Панас Мирний. Характеристика творів Панаса Мирного

Размещено на http://www.allbest.ru/

Керченської загальноосвітньої школи №23 I-III ступенів

Керченської міської ради Автономної Республіки Крим

Реферат по українській літературі

Тема: «Панас Мирний.

Характеристика творів Панаса Мирного»

Виконавець: Учениця 10-А класу

Скидан Надія

Керчь 2013г.

Зміст

1. Панас Мирний. Біографія

2. Характеристика твору "Хіба ревуть воли, як ясла повні?"

3. Характеристика повісті «Лихі люди»

4. Образи повісті

4.1 Петро Телепень

4.2 Тимофій Жук

4.3 Шестірний

4.4 Григорій Попенко

5. Особливості композиції повісті «Лихі люди»

1. Панас Мирний. Біографія

Панас Мирний (Панас Якович Рудченко) народився 13 травня 1849 року в родині бухгалтера повітового казначейства в місті Миргороді на Полтавщині. Незначною була освіта Панаса Рудченка, бо після кількох років навчання в Миргородському парафіяльному, а потім у Гадяцькому повітовому училищі чотирнадцятилітній хлопець йде на власний хліб.

Чиновницька служба Рудченка почалася в 1863 році в Гадяцькому повітовому суді. Наступного року він переходить у повітове казначейство помічником бухгалтера, а згодом, після короткочасного перебування в Прилуках, займає цю ж посаду в Миргородському казначействі. Так минули перші вісім років служби в невеликих містах Полтавщини.

На цей час припадають його перші спроби на ниві літературної творчості та фольклористичної діяльності. Частина зібраних П. Рудченком фольклорних матеріалів була згодом опублікована його братом Іваном Біликом у збірниках «Народные южнорусские сказки» (1869, 1870) та «Чумацкие народные песни» (1874).

З 1871 року Панас Рудченко живе і працює в Полтаві, займаючи різні посади в місцевій казенній палаті. Його зовсім не приваблювала чиновницька кар'єра (хоч сумлінне, ретельне виконання службових обов'язків і дозволило досягти високого чину дійсного статського радника). І.П. Рудченко починає пробувати свої сили в літературі. Прикладом для нього був старший брат Іван, що вже з початку 60-х років публікував свої фольклорні матеріали в «Полтавских губернских ведомостях», друкувався в «Основі», а пізніше видав окремі збірники казок і пісень, перекладав оповідання Тургенєва, виступав у львівському журналі «Правда» з критичними статтями.

Літературна праця стає справжньою втіхою і відрадою П. Рудченка. Він з натхненням віддається улюбленим заняттям. Перші його твори (вірш «Україні» та оповідання «Лихий попутав»), підписані прибраним ім'ям Панас Мирний, з'явилися за кордоном, у львівському журналі «Правда» в 1872 році. Незважаючи на те, що в 70 -- 80-х роках письменник продовжує інтенсивно працювати, його твори, в зв'язку з цензурними переслідуваннями українського слова в Російській імперії, друкуються переважно за кордоном і на Наддніпрянській Україні були майже невідомі широким колам читачів.

Так, 1874 року в журналі «Правда» побачили світ нарис «Подоріжжя од Полтави до Гадячого» та оповідання «П'яниця», а в 1877 році в Женеві з'являється повість «Лихі люди». Ще 1875 року в співавторстві з братом Іваном Біликом було закінчено роботу над романом «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» і подано до цензури, але в зв'язку з так званим Емським указом 1876 року в Росії цей твір не був опублікований і теж вперше з'являється в Женеві у 1880 році.

Тільки в середині 80-х років твори Панаса Мирного починають друкуватися на Наддніпрянщині: на сторінках альманаху «Рада», виданого М. Старицьким у 1883 -- 1884 pp., публікуються перші дві частини роману «Повія» та два оповідання з циклу «Як ведеться, так і живеться». 1886 року в Києві виходять збірник творів письменника «Збираниця з рідного поля» та комедія «Перемудрив». Одночасно в західноукраїнських збірниках та журналах друкуються такі його твори, як «Лови», «Казка про Правду та Кривду», «Лимерівна», переспів «Дума про військо Ігореве».

Ще за молодих років він був зв'язаний з революційним визвольним рухом, з 1875 року брав участь у нелегальній роботі революційного гуртка «Унія», який був утворений у Полтаві; під час обшуку в нього були знайдені заборонені політичні видання.

Підтримував Мирний тісні зв'язки з багатьма діячами української культури -- Лисенком, Старицьким, Карпенком-Карим, Кропивницьким, Коцюбинським, Лесею Українкою, Заньковецькою, Білиловським, Жарком. Як член комісії міської думи він бере активну участь у спорудженні пам'ятника І. Котляревському в Полтаві.

Особливо посилюється громадська діяльність Панаса Мирного напередодні і в період першої російської революції. Він виступає з відозвами, в яких закликає до єднання всіх прогресивних сил у боротьбі за свободу й рівноправність жінок. Письменник став одним з організаторів і керівників журналу «Рідний край», де друкував свої твори («До сучасної музи», «Сон», «До братів-засланців»).

Коли 1914 року було заборонено вшанування пам'яті Шевченка, письменник у відозві, написаній з цього приводу, висловлює глибокий протест і обурення ганебними діями царизму. Не дивно, що в 1915р. поліція розшукує «політично підозрілу особу» Панаса Мирного.

В зв'язку з тим, що письменник, не бажаючи ускладнювати свої службові стосунки, весь час конспірувався, його особа для широких кіл читачів, і для офіційних властей була таємницею. Та справа ще й в тому, що Панас Мирний, як людина виключної скромності, вважав, що треба дбати не за популярність своєї особи, а за працю на користь народові. Вже незадовго до смерті в листі до знайомого І. Зубковського він просить не розкривати його псевдоніма: «Хотя многие мои знакомые знают, кто такой Панас Мирный, но я за жизни своей не хотел бы рекламировать своей фамилии, серьезно считая себя недостойным тех прославлений, какие создались вокруг имени Мирного»

Після загибелі в Першій світовій війні старшого сина Віктора і мобілізації до діючої армії середнього сина Михайла письменник перебував у пригніченому стані. У 1918 р. за його участі в Полтаві було організоване видавниче товариство «Зірка», яке друкувало книжки для школярів. Помер Панас Мирний 28 січня 1920 року. Поховано його в Полтаві. В будинку, де жив письменник з 1903 року, утворено літературно-меморіальний музей. У 1951 році в Полтаві урочисто відкрито пам'ятник письменникові.

2. Характеристика твору "Хіба ревуть воли, як ясла повні?"

Твір «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» -- перший в українській літературі соціально-психологічний роман, у якому життя та боротьба українського селянства проти соціального гноблення напередодні та під час реформи 1861 р. подається через розкриття психології Чіпки Варениченка, його думок, прагнень і переживань. У ньому знайшли відображення чимало соціальних, національних, історичних, побутових проблем. Але весь твір пронизують болісні роздуми автора над співвідношенням у житті світлих та темних сил. Твір має своєрідну і складну композицію. Це зумовлено винятково широкими хронологічними рамками зображення життя. Автори, заглибившись в історію українського села, почали розповідь від часів зруйнування Запорізької Січі та офіційного закріпачення українського селянства. Ще роман цікавий тим, що має кілька сюжетних ліній: рід та життя Чіпки; рід та життя Максима Ґудзя; Грицько і його дружина; пани Польські; історія села Пісок. Ці лінії розвиваються на тлі суспільно-історичних подій: то окремо, то перетинаються і виплітають загальний сюжет твору.

Композиція роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», його сюжет підпорядковані головному завданню -- розкрити соціально-психологічні мотиви протесту селянства, зокрема Чіпки, показати причини того, чому розумна, енергійна й здібна людина стає на шлях розбою.

Роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» мав ще й інший авторський заголовок -- «Пропаща сила». Хоч постав він із цензурних міркувань, але цілком виражав авторську ідею. У ній ключ до розуміння і художнього задуму загалом і зокрема центрального персонажа твору, якого письменник змалював у всій суперечливості характеру, у всій складності його бентежної долі. У ній -- роздуми художника про нереалізовану, «пропащу силу» людини, яка народжена була для справ, можливо, значних і прекрасних, але яка так і не розкрилася в своїх потенційних якостях і можливостях.

Наскрізним образом роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» є образ Чіпки Вареника. При всій індивідуальній своєрідності, винятковості це один із найтиповіших образів української дожовтневої літератури. У його створенні найповніше розкрився величезний літературний талант Панаса Мирного.

Споконвічно точиться на землі боротьба між добром і злом, якій не видно кінця. І поле тієї боротьби -- людська душа. Не випадково центральний персонаж твору Чіпка Варениченко -- людина складної долі й не менш складної натури. Напевно, ніщо так яскраво не ілюструє авторських роздумів над співіснуванням добра і зла у людській природі, як борсання сильної людини між цими двома протилежними началами.

Чіпка: «ніс у серці гірке почуття ненависті на долю, що поділила людей на хазяїна й робітника"; не вірить у справедливість, бо "немає правди між людьми"; борець за правду і справедливість, який перетворюється на розбійника та пропащу силу; вірний у дружбі; сміливий, безбоязний бунтар; терплячий; вольовий; наполегливий.

Кожен епізод життя Чіпки, рисочка характеру, портретний штрих допомагають краще уявити цього сильного, розумного й талановитого чоловіка, який міг би принести багато користі людям, а силою соціальних обставин став розбійником-каторжником. Такий Чіпка Варениченко. Розумний від природи, кмітливий, працьовитий, гордий, він гостро переживає соціальну несправедливість. У житті йому зустрічалося небагато хороших людей: баба Оришка, дід Улас, Галя. Більше ображали: батько покинув, у дитинстві з ним ніхто не спілкувався, звідусіль знали и цькували, землю відібрали, вигнали із земства, навіть мати в дитинстві лаяла й била, зриваючи злість за своє невдале заміжжя, тяжку працю та злидні. Тому ще з дитинства Чіпка прагнув помсти. Спочатку були горобці, потім багатій Бородай, який побив за непослух, потім пан, який привласнював плоди селянської праці. Раз ставши на шлях злодійства, розбою, пияцтва, Чіпка вже не зміг від нього відмовитись.

Були в його житті й світлі моменти -- знайомство й одруження з Галею, господарювання на землі, вибори в земські гласні. Дружина й мати своєю любов'ю деякий час утримували Чіпку від темних справ. Але нові несправедливості та лихі друзі підштовхнули його до остаточного падіння, кривавого розбійництва. Хоч Нечипора називали стихійним бунтарем, борцем за соціальну справедливість, але нічим не можна виправдати його злочину, коли він убив сторожа, вирізав разом зі своїми співучасниками мирну сім'ю хуторян. Такий життєвий вибір зробили свого часу й батько Галі Максим та його дружина Явдоха. Іншими шляхами пішли Грицько, Христя, Галя. Грицько, такий самий сирота й бідняк, як Чіпка, зумів заробити грошей, купити землю й чесно господарювати на ній. Галя, дружина Чіпки, була «розбишацькою дочкою». Але вона ненавиділа крадене багатство, засуджувала батьків, відмовляла від злодійства Чіпку.

Ставши розбійником втілює у собі образ революціонера, бунтаря, який кривавими методами хоче створити нове справедливе суспільство. Чіпка вважає свої вчинки справедливими: відбирає в багатих те, що належить йому. У хвилини тверезості Варениченко осуджує себе, але, на жаль, тільки протягом хвилин. Зло, неправда, жорстокість, глузування, знущання -- все те, чого було так багато у його житті, заставляли Чіпку кривдити інших. І з борця «за правду» він сам перетворився на злочинця, став «пропащою силою». Якби він зміг побороти в собі бажання помсти, він став би позитивним героєм, прикладом, що треба боротися за себе, але мирним шляхом.

Таким чином, внутрішня масштабність роману, його проникливий психологізм, філософія - це говорить про появу в українській прозі нового типу епічного полотна, відмінного багатьма жанровими якостями від зразків, створених не тільки раніше, а й одночасно з ним.

Своїм романом Панас Мирний прагне застерегти нас від помилок, вчить бути пильними, виховувати у собі силу волі. Людина повинна стати стійкою і врівноваженою, інакше, потрапивши у вир життя, може перетворитись на «пропащу силу», як це сталося із героєм твору.

3. Характеристика повісті «Лихі люди»

Повість «Лихі люди» Панас Мирний написав 1875 р. В Росії цензура заборонила друкувати іі. Вперше вона була надрукована в 1877 р. за кордоном в Женеві. На Україні цей твір побачив світ у 1918 р., в м. Полтаві під назвою «Товариші».

Письменник розповідає в ній про життя, погляди і поведінку різних представників тогочасної інтелігенції. Одні з них зображені як захисники інтересів народу. Це Телепень і Жук. Вони належать до демократичного табору. Інші ж, навпаки, показані як прибічники системи (царизму, поміщиків і капіталістів). Саме такими є Шестірний і Попенко. Події, зображені в повісті, відбуваються після скасування кріпацтва в 1861 р. і розгортаються на тлі широкої картини соціального життя народу.

4. Образи повісті

Одна з особливостей змалювання дійових осіб у цьому творі -- Телепня, Жука, Шестірного, Попенка -- полягає в тому, що письменник простежує за їх поведінкою, починаючи з шкільних років аж до того часу, коли вони стали на шлях самостійного життя. Автор показав, як поступово змінювалися їх звички, прагнення і погляди на життя народу, як колишні шкільні товариші стали політичними ворогами.

4.1 Петро Телепень

Демократичні переконання Телепня, які привели його на шлях служіння народу, почали складатися ще в юнацькі роки. В дитинстві він був слухняним і працьовитим, щирим та лагідним. Він прагнув добре вчитися, мріяв допомагати батькам після закінчення школи.

Велике значення в житті Петра Телепня мала дружба з Тимофієм Жуком, з яким він вчився в одній гімназії. Під його впливом Петро Телепень починає замислюватись над причинами тяжкої долі простого народу. Разом з Жуком він читає заборонені царським урядом книжки про кращий суспільний лад. Найбільший же вплив на формування переконань Телепня мали страхітливі картини злиднів і безправ'я народу, які він скрізь спостерігав.

Зблизившись з передовими студентами Київського університету, які прагнули знищити несправедливий суспільний лад, він вирішив стати письменником, щоб своїми творами будити в читачів співчуття до пригноблених.

Потрапивши за свої твори і зв'язок з революціонерами до в'язниці, Телепень і тут залишився вірним своїм ідейним переконанням, не видав своїх ідейних спільників, не став на коліна перед ворогом: він відмовляється відповідати на запитання прокурора. Але доведений нестерпними тюремними умовами до відчаю, він психічно захворів і покінчив життя самогубством.

Телепень зображений письменником як людина чесна, до кінця віддана народові. Перед самою смертю він висловлює віру, що прийде час, коли виростуть нові революційні сили, які переможуть у боротьбі за щастя народу.

4.2 Тимофій Жук

Жук показаний письменником як борець проти системи за кращу долю народу. Демократичний світогляд його сформувався в основному вже в гімназії. Тимофій чесний, справедливий, щирий і співчутливий до горя інших. Глибоку відразу і ненависть викликають у нього егоїзм, лицемірство і підлабузництво, які заохочувалися в гімназії.

Виключений по доносу Шестірного з гімназії, Тимофій пориває з своєю дворянською родиною і йде в народ, щоб разом з ним працювати і боротися за краще життя.

Близьке знайомство із злиденним і безправним життям народу, тяжка праця на фабриках і заводах, на панських ланах, на баржах, в рибальській артілі загартували Жука і викликали в нього ще більшу ненависть до поміщиків і капіталістів. Під час зустрічі з Петром в рибальській артілі під Києвом він доводить Телепневі, що одним поширенням освіти і гуманних ідей не можна визволити народ від визискування.

На думку Жука, боротьбу за визволення народу не можна відкладати на майбутній час і чекати, поки живе слово проб'є закам'янілі душі панів. Народ може здобути свої права лише силою, боротьбою проти царизму. «Не можна просьбою,-- говорить Жук,-- бери силою! Бийся! борися,-- а бери, добувай!» Ці висловлювання Жука мають виразний революційно-демократичний характер. Вони співзвучні революційному заповітові Т. Г. Шевченка: «Борітеся -- поборете!»

Основною рисою Жука є глибока ненависть до існуючого ладу, безмежна любов до пригноблених і прагнення принести їм якнайбільшу користь. Воля Жука до боротьби незламна. Потрапивши до в'язниці, він не занепадає духом. Тюремникам не зламати його прагнення до боротьби за кращу долю народу: крізь тюремні грати рветься на волю його пісня.

Жук глибше, ніж Телепень, розуміє питання суспільної боротьби. Він набагато активніший, стійкіший і послідовніший, ніж його друг і товариш. Таким особливостям характеру Жука відповідає його мова, сповнена тепла і ласки у зверненні до друзів, у висловленнях про народ і просякнута гнівом і ненавистю до ворогів.

Життя і діяльність Жука і Телепня є типовими для демократичної інтелігенції 70-х років XIX ст.

Образи Жука і Телепня протиставлені в творі сатиричним образам їх колишніх шкільних товаришів, а згодом політичних ворогів Шестірного і Попенка, цих справжніх «лихих людей».

4.3 Шестірний

Ще в початковій школі та в гімназії складалися основні риси характеру цього представника царської влади. Він уже в школі кривдить своїх товаришів, ставиться до них з презирством, запопадливо вислужується перед начальством гімназії. Йому ненависні прагнення інтелігенції безкорисливо служити народові, боротися за його кращу долю. Шестірний - підлий, лицемірний донощик, шпигун. За його доносом виганяють Жука.

Закінчивши привілейовану школу правознавства Шестірний стає помічником прокурора! І веде жорстку боротьбу проти «лихих людей», ворогів царського самодержавства. Шестірний з презирством та зневагою ставиться до трудящих. Він байдужий до горя і страждань народу. Ведучи справу Телепня, його колишнього товариша по гімназії, Шестірний мріє про вищу посаду й ордени.

Важливу роль у характеристиці Шестірного відіграють його портретні риси. Автор неодноразово підкреслює, що в Шестірного зелені, жаб'ячі очі, які часто загоряються хижим вогнем, його обличчя, з вищиреними білими зубами є символічним узагальненням образу хижака-ката, душителя визвольних змагань народу.

Характеристику Шестірного доповнює його мова. Свою підступність і жорстокість він намагається приховати вдаваною ввічливістю. Прибувши в тюремну камеру для допиту Телепня, він з солодкою інтонацією в голосі звертається до в'язня: «Чего вы стоите? Садитесь... Расскажите нам все, что вы знаете по этому делу, по которому мне пришлось с вами в таком печальном месте встретиться...» і далі: «Вы отказываетесь от чистосердечного сознания? Вы отодвигаете руку товарища, которая, может быть, что-нибудь и сделала для вас?»

Як видно з твору, так він нічого і не зробив для полегшення долі Телепня. Його слова про «руку товарища» виявилися справжнім лицемірством.

4.4 Григорій Попенко

Поведінка Попенка під час навчання в школі уже свідчила, що з нього не вийде справжньої чесної людини. Він обманює своїх батьків, своїх товаришів. Бере участь у пиятиках, різних витівках і бешкетах бурсаків. Попенко далекий від високих ідеалів. Усі його мрії не йдуть далі бажання одержати вигідну попівську посаду та одруження з багатою попівною.

Попенку чужі прагнення демократичної молоді нести знання в народ. Він вважає, що селянинові освіта не потрібна, бо «мужик поки ще темний, то і в бога вірує, а вивчиться -- він і церкву забуде, а про батюшку -- поминай, як звали! Прийдеться йому, коли-не з голоду здихати, то над сухарем давитися; та ще й з поученій твоїх він наглумиться».

Вся огидність цього мракобіса і шкурника, тюремного попа виявляється під час його розповіді ватазі картярів про трагічну загибель замученого в тюрмі Телепня, свого колишнього товариша. В його розмовах часто зустрічаються слова з релігійної термінології: «Хай мене хрест поб'є, свята блискавка запалить» та ін., які він облудно вживає.

Вживання автором при характеристиці Попенка синонімічних слів -- реготом -- замість «сміхом»; поплівся -- замість «пішов»; запихався -- замість «їв» та ін. посилює сатиричне змалювання цього образу.

мирний письменник повість

5. Особливості композиції повісті «Лихі люди»

Композиція - побудова літературного твору, розміщення і зв'язок окремих його частин. Складовими частинами твору, в яких розкривається його ідейний зміст, є події, змалювання переживань, настроїв і думок дійових осіб, авторські характеристики персонажів, різні відступи,описи природи, обстановки тощо. Композиція допомагає краще сприйняти зображену письменником картину життя, сприяє усвідомленню ідеї твору.

У повісті «Лихі люди» в ряді пов'язаних між собою подій, картин, сцен, відступів, описів яскраво змальовано боротьбу демократичної інтелігенції проти системи та її прибічників з середовища реакційної інтелігенції. Побудова повісті відповідає її змісту та ідеї.

Панас Мирний майстерно користується засобами контрастного зображення явищ життя. На початку повісті автор змальовує барвисту, життєрадісну картину погожого літнього ранку, який протиставляє похмурий образ тюрми, що тільки одна не раділа, зустрічаючи день. Тюрма протистоїть всьому радісному, живому, світлому. Вона символізує Царську Росію - «тюрму народів», де переслідували благородних борців за права і волю народу. Сюди, в тюрму, і потрапляє головний герой повісті письменник Петро Телепень.

У наступних розділах через спогади і сни Телепня або у формі авторської розповіді розкривається зміст та ідея повісті, характери дійових осіб, змальовано картини злиденного життя, боротьбу революційних демократів за кращу долю народу. В повісті показано, як Шестірний і Попенко стали прибічниками царизму, ворогами борців за інтереси народу.

Світлі спогади Телепни про життя на волі, раз у раз перериваються тяжкими переживаннями героя, які викликані гнітючими обставинами ув'язнений його в тюрмі.

Важливе місце в творі посідають ліричні відступи, пейзажі, описи обставин, в яких діють персонажі. Пейзажі тісно пов'язані із змальованими в повісті подіями, переживаннями і пасі роями героїв та їхніми вчинками. Картини чудової природи здебільшого контрастують з тяжким життям, нестерпним становищем гнобленої людини.

У композиції повісті «Лихі люди» визначне місце належить епіграфу, взятому письменником з творів Т. Г. Шевченка:

І день іде, і ніч іде.

І, голову схопивши в руки,

Дивуєшся, чому не йде

Апостол правди і науки?

Епіграф поглиблює ідею повісті, відповідає її змісту. Словами Жука автор говорить, що новий день, нове життя трудящих не прийдуть самі собою, що за них потрібно боротись.

Размещено на Allbest.ru