Інфекційні захворювання як біологічна зброя

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Поняття біологічної небезпеки, її види та класифікації

З згідно з законом України від 31.05.2007 № 1103-V "Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів «біологімчна безпека» -- це стан середовища життєдіяльності людини, при якому відсутній негативний вплив його чинників (біологічних, хімічних, фізичних) на біологічну структуру і функцію людської особи в теперішньому і майбутніх поколіннях, а також відсутній незворотний негативний вплив на біологічні об'єкти природного середовища (біосферу) та сільськогосподарські рослини і тварини. Біологічна безпека передбачає оптимальні умови життєдіяльності, що виключають шкідливий вплив біологічних патогенних агентів на здоров'я населення.

Тому очевидним стає те, що біологічна небезпека (біо- від грец. bios - життя) - це загроза, що виникає при впливі різних патогенів. Порушення нормального функціонування медико-соціальної, технологічної, комунальної та сільськогосподарської сфери може провокувати як окреміх пріонів, так і багатоклітинніх паразитів.

Біологічні фактори небезпеки можуть зустрічатися як на робочому місці, так і в домашніх умовах. Щоб попереджати поширення шкідливих агентів, в місцях їх зберігання, виробництва і застосування встановлюють спеціальний знак біологічної небезпеки.

Вперше знак біологічної небезпеки (англ. biohazard - скор. від biological hazard) з'явився в 1966 році. Він був розроблений американською хімічною компанією Dow Chemical для розміщення на своїх продуктах. У той час існувала величезна кількість різних попереджувальних символів, але не було ніякої стандартизації. Тому компанія Dow

вирішила розробити свій символ, що попереджає про біологічної небезпеки. Вимоги були прості - потрібен унікальний, простий, але такий що добре запам'ятовується знак. Сьогодні цей знак «біологічна небезпека» можна зустріти в лабораторіях по всьому світу.

Отже, попередження ураження біологічними факторами небезпеки є вкрай важливим завданням. Оскільки між різними живими істотами йде постійная боротьба. У цій боротьбі людина не завжди виходить переможцем. Тож, знання біологічних небезпек - одне з умов успішного захисту людини від небезпек взагалі та біологічних, зокрема.

Усі білогічні небезпеки можна класифікувати:

1. За носіями біологічної небезпеки.

Носіями біологчної небезпеки є біологічні речовини, до яких відносять макроорганізми (рослини, тварини, комахи) і патогенні мікроорганізми - збудники інфекційних захворювань (бактерії, віруси, грибки, рикетсії, спірохети, найпростіші).

2. За подження поділяються на природні та штучні (біологічна зброя).

3. За характером впливу на людину: механічні (травми різної тяжкості), хімічні (токсикація), біологічні (різноманітні хвороби, мутації).

Патогенні мікроорганізми здатні викликати інфекційну хворобу. Взагалом патогенність - це властивість мікроорганізмів спричиняти захворювання та виділяти особливі, отруйні речовини - токсини. Патогенні мікроорганізми поділяють на бактерії, віруси, грибки та ін. Процес надходження патогенних мікроорганізмів в організм, і їх розмноження з наступним виникненням хвороби називається інфекційним процесом.

Особливостями дії мікроорганізмів є:

· висока ефективність зараження людей;

· здатність викликати захворювання внаслідок контакту здорової людини із хворою або з певними зараженими предметами;

· наявність певного інкубаційного періоду, тобто з моменту зараження до прояву повного захворювання (від декількох годин до десятків днів);

· певні труднощі з визначенням окремих видів збудників;

· здатність проникати в негерметизовані приміщення, інженерні споруди і заражати в них людей.

Розглянемо детальніше ознаки та особливості окремих патогенних мікроорганізмів. Мікроорганізми виділяють отруйні речовини - токсини (грец . - отрута). Для їх знешкодження організм людини виробляє антитіла. При цьому витрачається значна кількість енергії і виникають специфічні ознаки - алергія, підвищення температури.

Видом патогених організмів є найпростіші, що складаються з однієї клітини. Найчастіше вони живуть у водоймах. Прикладами найпростіших тварин є амеба, радіолярії, грегарина, евглена, трипаносома, міксоспорідій, парамецій.

Бактерії (від грец. - паличка) - одноклітинні організми рослинної природи, позбавлені хлорофіла, але мають певні фізіологічні особливості. Вони обумовлюють процеси бродіння, гниття, мінералізації органічних речовин та інші перетворення, що складають основні ланки кругообігу речовин у природі. Бактерії, що приносять шкоду людині і тваринам, називають патогенними, навідміну від інших, так званих сапрофітів (від. грец. - гнилий). В певних умовах сапрофіти ініціюють хвороботворні явища, що стало підставою для зарахування їх до умовно патогенних.

За формою бактерії ділять на кулеподібні - коки, палочковидні, ниткоподібні і звиті - спіралєвидні, до яких належать вібріони - збудник холери. Кулеподібну форму мають пневмококи - збудники гонореї, менінгіту та інших захворювань. Палочковидні підрозділяють на бацили і власне бактерії. Всі вони є збудниками інфекційних захворювань. Спіралєвидні підрозділяються на дві групи: вібріони та спірили. До вібріонів відноситься збудник азіатської холери, до спірилл - збудник хвороби содоку. Бактеріальними захворюваннями є чума, туберкульоз, холера, правець, проказа, дизентерія, менінгіт та ін.

Серед патогених мікроорганізмів дуже небезпечні віруси, бо вони дуже просто побудовані і тому дуже стійкі. Віруси (від лат. - отрута) - неклітинна форма життя. Це спіраль ДНК, укладена в білкову оболонку. Відкрив їх в 1892 році російський учений Д.І. Івановський. Вони викликають захворювання: грип, герпес, жовту лихоманку, кір, краснуху, віспу, поліомієліт, епідемічний паротит, енцефаліт. Такі вірусні захворювання як сказ, кінський енцефаліт, ящур - загальні для тварин і людей.

Проміжними за розмірами між вірусами та бактеріями є риккетсії, розміри яких коливаються від 0,3 до 0,5 мкм. Це бактеріоподібні внутрішньоклітинні мікроорганізми, які паразитують на кліщах, вошах, блохах і тому при їх посередництві переносять на людину специфічні хвороби - сипний тиф, плямисті лихоманки, лихоманку Денге та інші під загальною назвою - риккетсіози. Назву цієї групи мікроорганізмів дав у 1916 році бразильський дослідник Роша-да-Ліма на честь американського вченого Риккетса, який їх відкрив. Віруси - це внутрішньоклітинні паразити: розмножуються тільки в живих клітинах, вони використовують їх ферментативний апарат і перемикають клітину на синтез зрілих вірусних частинок. Віруси меньше бактерій в 50 разів та поширені повсюдно. Їх не затримують навіть найтонші порцелянові фільтри.

2. Рівні біологічних небезпек

Центр з контролю і профілактики захворювань США відносять хвороби до чотирьох рівнях біологічної загрози.

Перший рівень біологічної загрози: Бактерії та віруси, включаючи сінну паличку, гепатит собак, кишкоуа паличку, вітряну віспу, а також деякі клітинні культури та інфекційні бактерії. На цьому рівні запобіжні заходи проти біологічно небезпечних матеріалів мінімальні. Це можуть бути рукавички і лицьові маски.

Другий рівень біологічної загрози: Бактерії та віруси, які викликають тільки легке захворювання у людини, або якими важко заразитися повітряно-крапельним шляхом, такі як гепатит А, В, і С, грип А, сальмонела, епідемічний паротит, кір, скрепі, лихоманка денге. Регулярні діагностичні роботи з клінічними зразками можуть зробити безпечним другий рівень біологічної загрози.

Третій рівень біологічної загрози: Бактерії та віруси, які можуть викликати важкі і смертельно небезпечні захворювання в організмі людини, але проти них існують вакцини або інші методи лікування. До них відносять: сибірську виразку, вірус Західного Нілу, Венесуельський кінський енцефаліт, вірус атипової пневмонії, туберкульоз, тиф, ВІЛ, малярію.

Четвертий рівень біологічної загрози: Віруси і бактерії, які викликають важкі і смертельно небезпечні захворювання в організмі людини, і для яких не існує вакцини або іншого спеціалізованого методу лікування. До них відносять Аргентинську геморагічну лихоманку, вірус Ебола. При такому рівні біологічної загрози обов'язково носіння захисних костюмів. При вході і виході з біологічно небезпечних зон проходить обов'язкове знезараження костюма.

3. Поняття та характеристики інфекційного захворювання

Як вже зазначалось, інфекція - це процес проникнення збудника хвороби в організм людини або тварини, і виникнення при цьому складного комплексу взаємодії мікроба і людини, що супроводжується розмноженням і хвороботворною дією мікроорганізмів. Тому захворювання, які спричиняються хвороботворними мікроорганізмами (бактеріями, вірусами, грибками) і передаються від зараженої (інфікованої) людини або тварини до здорової, називаються інфекційними.

В організм людини збудники інфекцій можуть потрапляти:

- через верхні дихальні шляхи (повітрям);

- через шлунково-кишковий тракт (повітряно-крапельним);

- через проникнення у кров (переважно кровососними паразитами);

- через шкіру та слизові оболонки.

Інфекційні хвороби мають особливість швидко розповсюджуватись серед людей. Якщо інфекційним захворюванням охоплюються великі групи людей, пов'язані між собою ланкою зараження і конкретною територією, говорять про епідемії (від грец. epi - серед, demos - народ). З медичної практики відомо, що епідемією вважають стан, коли хвороба охопила не менше одного процента населення і залежить від соціально-біологічних факторів, пори року, властивостей збудника інфекції. Однією з характерних ознак епідемії є швидкість розповсюдження хвороби і масовість ураження. Їм сприяють недоїдання, голод, стихійні лиха, які погіршують санітарні та економічні умови на великих територіях однієї або кількох держав.

Можуть спостерігатися епідемії місцевого значення, наприклад з-за аварій у каналізаційних та водогонних системах, забруднення фекаліями відкритих водойм. Коли епідемія розповсюджується на великі території - континенти, більшу частину планети, то це - пандемія. Такою може стати епідемія СНІДу.

З метою попередження розповсюдження інфекції за межі епідемічного вогнища запроваджують карантин - комплекс адміністративних і санітарно-гігієнічних заходів, спрямованих на виявлення хворих і осіб, які підлягають ізоляції або нагляду. Для усунення шляхів передачі інфекції проводять дезінфекцію, дезінсекцію і дератизацію.

Дезінфекція - це знищення збудників хвороб в приміщеннях, де виявлені хворі.

Дезінсекція - знищення комах, які можуть передавати інфекцію.

Дератизація - знищення гризунів - переносників хвороб, наприклад, чуми.

Реакції організму на дію патогенних мікробів досить різноманітні. В процесі еволюційного розвитку, організми людей, тварин виробили природну резистентність, тобто стійкість до багатьох збудників. Це явище має видовий характер і передається за спадковістю, як і інші морфологічні і біологічні ознаки, забезпечуючи організм різноманітними фізіологічними та імунологічними механізмами.

Організм людини і тварин реагує на впровадження патогенних мікроорганізмів реакціями імунітету, продукуванням антитіл, розвитком алергічних реакцій. Для розвитку та утворення різноманітних форм інфекційної хвороби і її активному проявленню велике значення має реактивність організму. В процесі інфекції організм виробляє специфічний імунітет. Для підвищення імунітету використовують різні вакцини (від лат. уасса - корова) - препарати, виготовлені з мікробів або продуктів їхньої життєдіяльності, які утворюються в організмі, наприклад корови. Вакцини застосовують для активної імунізації з метою профілактики або лікування різноманітних інфекційних захворювань. Застосовують вбиті та живі, бактеріальні і вірусні вакцини, хімічні вакцини та анатоксини. За кількістю антигенів вакцини ділять на моновакцини, які використовують проти однієї інфекції (черевотифозна), дивакцини та полівакцини для вакцинації проти двох, трьох, чотирьох і п'ятьох інфекцій.

В останній час, під дією середовища, яке містить багато хімічно та біологічно активних речовин в достатньо високій концентрації, мікроорганізми активно змінюються - мутують. В результаті виникають нові штами, форми мікроорганізмів, які викликають хвороби, що майже не лікуються. Таким чином виник відомий вірус СНІД - синдром набутого імунодефіцита - ракова хвороба імунної системи. Виникають мутантні форми добре відомих мікроорганізмів віруси грипу, зокрема пташиного, туберкульозу, менінгіту, лихоманки, дифтериту та аденовірусних хвороб. Боротися з ними дуже важко, бо вони добре пристосувалися до відомих лікарських речовин, що сприяє розвитку інфекцій, епідемій. Умови, сприятливі для розмноження мікроорганізмів виникають у смітниках. Потрапивши в організм людини, тварини або рослини мікроорганізми викликають хвороби, отруюють його своїми токсинами. Ці об'єкти можуть бути біологічною, або енвайронментальною, тобто екологічною зброєю. За силою свого впливу мікробіологічна, як і хімічна зброя, порівняна з атомною і термоядерною. От чому виникла необхідність знищити їхні запаси. В процесі знищення, а це спалювання, навіть при високій температурі, завжди залишається можливість їхнього розпилення у природі.

Ось чому для профілактики інфекційних захворювань використовують перш за все державні санітарні заходи. Ними передбачається поліпшення умов праці і побуту населення з метою попередження будь-яких захворювань, будівництво різноманітних споруд з урахуванням санітарних і протиепідемічних вимог. На боротьбу з інфекційними хворобами також направлені такі заходи, як благоустрій міст і сіл, спорудження водоводів і каналізаційних мереж.

Друга група заходів - це медичні заходи. Вони проводяться цілеспрямовано з урахуванням усіх трьох ланок епідемічного процесу: джерела інфекції, механізму її передачі і наявності сприйнятливої частини населення. Заражену людину як джерело інфекції ізолюють від оточуючих людей і лікують; інфікованих тварин, як правило, знищують.

Третя група заходів з профілактики захворювань пов'язана з підвищенням рівня санітарної культури населення З цією метою широко використовуються різноманітні заходи інформаційної спрямованості: бесіди, лекції, радіо- та телепередачі тощо

З метою профілактики інфекційних захворювань в закладах освіти перед початком навчального року проводять щорічні профілактичні медичні огляди, постійно ведуть спостереження за поведінкою школярів, систематично займаються санітарно-гігієнічним вихованням і навчанням школярів та їхніх батьків, слідкують за дотриманням санітарно-гігієнічного і протиепідемічного режиму.

Отже, на людину діють багато природних несприятливих чинників, і тому на протязі еволюції організм людини набув багато пристосувань для свого захисту від них.

4. Найпоширеніші інфекційні хвороби

Попри всі досягнення світової медицини гострі інфекційні захворювання дотепер негативно впливають на людство. Такі хвороби, як проказа, чума, тиф, холера, малярія, туберкульоз та багато інших, у далекому минулому забирали тисячі життів, сіючи забобони і страх сред населення. Людство довгий час не знало, що ці хвороби викликані мікроорганізмами. Не було і засобів боротьби із хворобами. Тому інфекційні захворювання людини іноді набували масового поширення, яке називається епідемією або пандемією. Сьогодні здавалося б, не слід боятися таких «банальних» захворювань, як грип, дифтерія, туберкульоз, адже існує цілий арсенал лікарських засобів, здатних (якщо вірити рекламі) дуже швидко вилікувати будь-кого. Але це далеко не завжди так.

А) Чума - гостре інфекційне захворювання людини і деяких тварин, що викликається чумний паличкою.

Ця хвороба наводила на людей панічний жах, її називали «чорною смертю». Людству відомі три пандемії чуми (VI, XIV, XIX ст.). Розвиток судноплавства сприяв пасивнії міграції щурів і завезенню з ними чуми в різні країни. Так, наприклад, в 1347 році в Європі почалася епідемія бубонної чуми, яка була занесена з кораблів, що прийшли із заморських країн. Коли, через три роки, епідемія скінчилася, виявилося, що вона забрала з собою чверть європейського населення - 25 млн життів.

Клінічно чума характеризується загальною різкою інтоксикацією, важким ураженням серцево-судинної системи і місцевими проявами, які залежать від місця проникнення збудника.

Форми перебігу чуми: легенева (ураження легень); бубонна (ураження лімфатичних вузлів); шкірно-бубонна (карбункули і шкірні виразки з ураженням лімфатичних вузлів).

Карбункул - це гостре гнійне запалення шкіри та підшкірної клітковини, що виходить з волосяних мішечків і сальних залоз. Бубон - це болісно збільшений лімфатичний вузол. Всі форми захворювання без спеціального лікування швидко призводять до смерті. Вірогідність летального результату 90%.

У 1346 р. чума була занесена до Криму, а у 1351 р. через Польщу -- до України (спочатку до Чернігова й Києва) й Росії. В Україні вона особливо лютувала у Переяславі, де знищила все населення. Відтоді епідемії не переводилися в Україні і в Росії впродовж чотирьох столітть. У Росії носіями чумної інфекції є ховрахи, щури та інші гризуни. Під час епідемії чуми в 1364 році в Москві в живих залишилося так мало людей, що вони не могли поховати мертвих.

Завдяки використанню широкого спектра антибіотиків, протичумної сироватки, протичумного бактеріофагу наслідки епідемій чуми, які ще спостерігаються в окремих країнах Азії і Африки, є не такими вражаючими, як епідемії чуми в Європі у XIV ст., яка загалом забрала з життя понад половину населення континенту.

Заходи профілактики захворювання на чуму -- суворий контроль природних осередків цього захворювання, запобігання розмноженню гризунів, завезенню їх морськими суднами (існує навіть назва захворювання «портова чума»), проведення спеціальних протичумних заходів, що передбачають дезінфекцію, дезінсекцію, дератизацію, постійний медико-профілактичний нагляд за населенням.

Б) ВІЛ та СНІД

У 1981 р. в Сан-Франциско, в США були виявленні люди, хворі незвичайними формами запалення легенів та пухлин. Захворювання призводило до смерті. Як з'ясувалося, у цих хворих був різко ослаблений імунітет організму. Ці люди стали гинути від мікробів, які викликають у звичайних умовах лише легке нездужання. Хворобу назвали СНІД - синдром набутого іммунодефіциту.

Віруси СНІДу були одночасно відкриті в 1983 р. біологами у Франції і США. Тепер ця хвороба розповсюджена на всіх континентах, а також в Україні. Встановлено, що вірус СНІДу передається при переливанні крові нестерильними шприцами, статевим шляхом, а також під час годування дитини грудним молоком.

Перші півроку - рік, а іноді і протягом декількох років після зараження у людини не помітно ніяких ознак хвороби, але вона є джерелом вірусу і може заразити оточуючих. Досі ліки проти СНІДу не знайдено, тому СНІД називають «чумою XX ст.».

Як відомо - це дуже небезпечна, невиліковна хвороба. Якщо цей вірус потрапляє у кров будь яким шляхом, він знищує імунну систему захисту. Епідемія ВІЛ-інфекції з 1997 року поширилася на всі адміністративні території України. Існує значна різниця у поширеності ВІЛ-інфекції у регіонах України. Найвищі показники поширеності ВІЛ-інфекції, за даними диспансерного обліку, зареєстровано у південно-східних регіонах країни: Дніпропетровській, Донецькій, Одеській, Миколаївській областях, місті Севастополь, а також в АР Крим, де ці показники значно перевищують середній у країні. Найнижчі показники поширення ВІЛ-інфекції, зареєстровано в західних областях, окрім Волинської області.

Вже наприкінці 1999 року в Україні нараховували близько 44тис. ВІЛ-інфікованих. Кількість ВІЛ-інфікованих осіб, які перебувають під диспансерним наглядом вУкраїні, на 2012 р. становила понад 124 тис. Лише за 2012 рік в Україні від СНІДу померли 3870 осіб.

Станом на 2014 р. під диспансерним наглядом в закладах охорони здоров'я Україні перебуває 139 тис. ВІЛ-інфікованих осіб, з них 29 тис. осіб з діагнозом СНІД.

За весь період епідеміологічного спостереження від захворювань, зумовлених СНІДом, померло 32 тис. людей. Територіями з високими рівнями поширеності ВІЛ залишаються південно-східні регіони України, з низькими рівнями - західні області.

За швидкістю розповсюдження цієї хвороби Україна займає перше місце в Європі, і 22 у світі. Серед країн Європи наша держава займає чільне місце за кількістю таких хворих - це епідемія, яка є результатом незнання природи і результатів дії цього захворювання. Сприяє цьому перед усім наркоманія, коли одним шприцем вводять наркотики, і голка переносить цей вірус неінфікованим.

Розповсюджується вірус ВІЛ-інфекції і при статєвих стосунках, особливо невпорядкованих (перед усім проституція, наркоманія). Відомі випадки коли, СНІД-вірус заносився через донорську кров. Отримати інфекцію можна навіть у перукарні, через це тут заборонено застосовувати леза. Основні симптоми, які повинні насторожувати при їх одночасному прояві - збільшення лімфатичних узлів, постійно підвищена температура та розлади опорожнення шлункового тракту, виділення значних об'ємів поту, різке зниженяя ваги тіла. При таких симптомах треба звертатися до лікаря-нарколога, у наркологічні, венеричні відділення.

В) Грип -- гостре інфекційне захворювання, що характеризується переважно ураженням дихальних шляхів та інтоксикацією. Викликається захворювання нестійким вірусом -- через кілька годин в умовах кімнатної температури вірус гине. Зараження відбувається внаслідок потрапляння вірусу на слизові оболонки рота та верхніх дихальних шляхів. Епідемія грипу була описана Гіппократом ще у 412 р. до н.е.

У XX ст. були відзначені 3 пандемії грипу. У січні 1918 р. в Іспанії з'явилися повідомлення про епідемію грипу, що отримала назву «іспанка». «Іспанка» обійшла весь світ, заразивши близько 1,5 млрд. Оминула лише кілька загублених в океані острівців і забрала на 20 млн. життів більше, ніж Перша світова війна.

У 1957 р близько 1 млрд. людей захворіли «азіатським грипом», загинуло більше 1 млн. чоловік. У 1968-1969 р на планеті Земля лютував «гонконгський грип». Число епідемій грипу, як не дивно, з кожним сторіччям зростає. У XV в. було 4 епідемії, у XVII ст. - 7, в XIX в. - вже 45.

Існує багато штамів вірусу грипу -- А, В, С, D та інші, а також різновидів цих штамів, що пов'язано зі значною мінливістю вірусу. В 2009 р. спалахнула нова пандемія грипу типу A/H1N1 у 2009, відома під назвами «мексиканка» або «свинячий грип», «північноамериканський грип». Це була пандемія нового штаму вірусу грипу в березні і квітні 2009 року, під час якої було інфіковано безліч людей у Мехіко, інших регіонах Мексики і в деяких частинах США. Численні випадки захворювання були також зафіксовані в багатьох інших країнах. 25 вересня кількість хворих на грип A/H1N1 у світі перевищила 308 тисяч чоловік, а число летальних випадків від нього наближається до 4,2 тисяч.

У серпні 2010 року Всесвітня організація охорони здоров'я оголосила про завершення пандемії грипу A/H1N1. Згідно з даними ВООЗ від вірусу загинуло більше 18,000 чоловік.

Джерелом зараження грипом є хвора людина незалежно від ступеня захворювання. Найнебезпечніші для оточуючих хворі з легкою формою грипу, оскільки вони не дотримуються домашнього режиму і є джерелом поширення інфекції. У відповідь на грипозну інфекцію організм людини виробляє антитіла, які є основою імунітету. Незважаючи на те що імунітет до збудника грипу зберігається у людини протягом кількох років (до двох років -- при грипі А, до 3-6 років -- при грипі В), захворюваності грипом притаманний характер епідемії. Це пов'язано з тим, що мінливість вірусів дуже велика, а імунітет виробляється лише на той різновид вірусу, який викликав захворювання. В окремі роки, особливо у великих містах, кількість хворих досягала 70 %. Щорічно на грип хворіє 20-30 % населення Землі.

Характерні симптоми грипу -- швидке підвищення температури тіла до 37-40 °С, озноб, головний біль, біль у кістках і м'язах, зниження апетиту, загальна слабкість. Підвищена температура тіла тримається до трьох діб, зрідка -- до 6-7 діб. Одужання настає на 6-7-й день захворювання. Можливе ускладнення -- найчастіше захворювання на пневмонію.

Незважаючи на загальновідомі симптоми грипу і порівняну нетривалість захворювання, лікування обов'язково має відбуватися під лікарським контролем.

Найдієвішим профілактичним засобом протидії захворюванню є вакцинація населення, особливо найуразливіших його груп -- дітей і літніх людей. Проте вірус грипу дуже швидко змінюється. Не встигли лікарі зробити вакцину проти однієї форми грипу, як збудник хвороби з'являється вже в новому вигляді.

Г) Віспа натуральна - важка гострозаразна хвороба людини.

Епідемії віспи, що носили спустошливий характер, описані в VI ст. н. е. в Італії, Франції та інших країнах. У XVII-XVIII ст. в Європі щорічно хворіли віспою 10 млн. осіб і близько 1,5 млн. з них помирали. У XVI в. іспанськими колонізаторами хвороба була завезена в Америку, де викликала важкі епідемії серед індіанців. Пізніше вона з'явилася в Австралії та Океанії. Англійський лікар Едуард Дженнер в 1796 р. зробив перше в світі щеплення від віспи. У СРСР віспа була ліквідована до 1937 р. завдяки обов'язковому щепленню.

Збудник віспи - особливий вид вірусу, який паразитує внутрішньоклітинно, але міститься також в гнойничках і віспяних скоринках. Єдине джерело інфекції - хвора людина протягом усього періоду захворювання аж до відлущення скоринок. Інфекція передається від хворої спочатку повітряно-крапельним шляхом, потім через гній і скоринки, що відлющуються, через предмети побуту, іграшки, речі тощо. Людина, яка перехворіла, отримує на завжди міцний імунітет від захворювання.

Інкубаційний період триває 12-15 днів. Симптоми: озноб, дуже висока температура тіла, головний біль, запаморочення, блювота, втрата апетиту, запор; характерні болі в попереку і особливо - в крижах; можливі втрата свідомості, марення, задишка.

Після деякого зниження температури по всьому тілу виступає крапковий плямистий висип, особливо рясний на обличчі і кистях. Подібні висипання покривають слизові оболонки ротової порожнини, носа, очей. Висип дуже швидко розвивається в бульбашки і гнійнички, які, подсихаючи, утворюють скориночки. Слідом за цим з'являється свербіння шкіри і слизових оболонок. Хворі, не витримуючи свербіння, здирають скоринки, тож нагноюються виразки. В результаті поразки очей може настати сліпота. Вірогідність летального результату - 95-100%.

Специфічного лікування віспи поки не існує. Вживання антибіотиків перешкоджає розвитку гнійних процесів, можливих при ускладненні захворювання вторинною інфекцією.

У 1980 р на XXXIII сесії Всесвітньої асамблеї охорони здоров'я було оголошено про ліквідацію віспи на Землі. Однак внаслідок існування так званої мавпячої віспи, яка поширена серед не імунізованого населення може призвести до спалаху віспи у людей, проблема не може бути повністю закрита.

Д) Туберкульоз - різноманітне за проявами інфекційне захворювання, яке викликають особливі мікроорганізми - мікобактерії Т, або палички Коха (відкриті німецьким вченим Кохом у 1882р.). Найчастіше (до 90 %) - це захворювання на туберкульоз легенів. При ураженні легенів або інших органів (кишкового тракту, шкіри, кісток і суглобів) токсини, що виробляються мікобактеріями, і продукти їх розпаду отруюють організм, викликаючи туберкульозну інтоксикацію. При цьому насамперед порушується функція центральної і вегетативної нервової системи. Прогресуючий процес захворювання призводить до порушення функцій дихання, кровообігу, травлення, внаслідок чого хвора людина набирає особливого зовнішнього вигляду.

Зараження туберкульозом найчастіше відбувається повітряно-крапельним шляхом. У разі відкритої форми туберкульозу небезпечними є також речі, які були у вжитку хворої людини, і її житло. Це дуже небезпечна хвороба, яку, за прогнозами Всесвітньої організації охорони здоров'я сподівалися знищити ще у 1991 році. Але цього не сталося і одна з причин -швидке звикання збудника до ліків. Тепер у світі налічують більше 60 млн. хворих відкритою формою туберкульозу, і щорічно їх кількість збільшується на 300 тис. В Україні, за статистикою, кожні чотири години захворює на туберкульоз одна людина. Тому захворюваність на туберкульоз та смертність від нього в Україні залишається на рівні, що визначає його як епідемію. Захворюваність та смертність від туберкульозу у 8-10 разів перевищує відповідні показники у більшості країн Європейського союзу. Щороку від туберкульозу вмирають близько 10 тис. наших співвітчизників.

У Херсонській, Миколаївській, Луганській, Кіровоградській зазначений показник сягає більше 100 випадків на 100 тисяч населення.

Не дивлячись на те, що показник охоплення профілактичними оглядами щорічно зростає приблизно на 1,5-2%, захворюваність на деструктивні форми туберкульозу за останні 5 років збільшилась в 1,23 разів, що говорить про недостатній рівень профілактичних оглядів серед дорослого населення.

Особливе значення у профілактиці туберкульозу має соціальна профілактика, тобто комплекс заходів, спрямованих на поліпшення загального стану здоров'я населення. Складовими таких заходів мають бути нешкідливе виробництво, належні побутові умови, постійне поліпшення матеріального добробуту населення, регулярні медичні огляди широких верств населення тощо.

Е) Холера - гостре інфекційне кишкове захворювання людини, що викликається холерним вібріоном.

До початку XIX ст. холера була ендемічна для районів, розташованих в долині р. Ганг і його приток. Але з XIX ст. поширення холери раптово і трагічно для людства набуває характеру пандемій, облік яких ведуть з 1817 року і загалом нараховують 7 таких спалахів.

В Європу холера занесена в 1816 р, до 1917 р. на теренах Росії і України перехворіло 5 млн людей, половина з них померли. Початок 7-ї, останьої, пандемії відносять до 1961 р. Загальне число тільки бактеріологічно підтверджених випадків захворювань, за даними ВООЗ, до початку 1984 перевищило 1,3 млн чоловік.

Від початку XXI століття аж дотепер 53 країни світу регулярно щорічно повідомляли у ВООЗ про випадки холери на своїх територіях. Щорічно відбувається 3-5 мільйонів випадків захворювання на холеру і 100-120 тисяч випадків смерті від неї. Число випадків захворювання за період 2004-2008 років зросло на 24% порівняно з періодом 2000-2004 рр. Резонансний спалах холери мав місце в Зімбабве 2008-2009 рр. Захворювання спостерігалося в 55 з 62 районів країни і було зафіксовано 98 тис. випадки холери, включаючи 4 тис. зі смертельним результатом.

У 1991-1996 рр. холеру реєстрували в 14 областях України і м. Севастополі, доходячи до епідемічного рівня в 1994 (845 хворих, летальність 2,6%) та 1995 (548 випадків, летальність 1,8%) роках. Найбільш ураженими були південні та центральні регіони країни. У 2011 році у м. Маріуполі (Донецька обл.) через випадки холери було введено заборону на купання на пляжах, а також на виловлювання риби та продаж її на ринках.

Загалом клінічно виражена форма захворювання характеризується раптовим виникненням рясних рідких випорожнень і блювання, що призводять до різкого зневоднення і знесолення організму, порушення кровообігу, припинення сечовиділення, зниження шкірної температури, появи судом, ціанозу (синювате забарвлення шкіри і слизових оболонок), глибокого порушення обміну речовин і пригнічення функції центральної нервової системи аж до розвитку коми. Вірогідність летального результату 60-80%.

Основний шлях поширення холери - через заражену воду, а також вживання забрудненої їжі, недотримання правил особистої гігієни. Сприяють поширенню інфекції також мухи. Лікування спрямоване на відновлення водно-сольового балансу: хворому вводиться велика кількість водно-сольових сумішей і глюкози різними шляхами: через рот, за допомогою шлункового зонда і внутрішньовенно. Крім того, для лікування використовують антибіотики.

Є) Сказ -- гостре інфекційне захворювання людини і тварин з ураженням центральної нервової системи. Сказ, або ще водобоязнь - смертельна хвороба людини і тварин, відома з глибокої давнини. Найчастіше джерелом захворювання на сказ є хворі собаки (90 % зареєстрованих випадків захворювання), коти (6-7 %) та інші теплокровні тварини (2-9 %), у слині яких є вірус. Тому небезпечний не лише укус тварини, а й потрапляння її слини на ушкоджені ділянки шкіри людини або на слизові оболонки рота, носа, очей.

На жаль, ефективних методів лікування сказу не існує, і на п'ятий-шостий день після початку захворювання людина гине.

Єдиним способом запобігання цьому захворюванню є щеплення. Інкубаційний період вірусу сказу -- 40-50 днів, тому негайно після укусу тварини слід звернутися до лікарні і здійснити курс щеплення. Це єдиний спосіб уникнення смертельно небезпечного захворювання.

На сьогоднішній день сказ реєструється у 113 країнах світу, ця хвороба характеризується гострим перебігом, ознаками поліенцефаломієліту, за відсутності вчасного лікування абсолютною смертністю, через це щорічно гине понад 55 тисяч людей і більше 1 млн. тварин. Прямі збитки від сказу складають біля 4 млрд. євро в рік.

Епідемічна ситуація зі сказу в Україні залишається нестійкою. Впродовж останніх 16 років реєструються поодинокі випадки захворювання людей на сказ. Відповідно до даних Міністерства охорони здоров'я України за останні 10 років зареєстровано 29 випадків захворювання людей на сказ у 16-ти областях (Київській, Харківській, Миколаївській, Донецькій, Кіровоградській, Чернігівській, Одеській, Херсонській, Луганській, Львівській, Полтавській, Черкаській, Запорізькій, Вінницькій, Сумській, Тернопільській та у м. Києві). Щорічно в Україні реєструється близько 120-140 тисяч осіб, які звернулися за медичною допомогою з приводу укусів тваринами, з яких 60% постраждалих одержують направлення на лікування за підозрою в інфікуванні сказом.

В світі, щороку понад 20 мільйонів людей вакцинуються проти сказу після перенесених укусів. Приблизно 40% з них - діти у віці до 15 років. Вартість повного курсу лікування становить приблизно 100 доларів США.

Ж) Сибірська виразка - захворювання з групи особливо небезпечних інфекцій, якому піддаються сільськогосподарські тварини і людина. Це гостре інфекційне захворювання, яке спричинює збудник-паличка, і перебігає в людей найчастіше з ураженням шкіри з утворенням специфічного карбункулу, набряку на тлі гарячки та інтоксикації.

Міжнародна назва цієї хвороби «антракс» (від грец. - вугілля). Назву хвороба в світі отримала від схожості забарвлення чорного різновиду вугілля і центральної зони сибіркового карбункулу.

Останніми десятиліттями захворювання на сибірку серед людей зустрічається в усіх країнах і на всіх континентах, в основному, у вигляді спорадичних випадків. Проте, періодично спостерігаються спалахи сибірки в регіонах, де розвинене тваринництво. Більшість випадків реєструються в країнах Азії, Африки і Південної Америки. Останніми роками в Росії і в Україні є групові захворювання серед тварин і людей. Джерелом інфекції є домашні травоїдні тварини - вівці, кози, корови. Випадки зараження від хворих людей не описані. Зараження людини можливе при контакті з хворими тваринами, обробці тваринної сировини ураженої сибіркою, через готову продукцію, з шкіри, хутра, повітряним шляхом, при контакті з зараженим грунтом. Підвищеному ризику зараження піддаються працівники сільського господарства, фермери, ветеринари, робітники підприємств, пов'язані з сільським господарством.

При шкірній формі спочатку з'являються свербіж шкіри і висип в області інфекції. Через 2-5 днів висип перетворюється на пухирці, потім клітині тканини мертвіють, утворюється чорний струп, оточений набряком і вторинними дрібними бульбашками. Можливий сепсис (загальне зараження крові). При розвитку кишкової форми характерні ріжучі болі в животі, блювота жовчю з домішкою крові, значне здуття кишечника, частий рідкий стілець з домішкою крові, виражена різка інтоксикація організму, можливий розвиток синдрому «гострий живіт».

Вірогідність летального результату - 100%. Вперше щеплення від сибірської виразки зробив французький мікробіолог Луї Пастер. Хвороба відома ще з глибокої давнини, описана у старовинних медичних джерелах давньої Індії. В історичних відомостях вона часто фігурує під назвою «священний вогонь», «перський вогонь». А епідемія сибірки в 1901 році в Північній Америці в окремих місцевостях спричинила загибель до 90% коней, мулів та іншої худоби.

Спори збудника сибірки можуть бути використані як біологічна зброя, що отримало підтвердження у США в 2001 році.

5. Інфекціїні захворювання як джерело біологічної зброї

У результаті міжнародного протидії використання біологічної зброї 10 квітня 1972 р. у Вашингтоні, Лондоні і Москві була підписана Конвенція про заборону розробки, виробництва та накопичення запасів бактеріологічної (біологічної) і токсичної зброї і про їх знищення.

Жодна країна світу не заявила про володіння біологічною зброєю, хоча п'ять країн (США, Росія, Франція, Великобританія і Канада) оголосили, що мали програми його розробки та виробництва в минулому.

Однак відсутність біологічної зброї у деяких інших країн викликає сумнів. Біотехнології широко поширені у світі. Багато даних, необхідних для виробництва біологічних агентів, відкрито публікуються в спеціальній літературі, тому будь-якій досить розвиненій країні легко стати розробником біологічної зброї. Виробництво біологічних агентів можна відносно легко і з невисокими витратами налагодити в країні, де є сучасна фармацевтична промисловість. Майже все обладнання для великомасштабного виробництва патогенів і токсинів має подвійне використання і широко представлено на міжнародному ринку. Це робить біологічну зброю також відносно доступним і для терористів.

Труднощі контролю за розповсюдженням і виробництвом біологічної зброї, які можуть маскуватися під виробництво вакцин, складність виявлення фактів застосування такої зброї з-за схожості його вражаючих факторів з природними епідеміями, обумовлюють можливість його застосування навіть при наявності згаданої Концепції.

Тож біологічна зброя - це спеціальні боєприпаси і бойові прилади із засобами доставки, споряджені біологічними засобами. Вона призначена для масового ураження населення на території противника, сільськогосподарських тварин, посівів сільськогосподарських культур, а в деяких випадках використовується також для псування матеріалів озброєння, військової техніки і спорядження.

Потрапивши в організм людини (тварин) в малих кількостях, хвороботворні мікроби і їх токсичні продукти викликають вкрай важкі інфекційні захворювання, які призводять за відсутності своєчасного лікування, до смерті або виводять ураженого з працездатного стану на тривалий термін.

Уражаюча дія біологічної зброї проявляється не відразу, а через певний час (інкубаційний період), що залежить як від виду і кількості хвороботворних мікробів або їх токсині, що потрапили в організм, так і від фізичного стану організму. Найчастіше інкубаційний період продовжується від 2 до 5 діб. Майже протягом всього цього періоду людина зберігає працездатність, іноді навіть не підозрюючи про зараження, яке відбулося.

Особливо слід підкреслити сильний психологічний вплив, надаваний цією зброєю на людину. Наявність загрози застосування противником біологічної зброї, як і поява серед цивільного населення і у військах великих спалахів та епідемій небезпечних інфекційних захворювань, здатні повсюдно викликати страх, панічні настрої, знизити боєздатність військ, дезорганізувати роботу об'єктів економіки.

Застосовувалося ще в стародавньому світі, коли при облозі кидали через стіни трупи хворих на чуму людей. Метод виявився досить ефективним, оскільки за відсутності розвиненої культури гігієни та замкненому просторі, хвороба завжди знаходила свої жертви.

В XIII ст. був перший досвід застосування біологічної зброї під час облоги військами хана Джанибека міста Кафи (Феодосія). У цей період в їх таборі почалася епідемія чуми. Загарбники почали закидати трупи померлих від чуми за кріпосні стіни і епідемія поширилася всередині міста. Генуезькими купцями на кораблях чума була завезена в Європу. Це стало початком другої пандемії чуми, що тривала близько 500 років.

В 1518 р. іспанський конкістадор Ернан Кортес заразив ацтеків натуральною віспою. Місцеве населення, що не мало імунітету до цієї хвороби, скоротилося приблизно на половину. А в 1763 р. вже американські колонізатори переслали в індіанський табір ковдри, заражені тією самою віспою, в результаті чого індіанці отримали епідемію у себе під боком.

В 1915 р. у ході Першої Світової війни Франція і Німеччина заражали коней і корів сибірською виразкою і переганяли їх на сторону противника, з метою зараження та знищення населення.

Під час Другої Світової війни в 1942 р. британські війська проводили експеримент з бойового використанню збудників сибірської виразки на віддаленому острівці поблизу узбережжя Шотландії. Жертвами сибірської виразки стали вівці. А острів був настільки заражений, що через 15 років його довелося повністю випалювати напалмом.

У 1939-1945 в Японії проводилися активні експерименти загоном №731. Бойові випробування бактерій пройшли в Китаї та Монголії. Передбачалося поширити мор на Хабаровськ, Благовєщенськ, Уссурійськ і Читу. Однак згодом всі накопичені дані опинилися в американському військовому бактеріологічному центрі.

Всупереч підписаної СРСР в 1972 році Конвенції про заборону розробки, виробництва та накопичення запасів біологічної і токсинної зброї, підрозділу «біопрепаратів» наприкінці 1970-х - початку 1980-х років проводили активні дослідження і розробку близько 50 хвороботворних агентів. До кінця 1980-х років об'єднання щороку випускало новий вид біологічної зброї. У їх числі такі небезпечні захворювання, як сибірська виразка, лихоманки Ебола, Марбург, Ласса, віспа, висипний тиф, чума, та інші. Таким чином в 1979 р. відбувся спалах сибірської виразки під м. Свердловськ (Єкатеринбург). На закритому військовому підприємстві, що розробляло біологічну зброю, виникла аварійна ситуація, в результаті якої сталася витік небезпечного біологічної речовини, і загинуло 64 людини.

Існують данні що, під час війни у В'єтнамі 1975 р., після застосування бактеріологічної зброї військами США, від інфекційних хвороб померло солдат та офіцерів американської армії у три рази більше, ніж було вбито та поранено.

В 1993 р. терористична організація «Аум Сінрікьо» намагалася заразити сибірською виразкою населення Токіо. Влітку 1993 року з офісу секти був проведений викид речовини, що містить спори цієї хвороби.

В 2001 р. в США в декілька офісів ЗМІ і двом сенаторам-демократам невідомими були надіслані поштою листи, що містили спори сибірської виразки. В результаті зареєстровано 23 випадки захворювання, 5 осіб померло.

Вочевидь, розвиток та розробки біологічної зброї, для її подальшого застосуваняя з метою реалізації власних політичних цілей, широко проводяться і сьогодні. Однак уряди держав на всіх рівнях активно та сумліно приховуть цей факт, з метою забезпечення національної безпеки та запобігання розповсюдження паніки серед населення.

Висновки

У світі постійно виникають різного роду небезпеки, які пов'язані з природними катаклізмами, техногенними аваріями і катастрофами тощо. Людина будучи істотою живою та соціальною є як джерелом, так і жертвою цих небезпек. Тому кожного дня її життя підлягає загрозі.

Люди тисячі років досліджували навколишній світ, виявляючи природні закономірності, досліджуючи живі організми та їх вплив на організм людини, вивчаючи прикладну медицину. На сьогодні, однією з найсерьозніших і непідвласніших людині є саме біологічна безпека. Біологічна небезпека становить собою загрозу, що виникає при впливі різних патогенів, тобто живих мікроорганізмів на організм людини. Такі мікроорганізми виділяють отруйні речовини - токсини. Такими патогеними організмами є збудники інфекційних захворювань - бактерії, віруси, грибки, найпростіші тощо.

Кожен з цих збудників має свій рівень загрози для живого організму, і коливається від мінімальної ледве помітної, до надзвичайно тяжгих ступенів невиліковних хвороб та смерті. В будь-якому випадку вони стають джерелом різноманітних інфекцій.

Попри всі досягнення світової медицини гострі інфекційні захворювання дотепер негативно впливають на людство. Такі хвороби, як чума, тиф, холера, малярія, туберкульоз та багато інших, у далекому минулому забирали тисячі життів, сіючи забобони і страх сред населення. Людство довгий час не знало, що ці хвороби викликані мікроорганізмами. Не було і засобів боротьби з ними. Тому інфекційні захворювання людини іноді набували масового поширення, яке називається епідемією або пандемією. Сьогодні здавалося б, не слід боятися таких «банальних» захворювань, як грип, дифтерія, туберкульоз, адже існує цілий арсенал лікарських засобів, здатних дуже швидко вилікувати будь-яку. Але подекуди це стає неможливим, оскільки деякі організми, такі як віруси, мають властивість мутувати та пристосовуватися до нових несприятливих для них умов, спричинених дією ліків.

А навіть збудники таких хворіб як віспа, сибірка можуть бути використані як біологічна зброя. Оскільки біотехнології широко поширені у світі, то багато даних, необхідних для виробництва біологічних агентів, відкрито публікуються в спеціальній науковій літературі. Але слід пам'ятати, що це робить біологічну зброю також відносно доступною і для терористів.

Біологічні фактори небезпеки можуть бути як на робочих місцях, так і в домашніх умовах. З метою попередження поширення шкідливих агентів, в місцях їх зберігання, виробництва і застосування встановлюють спеціальний знак біологічної небезпеки та проводять профілоктичний комплекс заходів захисту, таких як вакцинація, дотримання особистої безпеки та гігієни тощо. З метою профілактики інфекційних захворювань в навчальних закладах проводять щорічні профілактичні медичні огляди, постійно ведуть спостереження за поведінкою школярів, систематично займаються санітарно-гігієнічним вихованням і навчанням школярів та їхніх батьків, слідкують за дотриманням санітарно-гігієнічного і протиепідемічного режиму.

Отже, попередження ураження біологічними факторами небезпеки є вкрай важливим завданням. Оскільки між різними живими істотами йде постійная боротьба. У цій боротьбі людина не завжди виходить переможцем. Тож, знання біологічних небезпек - одне з умов успішного захисту людини від небезпек взагалі та біологічних, зокрема.

Список використаних джерел

інфекційний захворювання біологічний зброя

1. Безопасность жизнедеятельности: учеб. для студ. учреждений сред. проф. образования / Э.А. Арустамов, Н.В. Косолапова, Н.А. Прокопенко - М.: Издательский центр «Академия», 2013. - 176 с.

2. Безпека життєдіяльності: навч. посіб./ П. С. Атаманчук, В. В. Мендерецький, О. П. Панчук, О. Г. Чорна - К.: Центр учбової літератури, 2011. - 276 с.

3. Безпека життєдіяльності: навч. посіб. / за ред. В.Г. Цапка. - 3-тє вид., стер. - К.: Знання, 2004. - 397 с.

4. Безпека життєдіяльності: підручник. / О. І. Запорожець, Б. Д. Халмурадов, В. І. Применко та ін. - К. : «Центр учбової літератури», 2013. - 448 с.

5. Мягченко О. П. Безпека життєдіяльності людини та суспільства. Навч. пос. - К.: Центр учбової літератури, 2010. - 384 с.

6. Основы безопасности жизнедеятельности. Р.И.Айзман, Н.С. Шуленина, В.М. Ширшова. - 2-е изд., стер. - М.: 2010. - 247 с.

Размещено на Allbest.ru