Професійні захворювання, обумовлені впливом фізичних та несприятливих метеорологічних факторів

Призначаються фізіотерапевтичні процедури, зокрема загальні радонові і скипідарні ванни, ванночки для рук з емульсією нафталанової нафти, електрофорез на кисті з новокаїном, гепарином, солкосерилом, а також масаж плечового пояса.

Лікарсько-трудова експертиза

Питання експертизи працездатності вирішується індивідуально залежно від ступеня вираженості патологічного процесу та ефективності лікувально-профілактичних заходів. На ранніх стадіях захворювання, коли виявляється легко виражений ангіодистонічний синдром і поліневропатії рук, професійна працездатність не знижується. У даних випадках проводиться комплексне лікування в умовах здоровпункту, на період якого рекомендується тимчасове переведення на роботу з полегшеними умовами праці по листу непрацездатності 1 раз в рік на 1,5-2 місяці.

При наявності виражених периферичних вегетативно-судинних і чутливих розладів, які супроводжуються больовим синдромом або міо-кардіодистрофічними проявами, хворі підлягають переводу на роботу, не пов'язану з дією ультразвуку, вібрації, охолодження, статико-дина-мічними навантаженнями.

Профілактика

З метою попередження професійної патології, що виникає при дії контактного ультразвуку, проводиться комплекс заходів організаційно-технічного, гігієнічного і лікувально-профілактичного характеру.

Робітники, на яких діє контактний ультразвук, підлягають періодичним медичним оглядам один раз на рік за участю терапевта, невропатолога, хірурга, акушера-гінеколога. Медичними протипоказами до прийому на роботу, пов'язану з дією контактного ультразвуку, являються хронічні захворювання периферичної нервової системи, облітеруючий ендартеріїт, хвороба Рейно та інші захворювання, які супроводжуються периферичним ангіоспазмом.

4.6 Професійні захворювання, обумовлені впливом лазерного випромінювання

Лазерні установки - це новий тип джерел електромагнітного випромінювання оптичного діапазону точного спрямування пучка випромінювання високої інтенсивності енергії, яка досягає величин близько 10⁹ Вт.

Лазерне випромінювання широко використовується в промисловості (плавлення, зварювання і різання металів, пайка мікроконтактів, різання і обробка кристалів), наукових дослідженнях, зв'язку, фотографії, хімії, спектроскопії, геодезії, біології та медицині. Енергія лазера застосовується для лазерної стимуляції біологічних процесів у живих організмах, в хірургії, офтальмології, онкології, дерматовенерології, фізіотерапії.

На людей, які працюють з лазерними установками, можуть впливати як відбиті, так і розсіяні монохроматичні випромінювання.

Біологічна дія лазерного випромінювання.

Лазерне випромінювання, в якому сконцентрована колосальна світлова енергія в надзвичайно малому просторі, діючи на живу клітину, викликає ряд характерних біологічних ефектів. Доведено, що вибірковість впливу лазерного випромінювання на біологічні структури залежить передусім від довжини хвилі. Так, на вітаміни, коферменте, пурини та амінокислоти найбільш активно діє випромінювання лазера з довжиною хвилі менше 400 нм, а на гемоглобін і дихальний фермент цитохром - з довжиною хвилі 420 нм. Крім того, характер дії лазерного випромінювання залежить від густоти енергії (потужності), тривалості й частоти імпульсів, часу контакту з випромінюванням, фі-зико-хімічних та біологічних характеристик біосубстрату. Накопичуючись в біологічних тканинах, енергія лазерного випромінювання може перетворюватися в теплову, випромінюватися з біосубстрату з іншою довжиною хвилі у вигляді флюоресценції, витрачатися на фотохімічні процеси, збуджувати електронні переходи, що в своїй сукупності призводить до пошкодження опромінених тканин.

Клінічні форми патології

При дії лазерного випромінювання найчастіше вражаються органи зору і шкірні покриви. Лазернообумовлена патологія органа зору може проявлятися опіками кристалика з наступним розвитком катаракти, опіками райдужки і сітківки, аналогічними такій патології іншого походження.

У легких випадках ураження лазерним випромінюванням, прямим чи відображеним, спостерігаються переважно функціональні зворотні розлади, які проявляються порушенням теплової адаптації, чутливості рогівки, транзиторною сліпотою. При дії на органи зору лазерного променя з довжиною хвилі у видимій або близькій інфрачервоній ділянці спектра може супроводжуватися раптовим випаданням частини поля зору (розвиток скотоми) без будь-яких больових відчуттів. Інструментальні обстеження очей таких хворих виявляють опіки та крововиливи в сітківку, наявність хоріоретинальних рубців, зниження гостроти зору.

Під впливом лазерного випромінювання видимого або близького інфрачервоного спектра можуть виникати дрібні сухі, білуваті або жовтуваті, нерідко з вкрапленням пігменту, вогнища в макулярній і парамакулярній областях, які слід розцінювати як ознаки центральної дегенерації сітківки.

Особи, які тривалий час працюють з лазерними установками, скаржаться на підвищену втомлюваність очей наприкінці робочого дня, тупий або ріжучий біль в очних яблуках, "непсрсносимість яскравого світла", сльозотечу або сухість в очах.

Вплив прямого або дифузно відбитого лазерного випромінювання на шкірні покриви може носити найрізноманітніший характер - від еритеми до опіків. У легких випадках опромінення шкіри може появлятися лише незначна еритема та функціональні порушення в активності внутрішньошкірних ферментів і зміни електропровідності шкіри. Важкі ураження шкіри перебігають з наявністю опіків, подібних до тих, які виникають при ураженнях блискавкою або електричним струмом і повним руйнуванням та розривами шкірних покривів.

Багаторічна робота в умовах дії лазерної радіації може бути причиною функціональних розладів нервової і серцево-судинної систем, які проявляються скаргами на підвищену втомлюваність, загальну слабкість, кволість, особливо наприкінці робочого дня. Має місце підвищена чутливість до яскравого світла, звукових подразників, плаксивість, порушення сну, запаморочення, головний біль, неприємні відчуття в ділянці серця. При об'єктивному обстеженні таких хворих виявляються лабільність пульсу і артеріального тиску, його асиметрія на правій і лівій руках, а при ЕКГ - порушення серцевого ритму переважно за типом синусової брадикардії та метаболічних процесів в міокарді.

У працюючих з лазерними установками найчастіше розвивається астенічний, астеновегетативний синдроми, а також синдром вегетосу-динної дистонії.

Лікування

Легкі форми патології, яка виникає внаслідок лазерного опромінення, медикаментозного лікування не потребують.

У випадках більш тяжкого перебігу хвороби проводиться активне лікування і відсторонення від роботи з лазерами.

При ураженні очей ультрафіолетовим випромінюванням призначаються холодні примочки на повіки, застосовують очні краплі, до складу яких входить 0,25 %-ний новокаїн. У випадках опіку райдужної оболонки, спричиненому випромінюванням видимої або близької інфрачервоної ділянки спектру, рекомендується закапати в кон'юнкти-вальний мішок 0,1 % розчин атропіну сульфату, на око накласти асептичну пов'язку і направити хворого до офтальмолога.

Лікарсько-трудова експертиза

Питання експертизи працездатності вирішується в залежності від характеру і ступеня ураження, спричиненого лазерною радіацією. Так, при опіках рогівки хворі тимчасово відсторонюються від роботи з лазерними установками (на 1-2 тижні). При ураженнях кришталика і сітківки проводиться тривале, не менше 1 місяця, лікування з наступним переводом (до 2 міс. ) на роботу, яка виключає контакт з лазерним випромінюванням, при необхідності з доплатою за листком непрацездатності. Відсутність позитивного ефекту від лікування і прогресування хвороби вимагає відсторонення потерпілого від роботи з лазером. У таких випадках на період перекваліфікації хворому встановлюють III групу інвалідності.

Показане санітарно-курортне лікування або оздоровлення в санаторії-профілакторії, профільних лікарнях і клініках хворим з невротичним або астенічним синдромами, вегето-судинною дистонією.

Профілактика

Для профілактики професійних захворювань, спричинених впливом лазерного променя, проводиться комплекс заходів, які включають санітарно-гігієнічні і лікувально-профілактичні заходи.

Особи, допущені до роботи з лазерними установками, проходять попередні - при прийомі на роботу і періодичні медичні огляди, інструктаж та навчання безпечних прийомів і методів роботи. Під час роботи обов'язковим є користування захисними окулярами.

Протипоказанням до приймання на роботу з лазерами є: вік молодше 18 років, хронічні захворювання шкіри, зниження гостроти зору нижче 0,6 D на одному оці і нижче 0,5 D - на другому, відсутність бінокулярного зору, ністагм, лагофтальм, хронічні захворювання повік, кон'юнктиви, рогівки, сльозовивідних шляхів, катаракта природжена і набута, глаукома, хоріоретиніт, звуження полів зору на 20 %, порушення кольоровідчуття, а також наркоманія, токсикоманія, алкоголізм, шизофренія та інші психози.

5. Хвороби, обумовлені впливом іонізуючих випромінюван

Електромагнітне випромінювання ділиться на іонізуюче і неіонізуюче. До іонізуючого відносять випромінювання з великою довжиною хвилі і низькою частотою: радіохвилі, мікрохвильове, ультрафіолетове і інфрачервоне випромінювання, світло. Це випромінювання призводить до вібрації і ротації атомів біологічних молекул. Короткохвильові випромінювання можуть іонізувати і вибивати електрони.

Радіація - це енергія, яка зберігається в електромагнітних хвилях і частотах. Біля 80 % випромінювань виходять від природних джерел, в тому числі космічне випромінювання, ультрафіолетове світло і природні радіонукліди, особливо газ радон. Решта 20 % виникають з різноманітних джерел, створених людиною: джерел радіо- і мікрохвильового випромінювання, атомних електростанцій тощо.

Таблиця 1. Біологічні ефекти іонізуючого і неіонізуючого електромагнітного випромінювання

Частота (Гц)	Вид випромінювання	Біологічний ефект
1-50	Електричний струм	?
106-1011	Радіохвилі	Термічний ефект, катаракта
109-1010	Мікрохвильове випромінювання	Помутніння кришталика
1011-1014	Інфрачервоне випромінювання	Катаракта
1015	Видиме світло	Опіки сітківки (лазерне випромінювання)
1015-1018	Ультрафіолетове випромінювання	Опіки шкіри, виразки
1018-1022	Рентгенівське та гамма-випромінювання	Гостре та пізнє пошкодження; злоякісні пухлини
1027	Космічне випромінювання	?

Доза іонізуючого випромінювання вимірюється в слідуючих одиницях:

- рентген: доза іонізуючого випромінювання, при дії якого в 1 см³ повітря виникають іони, що несуть заряд в одну електростатичну одиницю;

- рад: доза випромінювання, при дії якої 1 грам тканини поглинає 100 Ерг;

- грей (Гр): доза випромінювання, при дії якої 1 кг тканини поглинає 1 Дж енергії;

- бер: доза випромінювання, яка надає біологічний ефект, що дорівнює 1 рад рентгенівського або гамма-випромінювання;

- зиверт (Зв): доза випромінювання, яка спричиняє біологічний ефект, що дорівнює по дії 1 Гр рентгенівського або гамма-випромінювання; 1 Зв дорівнює 100 бер.

Таблиця 2. Гострі пошкодження та відстрочені ускладнення при дії іонізуючого випромінювання

Орган	Гостре пошкодження	Відстрочене ускладнення
Кістковий мозок	Атрофія	Гіпоплазія, лейкемія
Шкіра	Еритема	Атрофія епідерміса та фіброз дерми, рак
Серце	-	Інтерстиціальний фіброз
Легені	Набряк, загибель епітеліальних та ендотеліальних клітин	Інтерстиціальний фіброз, рак
ШКТ	Набряк, виразкування слизових	Виразки, фіброз, стриктури, рак
Печінка	Венооклюзивні захворювання	Цироз, пухлини печінки
Нирки	Вазодилатація	Атрофія кіркової ткинини, інтерстиціальний фіброз
Орган	Гостре пошкодження	Відстрочене ускладнення
Сечовий міхур	Ерозії слизової оболонки	Підслизовий фіброз, рак
Головний мозок	Набряк, некроз	Некроз білої речовини, гліом, пухлини головного мозку
Яєчко	Некроз	Тубулярна атрофія
Яєчник	Атрезія фолікулів	Фіброз строми
Щитовидна залоза	--	Гіпотиреоїдизм, рак
Молочна залоза		Фіброз, рак
Тимус, лімфовузли	Атрофія	Лімфома

5.1 Гостра променева хвороба

Гостра променева хвороба - це група клінічних синдромів, які виникають після короткочасного (від секунд до 3 діб) впливу проникаючого випромінювання в дозах, що перевершують середню на тіло в 1 Гр.

В залежності від сумарної величини потужності дози і її розподілення по тілу гостра променева хвороба може перебігати з переважним ураженням органів кровотворення (1-10 Гр), кишечника (10-20 Гр), загальними гемодинамічними і токсемічними проявами (20-100 Гр) та мозковими розладами (100 Гр) (А. К. Гуськова, 1996).

Гостра променева хвороба може виникати внаслідок дії гамма-нейтронного, рентгенівського і гамма-бета випромінювання, яке має місце при вибухах ядерної зброї, при порушенні правил роботи на ядерно-енергетичних станціях, при транспортуванні радіоактивних речовин. Джерелами іонізуючого випромінювання можуть бути рентгенівські установки, прискорювачі часток, радіонукліди, обладнання для збагачення урану. Променева хвороба може виявлятися у промислових радіографіс-тів, деяких категорій кардіологів і хірургів, персоналу атомних електростанцій, зайнятих на планових ремонтних роботах, у осіб, які зайняті переробкою ядерного палива, у шахтарів уранових родовищ, у науковців при проведенні дослідно-конструкторських робіт.

Патогенез

При дії енергії іонізуючого випромінювання відбувається збудження або іонізація атомів об'єкту опромінювання. Молекули можуть сприймати як безпосередній вплив радіації при проходженні через них електрона, так і опосередкований - через інші молекули, опромінені раніше. При цьому утворюються пари іонів або збуджених атомів і молекули з нестабільним станом, що призводить до утворення вільних радикальних груп та перекисів надзвичайно високої активності. Внаслідок цього посилюється активність хімічних перетворень в біологічному середовищі на субклітинному, клітинному і системному рівнях.

При дії іонізуючого випромінювання першими уражаються біологічні системи-мішені: ядерні структури (ДНК, ДНП, РНК), мембранні компоненти (ДНК + білок + ліпіди).

Руйнування клітини може відбуватися до настання мітозу (інтер-фазна загибель клітини) або внаслідок грубої дезорганізації її обмінних процесів, деструкції мембрани і органел, а також в процесі мітозу (репродуктивна загибель клітини). Перераховані вище процеси лежать в основі формування вираженої патології органів і систем.

За одиницю поглинутої дози випромінювання прийнято грей - Гр (ЧГр=1Дж/кг =100 рад). Променева хвороба може виникати внаслідок як зовнішнього, так і внутрішнього опромінювання. Гранично допустимі рівні опромінення, рекомендовані ВООЗ, МАГАТЕ і АЯЕ, річна еквівалентна доза для окремих органів і тканин не повинна перевищувати 30 бер, за винятком кришталика ока, для якого доза має бути не більше 15 бер.

В Україні гранично допустима норма річного рівня загального (зовнішнього і внутрішнього) опромінювання складає 35 бер, для вагітних жінок ця доза не повинна перевищувати 30 % допустимої еквівалентної дози.

Клініка

Клінічні прояви гострої променевої хвороби обумовлені порушеннями кінетики і фізіологічного оновлення уражених клітинних популяцій, чутливих до дії іонізуючого випромінювання тканин (органи кровотворення, шкіра, кишечник) та одночасною дисфункцією регуляторних і адаптивних систем (нервова, імунна, ендокринна, серцево-судинна).

Таблиця 3.Клінічна характеристика гострого радіаційного синдрому

Стадія	Доза (на все тіло, рем)	Симптоми	Прогноз
Субклінічна	<200	Легка нудота та блювота. Лімфоцити <1500 /мм3	100% виживаність
Гематопоетична	200-600	Нудота та блювота, петехії та геморагії. Різке зниження нейтрофілів та тромбоцитів на протязі 2 тижнів, лімфоцити < 1000 мм3	Частий розвиток інфекційних ускладнень. Необхідна пересадка кісткового мозку
Гастроінтести-нальна	600-1000	Нудота, блювота, діарея, кровотечі та інфекції на протязі 1-3 тижнів. Тяжка нейтро- та тромбоцитопенія. Лімфоцити <500/мм3	Шок та смерть на протязі 10-14 днів
Ураження ЦНС	>1000	Невпинна блювота та діарея. Приглухуватість, сонливість, судоми. Кома від 15 хв. до 3 годин. Відсутність лімфоцитів	Смерть на протязі 14--36 годин

В клінічному перебігу гострої променевої хвороби виділяють три періоди: формування, відновлення, наслідки і кінець. Формування патології відбувається у вигляді чотирьох послідовних фаз, вираженість і час настання яких залежить від величини дози. Кожній фазі відповідає ступінь тяжкості хвороби (І--IV).

Іонізуюче випромінювання може викликати соматичні і генетичні ефекти. До соматичних відносяться: катаракта, незлоякісні ураження шкіри, пригнічення кровотворення, дисфункція статевих органів, злоякісні пухлини. Генетичні ефекти можуть проявлятися у наступних поколіннях.

Перші ознаки загального опромінення появляються при дозі, яка перевищує 1 Гр в результаті одноразового впливу або протягом 1-2 днів. Продромальний період проявляється нудотою, блюванням, загальною слабкістю, лімфоцитопенією, транзиторним лейкоцитозом. В подальшому спостерігається пригнічення усіх ростків кісткового мозку, яке проявляється лейкопенією, тромбоцитопенією і анемією. В цей період часто виникають геморагії та інфекційні ускладнення.

При місцевому опроміненні через декілька хвилин появляється еритема, яка завжди передує латентному періоду, тривалість якого залежить від дози опромінення. Друга фаза характеризується гіперемією і набряком, які при дозі нижче 10 Гр поступово зменшуються, а при дозі, яка перевищує 20 Гр, на місці опромінення утворюються пухирі і виразки. Некротичні зміни з'являються при опроміненні, доза якого перевищує 25-50 Гр.

Причинами летальних наслідків при гострій променевій хворобі є глибокі незворотні ураження органів кровотворення, ускладнені інфекційними процесами і геморагічними проявами, токсемія, порушення метаболізму системи кровообігу і функції дихання.

У залежності від дози загального опромінювання виділяють кишечну форму (10-20 Гр), токсемічну (20-80 Гр), пряме раннє ураження нервової системи (80-100 Гр). При дозі від 100 до 1000 Гр смерть може наступити в перші години і дні після опромінення.

5.2 Хронічна променева хвороба

Хронічна променева хвороба - це складний клінічний симптомо-комплекс, який розвивається у людей при довготривалій дії на них випромінювань в дозах, що перевищують допустимі (1,5-4 гр сумарно).

Згідно з сучасною класифікацією виділяють два варіанти хронічної променевої хвороби:

а) обумовлений впливом загального зовнішнього опромінення або радіоактивних ізотопів з рівномірним розподіленням їх в організмі (³Н, ²⁴Na, ³⁷Cs тощо);

б) обумовлений дією ізотопів з вибірковим депонуванням (²²⁶Ra, ⁸⁹St, ^2ШРо та інші) або місцевим зовнішнім опроміненням.

В клінічному перебігу хвороби виділяють три періоди: Період формування, або власне хронічна променева хвороба. Період відновлення. Період наслідків іонізуючого ураження.

Перший період складає в середньому 1-3 роки.

За вираженістю наслідків виділяють 4 ступені тяжкості:

- легкий;

- середньотяжкий;

- тяжкий;

- вкрай тяжкий.

Другий період, або період відновлення, визначається через 1-3 роки після припинення дії випромінювання або при різкому зниженні його інтенсивності.

Легкі форми захворювання, які розвиваються при сумарній дозі в 1,5-2,0 Гр, перебігають з порушенням вегетосудинної регуляції, що проявляється тахікардією, синусовою аритмією, дискінезією кишок і жовчовивідних шляхів, підвищеною збудливістю, помірною і нестабільною лейкопенією. Нестабільність лейкоцитів може переходити в лейко- і ней-тропенію, а також тромбоцитопенію, що обумовлено порушенням регенеративних процесів в білому і мегакаріоцитарному ростках кісткового мозку. Ураження червоного ростка спостерігається лише при тяжких формах хвороби і є негативною прогностичною ознакою.

Більш тяжкі форми ураження проявляються стійкою дисфункцією вегетативної нервової системи, пригніченням секреторної функції шлунково-кишкового тракту, дистрофічними змінами серцевого м'яза на тлі стійкої гіпотензії. Спостерігаються глибокі порушення репродуктивної функції у жінок внаслідок дисфункції яєчників, а також гі-попластичні процеси в кістковому мозку. При опроміненнях у дозах 20-30 Гр може розвиватися хронічний променевий дерматит, у дозах біля 40 Гр - осередковий гіперкератоз, тріщини шкіри, при дії опромінення дозою 50 Гр виникають променеві виразки. У окремих осіб можуть спостерігатися віддалені ефекти опромінення, які проявляються злоякісними пухлинами різної локалізації: раком шкіри, пухлинним процесом щитовидної залози, органів дихання, шлунково-кишкового тракту, статевої сфери, органів кровотворення.

Захворювання може закінчитися повним видужанням, відновленням здоров'я з дефектом, стабілізацією змін, які мали місце раніше, або погіршенням здоров'я.

5.3 Діагноз і лікування

Діагноз

Діагноз променевої хвороби ставлять з урахуванням документальних даних про перебування пацієнта в зоні дії іонізуючого випромінювання або попадання радіоізотопів в організм через шлунково-кишковий тракт, дози і тривалості іонізуючого впливу, особливостей клінічного перебігу хвороби.

Лікування

Хворі на гостру променеву хворобу потребують комплексного лікування. У фазу первинних реакцій при наявності вираженої нудоти і блювання призначається дифенізол, атропіну сульфат, аерон. При гіпохлоремії, спричиненій тривалим блюванням, проводять корекцію цих порушень внутрішньовенним введенням 10 %-ного розчину натрію хлориду, ізотонічного розчину натрію хлориду, 5 % розчину глюкози, реополіглюкіну або гемодезу в комбінації з мезатоном, норадреналіном або глюкокортикостероїдами у випадках стійкого зниження артеріального тиску. За показаннями можуть застосовуватися серцеві глікозиди.

У прихований період хвороби, спричиненої опроміненням в дозі 6-10 Гр, на 3-5 день показана трансплантація кісткового мозку, сумісного за групою АВО, резус-фактором і типом HLA антигенів.

Профілактику інфекційних ускладнень антибіотиками при II--IIІ ступенях тяжкості хвороби розпочинають проводити на 8-15 день або при зменшенні кількості лейкоцитів до 1000 в 1 мкл. Показані антибіотики широкого спектру дії. Корекцію призначення антибіотиків проводять при наявності бактеріологічного обстеження та визначенні чутливості мікрофлори до тих чи інших антибактеріальних засобів.

Для лікування хворих на гостру променеву хворобу застосовують також радіопротектори, такі як мексамін і цистамін, стимулятори ге-мопоезу: батилол, тималін, лейкоген, піридоксин, натрію нуклеїнат, метилурацил, пентоксил. Показані переливання крові, еферентні методи лікування: гемосорбція, ентеросорбція; комплексони, унітіол, ЕДТА та інші.

Лікування хронічної променевої хвороби проводиться з урахуванням її тяжкості, наявності ускладнень, зокрема вторинної імунологічної недостатності при умові припинення або обмеження подальшого контакту з іонізуючим випромінюванням.

Легкі форми хронічної радіаційної патології потребують призначення загальнозміцнювальної та стимулюючої терапії, фізіотерапевтичних процедур, седативних засобів, в окремих випадках - стимуляторів кровотворення.

При хронічній променевій хворобі середньоважкого ступеня в період загострення лікування проводиться в умовах стаціонару. Головний акцент при цьому робиться на проведення боротьби з гіпопластичним станом, інфекційними ускладненнями, стимуляцію механізмів неспецифічного захисту організму.

Профілактика

З метою профілактики променевої хвороби особи, робота яких пов'язана з джерелами іонізуючого випромінювання, підлягають щорічним профілактичним медичним оглядам. До складу медичних комісій включають терапевта, невропатолога, офтальмолога, дерматолога-венеролога, оториноларинголога, акушера-гінеколо-га. Обов'язковими є дослідження крові, ЕКГ, рентгенографія органів грудної клітки, ФЗД.

Протипоказами до прийому на роботу з радіоактивними речовинами і джерелами іонізуючого випромінювання с:

- вміст гемоглобіну менше 130 г/л у чоловіків і 120 г/л у жінок; лейкоцитоз менше 4,5x10⁹/л; тромбоцитів менше 180,0xl0⁹Ai;

- наркоманія, токсикоманія, в тому числі хронічний алкоголізм;

- передпухлинні новоутворення, доброякісні пухлини, хронічні захворювання, катаракта, зниження гостроти зору, геморагічний діатез, гіпертонічна хвороба II стадії, психічні захворювання, захворювання нервової системи, облітеруючий ендартеріїт, хвороба Рейно.

Лікарсько-трудова експертиза

При гострій променевій хворобі експертне рішення приймається після отримання інформації про до-зове навантаження з урахуванням клінічного перебігу і ефективності лікування пацієнта. Постраждалому може встановлюватися тимчасова непрацездатність, рекомендуватися тимчасове переведення (до 6 місяців) на іншу роботу, не пов'язану з впливом етіологічного фактора, або оформлятися направлення на МСЕК для визначення групи професійної інвалідності.

6. Професійні захворювання, пов'язані зі зміною атмосферного тиску

Над рівнем моря на людину діє атмосферний тиск, що дорівнює 1,033 кгс/см² (1 атм, або 101,3 кПа). Це відповідає тиску ртутного стовпчика висотою 760 мм. Однак цей показник нестабільний. Нормою нашого життя є постійне коливання атмосферного тиску, його перепади, що залежить від місця проживання, погодних факторів. Цивілізація і надмірна урбанізація розширила коло ситуацій, які призводять до перепадів атмосферного тиску. Якщо до незначних коливань тиску переважна більшість мешканців земної кулі адаптувалася, то значні відхилення цього показника як в один, так і в інший бік можуть викликати важку поліорганну патологію.

Перепади атмосферного тиску є одним із головних негативних факторів в окремих галузях виробництва, зокрема при будівництві підводних споруд, в авіації, морському транспорті, водолазних роботах, підводному плаванні, при лікуванні хворих в барокамерах, а також у космонавтиці.

6.1 Захворювання, пов'язані з роботами в умовах підвищеного атмосферного тиску (кесонна хвороба)

Кесонна, або декомпресійна хвороба може виникати у людей, праця яких пов'язана з перебуванням в умовах підвищеного атмосферного тиску. Серед них: водолази, будівельники мостів і тунелів, метрополітенів тощо.

Патогенез.

Патогенетичною основою розвитку декомпресійної (кесонної) хвороби є перехід газів крові і тканин організму із розбавленого стану у вільний (газоподібний) як наслідок швидкого зниження надлишкового тиску. Вона може виникати після занурення під воду, в процесі або після декомпресії, або через відповідний проміжок часу після неї.

Провідними ланками патогенезу кесонної хвороби являються:

- вплив підвищеного гідростатичного тиску на живі тканини як ізольованої змінної;

- вплив підвищеного парціального тиску як нейтрального газу, так і метаболічних газів на тканини;

- регуляція поглинання і елімінації нейтрального газу в тканинах;

- механічний вплив вивільненого з розчину газу, що не розбавляється, на тканини і серцево-судинну систему;

- вплив поверхні газової бульбашки.

У патогенезі порушень, що виникають при декомпресії, важливе значення мають механічні ефекти газових бульбашок, накопичення яких у крові призводить до збільшення опору кровотоку > зниження кровотоку > збільшення в'язкості крові. Паралельно з цим включаються механізми, обумовлені поверхневою активністю на границі газ - кров. У подальшому патологічний процес може перебігати по такому колу: зниження об'єму плазми > збільшення гематокриту > збільшення в'язкості крові підвищення післякапілярного опору > транскапілярна втрата рідини.

Клініка

Виділяють гостру та хронічну форми кесонної хвороби.

Симптоми гострої декомпресійної хвороби з'являються через 10-15 хв. і пізніше після декомпресії, що пов'язують з утворенням пухирців газів значних розмірів внаслідок з'єднання дрібніших. Клінічно хвороба проявляється болями у вухах, "розпиранням живота", болями в суглобах, загальною слабкістю. Залежно від тяжкості клінічного перебігу виділяють легку, середньої тяжкості і тяжку форми гострої декомпресійної хвороби.

Легка форма перебігає з сильними болями в одному окремому суглобі або групі суглобів, які обумовлені різким погіршенням трофіки емболізованих ділянок суглоба (надкістниці, кістки, фасції, м'язів, нервів тощо). Болі посилюються при пальпації суглоба, при активних та пасивних рухах. Частіше уражаються колінні та плечові суглоби.

Можуть спостерігатися шкірні прояви хвороби: свербіж шкіри тулуба і проксимальних ділянок кінцівок.

Об'єктивно: уражені суглоби дещо збільшені в об'ємі за рахунок набряку периартикулярної тканини та ексудації в суглобову сумку; визначається болючість суглобів, м'язів, нервових стовбурів. Шкіра має характерний "мармуровий" малюнок. Бульбашки газів можуть збиратися в підшкірному жировому прошарку, що призводить до виникнення підшкірної емфіземи.

Перераховані вище симптоми можуть повністю зникнути при своєчасній лікувальній рекомпресії.

Середиьотяжкий перебіг декомпресійної хвороби характеризується ураженням органа зору, внутрішнього вуха та шлунково-кишкового тракту. Внаслідок накопичення бульбашок газів у лабіринті внутрішнього вуха з'являється синдром Меньєра. Хворі скаржаться на значну слабкість, відчуття тяжкості і болів голові, рвоту, шум у вухах, зниження слуху, запаморочення, яке посилюється при переміні положення тіла.

Клінічний перебіг цієї форми декомпресійної хвороби характеризується симптомами ураження центральної нервової системи, серцево-судинної системи, органів дихання, шлунково-кишкового тракту, опорно-рухового апарату. Розгорнутій картині захворювання може передувати короткий прихований період. Хворі скаржаться на виражену загальну слабкість, головний біль, шум і дзвін у вухах, зниження слуху, запаморочення, яке може з'являтися в лежачому положенні, Накопичення бульбашок у кишечнику та судинах брижі викликає напади болю в животі, прискорення евакуації калових мас.

Об'єктивно: виявляється горизонтальний ністагм, брадикардія; живіт збільшений в об'ємі, болючий при пальпації. Зіниці розширені, в'яло реагують на світло, диски зорових нервів гіперемовані. Прогноз може бути сприятливим при своєчасно проведеній рекомпресії.

Тяжка форма кесонної хвороби супроводжується інтенсивними болями в суглобах, м'язах і кінцівках, відчуттям скутості грудної клітки, паралічами кінцівок, порушенням серцево-судинної і дихальної системи, втратою свідомості. Причиною глибоких порушень функції серцево-судинної системи є численні аероемболії, які накопичуються в порожнинах правих відділів серця і судинах легень. Ці зміни можуть бути причиною інфаркту міокарда і тромбоемболії легеневої артерії.

При об'єктивному обстеженні відмічається блідо-сірий колір шкірних покривів, часте поверхневе дихання, ціаноз слизових оболонок, зниження артеріального тиску. Прогресивно наростає гіпоксія, внаслідок чого може наступати втрата свідомості.

Прогноз при цій формі кесонної хвороби складний і залежить від своєчасно проведеної рекомпресії.

Гострі синдроми, що виникають при перепаді атмосферного тиску.

Баротравма легень є наслідком відносного підвищення тиску газів у легенях, розтягненню їх і розриву. При цьому газ попадає в кровоток і призводить до газової емболії, в плевральну порожнину і формує пневмоторакс, може також накопичуватися в черевній порожнині і середостінні. Клінічні ознаки цього синдрому проявляються болями в грудній клітці, кашлем, виділення з рота піни, забарвленої кров'ю, порушенням функції дихання, діяльності серцево-судинної системи, судомами, шоком.

Баротравма середнього вуха і придаткових порожнин носа.

Причина - швидкий перепад тиску на тлі порушення провідності євстахієвих труб. Клініка: відчуття тиску на вуха, колючий біль з іррадіацією в щоку, погіршення слуху.

Наркотична дія індиферентних газів виникає на глибині 40 м і обумовлена дією азоту повітря, що проявляється симптомами наркозу

Гіпероксія виникає при диханні киснем під тиском або газовою сумішшю з високим парціальним тиском кисню, який в даному випадку діє токсично. Клінічно проявляється порушенням функції дихання, набряком легень, а при тяжких отруєннях - глибокими ураженнями центральної нервової системи.

Хронічна кесонна хвороба може перебігати в двох варіантах: первинно-хронічна, яка розвивається поступово і характеризується бідною клінічною симптоматикою, та вторинно-хронічна, яка проявляється комплексом клінічних синдромів і є наслідком перенесеної гострої декомпресійної хвороби. При першому варіанті хвороби основні зміни відбуваються в кістках і суглобах, що проявляється деформуючим артрозом, при другому - в судинах і нервовій системі, що проявляється аеропатичним мієлозом та синдромом Меньєра.

Діагностика ґрунтується на даних анамнезу, клініки і результатів лабораторних досліджень. При опитуванні хворих звертають увагу на умови роботи і скарги, які передували декомпресії: свербіж шкіри, характер і локалізація болю, наявність парезів і паралічів, зниження артеріального тиску. Надійними критеріями діагностики кесонної хвороби є виявлення бульбашок газу в порожнинах суглобів, синовіальних пазухах сухожилків, фасціях м'язів при рентгенологічному обстеженні, а також позитивні результати рекомпресії.

Лікування

Своєчасна рекомпресія вважається основним методом лікування декомпресійної хвороби. Режим рекомпресії визначається з урахуванням глибини і режиму занурення, складу дихальної суміші, тривалості перебування на глибині, фактичного режиму декомпресії, особливостей клінічного перебігу хвороби. Сеанс лікувальної декомпресії проводиться під контролем лікаря. Перед проведенням лікувальної декомпресії здійснюється безперервна інгаляція кисню. При наявності показань призначається симптоматична терапія ненаркотичними анальгетиками, стимуляторами серцево-судинної і дихальної систем.

Лікарсько-трудова експертиза.

При легкій формі декомпресійної хвороби видається лікарняний листок на 10 днів, а при наявності показань рекомендується перевід на іншу роботу поза дією підвищеного атмосферного тиску. Після одужання робітнику дозволяється продовжувати роботу за спеціальністю.

При декомпресійній хворобі середньотяжкого перебігу лікарняний листок оформляється на більш тривалий термін, який визначається клінічним перебігом хвороби, і проводиться лікування. Продовження роботи за фахом може бути дозволене при відсутності протипоказань, серед яких такі, як: стійкі органічні зміни, що супроводжуються синдромом Меньєра, порушення функції органа зору і шлунково-кишкового тракту. Наявність перерахованих ускладнень кесонної хвороби веде до стійкої втрати працездатності.

Тяжка форма кесонної хвороби призводить до стійкої втрати працездатності, ступінь якої визначає МСЕК.

Профілактика

Згідно з існуючими інструктивними матеріалами і правилами, чітко нормується тривалість робочого дня в кесоні і тривалість вишлюзовування. Робочий день в кесоні ділиться на дві півзміни з перервами між ними 8-10 г., коли робітник має перебувати поза кесоном. У залежності від атмосферного тиску тривалість робочого дня складає: при атмосферному тиску від 0,1 до 2,9 ami - 6 г., при тиску від 2,91 до 3,5 ami - 5 г 20 хв; при тиску від 3,51 до 3,9 ami робота виконується лише в одну зміну, тривалість роботи в кесоні не повинна перевищувати 1 год. 30 хв.

Для профілактики кесонної хвороби велике значення має кількісна та якісна характеристика повітря, яке подається в кесон. Так, об'єм повітря має складати 25 м³ на робітника з вмістом у ньому не менше 20 % кисню, не більше 0,1 % вуглекислого газу, вміст шкідливих газів не повинен перевищувати ГДК.

Температура повітря при атмосферному тиску до 2 атм має бути в межах 16-22 °С, а вище 2,5 атм відповідно 18-23 °С.

Усі робітники, які працюють у кесонах, після закінчення зміни приймають душ при температурі води 37-38 °С, після чого їм видають гарячу натуральну каву або чай з цукром.

Водолазам та робітникам, зайнятим в кесонах, проходять попередні, при прийомі на роботу, та періодичні медичні огляди, а також щоденні медичні огляди терапевтом і оториноларингологом.

Згідно з сучасними вимогами, для профілактики кесонної хвороби має проводитися ультразвуковий контроль, за допомогою якого можна виявити газові бульбашки, газоподібні емболи в судинах і камерах серця.

Протипоказаннями для прийому на роботу в умовах підвищеного атмосферного тиску є: вади розвитку і післятравматичні деформації опорно-рухового апарату; хронічні захворювання вуха; хронічні захворювання органів дихання; хвороба Меньєра; хвороби очей, які призводять до зниження гостроти зору; наркоманія; НЦД; гіпер- і гіпотонічна хвороба; ІХС; ураження шлунково-кишкового тракту; хвороби нирок; порушення жирового обміну.

6.2 Висотна хвороба

Висотна хвороба - це патологічний стан, який виникає внаслідок швидкого зниження барометричного тиску при підйомі на висоту і зменшення вмісту кисню в повітрі. Хвороба може розвиватися у пілотів, при "підйомі" в барокамерах, виході космонавтів у відкритий космос, у альпіністів. Зниження насичення артеріальної крові киснем подразнює рецептори синокаротидної зони, що призводить до виникнення численних адаптивних реакцій, які проявляються гіпервентиляцією, збільшенням хвилинного об'єму крові, стимуляцією гіпофізарно-надниркової системи і бульбарних утворень головного мозку. Виділяють декілька діапазонів для людей, не адаптованих до гіпоксії: до 0,5 км над рівнем моря - індиферентна зона; до 2 км - зона зниження адаптації до м'язового навантаження; від 2 до 5 км - зона, в якій розвивається висотна хвороба (до 2,5 км порушується темнова адаптація, від 4 до 5 км виникає гостра форма висотної хвороби). При підйомі на висоту 5-7 км знижується або повністю втрачається інтелектуальна і фізична працездатність, а на висоті від 7 до 12 км наступає втрата свідомості.

Клініка

Перші ознаки висотної хвороби проявляються запамороченням, підвищеною втомлюваністю, апатією і сонливістю, погіршенням функції зору, розладами координації рухів, зниженням пам'яті. В подальшому з'являється серцебиття, задишка, нудота, блювання, носові кровотечі.

Клінічний перебіг висотної хвороби характеризується розмаїттям симптоматики внаслідок ураження ЦНС, органів чуття, серцево-судинної і дихальної систем, шлунково-кишкового тракту.

Найбільш виражена клінічна картина висотної хвороби спостерігається на 4-5 день перебування на висоті, після чого внаслідок адаптації інтенсивність клінічних проявів зменшується. Якщо організм людини не зміг адаптуватися до гіпоксії, хвороба прогресує. Тривале перебування на висоті може супроводжуватися поліцитемією, гіпертензією малого кола кровообігу, втратою маси тіла, порушенням обмінних процесів і функції шлунково-кишкового тракту.

Лікування

Для лікування висотної хвороби призначаються інгаляції кисню або карбогену, до складу якого входить кисень і 3-5 % вуглекислого газу. Проводять поступовий спуск з висоти і при необхідності симптоматичну терапію (аналгетики, судинні препарати, дихальні аналептики).

Профілактика

З метою профілактики висотної хвороби має проводитись професійний відбір, поступове тренування до кисневого голодування, використання спеціального обладнання, яке забезпечує подачу кисню в організм, попередня десатурація від азоту шляхом інгаляції кисню, профілактичний прийом вітамінів С, В_р В₂, В₆, Р, РР, фолієвої кислоти, забезпечення пілотів, альпіністів та інших працівників теплим одягом.

ВИСНОВОК

В процесі виконання курсової роботи ми ознайомилися з професійними захворюваннями, обумовленими впливом фізичних та несприятливих метереологічних факторів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Артамонова В.Г., Зуев Г.И., Хаймович М.Л. Врачебно-трудовая экспертиза при профессиональных заболеваниях. - Л.: Медицина, 1975.-279 с.

2. Артамонова В.Г., Шаталов Н.Н. Профессиональные болезни: Учебник. - 2-е издание, перераб., доп. - М.: Медицина, 1988. - 416с.

3. Дейнега В.Г. Професійні хвороби: Навч. посібник. - К.: Вища школа, 1993.-232 с.

5. Костюк I.Ф., Капустник В.А. Професійні хвороби: Підручник.-2-ге вид. перероб. і доп. - К.: Здоров'я, 2003. - 636 с.

6. Профессиональные болезни / Под ред. Е.М. Тарасова, А.А. Безродных. -М.: Медицина, 1976. -408 с.

7. Krasnyuk Е.P. Problem azbestoze u Ukrajini. Revija rada, Beograd, 1995.-S. 19-20

Размещено на Allbest