Договір дарування: в контексті цивільного законодавства

Історія розвитку інституту дарування. Загальна характеристика договору дарування. Елементи договору та порядок його укладення. Права та обов’язки сторін за договором дарування та правові наслідки їх порушення. Припинення договору й правові наслідки.

Рубрика Государство и право
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 18.07.2011
Размер файла 49,4 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

34

1

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти та науки України

“Відкритий міжнародний університет розвитку людини “Україна”

Дубенська філія

Циклова комісія з правознавства

Курсова робота

з дисципліни

«Цивільного права»

на тему:

«Договір дарування: в контексті цивільного законодавства»

Виконав:

студент групи ЗПр-08/ІІІ

спеціальності «Правознавство»

заочної форми навчання

Горбатюк О.А.

Науковий керівник:

Самощук В.І.

Дубно 2010

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Загальна характеристика договору дарування

1.1 Історія розвитку інституту дарування

1.2 Поняття та загальна характеристика договору дарування

Розділ 2. Елементи договору дарування та порядок його укладення

2.1 Предмет договору дарування

2.2 Сторони договору дарування

2.3 Форма та специфіка укладення договору дарування

Розділ 3. Відносини, що виникають з договору дарування, проблеми та порядок їх врегулювання

3.1 Права та обов'язки сторін за договором дарування та правові наслідки їх порушення

3.2 Припинення договору дарування, правові наслідки

Висновки

Список використаних джерел

ВСТУП

Актуальність теми. Однією з наріжних засад існування України як незалежної демократичної держави є непорушність власності та свобода розпорядження об'єктами права власності. Реалізація конституційних прав власника здійснюється за допомогою різноманітних цивільно-правових договорів, у тому числі й тих, які забезпечують безоплатне передання майна. Основним договором такої спрямованості є договір дарування.

У ретроспективному аспекті можна відзначити, що як правовий феномен договір дарування має багатовікову історію. Проте його загальна конструкція постійно розвивалася та збагачувалася. Цей процес знайшов свій наочний вияв і в новітній кодифікації цивільного законодавства України. У Цивільному кодексі України, що набрав чинності 01 січня 2004 р. легальна конструкція договору дарування набула нового змісту. Це виявилося не лише у формальному збільшенні кількості правових норм, що складають інститут договору дарування, а й у створенні нових моделей цього договору, урізноманітненні його видів, розширенні меж правової ініціативи учасників цивільних відносин у сфері безоплатного передання майна у власність. Разом з тим новий ЦК України не розв'язав усіх проблем укладення та виконання договору дарування; не всі законодавчі новели можна визнати обґрунтованими та чітко визначеними, деякі з них потребують змін або подальшого вдосконалення.

Суспільна значущість договору дарування була підставою для аналізу його самобутньої правової природи та створення в науці різних часів окремих концепцій цього договору. Зокрема, соціально-правова сутність договору дарування розкривалася такими зарубіжними вченими, як: Т. Каплоу (Th. Caplow), Дж. Карієр (J. Carrier), Д. Чіл (D. Cheal), К. Грегорі (K. Gregory), Р. Фьорс (R. Firth), С. Бейлі (S. Beiley), Х. Блек (H. Black). Однак договір дарування не завжди знаходився в центрі уваги цивілістів.

Так, за радянських часів аналізу норм щодо договору дарування було приділено небагато уваги, що пояснюється домінуванням у той період ідеї про нетиповість безоплатного передання майна у власність. Цим проблемам присвячено деякі роботи З.І. Шкундіна, М.І. Бару, І.Б. Новицького, К.І. Граве.

Сучасна наука цивільного права України ґрунтується на обмеженому колі робіт, у яких досліджено лише окремі аспекти договору дарування (Т. Ніколаєва, Н. Мещерякова, І. Коробейнікова, В. Новікова). Незважаючи на те, що норми нового ЦК України є чинними вже понад вісім років, в Україні дотепер не проведено комплексного аналізу договору дарування.

Зазначене свідчить про необхідність теоретичної розробки оновленої концепції договору дарування, висвітлення його юридичної природи та сутнісних ознак, визначення суб'єктного та об'єктного складу, проведення аналізу реальної та консенсуальної моделей договору дарування. Проведення такого дослідження дасть змогу сформулювати передумови для розробки шляхів вирішення проблем, що існують, спрогнозувати й запобігти новим.

Отже, вищевикладене дає підстави вважати обрану тему актуальною, а проведення її дослідження необхідним.

Метою дослідження є аналіз сутності договору дарування та його місця в системі цивільного права України та зобов'язального права, зокрема.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення наступних завдань:

- дослідження історично-правового генезису договору дарування та соціально-політичних передумов, що визначали цей процес;

- з'ясування сутності договору дарування, його правової природи як соціально-правового явища;

- виявлення конститутивних ознак договору дарування та проведення на їх підставі аналізу його дефініції;

- дослідження особливостей укладення, виконання та припинення договору дарування залежно від його виду.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають у зв'язку з укладенням, виконанням та припиненням договору дарування.

Предмет дослідження - комплекс правових норм, що утворюють інститут договору дарування.

дарування договір укладання порушення

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДОГОВОРУ ДАРУВАННЯ

1.1 Історія розвитку інституту дарування

Дарування є одним з найстаріших інститутів цивільного права. Можна виокремити такі визначальні етапи розвитку договору дарування:

а) виникнення інституту дарування в царині римського права;

б) рецепція норм щодо договору дарування цивільним правом Російської імперії;

в) занепад інституту дарування в радянському цивільному праві та законодавстві;

г) розвиток законодавчого регулювання договору дарування за ЦК України.

Кожний із зазначених історичних етапів, дозволяє подивитися на інститут дарування як на особливий правовий феномен, який еволюціонував від підстави (сausa) юридичної дії до самостійного договірного інституту, набуваючи більшої або меншої ваги залежно від стану розвитку конкретних соціально-економічних відносин.

Так, формування інституту дарування в римському праві, як підстави виникнення права власності розпочалось в період республіки (V-I ст. до н.е.). Хоча тут воно розглядалось як одностороння угода, оскільки саме вчення про дарування розміщали у загальній частині цивільного права. Винятки стосувались обіцянок дарунку, якщо вони здійснювались у формі стимуляції, тоді можна було б угледіти елементи консенсуальності угоди - договору.

Цікавим фактом з історії цього договору є те, що за римським правом значна кількість дарівних актів вчинялася між членами однієї сім'ї, тому значне місце у регулюванні сімейних майнових відносин приділяли саме даруванню (зокрема, обмеженню свободи дарування між подружжям, між близькими особами одного будинковолодіння) [14].

Історія умов в договорі дарування сягає ще часів римського права. Стосовно безвідплатних розпоряджень майном існував інститут наказу (modus), коли мова йшла про форму вчинення дарування donatio sub modo - дарування з покладенням на обдарованого обов'язку що-небудь виконати; невиконання такого наказу дає дарувальнику альтернативне право вимагати виконання його або повернення дарунку (дарування під умовою). Зміст modus або наказу полягав у тому, що на особу, на користь якої вчинялось дарування, покладався обов'язок виконати що-небудь (наприклад, даруючи сад, наказати в певні дні дозволяти іншим людям прогулюватись ним). Метою наказу було задоволення бажання дарувальника як праворозпорядчої особи. Невиконання наказу не зупиняло юридичний ефект угоди, а лише давало право на подання позову про виконання умови або про припинення договору і повернення дарунку.

Основа сучасних положень щодо предмету та ознак дарування закладена у роботах видатних дореволюційних вчених-цивілістів Д.І. Мейера, Г.Ф. Шершеневича, Д.Д. Грімма, С. Дністрянського. Цікаво, що дані автори по-різному розглядали дарування і його місце в системі цивільного права. Так, наприклад, Д.І. Мейер та Д.Д. Грімм інститут дарування розміщали у загальній частині, хоча перший відносив дарування до розділу «майнові права» (зокрема, як спосіб набуття майнового права), а інший - у контексті римського приватного права, взагалі виділяв особливе «вчення про дарування» при загальних положеннях про угоди.

Д.І. Мейер відносив категорію "майнове право" до числа об'єктів цивільних прав. Відповідно, дарування виступає як спосіб "відчуження права" (конструкція переходу не речі, а права на неї). Для дарування характерними є такі риси: дарувальник позбавляється якого-небудь майнового права при житті (дарування на випадок смерті Д.І. Мейер вважав звичайним заповітом). Немає необхідності, щоб відчуження права з його набуттям були рівноцінними для контрагентів: "подароване" майнове право може бути "більш важливе" для особи обдарованої, ніж для дарувальника - потребується лише сам факт відчуження. Обдарована особа набуває права, якого у неї перед цим не було - вона збагачується. Без набуття права, без розширення сфери майнових прав особи - немає й дарування. Дарування представляє собою безеквівалентне набуття права однією особою внаслідок його відчуження іншою.

Основною причиною віднесення дарування до односторонніх угод слугувала сама наявність у римському праві інституту дарування на випадок смерті (одностороннє волевиявлення дарувальника).

Д.Д. Грімм зазначав: "Питання про місце вчення про дарування (donatio) в системі римського права до цієї пори вирішується по-різному. Одні вчені викладають це вчення в загальній частині, інші включають його у зобов'язальне право. Без сумнівним є одне, що вчення про дарування має досить загальне значення, що значна кількість різноманітних юридичних угод можуть слугувати засобом для надання однією особою безоплатної вигоди іншій, що дарування може бути здійснено не тільки у формі обіцянки подарунку, але й шляхом безпосередньої передачі подарунку однією особою іншій, що дарування зустрічається не тільки inter vivos (серед живих), а й mortis causa (з приводу смерті); у зв'язку з усім цим пропонується викласти основні начала дарування у зв'язку з загальним вченням про юридичні угоди" [14].

Дарування Д.Д. Грімм розрізняв у широкому і вузькому розумінні. Даруванням в широкому розумінні він називав будь-яке надання особою безоплатної вигоди іншій, оскільки це здійснюється по добрій волі без будь-якого обов'язку, хоча б навіть це не призвело за собою зменшення майна дарувальника. Дарування ж у вузькому розумінні - таке добровільне надання безоплатної вигоди однією особою іншій, яке передбачає зменшення власного майна дарувальника [14]. Різниця між широким та вузьким розумінням дарування полягає в тому, що в римському праві обмеження стосувались лише дарування у вузькому розумінні (обмеження свободи дарування між подружжям).

Дарування у римському приватному праві передбачалось у формах:

1) Dando - дарувальник безпосередньо передає які-небудь об'єкти або встановлює які-небудь речові права.

2) Promittendo - дарувальник обіцяє передати в майбутньому яку-небудь річ або встановити яке-небудь право на користь обдарованого.

3) Liberando - дарувальник прощає обдарованому борг або відмовляється від якого-небудь речового права на користь обдарованого [14].

Як особливі види дарування передбачались:

1) Donatio remuneratoria - дарування за особливу послугу, віддяка (особливо за рятування життя).

2) Donatio sub modo - дарування з покладенням на обдарованого обов'язку що-небудь виконати; невиконання такого наказу дає дарувальнику альтернативне право вимагати виконання його або повернення дарунку (дарування під умовою).

3) Дарування всього майна або його частини. Використання дарувальником у майбутньому частини від подарованого. Таке дарування не створює універсального правонаступництва [14] .

Для того, щоб з'ясувати приналежність дарування до односторонніх угод чи до договорів необхідно відповісти на запитання: яка фактична дія у процесі здійснення дарування є більш юридично значимою (у розумінні настання позитивних юридичних наслідків для сторін угоди, тобто реалізація права власника на вільне розпорядження своїм майном і перехід права власності на це майно від однієї особи до іншої) - дії дарувальника по безоплатному відчуженню майна чи дії обдарованого по прийняттю дарунку (майна у власність), іншими словами - що визнати юридичним фактом - сам факт безоплатного відчуження майна чи разом з прийняттям майна обдарованим? Відповідь на це запитання має важливе практичне значення: для визначення моменту виникнення права власності; визначення правового режиму майна.

Використовуючи теорію "юридичного складу" О.А. Красавчикова акт вчинення дарування слід розглядати як "складний юридичний склад - сукупність фактів, між якими існує пряма залежність" [23]. Необхідність прийняття дарунку обдарованим є завершальною цеглиною у конструкції дарування, що і визначає його зобов'язальний (договірний) характер. Одна тільки угода про передання речі в дар сама по собі ніяких правових наслідків не передбачає і правовим захистом не користується.

Прибічник договірного характеру дарування Г.Ф. Шершеневич вказував: "Дарування - це угода, що ґрунтується на взаємній згоді, а не на волі одного дарувальника. До прийняття пропонованого дарунка особою, яку одаровують, дарування немає сили. Тому дарування призначається договором" [22]. Саме зустрічне позитивне волевиявлення обдарованого перетворює дарування в договір, що відрізняє його, наприклад, від заповіту, де не є потрібною згода одержувача при здійсненні цієї односторонньої угоди. Немає згоди обдарованого на отримання дару, або немає бажання дарувальника на безкоштовну передачу речі, немає і договору дарування.

Іншими словами, “зобов'язально-правовий договір дарування має нетиповий зміст, він не передбачає обов'язку дарувальника здійснити виконання, а лише угоду про безоплатність, яка супроводжується актом надання речі обдаровуваному. В цьому випадку треба розрізняти угоду між дарувальником і обдаровуваним про безоплатність надання і безпосередньо акт надання”.

В радянський період договір дарування набув виключно реального характеру. Це було зумовлено етичним аспектом можливості пред'явлення вимоги обдарованого до дарувальника також були інші недоліки цивільного законодавства радянського періоду стосовно договору дарування, що не відповідали засадам ринкової економіки (вимоги щодо нотаріальної форми посвідчення договору).

Правове регулювання договору дарування суттєво відрізняється від регулювання цього договору в ЦК 1963 p., де даруванню було присвячено лише дві статті (ст. 243 та 244), договір розглядався як реальний і вважався укладеним в момент передання майна [21]. Стаття 717 ЦК України передбачає крім реального, також консенсуальний договір дарування, за яким одна сторона (дарувальник) зобов'язується передати іншій стороні (обдарованому) дарунок в майбутньому. Крім речей, об'єктом договору дарування можуть бути майнові права.

Таким чином, момент укладання договору дарування може не співпадати з переходом права власності. Тоді він породжує обов'язкове правове відношення, змістом якого є обов'язок дарувальника збагатити обдарованого за рахунок зменшення свого майна.

1.2 Поняття та загальна характеристика договору дарування

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати у майбутньому іншій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність (п. 1. статті 717 ЦК України) .

Визначення поняття договору дарування de facto є визначенням сфери відносин, які потребують нормативного врегулювання, і de jure самого формального закріплення "відносної" важливості даного блоку суспільних відносин.

Поняття договору дарування - це формальне закріплення форм вчинення дарівних дій. Відповідно, об'єктом зобов'язання є власне "форма передачі майна за договором дарування". Так, згідно ст. 572 Цивільного кодексу Російської Федерації окрім форм, поданих у ЦК України (безпосередньої передачі речі (dando) та обіцянки передати у майбутньому безоплатно майно у власність (prommitendo), передбачено і третю форму вчинення дарування шляхом звільнення або обіцянки звільнити від майнового обов'язку (liberando). Ця остання форма вчинення дарування є новелою російського законодавства, і позитивним кроком щодо розширення сфери застосування даного виду договору. Звільнення від майнового обов'язку або, інакше, прощення боргу в якості одного із способів припинення зобов'язання слід вважати двосторонньою угодою (договором), оскільки "презюмується, що для її вчинення потрібне досягнення згоди між кредитором і боржником" [21].

Поряд з вищенаведеними формами здійснення дарування виділяють також:

* Відмову від певного права (наприклад, відмова спадкоємця від спадщини на користь будь-кого з інших спадкоємців, держави або окремих юридичних осіб).

* Передачу майнового права (вимоги, іпотеки).

* Внесення коштів батьками у кредитні установи на ім'я дітей.

* Відмову одного з подружжя від частки у спільному майні на користь другого з них.

* Нагородження державними та міжнародними преміями за заслуги громадян та організацій перед державою, народами світу та ін.

Основним критерієм, за яким слід відрізняти договір дарування від усіх інших безоплатних надань, є вид правовідносин, з приводу яких виникають права і обов'язки сторін. Так, "не можуть вважатися даруванням виплати премій працівникам у порядку існуючої системи оплати праці, виплати в порядку соціального захисту населення, приватизація громадянами державного майна на підставі приватизаційних сертифікатів", тобто такі надання, які виникають з правовідносин трудових, соціального забезпечення і т.д.

Слід зазначити, що множинність форм здійснення дарівних дій не обов'язково повинна міститися у диспозиції норми, оскільки для визнання договору дарування необхідна сама безоплатність переходу майна або майнових прав та згода сторін на вчинення дарування.

Цивільний кодекс України встановлює, що договір дарування можливий як односторонній, так і двосторонній, як реальний, так і консенсуальний, безвідплатний [31].

Про те, що договір дарування за ЦК може розглядатись як одностороння угода свідчать такі положення: дарувальник вправі відмовитись від договору дарування до вручення речі обдаровуваному, а останній - якщо негайно заявить про відмову від прийняття дарунку (ст. 722 ЦК). Тому автори вважають, що договір дарування може посвідчуватись в нотаріальному порядку лише в присутності дарувальника, який має намір в наступному передати і дарунок, і договір дарування обдарованому. Це положення може мати місце на практиці при попередньому посвідченні договору дарування перед весіллям, днем народження тощо. Коли ж весілля не відбулось, дарувальник вправі звернутись до нотаріуса і сам скасувати такий договір, якщо визнати договір дарування одностороннім правочином.

Але не слід плутати наведений вище правочин з договором дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому (ст. 723 ЦК), оскільки останній вважається посвідченим як двосторонній правочин. Характерними рисами цього правочину є те, що не зважаючи на одностороннє зобов'язання за цією угодою дарувальника, обдаровуваний має право вимагати від дарувальника передання дарунка або відшкодування його вартості. Це положення зобов'язує дарувальника навіть більше ніж обдарованого належним чином зберігати дарунок, оскільки, як зазначалось раніше, в разі розірвання договору дарування обдарований зобов'язаний повернути дарунок лише тоді, коли він зберігся в натурі.

Договір дарування з обов'язком обдаровуваного на користь третьої особи (ст. 725 ЦК) передбачає істотні умови, які висуваються до обдарованого. Так, за договором дарування може бути встановлений обов'язок обдаровуваного вчинити певну дію майнового характеру на користь третьої особи або утриматися від її вчинення (передати грошову суму чи інше майно у власність, виплачувати грошову ренту, надати право довічного користування дарунком чи його частиною, не пред'являти вимог до третьої особи про виселення тощо).

Слід відмітити, що це положення стосується лише третіх осіб, а не дарувальника. При цьому, деякі умови цього підвиду договору дарування важко однозначно сприймати. Виходить, що обдарований приймаючи дарунок одночасно бере на себе зобов'язання виплатити частину вартості дарунка третій особі. Вважати, що обдарований буде сплачувати більше ніж отримує, не має підстав, але з урахуванням індексації та несвоєчасної сплати дарунок може бути за вартістю меншим від обов'язків обдарованого [11].

Отже, аналізуючи вище викладене, можна зробити висновок, що односторонній чи двосторонній характер договору залежить від наявності прав та обов'язків у сторін. Так, якщо договір не містить обов'язку обдарованого вчинити певні дії на користь третіх осіб, то такий договір є одностороннім. В цьому разі обдарований має лише права (отримати дарунок), а зобов'язаною стороною є дарувальник (передати майно обдарованому). Якщо в договорі зазначено обов'язок обдарованого вчинити певні дії на користь третіх осіб, то такий договір є двостороннім. За загальним правилом, відповідно до п. 2 ст. 717 ЦК договір, що встановлює обов'язок обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування. Винятки з цього правила становлять статті 723, 725-727 ЦК. Згідно ст. 723 сторони можуть укласти договір дарування з умовою передання майна обдарованому в майбутньому через певний строк (термін) або у разі настання відкладальної обставини. У разі настання строку (терміну) або відкладальної обставини обдарований має право зажадати передання йому дарунка, який визначений у договорі дарування. Якщо дарувальник, незважаючи на настання умови, ухилятиметься від виконання свого обов'язку, обдарований має право вимагати від останнього передання дарунка або відшкодування його вартості. Якщо до настання умови, визначеної в договорі, помре дарувальник або обдарований, договір дарування припиняється.

Окрім цього, на обдарованого може бути покладений обов'язок вчинити певну дію майнового змісту або на користь третьої особи (передати грошову суму чи інше майно у власність, сплачувати грошову ренту, надати право довічного користування дарунком чи його частиною, не пред'являти вимог до третьої особи про виселення тощо). Вимагати від обдарованого виконання покладеного на нього обов'язку має право дарувальник, а в разі його смерті, визнання безвісно відсутнім чи недієздатним - особа, на користь якої має бути виконаний цей обов'язок (ст. 725). У разі ухилення обдарованого від виконання обов'язку на користь третьої особи дарувальник має право вимагати розірвання договору і повернення дарунка, а якщо таке повернення неможливе, - відшкодування його вартості (ст. 726).

Законодавець передбачає можливість як реального, так і консенсуального договору дарування. Слід зазначити, що ЦК УРСР передбачав лише реальність даного договору, оскільки в радянський період консенсуальний договір дарування вважався неприпустимим із точки зору моралі, бо в такому випадку обдарований мав би право вимагати у примусовому порядку повернення дару. Зміни у теперішньому кодексі зумовлені проголошенням принципу свободи договору, за яким сторони можуть надати чинність договору до моменту передачі речі, якщо це не суперечить законодавству. Право власності на дарунок виникає з моменту його прийняття. Якщо дарунок направлено обдарованому без його попередньої згоди, він вважається прийнятим, якщо обдарований негайно не заявить про його відхилення. Прийняття документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору дарування, або символів речі (ключів, макетів тощо) вважається прийняттям дарунка (ст. 722 ЦК) [12].

Основна кваліфікуюча ознака, за якою договір дарування відрізняється від договорів про передачу майна у власність, це його безоплатність. Щодо безвідплатності, то цікавою є точка зору російських вчених А.П. Сергєєва та Ю.К. Толстого: "На перший погляд відсутність зустрічного задоволення, тобто безоплатність зобов'язання, не відповідає природі цивільного права, оскільки майнові відносини, котрі входять у його предмет, традиційно сприймаються як матеріально-вартісні, товарно-грошові відносини. Дія ж макроекономічного закону вартості у повній мірі проявляється лише в сплатних зобов'язальних правовідносинах, оскільки саме тут відбувається своєрідний обмін товарами (речами, товарами, послугами). Однак, і безоплатні правовідносини, так само як і абсолютні правовідносини (для яких взагалі не властивий поділ на "сплатні - безоплатні"), також можуть відчувати дію закону вартості, хоч, і не настільки відчутно. Так, правовідносини власності безпосередньо не пов'язані з грошовим обміном, зате вирішення питання про належність особам тих чи інших речей є необхідною підставою для участі цих осіб в цивільному обороті, а об'єм і характер належних їм речових прав здебільшого передбачають зміст майбутніх зобов'язальних відносин. Основним, мабуть, є те, що річ не втрачає притаманну їй якість товару і тоді, коли вона переходить від однієї особи до другої безоплатно" [13].

Безоплатність дарування, фактично - це відсутність зустрічної еквівалентної вимоги. Німецький вчений Вальтер Шенрат слушно зауважує, що договір дарування виступає антиподом договору купівлі-продажу: «Завдяки даруванню, так як і при купівлі-продажу, остаточно передається право власності або інше майнове право від однієї особи до іншої - тільки без зустрічного задоволення» [21]. Заперечував можливість будь-яких зустрічних дій з боку обдарованого В.В. Луць - він вказував, що «зі всіх безвідплатних угод виділяється дарування. Дарувальник не тільки не отримує майнового еквіваленту, але й його власне майно так, чи інакше, в більшій чи меншій мірі зменшується внаслідок дарування. Вчинення обдарованим будь-яких майнових надань на користь дарувальника з приводу чи у зв'язку з даруванням (або прийняття на себе, обдарованим зобов'язання такого змісту) позбавляє угоду якості дарчого договору» [24].

Однак, неправильно було б розуміти безоплатність договору дарування буквально, оскільки дарувальник як власник майна вправі вимагати певного еквіваленту за надане майно. Даний еквівалент є умовним (якщо під даруванням, не хочуть приховати договір купівлі-продажу з порушенням прав третіх осіб), хоча зазначення умови в договорі є гарантією вільного розпорядження власником своїм майном.

Сутнісними ознаками договору дарування є такі: а) безоплатність; б) збільшення майна обдаровуваного; в) зменшення майна дарувальника; г) вичерпний перелік способів дарування.

Під безоплатністю розуміється відсутність зустрічного надання з боку обдаровуваного. Вплив ознаки безоплатності на правову регламентацію договору дарування знаходить свій вияв у встановленні додаткових прав для дарувальника та у зменшеній відповідальності сторін порівняно з відплатними договорами.

Збільшення майна обдаровуваного є безпосередньою метою договору дарування. Воно здійснюється за рахунок передання обдаровуваному майна або майнового права, які є предметами договору дарування. Не існує договору дарування за відсутності збільшення майна обдаровуваного.

Зменшення майна дарувальника проявляється у втраті майна зокрема речей або майнових прав, що були відчужені обдаровуваному. За цією ознакою можливе відмежування договору дарування від інших безоплатних договорів чи правочинів. Так, наприклад, немає дарування там, де здійснюється страхування життя на користь третьої особи, адже збільшенню майна останньої не відповідає зменшення майна страхувальника.

Вичерпний перелік способів дарування - ознака, що випливає з легального визначення договору дарування та його законодавчого регулювання. Зокрема, дарування вчинюється переданням у власність обдаровуваного речей та майнових прав.

Таким чином, юридична характеристика договору дарування свідчить про те, що він: за своєю типовою належністю є договором, спрямованим на передачу майна у власність; безоплатним; може бути одностороннім договором або договором, який не має зобов'язального характеру; може бути реальним, консенсуальним, а в деяких випадках формальним договором (укладеним з моменту його нотаріального посвідчення та/або державної реєстрації).

РОЗДІЛ 2. ЕЛЕМЕНТИ ДОГОВОРУ ДАРУВАННЯ ТА ПОРЯДОК ЙОГО УКЛАДЕННЯ

2.1 Предмет договору дарування

Умови договору дарування залежно від конкретної законодавчої конструкції можуть бути класифіковані на загальні і спеціальні. Загальні притаманні будь-якому договору дарування, спеціальні - окремим договорам дарування.

До загальних належать умови щодо:

а) предмета договору дарування;

б) безоплатності передання предмета договору.

До спеціальних істотних умов належать:

1) строк або відкладальна обставина за договором дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому через певний строк (у певний термін) або у разі настання відкладальної обставини;

2) а) зміст обов'язку на користь третьої особи;

б) умова про особу, на користь якої встановлюється обов'язок за договором дарування з обов'язком обдаровуваного на користь третьої особи;

3) мета для досягнення якої надано пожертву за договором про пожертву.

Предметом договору дарування може бути будь-яке майно (як індивідуально визначені речі, так і речі, визначені родовими ознаками), не вилучене з товарообороту і яке може бути у власності особи, якій воно дарується.

Предмет договору дарування як правочину має складну структуру та утворюється двома об'єктами. Перший (юридичний) - дії дарувальника, другий (матеріальний) - майно, що передається обдаровуваному. Дії дарувальника обмежуються переданням майна у власність. До матеріального об'єкта дарування належать рухомі й нерухомі речі, а також майнові права, що існують або виникнуть в майбутньому. Майнове право як предмет договору дарування може виступати як у виді зобов'язального права, так і у виді речового права на чуже майно. Але з усіх речових прав на чуже майно предметом договору дарування можуть бути лише емфітевзис та суперфіцій, як такі, що можуть відчужуватися окремо від речі.

Там, де предметом дарування виступає право вимоги щодо третьої особи, слід застосувати окремі положення цесії.

Згідно ст. 718 ЦК України дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі. Дарунком можуть бути також майнові права, якими уже володіє дарувальник, або які можуть виникнути в майбутньому.

Щодо нерухомого майна існують певні вимоги: підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Стосовно валюти, як об'єкта даного договору, то під нею розуміються грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, внески в банківських та інших кредитно-фінансових установах на території України.

Відповідно до Закону "Про цінні папери і фондову біржу" цінними паперами є грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником, і передбачають, як правило, виплату доходів у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передання грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам. Серед видів цінних паперів за законодавством України розрізняють акції, облігації підприємств, векселі, казначейські зобов'язання, ощадні сертифікати, приватизаційні папери, інвестиційні сертифікати та ін.

Предметом договору дарування можуть бути майнові права. Останні можуть мати зобов'язальну і речову природу. Речові правовідносини відрізняються від зобов'язальних своїм об'єктом, на який спрямована діяльність суб'єктів.

При даруванні можуть існувати обмеження для набуття права власності громадянами на окремі види майна. Так, Постановою Верховної Ради від 17.06.1992 р. "Про право власності на окремі види майна" був затверджений перелік видів майна, що не може перебувати у власності громадян, громадських об'єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України. До цього переліку входить: зброя, боєприпаси (крім мисливської і пневматичної зброї, і боєприпасів до неї, а також спортивної зброї і боєприпасів до неї, що купуються громадськими об'єднаннями з дозволу органів внутрішніх справ), бойова і спеціальна військова техніка, ракетно-космічні комплекси; вибухові речовини й засоби вибуху; всі види ракетного палива, а також спеціальні матеріали та обладнання для його виробництва; бойові отруйні речовини; наркотичні, психотропні, сильнодіючі отруйні лікарські засоби (за винятком отримуваних громадянами за призначенням лікаря); протиградні установки; державні еталони одиниць фізичних величин; спеціальні технічні засоби негласного отримання інформації [7].

Отже, предметом договору дарування може бути будь-яке майно (як індивідуально визначені речі, так і речі, визначені родовими ознаками), не вилучене з товарообороту і яке може бути у власності особи, якій воно дарується. Предмет договору дарування як правочину має складну структуру та утворюється двома об'єктами. Перший (юридичний) - дії дарувальника, другий (матеріальний) - майно, що передається обдаровуваному.

2.2 Сторони договору дарування

Сторонами у договорі дарування можуть бути як громадяни, так і юридичні особи, а в певних випадках -- держава, Автономна Республіка Крим і територіальні громади (ст. 720 ЦК України). Укладення договорів дарування громадянами має здійснюватися з додержанням загальних правил цивільного законодавства про їх дієздатність. Крім того, сімейне та цивільне законодавство України встановлює додаткові гарантії захисту осіб, які перебувають під опікою або піклуванням. Так, опікун не має права без дозволу органів опіки і піклування укладати угоди, а піклувальник -- давати згоду на їх здійснення, якщо вони виходять за межі побутових. Такими угодами, зокрема, є договори, що підлягають нотаріальному посвідченню і спеціальній реєстрації, відмова від належних підопічному майнових прав, поділ майна тощо.

Юридичні особи виступають сторонами у договорі дарування в межах своєї спеціальної дієздатності. Саме ці особи зумовлюють особливий інтерес в світлі спроби закласти в установчі документи право юридичної особи здійснювати дарування. Цікавим в цій ситуації має стати установчий договір, оскільки, з одного боку, буде закладено мету - отримання прибутку, а з іншого - право дарувати. Тут, на погляд авторів, все ж таки необхідно додержуватись принципів поділу юридичних осіб на підприємницькі і не підприємницькі. Останні можуть здійснювати дарування, оскільки в основі їх діяльності не повинна знаходитись мета - отримання прибутку. В усякому разі при зростанні кількості різноманітних фондів та непідприємницьких організацій, загальний рівень життя населення погіршується. Тому в основі діяльності підприємницьких структур має бути сплата податків, а держава має дбати про соціальне забезпечення населення. При цьому законодавство не містить будь-яких обмежень щодо прийняття юридичними особами дару. Водночас безоплатне відчуження майна (у тому числі й за договором дарування) вони мають здійснювати відповідно до вимог їхніх статутів та законодавчих актів. Підприємницькі товариства можуть укладати договір дарування між собою, якщо це прямо передбачено в їхніх статутних документах. Відповідно до ЗУ «Про господарські товариства» для акціонерних та товариств з обмеженою відповідальністю, товариств з додатковою відповідальністю установчими документами є статут та установчий договір, а для повних та командитних товариств - установчий договір [5].

Крім того, відповідно до ст. 43 Господарського кодексу України підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом, а відповідно до ст. 133 цього кодексу господарська діяльність може здійснюватися також на основі інших речових прав (права володіння, права користування тощо), передбачених Цивільним кодексом України. Таким чином, підприємства можуть здійснювати передачу свого майна на основі договору дарування на рівні з фізичними особами, з урахуванням певних особливостей.

Аналізуючи ж інших суб'єктів, які вправі здійснювати дарування, а саме: фізичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальна громада, потрібно звернути увагу лише на той аспект, що для таких суб'єктів, яким є держава, обов'язково має зазначатись механізм реалізації повноважень на дарування. Це положення також стосується територіальної громади, оскільки для прийняття рішення про дарування від імені цих суб'єктів повинен існувати чіткий механізм узагальнення волі його суб'єктів.

Договір дарування допускає його укладення за посередництвом представника дарування, не належить до правочинів, що мають укладатися особисто. Існують певні вимоги щодо представництва. Представник повинен діяти лише на підставі довіреності виданої довірителем (дарувальником). Представник укладає договір дарування щодо того майна, яке вказано в довіреності. Відповідно до ст. 245 ЦК довіреність укладається в формі, в якій відповідно до закону має укладатися правочин, тобто у письмовій формі належить укладати довіреність, якщо представником або довірителем (дарувальником) є юридична особа; якщо вартість майна щодо якого представник уповноважений укладати договір дарування, перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Неоподаткований мінімум складає 17 гривень, отже довіреність укладається у письмовій формі якщо її предмет оцінюється більше ніж 340 гривень.

Довіреність на укладання договору дарування, у якій не встановлено імені обдаровуваного, є недійсною.

У тексті довіреності мають бути зазначені місце і дата її складання (підписання), прізвища, імена, по батькові (повне найменування юридичної особи), місце проживання (місцезнаходження юридичної особи) представника і особи, яку представляють, а в необхідних випадках і посаду, яку вони займають. У довіреностях на ім'я адвокатів зазначаються їх статус та членство в адвокатському об'єднанні (якщо адвокат є членом адвокатського об'єднання [19].

2.3 Форма та специфіка укладення договору дарування

Форма правочину -- це спосіб вираження волі учасників угоди. Одним із способів є усний правочин. При такій формі письмовий документ не складається. Характерною особливістю усного правочину є збіг двох стадій -- укладення і виконання. Усна форма характерна для реального договору дарування. В усній формі укладаються договори дарування речей особистого користування та побутового призначення. Критерієм віднесення предметів до зазначеної категорії є мета їх використання (особисте або побутове), відносно невелика цінність.

Усна форма договору за Цивільним кодексом передбачена для дарування речей особистого користування та побутового призначення. Письмово укладається договір дарування майнового права та договір дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому. У разі недодержання форми такі договори є недійсними. Договір дарування нерухомої речі укладається письмово і посвідчується нотаріусом. Договір дарування рухомих речей, які мають особливу цінність, укладається письмово. Законодавець не визначає критеріїв віднесення речі до такої, що має особливу цінність. Водночас дарування цінних рухомих речей може здійснюватися усно, оскільки коментовані правочини не є нікчемними. Передання такої речі за усним договором визнається правомірним, якщо судом не буде встановлено незаконності заволодіння нею з боку обдарованого (ст. 719 ЦК).

Певними особливостями зумовлена передача в дар майнового права. Специфіка предмета договору дарування майнових прав зумовлює необхідність письмової форми правочину. Аналогічна ситуація складається у разі, коли укладення договору не збігається з моментом передачі дарунка. В цьому випадку має місце консенсуальна угода. Недотримання письмової форми угоди є підставою для визнання її недійсною.

Спеціальна вимога щодо форми правочину встановлена для дарування валютних цінностей у розмірі, який перевищує п'ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На сьогодні з урахуванням неоподатковуваного мінімум доходів громадян ця сума становить 850 грн. Договори дарування, що перевищують зазначений розмір, укладаються в письмовій формі з обов'язковим нотаріальним посвідченням. До валютних цінностей згідно з Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" належить валюта України -- грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у внесках в банківських та інших кредитно-фінансових установах на території України [8].

Правила цивільного законодавства про форму договорів дарування мають поширюватися і на угоди, що укладаються між подружжям, батьками і дітьми та між іншими близькими особами. Проте, у юридичній літературі висловлювалися думки про необов'язковість застосування правил цивільного законодавства про форму угод, що укладаються між такими особами, зокрема, між подружжям. Необов'язковість належного оформлення угод між подружжям чи іншими близькими особами позбавляла б суд в багатьох випадках встановити реальну наявність між ними договірних відносин. Це давало б можливість подружжю легко уникати відповідальності за особистими боргами або очікуваної конфіскації майна, оскільки дружина-боржник або один із подружжя, який скоїв злочин, завжди міг заявити, що належна йому частка у майні або його особисте майно вже раніше було подароване іншому з подружжя. Насправді таке майно продовжувало б перебувати у їхній спільній власності або роздільній власності дружини-боржника.

Отже, правила цивільного законодавства про форму угод дарування мають застосовуватися незалежно від характеру взаємовідносин їхніх суб'єктів.

При укладенні договорів дарування необхідно додержуватися спеціальних правил, встановлених для відчуження частки у спільному майні. Так, договори про відчуження нерухомого майна подружжя, що належить їм на праві спільної сумісної власності, посвідчується нотаріусом за наявності письмової згоди другого з подружжя (ч. 3 ст. 65 Сімейного Кодексу). Справжність підпису на заяві другого з подружжя про згоду на відчуження спільного майна засвідчується в нотаріальному порядку або підприємством, установою, організацією, в якій він працює чи навчається, житлово-експлуатаційною організацією за місцем його проживання, або адміністрацією стаціонарного лікувально-профілактичного закладу, в якому він перебуває на лікуванні. Якщо чоловік або дружина відчужувача особисто надасть нотаріусу заяву про згоду на відчуження, засвідчувати справжність підпису не потрібно, нотаріус тільки встановлює особу заявника, про що робить відмітку на заяві і вказує назву документа, який посвідчує особу, номер, дату видачі й назву установи, що його видала.

Договори про відчуження нерухомого майна можуть бути посвідчені нотаріусом і без згоди другого з подружжя, якщо з правовстановлюючого документа, свідоцтва про шлюб та інших документів видно, що зазначене майно є не спільною, а особистою власністю одного з подружжя (набуте до реєстрації шлюбу, одержане в дарунок або в порядку спадкування, здійснено поділ майна, набутого підчас перебування в зареєстрованому шлюбі, тощо). Про перевірку цієї обставини нотаріус робить відмітку на примірнику договору, що залишається в нотаріальній конторі чи у приватного нотаріуса, з посиланням на реквізити відповідних документів, якщо ці документи не приєднуються до договору.

Договір про відчуження нерухомого майна може бути посвідчений без згоди другого з подружжя також у випадках, коли остання не проживає за місцем знаходження майна і місце проживання його невідоме. На підтвердження цієї обставини повинна бути подана копія рішення суду, яке набрало законної сили. Про визнання другого з подружжя безвісно відсутнім [22].

До майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, однак проживають однією сім'єю поширюються правила щодо майна, що є правом спільної сумісної власності подружжя.

Отже, усна форма договору за Цивільним кодексом передбачена для дарування речей особистого користування та побутового призначення. Письмово укладається договір дарування майнового права та договір дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому. У разі недодержання форми такі договори є недійсними.

Певними особливостями зумовлена передача в дар майнового права. Специфіка предмета договору дарування майнових прав зумовлює необхідність письмової форми правочину. Аналогічна ситуація складається у разі, коли укладення договору не збігається з моментом передачі дарунка. В цьому випадку має місце консенсуальна угода. Недотримання письмової форми угоди є підставою для визнання її недійсною.

РОЗДІЛ 3. ВІДНОСИНИ, ЩО ВИНИКАЮТЬ З ДОГОВОРУ ДАРУВАННЯ, ПРОБЛЕМИ ТА ПОРЯДОК ЇХ ВРЕГУЛЮВАННЯ

3.1 Права та обов'язки сторін за договором дарування та правові наслідки їх порушення

Зміст будь-якого договору складають права і обов'язки його сторін. Отже зміст договору дарування складають права і обов'язки дарувальника і обдарованого. Однією з новел Цивільного кодексу стала можливість визнання договору дарування, як реальним, так і консенсуальний. Саме консенсуальність зумовлює можливість виникнення у обдарованого поряд з правами, також обов'язків.

На підставі аналізу чинного законодавства можна виокремити три групи прав та обов'язків сторін за договором дарування. Вони класифіковані за критерієм моменту виникнення та існування, зокрема:

а) права й обов'язки, що виникають при укладенні договору дарування;

б) права й обов'язки, що виникають із укладеного договору дарування;

в) права й обов'язки, що виникають після припинення договору дарування.

Разом з тим до змісту договору дарування можна віднести лише ті права й обов'язки дарувальника й обдаровуваного, що виникають із укладеного договору дарування як договірного зобов'язання.

Отже, обов'язками дарувальника є наступні:

1. передати майно у власність при обіцянці дарування (п. 1 ст. 717 ЦК);

2. повідомити обдарованого про недоліки речі або її особливі властивості, які можуть бути небезпечними для життя, здоров'я, майна як самого обдарованого, так і інших осіб;

3. якщо дарувальник не виконав свого обов'язку по повідомленню обдарованого про недоліки речі чи її особливі властивості (п. 1 ст. 721), то в разі заподіяння шкоди при володінні чи користуванні дарунком, він зобов'язується до її відшкодування, (п. 2 ст. 721 ).

Права дарувальника:

1. скасувати дарування до вручення речі обдарованому, якщо ця річ була передана через органи транспорту, зв'язку або через іншу особу (п. 2 ст. 722);

2. відмовитися від виконання обов'язку передати дарунок, якщо після укладення договору його майновий стан істотно погіршився (ст. 724);

3. вимагати від обдарованого виконання покладеного нього обов'язку вчинити певну дію майнового змісту або утриматися від її вчинення на користь третьої особи (передати грошову суму чи інше майно у власність, сплачувати грошову ренту, надати право довічного користування дарунком чи його частиною, не пред'являти вимог до третьої особи про виселення тощо). Вимагати від обдарованого виконання покладеного на нього обов'язку має право дарувальник, а в разі його смерті, визнання безвісно відсутнім чи недієздатним - особа, на користь якої має бути виконаний цей обов'язок, (ст. 725);

4. вимагати розірвати договір і повернути дарунок у разі ухилення обдарованого від виконання обов'язку на користь третьої особи (ст. 776);

5. зажадати скасування договору дарування нерухомих речей чи іншого особливо цінного майна, якщо обдарований умисно вчинив злочин проти життя, здоров'я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) та дітей (п. 1 ст. 727);

6. дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо обдаровуваний створює загрозу безповоротної втрати дарунка, що має для дарувальника велику немайнову цінність(п. 2 ст. 727).

7. зажадати скасування договору дарування, якщо через недбале ставлення обдарованого до речі, що становить історичну, наукову, культурну цінність, ця річ може бути знищена або істотно пошкоджена (п. 3 ст. 727).

Права обдарованого:

1. зажадати передання йому дарунку у разі настання строку (терміну) або відкладальної обставини (п. 1 ст. 723);

2. у випадку, якщо дарувальник, незважаючи на настання умови, ухилятиметься від виконання свого обов'язку, обдарований має право на примусове витребування відповідної речі або компенсацію її вартості (п. 2 ст. 723);

3. право в будь-який момент односторонньо відмовитися від договору дарування і повернути річ, якщо вона не потребує догляду або особливих умов утримання чи зберігання (п. 2 ст. 724).

Обов'язки обдарованого:

1. обов'язок обдаровуваного вчинити певну дію майнового характеру на користь третьої особи або утриматися від її вчинення (передати грошову суму чи інше майно у власність, виплачувати грошову ренту, надати право довічного користування дарунком чи його частиною, не пред'являти вимог до третьої особи про виселення тощо);

2. разі смерті дарувальника, оголошення його померлим, визнання безвісно відсутнім чи недієздатним зобов'язаний виконати обов'язок на користь третьої особи взяті ним зобов'язання;

3. у разі порушення обдаровуваним обов'язку на користь третьої особи дарувальник має право вимагати розірвання договору і повернення дарунка, а якщо таке повернення неможливе, -- відшкодування його вартості;

4. у разі розірвання договору дарування зобов'язаний повернути дарунок у натурі.

Крім того договір дарування може створювати права для третіх осіб. Так, договором може бути передбачено матеріальне забезпечення чи грошова виплата на користь третіх осіб з боку обдарованого у зв'язку з умовами договору. У разі смерті дарувальника, оголошення його померлим, визнання безвісно відсутнім чи недієздатним виконання обов'язку на користь третьої особи має право вимагати від обдаровуваного особа, на користь якої встановлений цей обов'язок.


Подобные документы

  • Поняття та елементи договору дарування майнового права. Права та обов'язки дарувальника і обдарованого. Відповідальність за договором дарування, припинення його дії. Безоплатність договору дарування. Звільнення від обов'язку перед третьою особою.

    курсовая работа [68,0 K], добавлен 11.03.2011

  • Поняття та правова природа договору дарування, його сторони та зміст. Порядок укладення, форма та істотні умови договору дарування. Відмова від договору та розірвання договору дарування: аналіз правових наслідків. Пожертва як різновид договору дарування.

    курсовая работа [77,8 K], добавлен 04.12.2013

  • Правова характеристика договору дарування, його юридичні ознаки, основні суб'єкти та зміст. Порядок укладання договору та особливості його виконання. Відмежування договору дарування від договору позички. Визначення прав та обов'язків сторін договору.

    курсовая работа [69,6 K], добавлен 24.05.2015

  • Договір дарування як окремий цивільно-правовий договір. Дослідження договору дарування щодо його основних характеристик та особливостей. Аналіз його правової природи, предмета та форми. З’ясування сторін договору дарування, їх прав та обов’язків.

    курсовая работа [48,8 K], добавлен 03.08.2017

  • Правове регулювання, предмет, форма та сторони договору дарування. Порядок укладання та розірвання договору: прийняття дарунка, одностороння відмова від договору дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому. Поняття та права пожертвувача.

    курсовая работа [36,7 K], добавлен 19.08.2014

  • Юридична природа договору дарування та пожертви. Зміст, поняття та ознаки договору дарування та пожертви. Сторони та зміст договору дарування та пожертви. Укладання договору дарування та пожертви. Розірвання договору дарування та пожертви.

    курсовая работа [31,5 K], добавлен 18.05.2006

  • Розкриття вмісту понять спадкоємство, спадок, спадкоємець і спадкодавець. Правила оформлення, дія і порівняльна характеристика заповіту і договору дарування. Процедура державної реєстрації права на спадок і вивчення порядку оформлення права на спадок.

    контрольная работа [21,9 K], добавлен 07.03.2011

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.