Основні віхи життєпису Валер’яна Підмогильного

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО OСВІТИ І НАУКИ

МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ ДРУКАРСТВА

Кафедра книгознавства та комерційної діяльності

Контрольна робота

З дисципліни «Історія українського літературного процесу»

Тема: Основні віхи життєпису Валер'яна Підмогильного

виконала:

студентка групи ЗР-21

Філатова Анастасія

Львів - 2012

ПЛАН

Сім'я та дитинство автора

Юність. Перші оповідання

Студентські роки

Життя у Києві

Переїзд до Харкова, арешт та останні роки життя

Список використаної літератури

СІМ'Я ТА ДИТИНСТВО АВТОРА

Валер'ян Петрович Підмогильний народився 2 лютого 1901 року в селянській родині у великому степовому селі Чаплі, Новомосковському повіту, під Катеринославом ( зараз Дніпропетровськ) . Село виросло з колишнього хутора давнього запорізького займища на землях низовиз козаків Кодацької паланки. Очевидно від тих далеких пращурів заклалося генетичне ядро майбутньої неординарної особистості. Найперш, на формування його характеру мала вплив мати - малоосвічена селянка, яка все життя працювала коло землі. Вона, за переказими старожилів, відзначалася природженим розумом, тактовністю, делікатністю й суворою гідністю .

Від матері у майбутнього письменника добірна та розмаїта мова, органічна й глибока любов до історії рідного краю. Потяг до минулого поглибився пізніше завдяки знайомству зі славетним істориком Запоріжжя академіком Д. Яворницьким, до музею якого часто заходив Валер'ян, коли вже вчився в училищі. Валер'ян з раннього дитинства виявляв допитливість, мав добру пам'ять, схильність до навчання. Ще в церковно-приходській школі був постійним читачем вчительської бібліотеки, сам пробував віршувати й писати щось подібне до оповідань. Батько, вибившись у конторщики економії, графа I Воронцова-Дашкова, власністю якого були Чаплі, докладав зусиль, щоб діти здобули освіту, «йшли в науку», коли вже так доля судила. Запрошував до них навіть учителя французької мови, який приходив у сім'ї високопоставлених службовців. Ті зусилля не пішли намарне. Старша донька Настя досконало оволоділа французькою - згодом, у повоєнний час понад двадцять років завідувала кафедрою іноземних мов у Харківському інституті електрифікації та механізації сільського господарства. Валер'ян у засвоєнні французької навіть обганяв сестру. А вже на початку 30-х років був визнаним авторитетом перекладацької школи на Україні.

ЮНІСТЬ. ПЕРШІ ОПОВІДАННЯ

Після початкової сільської школи, дев'ятирічного вундеркінда віддають до Катеринославського училища, де він мав провчитися сім років, здобуваючи знання переважно з точних дисциплін. Бо гуманітарні науки профілювали в класичних гімназіях. У біографічній довідці популярної хрестоматії «за 25 літ», яку підготували й випустили 1926 року М. Рильський та А. Лебідь, засвідчено про В. Підмогильного: «Писати почав ще в середній школі, вміщаючи свої оповідання в шкільному журналі під псевдонімом «Лорд Лістер» (наслідок, як признається письменник, божевільного захоплення Пінкертонівською літературою, яка захоплювала підлітків своїм карколомним пригодництвом з усілякими змовами, привидами, вбивствами)». Перенаситившись уже тоді літературою трафаретного сюжету та «лакованих» однолінійних образів, В. Підмогильний у своїй творчості старанно уникав подібного.

У старших класах Валер'ян все більше навертається до класичної європейської (в тому числі й української й української та російської) літератури, а також філософії, котрі стали визначальними у його духовному формуванні. За деякими переказами, серед викладачів училища був і Петро Єфремов - літературознавець високої культури, широкої ерудиції. Очевидно, він чимало посприяв визріванню таланту В. Підмогильного, зокрема, в плані психологічного пізнання людини. Недарма одне з ранніх оповідань «Важке питання» (1917 р.), написане під час навчання в училищі, привертало увагу не одного з дослідників творчості В. Підмогильного.

Не може не дивувати, як шістнадцятилітній автор володіє художнім словом та осмислює духовний стан своїх однолітків. В Оповіданні «важке питання» розповідається про гімназиста Андрія, що боліснр вирішує біологічно невідворотне «важке питання»: як переступити поріг фізіологічного становлення «чоловічої зрілості». Тут уже в зародку вбачається концептуальне сприйняття світу, що стане домінантою творчого методу письменника: суперечності між людиною і зовнішніми обставинами, інстинктами природи та обов'язковою суспільною мораллю. Однак В. Підмогильний і не підозрював, що пізніше це сприймуть як опозицію до загальноприйнятих норм творчості. «Шістнадцятилітній письменник ніби не бачить того, що діється навкруги. Він розв'язує художньо «важке питання» юнацького віку в дусі Вайнінгера й Ведекінда й пише новелу під таким заголовком».

Те, що діялося навкруги, Валер'ян не лише добре бачив,а й відчував особисто. Російськомовне реальне училище, яке він закінчив на «відмінно» з усіх дисциплін, весною 1917 року стає першою школою з українською мовою викладання. Навчання продовжене ще на рік, аби випускники додатково освоїли українську мову, літературу, історію та географію України. У червні 1918 Підмогильний отримує тут свідоцтво з відзнакою, що дає йому право вступати до вищих шкіл.

СТУДЕНТСЬКІ РОКИ

Восени того ж року він повертається до Катеринослава, щоб стати студентом математичного факультету університету . Канікули не були згаяні і в творчому плані. За літо написано оповідання «Добрий Бог», «Гайдамака», «Пророк». Тут герої також є ровесниками автора. Вони бажають пізнати свою особистість, зрозуміти своє місце в світі.

В цей час Підмогильний ще нікому невідомий як прозаїк. Оповідання, каліграфічно переписані дрібним почерком, спокійно лежать в заповідній течці.

Хвилі громадянської війни перекочуються через Катеринослав. Місто не встигає звикати до нової влади: приходять на зміну один одному петлюрівці, денікінці, григор'євці, махновці, червоні…Навчання в університеті, як такого, немає. Доводиться шукати засобів існування - працювати то діловодом українського клубу, то в редакції військової газети. В 1919 році, коли почала вкорінюватися радянська влада, студент став викладачем математики в одній з шкіл міста, а водночас також секретарем секції художньої пропаганди відділу народної освіти.

З'явилася перша публікація - у Катеринославі почав виходити невеличкий літературно-науковий і педагогічний збірник «Січ». В першій книзі (вийшла навесні 1919 р.) було опубліковано два оповідання Валер'яна Підмогильного «Гайдамаки» і «Ваня». Останнє з названих вражало тонким проникненням у психіку семилітнього хлопчика, який переживає боротьбу зі своїм сумлінням.

У цій же збірці, у рубриці «Хроніка літератури і мистецтва» було повідомлено про те, що автор в найближчий час збирається видати перший том своїх оповідань.

У другому випуску «Січі» (осінь 1919 р.) містилося ще одне оповідання новобранця - «Старець» (про скаліченого робітника, який жебрає на вулиці й озлоблений за це на всіх у місті), яке засвідчило, що в українську літературу приходить зіркий художник, з високою культурою письма і тонким чуттям людської натури.

Саме з цієї новели починалась збірка оповідань, яка вийшла на початку наступного року в тому ж «Українському видавництві». Назва була проста - «Твори. Том 1». З неї було зрозуміло, що автор ще молодий. Насправді це був не том, а томик кишенькового формату на 168 сторінок. до нього увійшли оповідання "Старець", "Ваня", "Важке питання", "Пророк", "Добрий бог", "Гайдамаки", "На селі", "На іменинах", "Дід Яким", написані в 1917-1919 роках, переважно під час навчання в реальному училищі. Він став помітною ланкою у молодій українській прозі перших пореволюційних літ. Від решти книжок, що видавалися в той час, ця відрізнялася не тільки тим, що її автор був ще зовсім юнаком, а тим, що Підмогильний у цих дебют антських спробах творчості поволі, але неухильно виходив на шлях психологічного реалізму, який радянською ідеологією був рішуче перенесений «по той бік барикад». Декому такє здавалося зумисним відголоском декадентства та буржуазної культури. Та насправді, Підмогильного зовнішне сприйняття подій і явищ, навіть сюжетні проблеми, цікавили далеко не першочергово.

1921 року письменник одружується з донькою ворзелівського священика Катрею Червінською. Тоді ж створює цикл "Повстанці". Частина оповідань Валеріана Підмогильного друкується в катеринославській газеті "Український пролетар", весь цикл вийшов лише за кордоном. Уже в цих оповіданнях письменник "став на варті страждання людини", таким чином протиставивши себе майже всій молодій прозі, що піддалася ейфорії революційного романтизму з його сподіванням витворити нового індивіда. Не дивно, що ортодоксальні, соціально заангажовані критики поставилися до молодого письменника досить стримано. 

ЖИТТЯ У КИЄВІ

У Києві Підмогильний з головою поринає у вир тогочасного літературно-мистецького життя. Стає активним членом щойно створеного "Аспису" (Асоціації письменників). 1924 року ця організація трансформувалася в "Ланку", а з 1926 року носила назву "Марс" ("Майстерня революційного слова"), що стала, по суті, київською філією "Вапліте". "Ланка-Марс" об'єднувала багато талановитих київських літераторів, серед яких: Б. Антоненко-Давидович, М. Галчин, М. Івченко, Я. Качур, Г.Косинка, Т. Осьмачка, В. Підмогильний, Є. Плужник, Д. Тась (Могилянський), Б. Тенета, М. Терещенко, Д. Фальківський та інші. Як згадує Юрій Смолич "був Підмогильний якраз найдіяльніший і найенергійніший організатор згаданої "Ланки" (пізніше й "Марсу"), найвишуканіший авторитет поміж того кола письменників, яке ми, "гартовці", вважали сугубо попутницьким, навіть у якійсь частині право-попутницьким та не до кінця радянським". 
Валеріан Підмогильний працює також у редакції журналу "Життя й революція", який почав виходити з 1925 року. В період з 1921 по 1930 рік в часописах і колективних збірках друкуються його твори: "Собака", "В епідемічному бараці", "Військовий літун", "Історія пані Ївги", окремими виданнями - повість "Третя революція" (1924, 1925), оповідання "Син" (1925, 1930). 1924 року окремим виданням виходить збірка "Військовий літун". Усі вони ввійшли до найповнішої збірки письменника "Проблема хліба" (1927), яка перевидавалася й 1930 року. Більшість з цих оповідань присвячені приниженню людини перед "проблемою хліба" насущного, зокрема, це оповідання "Собака", "Проблема хліба", "В епідемічному бараці" (збірка "Військовий літун" 1924 р.), "Син". 

В новелах "Історія пані Ївги", "Військовий літун", "Сонце сходить" виведено постаті інтелігентів, чиї душі мучить провина за колись сите життя. Тогочасна критика, оцінюючи твори Валеріана Петровича Підмогильного, зазначала, що це "специфічно-інтелігентська література". При цьому під інтелігентом розуміли людину, якій властиві песимізм та скептицизм, яким не місце в пролетарському мистецтві. Варто зауважити, що примітивне, поверхове оспівування відданості народові й партії, догматичне слідування в письменстві ідеологічним принципам пануючої ідеології вважалося хорошим тоном справжньої "пролетарської" літератури; а будь-який ухил в бік символізму, психологічності образів героїв або поглибленого інтелектуального аналізу подій в художньому творі сприймалося як прояв "інтелігентщини", буржуазного націоналізму, або ж диверсії ворожого капіталістичного Заходу. 

Валеріан Підмогильний ще на початку літературної дискусії 1925-1928 років з тривогою зазначав, що справа не так у тезі Миколи Хвильового "Європа чи просвіта?", як у тому, що в літературі, як і в інших галузях життя, з'явився небезпечний тип "ура-комуніста", що продовжує "гопаківські традиції", орієнтуючись за будь-яких обставин винятково на примітивність свого мислення. За Підмогильним для української літератури особливо важливим мало стати продовження лінії інтелектуальної, філософсько-психологічної прози, що відродилась у творах Івана Франка, Михайла Коцюбинського, Ольги Кобилянської. 

Творчість Підмогильного досить розмаїта щодо тематики. Крім вищезгаданих оповідань про голод у пореволюційні роки на Україні, про взаємини привілейованої верстви суспільства з новим життям - це були чи не найсильніші твори з мистецького і психологічного боку в українській новелістиці. Але найістотнішою темою, яка по-різному варіюється у всій творчості письменника 20-х років, є тема "революції й людини". Тільки Валеріан Підмогильний бачив цю тему інверсовано: "людина й революція", а не навпаки, - як абсолютна більшість тогочасних письменників. 

Письменник добре розумів, що відповісти на питання, котрі поставали перед українською культурою й нацією загалом, можна лише зосередившись на найгострішій проблемі, в якій міцним вузлом перепліталися б усі ті питання. Це була проблема міста і села, взаємини двох класів, які найвиразніше окреслювали минуле й особливо сучасне життя народу в соціальному та національному аспектах. Найглибше це розкрито в оповіданнях "Третя революція" (1925), "Остап Шаптала" (1921) і в романі "Місто". 

У цьому романі письменник показав образ людини, в душі якої йде боротьба добра і зла. Цей твір утвердив критику в тому, що письменник "цікавиться не людством, а людиною". Навколо "Міста" завирували пристрасті: почали з'являтися рецензії та статті, влаштовувалися обговорення в студентських аудиторіях та робітничих колективах. Одних роман, як здобуток української прози, зацікавлював, окрилював; іншим видавався лише продовженням ідеологічних збочень автора у трактуванні теми "місто-село".

Все це відбувалося на тлі подій 1929 року, коли розпочався наступ на українську інтелігенцію вже з цілком політичним прицілом: ізолювати вихідців дореволюційної формації, що своїми "ідеалістичними" теоріями загальногуманістичного виховання заважали розквіту нової революційної культури. 

У квітні 1929 року ОДПУ організувало процеси над українськими націоналістами, спрямовані проти невеликих груп української інтелігенції. Протягом того ж року відбулися публічні процеси над українськими академіками. У липні було заарештовано 5 тисяч людей у справі вигаданої підпільної організації "Спілка визволення України" (СВУ)… У такій ситуації видається навіть дивним, що прізвище Валеріана Підмогильного не фігурувало на цьому процесі в ролі підсудного за книжку, в якій не показано "змички робітників і селян", та ще й головний герой - міщанин з куркульською ідеологією". Не зважаючи на нападки критики, Підмогильний пише новий роман "Невеличка драма", який за фабулою досить близький до "Міста". Критик А. Музичка у статті "Творча метода Валеріяна Підмогильного", опублікованій за кілька місяців після виходу "Невеличкої драми", відзначав: "Знову Підмогильний вживає свої методи, щоб у замаскованій формі забрати голос у таких справах, як національна політика радвлади (українізація), як боротьба за українську радянську культуру…". Це було не далеким від істини. Прозаїк справді "забирав голос" у проблемі національної політики, але не в замаскованій формі, хоча й бачив, чим обернулося це все для Миколи Хвильового, Миколи Куліша, Юрія Яновського. 

ПЕРЕЇЗД ДО ХАРКОВА, АРЕШТ ТА ОСТАННІ РОКИ ЖИТТЯ

Загальна атмосфера ставала дедалі гнітючішою. Підмогильного виводять зі складу редколегії журналу "Життя і революція", його твори майже не друкують. Однак він продовжує працювати. У 1931 переїжджає до Харкова. Проте й там протягом кількох років (1931-1934) йому вдається видати лише одне оповідання "З життя будинку". Тоді весь талант і енергію Підмогильний спрямовує на перекладацьку діяльність: випускає двотомник творів Дідро, трактат Карла Гельвеція "Про людину", бере активну участь у виданні 15-томника Оноре де Бальзака та 25-томника А. Франса. 
6 грудня 1934 р. в Заньківський будинок творчості приїхала схвильована дружина: "Учора в Києві заарештували Євгена Плужника… Треба тікати!" Сумнівів більше не було - забирали найближчих. Але втікати письменник нікуди не збирався. Через два дні, 8 грудня 1934 року, Валеріана Підмогильного заарештували. Інкримінували "участь у роботі терористичної організації, що ставила собі за мету організацію терору проти керівників партії". Слідство в Харкові й Києві велося в справі контрреволюційної боротьбистської організації, до якої, крім Підмогильного, були зараховані Є. Плужник, М. Куліш, В. Вражливий, В. Поліщук, Г. Епік, М. Любченко (Кость Котко), О. Ковінько, Г. Майфет - загалом 18 людей. На всіх допитах Підмогильний відповідав слідчим: "Винним себе не визнаю". Коли тиск посилився, написав офіційну заяву слідчому Блоку, в якій зазначив: "Беручи до уваги, що за Вашою заявою матеріал у моїй справі достатній для віддання мене до суду…, я даю таке сумарне зізнання: 

1. Ніколи ні до якої терористичної організації я не належав і не належу. 2. Ніколи ніякої терористичної діяльності я не проводив. 3. Про існування подібних організацій, про їхню діяльність або діяльність осіб, зв'язаних з ними, я ніколи нічого не знав, інакше як з виступів представників Радвлади й партії в пресі й на прилюдних зборах. 4. Тому всякі зізнання інших осіб та обвинувачення мене в приналежності до терористичної організації і в терористичній діяльності я рішуче відкидаю як брехливі й наклепницькі". 

Слідчий тричі просив розпорядження продовжити слідство, поки врешті в протоколі від 11 січня 1935 року з'явився запис буцім зі слів Підмогильного: "Останнім часом я належав до групи письменників-націоналістів з терористичними настроями у ставленні до вождів партії". А після перевезення до Київського спецкорпусу НКВД на допиті 19 січня 1935 року прокуророві Українського військового округу сказав: "Я не належав до організації. Я вважав, що постанови партії по національному питанню в життя не проводяться… Для мене представниками партії в літературі були Хвильовий, Яловий, Шумський". За вироком виїзної сесії Військової колегії Верховного Суду СРСР 27-28 березня 1935 року був засуджений на десять років позбавлення волі й відправлений до Соловецького табору особливого призначення. В умовах табору особливого призначення письменник змушував себе творчо працювати. Спочатку він береться за переклади, а потім і за оригінальне письмо. У його листах до близьких згадується невелика повість про життя одного будинку, потім оповідання, а з весни 1936 року - постійні згадки про роман "Осінь 1929", в якому йшлося про початок колективізації в Україні. 25 листів написаних до дружини, матері й сестри дивом уціліли. Ці потерті часом аркуші, то волають відчаєм невідомості про долю родини, що, можливо, розплачується за його "злочинну діяльність" ("Рідна Катю, листів, до цього часу немає ні від тебе, ні від мами. Чекаю кожного дня, встаю з надією, лягаю з новою надією, що лист прийде завтра. Повинен же він коли-небудь прийти!?"),  то сповнені намагання заспокоїти себе, рідних, а найбільше недремне цензурне око неймовірним благополуччям самотнього ув'язнення  ("Камера у мене простора. До і після обіду маю годину прогулянки. Харчування і чистота не залишають бажати чогось ліпшого"),  то вражають готовністю порятувати дружину й семилітнього сина шляхом відречення від зв'язків з ним, "ворогом народу",  ("Влаштовуйся серйозно, міцно і головне - не почувай себе зв'язаною зі мною. У тебе є дитина, а я - минуле. В попередньому листі я послав записку Ромі - шкодую про це тепер. Не треба йому нагадувати про мене, він ще малий, швидко забуде, і це добре").  3 листопада 1937 року, до двадцятилітнього ювілею Жовтневої революції, Валеріана Підмогильного, згідно з постановою Особливої трійки УНКВД Ленінградської області було розстріляно разом із великою групою української інтелігенції, в лісі під Сандармохом (Карелія). 

підмогильний письменник оповідання

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Мельник В.О., Валер'ян Підмогильний: до 90-річчя від дня народження. - К.: Т-во «Знання» УРСР, 1991.

Білецький О. Зібр. Праць: У 5 т. - К., 1966. - Т.5.

Музичка А. Творча метода Валеріяна Підмогильного // Червоний шлях. - 1930. - № 10.

1. Размещено на www.allbest.ru