Заповіт як односторонній правочин: умови його дійсності

При вирішенні питання про визнання заповіту недійсним, треба враховувати, що якщо в заповіті є помилки або неточності які самі по собі не суперечать правилам вчинення правочину чи формі правочину, то такий заповіт не може бути визнаний недійсним за таких підстав.

Приклад з судової практики:

Громадядни Ф. звернувся до одного з районних судів Запорізької області про визнання заповіту недійсним, укладеного його дружиною, громадянкою Ф.Л., померлою 13.02.2003 року. Позивач вважав, що заповіт є недійсним, так як в заповіті неправильно вказано місце народження Ф.Л. та відсутні паспортні дані заповідача. Рішенням районного суду Запорізької області від 30 вересня 2008 року позов громадяднина Ф. задоволено, заповіт визнано недійсним.

Ухвалюючи рішення про визнання заповіту недійсним суд виходив з того, що заповіт складено з порушенням вимог щодо його форми та правил посвідчення.

При цьому суд першої інстанції не врахував, що за ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання вчинення правочину стороною, вимог, які встановлені ч. 1-3, 5-6 ст. 203 ЦК України вимог вільного волевиявлення учасника правочину та вимог щодо вчинення правочину у формі, встановленій законом. Розбіжності у назві місця народження заповідача, які зазначені у заповіті та у її паспорті не свідчать про складення заповіту з порушенням письмової форми і правил посвідчення, також не свідчать про порушення вільного волевиявлення заповідача при складенні заповіту.

Тому, зважаючи на порушення норм матеріального права рішення було оскаржене в апеляційному порядку. Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 09 грудня 2008 року зазначене рішення суду першої інстанції було скасоване, ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

За позовом заінтересованої особи суд також може визнати заповіт недійсним, якщо він був складений особою під впливом фізичного або психічного насильства, або особою, яка через стійкий розлад здоров'я не усвідомлювала значення своїх дій та ( або) не могла керувати ними. Для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу (стаття 145 ЦПК).

Слід врахувати, що при поданні позовів про визнання частково недійсним свідоцтва про права на спадщину виданого на підставі заповіту, треба ставити вимоги і про визнання заповіту частково недійсним[7].

Відповідно до статті 1301 ЦК свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом.

Іншими підставами можуть бути:

- визнання заповіту недійсним;

- визнання відмови від спадщини недійсною;

- визнання шлюбу недійсним;

- порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб[11].

Висновки

Заповіт - це розпорядження фізичної особи (спадкодавця) щодо свого майна на випадок своєї смерті, вчинене у встановленому законом порядку. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Як односторонній правочин заповіт характеризується рядом специфічних ознак:

- це -- односторонній правочин, він вважається дійсним після того, як заповідач у встановленому порядку і в належній формі виявить свою волю. Про складення заповіту заповідач може сповістити своїх спадкоємців чи інших заінтересованих осіб, а може і не знайомити їх із своєю останньою волею, це ніяк не впливає на дійсність заповіту;

- особливість заповіту полягає в тому, що цей правочин настільки тісно пов'язаний з особою заповідача, що виключає його складання за допомогою представника;

- заповідач може наділити своїх спадкоємців лише тими правами та обов'язками, які йому належать або будуть належати на день смерті, оскільки в іншому випадку його волю виконати неможливо;

- оскільки заповіт становить собою розпорядження заповідача на випадок смерті, то правові наслідки настануть лише за необхідної умови -- смерті заповідача. Заінтересовані особи не можуть оскаржити заповіт, навіть якщо їм став відомий його зміст, оскільки заповіт вступає в силу лише після смерті заповідача.

Відповідно до положень цивільного законодавства (ч. 1 ст. 1235 ЦК) заповідач має право залишити за заповітом усе своє майно або його частину будь-яким учасникам цивільних відносин -- як фізичним особам (незалежно від того, входять вони чи ні у коло спадкоємців за законом), так і юридичним, а також державі, територіальній громаді тощо. У цьому виявляється один з найважливіших принципів спадкового права -- принцип свободи заповіту. Заповідач, складаючи заповіт, не зв'язаний ані колом спадкоємців за законом, ані черговістю їх закликання до спадкування: навіть за умови наявності спадкоємців першої черги, заповідач може заповісти все своє майно будь-кому зі спадкоємців наступних черг чи, взагалі, зовсім сторонній особі, -- все це не впливатиме на дійсність заповіту.

Заповіт має бути складений у письмовій формі і нотаріально посвідчений. Особливість заповіту полягає в тому, що він містить в собі волю спадкодавця, яку він висловив ще за життя, але безпосереднє здійснення цієї волі можливе лише за умови смерті спадкодавця.

Формі заповіту у ЦК присвячено ст. 1247-1257.

Заповіт як нотаріальна дія не має чітко визначеного місця його вчинення. Він може бути посвідчений як державним нотаріусом, так і приватним, органами та посадовими особами, які входять до складу системи нотаріату, а також посадовими особами, яким чинне законодавство надає право посвідчувати заповіти; останні за своїм значенням прирівнюються до нотаріально посвідчених.

Найчастіше виконання заповіту здійснюють призначені спадкодавцем спадкоємці. Якщо заповіт складено на користь кількох осіб, виконання заповіту може бути доручено комусь із них. Коли заповіт складено на користь однієї особи, то виконання заповіту може бути покладено на особу, яка не є спадкоємцем за заповітом. Якщо заповідач не призначив виконавця заповіту або якщо особа, яка була призначена, відмовилася від виконання заповіту, спадкоємці мають право обрати виконавця з-поміж себе або призначити іншу особу.

Спадкоємці, у свою чергу, мають право контролювати дії виконавця заповіту.

Виконавець заповіту після завершення дій, пов'язаних з виконанням заповіту, подає спадкоємцям та їх законним представникам остаточний звіт у письмовій формі про виконання своїх повноважень.

За життя заповідач має право змінити складений заповіт або взагалі його скасувати.

Стаття 1254 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) передбачає два способи скасування заповіту:

- скасувати заповіт шляхом вчинення самостійного одностороннього правочину - скасування заповіту;

- скласти новий заповіт, який скасує попередній.

Заповіт може бути визнано недійсним з часу його укладення у разі, якщо:

- заповіт уклала особа, яку визнано в судовому порядку недієздатною або котра не досягла віку заповідальної дієздатності;

- заповідач не підписав особисто заповіт і за його проханням заповіт не підписаний іншим громадянином;

- за проханням заповідача заповіт підписано особою, яка не мала права його підписувати;

- заповіт посвідчений особою, якій чинне законодавство таких повноважень не надає.

Підстави визнання заповіту недійсним можуть бути встановлені і після відкриття спадщини:

- складання іншого заповіту який, по суті, скасував попередній;

- встановлення обставин, які створили волю заповідача на момент укладання заповіту (насильство, обман, помилка);

- встановлення факту, що на момент складання заповіту заповідач не здатний був усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Заповіт може бути визнано недійсним також і в певній частині, якщо:

- заповідач позбавив права на спадщину обов'язкових спадкоємців;

- розпорядився всім майном, хоча йому належала лише частка (наприклад, не врахував частки подружжя в спільному майні подружжя);

- умовами отримання спадщини, визначені в заповіті, суперечить законодавству, обмежують правоздатність спадкоємця, є аморальним та ін.

Список використаної літератури

1. Конституція України / Відомості Верховної Ради України (ВВР) - 1996. - № 30. - ст. 141 [Електронний ресурс]

2. Закон України « Про нотаріат» в ред. від 01.01.2013 / Відомості Верховної Ради України (ВВР) - 1993. - №39. - ст.383.

3. Наказ «Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» зі змінами від 26.12.2012.

4. Лист Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27.09.2012 № 10-1387/0/4-12 «Про практику застосування судами при розгляді справ окремих норм законодавства про власність та спадкування» [Електронний ресурс]

5. Постанова Пленуму ВСУ від 30.05.2008 №7 «Про судову практику у справах про спадкування» [Електронний ресурс]

6. Галюк В.В. Поняття заповіту/Галюк В.В. Курс цивільного та сімейного права [Електронний ресурс]

7. Деякі питання визнання заповіту недійсним. Практичні аспекти/Юридичний портал України [Електронний ресурс]

8. Дзера О.В. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України [Електронний ресурс]

9. Дзера О.В. Цивільне право України. Особлива частина

10.Домбругова А. Спадкування за заповітом: деякі правові аспекти/За матеріалами газети «Юридичний вісник України» від 8-21 травня 2004 року №19-20. [Електронний ресурс]

11. Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката. Частина 1/Підстави недійсності заповіту. Підготовка позову до суду. [Електронний ресурс]

12. Загальне поняття про спадщину. Спадкування за заповітом, за законом. Прийняття спадщини. [Електронний ресурс]

13. Заліська Н. Як скасувати або змінити заповіт.

14. Заіка Ю.О. Українське цивільне право. [Електронний ресурс]

15. Капелька Н.М. Порядок призначення виконавця заповіту. [Електронний ресурс] // Газета Київської міської ради «Хрещатик» - 2008. - №43(3259).

16. Ковальчук Я. Доктринальні аспекти юридичного складу свободи заповіту [Електронний ресурс] // Юридичний журнал - 2010. - №10.

17. Коротюк О.В. Науково-практичний коментар ЗУ « Про нотаріат» [Електронний ресурс]

18. Панченко М.І. Цивільне право України [Електронний ресурс]

19. Підопригора О.А. Цивільне право [Електронний ресурс] : підручник для студентів юрид.вузів та факультетів. - К.: Вентурі, 1997. - 480 с.

20. Посвідчення заповітів/ Юридичні послуги Online.

21. Старцев О.В. Харитонов Є.О. Цивільне право України

22. Харитонов Є.О. Цивільне право України [Електронний ресурс]

23. Що розуміють під терміном правочин? Які загальні вимоги, додержання яких необхідне для його чинності?

24. Який розмір ставки державного мита за нотаріальне посвідчення зfповітів? Які із заповітів прирівнюються до нотаріально посвідчених? [Електронний ресурс] / «Вісник податкової служби України». - 2003. - №32(266) - С.36.

Размещено на Allbest.ru