Наратологічні стратегії футуристичної прози на матеріалі творів Л. Скрипника "Інтелігент", М. Йогансена "Подорож ученого доктора Леонардо…" та Г. Шкурупія "Двері в день"

Прикладом цього може стати роман “Двері в день”, який був написаний у 1929 р., де автор, як вважає критик-сучасник Леонід Смілянський, “зробив механічну суміш літературних чи близьких до літератури форм: сценарію, репортажу, стенограми лекції, публіцистики”. Це втілилось у своєрідній наратологічній стратегії, яка проявилась на певних наративних рівнях та інстанціях.

Поперше слід розглянути таку інстанцію як наратор.

Для того, щоб визначити місце наратора у тексті, його точку зору, необхідно дослідити таку інстанцію оповіді, як час викладення подій. Як відомо, будь-який наратор не може розповісти свою історію, не прив'язуючись до певного часу: теперішнього, минулого чи майбутнього, у зв'язку з чим розрізняють нарацію послідовну (розповідь про минуле), одночасну (розповідь про теперішнє) та включенну (розповідь між моментами дії). Роман “Двері в день” належить переважно до першого типу, де оповідь ведеться від третьої особи. На перший погляд визначення часу не є важливим для нас, однак тут характерною рисою є те, що різниці між моментом події і моментом комунікації з читачем підкреслено не має, абстрактний автор у романі не дає оцінку подіям з перспективи майбутнього, не датує події. Хоча автор і володіє широкими знаннями, він не грає зі своїм героям, як лялькар у театрі. Внутрішні монологи головного героя роману Теодора Гая цілком зрозумілі, і абстрактному читачу не потрібні додаткові коментарі. Тому досить важко визначити точку зору в романі. Однак та сама гра з літературними формами викладу історії (чи дієгезесу) дає нам підстави визначити точку зору як “погляд ззаду”, тобто нульова фокалізіція.

Окрім цього автор грає і з композицією роману, включаючи в оповідь про Теодора Гая, історію давньої людини, молодого хлопця, якого так само звуть Гай. Такий прийом дає нам змогу розділити перші два рівні нарації: історію, на рівні якої трапляються події, та дискурс, що розповідає ці події. В тексті час прямо не вказується. На самому початку перед нами з'являється зрілий чоловік, який вже має свою родину, дім. Відмовившись від звичайної форми оповіді, автор ретроспективно показує нам молодість свого героя, вводить стенограму лекції, завдяки якої ми і дізнаємося приблизний час подій головної лінії оповіді, описує певні деталі з минулого, що неодмінно з'являться наприкінці роману, як от стара заблякла картина із глави “Річ”. Такі неспівпадіння часового порядку дискурсу з порядком історії Ж. Жанетт назвав анахроніями, які бувають двох видів: аналепсис (будь-яка згадка події постфактум, яка передує тому місцю історії, де ми знаходимось) та пролепсис (випереджаюча оповідь про будь-яку більш пізню подію). У романі найбільш уживаними є аналепсиси, які виконують не тільки інформативну функцію (характеристика друзів Гая, його батька, історія знайомства головного героя з майбутньою дружиною). Так функція контрастного порівняння дає нам можливість порівняти характер дієвої особи на різних етапах життя. Читача ніби змушують порівняти молодого, впевненого у собі Теодора Гая, захисника вітчизни, зразкового сина і друга з не на що не здатним зрілим чоловіком, до якого не має інтересу ані навколишнє середовище, ані власна жінка. Також аналепсиси виконують романі функцію психологічного коментаря до вчинків головного героя. Завзятий хатній будівник, який вірив у світле майбутнє для себе і суспільства, “він потрапив у полон до своєї власної жінки і непомітно для себе загруз у ньому” [33; с.84]. Відбувся злам у психіці героя. Однак введена автором історія про первісну людину, Гая-дикуна, дає нам надію, що герой ще має сили на відновлення. Символом цього стає та сама Річ, картина боротьби двох чудовиськ. Більш того дослідниця Ольга журенко зазначає, що ця картина “стає своєрідною кладкою для переходу від світу реального до світу віртуального, а також “від “зовнішньої” до “внутрішньої” точки зору і навпаки”” [9]. У певні моменти психологічних переживань героя наратор зрівнюється зі своїм героєм, чи навіть говорить менше за свого персонажа.

Отже, на зважаючи на те, що нарація роману “Двері в день” характеризується неспівпадінням часу дискурсу та історії, еволюція характеру героя простежується досить чітко, чому сприяють поліфункціональна аналептична оповідь.

Окрім цього в романі “Двері в день”, як і в класичному, існують такі наративні рівні як дієгетичний, екстрадієгетичний та метадієгетичний (за Ж. Жанеттом).

Дієгетичний рівень є рівнем, на якому відбувається виклад історії. Саме на ньому функціонують всі персонажі. В романі Гео Шкурупія це історія Теодора Гая, до якою включена історія і Гая-дикуна, бо, як ми дізнаємося майже наприкінці роману, це був авторський прийом сну чи видіння.

На екстрадієгетичному рівні з'являється наратор. Хоча подекуди він майже не помітний, імпліцитний читач відчуває його в іронії, метафорах та порівняннях. Так автор описує джаз-банд у пивній тестя Теодора Гая Степана Терещука: “Хворий на пропасницю, він тремтів і здригався. Хворий на подагру, він похитувався на кволих, тонких ногах, впинаючись котячим криком і нявканням…” [33, с.21]. Читач розуміє, що це не тільки зображення гурту, однак і того середовища, де опинився герой, точніше, де він знаходиться на початку роману.

На цьому ж рівні функціонує і фокалізатор. За Мике Бал, він знаходиться між наратором і актором (дійова особа: персонаж або оживлений предмет) та обирає, під яким кутом зору демонструвати нам події. Як вже було зазначено вище, в романі “Двері в день” має місце переважно нульова фокалізація.

Метадієгетичний рівень демонструє історію в історії. Так автор у в романі декілька раз водить сновидіння, перше з яких Теодор Гай бачить у пивній. Однак це не просто сон. Це змодельоване самим Гаєм його життя. Абстрактний автор робить із свого героя наратора так, що тільки коли Гай прокидається, читач розуміє фіктивність цієї історії, усвідомлюючи ту високу майстерність, з якою був зроблений монтаж “ральної” дійсності та “уявної”.

До цього рівня відносяться розміркування героя Шкурупія. Візії, що ми знаходимо в однойменній главі 23 “Двері в день”, є яскравим прикладом цього. “Гай вже намацав у кишені рівний метал зброї і сильно стис його, відважившись на помсту” [33, с.158], однак сплеск музики джаз-банду повернув його в реальність. Як зазначають дослідники, автор вводить подібні елементи для того, щоб зобразити внутрішню реакцію персонажа на зовнішній подразник. У даному випадку це реакція Теодора Гая на чуже для нього середовище і на своє нікчемне, бездіяльне існування.

Окрім візій, сюди відносяться і мрії героя, чи то майбутні плани (омріяна подорож Гая до Дніпрельстану, яка буде для нього тими самими “дверима в день”), чи то певні утопічні ідеї (розмірковування Гая про світле майбутнє Вітчизни).

Аналіз роману Гео Шкурупія “Двері в день” з точки зору наративних рівней та інстанцій дає можливість стверджувати, що не зважаючи на складне переплетення сюжетів, часом репортажне викладення подій, зміну “точки зору” та фокалізіції, роман не є деструктивним. Хоча критики (Є. Старинкевич, М. Якименко, Ф. Якубовський) свого часу відзначили багато недоліків в романі, пов'язаних, перш за все, з вирішенням проблемних питань та подекуди занадто натуралістичним зображенням персонажів, цінність роману полягає в оригінальній наративній моделі, яка була направлена на розкриття психології персонажа.

Висновки

Результатом роботи стало досягнення поставлених завдань і, отже, мети.

В роботі були досліджені шляхи розвитку література першої третини ХХ ст., яка пройшла своє переродження, стала на вищий ступінь свого розвитку. З'являються нові стильові течії та напрямки, відбувається процес активного жанрового синтезу в прозі, зокрема в романістиці. Все це пов'язане перш за все з принципово новим розумінням мистецтва і його співвідношення з людським буттям. Одним з найяскравіших прикладом цього став “лівий” роман.

Дослідженні засади наратології як провідного методологічного підходу у сучасній гуманітаристиці дали змогу по новому подивитися на творчість письменників футуристів, виявити певні характерні стратугії з погляду теорії розповіді. Адже як метод дискурсу наратив виступає у ролі чинника, за допомогою якого відбувається організація переживання соціального, біографічного часу. Це й дає можливість читачу, за думкою Н. Ісак, зрозуміти сутність будь-якого твору, як продукт творчого мислення автора, котрий репрезентує ті сюжети, які притаманні його історичній епосі.

Внаслідок аналізу романів Л. Скрипника “Інтелігент”, М. Йогансена “Подорож ученого доктора Леонардо…” та Г. Шкурупія “Двері в день” були встановлені характерні риси експериментальних прозових творів, а саме “монтаж”, як засіб концентрації на рації, введеня наратора-режисера, що підкреслювало всевладне ставлення до своїх героїв, авторські ремарки, як спроба автора-деміурга встановити контакт з імпліцитним читачем та інші.

Однак кожен з досліджених романів має свої специфічні наратологічні прийоми.

Так структурна організація роману “Інтелігент” полягає у специфічній взаємодії між реальністю та автором, основною наративною стратегією Л. Скрипника є модель повіствування “я-оповідь”, яка проявляється у відповідних авторських модифікаціях та нараториальній точці зору.

У пригодницькій повісті М. Йогансена “Подорож ученого доктора Леонардо…” простежується злиття таких інстанцій, як абстрактний автор і фіктивний наратор, що вилилось у своєрідну оповідну структуру та композицію.

Аналіз роману Гео Шкурупія “Двері в день” з точки зору наративних рівней та інстанцій дає можливість стверджувати, складне переплетення сюжетів, часом репортажне викладення подій, зміну “точки зору” та фокалізіції є проявом неспівпадіння часу дискурсу та історії, хоча й еволюція характеру героя простежується досить чітко, чому сприяють поліфункціональна аналептична оповідь.

Література

Агеєва В. Поетика парадокса: Інтелектуальна проза Віктора Петрова-Домонтовича. - К.: Факт, 2006.- 432 с.

Бабишкін О. Кіноспадщина Юрія Яновського. - К.: Мистнцтво, 1987. - 141 с.

Барт Р. Введение в структурный аналіз повествовательных текстов // Зарубежная эстетика и теория литературы ХIХ-ХХ вв.: Трактаты, статьи, эссе. М.: МГУ, 1987. 512 с. - С.: 387-422.

Барт Р. S/Z Пер. с фр, 2-е изд., испр. Под ред. Г. К. Косикова. -- М.: Эдиториал УРСС, 2001 -- 232 с.

Бернадська Н. Теорія роману як жанру в українському літературознавстві: Автореф дис. док. філол. Наук: 10.01.06: - Київ, 2005. http://disser.com.ua/content/32032.html

Боярчук О. Експерементальна проза 20-их років ХХ століття: жанрово-стильові модифікації (В. Домонтович, А. Любченко, М. Йогансен): Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.01.01: - Київ, 2003. http://disser.com.ua/contents/3569.html

Васьків М. Український футуристичний роман // Вісник Запорізького державного університету. - Запоріжжя. - 2001.? № 4. - С. 1-6

Греймас А.-Ж., Круте Ж. Семиотика. Объяснительный словарь теории языка // Семиотика. Сост., вступ. ст. и общ. ред. Ю.С. Степанова. М.: Радуга, 1983 - 550 с.

Женнет Ж. Повествовательный дискурс [Discours du rйcit] // Женнет Ж. Фигуры. Т. 2. М., 1998. С. 60-- 280

Журенко О. Модерні тенденції української романісики 20-х рр ХХ ст.: Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.01.01: - Київ, 2003. http://disser.com.ua/contents/4586.html

Ільннцькнй О. Український футуризм (1914-1930). Переклала з англійської Рая Тхорук. - Львів: Літопис, 2003. - 456 с.

Іванова Н. Роль інтелектуалізації письма у розвитку межових форм літератури (культурний процес початку ХХ ст.)

Ісак Н. Наратив як засіб ідентифікації особи // Мультиверсум. Філософський альманах. - К.: Центр духовної культури. ? 2006. ? № 52

Ильин И. Постмодернизм. Словарь терминов. - М.: Интрада, 2001. - 384 с.

Йогансен М. Подорожі вченого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швайцарію http://www.ukrcener.com

Корман Б. Изучение текста художественного произведения. - М.: Наука, 1972. - 218 с

Ланський М. «Лівий роман»// Нова генерація 2. - 1927. - С. 38

Літературознавчий словник-довідник / За ред. Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. ? К: ВЦ «Академія», 2006. ? 752 с.

Лопатинський Ф. Другий лист до мого приятиля-сценариста // Нова генерація 7. - 1928.- С. 8.

Лотман Ю.М. Структура художественного текста // Лотман Ю.М. Об искусстве. - СПб.: «Искусство - СПБ», 1998. - С. 14 - 285.

Лукач Г. Рассказ или описание // Литературный критик. - 1939. - № 8. http://mesotes.narod.ru/lukacs/rasskazopisanie.htm

Матвієнко С. Децентрація тексту як гра з читачем ("Подорож ученого доктора Леонардо..." Майка Йогансена) // Магістеріум. - 1999. - Вип. 2. - С. 18-24.

Палій О. Романи Мілана Кундери: проблематика, поетика, наративні стратегії: Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.01.03: - Київ, 2005. - …с.

Руденко М. Персонажна нарація в новелістиці Миколи Хвильового // Вісник. Львів. УН-ТУ. - 2004. - Вип. 33. Ч. 1. ? С. 57-65

Сеник Л. Прозові пошуки українських футуристів 20-х років: „лівий” роман // Записки наукового товариства імені Т. Шевченка. - 1990. - Том ССХХІ.- С. 123-135

Скрипник Л. Інтелігент. http://slkd.com.ua

Теорія літератури. Компаративістика. Україністика: Збірник наукових праць з нагоди 70-річчя професора Романа Гром'яка // Studia methodologica. - Тернопіль: Підручники і посібники, 2007. - Вип. 19.

Трубина Е. Нарратология: основы, проблемы, перспективы: материалы к спецкурсу. ? Екатеринбург: Изд-во Ур. ун-та, 2002. - 103с. http://www.narrative.narod.ru/archive.htm

Тюпа В. Нарратология как аналитика повествовательного дискурса (“Архиерей” А. П. Чехова). - Тверь, 2001. - 58 с. http://narratology.at.ua/load/1-1-0-34

Тюпа В. Очерк современной нарратологии. - М.: Критика и семиотика, 2002. - Вып. 5. - С. 5-31.

Успенский Б. Поэтика композиции. - СПб.: Азбука, 2000. - 352 с.

Цимбал Я. Творчість Майка Йогансена у контексті українського авангарду 20-30 років.: Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.01.01: - Київ, 2003 р.

Шмид В. Нарратология. - М.: Языки славянской культуры, 2003. - 312 с.

Шкурупій Г. Двері в день // Вибране. - К.: Радянський письменник, 1968. - 328 с.

Шкурупій Г. Реконструкція мистецтв // Авангард: Альманах пролетарських митців нової генерації. - 1930. - № 8. - С. 7

Що таке наратологія? (огляд концепцій) Studia methodologica. - Тернопіль: ТДПУ, 2005. - Вип 16. - С. 29-46.

Элиаде М. Миф о вечном возвращении / Пер. с фр. Е. Морозовой, Е. Мурашкинцевой. - СПб.: Алетейя, 1998 р. http://chronarda.ru//phoebus/sub/retern.php

Abbott H.-Porter The Cambridge introduction to narrative // Cambridge University Press, 2002 http://narratology.at.ua/load/2-1-0-18

Chatman S. Coming to terms. - Ithaca and London: Cornell University Press, 1990. - 241 p.

Gliserman M. The language and The Body of The Text. University Press of Florida, 1996. - 196 p.

Lubbock P. The craft of Fiction. - New York: C. Scribner's, 1921. - 277 p.

Размещено на Allbest.ru