнього природного середовища [40].
Державний контроль за використанням та охороною земель здійснюють уповноважені органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель - спеціально уповноважені органи з питань екології та природних ресурсів. Уповноваженими органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів є Державне агентство земельних ресурсів України, Київське та Севастопольське міські управління та районні відділи земельних ресурсів. Ці органи у межах своїх повноважень здійснюють державний контроль за додержанням земельного законодавства, у тому числі встановленого порядку вилучення земельних ділянок, режиму їх використання, забезпечує в межах своїх повноважень реалізацію державної політики щодо кадрової роботи та державної служби, функціонування галузевої системи підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації працівників апарату Держземагентства України та його територіальних органів, а також підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління; розробляє плани заходів та організовує роботу своїх територіальних органів, надає їм методичну та практичну допомогу, контролює їх діяльність, уживає заходів до усунення виявлених недоліків і порушень; бере участь у державному регулюванні планування територій та розмежування земель державної і комунальної власності; здійснює державну реєстрацію земельних ділянок та державну реєстрацію права власності, права користування земельними ділянками (сервітут), права постійного користування земельними ділянками, договорів оренди земельних ділянок, права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), права забудови земельної ділянки (суперфіцій) та інше [41].
Спеціально уповноваженими органами з питань екології та природних ресурсів є Міністерство екології та природних ресурсів України. Відповідно до Указу Президента України від 13 квітня 2011 року про затвердження Положення про міністерство останнє здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання, відтворення і охорону природних ресурсів, відтворення та охорону земель, екологічну та у межах своєї компетенції радіаційну безпеку, охорону та використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду, збереження, відтворення і невиснажливе використання біо- та ландшафтного різноманіття, формування, збереження і використання екологічної мережі, з питань поводження з відходами (крім поводження з радіоактивними відходами), небезпечними хімічними речовинами, пестицидами та агрохімікатами, дотримання вимог біологічної і генетичної безпеки щодо біологічних об'єктів природного середовища при створенні, дослідженні та практичному використанні генетично модифікованих організмів (ГМО) у відкритій системі, здійснення державного геологічного контролю.
Земельний кодекс України встановлює такий вид контролю як громадський. Відповідно до Положення про громадських інспекторів з охорони довкілля, затвердженого наказом Мінекоресурсів України 27 лютого 2002 року, громадський контроль здійснюють громадські інспектори [42].
Основними завданнями громадського контролю у галузі охорони земель є: безпосередня участь громадськості у справах поліпшення екологічної ситуації, надання допомоги органам державного контролю у забезпеченні додержання вимог земельного законодавства підприємствами, установами, організаціями та громадянами, запобігання та виявлення порушень земельного законодавства, ліквідація їх наслідків та ін.
Відповідальність за порушення земельного законодавства - важлива складова правового забезпечення раціонального використання та охорони земель. Вона здійснюється у межах правовідносин між суб'єктом, який порушив приписи земельно-правової норми і державою в особі її органів - з другого. Юридична відповідальність спрямована на стимулювання додержання земельно-правових норм, відновлення порушених земельних прав, а також запобігання вчиненню земельних правопорушень.
Відповідальність за порушення земельного законодавства є міжгалузевим інститутом. Вона реалізується з використанням різних за характером заходів впливу на правопорушника. Специфіка її застосування у кожному випадку залежить від характеру правопорушення та конкретних обставин [28].
Юридичний зміст відповідальності полягає у безумовному обов'язку правопорушника зазнавати несприятливих наслідків особистого, майнового чи організаційного характеру. Вид і міра цих наслідків передбачені відповідними санкціями правових норм.
Юридична відповідальність за порушення земельного законодавства залежно від застосованих санкцій поділяється на адміністративну, кримінальну, цивільно-правову та дисциплінарну.
У правовій літературі іноді обґрунтовується необхідність виділення, поряд із традиційними видами відповідальності, ще й спеціальної відповідальності за порушення земельного законодавства. Спеціальною вважається відповідальність, яку становлять заходи правового впливу на порушників земельного законодавства, передбачені Земельним кодексом України та законодавством, що його доповнює. Так, до спеціальної земельно-правової відповідальності пропонують віднести примусове припинення права користування земельною ділянкою, обов'язок знести власником ділянки чи землекористувачем самовільно зведений об'єкт чи повернути самовільно зайняту земельну ділянку [28].
Відповідальність за порушення земельного законодавства настає лише за наявності відповідних підстав, якими є необхідна єдність її фактичних і правових передумов, без яких вона не може бути реалізована, тобто правопорушення.
Земельне правопорушення - це суспільно шкідлива дія чи бездіяльність, що суперечать нормам земельного права, за вчинення якої винна, деліктоздатна особа несе юридичну відповідальність.
Перелік видів правопорушень земельного законодавства закріплений у ст. 211 ЗК України. Він включає: а) укладення угод з порушенням земельного законодавства; б) самовільне зайняття земельних ділянок; в) псування сільськогосподарських угідь та інших земель, їх забруднення хімічними та радіоактивними речовинами і стічними водами, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами; г) розміщення, проектування, будівництво, введення в дію об'єктів, що негативно впливають на стан земель; ґ) невиконання вимог щодо використання земель за цільовим призначенням; д) порушення строків повернення тимчасово займаних земель або невиконання обов'язків щодо приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням; е) знищення межових знаків; є) приховування від обліку і реєстрації та перекручення даних про стан земель, розміри та кількість земельних ділянок; ж) не проведення рекультивації порушених земель та інші [4].
Наведений перелік не є вичерпним, тому ч.2 статті 211 ЗК України передбачено, що законом може бути встановлена відповідальність і за інші порушення земельного законодавства.
Відповідно до ст. 141 Земельного кодексу України, право користування земельною ділянкою припиняється в разі:
- використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;
- використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;
- систематична несплата земельного податку або орендної плати.
До речі, що стосується плати за землю у формі земельного податку або орендної плати, то ст.12 Закону України “Про плату за землю” визначає широке коло пільговиків, які звільняються від такого платежу або користуються його зменшеною сумою, а це - різноманітні підприємства, установи, організації, заклади, тощо. Також відсутній механізм інвентаризації платників податку. Така ситуація сприяє розвитку зловживань на цій основі, а тому вважаємо, що перелік слід кардинально переглянути і скоротити до мінімальної кількості пільговиків з метою недопущення безвідповідального ставлення до землі.
Разом з припиненням права користування землею, земельне законодавство передбачає також припинення права власності на землю (ст. 140 Земельного кодексу України).
Право користування землею і право власності на землю може бути також припинено у зв'язку з визнанням угод щодо землі недійсними. Мова йде тільки про випадки припинення права користування землею і права власності на землю, які за своїм змістом є санкціями, тому що є деякі інші випадки, наприклад, добровільна відмова від земельної ділянки тощо.
Однією з мір відповідальності згідно з земельним законодавством є відшкодування збитків, завданих у результаті його порушень (ст. 157 Земельного кодексу України). Відповідно до цієї статті відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами.
З урахування ступеня суспільної шкоди серед земельних правопорушень можна розрізняти злочини і проступки.
Кримінально-правова відповідальність за порушення земельного законодавства виявляється в кримінальному переслідуванні злочинних порушень земельного законодавства. Основним критерієм, що відрізняє кримінальне від інших правопорушень, є неоднаковий характер їх суспільної небезпеки. Кримінальне правопорушення особливо небезпечне для суспільства, а тому потрібні спеціальні державні примусові заходи.
Кримінальна відповідальність реалізується в суворо встановлених процесуальних формах, спрямованих на швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних і забезпечення правил застосування закону з тим, щоб кожен, хто вчинив злочин, отримав справедливе покарання, а невинний не був би притягнутий до кримінальної відповідальності.
Розділом VIII Кримінального кодексу України передбачені злочини проти довкілля. Серед них забруднення або псування земель (ст. 239 КК України), без господарське використання земель (ст.254 КК України), порушення правил екологічної безпеки (ст. 236 КК України) [43].
Посадові особи, винні в злочинному порушенні земельного законодавства, несуть відповідальність за статтями Кримінального кодексу України про посадові злочини, зокрема за ст. 364 - зловживання владою або службовим становищем; ст. 365 - перевищення влади або службових повноважень; ст. 367 - службова недбалість.
Посадова особа може нести кримінальну відповідальність за зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 Кримінального кодексу) за таких обставин:
а) при навмисному використанні свого службового становища всупереч інтересам служби;
б) якщо це діяння вчинене з корисливих мотивів чи інших особистих інтересів;
в) якщо було заподіяно істотну шкоду.
Отже, ст. 364 Кримінального кодексу застосовується при заподіянні істотної шкоди і наявності корисливих або інших особистих інтересів. За відсутності хоча б однієї з цих двох ознак зловживання владою або службовим становищем визнається не злочином, а дисциплінарним посадовим проступком. Це свідчить про те, що відповідальність за зловживання владою або службовим становищем, як засіб забезпечення додержання земельного законодавства, може бути застосовано в обмежених випадках.
Згідно зі ст. 365 КК (перевищення влади або службових повноважень) порушення земельного законодавства може бути кваліфіковано в разі умисного вчинення посадовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй прав чи повноважень, якщо вони заподіяли істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб. Цей склад злочину не передбачає такої ознаки, як користь або інша особиста зацікавленість. Мотиви, якими керувалась посадова особа, допускаючи перевищення влади або службових повноважень, не впливають на кваліфікацію діяння. Однак їх слід ураховувати при визначенні винній особі міри покарання [43].
За ст. 367 Кримінального кодексу злочинне порушення земельного законодавства може кваліфікуватись за наявності таких умов:
а) у разі невиконання або неналежного виконання службовою особою своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них;
б) при заподіянні істотної шкоди.
Відповідальність за недбалість настає у разі, якщо істотна шкода була об'єктивно зумовлена бездіяльністю посадової особи або неналежним виконанням нею своїх службовий обов'язків. Через відсутність вказаного причинного зв'язку не буде і складу вказаного злочину.
Особливо великої шкоди справі зміцнення законності в земельних відносинах завдає недооцінка суспільної небезпеки посадових злочинів, які викликають безгосподарність у використовуванні земель, псуванні цінних земельних угідь, внаслідок чого складається загрозливе становище щодо збереження і раціонального використання земельного фонду - головного нашого національного багатства.
Для посилення охорони земель необхідно підвищити відповідальність конкретних керівників за без господарське ставлення до землі. Адже сьогодні всі розуміють, що багато цінних земель пустують навколо тваринницьких ферм, тракторно-польових станів, уздовж внутрішньогосподарських доріг, полезахисних смуг, на ділянках кинутих силосних траншей, під старими непродуктивними садами, скиртами соломи, вигонами, загиблими лісосмугами.
Без господарське використання угідь через безгосподарне виконання своїх посадових обов'язків керівників господарств призводить до ерозії ґрунтів, заболочення, заростання земель чагарником, лісом, через що знижується родючість полів і частина земель вибуває із сільськогосподарського обороту, колективні сільськогосподарські підприємства, радгоспи зазнають великих збитків, але, як правило, за це ніхто не несе відповідальності.
За останні роки загострилась проблема підтоплення земель через підняття рівня ґрунтових вод внаслідок грубих порушень у проектуванні та будівництві, а також в експлуатації гідротехнічних і меліоративних систем.
У результаті того, що в багатьох господарствах земля використовується нераціонально, ми поступаємося розвинутим державам у врожайності полів, продуктивності праці та тваринництва, різноманітності та якості продуктів харчування.
Усуненню недоліків у використанні земель сприятиме притягнення до відповідальності, в тому числі кримінальної, винних посадових осіб, а це, у свою чергу, підвищить вимогливість з їхнього боку і вміле користування наданими їм правами.
Земля залишається незамінним засобом у сільськогосподарському виробництві, тому необхідно всебічно її охороняти і не допускати хижацького використовування, особливо коли мова йде про сільськогосподарські угіддя.
Державний примус до виконання вимог законодавства нерозривно пов'язаний з юридичною відповідальністю порушників та застосуванням до них юридичних санкцій. Заборона злочинів законом за допомогою кримінальних санкцій - це юридичне вираження їх небезпеки для суспільства.
Неправомірні дії (крім злочинів), які порушують земельний правопорядок, належать до проступків, які у свою чергу поділяються на дисциплінарні, адміністративні та цивільно-правові.
До земельних правопорушень екологічної спрямованості належать ті правопорушення, вчинення яких пов'язане з заподіянням шкоди землі. До них відноситься: псування сільськогосподарських угідь, їх забруднення хімічними та радіоактивними речовинами і стічними водами, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами; невиконання умов знімання, збереження і нанесення родючого шару ґрунту [28].
Держава і господарства виділяють значні капіталовкладення для створення нових поливних земель, вапнування кислих ґрунтів, очищення полів від кущів і каміння, покращання природних кормових угідь, боротьбу з водною і вітровою ерозією. І хоча ведеться велика робота з організації охорони ґрунтів, є ще недоліки, зокрема, порушення встановлених сівозмін, невнесення в землю добрив та інших порушень агротехніки; має місце і пряма безгосподарність, що призводить до зниження родючості ґрунтів і погіршення їх якісного складу. Винні в цьому мають нести майнову відповідальність.
Як свідчить практика, чинні норми цивільного права і спеціальні норми про відшкодування збитків, завданих порушеннями земельного законодавства, не забезпечують повного і беззастережного цивільно-правового регулювання і охорони земельних відносин.
Серед порушень земельного законодавства, які зумовлюють настання цивільно-правової відповідальності, самостійну групу становлять угоди щодо земельних ділянок, які укладені із порушенням встановленого законом порядку, тобто не відповідають вимогам закону. Стаття 210 ЗК України передбачає, що такі угоди (купівлі-продажу, дарування, застави, обміну земельних ділянок) визнаються недійсними за рішенням суду. Ця норма наводить вичерпний перелік таких цивільно-правовий угод.
Правовою основою цивільно-правової відповідальності у галузі земельних відносин є вимоги ЗК України (статті 156, 157, 211), статті інших законів, а також норми спеціальних нормативних актів. З урахуванням того, що загальні принципи цивільно-правової відповідальності закріплені земельним законодавством щодо відносин з використання та охорони земель, норми цивільного законодавства застосовуються субсидіарна, якщо ці відносини не регулюються спеціальним законом [44].
У земельному законодавстві визначений порядок припинення права власності на землю та права користування земельною ділянкою. Однією з мір відповідальності згідно з земельним законодавством є відшкодування збитків, завданих у результаті його порушень (ст. 157 Земельного кодексу України). Відповідно до цієї статті відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами. Існує й такий захід впливу щодо порушників земельного законодавства, як повернення самовільно зайнятих земельних ділянок. Стаття 212 Земельного кодексу України наголошує, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду [4].
Іншим видом відповідальності є адміністративна, яка встановлюється Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Адміністративна відповідальність пов'язана із застосуванням уповноваженими органами і посадовими особами адміністративних стягнень до суб'єктів, винних у вчиненні адміністративного проступку у галузі земельних відносин.
Серед усіх видів адміністративної відповідальності за порушення земельною законодавства впливовим вважається грошовий штраф. Ця міра поєднує в собі і моральний, і матеріальний вплив на порушника.
Кодекс України про адміністративні правопорушення передбачає накладення, штрафу за псування і забруднення сільськогосподарських та інших земель (ст. 52). Згідно з цією статтею „псування сільськогосподарських та інших земель, забруднення їх хімічними і радіоактивними речовинами, неочищеними стічними ведами, виробничими та іншими відходами, а так само невжиття заходів по боротьбі з бур'янами -- тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від шести до дванадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб -- від восьми до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян” [28].
Стаття 53 цього Кодексу передбачає накладення штрафу за порушення правил використання земель: „Використання земель не за цільовим призначенням, невиконання природоохоронного режиму використання земель, розміщення, проектування, будівництво, введення в дію об'єктів, які негативно впливають на стан земель, неправильна експлуатація, знищення або пошкодження протиерозійних гідротехнічних споруд, захисних лісонасаджень -- тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від п'яти до двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб -- від двадцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян” [45].
Стаття 53-1 КпАП передбачає накладення штрафу за самовільне зайняття земельної ділянки: на громадян -- від десяти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб -- від восьми до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Накладення штрафів у різних розмірах тягнуть також такі правопорушення:
а) самовільне відхилення від проектів внутрішньогосподарського землеустрою (ст. 55 КпАП);
б) знищення межових знаків (ст. 56 КпАП);
в) незаконне використання земель державного лісового фонду (ст. 63 КпАП).
Незважаючи на притаманну адміністративній відповідальності ефективність, вона рідко застосовується у сфері охорони земельних відносин. І зовсім не через те, що в цьому немає потреби, а тому, що державні органи і посадові особи, які компетентні застосовувати адміністративну відповідальність, не завжди реагують на порушення земельного законодавства. Вони нібито не помічають тих правопорушень, за які винні мають бути притягнуті до адміністративної відповідальності. Це завдає шкоди охороні прав землевласників і землекористувачів, справі зміцнення законності у сфері земельних відносин [46, с. 6-18].
Формами прояву відновлювальних заходів у земельних відносинах є: повернення землевласникам і землекористувачам самовільно захоплених чи незаконно вилучених у них земель; доведення земельних ділянок до стану, придатного для використання за призначенням після проведення розвідувальних робіт; погашення заборгованості з земельного податку або орендної плати за землю; відновлення принципу використання земель за цільовим призначенням на випадок його порушення; усунення інших наслідків порушень земельного законодавства, що були допущені [46, с. 4-9].
Висновки до розділу II
1. Використання та охорона земель в Україні є однією з найважливіших функцій державного управління у галузі земельних відносин, що визначає перспективи раціонального землекористування і являє собою діяльність уповноважених органів державної влади та місцевого самоврядування, яка полягає у створенні та впровадженні перспективних програм (схем) використання й охорони земельних ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, історичних, географічних, демографічних та інших особливостей конкретних територій, а також у прийнятті на їх основі відповідних рішень.
Обов'язок забезпечення охорони земель у процесі їх використання закон покладає і на власників та користувачів земельних ділянок. Тому суб'єктами правової охорони земель є і громадяни України та юридичні особи.
Об'єктом використання та охорони земель є всі землі, на які поширюється суверенітет України.
Класифікація земель як об'єкта правової охорони має не лише теоретичне значення, а й має прикладний характер. Внаслідок проведення такої класифікації виявляють землі, охорона яких належить до відповідного суб'єкта.
У зв`язку з цим Земельний кодекс України розподіляє всі землі ще й за їх призначенням: землі житлової та громадської забудови, землі природно-заповідного фонду, землі оздоровчого призначення, землі рекреаційного призначення, землі історико-культурного призначення, землі лісогосподарського призначення, землі водного фонду, землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
2. Форми правового регулювання, які використовуються з метою визначення правового статусу державних органів, наділених повноваженнями у сфері земельних відносин, а також їх практичної реалізації мають велике значення в наданні їм належної структурної організованості, раціонального функціонування та системи взаємодії.
Важливо, щоб самі форми правового регулювання державного управління були узгоджені як по своєму характеру, так і по змісту, складали у сукупності систему правового регулювання.
Насамперед важливо своєчасність прийняття відповідних правових норм та їх актуальність. Досвід показує, що запізнення в нормативному оформленні виникаючих управлінських зв`язків, призводять до того, що якісно нові явища доводиться штучно "втискати" в застарілі правові рамки, складається враження, начебто правові норми взагалі заважають управлінню.
Необхідно вміти вибрати норми, які б довгий час зберігали свою здатність відповідати реаліям життя. Багато чого залежить від повноти та внутрішньої узгодженості правових норм. Тут доречно йти по шляху створення великих комплексних правових актів, де б управлінські феномени (елементи, їх взаємозв`язки, підсистеми) отримували вичерпне правове оформлення.
У світлі таких вимог досить логічно, що основне значення в правовому регулюванні належить Конституції держави як нормативно-правовому акту вищої юридичної сили в країні та головне все ж таки полягає в її практичній реалізації, в тому, як вона впливає на стан та розвиток суспільства.
Також, важливу роль відіграють галузеві нормативні акти серед яких Земельний кодекс, як головний закон, що регулює земельні відносини, містить розділ, присвячений охороні земель. Також це ряд законів та підзаконних нормативно-правових актів, які регулюють саме вищевказані правовідносини.
Україна як самостійна держава підписала й ратифікувала низку міжнародних договорів, що регулюють екологічні відносини у планетарному масштабі, в тому числі й відносини щодо охорони земель.
3. Контроль за використанням і охороною земель відповідно до ст. 187 Земельного кодексу України полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і громадянами земельного законодавства.
Контроль здійснюється за усіма без винятку суб'єктами земельних відносин, а не тільки за юридичними і фізичними особами; стосується всіх земель, незалежно від форм власності.
В Законі України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» від 19 червня 2003 року визначені конкретні завдання, функції контролю за використанням та охороною земель, а також форми і методи його здійснення визначені.
Метою контролю за використанням та охороною земель, що збігається з метою усієї екологічної діяльності є задоволення справедливих соціальних, економічних, екологічних потреб нинішнього і майбутнього поколінь у сфері розвитку й охорони навколишнього природного середовища.
Державний контроль за використанням та охороною земель здійснюють уповноважені органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель - спеціально уповноважені органи з питань екології та природних ресурсів.
Земельний кодекс України встановлює такий вид контролю як громадський.
Відповідальність за порушення земельного законодавства - важлива складова правового забезпечення раціонального використання та охорони земель. Вона здійснюється у межах правовідносин між суб'єктом, який порушив приписи земельно-правової норми і державою в особі її органів - з другого. Юридична відповідальність спрямована на стимулювання додержання земельно-правових норм, відновлення порушених земельних прав, а також запобігання вчиненню земельних правопорушень.
Відповідальність за порушення земельного законодавства є міжгалузевим інститутом. Вона реалізується з використанням різних за характером заходів впливу на правопорушника. Специфіка її застосування у кожному випадку залежить від характеру правопорушення та конкретних обставин.
Розділ III. Удосконалення правового регулювання використання та охорони земель в Україні
3.1 Об'єктивна необхідність удосконалення правового регулювання охорони та використання земель в Україні
Забезпечення раціонального використання та охорони земель - один з основоположних принципів Земельного кодексу України. На сьогодні прийнято значну кількість нормативно-правових актів, спрямованих на регулювання земельних відносин, раціональне використання і охорону земель. Однак незважаючи на це, їх положення недостатньо чітко або взагалі не виконуються. Більше того, окремі статті законів слід докорінно змінити або взагалі вилучити.
Земельна реформа не створила екологічно сталого збалансованого землекористування. Держава фактично відмовилась від управління земельними ресурсами, примножила чисельність землевласників (тобто об'єктивно значно ускладнила процес регулювання), і водночас не сформувала чіткої законодавчої бази. Криза в економіці, достатньо жорсткі, переважно монетарні, шляхи переходу до ринку, явне відставання банківської сфери, дуже складна і невигідна процедура кредитування - все це сприяло тому, що питання охорони земель стали другорядними.
Слід констатувати також відсутність належного контролю за здійсненням реформи і науково обґрунтованої земельної стратегії. Одним з істотних недоліків правового забезпечення земельної реформи є відсутність її екологічної зорієнтованості, тому її здійснення без урахування найважливіших екологічних аспектів може призвести до подальшого розвитку кризових екологічних явищ, в першу чергу в сільському господарстві.
Відбуваються також погіршення земель сільськогосподарського призначення, руйнування їх ґрунтового покриву, зниження родючості тощо. Специфічними рисами цих земель є значний рівень їх розораності і еродованості. Це потребує формування в державі особливого підходу до визначення правового режиму використання зазначених земель. Закріплені в законі дві право утворюючі ознаки (надання для потреб сільського господарства або призначеність для цих цілей) фактично не враховують природних властивостей і якостей даних земель як елемента екосистеми. Між тим до земель сільськогосподарського призначення доцільно відносити землі, для яких характерними ознаками є наявність родючого ґрунтового покриву, клімату, водних ресурсів та рельєфу в такій єдності і такому взаємозв'язку, що за умови раціонального використання і збереження природних характеристик вони можуть бути придатними для потреб сільськогосподарського виробництва.
Держава має здійснювати першочергові земельно-правові заходи щодо даних земель. Разом з тим першочерговість тут повинна бути розумною, враховувати всі фактичні обставини в конкретній ситуації: забезпечення поєднання земельних, економічних та інших інтересів усіх суб'єктів; повне забезпечення продуктами сільськогосподарського виробництва населення країни, а також промисловості відповідною сировиною; необхідність у забезпеченні належної охорони орних земель в процесі їх використання з урахуванням екологічного спрямування тощо. Зазначені землі повинні вводитися в товарообіг у виняткових випадках, точно встановлених законодавством, що дозволить запобігти спекуляції ними.
У сучасних умовах потребує належного вирішення і проблема використання земель населених пунктів. До земель цих пунктів слід відносити землі міст, селищ міського типу і сільських населених пунктів, які розташовані в межах цих пунктів, перебувають у безпосередньому віданні міських, селищних або сільських рад, надані для містобудівних потреб або призначені для цих цілей відповідно до містобудівної документації і виступають основою для формування повноцінного середовища життєдіяльності людей.
Оскільки, в межах населених пунктів крім власне земель населених пунктів можуть знаходиться й інші землі, склад власне земель населених пунктів повинен включати лише землі забудови, загального користування і ділянки, які використовуються органами комунального господарства.
Загалом, чинне законодавство України у сфері охорони та використання земель характеризується значними диспропорціями, зокрема:
- надзвичайно високим, економічно та екологічно необґрунтованим рівнем господарського (передусім -- сільськогосподарського) освоєння території;
- значними площами та низькою щільністю забудови виробничих територій;
- нераціональним розміщенням виробничих та житлових територій;
- малою часткою територій природоохоронного, рекреаційного, оздоровчого, історико-культурного призначення;
- наявністю значних територій, використання яких законодавчо обмежується та вимагає спеціального охоронного режиму господарювання (територія радіаційного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, санітарно-захисні та охоронні зони підприємств промисловості, транспорту та зв'язку, об'єкти природно-заповідного фонду та історико-культурного призначення, курорти, річки, моря, озера, водосховища та інші водойми, водозабори);
- територіальною невідповідністю розміщення водоємних виробництв місцевим водним ресурсам.
Санітарно-епідемічний та екологічний стан території України, рівень природно-техногенної безпеки характеризується:
- деформованою структурою господарського комплексу при переважанні виробництв з ресурсовитратними, екологічно небезпечними технологіями та значним зношенням основних фондів;
- високим рівнем забруднення навколишнього природного середовища багатьох регіонів, недостатнім розвитком екологічної інфраструктури;
- наявністю значних територій, що зазнають постійного впливу небезпечних геологічних процесів.
Внаслідок цього територія України відзначається надмірним техногенним навантаженням на довкілля, високим ступенем його забруднення та природно-техногенної небезпеки.
Це призводить до необхідності розселення з таких територій. Але існують певні недоліки щодо функціонування системи розселення. Зокрема до них належать:
- неузгодженість соціального, економічного, містобудівного та екологічного аспектів розвитку населених пунктів та прилеглих територій;
- надмірна концентрація населення і виробництва у великих містах;
- уповільнений розвиток більшості середніх і малих міст, селищ та сіл;
- ексцентричне територіальне розташування більшості обласних центрів, недостатній розвиток у центрах внутрішньо обласних систем розселення (особливо міжрайонних, районних) об'єктів соціально-культурного обслуговування населення прилеглих територій та транспортних зв'язків, що не дає змоги забезпечити створення для кожного громадянина (незалежно від місця його проживання) рівних умов доступності до цих об'єктів;
- недостатній рівень розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури населених пунктів.
Основною причиною цих недоліків є відсутність науково обґрунтованої загальнодержавної стратегії ефективного використання території країни [58, с.109, 165-168 ].
3.2 Напрями удосконалення чинного законодавства щодо використання та охорони земель в Україні
Від стану природних якостей земель безпосередньо залежить і стан інших об'єктів природи, всього довкілля, нарешті здоров'я людей.
Забезпечення належного стану земель пов'язане в першу чергу з їх охороною, яка здійснюється в тому числі і шляхом реалізації правових заходів. Охорона земель є не локальною, а загальносуспільною справою, оскільки вона забезпечує інтереси не лише безпосередньо тих суб'єктів, які використовують землі, а всього суспільства. У зв'язку з цим у Конституції України (ст. 14) знайшло своє закріплення положення про те, що земля є основним національним багатством, яке перебуває під особливою охороною держави [27].
У тому випадку, коли йдеться про охорону земель у комплексі з іншими природними ресурсами, мають на увазі особливості охорони земель у сукупності з іншими природними ресурсами.
У зв'язку з тим, що всі природні ресурси фактично є різною формою цільового використання земель, питання охорони та збереження окремих природних ресурсів так чи інакше пов'язане з охороною і використанням земель. Таке положення фактично обумовлене комплексним підходом до природокористування. Він базується на органічній єдності самої природи. Взаємозв'язок природних ресурсів у їх природному стані означає перш за все взаємозалежність якості і стану одного їх виду від стану інших видів.
З точки зору комплексного підходу природні ресурси не можна розглядати ізольовано один від одного і планувати їх охорону та використання, оскільки невідомо, які наслідки для майбутнього стану останніх спричиняє сучасна експлуатація кожного із них. Це в свою чергу висуває на порядок денний проблему розробки тенденцій розвитку сучасного законодавства про охорону як окремих, так і всіх разом взятих природних ресурсів. При цьому слід мати на увазі, що серед умов ефективності і дієвості законодавства про охорону природних ресурсів важливим є закріплення в ньому не тільки соціально-економічних, але й екологічних вимог, тобто вимог законів розвитку природи. При регулюванні земельних відносин необхідно враховувати екологічний зв'язок землі з іншими елементами природного комплексу і вплив земле використання на навколишнє природне середовище [59, с. 245].
Забезпечення охорони суміжних природних ресурсів при використанні земель із врахуванням органічного взаємозв'язку всіх природних об'єктів в єдиному біогеоценозі пов'язане з тим, що однією з правових форм реалізації цієї екологічної вимоги є право земле використання. Саме цей інститут здатний забезпечити раціональне використання земель, їх охорону, а також охорону інших природних ресурсів. При цьому треба виходити із нерозривного взаємозв'язку і єдності використання і охорони земель у процесі їх безпосередньої експлуатації та включати в цю єдність і третій елемент -- охорону суміжних природних ресурсів або охорону довкілля в цілому.
Землевикористання, з одного боку, повинно максимально задовольняти потреби людей, а з другого -- забезпечувати охорону землі як джерело задоволення цих потреб. В основу такого підходу покладений нерозривний зв'язок і єдність використання і охорони земель у процесі їх безпосередньої експлуатації. В цьому в зазначену єдність треба включати і третій елемент -- охорону суміжних природних ресурсів.
Землевикористання як одна із форм взаємодії суспільства і природи повинна включати вимоги об'єктивно необхідного раціонального використання даного об'єкта природи, вимоги збереження якості цього об'єкта і вимоги враховувати екологічну взаємодію всіх об'єктів природи.
Охорону природи неможливо забезпечити за межами відносин по використанню природних ресурсів, оскільки саме в цій сфері відбувається найбільш значний вплив на навколишнє середовище. В той же час слід зазначити, що право землевикористання не є тією універсальною формою, яка забезпечує охорону земель у цілому. Коли антропогенний вплив на землю відбувається в результаті господарської діяльності, не пов'язаної безпосередньо із земле використанням, охорона земель здійснюється в інших правових формах.
Охороні земель та суміжних природних ресурсів повинна сприяти екологізація земельно-правових приписів. Екологізація законодавства -- це впровадження правил екологічного захисту до змісту норм, що регулюють господарську, рекреаційну та іншу діяльність, пов'язану тією чи іншою мірою із впливом на навколишнє середовище. Будь-яка господарська діяльність, пов'язана із впливом на довкілля, в першу чергу передбачає користування землею чи іншими об'єктами природи у визначених законом цілях. У зв'язку з цим екологізація земельного законодавства полягає, по-перше, в існуванні і в подальшому розвитку норм про охорону земель, які використовуються, по-друге, в існуванні і розвитку норм про охорону суміжних природних об'єктів у процесі використання земель [62, с. 146].
Закріплення і розвиток у праві землевикористання вимог охорони суміжних природних ресурсів має отримати свій конкретний прояв у формуванні відповідних конкретних обов'язків кожного землекористувача чи власника земельної ділянки.
Одним із аспектів екологізації права земле використання є створення моделі поведінки суб'єкта, яка б одночасно включала раціональне використання земельної ділянки у встановлених в законі цілях і охорону цієї земельної ділянки. При цьому охорона може здійснюватися як у формі регулювання способу використання цього об'єкта природи, так і у формі покладення на суб'єкта додаткових обов'язків, обмежень чи заборон.
Вплив землевикористання на сучасну екологічну ситуацію в першу чергу обумовлений природними і економічними характеристиками землі як об'єкта природи. Відомо, що всі природні ресурси в єдиному біогеоценозі пов'язані між собою, але центральною, цементуючою ланкою є земля, яка виступає перш за все як територіальна база. Саме завдяки цьому фактору вона має безпосередній зв'язок з усіма іншими природними ресурсами: надрами, рослинним світом, водами та ін.
В умовах науково-технічного прогресу вплив землевикористання на навколишнє середовище диктує необхідність визначення оптимального співвідношення між раціональними використанням землі і охороною навколишнього середовища в цілому.
Правове регулювання земельних відносин значною мірою передбачає і організацію господарської експлуатацію інших природних ресурсів.
Підсилення екологічної спрямованості інституту права землевикористання передбачає перш за все необхідність врахування при конструюванні прав і обов'язків землекористувачів тих негативних наслідків, які можуть мати місце при безпосередньому використанні землі, до інших природних ресурсів [64, с.64-89].
Проблеми у сфері охорони земель значною мірою зумовлені незавершеністю процесу інвентаризації і автоматизації системи ведення державного земельного кадастру, недосконалістю землевпорядної документації та недостатністю нормативно-правового забезпечення, проведення освітньої та просвітницької роботи, низькою інституціональною спроможністю відповідних органів виконавчої влади.
Наміри та потреби використання окремих територій, визначені у державних програмах економічного і соціального розвитку, інших державних програмах, схемах розвитку галузей економіки, передбачають необхідність значного збільшення територій природоохоронного, рекреаційного, оздоровчого, історико-культурного призначення, а також житлової та громадської забудови з підвищенням ефективності використання земель населених пунктів, скорочення площі ріллі та виробничих територій (особливо під відкритими розробками, кар'єрами, шахтами, відповідними спорудами транспорту і зв'язку) з передачею вивільнених земель для інших видів використання.
Подобные документы
Визначення і характеристика водних ресурсів як об'єктів правової охорони. Аналіз проблеми використання вод низької якості з джерел водопостачання. Правове регулювання пріоритету питного водопостачання. Відповідальність за порушення водного законодавства.
контрольная работа [36,1 K], добавлен 27.01.2012Земля як об’єкт правової охорони. Юридична відповідальність за порушення земельного законодавства. Організаційно-правові заходи охорони земель. Раціональне використання земель та підвищення родючості ґрунтів. Подолання екологічної кризи в Україні.
контрольная работа [28,3 K], добавлен 08.10.2009Рослинний світ, як об'єкт правової охорони та використання. Правове регулювання суспільних відносин, які виникають у сфері охорони, використання та відтворення рослин і багаторічних насаджень сільськогосподарського призначення. Лісове законодавство.
реферат [25,0 K], добавлен 22.04.2011Вихідні засади політики екологічної безпеки, сформульовані у Декларації про державний суверенітет України. Метод правового регулювання екологiчних відносин. Правовi заходи охорони земель у процесі землевикористання. Проблема охорони земель в Україні.
контрольная работа [30,0 K], добавлен 16.12.2007Стан та розвиток законодавства у сфері охорони земель. Аналіз правового забезпечення основних заходів у галузі охорони земель. Проблеми правового забезпечення охорони земель в умовах земельної реформи. Шляхи вирішення проблем правового забезпечення.
дипломная работа [346,8 K], добавлен 03.08.2014Характеристика розвитку сучасного стану законодавства, державна комплексна система спостереження за станом земель. Планування в галузі використання та стимулювання впровадження заходів щодо використання та охорони земель і підвищення родючості ґрунтів.
дипломная работа [523,3 K], добавлен 01.08.2014Води як об’єкт правового регулювання використання, відтворення та охорони. Особливості управління і контролю в галузі використання, відтворення та охорони вод. Право та класифікація водокористування. Відповідальність за порушення водного законодавства.
курсовая работа [42,5 K], добавлен 13.09.2010Вода як об'єкт охорони, використання та відновлення. Правові форми режимів охорони вод в Україні. Відповідальність за порушення водного законодавства. Роль органів внутрішніх справ у забезпеченні охорони, використання та відновлення водного фонду.
курсовая работа [53,1 K], добавлен 06.08.2008Земельні відносини в Україні в минулому. Розвиток земельних відносин у незалежній Україні. Поняття, зміст і функції управління. Земельний фонд України як об'єкт правового регулювання. Система органів управління у галузі використання та охорони земель.
курсовая работа [60,8 K], добавлен 27.05.2014Правові відносини з використання, власності, управління та охорони тваринного світу в Україні. Види права користування. Державне управління та контроль у галузі використання та охорони тваринного світу. Відповідальність за порушення законодавства.
курсовая работа [79,3 K], добавлен 06.12.2013
