Правове забезпечення охорони земель
Стан та розвиток законодавства у сфері охорони земель. Аналіз правового забезпечення основних заходів у галузі охорони земель. Проблеми правового забезпечення охорони земель в умовах земельної реформи. Шляхи вирішення проблем правового забезпечення.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | дипломная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 03.08.2014 |
| Размер файла | 346,8 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
2) підготовка й видання різного роду збірників (інкорпорація);
3) підготовка і прийняття укрупнених актів на базі об'єднання норм розрізнених актів (консолідація);
4) підготовка і прийняття нових актів, які охоплюють як норми попередніх актів, так і нові нормативні приписи (кодифікація) [100, с 33-34]. Основними результатами процесу систематизації є такі: правове регулювання широкого спектра нормативно-правових актів, урахування їх специфіки та особливостей упорядкування; виключення або принаймні обмеження дублювання норм різними галузями законодавства; усунення прогалин; подолання колізій у законодавстві; створення умов відповідної юридичної кваліфікації [99, с.185].
Своєрідною й обов'язковою підготовчою стадією систематизаційного циклу законодавства, на думку О.В. Зайчука, є його ревізія, зміст якої полягає в тому, щоб у офіційному порядку визнати такими, що втратили силу чи є зміненими ті акти, сфера дії яких припинена або скасована новим законодавством [63, с. 19]. Найпростішою формою систематизації законодавства є облік, який здійснюється шляхом упорядкування нормативно-правових актів у спеціальні предметні блоки. Організація обліку має базуватися на таких основних принципах: повнота інформаційного масиву, що забезпечує фіксацію й видачу всього обсягу довідкової інформації, відсутність у ньому прогалин і упущень; достовірність інформації, яка базується на використанні офіційних джерел - опублікування нормативних актів, а також на своєчасній фіксації внесених змін в акти, включені до інформаційного фонду; зручність використання, необхідна для оперативного і якісного пошуку потрібних даних про право [100, с 32].
Склалися об'єктивні передумови для активного використання такої форми систематизації, як інкорпорація, яка не вносить змін у зміст нормативно-правових актів, а обмежується лише зовнішньою обробкою нормативного матеріалу. Інкорпорація спрямована на впорядкування нормативно-правових актів шляхом їх зовнішнього опрацювання і систематизованого (у хронологічному, предметному або іншому порядку) об'єднання в єдиному збірнику. На стадії хронологічної та систематичної інкорпорації виявляється вся сукупність нормативно-правових актів земельного законодавства. Інкорпорація законодавства забезпечує зручність користування нормативно-правовими актами, сприяє ліквідації прогалин і суперечностей, дає змогу усунути необґрунтовані посилання на наявність або відсутність певних правових приписів [46, с 1].
Інкорпорація сприяє найбільш ефективному використанню способів і прийомів законодавчої техніки при складанні тексту кодексу; дає змогу уникнути потрапляння в текст норм тимчасового, оперативного характеру, сприяє врахуванню всіх бланкетних норм. Одним із перспективних напрямів удосконалення земельного законодавства можна розглядати систематизацію його понятійного матеріалу. Як зазначалося, у даний час цей напрям є досить актуальним у зв'язку з введенням до земельного законодавства великої кількості нових понять і їх визначень. Ефективною вважаємо існуючу традицію розміщувати в законах спеціальні статті, що містять роз'яснення понять (термінів), які використовуються в даному конкретному акті. Сучасне земельне законодавство складається з великої кількості мінливих нормативно-правових актів. Тому особливої уваги потребує інкорпорація земельно-правових дефініцій, що являють собою найбільш стабільну складову законодавчого матеріалу. Систематизація понятійного матеріалу, що використовуються в законодавстві, є найбільш актуальною і реально здійсненною [50, с 83]. Формування системи термінів і понять, закріплених у земельному законодавстві України, надзвичайно важливе, оскільки непоодинокими є випадки різного формулювання одних і тих самих термінів у різних нормативно-правових актах, крім того, поняття, що вживаються в законах, не завжди правильно деталізуються в підзаконних нормативно-правових актах. Інкорпорація дефініцій дасть можливість виявити суперечливість і неоднозначне тлумачення нормативно закріплених понять, виявити найбільш правильні терміни, сприятиме їх коригуванню в процесі законотворчої діяльності, усунути дублюючі дефініції.
Після проведення інкорпорації потрібно здійснити систематичне групування текстів нормативно-правових актів та їх аналіз. Тут може бути ефективно використано такий спосіб поліпшення стану нормативної бази, як консолідація. Консолідація земельного законодавства являє собою форму систематизації законодавства, яка полягає в ліквідації множинності та неузгодженості близьких за змістом нормативно-правових актів шляхом укрупнення їх, об'єднання в один без внесення змін у їх зміст або внесення незначних змін [55, с 12].
Динамічний розвиток земельного законодавства актуалізує проблеми його кодифікації. Незважаючи на досить активну діяльність органів державної влади щодо модернізації змісту і самої системи законодавства України, проблема залишається нерозв'язаною, однією з найскладніших і гострих у сучасній правовій теорії та законодавчій практиці [59, с 95].
Кодифікація земельного законодавства України повинна розглядатися як складова частина роботи по впорядкуванню всієї правової системи країни, тобто як елемент продуманої і послідовної концепції правової політики України, що визначає напрями та форми вдосконалення і розвитку сучасної Української держави та вітчизняної правової системи [96, с.175]. Кодифікація становить діяльність, спрямовану на переробку чинного законодавства шляхом підготовки та прийняття нового, узагальнюючого, юридично цілісного і внутрішньо узгодженого кодифікованого акта [78, с.129]. С.В. Бобровник і Н.М. Оніщенко під кодифікацією розуміють діяльність правотворчих органів держави щодо створення нового систематизованого нормативно-правового акта, яка здійснюється шляхом глибокої і всебічної переробки чинного законодавства і внесення до нього суттєвих змін [101, с.155]. При цьому важливо, що предметом упорядкування при кодифікації є не лише нормативно-правові акти, а й безпосередньо юридичні норми. Безсумнівно, для досягнення позитивних результатів практичні дії щодо застосування кодифікації повинні бути скоординовані з науковим осмисленням проблеми і потребують системного теоретичного обґрунтування.
В результаті кодифікації як форми систематизації можуть створюватися не лише кодекси, і самі кодифікаційні акти далеко не завжди можуть мати всеосяжний характер і вирішувати всі питання правового регулювання відповідної галузі суспільних відносин [102, с.12-13]. У разі необхідності кодифікуються правові норми, що формують один правовий інститут, регулюють окремі види суспільних відносин.
Розроблення нового кодексу вимагає системної роботи з переструктурування наявного кодексу і законів. Проте в дійсності цього не відбувається. Створення в Україні нових кодексів і перероблення наявних не супроводжується проведенням глибокої кодифікації: немає не тільки єдиного підходу до процесів кодифікації, завдяки якому різні кодекси та закони взаємоузгоджуються, відсутнє також опрацювання всіх законів, що їм передують, і тих, що мають прийматися після кодифікації. Такі кодифікаційні процеси останнім часом розгортаються всупереч самому розумінню кодифікації як утворенню якісно нового рівня законодавства, який досягається завдяки докорінній переробці чинних нормативних положень.
Слід зазначити, що прийняття Земельного кодексу України не призупинило процесів кодифікації земельного законодавства. Як зазначає В.І. Андрейцев, кодекс більшою мірою схематизував форму законодавчого акта, але, як правило, далі узагальнень та набору банкетних норм так і не пішов, оскільки далася взнаки не зовсім виважена доктрина механізму правового регулювання земельних правовідносин, він не став навіть логічним продовженням у правовому регулюванні тих новацій, які були запроваджені попереднім ЗК України. Це не випадково призвело до суперечностей великої частини його правових норм, відмови від деяких правових інститутів, підінститутів земельного права [47, с 422].
Отже, проведена кодифікація земельного законодавства на сьогодні вже не відповідає тенденціям розвитку регулювання земельних відносин. Ю.С. Шемшученко виділив три групи проблем, які постали перед науковцями і практиками з прийняттям ЗК України: методологічна недосконалість Кодексу як акта прямої дії, яким передбачається прийняття цілої низки законодавчих актів на його розвиток; розробка системи організаційних заходів, які мають здійснюватись підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності та підпорядкування, спрямованих на реалізацію норм ЗК; формування парадигми науки земельного права [108, с 43].
В основу кодифікації земельного законодавства, на думку А.М. Мірошниченка, повинні бути покладені такі принципові положення: відхід від традиційного для радянського земельного права "тотального" поділу земель на категорії і підвищення натомість ролі планування земель, підвищення ефективності використання та розпорядження землями державної власності шляхом передачі функцій із розподілу та перерозподілу цих земель уповноваженому центральному органу виконавчої влади, перегляд системи прав на земельні ділянки, що передбачатиме, зокрема, відмову від права постійного користування земельними ділянками, реформування засад здійснення землевпорядкування шляхом створення уніфікованої землевпорядної процедури, яка даватиме змогу здійснювати землеустрій, у тому числі примусово, з метою усунення недоліків у структурі землекористування, гармонізація земельного законодавства із законодавством Європейського Союзу [85, с 5]. Послідовність кодифікаційних робіт має включати: інвентаризацію чинного земельного законодавства; виявлення колізій та прогалин, повторів та їх усунення; переробку нормативного матеріалу відповідно до концептуальних засад кодифікації; напрацювання тексту нормативного акта; підготовку тексту змін до актів чинного законодавства, вироблення переліку актів, що підлягають скасуванню [84, с 125].
Останнім часом вносяться пропозиції щодо доцільності проведення кодифікації земельного законодавства шляхом розробки нового земельного кодексу, який би містив усі земельно-правові норми і не передбачав необхідності його доповнення чи деталізацію інших земельних законів. Однак П.Ф. Кулинич вважає, що цю пропозицію слід розглядати в контексті щонайближче 10-річної перспективи. Адже кодифікація означає передусім систематизацію всіх наявних правових норм земельного законодавства України з усуненням всіх суперечностей і прогалин, їх об'єднанням та включенням, при необхідності, незначної кількості нових норм. Проте в системі земельного законодавства до цього часу існують великі законодавчі "порожнечі". Отже, в Україні ще не створені всі правові норми земельного законодавства, які необхідні для проведення його кодифікації. Тому питання про підготовку всеоохоплюючого ЗК України буде на часі лише після завершення формування земельного законодавства на основі чинного ЗК України та формування усталеної практики його застосування [79, с.237].
У подальшому розвитку земельного законодавства постає цілий ряд проблем, серед яких Г.В. Журбелюк виділяє найважливіші: проблема розвитку стратегічних, системних підходів до визначення основних напрямів і сутності кодифікаційної роботи, її ідеологічних і методологічних засад; проблема формування державно-правового погляду на весь подальший розвиток законодавства, необтяженого сучасними проявами правового нігілізму; наближення до проблем ефективності законодавства, узгодженості діючих норм права; врахування власного історичного досвіду розвитку права і його кодифікації, відновлення традицій гуманізму і високої виховної функції права [61, с.37]. Недоліки земельного законодавства зумовлені відсутністю орієнтирів і пріоритетів щодо заміни адміністративних методів управління на дієві ринкові закони [60, с.131].
Багато недоліків сучасного земельного законодавства України викликано відсутністю ясної і чіткої, підкріпленої науковими рекомендаціями, загальної для всіх органів державної влади Концепції розвитку земельного законодавства. Погоджуємось також з А.М. Колодієм, що, встановлюючи загальні засади розвитку законодавства України, необхідно проаналізувати стан сучасного законодавства і законодавчої діяльності; узагальнити передовий вітчизняний і міжнародний досвід з цього питання; передбачити тактику і методику удосконалення чинного і формування майбутнього законодавства; відпрацювати на системній основі головні принципи розвитку законодавства; звернути належну увагу на форми, засоби і прийоми законотворчості, загальні шляхи її вдосконалення [76, с.62]. Це передбачає планування з таких питань: визначення пріоритетних напрямів удосконалення системи земельного законодавства; прогнозування найбільш важливих заходів щодо оновлення окремих інститутів земельного законодавства; проведення масштабних робіт щодо систематизації законодавчих актів тощо.
Нині значна частина фахівців переконана, що з метою формування якісно нової системи земельного законодавства, визначення динаміки і пріоритетів у галузі нормо творчості, підвищення ефективності правового регулювання земельних відносин потрібно розробити і прийняти Концепцію розвитку земельного законодавства України. У Концепції слід визначити актуальні проблеми вдосконалення земельного законодавства, основні засади і шляхи його вдосконалення, а також встановити порядок реалізації Концепції, відповідно до якого передбачити розробку проекту нового ЗК України та проектів інших нормативно-правових актів, необхідних для вдосконалення системи земельного законодавства. Потрібно також здійснити прогнозування найбільш важливих заходів щодо оновлення окремих інститутів земельного законодавства і проведення масштабних робіт щодо систематизації законодавчих актів тощо.
Потребують також розвитку окремі положення щодо охорони земельного фонду, зокрема рекультивації порушених земель, режиму і порядку використання техногенного забруднених земель, порядку консервації земель. Ці питання повинні бути урегульовані відповідними законодавчими актами.
3.2 Шляхи вирішення проблем правового забезпечення охорони земель із врахуванням міжнародного досвіду
Враховуючи євроінтеграційний прагнення розвитку України та відповідно розвитку її законодавства, при висвітленні питання щодо міжнародного досвіду у розглядуваній галузі необхідно, перш за все, звернути увагу на тенденції розвитку законодавства ЄС. На сьогодні слід відзначити, що у національному законодавстві закріплюється правило пріоритету норм міжнародного права над національним правом, що є загальноприйнятим у цивілізованій правовій практиці. Так, ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори" [ЗУПМД] на розвиток ст.9 Конституції України закріплює наступну норму: "Чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору" [1].
З огляду на правило пріоритету норм міжнародного права над національним дослідження та вивчення міжнародно-правових вимог щодо охорони земель межах земельного права сприяє гармонійному розвитку цієї галузі права та, відповідно, національного законодавства України.
Як зазначає О.Л. Дубовік, джерелами міжнародного права навколишнього середовища, з огляду на ст.38 Статуту Міжнародного суду ООН, є: "1) міжнародні конвенції як загальні, так й спеціальні, як багатосторонні, так й двосторонні, що встановлюють правила, які точно визнані державами, які спорють;
2) міжнародний звичай як доказ загальної практики, визнаної як правова норма;
3) загальні принципи права, визнані цивілізованими націями;
4) допоміжне право, тобто рішення судів та праці найбільш відомих та кваліфікованих юристів різноманітних держав. Крім того, до числа джерел включають так зване м'яке право, тобто що мають рекомендаційний характер та рішення міжнародних конференцій та організацій, що не мають зобов'язуючої юридичної сили" [56, с.48].
Для України міжнародні договори набирають чинності після надання нею згоди на обов'язковість даного договору в установленому чинним законодавством України порядку та в строки, передбачені договором, або в інший узгоджений сторонами спосіб. Згода України на обов'язковість для неї міжнародного договору може надаватися шляхом підписання, ратифікації, затвердження, прийняття договору, приєднання до договору, а також й іншим шляхом, про який домовилися сторони [13, Ст.8, 14].
Окремо слід зупинитись на Всеєвропейській стратегії збереження біологічного та ландшафтного різноманіття (м. Софія), яка була прийнята у рамках Ради Європи 25 жовтня 1995 р.
Для досягнення мети збалансованого і невиснажливого використання біологічного та ландшафтного різноманіття дана Стратегія передбачає впровадження 10 принципів у всі галузі (сектори), де використовуються природні ресурси: принцип обережного прийняття рішень, принцип уникнення загроз, принцип запобігання втратам, принцип переміщення небезпечних виробництв, принцип екологічної компенсації, принцип екологічної єдності, принцип відновлення та відтворення природних ресурсів, принцип найкращої існуючої технології та найкращих екологічних методів, принцип "забруднювач платить", принцип участі громадськості та її доступу до інформації. Багато з цих принципів було покладено в основу природоохоронного законодавства ЄЄ та складовою правової охорони земель. [53, с.124].
Аналізуючи стан навколишнього природного середовища в Європі у 90-х роках, Європейське агентство з питань довкілля у своїй доповіді "Довкілля Європи: Добржиська оцінка" зазначило: "Шість відсотків земель Європи складають природоохоронні території, але в основному їх правовий статус слабкий. Зникають назавжди геологічні ландшафти та такі середовища існування Європи, як системи дюн, струмків, кряжів, боліт" [53, с.125].
У цьому контексті не можна не згадати про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки (далі - Програма про екомережу), затверджену Законом України від 21 вересня 2000 р. № 1989-ІП та розроблену відповідно до рекомендацій Всеєвропейської стратегії збереження біологічного та ландшафтного різноманіття (1995 р.). Як зазначається в Преамбулі цієї Програми, "формування екологічної мережі передбачає зміни в структурі земельного фонду країни шляхом віднесення (на підставі обгрунтування екологічної безпеки та економічної доцільності) частини земель господарського використання до категорій, що підлягають особливій охороні з відтворенням притаманного їм різноманіття природних ландшафтів" [11].
У документі відзначається, що території та об'єкти, що підлягають особливій охороні, складають порівняно незначну частину території України, що є додатковим свідченням споживацького ставлення до природних об'єктів в Україні. Окрім цього, зазначається, що сучасний стан природних ландшафтів України лише частково відповідає критеріям віднесення їх до Всеєвропейської екологічної мережі. З метою вирішення даної ситуації у документі були визначені наступні завдання у сфері охорони та відтворення земельних ресурсів: оптимізація площ сільськогосподарських угідь та зменшення ступеня їх розораності; удосконалення структури земель сільськогосподарського призначення та їх збагачення природними компонентами; впровадження ґрунтозахисної системи землеробства з контурно-меліоративною організацією території; обмеження руйнівного інтенсивного використання екологічно уразливих земель; Здійснення консервації сільськогосподарських угідь з дуже змитими та дуже дефльованими грунтами на схилах крутизною понад 5-7 градусів тощо. [11].
Враховуючи євроінтеграційний прагнення розвитку України та відповідно розвитку її законодавства, при висвітленні питання щодо міжнародного досвіду у розглядуваній галузі необхідно, перш за все, звернути увагу на тенденції розвитку законодавства ЄС. При цьому слід зазначити, що земля у законодавстві ЄС, як й в міжнародному законодавстві, не розглядається як окремий об'єкт. Вона є складовою навколишнього природного середовища. Таким чином, будь-які питання, присвячені регулюванню земельних відносин в ЄС, регулюються комплексно, з урахуванням інших факторів чи явищ, що можуть вплинути чи зазнати впливу від такого регулювання. Необхідно зауважити, що відповідно до принципу субсидіарності, закріпленому в Договорі про заснування Європейської Спільноти від 25 березня 1957 р., та, зокрема, Протоколі про застосування принципів субсидіарності та пропорційності від 2 жовтня 1997 р., Співтовариство у природоохоронних питаннях діє лише тоді, коли мета передбачуваних заходів може бути більш успішно досягнута на рівні Співтовариства, ніж на рівні держав-учасниць. Таке рішення має політичний характер та враховує співвідношення аргументів економічного, соціального та екологічного характеру. Звичайно, це призводить до наявності різних стандартів.
Досить цікавим для України є досвід ЄС у сфері просторового планування. Так, Директива 2001/42 про екологічну експертизу планів та програм має загальний характер та не торкається питання про те, як у державі-учасниці повинен плануватися простір у зв'я3 з сільськогосподарським, промисловим, містобудівним та іншими видами користування. Відповідно до Директиви про попередження важких промислових інцидентів держави-учасниці повинні при проведенні політики щодо використання землі враховувати мету попередження важких катастроф та обмеження їх наслідків. Вони повинні потурбуватися про те, щоб в їх політиці враховувалась необхідність створення відповідної дистанції між промисловими підприємствами та зонами поселення, а також між природними територіями, що охороняються, та публічно використовуваними територіями. Проведення таких заходів знаходиться у компетенції держав-учасниць.
Директива 75/442 забороняє недозволене захоронення відходів у грунт. Це норма, яка на сьогоднішній день доповнена об'ємним регулюванням Директиви 1999/31 про депонування відходів. Вказані норми намагаються запобігти погіршенню грунтів дозволеними чи недозволенний захороненнями. Директива 86/278 встановлює максимальні межі для концентрації важких металів у опадах стічних вод у грунтах, якщо вони використовуються у сільському господарстві. В деяких випадках вона повністю забороняє їх використання.
До цього часу не встановлене правове регулювання на рівні Європейського Співтовариства питання про ерозію грунтів, а також закупорювання та ущільнення грунтів, зміст органічних субстанцій у грунтах та знищення старих речовин. Співтовариство вступило у Конвенцію ООН про утворення пустель, але особливих заходів ним вжито не було незважаючи на те, що, зокрема у Південній Європі, небезпека утворення пустель збільшується.
Велика увага сфері правової охорони земель приділяється в сільському господарстві. ЄС також не є виключенням. Так, Л. Кремер зазначив, що "приблизно три чверті земель Європейського Співтовариства використовуються в сільському господарстві, отже сільськогосподарські заходи суттєво впливають на охорону ґрунтів. Можна згадати заборону застосування пестицидів, можливість фінансової підтримки еколого-дружніх методів сільськогосподарського виробництва та інші заходи, наприклад, щодо виведення сільськогосподарських земель з обігу чи премії для екстенсивного утримання тварин [53, с.129-130].
Уже загальновизнано, що європейське право подібне до міжнародного, але не тотожне йому. Головна відмінність полягає в тому, що міжнародне право не є юридично обов'язковим для держав. Наприклад, в Україні тільки ратифіковані Верховною Радою України міжнародні договори стають частиною національного законодавства. Що стосується права Європейського Союзу, то його директиви є обов'язковими для держав-членів, тобто мають пріоритет перед національним законодавством [110, с.101].
З огляду на вищевикладене можна зробити висновок, що гармонізація національного права України з європейським сприяє вивченню правового досвіду різних країн та вдосконаленню національної правової системи. Крім того, цьому сприяє історична, географічна, культурологічна та економічна близькість наших держав.
Слід зазначити, що саме формальне перенесення в національне законодавство вимог доробку співдружності визнається недостатнім для позитивного висновку про те, що та чи інша держава гармонізувала свою правову систему з європейською. Потрібно, щоб відповідні правові норми були впроваджені на практиці. Необхідно продемонструвати, що держава має управлінські та юридичні можливості для застосування доробку співдружності. Таким чином, механізм гармонізації екологічного законодавства з правом навколишнього середовища ЄС має слідувати за такою схемою: розробка та прийняття національних законодавчих актів, адаптованих до вимог доробку співдружності; їх практичне впровадження; примусові заходи до виконання встановлених вимог; можливість оцінки досягнутих результатів (ефективність законодавства).
Як зазначає Н.Р. Малишева, "обсяг законодавства ЄС, з яким слід привести у відповідність еколого-правові системи держав, що готуються до вступу до ЄС, - це 70 директив (деякі з них декілька разів переглядалися, доповнюючись іншими директивами) та 21 регламент" [82, с.834]. За даними Ю.С. Шемшученка, "Україні необхідно адаптувати до права Європейського Союзу приблизно 3 тис. нормативних актів тільки економічного характеру. Для цього потрібне їх глибоке вивчення з урахуванням того, що законодавство Європейського Союзу не застигле, а є динамічною системою" [110, с.101].
З огляду на вищевикладене, можна зробити висновок, що з урахуванням того, що земля є складовою навколишнього середовища, яке має природне походження, на міжнародному рівні питання щодо охорони земель вирішується комплексно. Це допомагає забезпечити екологічну безпеку всього міжнародного співтовариства на глобальному рівні та досягти стійкого екологічного розвитку, що не суперечитиме успішному економічному розвитку окремих держав зокрема.
Як вище зазначалось, міжнародне законодавство є частиною національного законодавства України і на виконання міжнародних договорів у Конституції України закріплюється право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди, а також кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення [1, ст.50]. Зокрема в нашій державі здійснюються дослідження та відповідні спостереження сучасного стану земель за якістю та кількістю тощо, але, на жаль, їх негативні показники не враховуються при вироблені стратегій, програм, запровадженні певних заходів природоохоронного характеру. Вони залишаються декларативними. І в цьому нам потрібно брати до уваги позитивний досвід ЄС. Зокрема важливим для України є вищезазначений приклад того, як продекламовані у Добржській оцінці негативні зміни в екологічному стані земель Європи та чинники, що їх спричиняють, враховувались при виробленні природоохоронної політики ЄС таким чином, щоб не завдати шкоди та, навпаки, розвивати інші сфери людської діяльності.
Таким чином, національне земельне законодавство України відповідає вимогам міжнародного природоохоронного законодавства. Основне питання на сучасному етапі розвитку правової системи України полягає в декларативності більшості норм про охорону земель та впровадженні більш дієвих механізмів їх реалізації. При вирішенні цього питання не потрібно нехтувати досвідом інших держав, рекомендаціями та вимогами міжнародного співтовариства, адже екологічна безпека не має кордонів як за галузевою поширеністю (харчова, промислова та інші сфери людської діяльності), так й за територією.
Висновок до 3 розділу
В пункті 1.2 даної роботи був визначений стан інститут правової охорони земель, в даному пункті були окреслені, як позитивні так і негативні аспекти правової охорони земель. Походу роботи части звучала думка про необхідність існування державної програми розвитку земельного законодавства в цілому та інститут правової охорони земель, зокрема.
Таким чином досліджено проблеми щодо правового забезпечення заходів у галузі охорони земель, зокрема основними є:
невизначеність пріоритетів у прийнятті законодавчих актів;
колізійність;
нестабільність та внутрішню суперечливість законодавчих актів і окремих їх норм;
диспропорцію у співвідношенні законів та підзаконних актів;
недостатню наукову обґрунтованість частини законодавчих актів, їх декларативність та без адресність.
Для вирішення даних проблем необхідна державна програма, яка буде повністю охоплювати земельне законодавство.
С приводу використання міжнародного досвіду, Україні необхідно підлаштовуватися під європейську модель земельного законодавства, оскільки Україна має мету інтегруватися в ЄС. Відповідно на основі європейської моделі будувати інститут правової охорони земель.
Розділ 4. Охорона праці та безпеки в надзвичайних ситуаціях
4.1 Характеристика системи управління охороною праці на підприємстві, установі, організації
Системи управління охороною праці на підприємстві, установі, організації - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих роботодавцем на збереження життя, здоров'я і працездатності людини (робітника) у процесі трудової діяльності.
Враховуючи той факт, що законодавство відіграє важливе значення в галузі охорони праці, слід перелічити основне законодавство в цій галузі. Основними законодавчими в галузі охорони праці є Конституція України, кодекс законів про працю України, Закон України "про охорону праці" Закон України "про захист населення і території від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру", Закон України "про правові засади цивільного захисту", та інше.
Державне законодавство з охорони праці, можна класифікувати таким чином: державні нормативні акти про охорону праці; державні міжгалузеві нормативні акти про охорону праці; державні галузеві нормативні акти про охорону праці.
Згідно з ст.13 Закону України про охорону праці: роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці [30].
З цією метою роботодавець забезпечує функціонування системи управління охороною праці, а саме:
створює відповідні служби і призначає посадових осіб, які забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці, затверджує інструкції про їх обов'язки, права та відповідальність за виконання покладених на них функцій, а також контролює їх додержання;
розробляє за участю сторін колективного договору і реалізує комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів та підвищення існуючого рівня охорони праці;
забезпечує виконання необхідних профілактичних заходів відповідно до обставин, що змінюються;
впроваджує прогресивні технології, досягнення науки і техніки, засоби механізації та автоматизації виробництва, вимоги ергономіки, позитивний досвід з охорони праці тощо;
забезпечує належне утримання будівель і споруд, виробничого обладнання та устаткування, моніторинг за їх технічним станом;
організовує проведення аудиту охорони праці, лабораторних досліджень умов праці, оцінку технічного стану виробничого обладнання та устаткування, атестацій робочих місць на відповідність нормативно-правовим актам з охорони праці в порядку і строки, що визначаються законодавством, та за їх підсумками вживає заходів до усунення небезпечних і шкідливих для здоров'я виробничих факторів;
розробляє і затверджує положення, інструкції, інші акти з охорони праці, що діють у межах підприємства (далі - акти підприємства), та встановлюють правила виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства, у виробничих приміщеннях, на будівельних майданчиках, робочих місцях відповідно до нормативно-правових актів з охорони праці, забезпечує безоплатно працівників нормативно-правовими актами та актами підприємства з охорони праці;
здійснює контроль за додержанням працівником технологічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, використанням засобів колективного та індивідуального захисту, виконанням робіт відповідно до вимог з охорони праці;
організовує пропаганду безпечних методів праці та співробітництво з працівниками у галузі охорони праці;
вживає термінових заходів для допомоги потерпілим, залучає за необхідності професійні аварійно-рятувальні формування у разі виникнення на підприємстві аварій та нещасних випадків.
Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог [30].
Крім того вже було зазначили, що підприємство повинно мати ряд документів, а саме: Положення про систему управління охороною праці на даному підприємстві; Положення про комісію з питань охорони праці підприємства (якщо така створена); Положення про роботу уповноважених трудових колективів з питань охорони праці (якщо не створена профспілкова організація); Положення про спеціального навчання (пожежно-технічного мінімуму) з питань пожежної безпеки; Положення про організацію попереднього (при прийнятті на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників певних категорій; Інструкції з охорони праці для працюючих за професіями; Загальнообов'язкові та по відділах інструкції про заходи пожежної безпеки; Журнали реєстрації вступного та повторних інструктажів з охорони праці та пожежної безпеки та своєчасність їх заповнення; Перелік робіт з підвищеною небезпекою, для проведення яких необхідні спеціальне навчання та щорічна перевірка знань; Перелік посадових осіб підприємства, які зобов'язані проходити попередню та періодичну перевірку знань з охорони праці; Наказ про організацію видачі безплатно працівникам певних категорій молока або інших рівноцінних харчових продуктів; Наказ про порядок забезпечення працівників підприємства санітарним спеціальним одягом, спецвзуттям та іншими засобами індивідуального захисту [30].
4.2 Аналіз особливостей охорони праці на робочому місці юриста
Змістом розділу є аналіз умов праці на обраному робочому місці - виявлення шкідливих і небезпечних факторів виробничого середовища і порівняння їх з діючими нормативами, а також кількісна оцінка умов праці.
Об'єктом даного дослідження є Ірпінський районний суд м. Ірпінь, в якому я працюю секретарем суду, основним законом, який регламентує діяльність суду є закон України "про судоустрій і статус судів".
Згідно до закону України "про судоустрій і статус судів" Ірпінський районний суду м. Ірпінь входить до системи судів загальної юрисдикції
Ірпіньський районний суд розташований за адресою вул. Мінеральна 7, м. Ірпінь. Напроти суду (12 - 15 метрів) розташована двох смугова автодорога, за судом (на відстані 6 - 8 метрів) знаходиться ліс з високих дерев (висота, яких становить 6-10 метрів), з лівого та правого боку приватні будинки (на відстані від суду 10 - 12 метрів). Біля суду немає великих автодоріг, залізничних колій, посадкових смуг для авіатранспорту, виробничих приміщень, високих будівель, місць масового скупчення громадян. Суд має три поверхи, автостоянку для службових автомобілів, загальну площу 450 м, кількість працюючих 45 осіб, система опалення газова, вентиляція природна.
Я працюю секретарем суду в загальній канцелярії суду на першому поверсі, загальна кількість працюючих в відділі 2 особи, загальна площа 20 мІ. В приміщенні знаходиться, 2 вікна, 3 столи, 4 стільці, 4 комп'ютери, 1 сканер, 1 принтер, та меблі.
Основним документом, який регулює маю діяльність є посадова інструкція секретаря сулу. Посадова інструкція секретаря Ірпіньського районного суду м. Ірпінь яка встановлює єдині засади діяльності, обсяг посадових обов'язків та основні вимоги щодо їх виконання, права та відповідальність особи, яка займає посаду секретаря суду.
1.1 Секретар суду є посадовою особою апарату суду, статус якої визначається Законом України "Про державну службу";
1.2 Секретар суду призначається на посаду та звільняється з посади наказом керівника апарату суду з дотриманням вимог трудового законодавства та законодавства про державну службу України;
1.3 На посаду секретаря суду призначаються особи, які мають вищу освіту за спеціальністю "Правознавство" або "Правоохоронна діяльність" з освітньо-кваліфікаційним рівнем не нижче молодшого спеціаліста, без вимог до стажу роботи;
1.4 Секретар суду безпосередньо підпорядкований старшому секретарю суду;
1.5 Секретар суду безпосередньо підпорядкованих працівників апарату суду не має, координує роботу службовців апарату суду, які забезпечують роботу канцелярії суду;
1.6. У своїй роботі керується Конституцією України, Цивільним процесуальним, Кримінально-процесуальним та іншими кодексами України Законами України "Про судоустрій і статус суддів", "Про державну службу", "Про засади запобігання і протидії корупції" та іншими законами України, рішеннями Конституційного Суду України, актами Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, актами законодавства та нормативними документами, що регламентують діяльність судових органів, Положенням про Державну судову адміністрацію України, Положенням про територіальні управління державної судової адміністрації, постановами колегії, наказами, інструкціями та рекомендаціями Державної судової адміністрації України та відповідного територіального управління державної судової адміністрації, іншими нормативно-правовими актами та цією посадовою інструкцією.
Секретар суду має такі завдання та обов'язки:
2.1 Ведення первинний облік справ і матеріалів, розгляд яких передбачено процесуальним законодавством;
2.2 Забезпечення зберігання судових справ та інших матеріалів;
2.3 Здійснює розкладку розглянутих справ відповідно присвоєних номерів;
2.4 Веде номенклатурні справи суду;
2.5 Здійснює облік і забезпечує зберігання речових доказів;
2.6 Здійснює підготовку судових справ із скаргами, поданнями для надіслання до судів вищих інстанцій;
2.7 Проводить роботу з оформлення звернення судових рішень до виконання, контролює одержання повідомлень про їх виконання та забезпечує своєчасне приєднання до судових справ;
2.8 Веде контрольні та зведені контрольні виконавчі провадження.
2.9 Здійснює облік виконавчих документів, які передаються для виконання до державної виконавчої служби;
2.10. Проводить перевірку відповідності документів у судових справах опису справи;
2.11. Складає за встановленими формами статистичні звіти про результати розгляду судових справ.;
2.12. Надає пропозиції щодо складання номенклатури справ суду;
2.13. Здійснює підготовку та передачу до архіву суду судових справ за минулі роки, провадження у яких закінчено, а також іншу документацію канцелярії суду за минулі роки;
2.14. Здійснює прийом громадян, видачу копій судових рішень, інших документів, які зберігаються в канцелярії суду, та судових справ для ознайомлення учасникам судового розгляду відповідно до встановленого порядку;
2.15. Здійснює прийом судових справ та копій фонограм на зберігання до канцелярії суду.
2.16. Доповідає старшому секретарю про дотримання секретарями судових засідань строків передачі справ до канцелярії суду;
2.17. На час тимчасової відсутності старшого секретаря суду за наказом керівника апарату суду виконує його обов'язки.;
2.18. Виконує доручення керівника апарату суду та старшого секретаря суду щодо організації роботи канцелярії суду;
Секретар суду має такі права:
3.1 Користуватися правами і свободами, передбаченими Конституцією України, Законами України "Про державну службу", "Про судоустрій і статус суддів" та іншими актами законодавства;
3.2 На соціально-правовий захист відповідно до свого статусу;
3.3 Уносити пропозиції керівникові апарату суду, старшому секретарю суду щодо покращення умов, удосконалення форм і методів роботи канцелярії суду, забезпечення належної взаємодії з працівниками апарату суду, а також щодо покращення роботи суду в цілому;
3.4 Отримувати від працівників апарату суду необхідну інформацію для виконання своїх завдань та обов'язків;
3.5 Брати участь у нарадах та зборах трудового колективу суду;
Секретар суду відповідно до Кодексу законів про працю України, Законів України "Про державну службу" та "Про засади запобігання і протидії корупції" несе відповідальність за порушення трудової дисципліни, неякісне або несвоєчасне виконання посадових завдань та обов'язків, бездіяльність або невикористання наданих йому прав, порушення норм етики поведінки державного службовця та обмежень, пов'язаних із прийняттям на державну службу та її проходженням.
Одним з поставлених у роботі завдань є розрахунок категорії важкості праці, коефіцієнт умов праці, коефіцієнт безпеки устаткування, оцінка ступеню стомленості і працездатності робітників, для робочого місця юриста.
Таблиця 2.1 Вихідні дані для виконання розрахункового завдання.
|
Температура повітря в теплий період року Т, оС |
20 |
|
|
Відносна вологість повітря ?, % |
40 |
|
|
Рівень шуму L, дБ А |
60 |
|
|
Час його впливу t, год. |
4 |
|
|
Освітленість приміщення, Е, лк |
220 |
|
|
Категорія (точність) зорових робіт. |
Д |
|
|
Тривалість зосередженого спостереження, % |
30 |
|
|
Кількість важливих об'єктів спостереження, Об, од. |
7 |
Категорія важкості праці визначається шляхом використання формули і порівнянням отриманих результатів з даними таблиці.
За результатами розрахунку і порівняння з даними таблиці визначено бальну інтегральну оцінку важкості праці та категорію праці ІV.
ІV Роботи, за яких вплив несприятливих (небезпечних та шкідливих) факторів призводить до формування глибшого граничного стану у практично здорових людей. Більшість фізіологічних показників при цьому погіршується, особливо наприкінці робочих періодів (зміни, тижня). Виникає типовий виробничозумовлений стан перед захворювання і т. ін. Доплата становить 12 - 16 %
Коефіцієнт умов праці характеризує відповідність фактичних умов праці до нормативних. При розрахунку коефіцієнта умов праці необхідно брати ті елементи, які можна виразити визначеною числовою величиною та для яких є нормативне значення (освітленість, температура, вологість і швидкість руху повітря, шум, вібрація та ін.).
Оцінка ступені стомлення та працездатності робітників. Інтегральна бальна оцінка важкості праці Іп дозволяє визначити вплив умов праці на працездатність людини. Для цього спочатку визначається ступінь стомлення в умовних одиницях:
Розрахунок коефіцієнтів безпеки обладнання.
Складається список усіх можливих порушень вимог безпеки, пропонованих до даного виду обладнання;
Шляхом експертної оцінки визначається важливість кожного з порушень (складається ранжована послідовність порушень);
Кожному з порушень привласнюється коефіцієнт вагомості відповідно до ранжованої послідовності, що визначається за допомогою нормувальної функції, при цьому сума усіх вагових коефіцієнтів дорівнює одиниці;
оцінюється наявність перелічених порушень для конкретного виробничого обладнання; при цьому варто мати на увазі, що порушенням вважається не тільки відсутність якого-небудь елемента, але і неправильне його виконання;
коефіцієнт безпеки конкретного устаткування Кб визначається за формулою:
Таблиця 2.2 Рангова послідовності порушень
|
Порушення вимог безпеки |
Оцінка, бал. |
Коефіцієнт вагомості |
Коефіцієнт безпеки обладнання, % |
|
|
Приміщення загальної канцелярії Ірпіньського суду |
Бальна оцінка |
Коефіцієнт вагомості |
Коефіцієнт безпеки обладнання |
|
|
1 - неправильна організація освітлення робочого місця |
7 |
0.241 |
71 % |
|
|
2 - відсутність захисту від випромінювань; |
10 |
0.344 |
||
|
3 - недостатній обсяг приміщення, що припадає на одного працівника; |
2 |
0.068 |
78 % |
|
|
4 - надмірна яскравість екрана; |
8 |
0.275 |
||
|
5 - відсутність достатнього місця для розташування ручного маніпулятора і робочих паперів; |
9 |
0.310 |
||
|
Разом |
36 |
4.3 Розробка заходів щодо покращення умов праці та заходів безпеки в надзвичайних ситуаціях
|
Порушення |
Законодавчий та інший нормативно-правовий акт про охорону праці |
||
|
Зовнішній документ |
Внутрішній документ |
||
|
Відсутність автоматичної пожежної сигналізації; |
1. НПАОП 0.00-1.28-10 "Правила охорони праці під час експлуатації електронно-обчислювальних машин". Наказ Держгірпромнагляду від 26.03.2010 р. № 65 |
Інструкція з охорони праці |
|
|
Відсутність аварійного вимикача; |
2. НПАОП 0.00-1.28-10 "Правила охорони праці під час експлуатації електронно-обчислювальних машин". Наказ Держгірпромнагляду від 26.03.2010 р. № 65 |
Інструкція з охорони праці |
Заходи щодо поліпшення умов праці:
У приміщенні, де одночасно експлуатуються понад п'ять ЕОМ з ВДТ і ПП, на помітному та доступному місці встановлюється аварійний резервний вимикач, який може повністю вимкнути електричне живлення приміщення, крім освітлення.
Приміщення, в яких розміщуються робочі місця операторів комп'ютерів загального призначення, обладнуються системою автоматичної пожежної сигналізації та засобами пожежегасіння відповідно до вимог НАПБ.
Для безпечної трудової діяльності працюючих, необхідно мати інструкцію з охорони праці, тому мною була розроблена інструкція з охорони праці:
1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
1. До самостійної роботи на персональних комп'ютерах (прийом та введення інформації коректування, читання з екрану) допускаються особи віком більше 18 років, які пройшли навчання з безпечних методів виконання робіт та інструктаж на робочому місці.
2. Працюючий на комп'ютері повинен мати не нижче І-ІІ кваліфікаційної групи з електробезпеки.
3. Комп'ютери повинні мати передбачений заводом - виготовлювачем захист від ураження електрострумом.
4. Розташування комп"ютера:
4.1 комп'ютер встановлюють на відстані не менше 1м від стін, між собою на відстані не менше 1,5м;
4.2 виключають можливість прямого засвічування екрану джерелом природного освітлення;
4.3 поверхня екрану повинна знаходитись на відстані 400-700 мм, від очей користувача;
4.4 висота робочої поверхні столу повинна становити 680-800 мм, ширина-не менше 500 мм;
4.5 стілець повинен мати висоту 280-320 мм, ширину-не менше як 380 мм;
4.6 повинна бути стійка підставка для ніг шириною не менше 300 мм.
5. Особам, які працюють на комп'ютерах забороняється:
5.1 торкатися обірваних та оголених електричних проводів;
5.2 користуватися пошкодженими розетками та вилками;
5.3 працювати при знятому кожусі на моніторі чи системному блоці;
5.4 працювати на комп'ютерах, монітори яких розташовані один проти другого в межах кімнати (приміщення).
6. При роботі з текстом,інформацією рекомендується працювати на світлому (білому) фоні з чорними знаками.
7. При роботі комп'ютером можуть виникнути небезпечні та шкідливі виробничі фактори: електромагнітні поля (радіочастоти); електростатичне поле; недостатнє освітлення; психоемоційна напруга при тривалій роботі з екраном відеомонітору.
8. Особи, які працюють на комп'ютері повинні дотримуватися наступного режиму праці:
8.1 при введенні даних, читанні інформації з екрану безперервна тривалість роботи не повинна перевищувати 4-х годин при 8-годинному робочому дні;
8.2 через кожну годину роботи необхідно робити перерву на 5-10 хвилин, а через 2 години - 15 хвилин;
8.3 перерви використовувати для зорового та фізичного розвантажування:
8.3.1 стоячи або сидячи робити похитування головою ліворуч-праворуч (темп швидкий);
8.3.2 стоячи або сидячи робити нахили голови уперед-назад (темп помірний);
8.3.3 масаж лоба, злегка його погладжуючи, а також погладжуючи ділянки над бровами у напрямку до скронь;
8.3.4 стоячи або сидячи здійснюємо самомасаж шиї та потилиці, погладжуючи потилицю та шию у напрямку до торса;
Невиконання вимог діючої інструкції є порушенням трудової дисципліни, що може тягнути за собою відповідальність згідно діючих правил та положень.
2. ВИМОГИ БЕЗПЕКИ ПЕРЕД ПОЧАТКОМ РОБОТИ
2.1 Перед початком роботи перевірити:
2.2розміщення складових частин комп"ютера (монітор, принтер, та інших блоків);
2.3монітор слід розташовувати таким чином, щоб кут зору на екран монітора становив 10-15 градусів, а відстань до екрана 400-800 мм.
2.4цілісність, з'єднувальних кабелів.
2.5підключення складових частин комп"ютера згідно схеми з"єднання.
2.6наявність передбачених захисних екранів.
2.7наявність і стан захисних кожухів. Підготовку комп"ютера до роботи провадити у відключеному стані.
2.8забезпечити освітлення робочого місця таким чином, щоб не утворювались відблиски від клавіатури та екрану відеомонітора в напрямку очей працюючого.
2.9при неможливості забезпечення - застосовувати спеціальні захисні сітки, фільтри.
3. ВИМОГИ БЕЗПЕКИ ПІД ЧАС РОБОТИ
3.1 Підключення комп"ютера проводити послідовно, згідно з інструкцією по експлуатації.
3.2 Не підключати та не відключати з'єднувачі електроживлення при включеному комп"ютері.
3.3Під час перерв в роботі необхідно виключити монітор комп'ютера.
3.4Не залишати працюючий комп'ютер без нагляду.
3.5Працювати з екранними захисними сітками та захисними екранами, які встановлюються на моніторах (якщо такі передбачені).
4. ВИМОГИ БЕЗПЕКИ ПО ЗАКІНЧЕННІ РОБОТИ
4.1Виключити комп'ютер в послідовності згідно з інструкцією по експлуатації.
4.2Доповідати особі, яка відповідає за технічний стан комп'ютера, про всі зауваження і несправності в роботі комп'ютера, якщо вони мали місце.
4.3Привести в порядок робоче місце, прибрати зайві предмети та сміття.
4.4Покласти носії інформації до місць збереження.
5. ВИМОГИ БЕЗПЕКИ В АВАРІЙНИХ СИТУАЦІЯХ
5.1 При виникненні ситуації (поява шумів, скрипів при роботі, запаху гару та диму), яка може привести до аварії, необхідно терміново відключити комп'ютер від електромережі і повідомити про це особу, яка відповідає за технічний стан комп'ютера. Самостійна ліквідація несправності забороняється.
5.2 При необхідності надати першу медичну допомогу потерпілим.
Подобные документы
Характеристика розвитку сучасного стану законодавства, державна комплексна система спостереження за станом земель. Планування в галузі використання та стимулювання впровадження заходів щодо використання та охорони земель і підвищення родючості ґрунтів.
дипломная работа [523,3 K], добавлен 01.08.2014Землі як об'єкти використання та охорони. Суб'єкти, об'єкти та форми правового регулювання використання та охорони земель в Україні, завдання держави в цій сфері. Види і зміст контролю та юридичної відповідальності за порушення земельного законодавства.
дипломная работа [131,6 K], добавлен 13.04.2012Співробітництво України з ЄС у процесі адаптації законодавства. Особливості законодавства ЄС з охорони праці. Місце директив ЄС в закріпленні вимог та стандартів. Досвід європейських країн з забезпечення реалізації законодавства в сфері охорони праці.
реферат [59,6 K], добавлен 10.04.2011Вихідні засади політики екологічної безпеки, сформульовані у Декларації про державний суверенітет України. Метод правового регулювання екологiчних відносин. Правовi заходи охорони земель у процесі землевикористання. Проблема охорони земель в Україні.
контрольная работа [30,0 K], добавлен 16.12.2007Земля як об’єкт правової охорони. Юридична відповідальність за порушення земельного законодавства. Організаційно-правові заходи охорони земель. Раціональне використання земель та підвищення родючості ґрунтів. Подолання екологічної кризи в Україні.
контрольная работа [28,3 K], добавлен 08.10.2009Збереження, відновлення і поліпшення сприятливого стану земельного фонду як основні поняття, що характеризують юридичні заходи щодо охорони земель. Аналіз основних нормативно-правових документів, які регулюють діяльність моніторингу лісів в Україні.
статья [15,4 K], добавлен 17.08.2017Засади регулювання охорони навколишнього природного середовища. Нормативно-правове забезпечення цієї сфери в сільському господарстві. Правове регулювання охорони земель та ґрунтів, охорони вод, рослинного та природного світів в сільському господарстві.
курсовая работа [35,7 K], добавлен 04.06.2016Дослідження питання правового регулювання зрошувальних та осушувальних земель на території Україні в різні періоди її історичного розвитку. Проаналізовано основні етапи формування законодавства щодо правового забезпечення проведення меліоративних заходів.
статья [22,1 K], добавлен 19.09.2017Землі водного фонду як самостійна категорія земель України. Правовий режим земель водного фонду: поняття, види, зміст і набуття права власності. Контроль за використанням та охороною земель водного фонду, відповідальність за порушення правового режиму.
дипломная работа [173,3 K], добавлен 16.05.2012Складові системи кримінально-правового забезпечення охорони порядку виконання судових рішень. Об’єктивні та суб’єктивні ознаки складів відповідних злочинів. Головні санкції кримінально-правових норм, шо полягають в умисному невиконанні судових рішень.
автореферат [52,7 K], добавлен 25.03.2019
