Дослідження історичних романів Зінаїди Тулуб "Людолови" та Павла Загребельного "Роксолана"

До речі, татари чітко категоризували ясир, не тільки за статевими ознаками. Український епос у думі "Три попівни в плену у турок" зафіксував таке поводження із дівчатами-бранками:

"...Єдну взяли по при коні

по при коні на ремені,

другу взяли по при вози,

по при вози на мотузі,

третю взяли в чорні мажі [1с. 86]

Критерієм, який впливав на вибір варіанту транспортування, а також майбутньої ціни полонянки, був вік та зовнішність дівчини. На мажах везли найцінніший товар, який продавали потім на найбільших невільничих ринках. Без сумніву, Анастасія Лісовська була в цій групі полонянок, і, скорше за все, саме незламна воля, яка просвічувала через ніжний образ дівчини, вселила в завойовників повагу до неї і, певною мірою, допомогла їй досягнути високого становища, а потім втримати владу в руках.

По-друге, вона стала дружиною падишаха. Одружитися з падишахом для невільниці з гарему було надзвичайно складно. Місце одної з чотирьох законних дружин падишаха Великої османської імперії було недосяжною мрією багатьох турецьких дівчат з найшановніших родин. Бо навіть правителі з королівських династій пропонували своїх доньок у наречені султанові, щоб заручитися підтримкою, або захистити себе у стосунках з найвпливовішою державою, що мала потужну мобільну армію.

Гарем султана постійно поповнювався новими одалісками зі всіх кутків світу. Найвищою нагородою для них було привернути увагу свого володаря, що рятувало від безвиході довічного ув'язнення в садах палацу Топкапи. В умовах жорсткої конкуренції, постійних інтриг, Роксолана спромоглася не тільки завоювати любов Сулеймана Пишного, але й стати другою законною дружиною. Якщо Сулейман, один з найпринциповіших, самовпевнених падишахів, вибрав її, то це означає, що він побачив у ній якості, храктерні для подруги володаря половини світу.

Отже, одруження з могутнім "Пишним" падишахом. Чи можна казати, що саме після цієї події турецький народ і турецькі історики звернули увагу на неї? Адже на той час в сералі перебувало приблизно 50 наложниць. Це так, але саме розум і добра вдача Роксолани сприяли тому, що вона спромоглася брати участь у вирішенні питань внутрішньої і зовнішньої політики Великої Османської імперії. Венеціанський посол Бернардо Наваджеро у 1553 році зазначав, що "свою жінку Роксолану кохав Сулейман Пишний якнайщиріш та й охоче радивсь із нею про державні справи і, мабуть, надавав її розумним словам більше віри і уваги, ніж словам досвідчених державних мужів" Між тим, Роксоляна поважала звичаї народу, долю якого приречена була розділити, щиро вшановувала свого чоловіка. Щоб забезпечити своїм дітям право спадку, вона приймає іслам і мусить змиритися із другорядною роллю жінки, навіть венценосної в мусульманському суспільстві. Саме тому вона вдовольняється тим, що стає радником та ідеологічним надхненником свого чоловіка-падишаха .

Анастасія Лісовська (Роксолана) залишила на згадку про себе низку пам'яток на території Османської держави, а також в арабських країнах та Єрусалимі. Вони свідчать про те, що вона була досить активним діячем який реалізовував свій потенціал у благочинних акціях. Дослідження документів "мюгімме" в архівах Істамбулу показало, що вона наказала заснувати систему регулярних надходжень грошей для догляду святинь Єрусалиму. Саме завдяки цьому надійшли гроші на побудову водопроводу, що постачав до Мекки питну воду. Крім того, вона на власні гроші побудувала мечеть. Роксолана сприяла благоустрою Стамбула, будівництву божевільні, лікарні, притулку для бездомних на місці Авретбазару, невільничого ринку, на якому свого часу її було продано. Це не все, з чим Хуррем увійшла в історію.

Сумний відтінок має слава Роксолани як матері спадкоємця османського престолу. В намаганні забезпечити майбутнє свого сина Селіма, який був другим сином Сулеймана і не мав права спадку, вона зав'язує вузол інтриг, в результаті яких гине не тільки син від першої дружини Мустафа, але й діти Роксолани. А Селім, прийшовши до влади, не виправдав сподівань матері. Його поглинули розваги, за що він отримав прізвисько П'яний. Саме від нього деяки історики відраховують початок занепаду Османської імперії.

Отже, по-перше, Анастасія Лісовська є історичною постаттю. По-друге, у Туреччині її діяльність відома загалові. Роксолана мала опосередкований вплив на прийняття важливих політичних рішень, мала владу над падишахом, але ця влада базувалася на душевній шляхетності, щирому коханні та довірі.

Ставлення до Роксолани - неоднозначне. Одні люди вважають її простою українською дівчиною, яка стала однією з найосвіченіших жінок Сходу, покровителькою мистецтв, коханою дружиною Сулеймана І, образ якої оспіваний в літературі та кінематографі. Інші вважають Роксолану жорстокою та хитрою жінкою, яка зрадила віру своїх батьків (що в ті часи вважалося страшним злочином) та в боротьбі за владу позбавила життя не одну людину (дехто каже, що саме вона віддала наказ про вбивство 40 синів Сулеймана I - свого чоловіка, - які були народжені від інших жінок). Та як би не було насправді, Роксолана, безумовно, є яскравою постаттю в історії українського народу.

Я читала в журналі статтю про жінок відомих людей, а саме про таких, які відігравали не останню роль в житті тієї чи іншої держави. Так там було описано Роксолану як справді досить владну і красиву жінку. Але і були наведені факти, що вона зжила зі світу всіх суперників свого сина Селіма на престол, а також і своїх дітей. Але цей син, коли прийшов до влади - то не виправдав сподівань матері. Він був п'яницею та гультяєм, його ще звали П'яним. Припускають, що за його владування і почався занепад Османської імперії. Але сама Роксолана була другою дружиною султана. Кажуть,що вона на тамтешні мірки не була красунею, проте змогла завоювати увагу та любов султана, при тому, що в гаремі було приблизно 50 жінок. На мою думку, ми б мали поважати та віддавати шану цій жінці. В час її перебування в гаремі, як ми всі знаємо, не було забігів та нападів на Україну. Ще є такі припущення, що багато чого напридумано. А саме - те,що ця жінка вела переговори з послами. Певні історики пишуть, що це не може бути можливо. Єдине,що точно правда - вона була радником султана в питаннях, що мали державну вагу.

Роксолана стала дружиною ворога свого народу, хоч i не через свою волю, народила йому дiтей. Своїм розумом, мудрiстю Роксолана змогла заслужити таку довiру i повагу, що стала не тiльки султаншею, а й героїнею Турцiї. А ми, її нащадки, й досi вважаємо Роксолану нашою нацiональною героїнею. То чому ж тодi на долю Христi Хуторної з "Україна в огнi" випали такi жорстокi випробування, коли її було звинувачено у зрадi? Поставлена у певнi обставини, вона стала жертвою, мученицею, а не зрадницею. Тому я її вважаю теж патрiоткою, яка неголосно, непомiтно страждала й боролася.

Відокремлення жіноцтва в магометанському суспільстві було наріжним каменем між панівними дворами християн і мусульман. На Заході жінки з'являлись в товаристві двірських мужів не тільки заради забави, але на публічних церемоніях, парадах та урочистостях. Жінки королівської родини передували в колах товариської еліти свого краю. На Сході - навпаки. Ці заскорузлі приписи релігії й двірської етики ломила силою свого небуденного інтелекту українка Роксолана. Як володарка, вона брала участь в нарадах державних мужів, приймала послів чужих володарів, вела політичні переговори. Кухні для вбогих, лікарні, будинки для божевільних, бібліотеки, купальні, готелі для подорожніх і чужинців, шкільні й виховні заклади... - це її реформаторські спонуки.

Смішні і недоречні заборони гарему вона не тільки критикувала, але поборювала власним прикладом. Серпанок на жіночому обличчі вже не викликав у неї сміху, він був наругою. Роксолана не носила чадри. Їй вдалося впровадити на султанський двір звичай прилюдних церемоній. Величаві маніфестації, які відбувалися не в Великому Сераю (Палаці), а на площі Гіпподрому стали на довгі століття подивом для Європи.

Одним із найбільших тріумфів Роксолани, вважають дослідники, переселення її з гарему до головної королівської палати. Це сталося на початку 40-вих років, внаслідок пожежі в старій палаті.

Роксолані завдячує світська архітектура Туреччини за один з найкращих зразків ХVІ століття: престольну залу, пишно декоровану структуру в стилі рококо. Водночас, це перший прояв впливу європейської архітектури в великому сераї. Талановитий архітектор Сінан Ага збудував чудову літню палату ("кіюшк") для Роксолани. Це тільки мала частина її участі в архітектурній розбудові Стамбулу, що відноситься до її особистих будівель.

При кожній нагоді Роксолана кидала тюремний гарем, їдучи з Сулейманом на святкові церемонії, ігрища й турніри, або морські й прибережні, степові прогулянки. У воєнні часи вона вирушала в похід із почотом падишаха. На її очах проходила облога Родосу, Білгороду, Могача, Відня...Замість, по жіночому, стримувати чоловіка від воєн, вона його до них заохочувала, навіть на схилі літ, як це було з походом на Мальту. [16 с. 102].

Прийнявши віру й турецькі звичаї Анастасія Лісовська не зреклась свого походження. Біографи Сулеймана Пишного відмічають його улюблені й довгочасні екскурсії чорноморськими степами. Тим більше прагнула цих прогулянок у степові привілля й Роксолана. Для Насті Лісовської, першої імператорки Туреччини було ясно, що в Україні однією з основних проблем була татарська загроза, яка вимагала негайної відсічі. Як наслідок - за час свого довгого, майже півстолітнього володіння (1520-1566) Сулейман Величавий ні разу не спрямував своїх завойовників в Україну.

Саме в той час виникла побудова засік, замків, твердинь Запорозької Січі, організаційна і політична діяльність князя Дмитра Вишневецького. В листах Сулеймана до польського короля Жигмонта Августа ІІ є погрози й домагання покарати "Деметраша" (князя Вишневецького), але й вимога спокійного життя для мешканців України.

Тому слушно стверджує Юрій Колесниченко в своїй розповіді "Султанка з Рогатина": "...хіба це не подвиг переконати султана і його уряд утриматися не лише від походів на Україну, а навіть і від думок про них?"

Спокій в Україні зменшував шанси московського напору на південь, якого боялася Польща. Для політичної далекозорости Сулеймана і його оточення експансія Москви на південь була очевидна. Перший протинаступ Туреччини вийшов від сина Роксолани, Селіма ІІ. Його візир, геніальний Соколлі, спрямував удар від Астрахані й Азовського моря. План сполучити канал Волги й Дону з Каспієм мав замкнути Москві дорогу на південь. Смерть старого візира не дала здійснитися його намірам. Зате спокій в Україні сприяв новій силі, Запорозькій Січі.

Незвичайна, майже казкова доля Анастасії Лісовської творила в Україні легенди, перекази, пісні. Про неї розповідали втікачі з турецького полону, козаки, мандрівні співці, бандуристи. Портрети українки, що володіла турецькою імперією, можна було найти в козацьких оселях, багатих хуторах, шляхетських палатах.

Художники малювали Настю - Роксолану то на подобу святої мучениці, то як грізну месницю з кинжалом у руці. Не з натури творили портретисти, тільки з власної уяви, нерідко в турбані на голові на знак "потурчення", але з виразом скорботної туги за незворотно втраченим рідним краєм... [18 с. 6].

У «Роксолані» Загребельного перед нами - виняткова доля української жінки в мусульманському світі. Головна героїня була продана в турецьку неволю, але завдяки своїй неординарності стала наймогутнішою жінкою свого часу. Автор поставив перед собою неймовірно складне завдання: не тільки очистити біографію Роксолани від міфів, за якими вона неначебто була «кривавою леді Макбет в Україні», а й глибоко зазирнув в надра душі героїнї, в її психологію [26 с. 206] довести людству, що цю жінку не можна осуджувати. За словами самого автора, Роксолана повернена в царину психології, а тому найцікавішими видаються мотивування її вчинків та душевний стан. Уромані основну увагу зосереджено не на приватній долі героїні, а на психології особистості, взятій у широкому історичному контексті. Таким чином, письменник створює узагальнений образ української жінки.

Психологічна майстерність П.Загребельного виявляється перш за все в авторських характеристиках. Наведу приклади такого психологізмую На початку роману зустрічаємось із зухвалим дівчиськом, яке веселиться і співає спеціально, щоб показати нескореність ворогам. Сміх героїні був засобом знущання над поневолювачами, показом духовної вишості і міцності. Є.Янчук зазначає, що сміх може бути захисним, таким, якій знімає психологічну травму, полегшує життя, а також проявом нескореності, прагнення до волі [11 с.73].. Таку ж функцію тут виконують і співаночки.

На початку роману знаходимо суїцідальні мотиви. Для психологічного стану героїні характерне відчуття, безсилля, розуміння неможливості повернення. Періодично через відчуття розпачу і туги в Насті виникає бажання накласти на себе руки. На кораблі вона протистояла величному морю з його скелями, піднебессям, із якого поступово зникало сонце. Але все ж таки воно змусило її підкоритися : героїні захотілося втопитися, хоч цей порив і минув. Коли вже Рушен потрапила до султанського гарему, до неї знову приходить думка про самогубство. Проте Настя зберегла своє життя, що В. Фащенко вважає « не більше, ніж здоровим інстинктом жінки» [26 с.171]. Духовні зміни у світовідчутті героїні П.Загребельний зумів зобразити завдяки яскравому змалюванню мотивів самогубства.

Для більш глибокого осмислення мотивації вчинків героїні автор звертається і до змалювання дитинства Насті. Адже для того, щоб пізнати людину, дізнатися про те, що спричинило ту чи іншу її поведінку, потрібно перш за все зазирнути у її дитинство, у ті умови, в яких формувався її характер. Оточення у дитинстві передає людині те, що можна назвати психологічною атмосферою, духом суспільства. Отже, у романі «Роксолана» перед читачем постає своєрідний екскурс в минуле Насті, яке вона свідомо пригадує, намагається зрозуміти для чого жила і що взяла в своїх рідних (дістала батькову «несамовитість і материн легкий норов» [7 с. 28]. Ця ретроспекція шукає корені, причини того, що предоставлено в романі як наслідок [14 с. 7]. Далі спогади про домівку виникають у найбільш напружені моменти життя Роксолани.

Створюючи образ вільної української жінки, Павло Загребельний акцентує увагу на її освіченості й розумності. Настуня з перших днів життя в гаремі обирає зброєю проти всіх ворогів свій розум. Хуррем була вражена ставленням до жінки в Туреччині. Але коли одаліски почали співати та танцювати, щоб сподобатись Сулейманові, вільнолюбній українці захотілося перевершити їх. Захоплення султана українською дівчиною почалось з того моменту, коли за ним слідував голос жінки. «Неочікувана незвичайність поведінки Хуррем, яка наче матеріалізувалася в голосі, до якого можна доторкнутися, зруйнувала усталеність реакцій і звичок життя», що В. Фащенко вважає « не більше, ніж здоровим інстинктом жінки» [26 с. 176]. Поступово Настя пізнавала атмосферу гарему, бачила беззастережну відданість одалісок султанові. Потрібно наголосити, що таке служіння своєму чоловікові не було характерним для жінок України. Народні корені, що жили у Насті, заявили про себе. Вона вважала, що має стояти на одному рівні з султаном, і тому не могла дозволити собі бути його тінню. Але не цим пояснюється те, що Хуррем намагалася сподобатись Сулейманові. Своїм чудовим співом та танцями, у яких втілилася талановита вдача, героїня зуміла перевищити всіх інших. Роксолана знала з розповідей старої туркині, що жінки-бранки, навіки відірвані від рідної землі, хоч і багато важили в житті султанів, проте ніколи не ставали рівними їм. Коли героїня жила в рогатині, потяг до знань був зумовлений її вдачею. Так само напривчена сидіти на одному місці, вона обурювалася тим, що в гаремі тільки відпочивала. Навіть вал іде Хафса побачила в українці загрозу через її нестримне бажання знати все більше і більше. Знання для Роксолани було засобом підкорення Сулеймана, збереженням душевної краси та відтворенням потреб душі. В. Фащенко вважає, що героя «полонила самобутня особистість з полохливим тілом, рубіновим усміхом, непокірністю та талановитістю, безстрашшям і дитинною образливістю, силою пристрасті і холоднечі, безпосередністю і розбудованим книгами розумом» [26 с. 178]. Але можна припустити, що серед одалісок Сулеймана були і кращі за Роксолану. Вона ж могла його привабити своїм особливим розумом, що весь час підказував, як себе поводити, рідкісним умінням «мислити серцем» (за філософією П.Юркевича).

Авторська характеристика стає вирішальною і в зображенні ставлення героїні до релігійного питання. Віра в Бога підтримувала Настю. Вона не приховувала цього, спеціально не хотіла знімати свого хрестика, нарочито виставляла його, як символ своєї духовної незнищеності. Але суспільство, у якому вона жила, умовляння зректися своєї релігії підкорили Хасекі, султаншу. Християнського бога героїня залишила в своєму серці.

Сни і марення, як художні прийоми дають змогу зазирнути в підсвідомість героїні, їз чого можемо уявити душевні тривоги і турботи Роксолани. Сон Насті в розділі «Драбина» віщує силу її майбутньої влади і водночас вічну роздвоєність душі. Поява цього сну спричинилася постійними роздумами героїні про те, «хто вона - Хуррем, чи Настя?» [7 с. 27].

К.Юнг вважав, що сни не обманюють людей, а лише представляють те, що є, завжди намагаються виразити дещо вже відоме (тільки на рівні підсвідомості); кожний сон має зміст та символіку, котра допомагає пізнати несвідомі процеси психіки людини і може перетворюватись у реальність [30 с. 474]. Сон складається немовби з двох компонентів: 1)Роксолана йде по спустошеному Стамбулу і зустрічає Сулеймана в золоті, що віщує її могутність; 2) Настя вдома, за наказом матері, лізе у погріб, але дощечки драбини, коли вона хоче вилізти, ламаються. З'являється Ібрагім, який їх збирає, але Настя не дає зайняти йому драбини. У цьому епізоді драбина символізує як владу і могутність, так і рідний краї Насті, з яким її розлучили ворожі обставини.

У творі є картини марення героїні, які майже завжди стосуються спогадів про українську землю. Так Настя марить рідною домівкою після пологів через надмірну психічну напругу та розпач від того, як вона має ставитися до дитини, народженої від ворожого її народові чоловіка Спостерігаємо марення і у сцені смерті султанші. Коли Настю везуть на кораблі, вона тужить за покинутим рідним краєм.

Персоніфіковані образи сер ця і душі дають змогу краще зрозуміти її внутрішній стан: “душа вся плавала в сльозах”, “серце рвалося од розпачу”[ 7 С.27].

Водночас проявляється і її зухвалість через репліки у внутрішньому монолозі: «Не хочу, не хочу» [7 с. 11]. Для повноцінного і всебічного створення образ у жінки автор надає великого значення у романі діалогам та монологам, які представлені дуже яскраво. Діалогів, власне, більше, ніж монологів. Характерною ознакою є наявність внутрішнього мовлення, в якому найповніше передаються процеси думання та переживання. Внутрішнє мовлення героїні -- найцікавіша прикмета роману. Тут Роксолана залишається тією дівчиною, що росла в Рогатині і зберегла його у серці. Цікавим є те, що авторська характеристика може плавно переливатися у мовлення героїні без певного авторського попередження, а це неначебто привід до ототожнення авторських думок з переживаннями жінки. Діалоги та монологи роману П.Загребельного дозво ляють нам судити про поступовий “перехід” Настуні в Роксолану, а в інших творах (О.Назарука, М.Лазорського, С.Плачинди) мова героїні майже не змінюється (за структурою, емоційністю), є застиглою. Для точнішої передачі психічного стану героїні П. Загребельний часто використо вує пейзажі, хоч вони все ж не становлять значну частину художнього полотна і не є домінантними в розкритті психології героїнь. Закономірно, що при змалюванні природи П. Загребельний вільно використовує широку палітр у барв, що теж інколи можна зіставити з настроєм героїні: чорний колір домінує, коли Ро ксолана у скруті (“чорне море” “чорний дим хмар” , “чорні ліси” зелений колір знаменує щастя, душевний спокій (“зелене золото”, “зеленість рівнин”, “зелені обійми зеленого вітра” [7 с. 11,17].

При зображенні спогадів про рідну землю в романі використовується золотий (“золотаве сонце”, “золоті листя у золотавій тузі” ; більш яскраві барви вказують на з будженість героїні, напруженість почуттів (“яскраво-рожеві квіти”, “фіолетові грона квітів”). [7 с. 240, 404].“Художній характер, - як сл ушно зазначає В.Фащенко, - не може бути безликим [27 с. 206]., а тому портретні характериcтики у романі П.Загребельного постійно супроводжують образи та допомагають зрозуміти внутрішню суть героїв, яка завжди певною мірою відбивається в зовнішніх проявах. Змальо вуючи зовнішність Ро ксолани, автор використовує динамічний портрет (психологічний), а інколи абстрактний чи живописний.

П. Загребельний дуже широко застосовує абстрактний портрет. Про деталі зовнішності Роксолани ми дізнаємося протягом всього роману: “золоті коси” , “невисока, зграбна, “червонясті коси”, “біле лице”, “сині очі, затінені довгими віями”, “маленька голівка” , “ніжна постать” , “рожеві губи. [7 с. 8,26,45,73,77,120, 238]. Застосовується живописний по ртрет, що часто вико ристовувася в періо д сентименталізму в літературних творах. Краса підкреслювалась природною аналогією, що давало змогу зрозуміти внутрішню природу людини. [7 с. 34]. Ось приклади живописно го портрета в романі: “з очей било зеленістю рівнин”, “вона про ростала, мов молода безжур на трава”, “ніжна, як со нячний промінь”, “вразлива, як закоханий соловейко. [7 с. 120,137,345] Відіграючи вагому роль у романі, як засіб психологізму, по ртретні характеристики мають особливість: серед розмаїття портретних деталей домінує образ золотих кіс. Часом письменник збивається на повто рення однієї і тієї ж частини портрету, що оживляє та підсилює відтворювану ко нцепцію особистості.

Отже, основними засобами створення образу жінки в романі П.Загребельного «Роксолана» є авторська характеристика; сни і марення, що дають уявлення про підсвідомі пер еживання Роксолани; діалоги та монологи, внутрішнє мовлення; портретні характеристики; вико ристання психологізо ваних пейзажів, колористики.

Висновки

Перший том роману «Людолови» українською мовою виходить у Харкові 1934 року, другий том - у 1937. Майже одночасно опубліковано у Москві 1935 року російськомовний варіант першого тому. Цікавий і такий факт. Серед десяти книг, представлених Україною на Всесвітній виставці в Парижі 1937 року, особливе місце посів двотомник «Людолови» саме українською мовою. Окрім того, роман було запроваджено в Київському університеті та інших університетах УРСР як обов'язковий посібник з історії XVI - XVII століть. Завидна, чи не так, доля, безсумнівно, одного з найвидатніших творів у того-часній історичній романістиці? До слова, не знаю, як в університетах, а нинішні шкільні програми ні з історії України, ні з рідної літератури навіть не рекомендують цей роман для позакласного читання, не кажучи вже про обов'язкове вивчення. А варто б... Головний успіх роману, здавалося б, мав стати для неї «рятівною соломинкою», гарантувати від будь-якої несподіванки у часи масових репресій. Та ба! 5 липня 1937 року письменницю, без суду і слідства, раптово арештовано і відправлено на десять літ у сталінські табори Севлагу (система північно-східних таборів на Колимі), решту, дев'ять років - каралась хтозна за які гріхи на поселенні в Казахстані. Після арешту загинув увесь родинний архів Тулубів. Другий том «Людоловів» російською мовою так і не побачив світу. Впродовж усіх цих пекельних арештантських років не раз зверталась до можновладців різного рангу із розпачливими заявами - проханнями про реабілітацію. Де там! Тільки у вересні 1956 року, знесилена і хвора, повертається у Київ. І відразу ж береться за доскіпливе редагування «Людоловів». Відредагований текст роману покладено в основу видання 1957 року та двох наступних прижиттєвих видань 1958, 1961 років. А 26 вересня 1964 року письменниці не стало... То все-таки: за які гріхи розплачувалась авторка «Людоловів»? Чому роман обернувся для неї життєвою трагедією, твором-розп'яттям? Ні в спогадах «Повість мого життя», роботу над якими розпочала на початку 60-х і не закінчила, ні в російськомовному варіанті спогадів під назвою «Моя жизнь» не має і натяку на причини арешту. Небезпечно було тоді про це говорити. Може, це занадто суб'єктивно, одначе, мені здається, причина в ідейній суті роману, так би мовити, в його домінанті та й у самій назві. Ось як у автобіо-графії З. Тулуб пояснює свій задум: «Людолови» - це не тільки загони кримських татар, що набігали на Україну, це й польські магнати, католицькі й православні монастирі, і Києво-Печерська лавра зокрема, козацька старшина і гетьмани, цехова і магістратська верхівка у Києві і Львові - одне слово, усі, хто знущався з простого люду». Певна річ, оте «усі» стосувалося і нашого «старшого брата». Адже московські війська в часи так званої Руїни робили страшніші, ніж загони кримських татар, набіги на Україну. Діялося все те без згоди гетьманів. А якщо й давали згоду, то з безвиході, пасуючи перед ментальністю орди. Цього не могли не «вполювати» у підтексті роману сталінські опричники, новітні людолови. До того ж, їм муляла волелюбна Запорозька Січ. За ці «гріхи» і розплачувалась безвинна письменниця. Тому-то після її арешту в 1937 році другий том «Людоловів» російською мовою так і не вийшов. Тому-то ще довго над романом висів Дамоклів меч.

Тут залишається хіба що додати: нині минає 70 років, як на світ Божий з'явився український бестселер «Людолови», зразу посівши на отій Всесвітній виставці у Парижі почесне місце. Романом захоплювалось (і буде захоплюватись!) не одне покоління українців. Дата не така вже й «кругла». І все-таки привід згадати «не злим, добрим словом» письменницю, яка мережила (талановито!) папір не задля марнославства чи угодництва, а правдиво розповіла про долю, історію рідної землі. Розповіла з тим особливим чаром, теплим світлом, що залишаються навіки в душах читачів.

Лісовська Анастасія; Хассекі Хуррем; *1505, м. Рогатин, Івано-Франківської обл. -- †1561, Стамбул , дружина турецького султана Сулеймана ІІ , дочка священника з м. Рогатина; 1520 полонена під час нападу на Рогатин кримськими татарами, потрапила до султанського гарему. Як дружина Сулеймана, мала великий вплив на чоловіка й турецьку політику. Подбала посадити на турецький престол свого сина Селіма II, відіграючи при ньому велику роль як султанша-мати. Сучасники розповідали про добродійність Роксолани. У Медині вона побудувала велику мечеть, водоводи; у Стамбулі -- мечеть зі школою для молоді, будинок для розумово відсталих, харчівню, притулок для вбогих і лічницю. Стараннями Роксолани була збудована величава будівля -- мавзолей Сулейманія. У ньому поряд із султаном Туреччини похована єдина за тисячолітню історію могутньої Османської імперії жінка -- Хуррем Хассекі. Роксолана увійшла до когорти визначних постатей першої половини XVI ст., які залишили політичний слід як у світовій, так і в українській історії. Силою свого таланту, розуму і непересічних здібностей ця славетна жінка подолала численні життєві негаразди і стала першою дружиною наймогутнішого султана Османської імперії Сулеймана II Великого.

Особисто мені подобається ця сильна, вольова жінка, проте думки істориків дуже відрізняються. Одні кажуть, що вона була добра, щира і дуже красива. Інші кажуть, що вона була дуже хитрою і підступною. Думаю достеменно це невідомо. Тобто існують різні думки з цього приводу і сперечаються історики вже не один день. З впевненістю можу сказати, що обидва романи і Загребельного, і Тулуб мені подобаються, і власне постать Роксолани в них. Вона і владна була і непідступною її назвати теж не можна.

Суперечлива постать в історії Сильна бо вистояла-слабка бо зрадила свою віру, а відповідно все те що батько-священник прищеплював їй з малих літ. Те що вона похрестила сина таємно не означає що не зрадила .

В першу чергу вона була жінкою, і як будь-яка жінка насамперед дбала про себе і своїх дітей. На початках їй треба було вижити, потім були почуття до чоловіка (не султана, а власне чоловіка), дітей, далі влада (майже необмежена). Роксолана була мудрою і ,як сьогодні кажуть, сексапільною і вміла цим користати. А Русь...вона напевне про неї згадувала, але як про що мине знаємо. Вона є чудовим художнім персонажем, істотною персоною турецької історії, але робити з неї культ на Україні. Я б у цьому не була б такою впевненою, хоча роман Загребельного мені теж подобається.

Роксолана в першу чергу дбала про себе і дітей, а, може, потім про Україну. Напевно, будучи в неволі, вона думала як їй самій вижити і я теж невпевнена щодо її культу на Україні. Щодо краси Роксоляни - то вона, наскільки я знаю, була не красунею. Бачила її портрет - не знаю наскільки він достовірний - там така симпатична, руденька, але аж ніяк не красуня. А от розуму (вірніше, думаю, мудрості) їй точно не бракувало. А ще, певно, жіночої привабливості - раз вона зуміла Сулеймана зачарувати і так довго його біля себе тримати. Може, вона й інтриганкою була непоганою, ще й хитруватою, хтозна... Досить суперечлива постать, і нам залишається лише гадати...

Література

1. Антонович В. Мемуары, касающиеся истории южной России. - Т. І. (додаток до "Киевской Старины". 1889. - май, август, сентябрь

2. Віртуальний підручник з укр..літ. « Еврика» http://eureka.ucoz.ua/

3. З порога смерті: Зінаїда Тулуб у тенетах єжовсько-береївських людоловів // Ільєнко Іван. У жорнах репресій. -- К., 1995. -- С. 262--289.

4. Загребельний П. Роксолана. Історія України в романах. - Київ, 2001. - 640 с.

5. Загребельный П. Роксолана. Серия «Народный роман». - М.: Эксмо-пресс, 2001;

6. Забужко О. Хроніки від Фортібраса. Вибрана есеїстика 90-тих років. - Київ: Факт, 2001. - С. 168.

7. Загребельний П.А. Роксолана:Роман.-К.:Рад.письменник,1980.-574с. с.27

8. Кононенко А., Щеткина Е. Плач Роксоланы // Зеркало недели. - 1997. - № 24. - 14-20 июня

9. Кримський А. Історія Туреччини. - 2-е вид., випр. - Київ-Львів, 1996. - 288 с.

10. Луговий О. Визначне жіноцтво України. Історичні життєписи. -- К.: Ярославів Вал, 2004. -- 271 с

11. Литературная энциклопедия терминов и понятий/под ред. А.Н.Николюкина. Институт научной информации по общественным наукам РАН.-М.: НПК «Интелвалк», 2001.-1600

12. Лист № 5926, 5038, 6036, 11480, архів Топкари Палацс. 86]

13. М.Василевский. Где родилась Роксолана? // День: Ежедневная всеукраинская газета. № 124, четверг, 14 июля 2005

14. Наливайко Д.С. Очима Заходу: Рецепція України в Західній Європі ХІ-ХVIIIст. -- К.: Основи

15. Наталья Ясинская http://translate.meta.ua

16. Онуфрик П. Через віки не потьмяніє образ Роксолани: [Про наук.-теорет. конф.] // Галичина. - 2004. - 4 листоп

17. Письменники Радянської України: Біобібліографічний довідник / Упорядники Олег Килимник, Олександр Петровський. -- К.: Радянський письменник, 1970. -- С. 441.

18. Роксолана: Міф чи гордість // CITY LIFE/ - № 5. -- 2005. -- С. 18 -- 25. (укр.)

19. Роксолана: [Лісовська Настя ( 1505, м. Рогатин - 1561, м. Стамбул)] // Геник С. 150 видатних українок. - Івано-Франківськ, 2003. - С. 166;Енцикл. Українознав.Т.7. - Париж; Нью-Йорк,1973. - С.

20. Слабошницький М. Історія сучасності й сучасність історії // Літературні профілі. - К., 1984

21. Сом М. Роксолано, звідки ти? // Вечір. Київ. - 1998. - 27 листоп.

22. Селіна Л. Ми ще не знаємо Роксолани: [Про архів. док. з Туреччини про Роксолану] // Патріот України. - 1996. - № 10 (черв.). - С. 4;Рідна шк. - 1997. - № 1. - С. 49.

23. Середа М. Європейські наречені: Українки на престолах Європи [зокрема, Роксолана] // Літ. Україна. - 2002. - 7 берез. - С. - 7.

24. Українська література ХХ століття / Під ред. Ю.С. Яремчика. - Львів, 2001.

25. Ірена Книш. Відгуки часу. - Накладом авторки. Вінніпег 1972

26. Фащенко В.В. П. Загребельний : Нарис творчості. - К.: Дніпро, 1984.-206с.)

27. Фащенко В.В. У глибинах людського буття. -- К.: Дніпро, 1981. -- 2 79 с.

28. [Яковенко Н. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII століття: Навч. посібник для учнів гуманіт. гімназій, ліцеїв, студентів іст. фак. вузів, вчителів. - К., 1997. - 311с.

29. http://uk.wikipedia.org

30. Юнг К.-Г. Воспоминания, сновидения,размішления.-М.,1988.-477с. с. 474

Размещено на Allbest.ru