Договір довічного утримання

Момент виникнення права власності на майно, передане за договором довічного утримання (догляду), визначається за правилами ст. 334 ЦКУ, про що прямо зазначено у відсилочній нормі ст. 748 ЦКУ. Оскільки договір довічного утримання (догляду) є реальним, то передання майна здійснюється на стадії його укладення. Підхід до вирішення питання про момент виникнення права власності за нотаріально посвідченими договорами чи договорами, які підлягають державній реєстрації, свідчить про те, що законодавець не надає жодного правового значення факту передання майна. Такий підхід э невірним, хоча зручним для практичного застосування. Момент виникнення права власності формалізовано. Незалежно від фактичних дій сторін, набуття права власності за всіма договорами, що підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, пов'язується з моментами публічного засвідчення своїх намірів.

Практика укладення і виконання договорів довічного утримання свідчить, що фізичне передання у власність майна за договором може взагалі не здійснюватися. Набувач набуває право власності на майно, зокрема нерухоме майно, але договором не передбачається умова про його вселення чи взагалі про спільне проживання з відчужувачем. У контексті дослідження договірних відносин сторін за цим договором не слід змішувати набуття права власності на майно, що передається задоговором, з фактом його фізичного вручення набувачеві. В такому разі відчужувач передає набувачеві право власності на житловий будинок, квартиру або інше майно, а не у власність саме майно. Саме за цим договором маємо справу з абстрагованим правом власності на майно (зокрема це стосується нерухомого майна). Набувач є юридичним власником такого нерухомого майна, але залежно від умов договору може фізично ним не володіти, не користуватися і розпоряджається з врахуванням обтяжень, встановлених нормами ст. 754 ЦКУ. Адже цей договір не переслідує єдиної мети - передання майна у власність. Вияв волі відчужувача все ж превалює, хоча інтереси обох сторін взаємопов'язані і реалізуються в рамках єдиної договірної конструкції.

Сторонами договору довічного утримання (догляду) є відчужувач (фізична особа незалежно від віку та стану здоров'я) і набувач (повнолітня дієздатна фізична особа або юридична особа). В цьому правочині можлива ситуація, коли на боці кожної сторони або одної з них виступають кілька осіб. Слід зазначити, що окремі з положень, що регулюють подібні ситуації, можуть породжувати спірні ситуації. Перш за все, варто звернути увагу, що Цивільний кодекс України, регулюючи питання участі у договорі довічного утримання (догляду) кількох набувачів, говорить тільки про фізичних осіб. На думку автора, позиція законодавця, коли дозволяється юридичній особі бути набувачем і в той же час не регулюються випадки при яких набувачами є кілька юридичних осіб або фізичні та юридичні особи одночасно, є не послідовною та не логічною. По друге, на думку автора, сторони договору зможуть більш повно реалізувати свої можливості, якщо в законодавстві буде зазначено, що набувачами можуть бути кілька фізичних осіб і (або) юридичних осіб, а відчужуване майно переходить до співнабувачів на праві спільної часткової власності.

Згідно з Цивільним кодексом України, у разі неможливості подальшого виконання фізичною особою обов'язків набувача за договором довічного утримання (догляду) з підстав, що мають істотне значення, обов'язки набувача можуть бути передані за згодою відчужувача члену сім'ї набувача або іншій особі за їхньою згодою. На думку дисертанта, вищезгадане положення не є досконалими. Згідно з даною нормою можлива тільки заміна фізичної особи і нічого не згадується про юридичну особу. З точки зору автора, таке обмеження є недоцільним.

В Цивільному кодексі України передбачається також, що у разі смерті набувача його обов'язки за договором довічного утримання (догляду) переходять до тих спадкоємців, до яких перейшло право власності на відчужене майно. Що ж до юридичної особи, то у разі припинення юридичної особи набувача з визначенням правонаступників до них переходять права та обов'язки за договором довічного утримання (догляду). У разі ж ліквідації юридичної особи набувача право власності на майно, передане за договором довічного утримання (догляду), переходить до відчужувача. Якщо в результаті ліквідації юридичної особи набувача майно, що було передане їй за договором довічного утримання (догляду), перейшло до її засновника (учасника), до нього переходять права та обов'язки набувача за договором довічного утримання (догляду).

Слід зазначити, що ЦКУ безпосередньо передбачає можливість укладення договору довічного утримання на користь третьої особи. Так, ч.3 ст. 746 ЦКУ передбачено, що договір довічного утримання може бути укладений відчужувачем на користь третьої особи.

За договором довічного утримання відчужувачем може бути тільки фізична особа. ЦК обмежує право юридичним особам стати відчужувачами, що випливає з природи самого договору, адже не можна здійснювати догляд за юридичними особами. Але на думку автора, ця норма не має бути категоричною, адже не слід юридичну особу позбавляти права укладення договору довічного утримання на користь третьої особи, оскільки за такою договірною концепцією, набувач здійснюватиме догляд та (або) утримання не відчужувача, як особу, яка уклала договір, а третю особу(фізичну) на користь якої укладений договір. Тому вимоги, встановлені ч.1 ст.746 ЦК щодо відчужувача як сторони договору довічного утримання, повинні стосуватися договору, укладеного на користь самих сторін, а не договору, укладеного на користь 3-ї особи. Виходячи із зазначеного, на думку автора, а ЦК все ж доцільно передбачити можливість юридичним особам укладати договори довічного утримання на користь третіх осіб.

Відповідно до ч.2 ст.755 ЦК договір довічного утримання припиняється зі смертю відчужувача, тобто смерть відчужувача є юридичним фактом, на підставі якого відбувається припинення договору довічного утримання шляхом належного виконання. З огляду на це виникає питання: чи може бути застосована ця норма щодо зобов`язання, що виникло з даного договору, укладеного на користь 3-ї особи? Якщо відчужував укладає договір на свою користь, то згідно ч.2 ст. 755 ЦК його смерть у силу ст. 744 ЦК стане юридичним фактом, на підставі якого матиме місце припинення договору довічного утримання шляхом належного виконання. Проте, коли відчужував укладає цей довоговір не на свою користь, а на користь 3-ї особи, то настання його смерті логічно не може бути юридичним фактом з припинення договору шляхом належного його виконання, оскільки здійснюється утримання та догляд саме третьої особи, а не відчужувача, що свідчить про не спроможність застосування ч.2 ст. 755 ЦК договору довічного утримання укладеного відчужувачем на користь 3-ї особи.

Такі питання виникають тому, що ЦК передбачивши можливість укладення договору на користь 3-ї особи не визначив спеціальні підстави припинення даного договору. З огляду на викладене у ЦКУ необхідно передбачити, що смерть відчужувача не є підставою для припинення договору, укладеного на користь третьої особи.

Заслуговує на увагу те, що ч.4 ст. 636 ЦК дозволяє особі, яка уклала договір, скористатися правом третьої особи тільки у разі відмови останньої від наданого їй права, але чи має право сторона договору скористатися правом третьої особи у разі смерті останньої. ЦКУ не передбачено. Згідно ст. 608 ЦК зобов`язання припиняються зі смертю кредитора, якщо воно нерозривно пов`язане з особою кредитора. Однак третя особа не є кредитором, що унеможливлює застосування цієї норми. З вище сказаного можна зробити висновок, що смерть фізичної особи на користь, якої укладений договір, за загальним правилом не може вважатися, юридичним фактом, на підставі, якого матиме місце припинення договору шляхом належного його виконання, у зв`язку з чим у відчужувача виникне право скористатися правом третьої особи або замінити останню.

Досліджуючи даний розділ, автор приходить до висновку, що у інституті договору довічного утримання (догляду) існують маса недосліджених та недоопрацьованих питань, як таких, що стосуються їхнього теоретичного дослідження, так і питань у практичній сфері.

Висновки

У зв'язку з набранням чинності 01 січня 2004 року нового Цивільного кодексу України суспільні відносини у галузі цивільного права знайшли новий нормативно-правовий акт. Виходячи з цього деякі інститути цивільного права отримали нове правове регулювання відносин в даній сфері. Так, наприклад, вперше Цивільний кодекс ввів поняття публічного договору, договору про приєднання. Також в Цивільному кодексі України включено багато нових договорів, які не були предметом правового регулювання Цивільного кодексу 1963 року, зокрема, це: рента, факторинг, комерційна концесія та інші. В свою чергу інститут довічного утримання також не оминув уваги вчених-цивілістів і на відміну від попередньої редакції набув більш повного правового оформлення в новому Цивільному кодексі України. Так, зокрема, новий Цивільний кодекс України розширив коло об'єктів, що відчужуються за цим договором, а також коло осіб, які можуть бути відчужувачами за договором довічного утримання, визнавши право бути набувачами також за юридичними особами.

Крім того, Цивільний кодекс України також надав відчужувачеві право передбачати в договорі кілька набувачів, а також визнав за можливе укладення договору довічного утримання на користь третьої особи.

Договір довічного утримання - це одна з правових форм можливості фізичної особи у разі необхідності забезпечити собі довічний догляд.

Цивільним кодексом України допускається і встановлення довічного утримання на користь кількох фізичних осіб, частки яких у праві на одержання утримання вважаються рівними.

Набувачем у цьому договорі може бути повнолітня дієздатна фізична або юридична особа.

У договорі довічного утримання має бути обов'язково вказано оцінку відчужуваного майна, яка визначається за погодженням сторін, а також конкретні види грошового і матеріального забезпечення та строки його надання.

Чинний Цивільний кодекс України вмістив в собі певні новели щодо оформлення довічного утримання, розширив перелік прав та обов'язків сторін, а також увібрав в себе деякі моменти правового регулювання договору довічного утримання, що не передбачав Цивільний кодекс УРСР.

Але не завжди з прийняттям нового кодексу, нових законів, інших нормативно-правових актів зникають недоліки пов'язані з регулюванням деяких інститутів цивільного права.

Так інститут довічного утримання, який українським законодавством закріплений главою 57 Цивільного кодексу України, і є одним з головних інститутів, має також недоліки, незважаючи на те, що був прийнятий відносно новий Цивільний кодекс України. До них можна віднести такі: щоб відчужуватись могло будь-яке рухоме та нерухоме майно і відчужувач міг вимагати розірвання договору довічного утримання (догляду) тільки при суттєвому порушенні набувачем своїх обов'язків, недоліки щодо юридичних осіб, при укладенні договору на користь третьої особи та інші.

Тому, враховуючи міжнародний досвід і розраховуючи на благорозумність законодавчого органу - Верховної Ради України, доцільно дещо змінити і внести зміни до вищезазначених положень, які тільки покращать регулювання інституту довічного утримання і дадуть змогу уникнути багатьох проблем.

Список використаних джерел

1. Цивільний кодекс України: Офіційне видання. - К.: Атіка, 2010. - 416 с.

2. Бородін М.М. Договори довічного утримання: проблеми та перспективи/ М.М. Бородін // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. Донецьк. - 2003. - Вип. 2. - С.78-90.

3. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Кн. вторая: Договоры о передаче имущества. - М., 2000. - 800 с.

4. Великорода О.М. Предмет і об'єкт договору довічного утримання (догляду)./О.М. Великорода // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. Збірник наукових статей. - Івано Франківськ: Плай. - 2003. - Випуск ХІ - С. 112 115.

5. Великорода О.М. Предмет і об'єкт договору довічного утримання (догляду)./О.М. Великорода // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. Збірник наукових статей. - Івано Франківськ: Плай. - 2003. - Випуск ХІ - С. 112- 115.

6. Великорода О. М. Договір довічного утримання: Автореф. дис... канд-та юрид. наук: 12.00.03./ Науково Дослідний Ін-т приватного права і підприємництва Академії Правових Наук України.К.-2006.-25с.

7. Великорода О.М. Юридична кваліфікація договору довічного утримання (догляду)./ О.М. Великорода // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. Збірник наукових статей. - Івано Франківськ: Плай. - 2004. - Випуск ХІІ - С. 88 93.

8. Великорода О.М. Становлення інституту довічного утримання./ О.М. Великорода // Право України. - 2003. - № 12. - С. 122 125.

9. Великорода О.М. Інститут довічного утримання в законодавстві країн СНД./ О.М. Великорода // Підприємництво, господарство і право. - 2004. - № 2. - С. 67 -69.

10. Великорода О.М. Змішані договори з елементами довічного утримання (догляду)./ О.М. Великорода // Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав та основних свобод людини та громадянина в Україні. Матеріали Регіональної міжвузівської наукової конференції молодих вчених та аспірантів (м. Івано Франківськ, 16 квітня 2004 року). - Івано Франківськ: Плай, 2004. - С. 75-78.

11. Галянтич Житлове право України: павч. посібник / М.К. Галянтич. - К.: Юрінком Інтер, 2007.-с.242.

12. Зобов'язальне право: теорія і практика. Навч. посібн. для студентів юрид. вузів і фак. ун-тів / О.В.Дзера, Н.С.Кузнєцова, В.В.Луць та інші; За ред. О.В.Дзери. - К.: Хрінком Інтер, 1998. - 912 с.

13. Іванов І. Одна з проблем недосконалості законодавства про нерухомість/І. Іванов // Юридичний журнал Юстініан. - 2004. - № 10. - С. 26-35.

14. Коновал Н. Укладення договору довічного утримання (догляду), його правові наслідки та відмінність від спадкового договору/Н. Коновал // Юридичний журнал Юстініан. - 2006. - № 6. - С. 24-26.

15. Космін Ю. Договір довічного утримання/Ю. Космін // Право України. - 2000. - № 2. - С.69-71.

16. Космін Ю. Договір довічного утримання / Ю. Космін // Право України. - 2000. - № 2. - с.70.

17. Костюченко О. Договір довічного утримання/О. Костюченко // Юридичний вісник України. - 2005 р. - 19-25 березня. - № 11. - С.9.

18. Мартин В. Довічне утримання - 20 гривень на місяць/В. Мартин // Дзеркало тижня. - 2007. - № 2 (631). - 20-26 січня. - С.14.

19. Майданик Р.А. Аномалії в цивільному праві України / Р.А. Майданик. - К.: Юстиніан, 2007.-с.336.

20. Нестерова І.В. Договір довічного утримання (догляду) за цивільним

законодавством України / І.В. Нестерова // Держава та регіони. Серія: Право. - 2005. - № 2. - с. 158.

21. Нотаріат УРСР / Збірник законодавчих актів і відомчих матеріалів з нотаріату, чинних на 1 травня 1938 р.; Упорядники А.Д.Каплан, А.В.Данішевський. - К., 1938. - 259 с.

22. Олюха В.Г. Цивільно-правовий договір: поняття, функції та система: Автореферат дисертації к.ю.н. (12.00.03) / Київський національний університет ім.Т.Шевченка. - К., 2003. - 20 с.

23. Онопенко В. Договір довічного утримання потребує вдосконалення/В. Онопенко // Право України. - 1993. - № 9-10. - С.28-30.

24. Петровський А. Договір довічного утримання необхідно вдосконалювати /А. Петровський // Вісник Національного університету внутрішніх справ. - 2002. - № 18. - С.81-86.

25. Романцев Ю.В. Система договоров в гражданском праве России // Право. - 2002 - № 5. - С. 13.

26. Сібільов М. Договірне зобов'язання та його виконання/М. Сібільов // Вісник Академії правових наук. Право. - Харків, 2003. - Вип. 2 (33) - 3 (34). - С.414-424.

27. Сібільов М. Зміст цивільно-правового договору/М. Сібільов // Вісник Академії правових наук. Право. - Харків, 2003. - № 1 (32). - С.93-99.

28. Скаржинський М.В. Житло як об'єкт цивільно-правових відносин:

29. автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.03 «Цивільне право» / М.В. Скаржинський. - К., 2006.-с.15.

30. Советское гражданское право: Учебник / Под редакцией В.Ф. Маслова. - К.: Наука, 1988. - С. 282.

31. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В.Дзера, Д.В.Боброва, А.С.Довгер та ін.; За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнецової. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - Кн.-1. - 720 с.

32. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В.Дзера, Д.В.Боброва, А.С.Довгер та ін.; За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнецової. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - Кн.-2. - 640 с.

33. Цивільне право України: Підручник / Є.О.Харитонов, Н.О.Саніахметова. - К.: Істина, 2003. - 776 с.

34. Цивільне право України: Підручник у 2-х кн. / Міністерство освіти і науки України. Київський національний університет ім. Т.Шевченка; За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнецової. - 2-ге видання, доповнене і перероблене. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - Кн. 1. - 735 с.

35. Цивільне право України. Частина перша. Підручник / Ч.Н.Азімов, М.М.Сібільов, В.І.Борисова, та ін.; За ред.. Ч.Н.Азімова, С.Н.Приступи, В.М.Ігнатенка. - Харків, 2000. - 368 с.

Размещено на Allbest.ru