Особливості договору дарування щодо його предмету та форми

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст роботи

Вступ

1. Правова природа договору дарування

2. Договір дарування: загальна характеристика та особливості

3. Особливості договору дарування щодо його предмету та форми

3.1 Предмет договору дарування

3.2 Форма договору дарування

4. Сторони договору дарування, їх права та обов'язки

4.1 Сторони договору дарування

4.2 Права та обов'язки сторін договору дарування

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

договір дарування цивільний правовий

Договір дарування є окремим цивільно-правовим договором, який характеризується специфічними властивостями, притаманними тільки цьому договору. Цей договір також є одним із найдавніших видів договорів, що обслуговує майнові відносини суб'єктів цивільного права. Договір дарування поряд із договорами купівлі-продажу, міни, довічного утримання опосередковує перехід майна (речей та майнових прав) від однієї особи до іншої.

Головною особливістю договору дарування є те, що він завжди є безоплатним. Це означає, що дарувальник не отримує ніякого зустрічного надання з боку обдаровуваного. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування (ч. 2 ст. 717 ЦК). У деяких випадках обдаровуваний при отриманні дарунку традиційно передає дарувальнику річ або невеличку грошову суму(народний звичай). Слід зауважити, що у цьому випадку мова не йде про зустрічне надання в юридичному розумінні. Надання монети сприймається сторонами як символічний акт та не має метою компенсацію за отриманий дарунок. Не буде також зустрічним наданням встановлене за договором дарування право користування дарувальником річчю -- предметом дарування. Цю ситуацію можна розглядати двояко: дарувальник зберігає за собою певні права (право користування), які й не входили до складу дарунка, або як обтяження предмета дарування правами дарувальника. Важливим для констатації безоплатності є те, що дарувальник не отримує від обдаровуваного нічого нового, що було в нього відсутнє до укладення договору, а обдаровуваний не надає дарувальникові нічого, що не було б пов'язане із дарунком. Таким чином, ціллю цієї роботи є з'ясування характерних особливостей цього договору щодо змісту, тобто прав та обов'язків сторін, щодо предмету, форми і т.д.

1. Правова природа договору дарування

Природа відносин дарування має складний і суперечливий характер і залишається дискусійним питанням науки цивільного права. Для його з'ясування необхідно звернутися до першоджерел, від яких бере початок безвідплатна передача майна у власність. Певні пропозиції щодо кваліфікації відносин дарування науковцями вже висловлені.

Історія науково-теоретичної думки свідчить, що вирішальну роль стосовно встановлення наявності договірних відносин правники різних часів віддавали волі й волевиявленню сторін. Цілком виправданою вважається точка зору, згідно з якою договір становить собою узгоджене волевиявлення декількох сторін щодо певного об'єкта, спрямоване на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Але складність і внутрішня суперечливість суспільних відносин, що лежать у підґрунті дарування, позбавляють визначеності й упевненості під час його правової характеристики. Отже, очевидним є те, що процес пізнання цього інституту ніколи не припинявся, а зміни в законодавстві спонукають науку до активізації досліджень у цьому напрямку.

Розкриваючи взаємозв'язок волі, волевиявлення і природи відносин дарування, зауважимо, що в науці цивільного права сформувалися дві принципово відмінні концепції, відповідно до яких інститут дарування визнається договором або окремою підставою набуття права власності.

Серед прихильників першої - договірної були в різні часи: П Ф. Шершеневич, О. С. Йоффе, Ю. К. Толстой, О. Л. Маковський та інші цивілісти. Теза, що дарування є договором, в цілому аргументується потребою й наявністю узгодженого волевиявлення обох сторін у правовідносинах дарування.

У розробку договірної концепції зроблено значний внесок ще на початку ХХ ст. Редакційною комісією по підготовці проекту Цивільного Уложення Російської імперії, якою було розглянуто декілька точок зору на природу дарування. Свої висновки науковці обґрунтували виходячи з аналізу юридичних дій, що становлять підвалини відносин дарування. При цьому основна увага приділялася моменту прийняття майна обдаровуваним і визначеності його згоди на отримання останнього. Інакше кажучи, принципово необхідно було виявити вольову спрямованість цієї особи на прийняття або неприйняття дару, за умов його безпосередньої передачі. Це пов'язано з тим, що зобов'язання щодо його передачі (як і договори взагалі) засновано на згоді обох сторін. Відносини ж між ними характеризується етичними й особистісними ознаками.

З огляду на це обдаровуваний не може бути байдужим до того, хто саме, з яких спонукань і з якою метою має намір передати дар. Так само і предмет дару не завжди зумовлює вигідне положення обдаровуваного, а деколи може навіть спричинити йому збитки. Якщо взяти до уваги факт покладення законодавцем певних обов'язків на обдаровуваного (наприклад, за певних обставин обов'язок про повернення дару особі, яка безоплатно передала майно), можемо зробити висновок, що дарування не може здійснюватися без урахування волі обдаровуваного щодо прийняття дару [1, c. 291, 292]. Таким чином, за першою концепцією прийняття дару (волевиявлення обдаровуваного, що свідчить про згоду й бажання його отримати) випливає із самої суті дарування. А якщо воно не може бути без взаємної згоди сторін, то це і є договір, бо згода 2-х або декількох осіб про набуття, зміну чи припинення прав визнається саме таким правочином. Тобто дарування визнається договором з урахуванням такої універсальної його ознаки, як взаємна згода сторін щодо предмета й інших умов правочину.

Представниками другої позиції (недоговірної) є К. П. Побєдоносцев, В.В. Хахулін, частково Д.I. Мейєр за умови передачі дару, якщо бракує попередньої домовленості сторін про таке. Не приділяючи занадто уваги характеристиці волі сторін, свої міркування вони виводили з беззобов'язальності відносин дарування.

3асади вказаної концепції виявляються ще в римському праві, за яким дарування (donatio) не визнавалося юридичною дією взагалі й було лише підставою (causa) для здійснення майново-правового акта будь-якого виду. Отже, дарування мало місце лише там, де подібний акт здійснювався d-nis causa (з метою безвідплатного збагачення), а юридичною дією воно стає лише за законом Константина. Недоговірна концепція мала подальший розвиток, бо підкреслювала специфічний характер дарування.

Д. І. Мейєр стверджував, що за таким договором сторона (чи сторони) отримують право на чужу дію; якщо ж одна особа передає в дар іншій майно без попередньої домовленості, має місце ситуація, де обдаровуваний отримує не право на чужу дію, а право власності. Виходячи із цього вчений визнавав цю передачу дару самостійною підставою виникнення права власності, а не договором [8, c. 193, 194]. К. П. Побєдоносцев теж вважав дарування способом набуття права власності з урахуванням того, що воно зумовлює перенесення права власності від однієї особи до іншої в момент досягнення згоди між ними [9, c. 371, 372, 376]. І це дійсно має місце, коли дар передається обдаровуваному без попередньої домовленості. Тобто ці науковці, ведучи мову про неможливість визнання дарування договором, наголошували на тому, що бракує зобов'язального зв'язку, який зазвичай існує між сторонами правочину. Брак такого зобов'язання, як правовідношення, де суб'єктивному праву кредитора відповідає юридичний обов'язок боржника, пов'язано із самою природою дарування як дії, в цілому невластивої людині. Дарувальник, з раціоналістичної точки зору, опиняється у невигідному становищі через зменшення власної майнової маси, а обдаровуваний, навпаки, набуває блага без здійснення якихось витрат. Не є важливим, які саме мотиви спонукають дарувальника передати дар, а вагомим є його свідоме ставлення до того факту, що за рахунок зменшення його майна, відбувається збільшення майна обдаровуваного, хоча зустрічної компенсації і бракує. У такій ситуації дарувальник, який, не будучи зобов'язаним (адже примусити особу до відчуження своєї власності не може ніхто, окрім її самої або суду), передає дар, а обдаровуваний, не маючи права вимоги останнього, (адже немає попередньої домовленості про це), приймає його.

Можна зробити висновок, що недоговірна концепція дарування ґрунтується на визнанні тотожними таких явищ, як договір і договірне зобов'язання: немає договірного зобов'язання - немає й договору як такого. Разом із тим ці явища хоча й тісно пов'язані, але не є тотожними. Договір - це підстава виникнення зобов'язання, про що йдеться в ч. 2 ст. 509 та п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України. І тільки там, де на базі договору як юридичного факту виникає договірне зобов'язання, можна вести мову про договір-правовідношення як про явище, тотожне договірному зобов'язанню. [3]

Компромісом у суперечностях договірної й недоговірної концепцій і їх певним синтезованим витоком є позиція цивілістів, які стверджують, що договір дарування не завжди має зобов'язальний характер. Прикладом такої точки зору є вчення про дарування як про речовий договір. Найбільш послідовно функціонування речового договору обґрунтовує російський цивіліст М. І. Брагінський. Учений зазначає, що договір, за яким дар передається обдаровуваному без попередньої домовленості, відрізняється від договору консенсуального - зобов'язання про передачу дару в майбутньому й не тільки з моменту його укладення а й тому, що він взагалі не породжує зобов'язань сторін, через це його не можна вважати і реальним договором. Далі він підкреслює, що єдине, чому таке дарування є договором, - це необхідність отримання згоди обдаровуваного на передачу йому дару. Таким чином, автор аргументує важливість узгодженого волевиявлення сторін як фактора, що дає змогу встановити брак чи наявність договору як такого [1, c. 338, 339]. Після дослідження договірної й недоговірної концепцій дарування можна стверджувати, що дарування в будь-якому випадку є цивільним договором і саме домовленість сторін є тим чинником, який свідчить про обґрунтованість концепції договірної.

2. Договір дарування: загальна характеристика та особливості

За договором дарування (ст.717 Цивільного кодексу України) одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати у майбутньому іншій стороні(обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Подарувати майно іншим особам може виключно власник цього майна. Отже, дарувальник повинен бути власником майна, що дарується. Договір дарування направлений на безповоротне припинення права власності у дарувальника і виникнення права власності у обдаровуваної особи, при цьому обдаровуваний набуває право на майно, якого раніше у нього не було.

Договір дарування - це узгоджена воля обох сторін, яка являє собою не тільки акт розпорядження майном власника (дарувальника), але й акт прийняття дарунку обдаровуваним. При цьому обов'язково необхідна як воля дарувальника, так і згода обдаровуваного, який має право відмовитися від прийняття дарунку в силу певних причин. Як вказував щодо цього О.С. Іоффе, в обдаровуваного часто не просять згоди на прийняття дарунка тільки тому, що така згода припускається, але якщо таке припущення буде спростоване, дарування не може вважатися здійсненим. Якщо відсутня згода особи, яка приймає майно, і його воля не виражена ні в якій формі, то такий договір не можна визнати укладеним. Отже, ніхто не може щось подарувати іншій особі без її згоди. Саме необхідність такої згоди дозволяє кваліфікувати дарування як договір та відокремити його від односторонніх правочинів, на підставі яких виникає право власності в іншої особи.

Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна (дарунку) обдаровуваному або передачі його у майбутньому, тобто може конструюватись як реальний або консенсуальний. Він укладається або виконується у момент передачі речі. Обдаровуваний має право вимагати передачі дарунка, а дарувальник зобов'язаний його передати.

Характерною ознакою дарування є його безоплатність. Тобто за договором дарування відсутній зустрічний еквівалент у вигляді майна або грошових коштів. Будь-які причини, мотиви дарувальника (глибока вдячність до обдаровуваного або інші особисті почуття) не мають значення. Якщо в договорі встановлено обов'язок обдаровуваного вчинити дії майнового або немайнового характеру на користь дарувальника, то таку угоду не можна тлумачити як дарування. Договір дарування завжди є безоплатним, тому дарувальник не має права вимагати від обдаровуваної особи зустрічних дій майнового чи немайнового характеру. Отже, договір дарування за наявності зустрічного задоволення вважатиметься недійсним. Проте існують певні випадки, які не можна вважати порушенням ознаки безоплатності договору дарування, а саме:

1) символічне зустрічне задоволення як традиції -- наприклад, платню у вигляді дрібних монет за дарування домашніх тварин;

2) виконання обов'язку обдаровуваною особою з метою використання подарунка для певної, обумовленої мети, тобто пожертва. Зустрічне задоволення тут відсутнє, оскільки виконання обов'язку з використанням пожертви стосується третіх осіб;

3) покладення на обдаровувану особу обов'язку на користь третьої особи. Такий обов'язок полягає у вчиненні певної дії або утриманні від її вчинення, а саме: передати грошову суму чи інше майно у власність, виплачувати грошову ренту, надати право довічного користування дарунком чи його частиною, не пред'являти вимог до третьої особи про виселення тощо. Такий обов'язок особа бере на себе добровільно, керуючись власними інтересами, а певне майнове задоволення надається третій особі, права якої обмежують (обтяжують) право власності обдаровуваного. Безпосереднє зустрічне задоволення дарувальник не отримує;

4) покладення на обдаровувану особу обов'язку на користь дарувальника. Наприклад, дарувальник залишає за собою право проживання у подарованому будинку. Обдаровуваний у цьому випадку зобов'язаний надати можливість здійснення такого права дарувальником. Дарувальник залишає за собою частину повноважень власника і не передає право власності в повному обсязі. Дарувальник у разі виконання договору не отримує зустрічного задоволення -- чогось нового, а залишає те, що йому належало.

Окрім ознаки безоплатності, договір дарування характеризують й інші, але вони є лише похідними від основної ознаки, а саме:

- безстроковість;

- безповоротність переходу прав;

- збільшення майна обдаровуваного;

- зменшення майна дарувальника тощо.

Договір дарування є односторонньо зобов'язувальним. З його укладанням у сторін, як правило, не виникають взаємні або односторонні обов'язки. Виняток становить, закріплений у ст.725 ЦКУ обов'язок обдаровуваного на користь третьої особи, що однак не суперечить сутності договору дарування, а саме його безоплатності, так як такий обов'язок не є зустрічним і спрямований на користь третьої особи. Щодо прав, то їх набуває лише обдаровуваний у вигляді повноважень власника стосовно прийнятого майна. Це означає, що дарування вважається здійсненим (тобто договір укладений) за наявності волевиявлення обдарованої особи, висловленого у будь-якій формі. Як правило, воно виявляється у відповідній поведінці, зумовленій певними подіями або обставинами.

Аналіз цивілістичної доктрини свідчить про те, що вирішальну роль, відносно встановлення факту наявності договірних відносин, правники різних часів віддавали волі та волевиявленню сторін. Як вважає, Ісаєв А.М., з думкою якого я погоджуюсь, цілком виправданою є точка зору згідно до якої узгоджене волевиявлення декількох сторін, щодо певного об'єкту, яке спрямовано на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків являє собою договір. У зв'язку з цим важливого значення набуває питання щодо співвідношення волі та волевиявлення сторін в договорі дарування. Ця проблема, знаходить свій вияв у необхідності з'ясування того, у який формі має бути виражена воля сторін щодо відчуження та прийняття дару. Від цього залежить момент виникнення права власності за договором, ризик випадкової загибелі дару, нарешті, дійсність договору в цілому.

Коли волевиявлення здійснюється у письмовій формі (неважливо в простій чи нотаріально посвідченій), сторони мають можливість впевнитися в намірах своїх контрагентів. Це до певної міри стабілізує відносини дарування та цивільний оборот. Але усна форма договору дарування, яка по суті має передбачати домовленість сторін щодо змісту дарування, може викликати деякі суперечки. Так наприклад, в ч.1 ст.722 ЦК на відміну від загального правила про момент виникнення права власності із договору, який законом пов'язаний з моментом передачі майна набувачу, встановлено інше правило: право власності обдаровуваного на дар виникає з моменту його прийняття. Таким чином у обдаровуваного з моменту прийняття дару виникають всі права та обов'язки власника речі. Що ж є прийняттям дару з точки зору юридичного факту, який породжує певні права та обов'язки? Виходячи з аналізу законодавства, а саме ч.3 та ч.4 ст.722 ЦК це будь-які дії, що свідчать про згоду обдаровуваного на прийняття дару, тобто визнання його своєю власністю. Не викликає сумнівів положення ч.4 ст. 722 ЦК, де прийняттям дару закон називає: прийняття обдаровуваним документів, що засвідчують право власності на річ, інших документів які свідчать про приналежність дарувальнику предмету договору, чи символів (ключів, макетів т.п.). За таких умов можна стверджувати про наявність виявлення волі на прийняття дару. [5]

Але ч.3 ст. 722 ЦК містить положення, які не зовсім переконливі, відносно виявленої сутності дарування як договору, а саме: дар направлений обдаровуваному без його попередньої згоди, є прийнятим, якщо обдаровуваний терміново не повідомить про відмову від його прийняття. Викладене свідчить про визнання законодавцем можливості прийняття дару та виникнення права власності у обдаровуваного за ситуації, у який неможливо напевно встановити, чи виявив обдаровуваний волю на прийняття дару чи то просто не встиг відмовитися від нього, а може просто не знає про дар. Тобто, порушується таке положення як - ніхто не може бути обдарований за відсутності своєї згоди на таке. Такий стан речей не можна визнати задовільним, що спонукає до подальших досліджень з метою вдосконалення чинного законодавства у проаналізованому сегменті.

3. Особливості договору дарування щодо його предмету та форми

3.1 Предмет договору

Дарунком (предметом договору дарування) можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі. Дарунком можуть бути майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому.

По-перше, потрібно знати, що майно, яке передається за договором дарування, переходить у власність від однієї особи(дарувальника) до іншої (обдарованого), при цьому предмет дарування повинен бути у договорі чітко визначений, адже обіцянка подарувати невизначену річ не має правового значення. Тому майно, що передається, повинне бути власністю дарувальника.

По-друге, дарунком може бути не тільки рухоме (у тому числі гроші та цінні папери) та нерухоме майно, але й також майнові права - як такі, якими вже володіє дарувальник, так і ті, які можуть виникнути у нього у зв'язку зі здійсненням права інтелектуальної власності, а також інші права.

По-третє, дарунком може бути будь-яке майно, не вилучене з обігу і яке може бути у власності особи, якій воно дарується. Це можуть бути предмети домашнього побуту, гроші, житловий будинок, квартира, автомобіль тощо.

При даруванні необхідно також додержуватися спеціальних правил, встановлених для набуття права власності громадянами на окремі види майна (наприклад, вогнепальна зброя). Тому речі, вилучені з цивільного обігу, не можуть бути предметом договору дарування. Речі, на володіння та користування якими необхідно мати дозвіл, можуть бути предметом договору дарування, якщо обдаровуваний отримає такий дозвіл.

Предметом договору дарування можуть бути не тільки майнові права, якими дарувальник вже володіє, а й такі, які можуть виникнути у нього в майбутньому, тобто якими на даний момент він ще не володіє, але розраховує одержати потім, тобто майно може бути передано іншій стороні (обдарованому) не тільки у теперішньому, але й майбутньому.

Як вже зазначалось, предметом договору дарування можуть бути речі, гроші, а саме грошові кошти у валюті України або іноземній валюті та цінні папери.

Іноземною валютою визначаються іноземні грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет, що перебувають у обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, або підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ.

Валютою України визнаються грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, або підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, внески в банківських та інших кредитно-фінансових установах на території України.

Цінними паперами є документи встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчують грошові або інші майнові права, визначають взаємовідносини особи, яка їх розмістила (видала), і власника, та передбачають виконання зобов'язань згідно з умовами їх розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають з цих документів, іншим особам. Серед видів цінних паперів за законодавством України розрізняють акції, облігації, облігації підприємств, облігації місцевих позик, державні облігації України, казначейські зобов'язання України, інвестиційні сертифікати, ощадні (депозитні) сертифікати, вексель, іпотечні, приватизаційні, похідні та товаророзпорядчі цінні папери.

3.2 Форма договору

Договір дарування може укладатися в усній, письмовій формі та письмовій нотаріально посвідченій. Аналіз чинного законодавства свідчить, що форма договору дарування залежить від предмета договору та його змісту.

1)Одним із способів вчинення договору дарування є правочин в усній формі. Характерною особливістю усного правочину є співпадіння двох стадій - укладання і виконання. В усній формі укладаються договори дарування особистого користування та побутового призначення. Таке положення закону пов'язано з тим, що договори дарування зазначе¬ них предметів зазвичай укладаються, виконуються та припиняються в один момент. На рівні загальних положень про форму правочину це правило сформульовано в ч. 1 ст. 206 ЦК України, згідно з якою усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

В усній формі також може бути укладено договір дарування рухомих речей, які мають особливу цінність. Такий договір є правомірним, якщо суд не встановить, що обдаровуваний заволодів майном незаконно (ч. 4 ст. 719 ЦК України). Договір дарування вказаних предметів може супроводжуватися передачею предмета дару або символів дару. Подекуди таке дарування супроводжується передачею правовстановлюючих або інших документів, що є приналежністю речі, яка дарується, але це не свідчить про письмову форму такого договору. Наприклад, дарувальник, передаючи в дар побутову техніку, може замість самого дарунку (побутового приладу) передати обдаровуваному паспорт приладу або іншу технічну чи гарантійну документацію, прийняття якої з боку обдаровуваного буде свідчити про укладення та виконання договору дарування. Сторони в такому випадку, укладаючи договір, здійснюють волевиявлення словами, а прийняття речі обдаровуваним підтверджується прийняттям символів речі. Частіше передання символів дарунку (ключів, макетів) використовується під час дарування нерухомого майна, але в таких випадках договір дарування належить укладати в письмовій формі, що ускладнена нотаріальним посвідченням.

2) У простій письмовій формі належить вчиняти всі договори дарування, які підпадають під ознаки правочинів, що передбачені ст. 208 ЦК України. Разом із тим ч. 3 ст. 719 ЦК України встановлює обов'язкову письмову форму для:

а) договору дарування майнового права;

б) договору дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому.

В цьому випадку форма договору дарування визначаться не предметом договору, а його змістом. За загальним правилом про наслідки недодержання простої письмової форми правочину останній є дійсним, крім випадків, встановлених законом, але оспорювання факту його вчинення не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. Саме такий окремий випадок і передбачає вище названа ч. 3 ст. 719 ЦК України. Отже, укладення договору дарування майнового права або договору дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому в усній формі має своїм наслідком їх нікчемність.

Я погоджуюсь з думкою багатьох вчених-цивілістів про те, що встановлення обов'язкової письмової форми для зазначених договорів дарування є виправданим. Адже наявність матеріалізованої волі сторін дає змогу напевно стверджувати про існування між ними договірного зв'язку та його особливостей. З одного боку, письмова форма договору дарування дозволяє більш ефективно регулювати відносини між дарувальником та обдаровуваним на стадії виконання договору, а з іншого - спрощує доведення тих чи інших фактів у разі невиконання чи неналежного виконання договору дарування. Тому особа, яка обіцяє подарувати майно в майбутньому, має засвідчити свою волю в документі, що, зокрема, буде свідчити про усвідомлене вчинення такої обіцянки.

Дарування майнового права здійснюється письмово, адже в дар передається не матеріалізований об'єкт цивільного права. Отже, перехід права власності на такий об'єкт обґрунтовано супроводжується оформленням у встановленому законом порядку. Аналізуючи норми закордонного цивільного законодавства, можна зробити висновок, що норми ЦК України щодо форми договору дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому відповідають найкращим зразкам вітчизняної та закордонної цивілістичної думки. Говорячи про письмову форму договору дарування, слід зазначити, що згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається вчиненим у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною або сторонами, у визначених законом випадках може використовуватись цифровий підпис(щодо електронних договорів).

3)У письмовій формі з нотаріальним посвідченням мають бути укладені договори дарування:

а) нерухомої речі;

б) валютних цінностей на суму, яка перевищує п'ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню у зв'язку з особливим характером предмета такого договору. Нерухомі речі нерозривно пов'язані з землею, за винятком тих речей, на які згідно з законом розповсюджений режим нерухомості. Ці речі зазвичай мають велику вартість і відіграють значну соціальну роль. Названі особливості вимагають додаткової уваги до правочинів, за якими відбувається передання нерухомого майна у власність, а в деяких випадках і в користування. Призначення нотаріального посвідчення виявляється у наданні певним юридичним фактам, зокрема договорам, юридичної вірогідності. У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. У ЦК України є виключення з цього правила, адже згідно з ч. 2 ст. 220 ЦК, якщо сторони домовилися щодо всіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Договір дарування валютних цінностей на суму, яка перевищує п'ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, також укладається в письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню (ч. 5 ст. 719 ЦК України). Відповідно до Інструкції з організації інкасації коштів та перевезення валютних цінностей банків в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України 31.03.2017 № 29 [11], валютними цінностями є банківські метали (золото, срібло, платина, метали платинової групи та ін.), валюта України, іноземна валюта, платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, бони, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші банківські та фінансові документи тощо), золото та інші дорогоцінні метали у вигляді зливків, пластин, дорогоцінне каміння, інші коштовності. Сума неоподатковуваного мінімуму доходів громадян встановлена в п. 5 підрозд. 1 розд. 20 Податкового кодексу України [10], згідно з яким вона дорівнює 17 грн. Отже, дарування вищезазначених валютних цінностей на суму, що перевищує суму 850 грн., здійснюється у письмовій формі з нотаріальним посвідченням. На практиці дарування грошей або дорогоцінних металів та каміння не супроводжується письмовим оформленням. У першу чергу це стосується договорів дарування між фізичними особами. Формально зазначені договори є нікчемними, якщо сума грошей або вартість коштовностей перевищує 850 грн. Письмова форма і подальше нотаріальне посвідчення надають такому договору юридичної сили та забезпечують виконання податкових зобов'язань обдаровуваного.

Проте, як вже було зазначено, відповідно до ч. 4 вказаної статті договір дарування рухомих речей, що мають особливу цінність, може вчинятися усно. До рухомих речей, які мають особливу цінність, можна віднести всі предмети, що визнаються валютними цінностями. Але щодо останніх законодавство передбачило складну письмову форму. Напевно, це пов'язано з намаганням держави не допустити ухилення від сплати податків з боку обдаровуваного, який отримав значний прибуток від договору дарування.

4. Сторони договору дарування, їх права та обов'язки

4.1 Сторони договору дарування

Сторонами у договорі дарування є дарувальник і обдаровуваний. Перший добровільно позбавляє себе певного майна, другий - набуває ці права. Дарувальником і обдаровуваним можуть бути фізичні особи (громадяни), юридичні особи (підприємства, установи, організації), держава Україна, Автономна Республіка Крим в особі уповноважених органів із дотриманням вимог Конституції України, Конституції АРК та чинного законодавства, територіальні громади.

Фізичні особи - дарувальники повинні володіти відповідним обсягом дієздатності. Юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа. Таким чином, юридична особа може бути стороною договору дарування, якщо останнє не суперечить установчим документам такої юридичної особи. Дарування - цивільно-правова угода, тому дарувальник і обдаровуваний повинні бути дієздатними.

Крім того, встановлено додаткові гарантії захисту осіб, які перебувають під опікою або піклуванням. Виходячи з інтересів дітей, осіб, над якими встановлена опіка чи піклування, у цивільному законодавстві зазначається, що батьки (усиновлювачі), опікуни не мають права дарувати майно дітей, підопічних. Але в свою чергу, вони мають право від імені осіб, над якими встановлена опіка чи піклування, приймати майно у подарунок, а піклувальники над неповнолітніми мають змогу давати згоду на прийняття дару.

Опікуни та піклувальники можуть відмовитися від пропозиції прийняти дар, якщо він не відповідає інтересам підопічного. Договори дарування дозволяються відносно будь-якої особи за вибором дарувальника. Закон не обмежує здійснення договору дарування між подружжям.

Опікун не має права без дозволу органів опіки і піклування укладати угоди, а піклувальник - давати згоду на їх здійснення, якщо вони виходять за межі побутових. Такими угодами, зокрема, є договори, що підлягають нотаріальному посвідченню, відмова від належних підопічному майнових прав, поділ майна тощо.

Що ж стосується неповнолітніх, то вони можуть бути дарувальниками стосовно предметів, які мають невисоку вартість. Неповнолітні, віком від 14 до 18 років можуть укладати договори дарування за згодою своїх батьків, усиновителів, піклувальників.

Як уже зазначалось, юридичні особи виступають сторонами у договорі дарування у межах своєї спеціальної дієздатності. При цьому юридичні особи можуть без будь-яких обмежень щодо їх дієздатності прийняти дарунок. Водночас безоплатне відчуження майна (у тому числі за договором дарування) вони мають здійснювати тільки відповідно до вимог їх установчих документів та законодавчих актів.

Дарування між юридичними особами, які здійснюють підприємницьку діяльність, не дозволяється у випадку, якщо право дарування не передбачено у статуті дарувальника. Але ця умова не поширюється на право юридичної особи укладати договір пожертви (тобто дарування нерухомого та рухомого майна, зокрема грошей та цінних паперів фізичним та юридичним особам, державі Україна, АРК, адміністративно-територіальним утворенням для досягнення ними певної, раніше визначеної мети).

Тобто, юридичні особи можуть бути сторонами у договорі дарування тільки у випадках, коли ці договори не суперечать їх меті та предмету діяльності, передбаченому в установчих документах або положеннях про них, а також у випадках, прямо передбачених законодавством України.

Не тільки дарувальник особисто може укладати договір дарування. Від його імені такий договір може укласти його представник. Представник дарувальника повинен діяти на підставі письмового уповноваження (доручення), що видається однією особою іншій особі, представляти його інтереси перед третіми особами. Якщо у дорученні на укладання договору дарування не встановлено імені обдарованого, воно визнається нікчемним.

4.2 Права та обов'язки сторін договору дарування

Зміст будь-якого договору складають права і обов'язки його сторін. Отже, зміст договору дарування складають права і обов'язки дарувальника і обдаровуваного. Однією з новел Цивільного кодексу 2004 року стала можливість визнання договору дарування, як реальним, так і консенсуальним. Саме консенсуальність зумовлює можливість виникнення у обдаровуваного поряд з правами, також обов'язків.

Права дарувальника:

- скасувати дарування до вручення речі обдаровуваному, якщо ця річ була передана через органи транспорту, зв'язку або через іншу особу (ч. 2 ст. 722 ЦК);

Розглядаючи питання прав та обов'язків сторін договору дарування, я звернулася до наукової публікації Ісаєва А. М. «Права та обов'язки дарувальника за Цивільним кодексом України». Стосовно даної норми, автор зауважив, що її закріплення у Цивільному Кодексі Ураїни призводить до виникнення деяких суперечливих питань. Адже йдеться про договір дарування з обов'язком дарувальника передати дарунок у майбутньому. Цей висновок випливає з того, що будь-який договір дарування, що не передбачає негайну передачу дарунка, є договором з обов'язком передати дарунок у майбутньому, оскільки те, що не має місця зараз, або вже було в минулому, або ще буде в майбутньому. Відповідно до положень про дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому, в разі настання строку або відкладальної обставини, встановлених договором дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому, обдаровуваний має право вимагати від дарувальника передання дарунка або відшкодування його вартості. При цьому необхідно врахувати й те, що ЦК України передбачає можливість односторонньої відмови дарувальника від договору дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому, лише за умови істотного погіршення його майнового стану (ч. 1 ст. 724 ЦК України).

Таким чином, на думку Ісаєва А.М., сформульоване та закріплене у ч. 2 ст. 722 ЦК України право дарувальника відмовитися від договору дарування в односторонньому порядку фактично є нездійсненним. А це значить, що можна зробити висновок про можливість та необхідність виключення ч. 2 зі ст. 722 ЦК України.

- відмовитися від виконання обов'язку передати дарунок, якщо після укладення договору його майновий стан істотно погіршився (ст. 724 ЦК);

Вочевидь, ступінь погіршення майнового стану дарувальника має бути встановлений судом, який має винести рішення про розірвання договору дарування. Позицію законодавця щодо розглядуваного права дарувальника слід визнати виправданою у зв'язку з тим, що в такий спосіб захищаються інтереси того з контрагентів, який безоплатно збагачує іншого за рахунок зменшення власної майнової маси.

За основу закріпленої норми було взято позицію Редакційної комісії з розробки проекту Цивільного уложення Російської імперії, в якій підкреслювалась несправедливість вимоги виконання дарування від особи, яка перебуває у скрутному становищі, як несправедливо відбирати у невинуватого обдаровуваного дар, яким він уже володіє, користується, а може і розпорядився [2]. Тому для забезпечення балансу інтересів обох сторін було встановлено правило, яке надавало дарувальнику право відмовлятися від виконання договору дарування, за яким дарунок ще не переданий обдаровуваному, звісно, за наявності зазначених обставин.

- вимагати від обдаровуваного виконання покладеного на нього обов'язку вчинити певну дію майнового змісту або утриматися від її виконання;

- вимагати вчинення дії на користь третьої особи (передати грошову суму чи інше майно у власність, сплачувати грошову ренту, надати право довічного користування дарунком чи його частиною, не пред'являти вимог до третьої особи про виселення тощо). Вимагати від обдаровуваного виконання покладеного на нього обов'язку має право дарувальник, а в разі його смерті, визнання безвісно відсутнім чи недієздатним - особа, на користь якої має бути виконаний цей обов'язок (ст. 725 ЦК);

Якщо обдаровуваний порушить свій обов'язок на користь третьої особи, дарувальник має право вимагати розірвання договору та повернення дарунка, а у випадку неможливості повернення - відшкодування його вартості.

У римському праві такий договір дарування мав назву donatio sub modo, тобто дарування з додатковим покладенням, яким дарувальник доручає обдаровуваному яке-небудь виконання. Обдаровуваний, що прийняв donatio sub modo, зобов'язаний виконати покладення, а дарувальник має право вимагати такого виконання. [4]

Відповідно до ч. 2 ст. 725 ЦК України у разі смерті дарувальника, оголошення його померлим, визнання безвісно відсутнім чи недієздатним, виконання обов'язку на користь третьої особи має право вимагати від обдаровуваного особа, на користь якої встановлений цей обов'язок. Виходячи зі змісту зазначеної норми, можна дійти висновку, що за життя дарувальника право вимагати виконання обов'язку на користь третьої особи належить лише дарувальнику і самостійних вимог третя особа пред'являти не може. Зазначена норма конкретизує загальні положення про договір на користь третьої особи, відповідно до яких виконання договору на користь третьої особи може вимагати як особа, яка уклала договір, так і третя особа, на користь якої передбачено виконання, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із суті договору (ч. 2 ст. 636 ЦК України).

- зажадати скасування договору дарування нерухомих речей чи іншого особливо цінного майна, якщо обдаровуваний умисно вчинив злочин проти життя, здоров'я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) та дітей (ч. 1 ст. 727 ЦК);

- дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо обдаровуваний створює загрозу безповоротної втрати дарунка, що має для дарувальника велику немайнову цінність (ч. 2 ст. 727 ЦК).

- зажадати скасування договору дарування, якщо через недбале ставлення обдаровуваного до речі, що становить історичну, наукову, культурну цінність, ця річ може бути знищена або істотно пошкоджена (ч. 3 ст. 727 ЦК).

Обов'язки дарувальника

Ключовим юридичним обов'язком дарувальника є обов'язок щодо передання дарунка. Виконання цього обов'язку здійснюється шляхом передання дарунка, якщо це можливо (це стосується невеликих речей), або передання документів, що підтверджують право власності на річ, або інших документів, що підтверджують належність дарунка дарувальникові. Обов'язок передання нерухомого майна та інших габаритних речей здійснюється шляхом вручення обдаровуваному символів такого дарунка (ключів від квартири або машини, макета будинку і т. п.).

Кожен юридичний обов'язок повинен підкріплюватися мірою відповідальності за його невиконання або неналежне виконання, що забезпечує принцип реальності та обов'язковості виконання обов'язку стороною. Говорячи про правові наслідки порушення зазначеного обов'язку дарувальника, слід зауважити, що закон передбачає право обдаровуваного на витребування дарунка або вартості дарунка від дарувальника, коли за договором дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому настав строк чи відкладальна обставина, з настанням якої пов'язано обов'язок дарувальника передати дарунок (ч. 2 ст. 723 ЦК України). Зазначена норма розрахована на регулювання відносин, що випливають з консенсуального договору дарування та існують до моменту передання дарунка.

З огляду на таке виникає питання: чи має право обдаровуваний вимагати передання дарунка або його вартості, коли договір не містить посилання на певний строк чи відкладальну обставину, з настанням якої пов'язаний обов'язок дарувальника передати дарунок? Подібна ситуація може виникнути у випадку укладення консенсуального договору дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому за відсутності прив'язки до якого-небудь строку чи відкладальної обставини.

Чинний ЦК України не дає чіткої відповіді на таке запитання. З одного боку, вказана норма закону може свідчити про вплив ознаки безоплатності на конструювання правил про відповідальність дарувальника за договором дарування [7, с. 14]. З другого - можна стверджувати, що конкретна дата (строк) або відкладальна обставина є істотними умовами договору дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому. Таким чином, договір дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому без зазначення дати (строку) чи відповідної обставини не може вважатися укладеним.

Порушення обов'язку дарувальника щодо передання дарунка є простроченням боржника, у зв'язку із чим обдаровуваний може зазнати збитків. Проте, таким чином, постає питання, чи зобов'язаний дарувальник відшкодовувати такі збитки поряд із переданням самого дарунка або його вартості? Частина 2 ст. 723 ЦК України свідчить про обмеження відповідальності дарувальника за прострочення виконання зобов'язання та за неможливість виконання зобов'язання, що випадково настала після прострочення. Як зазначалось, у разі настання строку виконання зобов'язання обдаровуваний може вимагати від дарувальника або передання дарунка, або відшкодування вартості дарунка. Тобто відсутня правомочність обдаровуваного щодо відшкодування збитків, завданих простроченням дарувальника. Певною мірою такий підхід законодавця виправданий відсутністю витрат на придбання дарунка з боку обдаровуваного.

Таким чином, аналіз ч. 2 ст. 723 ЦК України свідчить про відсутність цивільно-правової відповідальності дарувальника за порушення зобов'язання щодо передання речі. На дарувальника, який припустив таке порушення, може бути покладений лише обов'язок виконати зобов'язання в натурі, а якщо це стало неможливим, відшкодувати вартість дарунка. Обидва наслідки не є мірами цивільно-правової відповідальності, адже не відповідають такій її ознаці, як додатковість обтяження.

Якщо дарувальникові відомо про недоліки речі, що є дарунком, або її особливі властивості, які можуть бути небезпечними для життя, здоров'я, майна обдаровуваного або інших осіб, він зобов'язаний повідомити про них обдаровуваного. Насамперед йдеться про обов'язок дарувальника повідомити про небезпечні недоліки речі, що є дарунком.

Загалом предметом договору може бути і річ з дефектами, але якщо обдаровуваний про них знає і готовий прийняти подарунок, тоді в такому разі за потенційну шкоду, заподіяну дарунком іншим особам, відповідальність буде нести обдаровуваний як власник речі.

У разі ушкодження здоров'я обдаровуваному відшкодовуються затрати на лікування, протезування, сторонній догляд, а також компенсуються витрати на додаткове харчування, втрата працездатності тощо.

У разі смерті обдаровуваного внаслідок шкоди, заподіяної володінням і користуванням подарунком, право на компенсацію мають непрацездатні особи, які були на утриманні померлого або мали право на таке утримання.

Дарувальник зобов'язаний додержуватися всіх існуючих вимог до якості відчужуваного об'єкта. Але при цьому дарувальник не зобов'язаний виправляти недоліки прийнятого дару або зазнавати витрат, пов'язаних з виправленням їх, або обмінювати на якісну річ (навіть тоді, коли йому було відомо про існування недоліків дару), якщо обдаровуваному або іншим особам (якщо вони відомі обдарованому) не заподіяна шкода життю, здоров'ю або майну у результаті володіння чи користування дарунком.

Обдаровуваний не має права пред'являти претензії до дарувальника на тій підставі, що річ, яку подарували, виявилась з недоліками, але про які не було повідомлено потерпілому.

Отже,основними обов'язками дарувальника є такі:

- повідомити обдаровуваного про недоліки речі або її особливі властивості, які можуть бути небезпечними для життя, здоров'я, майна як самого обдаровуваного, так і інших осіб;

- дарувальник, якому було відомо про недоліки або особливі властивості подарованої речі і який не повідомив про них обдаровуваного, зобов'язаний відшкодувати шкоду, завдану майну, та шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю в результаті володіння чи користування дарунком;

- передати предмет договору(дарунок) у визначений договором термін, якщо договір є консенсуальним.

Права обдаровуваного:

- зажадати передання йому дарунку у разі настання строку (терміну) або відкладальної обставини (ч. 1 ст. 723 ЦК);

- у випадку, якщо дарувальник, незважаючи на настання умови, ухилятиметься від виконання свого обов'язку, обдаровуваний має право на примусове витребування відповідної речі або компенсацію її вартості (ч. 2 ст. 723 ЦК);

- право в будь-який момент односторонньо відмовитися від договору дарування і повернути річ, якщо вона не потребує догляду або особливих умов утримання чи зберігання (ч. 2 ст. 724 ЦК).

Обов'язки обдаровуваного:

- обов'язок обдаровуваного вчинити певну дію майнового характеру на користь третьої особи або утриматися від її вчинення (передати грошову суму чи інше майно у власність, виплачувати грошову ренту, надати право довічного користування дарунком чи його частиною, не пред'являти вимог до третьої особи про виселення, тощо);

- у разі порушення обдаровуваним обов'язку на користь третьої особи дарувальник має право вимагати розірвання договору і повернення дарунка, а якщо таке повернення неможливе, - відшкодування його вартості;

- у разі розірвання договору дарування зобов'язаний повернути дарунок у натурі.

Крім того, договір дарування може створювати права для третіх осіб. Так, договором може бути передбачено матеріальне забезпечення чи грошова виплата на користь третіх осіб з боку обдаровуваного у зв'язку з умовами договору. У разі смерті дарувальника, оголошення його померлим, визнання безвісно відсутнім чи недієздатним, виконання обов'язку на користь третьої особи має право вимагати від обдаровуваного особа, на користь якої встановлений цей обов'язок.

Треті особи також можуть звертатися до суду з метою захисту своїх прав, що випливають із домовленості (договору) між обдаровуваним та дарувальнком, в порядку цивільного судочинства.

Висновок

Таким чином, у результаті дослідження договору дарування щодо його основних характеристик та особливостей, було проаналізовано його правову природу, предмет та форму, з'ясовано сторони договору дарування, їх права та обов'язки.

Отже, за концепцією українського цивільного законодавства:

· природа договору дарування є саме договірною;

· договір дарування завжди є безоплатним;

· може конструюватись як реальний або консенсуальний;

· є, як правило, одностороннім договором, але із цього правила є винятки;

· характерною ознакою договору дарування є особистий характер зобов'язання, яке він породжує;

· за загальним правилом право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття. При даруванні нерухомих речей - на підставі імперативного правила з моменту нотаріального посвідчення договору дарування або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

· Договір дарування предметів особистого користування та побутового призначення може бути укладений усно. Договір дарування нерухомої речі укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Договір дарування майнового права та договір дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому, договір дарування рухомих речей, які мають особливу цінність, а також договір дарування валютних цінностей на суму, яка перевищує п'ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, укладається у письмовій формі.

Список використаної літератури

1. Брагинский М. И. Договорное право: кн. вторая: Договоры о передаче имущества: моногр. / М. И. Брагинский, В. В. Витрянский. - М.: Статут, 2004. - 800 с.

2. Гражданское уложение [Текст]: Проект Высочайше учрежденной Редакционной Комиссии по составлению Гражданского Уложения. - СПб.: Гос. тип., 1899. - Кн. 5: Обязательства. - Т. 1. Статьи 1-276 с объяснениями. - 615 с.

3. Исаев А. Н. Институт дарения: договорная и недоговорная концепции / А. Н. Исаев // Проблемы законности: сб. науч. тр. / Нац. ун-т «Юрид. акад. Украини им. Я. Мудрого», 2013. - Вып. 121. - С. 87-92.