Роль професіоналізму в утворенні гумористичних ситуацій в художньому творі (за творами О. Вишні)

Яка в цьому уривку чудова мовна характеристика героя! Вона дає точну уяву про темперамент героя, про його вміння спостерігати і порівнювати, про його манеру розповіді. Перед читачем зримо встає картина підсікання, ми бачимо ту волосінь, якою можна бузівка налигати і коропа.

Надзвичайно збуджений і піднесений у своїх розповідях досвідчений убийвовк Кіндрат Калістратович. Він пристрасно, із жаром розповідає про вовчі облави, про вміння пізнати вовка не тільки на око, а й інтуітивно, за метрів сто відчути його наближення. І як тільки між кущами мельк - «вважайте, що вовка нема. З першого пострілу». Як же комічно виглядає цей досвідчений убийвовк, коли замість вовка він «тарахнув» собаку.

Читач щиро, від усієї душі посміявся і ще більше полюбив Кіндрата Калістратовича. Та як же його й не любити, коли він «аж упрів, оповідаючи про вовчу облаву. Очі йому блищать! Почервонів увесь!» [22].

Людиною великої душі, дотепним фантазером виступає дід Панько. Він щиро переконаний, що в Осколі є такі соми, що могли б проковтнути паровий катер, коли б не боялися його торохтіння. До пари Панькові рибалки дід Круча і Гордій Іванович. Піймані ним щуки найбільші. Письменник тонко вложив характери своїх героїв, правильно і повно показав психологічний стан їх.

Ось Гордій Іванович розповідає про впійману ним двадцятиоднокілограмову щуку. Та дідові Кручі це видається дрібничкою. Він спокійно кидає «Щупель». Гордій Іванович ображений.

А тим часом дід Круча почав своє. Він розповідає про щуку отамана Сірка, яка була справді щукою, а не якимось щупелем. Вона навіть позначку мала, і з Чорного моря переселилась у тиху річку Басанку.

Читача підкупляє щирість і переконаність оповідача у достовірності сказаного. Тому проймаєшся вірою, що справді діди бачили й виловлювали «карасі, як вагони», «окуні, як постоли», «лини, як підсвинки» та «щуки, як човни-довбанки». І водночас невідповідність почутого і реального викликає щирий задушевний сміх.

Надзвичайно теплий, лірично схвильований образ мисливця створив Остап Вишня в усмішці «Олекса Іванович». Перед читачем на всю широчінь постає «простий собі чолов'яга», що «мав благороднее серце мисливця-спортсмена і ніколи по сидячих не стріляв» [23]. І почалося це з раннього дитинства, з того саморобного пістоля, до якого трудно було дістати пороху. Йшли роки. Олекса Іванович став справжнім мисливцем-спортсменом. Тепер йому сімдесят шість, та він вірний собі: «Все життя з рушницею! До останнього подиху!» [24].

Такі чудесні і романтичні люди населяють усі «Мисливські усмішки» Остапа Вишні. Письменник розкриває їх думи, характери, уподобання. Назавжди запам'ятовується Іван Петрович і його розповідь про Петра Івановича, Пилипа Федоровича та старенького бухгалтера, що замість зайця поцілив у кішку тощо.

Кожен з них - це завершений мистецький тип, привабливий образ, що чарує нас своєю простотою, закоханістю в рідну природу, звеселяє нас своїми дотепами і побрехеньками. Крім того, герої Остапа Вишні - люди високих і благородних поривів, чистої моралі та душевної краси. Вони вміють побачити і оцінити велич і звабність природного світу.

Неповторність та оригінальність стилю Остапа Вишні

«Усім своїм єством хотілося бути корисним народові. Не поневірятися, не лакействувать перед народом, а служити йому, народові, чудесному нашому народові, милуватися з нього і радуватися з того, що я маю честь велику, чудесну, незрівнянну і неповторну честь належати до свого народу... Ніколи я не зрадив інтересів свого народу! Ніколи!».

В цих словах весь Остап Вишня, його громадське і письменницьке кредо, його радощі й болі, жагуча любов до народу і пристрасна ненависть до відкритих та замаскованих ворогів. Він все життя був з народом і народові віддав свій невтомний труд і світлий талант, сердечну любов і душевну щирість, його твори - зразок високої художньої майстерності.

Остап Вишня - національний, самобутній український письменник. У його творчості правдиво відтворені риси характеру українського народу, його своєрідний психологічний склад. Його герої мудрі і працьовиті, дотепні і кмітливі, щирі і добродушні, схильні до філософських роздумів.

Багата різноманітна жанрова і стильова палітра Остапа Вишні. Він звертається до фейлетону та памфлету, до музичного гротеску і музичної комедії, до гуморески-нарису і усмішки-жарту, до усмішки-оповідання і усмішки-статті та рецензії. Улюбленими прийомами гумориста є інтимна розповідь від першої особи, персоніфікація, контрастне порівняння, доказ від зворотного, добродушна, нерідко приховані іронія та вбивчий сарказм.

Український сатирик і гуморист зріс на грунті усної народної творчості та кращих здобутках світової і української класичної літератури. Він підніс і творчо розвинув її славні традиції, ставши письменником-новатором, творцем якісно нового, оптимістичного та лікувально-виховного сміху.

«Мабуть, з часів Котляревського, - писав Олесь Гончар на сторінках «Літературної газети», - не сміялась Україна таким життєрадісним. таким іскрометним сонячним сміхом, яким вона засміялась знову в прекрасній творчості Остапа Вишні».

З погляду художності усмішки Остапа Вишні являють собою щедрі розсипи гумористичних, сатиричних, іронічних засобів, різнобарвних сатиричних деталей, що відіграють неабияку роль у характеротворенні (стосовно персонажів) і в змалюванні та художній оцінці негативного. Неодмінна ж ознака цієї гумористично-сатиричної палітри - її художня яскравість і оригінальність.

Усмішки Остапа Вишні порушують багато і загальних, і конкретних, практичних питань. Він відкривав конкретні факти браконьєрства - згадаймо його документальні фейлетони «Каченята плачуть. Відкритий лист до прокурора УРСР», «Варварство», закликав дбайливо доглядати парки, розводити рибу в ставках, про що йдеться в усмішках «Рости, рости, клен-дерево», «Як засмажити коропа», навчав школярів пізнавати і любити природу (оповідання для дітей «Чудесні пташки», «Слов'яча яєчня»). Твори це дійові, художньо довершені, написані на потреби життя, і сучасний читач не може не відчувати вдячності письменникові, який вже в другій половині 40-х - у 50-х роках підняв свій голос на захист природи.

Особливо ж яскраво і талановито виявилась творча концепція Остапа Вишні стосовно людини й природи у неповторних мисливських усмішках. Тут оповідач постає як досконалий знавець живого світу лісів і степів, рік і озер, постійних змін у цьому світі. Він же, оповідач, вміло послуговується жартом, дотепною вигадкою, колоритним народним словом, численними «бувальщинами» з різними, перебільшеними, фантастичними випадками, - все це допомагає в яскравому поетичному світлі показати природу і людину.

З погляду сюжетно-композиційних, структурних особливостей в усмішках виділяється кілька, що найменше три, групи.

По-перше, написані у «формі» ознайомлювального характеру; тут автор, вдаючись до гумористично-жартівливих та іронічних порад, дотепно та вигадливо відкриває «секрети» полювання, відзначає різні особливості мисливської зброї тощо («Заєць», «Ружжо»).

По-друге, становлять інтерес усмішки, в яких відтворюється поезія не так власне полювання, як самого виходу на природу, пізнавання її до кінця незбагненного буття («Вальдшнеп», «Перепілка» та ін.).

Третій тип усмішок - це ті, в яких мисливські успіхи не досягаються, а лише імітуються чи передбачаються як можливі. В них озиваються сатиричні тони, звучить викривальний пафос, спрямований проти браконьєрів («Дика коза»), владоможних звіроловів-колонізаторів та ін. («Бенгальський тигр»).

Характерна особливість оповіді в мисливських усмішках - її здебільшого зумисно «ділове», настановче звучання. Прикладом в усмішці «Заєць» читаємо: «Коли полюєте компанією, тобто колективом, краще йти так званим «котлом», такою ніби дугою, щоб фланги були спереду від центра...» [25].

До того ж тон ділового, повчального мовлення автор часто підкориговує жартом, іронічним висловом, надаючи розповіді комічного звучання. Ось як у тій же усмішці деталізується характер групового полювання (йдете «котлом»): «Заєць як вискочить, приміром, в центрі, то вже йому інакше, як на сковорідку, бігти нема куди» [26]. Якщо ж постає питання, як краще полювати - одному чи колективом, - оповідач має належну, дотепно-іронічну відповідь: «Коли йдете один, то один промазуєте, коли йдете колективом, то промазуєте колективом» [27].

Ця работа була присвячена розгляду «Мисливських усмішок», визначальним елементом яких, без сумніву, є тонкий гумор їх, щирий незлобивий дружній сміх. Комічного ефекту гуморист досягає багатьма і багатьма засобами. Це, перш за все, вміння говорити на повному серйозі про те, що цього аж ніяк не потребує, пояснювати те, що так усім ясне і зрозуміле. Це використання іншомовності та самозаперечень, виняткових сюжетних ходів і ситуацій, тавтологічних виразів і двозмістовних слів, дотепів в народно-розмовної стихії з широким використанням професіонально-мисливської термінології, мистецької та побутової лексики тощо.

Розглянемо надзвичайно поширену, згадувану вище, усмішку «Як варити і їсти суп із дикої качки». Ми бачимо тут лаконічну експозицію, яка відразу полонить та насторожує читача. Виявляється, що на підставі багатолітніх спостережень і наукових досліджень один славнозвісний орнітолог довів, що «дикі качки, крім базару водяться ще на лугових озерцях та по очеретах...» [28].

Так, скаже допитливий читач, це давно всім відомо, що дикі качки водяться по озерах і по очеретах, а вже потім на базарі. Але для гумориста потрібен саме такий алогічний хід. Він інтригує, наводить його на добрий, лагідний гумор.

У аналогічному плані, з поясненням усім зрозумілого йде дальший розвиток сюжету. Виявляється, що для полювання потрібно взяти рушницю, а це така штука, наче ненароком, у дужках пояснює автор, що стріляє, треба взяти набої та інший мисливський реманент. Тут і далі Остап Вишня звертається до сільськогосподарської і побутової термінології, словом, надає іншого значення, несподіваного, алогічного змісту. Мисливський реманент, без якого не можна правильно націлитись, це: рюкзак, буханка, консерви, огірки, помідори, десяток укруту яєць, стопка. «Навіщо ж стопка?» - запитує зразу читач. Гуморист не гається з відповіддю: «...щоб було чим вихлюпувати воду з човна, коли човен тече...» [29].

Як бачимо, про все це Остап Вишня говорить в серйозному тоні. Так створюється невідповідність між ствердженням і суттю явища. А вже вона, ота невідповідність, викликає сміх.

Наведений приклад не поодинокий. Тут пояснення “горлушка”, яке за мисливською термінологією означає те, що на морських суднах «просто руля», і твердження, що «качка, як відомо, птах. Вона літає», і порада: «цільтесь обов'язково в око. І бахкайте». Та «старайтесь їхати чи йти з полювання повз базар» [30].

Коли б твір тримався тільки на одних оповідях про неймовірне і вигадане, він не мав би художньої цінності. Остап Вишня, як видатний майстер гумору, добре це розуміє. В композицію твору він щоразу вводить все нові й нові елементи. Слідом за поясненням, що таке «горлушко», подано в такому ж іронічно-гумористичному плані пейзажну картинку. «Дика качка любить убиватись тихими-тихими вечорами, коли сонце вже сковзнулося з вечірнього пругу, минуло кривавобагряний горизонт, послало вам останній золотий привіт і пішло спати...» [31].

Далі йдуть перенесення побутово-технічної лексики на пташиний світ: «качки повиключали мотори, почистили зуби, зробили на ніч фізкультурну зарядку з холодним обтиранням і, поклавши на водяні лілеї голови, полягали спати...» [32].

От такі авторські чи ліричні відступи підсилюють емоційну наснагу і естетичний вплив твору на читача. Подібний прийом знаходимо в усмішці «Бенгальський тигр», «Ведмідь», «Дикий кабан». Здається, зовсім неймовірною є розповідь про порошок, який допомагає заполювати бенгальського тигра, і про матеріал для того порошка - кігті, і про дикт, яким мисливець повинен захиститись і потім легенько загинати молоточком кігті, і про лоскоти тигра в ямі-схованці. Те ж саме в усмішці «Ведмідь». Виявляється, щоб заполювати ведмедя, потрібно на дикті великими літерами написати математичну формулу «2 х 2 = 5». Ведмідь, побачивши таке вирішення задачі, «хватається лапами за голову й починає ту голову ламати». Він ламає до того часу, аж поки не успокоїться. А «ви, - дає гуморист пораду, біжіть по підводу, під'їздіть, навалюйте ведмедя на гарбу, урочисто везіть додому».

У «Мисливських усмішках» Остап Вишня досягнув високого рівня побудови своїх творів. Він надзвичайно винахідливий у розгортанні експозиції та сюжету, у використанні народнопоетичної творчості, у завершенні кожної композиційної частини.

Отже, слід наголосити, що визначальними особливостями гумору Остапа Вишні є багатство відтінків і барв комічного, по-народному соковита мова, своєрідно діалогізований виклад дії, мудрий, іронічно-усміхнений погляд оповідача на порушені проблеми. Дотепні й художньо-неповторні діалоги - один із основних засобів характеристики й оцінки персонажів. Діалогам притаманні неоднозначність, життєво-змістова наповненість, колоритність.

Образ оповідача у творах Остапа Вишні

Вище ми вже стосувалися розкриттям образу оповідача у творах, тому до сказаного залишилося додати зовсім небагато. Він, - оповідач, - присутній майже у кожному творі: мудрий і дотепний, усміхнений та іронічний, життєлюбний оптиміст, який уособлює позицію Остапа Вишні, підкреслює єдність автора з його героями, та передає ставлення автора до всього, про що розповідається у творах.

Оповідач неабиякий філософ, начитана людина, адже знає творчість Антуана де Сент-Екзюпері, читавши «Маленького принца». З любов'ю і захопленням він малює серпневий зорепад і нічне небо: «Швиргається вгорі якийсь космічний хлопчисько зорями, залишаючи в чорно-синій безодні золоті смуги...»

До живої природи оповідач ставиться особливо трепетно, персоніфікує її: «До озерця ви підходите вже тоді, коли качки "повиключали мотори", почистили зуби, зробили на ніч фізкультурну зарядку з холодним обтиранням, і, поклавши на водяні лілеї голови, полягали спать...».

Ласкавими, пестливими словами розповідає автор про красу природи в «Мисливських усмішках», ніжно називає птахів та звірів: перепілочка, веприк, лисичка, дає їм яскраві і точні характеристики. Про те ми вже казали, але вважаемо, що про це потрібно казати знову, настільки це важливо.

Оповідач усмішок Остапа Вишні - це людина з ніжним серцем, чий внутрішній світ розкривається завдяки численним ліричним відступам. З любов'ю до природи, з повагою до читачів виступає оповідач. Він вчить не полювати, а охороняти все живе, він примушує замислитися над нашим ставленням до навколишнього середовища, виховує почуття любові до рідної землі.

Тонкий гумові, любов до природи, до людей наскрізно проймають твори Остапа Вишні. Його сміх не ображає, а виліковує, виховує людину. І в цьому допомагає ніжність, душевність і поетичність оповідача усмішок.

Висновки

Гострі проблеми сучасності крізь призму сміху Остапа Вишні.

Остап Вишня прийшов у літературу цілком зрілою і сформованою людиною, коли йому було вже за тридцять. 1922 рік, як нам вже відомо, став роком його могутнього і стрімкого злету в українській гумористиці.

Багатющий творчий досвід світової сатири й гумористики переконливо засвідчує, що живучими, вічними стають лише ті твори, творці яких, окрім літературного таланту, вміють бачити, вміють помічати те, чого не бачать і не помічають інші.

Остап Вишня володів цим даром - він дивився глибоко, дивився далеко. Найхарактернішою його рисою як письменника було те, що він, за словами Рильського, органічно поєднував у своїй творчості «новий соціалістичний зміст з глибоким національним характером». Він прийняв Радянську владу і щиро сподівався, що на рідній йому землі, де люди стали господарями своєї долі, будівниками першого у світі соціалістичного суспільства, нарешті починається світле і чудесне життя.

У своїх дотепних і завжди розумних фейлетонах літератор-гуморист підносив важливі питання сучасного йому громадського і політичного життя, спрямовував вістря сміху проти організаторів і натхненників антирадянських походів і блоків.

Остап Вишня був завжди нещадний і непримиренний, коли бачив порушників порядків, законів, етики і моралі. Він суворо висміював і суворо засуджував все погане, що заважало будівництву світлого майбутнього його рідного народу. Мабуть, краще за все свою творчу програму окреслив письменник. Ф. Маківчук у своїй статті, присвяченій творчості Остапа Вишні, згадував, що в робочому кабінеті письменника біля письмового стола висів приколотий до стіни звичайною канцелярською кнопкою аркуш машинопису, який і став своєрідним живим маніфестом найбільшого гумориста України, його «святцями».

Як свідчить цей «маніфест», «заклятими друзями» видатного гумориста були «бюрократи, вельможі, перестраховщики, підлабузники, замасковані паразити, одверті мерзотники, сутяги і склочники, халтурники, пошляки, хами, здирщики, хабарники, спекулянти, окозамилювачі, хапуги, зажимщики критики, круглодобові патякали, дрімучі дурні, чваньки, браконьєри, грубіяни, задаваки...та інші... прохвости».

Звичайно, у той час сатирик не міг спрямувати своє гостре перо проти всього, що заважало народові будувати щасливе майбутнє, не міг сказати вголос усієї болючої правди, але він майстерно робив те, що дозволяли обставини. На сторінках його творів постала вся Україна тих років, яка мовби дивилась в дзеркало і всміхалася, пізнаючи себе.

Тематика творів Остапа Вишні завжди була пов'язана із злободенними проблемами українського народу. Другий період його творчості, на який прийшлися роки Великої Вітчизняної війни та роки післявоєнного оновлення, також був родючим і яскравим, наступальним і напруженим. Письменник весь час був у роботі, у творчих пошуках, у служінні своєму народові.

Письменник сміливо критикував недоліки в діяльності будьяких установ і організацій, дотепно, влучно висміював ледацюг, дармоїдів, халтурників, нещадно бічував бюрократів і хапуг, його називали сатириком «оперативної дії». Та всеж -таки значне місце у творчості Вишні завжди займала політична сатира.

У 1945 році вийшла збірка памфлетів і фейлетонів Остапа Вишні «Самостійна дірка», яка з'явилася внаслідок його поїздки в західні області України наприкінці війни, і в якій він розвінчував антинародну суть і мораль «холуїв золотого мішка». Він своїми очима побачив закатованих безвинно людей, спалені оселі, сум і горе матерів, - усе це дало письменникові великий заряд сатиричної люті, і до останнього свого дня він продовжував рішучий бій з паліями війни та їх поплічниками. Політичні памфлети і фейлетони видатного гумориста взагалі відзначаються могутнім викривальним характером, високим сатиричним пафосом, влучним словом, їдкою іронією і спопеляючим сміхом.

Ідким сміхом сатирик вскриває минуле та його представників у гуморесках на політичні теми («Спеціально дворянський», «У школі», «З царями нехарашо» тощо). В усмішках «Українізуємось» провідний мотив - відродження національної гідності народу. В них ставляться проблеми розвитку національної мови, культури, вільного й повного впровадження мови в державне користування, виховання освіченої особистості, причетної до художніх надбань народу.

У гуморесках «Зоре моя вечірняя...» та «У ніч під Новий рік» Вишня з неабиякою вигадливістю створив сюжети, які сатирично компрометували хибну практику опікування колгоспів чималим штатом уповноважених із району та роздування штатів в окремих колгоспах.

Внесок Остапа Вишні в розвиток української літератури вагомий, письменник був справжнім новатором, першим, хто прокладав шлях українській сатирі та гумору за нових умов, часто для цього жанру вкрай несприятливих. Визначальними особливостями його гумору були багатство відтінків і барв комічного, по-народному соковита мова, своєрідно діалогізований виклад дії, мудрий, іронічно-усміхнений погляд оповідача на порушені проблеми.

Критики здебільшого пов'язують майстерність письменника із «секретами» застосування в них лексичного гумору, адже мова його творів близька до народно-розмовної, з усіма її найрізноманітнішими особливостями, але автор усмішок -- насамперед майстер відтворення комічної ситуації, комічного конфлікту, комічних зіткнень персонажів, комічного сюжету. Цими сюжетами, взятими з самого життя, злободенною тематикою, простотою і зрозумілістю широкому загалу Остап Вишня заслужив глибоке визнання й популярність у свого народу.

«Я - слуга народний! І я з того гордий, я з того щасливий!» - писав він у щоденнику, прохаючи у долі надати йому сил, уміння, талану, аби він зумів «...хоч що-небудь зробити таке, щоб народ... у своїм титанічнім труді, у своїх печалях, горестях, роздумах, ваганнях... усміхнувся!»

Тобто, на закінчення, ми мушемо признати, що Остап Вишня був українським народним гумористом у повному розумінні цього слова: і темами, і сюжетами, і образами, і засобами комізму - в цьому причина його прижиттєвої популярності й посмертної невмирущості. Він, здається, єдиний з геніїв нашої літератури, який за життя не був удостоєний жодної офіційної відзнаки, навіть найскромнішої премії. Остап Вишня таки мав рацію, коли записав у щоденнику, що нема вищого гонорару, як веселий блиск в очах народу. Прикро, що народне око здатне випромінювати блиск і від непроханої сльози...

Письменник любив свою рідну землю і свій народ так сильно, що це відчуваєш у його творах навіть тоді, коли в них йдеться про речі, здавалося б, дуже віддалені від цього високого поняття. Бо він завжди жив радощами і бідами свого народу, прислуховувався до тривожного биття його неспокійного серця.

І Україна любить його незрадливою любов'ю. Цієї любові не потьмарили ні літературні злостивці, що істерично оголошували Вишню не багатством, а бідністю нашої літератури, ні поодинокі творчі невдачі великого сміхотворця, ні роки важких випробувань. Де воно, все те надумане, фальшиве, нерозумне?

Спливло в небуття. А ми, казав Остап Вишня, сміємося і будемо сміятися разом із своїм дотепним, талановитим народом!

Список використаних джерел

Бурляй Ю. Зброєю слова. - К., 1965.

Вишня Остап. Твори: В 7 т. - К.: Держвидав, 1963 - 1965.

Дзеверін І. Остап Вишня. - К., 1957..

Живий Остап Вишня // Збірка спогадів про письменника. - К., 1966.

Зуб І. Остап Вишня. - К., 1991.

Історія української літератури ХХ ст. - К., 1994.

Котко К. Червоний сміх. - К., 1961.

Лавриненко Ю. Остап Вишня. // Українське слово. Кн. 1. - К., 1994.

Несторенко П. Великий сміхотворець // Урядовий кур'єр. 1999.

Олійник С. Ми всі його любили // О. Вишня. Вибране. - К., 1981.

Про Остапа Вишню. - К., 1989.

Семенюк Г. Великий правдивий // Українська мова і література. 2000.

Цехов Ю. О. Вишня - відомий і невідомий // Українська мова і література.1989.

Цехов Ю. Остап Вишня. - К., 1989.

Посилання в тексті на літературу

[1] В. Блакитний, «Попередження». К. 1920.

[2] К.Г. Паустовский, «Время больших ожиданий», М. 1969.

[3] О. Білецький, «Про прозу взагалі та про нашу прозу 1925 року», К.1936.

[4] Там само.

[5] Там само.

[6] жур. «Нова генерація». 1930. № 2-4.

[7] «Критика чи прокурорський допит?». жур.«Червоний Шлях», 1928.

[8] «Розпеченим пером (3 нотаток на сторінках прочитаного)». жур. Вапліте. № 8. 1927.

[9] Там само.

[10] «Моя автобіографія». Харків, “Книгоспілка”, 1927.

[11] Там само.

[12] «Твори. Бібліогр. довідка В. Яременка». Українське слово: Хрестоматія. К., 2001.

[13] Там само.

[14] «Моя автобіографія». К.,1955.

[15] Вишня Остап. «Твори» (7 т.): «Мисливські усмішки. Вальдшнеп» - К., Держвидав, 1963 - 1965.

[16] Вишня Остап. «Твори» (7 т.): «Мисливські усмішки. Як варити і їсти суп із дикої качки» - К., Держвидав, 1963 - 1965.

[17] Вишня Остап. «Твори» (7 т.): «Мисливські усмішки. Заець» - К., Держвидав, 1963 - 1965.

[18] Вишня Остап. «Твори» (7 т.): «Мисливські усмішки. Каченятки плачуть» К., Держвидав, 1963 - 1965.

[19] Вишня Остап. «Твори» (7 т.): «Мисливські усмішки. Дика коза» - К., Держвидав, 1963 - 1965.

[20] Вишня Остап. «Твори» (7 т.): «Мисливські усмішки. З крякухою на озері» - К., Держвидав, 1963 - 1965.

[21] Вишня Остап. «Твори» (7 т.): «Мисливські усмішки. Лебідь» - К., Держвидав, 1963 - 1965.

[22] Вишня Остап. «Твори» (7 т.): «Мисливські усмішки. Убийвовк» - К., Держвидав, 1963 - 1965.

[23] Вишня Остап. «Твори» (7 т.): «Мисливські усмішки. Олекса Іванович» - К., Держвидав, 1963 - 1965.

[24] Там само.

[25] Вишня Остап. «Твори» (7 т.): «Мисливські усмішки. Заець» - К., Держвидав, 1963 - 1965.

[26] Там само.

[27] Там само.

[28] Вишня Остап. «Твори» (7 т.): «Мисливські усмішки. Як варити і їсти суп із дикої качки» - К., Держвидав, 1963 - 1965.

[29] Там само.

[30] Там само.

[31] Там само.

[32] Там само.

[33] Вишня Остап. «Твори» (7 т.): «Мисливські усмішки. Ведмідь» - К., Держвидав, 1963 - 1965.