Незважаючи на недоліки, у багатьох випадках без механічної системи вентиляції обійтись неможливо.

5. Протипожежне водопостачання виробнчних об'єктів

Протипожежне водопостачання виробничних об'єктів - це комплекс інженерно-технічних споруд, призначених для забирання і транспортування води, зберігання ії запасів та використання для пожежегасіння. На промислових підприємствах протипожежний водогін як правило поєднується з господарсько - питним чи виробничим водогогном. В окремих випадках дозволяється подавати воду для гасіня пожеж із водоймищ (річок, озер), що знаходяться неподалік за допомогою насосів. При неможливості чи недоцільності використовування води із водогону використовують окремий протипожежний резервуар для води. Об'єм резервуару визначають залежно від об'єму будівлі, ступеня її вогнестійкості та категорії за вибухопожежною та пожежною небезпекою. Протипожежні водогони залежно від місця прокладання поділяються на зовнішні та внутрішні, а за тиском в них - на водогони високого та низького тиску. На зовнішніх протипожежних водогонах встановлюються гідранти (спеціальні пожежні крани) підземного чи наземного (у південних регіонах) виконання.

Також будівлі, де може знаходиться велика кількість людей (заводоуправління), повинні мати окремий металевий протипожежний водогін з протипожежним насосом, який спрацьовує автоматично, можливе встаноленняя спринклерних та дренчерних систем у деяких приміщеннях. Всередини будівлі на протипожежном водогоні повинні бути встановлени внутрішні пожежні крани у вбудованих чи навісних шафах червоного коліру з написом "ПК" для підключення протипожежних рукавів, які зазвичай розміщені також у цих шафах. Ці рукави повинні периодично переукладатися персоналом. Пожежні крани розміщують на висоті 135см від рівня підлоги на видних та легкодоступних місцях. Їх взаємне розташування повинно бути таким, щоб гарантувати зрошення кожної точки захищаємого приміщення. Кількість пожежних кранів у будівлі визначається відповідно до чинних будівельних норм.

6. Обов'язки та права суб'єктів страхування від несчастливих випадків

Система страхування від нещасних випадків у своєму розвитку пройшла ряд етапів, протягом яких змінювалася її нормативно-правова, методична, організаційна та економічна база. Свій початок страхування від нещасних випадків бере з ХІХ століття, хоч згадки про таке страхування були ще в XVII-XVIII століттях. Інтенсивний розвиток страхування від нещасних випадків у Росії та Україні можна віднести до початку ХХ століття.

Об'єктом страхового захисту в разі страхування від нещасних випадків є майнові інтереси застрахованої особи, які пов'язані з тимчасовим чи постійним зниженням доходу або додатковими втратами через смерть застрахованого внаслідок нещасного випадку.

Страхування від нещасних випадків - це ризиковане страхування, яке, на відміну від накопичувального довгострокового страхування життя, передбачає виплату страхової суми лише в разі настання страхового випадку (у повному розмірі або певної її частини). Виплата страхової суми або повернення сплачених внесків по закінченні терміну дії договору страхування не передбачається.

Досвід страхування від нещасних випадків свідчить, що воно може здійснюватись у різних формах, але при цьому зберігається єдиний соціально-економічний зміст.

Розглядаючи страхування від нещасних випадків, слід мати на увазі, що Закон України "Про страхування" чітко визначає види та поняття добровільного і обов'язкового страхування.

За видами страхування від нещасних випадків поділяється так:

· індивідуальне - у даному разі страхувальником є фізична особа, яка укладає договір стосовно самої себе або іншої фізичної особи, а сплата страхових платежів здійснюється за рахунок застрахованих;

· колективне - коли страхувальником є юридична особа (підприємство або організація), яка укладає договір страхування на користь своїх працівників, і сплата страхових платежів здійснюється за рахунок організацій, з якими застраховані перебувають у трудових або інших передбачених законом відносинах.

Удосконалення індивідуального та колективного страхування відбувається насамперед за рахунок розширення обсягів страхової відповідальності, контингенту страхувальників і застрахованих, підвищення рівня страхового забезпечення, платоспроможності страховиків, спрощення порядку та механізму виплат.

Відповідно до Закону України "Про страхування" страхування від нещасних випадків може мати обов'язкову або добровільну форму.

Обов'язкові види страхування запроваджуються законами України. З метою захисту інтересів не лише окремих страхувальників, а й усього суспільства в цілому та його складових зокрема здійснюється обов'язкове страхування в порядку та за умовами, що їх затверджує Кабінет Міністрів України.

Законодавство про страхування від нещасних випадків складається з Основ Законодавства України про загальнообов'язкове соціальне страхування, закону України "Про загальнообовязкове державне соціальне страхування від нещасного віпадку на віробніцтві та професійного захворювання, які спрічинілі втрату працездатності", КЗоП, закону України "Про охорону праці" та іншіх державних нормативних актів.

У страховій справі головними суб'єктами є страховик і страхувальник.

Страховик - страхова організація, що приймає на себе зобов'язання відшкодувати збиток або виплатити страхову суму Страхувальнику або особі, на користь якої укладений договір страхування при настанні страхових випадків, обумовлених у договорі страхування.

Страхувальник - фізична або юридична особа, що є стороною в договорі страхування, яка страхує свій власний інтерес або інтерес третьої сторони, сплачує страхові премії (платежі) і має право за законом чи на основі договору страхування одержати страхове відшкодування (суму) при настанні страхової події.

Страхування від нещасних випадків - це підгалузь особистого страхування, де об'єктами страхування є майнові інтереси, пов'язані з життям, здоров'ям та працездатністю застрахованої особи. Здійснюється в Україні в добровільній та обов'язковій формі. Суб'єктами страхових відносин є страховик, страхувальник, застрахована особа, вигодонабувач, спадкоємець. Страховим випадком є здійснена подія в період дії договору страхування, підтверджена документами, виданими компетентними органами у встановленому законом порядку (медичний заклад, суд і т.д.), із настанням якого виникає обов'язок страховика зробити страхову виплату.

Страховий випадок - це факт настання тимчасової, постійної непрацездатності або смерті застрахованого внаслідок дії таких страхових ризиків (нещасних випадків):

· травм (фізичних ушкоджень);

· отруєнь хімічними речовинами (промисловими, побутовими), ліками;

· укусів тварин, отруйних комах і змій;

· впливу температур (опік, обмороження);

· асфіксії органів дихання (наприклад, при утопленні);

· ураження електричним струмом, блискавкою.

Перелік страхових ризиків може бути доповнено чи змінено в умовах страхування конкретного страховика. При цьому під нещасним випадком в широкому сенсі розуміють непередбачувану і несподівану подію, що фактично відбулася і призвела до фізичного ушкодження чи внаслідок якої настав розлад здоров'я або смерть застрахованої особи. Договори страхування від нещасних випадків можуть бути укладені в добровільній або обов'язковій формі. Договір страхування укладається на підставі заяви страхувальника. Кожній застрахованій особі видається індивідуальний страховий поліс (сертифікат). Андеррайтинг передбачає розгляд таких факторів впливу на страхові ризики як професія, стан здоров'я, вік, місце проживання, маршрути пересування, суб'єктивні і моральні небезпеки та ін. Страхові платежі розраховуються як добуток страхового тарифу на страхову суму з урахуванням поправочних коефіцієнтів. Розмір страхового платежу складає декілька відсотків від страхової суми. Страховик для укладання договору використовує реальні страхові тарифи, які розраховуються шляхом множення базових страхових тарифів на поправочні коефіцієнти факторів впливу на страховий ризик. До суттєвих факторів відносяться професія, стан здоров'я, вік та ін. Чим більше фактор впливає на ймовірність настання нещасного випадку чи на ступінь тілесних ушкоджень застрахованого, тим більше встановлюється поправочний коефіцієнт. Наприклад, коефіцієнт, що враховує вплив професії може знаходитися в межах від 1 (домогосподарки, канцелярські службовці та особи аналогічних професії) до 3 (пожежники, охоронці та ін.) Страхові виплати здійснюються одноразово наступним чином:

· при настанні тимчасової непрацездатності застрахованої особи сплачується фіксована сума, що розраховується як добуток кількості днів непрацездатності на певний відсоток страхової суми (0,2-2%) або на фіксовану суму грошей. Зазвичай встановлюється обмеження по виплаті, наприклад, в розмірі 40% страхової суми;

· при настанні постійної непрацездатності (інвалідності) застрахованої особи сплачується виплата заздалегідь визначеної частини страхової суми (встановлюється або по таблицям виплат страховика, або в відсотках від страхової суми за рішенням комісії МСЕК про втрату певного відсотку працездатності, або по встановленій 1-3 групі інвалідності (для першої групи - найбільша виплата);

· у разі смерті застрахованої особи виплачується 100% страхової суми.

Сума виплат по договору не може перевищувати страхову суму, а виплати по наслідкам одного випадку складуються і не можуть перевищувати суми, що відповідає найвищій ступені втрати працездатності внаслідок настання цього випадку.

Добровільне страхування здійснюється на підставі договору між страхувальником і страховиком. Умови та порядок проведен ня страхування визначаються правилами, які встановлюються страховиком самостійно, але з урахуванням чинного законодавства.

До видів добровільного страхування від нещасних випадків відносяться:

· страхування дітей від нещасних випадків, страхувальниками по яким є батьки або опікуни. Школи, ліцеї, гімназії, середні спеціальні навчальні заклади, дошкільні дитячі заклади й оздоровчі табори здійснюють страхування на строк перебування дітей на їхній території;

· страхування спортсменів від нещасних випадків здійснюється на період підготовки та проведення спортивних змагань страхувальниками-організаціями, що проводять збори (змагання), керівництвом спортивних команд або самими спортсменами;

· страхування туристів від нещасних випадків здійснюється туристами або туристичними організаціями на термін надання туристичних послуг. Тарифні ставки залежать від виду туристичної послуги (екскурсійна, оздоровча, спортивна), терміну і маршруту подорожі, виду транспортного засобу, що використовується (велосипед, човен, лижі, автомобіль тощо) кількості туристів та супроводжуючих їх осіб тощо.

Обов'язкове особове страхування від нещасних випадків поділяється на:

· державне обов'язкове особове страхування;

· обов'язкове особове страхування.

Такий поділ обов'язкового особового страхування від нещасних випадків здійснюється залежно від джерела сплати страхових платежів. Для державного обов'язкового особового страхування джерелом сплати є кошти державного бюджету. Для інших видів обов'язкового особового страхування джерелом сплати є кошти юридичних та фізичних осіб.

Згідно статті 6 Закону України "Про страхування" визначені такі види державного обов'язкового особового страхування від нещасних випадків:

· військовослужбовців та військовозобов'язаних, призваних на збори;

· осіб рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів внутрішніх справ;

· медичних та фармацевтичних працівників на випадок інфікування вірусом СНІД під час виконання ними службових обов'язків;

· працівників митних органів;

· працівників прокуратури;

· народних депутатів;

· службових осіб державної контрольно-ревізійної служби;

· службових осіб державної податкової адміністрації;

· службових осіб органів у справах захисту прав споживачів;

· посадових осіб інспекцій державного архітектурно-будівельного контролю;

· спортсменів вищих категорій;

· працівників державної лісової охорони;

· суддів;

· донорів крові та її компонентів.

В Законі України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про страхування" чітко визначені ті види страхування, які здійснюються в обов'язковій формі. До обов'язкових видів страхування, які набули популярності на вітчизняному страховому ринку, відносяться страхування від нещасних випадків на транспорті, страхування працівників відомчої та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд), страхування спортсменів вищих категорій.

Одним з найбільш поширених видів страхування від нещасних випадків, котрий охоплює значну кількість населення країни, є обов'язкове особисте страхування на транспорті. Цьому виду страхування підлягають:

· пасажири залізничного, морського, внутрішнього водного, автомобільного, електротранспорту під час поїздки або перебування на вокзалі, в порту, на станції, пристані;

· працівники транспортних підприємств незалежно від форм власності та видів діяльності, які безпосередньо зайняті на транспортних перевезеннях, а саме: водії, машиністи та помічники машиністів поїздів, провідники, начальники (бригадири) поїздів, поїздові електромонтери, кондуктори, працівники вагонів-ресторанів, механіки рефрижераторних секцій (поїздів), працівники бригад медичної допомоги.

До обов'язкових видів страхування від нещасних випадків відносяться також:

· особисте страхування працівників відомчої та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд);

· страхування спортсменів вищих категорій;

· страхування життя і здоров'я спеціалістів ветеринарної медицини;

· особисте страхування медичних і фармацевтичних працівників на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини при виконанні ними службових обов'язків;

· страхування працівників, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, в тому числі здійснюють догляд за особами, які страждають на психічні розлади;

· страхування медичних та інших працівників державних і комунальних закладів охорони здоров'я та державних наукових установ на випадок захворювання на інфекційні хвороби, пов'язаного з виконанням ними професійних обов'язків в умовах підвищеного ризику, зараження збудниками інфекційних хвороб.

Обов'язкове особисте страхування не поширюється на пасажирів:

· морського і внутрішнього водного транспорту на прогулянкових лініях;

· внутрішнього водного транспорту внутріміського сполучення і переправ;

· автомобільного і електротранспорту на міських маршрутах.

Пасажири вважаються застрахованими з моменту оголошення посадки в поїзд, морське або річкове судно, автобус чи інший транспортний засіб і до моменту завершення поїздки, а водії - тільки на час обслуговування поїздки.

Особливістю цього виду є те, що страхувальниками виступають самі пасажири, які сплачують страховий платіж додатково при оплаті проїзного квитка, а для водіїв - юридичні особи і громадяни-суб'єкти підприємницької діяльності - власники транспортних засобів, які страхують водіїв під час обслуговування поїздок.

З 20 квітня 2007 року страхова сума становить 51 000 гривень для всіх видів наземного транспорту. Страховий платіж з одного пасажира становить до 1,5 відсотків квитка на міжміських та до 3 відсотків - на приміських маршрутах, за водіїв та обслуговуючий персонал на залізничному, автомобільному та електричному транспорті - до 1 відсотка від страхової суми за кожного застрахованого.

Таблиця 1. Страхові випадки і розміри виплат з обов'язкового особистого страхування на транспорті

Страхові випадки. Величина виплати до страхової суми

1. Загибель або смерть застрахованого внаслідок нещасного випадку - 100 відсотків страхової суми.

2. Встановлення інвалідності внаслідок нещасного випадку - перша група - 90, друга - 75, третя - 50 відсотків страхової суми.

3. При тимчасовій втраті працездатності внаслідок нещасного випадку - 0,2 відсотка за кожен день втрати працездатності, але не більше 50 відсотків страхової суми.

Страхування від нещасних випадків може гарантувати усі або деякі з таких виплат:

· разова виплата всієї страхової суми у разі смерті застрахованої особи;

· разова виплата заздалегідь визначеної частини страхової суми у випадку настання постійної непрацездатності (інвалідності) застрахованої особи;

· виплата встановленої щоденної суми у випадку тимчасової непрацездатності застрахованої особи;

· оплата необхідної або вже наданої медичної допомоги.

Максимальний термін подачі заяви не пізніше 7 днів від дня настання страхового випадку.

Для одержання страхової виплати у зв'язку зі страховим випадком подаються необхідні документи. Страхова виплата в разі смерті застрахованого внаслідок нещасного випадку здійснюється в розмірі 100% страхової суми. При встановленні інвалідності виплата здійснюється у відсотковому відношенні залежно від групи інвалідності. При тимчасовій втраті працездатності внаслідок нещасного випадку виплата здійснюється залежно від умов лікування (стаціонарно чи амбулаторно) і терміну перебування на лікуванні з розрахунку від 0,5% до 1% страхової суми за кожний день непрацездатності. При цьому обмежується загальний термін лікування певною кількістю днів. Наприклад, в HACK "Оранта" в разі тимчасової непрацездатності при безперервному амбулаторному лікуванні від 7 до 45 днів страхова виплата становить 0,5 % від страхової суми за кожний день непрацездатності, встановленої лікувальним закладом.

При перебуванні на стаціонарному лікуванні в медичному закладі внаслідок нещасного випадку:

від 1 до 30 днів - 1 % від страхової суми за кожен день перебування в стаціонарі;

від 30 до 90 днів - 0,5 % від страхової суми за кожен день перебування в стаціонарі.

Окремі компанії визначають величину виплати на підставі таблиць з твердо фіксованими сумами виплат за певний вид травми: за втрату великого пальця руки - 20%, перелом або вивих одного або кількох фаланг пальця - 2%, перелом 1-2 кісток, ушкодження зв'язок - 10% і т.д. від страхової суми.

Якщо внаслідок нещасного випадку застрахована особа отримає постійну інвалідність, то страховик виплачує загальну або часткову страхову суму, що відповідає умовам договору. Страхування від нещасливих випадків забезпечує страхування ризику і припускає, що визначена особа фізично постраждає від нещасного випадку.

Під нещасним випадком розуміється фізичне ушкодження, слідством якого є тимчасова інвалідність, постійна інвалідність або смерть. Професія. Це важливий критерій добору ризику в страхуванні від нещасних випадків. Існують види фахової діяльності, що не приймаються в страхування на звичайних умовах: підривники, артисти цирку, водолази, верхолази-монтажники.

Залежно від ступеня ризику за тією чи іншою професією може бути обумовлено кіль­ка груп ризику, на які поділяються застраховані:

Перша група - службовці, інженерно-технічні працівники та інші категорії громадян, що безпосередньо не зайняті у процесі виробництва.

Друга група - категорій працюючих (робітники, службовці, працівники сільського господарства та інші), безпосередньо зайнятих у процесі виробництва.

Третя група - особи, праця яких пов'язана з особливим ризиком, щодо настання нещасного випадку.

Тарифні ставки певної групи ризику встановлюються на підставі актуарних розрахунків. Так, наприклад, при укладанні договору страхування строком до одного місяця застосовується тариф для першої групи ризику 0,1% страхової суми, для другої - 0,2%, для третьої - 0,3%, а при страхуванні на один рік відповідно 1,0%, 1,2% та 1,5 %.

Здоров'я - критерій добору ризику в страхуванні від нещасливих випадків, що включає попереднє медичний огляд у спірних і неясних випадках. Необхідно брати до уваги ті захворювання або фізичні дефекти, що:

1) сприяють виникненню нещасливого випадку;

2) продовжують період видужання;

3) збільшують витрати на лікування;

4) утрудняють визначення факту настання страхового випадку (де закінчується хвороба, а де починається нещасливий випадок).

Вік. Ризик нещасного випадку збільшується разом із віком, через утрату рефлексів і рухливості, а при настанні страхового випадку процес відновлення триває досить довго. Більш старшому віку властиві велика обережність і менша схильність ризику, що безсумнівно є позитивним чинником.

Страхові компанії встановлюють норму прийняття ризику, обмежуючі граничний вік страхувальника 65 роками, якщо фізична особа вже була застрахована раніше, то страхування продовжують до 70-75 років.

Добровільне страхування від нещасливого випадку передбачає обов'язки страховика по виплатах у фіксованій сумі або в розмірі часткової або повної компенсації додаткових витрат застрахованої особи, викликаних настанням страхового випадку. Вік застрахованої особи не може бути менше 15-16 років. Страхувальнику дається право призначити будь-яку особу в якості одержувача страхової суми у випадку смерті застрахованого. Якщо одержувач не призначений, те одержувачем страхової суми стають спадкоємці застрахованого.

Об'єктом страхування є майнові інтереси застрахованого, пов'язані зі зниженням (тимчасовим або постійним) прибутку і додатковими витратами в зв'язку з втратою ним працездатності або смерті внаслідок нещасного випадку.

Страховими подіями є:

· тимчасова втрата застрахованим загальної працездатності;

· постійна втрата застрахованим загальної працездатності - інвалідність (відповідальність страховика починається з 7-го дня лікування, якщо інше не передбачено договором страхування);

· смерть застрахованого, слідство травми, гострого отруєння або інших нещасних випадків;

· подія, що наступила протягом одного року з дня нещасливого випадку й у результаті його.

Постійна інвалідність - це фізичні або функціональні втрати, що завдають застрахованому непоправний збиток. Розрізняють два види постійної інвалідності: загальна і часткова.

Постійна загальна інвалідність - невиліковна розумова неповноцінність, повна сліпота, повний параліч, втрата або неможливість дії обома руками, обома ногами, обома ступнями, будь-яке інше ушкодження, що спричиняє повну або абсолютну непридатність для будь-якого виду робіт. Відшкодування в даному випадку рівняється 100% страхової суми.

Постійна часткова інвалідність - невиліковна фізична і розумова часткова неповноцінність, що призводить до обмеженої придатності для виконання трудових функцій. Страховик у даному випадку виплачує частину страхової суми (відсоток виплати залежить від класу інвалідності), гарантованої на випадок постійної загальної інвалідності.

Тимчасова інвалідність - це будь-які травми, що протягом визначеного періоду перешкоджають застрахованому виконувати його звичні обов'язки у випадку, якщо він не займається яким-небудь визначеним видом діяльності. Період тимчасової інвалідності рахується закінченим відтоді, коли застрахований зможе самостійно покидати свій будинок. Відшкодування, виплачуване страховиком по цій гарантії - це щоденна сума протягом тривалості інвалідності з обмеженим терміном, звичайно до одного року. Страхувальник зобов'язаний визначити цю щоденну суму. Вона повинна відповідати прибуткам, якщо страхувальник перестане одержувати її в зв'язку зі своєю недієздатністю, або тій сумі, що він повинний буде виплатити іншій особі для відшкодування збитку.

Згідно Закону "Про загальнообовязкове державне соціальне страхування від несчастного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", страхування від нещасніх віпадків віконує Фонд соціального страхування від нещастніх віпадків (ФССНВ). Фонд є некомерційною самоврядною організацією, що діє на підставі статуту, який затверджується його правлінням. Суб'єкти страхування від нещасних випадків мають такі права та обов'язки:

1. Роботодавець як страхувальник має право на:

1) безоплатне отримання в органах Фонду інформації про порядок використання коштів Фонду;

2) отримання інформації про результати проведення перевірки використання коштів Фонду;

3) судовий захист своїх прав.

2. Роботодавець зобов'язаний:

1) надавати та оплачувати застрахованим особам у разі настання страхового випадку відповідний вид матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг згідно із цим Законом;

2) вести облік коштів соціального страхування і своєчасно надавати Фонду встановлену звітність щодо цих коштів;

3) під час перевірки правильності використання коштів Фонду та достовірності поданих роботодавцем даних надавати посадовим особам Фонду необхідні документи та пояснення з питань, що виникають під час перевірки;

4) подавати в установленому порядку відповідно до законодавства відомості про: розмір заробітної плати та використання робочого часу працівників; річний фактичний обсяг реалізованої продукції (робіт, послуг), кількість нещасних випадків і професійних захворювань на підприємстві за минулий календарний рік; використання коштів Фонду за іншими визначеними цим Законом напрямами в порядку, встановленому правлінням Фонду;

5) інформувати про кожний нещасний випадок або професійне захворювання на підприємстві;

{Пункт 5 частини другої статті 15 в редакції Закону № 909-VIII від 24.12.2015}

6) безоплатно створювати всі необхідні умови для роботи на підприємстві представників Фонду;

7) повідомляти працівникам підприємства про адреси та номери телефонів Фонду, а також лікувально-профілактичних закладів та лікарів, які за угодами з Фондом обслуговують підприємство;

8) подавати звітність до Фонду у строки, в порядку та за формою, що встановлені правлінням Фонду;

9) повернути Фонду суму виплаченого матеріального забезпечення та вартість наданих соціальних послуг потерпілому на виробництві у разі невиконання своїх зобов'язань щодо сплати страхових внесків.

3. Достовірність зазначених у документах даних перевіряється Фондом. У разі подання недостовірних відомостей, використання роботодавцем коштів Фонду з порушенням встановленого порядку роботодавець добровільно чи на підставі рішення суду повинен відшкодувати страховику заподіяну шкоду.

4. Роботодавцеві забороняється вчиняти будь-які дії, що можуть призвести до прийняття ним разом із застрахованою особою спільного рішення, яке може в подальшому зашкодити цій особі або членам її сім'ї реалізувати своє право на матеріальне забезпечення та отримання соціальних послуг відповідно до цього Закону.

5. Роботодавець несе відповідальність за:

1) порушення порядку використання коштів Фонду, несвоєчасне або неповне їх повернення;

2) несвоєчасне подання або неподання відомостей, встановлених цим Законом;

3) подання недостовірних відомостей про використання коштів Фонду;

4) шкоду, заподіяну застрахованим особам або Фонду внаслідок невиконання або неналежного виконання обов'язків, визначених цим Законом.

6. У разі порушення порядку використання страхових коштів роботодавці відшкодовують Фонду в повному обсязі неправомірно витрачену суму страхових коштів та/або вартість наданих соціальних послуг і сплачують штраф у розмірі 50 відсотків такої суми.

За несвоєчасне повернення або повернення не в повному обсязі страхових коштів на страхувальників та інших отримувачів коштів Фонду накладається штраф у розмірі 10 відсотків несвоєчасно повернутих або повернутих не в повному обсязі страхових коштів.

Одночасно на суми несвоєчасно повернутих або повернутих не в повному обсязі страхових коштів і штрафних санкцій нараховується пеня в розмірі 0,1 відсотка зазначених сум коштів, розрахована за кожний день прострочення платежу.

7. Своєчасно не сплачені фінансові санкції та адміністративні штрафи стягуються із страхувальника в дохід Фонду в порядку, встановленому законом.

8. Право застосовувати фінансові санкції та накладати адміністративні штрафи від імені Фонду мають директор виконавчої дирекції Фонду та його заступники, керівники робочих органів Фонду та їх заступники.

Права, обов'язки та відповідальність застрахованих осіб

1. Застраховані особи мають право на:

1) безоплатне отримання інформації про порядок витрачання страхових коштів Фонду та роз'яснення з питань соціального страхування;

2) отримання у разі настання страхового випадку матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг, передбачених цим Законом;

3) участь у розслідуванні страхового випадку, у тому числі за участі представника профспілкового органу або своєї довіреної особи;

4) послуги медичної реабілітації;

5) послуги професійної реабілітації, включаючи збереження робочого місця, навчання або перекваліфікацію, якщо загальна тривалість професійної реабілітації не перевищує двох років;

6) відшкодування витрат під час проходження медичної і професійної реабілітації на проїзд до місця лікування чи навчання і назад, витрат на житло та харчування, транспортування багажу, на проїзд особи, яка його супроводжує;

7) послуги соціальної реабілітації, включаючи придбання автомобіля, протезів, допомогу у веденні домашнього господарства, що надаються відповідно до законодавства;

8) оскарження дії страховика, страхувальника-роботодавця щодо надання матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг;

9) судовий захист своїх прав.

2. Застраховані особи зобов'язані:

1) надавати страхувальнику, страховику достовірні документи, на підставі яких призначається матеріальне забезпечення та надаються соціальні послуги відповідно до цього Закону;

2) своєчасно повідомляти страхувальника та страховика про обставини, що впливають на умови або зміни розміру матеріального забезпечення та соціальних послуг;

3) знати та виконувати вимоги законодавчих та інших нормативно-правових актів про охорону праці, що стосуються застрахованого, а також додержуватися зобов'язань щодо охорони праці, передбачених колективним договором (угодою, трудовим договором, контрактом) та правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства, установи, організації;

4) у разі настання нещасного випадку або професійного захворювання: лікуватися в лікувально-профілактичних закладах або в медичних працівників, з якими Фонд уклав угоди на медичне обслуговування;

дотримуватися правил поведінки та режиму лікування, визначених лікарями, які його лікують;

не ухилятися від професійної реабілітації та виконання вказівок, спрямованих на якнайшвидше повернення його до трудової діяльності;

5) дотримуватися режиму, визначеного лікарем на період тимчасової непрацездатності;

6) виконувати інші вимоги, передбачені цим Законом.

3. Застрахована особа несе відповідальність згідно із законом за незаконне одержання з її вини (підроблення, виправлення в документах, подання недостовірних відомостей тощо) матеріального забезпечення та соціальних послуг за соціальним страхуванням.

Важливо відзначити, що для страхування Фондом найманого працівника, від останнього не вимагається згоди чи заяви. Він вважається таким що є застрахованим після проведення реєстрації страхувателя (фізичної чи юридичної особи) у Фонді соціального страхування від нещасних випадків та одержання від Фонду страхового свідоцтва. Працівники не несуть ніяких витрат на страхування у Фонді. Строк страхування починається зо дня наступним за днем прийняття заяви при виконанні умови оплати страхового внеску.

Список використаної літератури

1. Основи охорони праці /Купчик М.П., Гандзюк М.П., Степанець І.Ф. та ін. - К.: Основа, 2000. - 416с.

2. Практикум з охорони праці / В.Ц. Жидецький, В.С. Джигирей, В.М. Старожук та інші. - Львів: Афіша, 2000. - 352 с.

3. Методичні вказівки до оформлення текстової документації та кваліфікаційних робіт з дисциплін, закріплених за факультетом комп'ютерних наук / Укладачі: Ю.А. Батрак, М.В. Донченко, І.М. Журавська, М.Т. Фісун; під заг. ред. М.Т. Фісуна. - Миколаїв: Видавництво ЧДУ ім. Петра Могили, 2009. - Вип. 128. - 44 с. (Методична серія).

4. Охорона праці/ Кучерявий В.М., Павлюк Ю.С., Кузик А.Д., Кучерявий С.В. - Л.: Оріяна-Нова, 2007. - 368с.

5. Основи охорони праці / В.Ц. Жидецький - Л.: Афіша, 2002. - 320с.

6. Пособие для должностных лиц и специалистов по курсу "Охрана труда" /Каширин Р.В., Голубев Л.Ю., Соколов М.В., Замчак А.В. - Н.: ООО Региональный учебный центр, 2007. - 90с.

Размещено на Allbest.ru