Відкриття іншого: екзотичні образи в нарисовій літературі для дітей та юнацтва письменників української діаспори

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Криворізький державний педагогічний університет

Відкриття іншого: екзотичні образи в нарисовій літературі для дітей та юнацтва письменників української діаспори

Варданян М.В.

Анотація

Досліджено жанрову специфіку нарису в літературі для дітей та юнацтва письменників української діаспори. Розглянуто подорожній та портретний нариси П. Вакуленка, Л. Полтави та Д. Чуба. Центральною постаттю у нарисах є образ дослідника Австралії та Океанії М. Миклухи-Маклая. Визначено, що у текстах поширений мотив культура/цивілізація, крізь який письменники експлікували фігури Чужого. Стверджується, що через образ Іншого автори закликають до вироблення терпимості до чужої несхожості та толерантності.

Ключові слова: дитяча література, українська діаспора, екзотичні образи, нарисова література, Інший.

етнообраз австралія література вакуленко

Постановка проблеми. У вирії сьогодення людина, головно дитина, з одного боку, має змогу відкривати для себе нове, невідоме про світ, країни, а, з іншого, -- повинна вміти сприймати, зрозуміти це інше, Не-своє. У світлі означеної проблеми актуальності набувають нариси для дітей та юнацтва письменників українського зарубіжжя. Вони не лише мають відмінні від материкової літератури тематичні обрії, відкривають екзотичні країни Австралію та Нову Гвінею, а й є проекцією власне авторського досвіду відкриття Іншого, приймання та розуміння його топографії задля встановлення міжкультурного діалогу та співіснування.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблематиці Свого -- Іншого присвячена низка публікацій, серед яких дослідження з філософії діалогу Є. Більченко «Чужий. Інший. Ближній» [2] та феноменологічна студія Б. Вальденфельса «Топографія Чужого» [6], у яких висвітлюється картина світу простору Свого та Не-свого, їхнє співіснування, співпереживання Іншого.

Задля опису, відображення дійсності, що відкривається, нової та невідомої, віддавна мандрівники, іммігранти послуговувалися нарисом. Цей жанр є доволі популярними серед українців, які по Другій світовій війні, розпорошені світом, на всіх континентах, відкривали світ Свого та Іншого. Під нарисом українська інтелігенція в екзилі розуміла як есе, що має історичний, релігійний чи науковий аспект (В. Дідюк «Нарис історії Конгресу Українців Канади в Торонто», митрополит Иосиф Сліпий «Філософічні нариси», Д. Козій «Глибинний етос. Нариси з літератури та філософії» тощо), так і літературний жанр, у якому працювали І. Багряний, І. Боднарчук, П. Ваку- ленко, Діма (Діамара Камілевська), Ю. Лаврінен- ко, Л. Полтава, Л. Храплива-ГЦур, Д. Чуб та ін.

Осмислюючи жанр нарису І. Безпечний підкреслив, що нарисовець «у своїй творчості подає картини з побуту і звичаїв, політичного, економічного, соціального життя якогось народу на певному щаблі його історичного розвитку» [1, с. 218]. Водночас для нарису характерна постійна присутність на першому плані автора, який роз'яснює, коментує та узагальнює події, тим самим авторська концепція в подорожньому нарисі поєднує різні епізоди в єдине художнє ціле [7, с. 60]. Узагальнюючи дослідників жанру нарису, О. Бондарук визначає такі складові нарисового жанру: а) це специфічна документально-художня форма; б) у ній варіативно і залежно від авторського завдання дозуються і поєднується матеріал фактографічний, дослідницький і художній; в) нарис має свої національні ознаки, позначені традиціями, що існують у літературі конкретної країни; г) при всій варіативності тем, які висвітлюють письменники, у нарисі превалює момент знайомства з явищем і його дослідження [3, с. 46]. Визначені аспекти покладені в основу аналізу нарисів, що здійснюється в цій статті.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Нарисова література української діаспори не ставала предметом ґрунтовного дослідження науковців. У той час вона представлена всіма жанровими різновидами нарису: подорожній, портретний, побутовий, проблемний, соціально-тематичний. Загалом у ній переважають за тематикою нариси, в яких викривається тоталітарний режим (чуже-не-своє, вороже), та нариси, в яких подається культурне, політичне життя українців у країнах осідку (відкриття Іншого). Своєю екзотикою привертають увагу твори П. Вакуленка, Л. Полтави та Д. Чуба, націлені на дослідження того пласту життя, що не був об'єктом пильної уваги в еміграції. Йдеться про тогочасну українцям дійсність п'ятого континенту -- Австралію, а також Нову Гвінею. Нарис став для письменників тим жанром, що здатний фіксувати подробиці життя українців в Австралії та місцевих аборигенів.

Мета статті. Головною метою цієї роботи є аналіз художніх етнообразів Австралії та Новій Гвінеї у нарисовій літератури для дітей та юнацтва письменників українського зарубіжжя з позиції теоретичних концепцій про Іншого. Вивчення цих образів у творчій спадщині П. Вакуленка, Л. Полтави та Д. Чуба пов'язане з вираженням духовних пошуків письменників, а також визначенням національної ідентичності та осмисленням іншого культурного досвіду.

Виклад основного матеріалу. Розглядаючи шлях українського літературного та видавничого процесу в Австралії, А. Михайленко у передмові до книги «Рідні голоси з далекого континенту» визначає двоїстість внутрішнього стану українців, прибулих до країни 1949 року. З одного боку, оригінальні враження від екзотичної країни, а, з іншого, -- ностальгія та спогади про материнську землю, Україну [9, с. 11]. Цей дуалізм укладач книги відобразив у її структурі, що має розділи з символічними назвами: «Материнське серце» та «їдучи на чужину». Як пише сам дослідник: «У перших книжках, особливо в поетичних, надибуємо захоплення справді казковою країною, де ростуть дивовижні дерева, водяться незвичайні звірі, де все вражає і дивує. Мабуть, оті перші враження на якийсь час відігнали болісні думки про покинуту рідну землю, ба навіть про своє тогочасне становище в чужій країні» [9, с. 11].

Ця ідея пронизує також збірку оповідань, нарисів, віршів Д. Чуба «Стежками пригод». І якщо друга частина книги під назвою «З рідного поля» включає твори, пов'язані з Україною, її образами та постатями, головно Т. Шевченка, то першій розділ -- «З австралійських пригод» -- це згусток вражень від Австралії, яка стала прихистком для багатьох українців. Іншими словами -- відтворено образ Австралії очима українців та передано настрої тогочасної епохи. У такий спосіб нари- совець окреслює життєсвіт українців поділеним на рідний та чужий світ, зокрема рідна земля -- Україна та новий край -- Австралія. Так, у візії європейських біженців з України у «Австралійський ведмедик» образ Австралії розкривається як дивної країни, «де інакші дерева і птахи (...), де сонце ходить зліва, де навіть жаби інакше квакають, ніж в Україні» [11, с. 8]. Власне самі назви творів цієї збірки «За нами гналася смерть»,«Випадкова зустріч», «Пригода з кенгуру», «Це трапилося в Австралії», «Пригода з крокодиленям», «У хащах австралійського лісу» розкривають Австралію як країну цікаву та небезпечну водночас, пізнання якої починається зі знайомства з природою. Етнообраз Австралії у баченні Д. Чуба -- це загальний образ первісного світу, де людині та місцевим мешканцям фауни таким, як кенгуру, плазуни, бугаї, крокодили, доведеться співіснувати разом.

Схожі настрої та настанови зустрічаємо і в нарисах про Нову Гвінею. У «Папуа Нова Гвінея», «В джунглях Нової Гвінеї» П. Вакуленка [4; 5], «З новогвінейських вражень» Д. Чуба [12] та «Каарам-Тамо -- людина з місяця» Л. Полтави [8], в яких поєдналися елементи художності та документальності. Автори подають як біографічні дані про реальну особу М. Миклуху-Маклая, дослідника Австралії та Океанії, в яких він провів більшу частину свого життя, так і власні роздуми про цивілізацію та первісний світ, враження від Нової Гвінеї, її поетичні описи. Але водночас у цих подорожніх та портретних нарисах звучить ідея українськості: в образі головного героя Маклая, проблемі колонізації та мотиві відновлення незалежності України, яка має самобутню культуру.

Отож, увага українців в екзилі до постаті ученого-антрополога М. Миклуха-Маклай зумовлена кількома чинниками. По-перше, цю людину діаспорянці зараховували до гурту своїх як етнічно (українець за походженням, славного козацького роду), так і езистенційно (вигнанець, мандрівник). По-друге, автори не лише описали юному читачу екзотичні країни, а й в образах Маклая, папуасів, європейців експлікували фігури Чужого. По-третє, через образи невідомого Іншого митці прагнули як до вироблення терпимості до чужої несхожості, переживання чужого як свого, і навпаки, а також формування власної ідентичності. Названі аспекти актуалізовані у вищеназваних нарисах через бінарну опозицію культура / природа.

Таке протиставлення цивілізації / природи оприявлено вже у початковому обрамленні нарису Л. Полтави: «Той світ вабив не тільки своєю екзотичністю, красою і багатством: там, на островах Тихого океану, жили племена папуасів, чорношкірих людей, які ще не знали заліза, навіть не вміли добувати вапно. Із Європи пливли кораблі, приїздили білі люди, привозили свою цивілізацію. А наука втрачала останню нагоду вивчити життя первісних-людей дикунів» [8, с. 4]. У цьому уривку автор відтворює опозиційність двох відмінних світів, а їхня самість / чужість розкривається через образ мандрівника Маклая, який належить до першого та прагне оволодіти другим.

Як твердить Б. Вальденфельс, три аспекти відрізняють Чуже від Свого -- місце, володіння та рід [6, с. 15]. Так, виявом сакрального світу папуасів є острови Тихого океану. Цей Інший світ, що чарує, манить та водночас стає місцем таємничим, джерелом небезпеки, розкривається у нарисах із двох позицій.

Першим є погляд тогочасної Європи, яка, з одного боку, репрезентує себе як носія культурних цінностей, а, з іншого, її країни мають схильність до колонізації та нетерпимості. У європейського

Свого Чужий -- то дикунство, виражене у звичаях, мовах, ритуалах папуасів. У цьому контексті Нова Гвінея сприймається як «антисвіт», а топосами цього Чужого є ліс, непрохідні хащі, небезпечна місцевість, сповнена диких тварин, плазунів, комах. Це -- пекло та смерть, а сам етнос -- постає архетипом варвара, що уособлюють темношкірі туземці -- руйнівники та людожери. Таке протиставлення культури / дикунства у картині світу нарисів -- шлях неприйнятний для письменників української діаспори.

Інший погляд -- це позиція Маклая, для якого туземці не є варварами. їхній топос -- місце особливого ґатунку. Світ Іншого розкривається як заворожуюче гарний, з пралісами, блакитним лагунами -- «тихий рай на землі» [5, с. 48]. Поетично описана ця краса і в нарисі «Папуа Нова Гвінея» П. Вакуленка: «Над затокою Астролябії підіймалося ранкове сонце з-за тихого Пацифіку. Його теплі промені пронизували сивий туман, розганяли його і поволі нагрівали прохолодне повітря. Краплини роси висіли по зеленім листі дерев, кущів, блищали і переливалися кольорами веселки» [4, с. 35]. У цей світ Маклай входить у ролі Чужого. Його чужість насамперед підкреслено на рівні расовому -- біла людина серед чорношкірих, а також екзисценційному, зумовлена не належністю до роду туземців, не володінням їх звичаями та мовою. По суті він є ворог для Іншого, адже прагне оволодіти світом дикої природи. Входження до світу Іншого -- є своєрідною ініціацією Маклая, який долає різні перешкоди: на витримку, терпіння, довіру, повагу. Агресію туземців, залякування стрілами, погрози життю герой стійко виносить: «Маклай знав, що він є небажаний гість, що дикуни може більше боялися його магії, чим він їхніх стріл, що найголовнішим є уникати порушення їхніх звичаїв. А тому він з перших днів свого перебування став дивитись на речі поглядом дикунів» [4, с. ЗО]. Вивчення мови, шанування та не порушення звичаїв, культури Іншого -- це складний процес співіснування й взаємопізнання. Такою є авторська позиція в аналізованих нарисах П. Вакуленка, Л. Полтави та Д. Чуба.

Перешкоди, що здолав М. Миклуха-Маклай, не лише його духовно оновлюють, але й розвінчують негативне ставлення до культури папуасів. Топос Чужого вже не ідентифікується з лісом. Радше він стає домом. Для увиразнення цього ідентифікаційного простору автори послуговуються щоденником «Серед дикунів Нової Гвінеї» Миклухи-Маклая, в якому відчутна сповідальність героя: «Я почуваю себе як вдома, і мені небезпідставно здається, що ні до одного куточка земної кулі, я не почуваю такого прив'язування як до цього берега Нової Гвінеї. Кожне дерево мені здавалося знайомим» [8, с. 48]. Водночас Чужість перетворюється на тожсамість на рівні родини -- обмін імен із туземцем Туєм, входженням до племені, володінням місця -- Маклаєве узбережжя. Ці процеси стають результатом змін Свого до Чужого, що відтепер сприймається як Ближній. З одного боку, Ближнім стає плем'я папуасів, як це видно у наведених П. Вакуленком уявних роздумах Маклая про гармонію та хаос світів тубільців та європейців: «Йому здавалося, що тубільці більш гармонійно пов'язували своїдуховні і фізичні потреби та свій спосіб життя з навколишнім середовищем, ніж це робили, живучи в складній цивілізації європейці» [10, с. 23]. А, з іншого, сам Маклай стає Ближнім для папуасів. Цей аспект відображений у нарисі Л. Полтави, де характеристика Миклухи-Маклая подається крізь погляд тубільців. їх єднає любов і повага. Папуаси приймають Маклая як Свого за допомогу, добрі поради, а також за те, «що Маклай -- «тамо боро», тобто велика людина, щиро любив їхніх дітей, шанував матерів і жінок взагалі» [8, с. 31]. Важливим для нарисовців є те, що папуаси приймають М. Миклуху-Маклая не лише тут і зараз, а і зберігають віру надалі: легенди про велику людину живуть і нині на островах Тихого океану -- твердять письменники.

У протиставленні цих двох поглядів -- європейського та Маклая -- різні вектори освоєння Іншого: егоцентризм / космополітизм. У першому випаду, за виразом Б. Вальденфельса, освоєння відбувається через центрування на Своєму. У своїй праці «Топографії Чужого» філософ веде мову про те, що «абсолютизація Своєї власності, Своєї волі та Своєї значимості таврує все Чуже печаткою потенційного ворога» [6, с. 131]. Формами вияву такого освоєння є колонізація, рабство, руйнації світу відмінного, Іншого, що зазнали гострої критики у нарисах П. Вакуленка, Л. Полтави та Д. Чуб. Доволі красномовно про це читаємо в розгорнутих роздумах у Л. Ростек та П. Вакуленка: «Із завоюванням європейці принесли на острови Тихого океану ідею вищості власної цивілізації та нехтування самобутності тубільного населення. Останнє, як джерело своєрідності власної мови чи мов, традицій і творчих виявів, що розвивалося повільно, почало зазнавати швидких змін в основі власного побуту. Для багатьох європейців тубільці були втіленням примітивності. їм здавалося, що це просто були дикуни, які не мали жодного зрозуміння поступу чи цивілізації» [10, с. 23]. Чужий в образах європейців есплікується у фігуру ворожого. Завоювання, підкорення, колонізація західних і південних берегів Нової Гвінеї, знищення первісної культури, руйнування побуту, маргіналізація тубільців -- це наслідки процесу цивілізації за втручанням європейців, що засуджуються нарисовцями як такі, що не повинні мати місця в цивілізованому світі.

Відмова від егоцентризму, за словами В. Більченко, це усвідомлення того, що є дещо, що перевищує «мої потреби» [2, с. 215]. Ця ідея виражена у вже згадуваній праці Б. Вальденфельса в осмисленні поняття життєсвітів, що не розвиваються в одному часі, та множинності чужостей, оскільки існує безліч порядків [6, с. 27--28]. Так і в аналізованих творах життєсвіти папуасів та європейців постають відмінними, зокрема у своєму філогенезі. Проте через образ Макла митці говорять про право на відмінність та її захист.

Звертаючись до біографії М. Миклухи-Маклая, нарисовці зображують подвижницьку діяльність ученого, який порушував перед тогочасними країнам Нідерландською Індією, Британією, Німеччиною, Російською імперією питання про захист прав для тубільського населення, адже вони «...не могли списами і луками захистити своєї свободи у XIX сторіччі» [8, с. 50].

Питання толерантності, співіснування та права на самовизначення були близькими та болісними для українців діаспори. Авторам нарисів не лише імпонувала позиція М. Миклухи-Маклая щодо захисту папуасів, їхнього права на самобутність, його виступи проти расизму і колоніалізму. У цій позиції митці знаходили паралелі до українського питання, що торкаються як поневолення рідних земель, так і втрати ідентичності на чужині.

Колонізація України -- цей лейтмотив, як не дивно, присутній у нарисах про Нову Гвінею: «Не тільки інші, Росія також була збирачем колоній. Країна, якої козацьким коренем гордився Миклуха-Маклай, була однією з таких колоній» [10, с. 37]. Так Миклуха-Маклай набирає значення символу боротьби, адже він допоміг тубільцям бути вільними сьогодні [5, с. 48]. Виявом такої свободи є визнання у 1975 році Нової Гвінеї незалежною державою, колонізація якої тривала з XVI ст. У цій авторській концепції відведено місце і Україні, яка теж здобуде свою незалежність, що було заповітною мрією української інтелігенції в екзилі.

На екзистенційному рівні власну самотність та чужість експатріантів відтворено в ліричних відступах про тугу Миклухи-Маклая за батьківщиною-Україною, де жила його старенька мати [4, с. 75], а також смерть Маклая з думкою про рідне містечко Малин і рідних в Україні [4, с. 78].

Органічно вплетені в розповідь про гармонію світу тубільців і роздуми Д. Чуба щодо збереження українських традицій та згубності асиміляційних процесів в еміграції. Він гостро критикує тогочасних українську молодь, яка робить кар'єру в Австралії, забуває про Україну, занедбує мову та не вкладається у працю своєї спільноти [12, с. 118]. Зв'язок з Україною наявний у Д. Чуба у введені до структури тексту згадки про українського етнографа, дослідника історії українського козацтва Д. Яворницького, який був знайомий з мандрівником М. Миклухо-Маклаєм. Після смерті Маклая учений отримав від дружини антрополога частину рідкісної колекції (зброю тубільців), що експонувалася в Дніпропетровському історичному музеї [12, с. 116]. Такі паралелі для української діаспори завжди були знаковими. У такий спосіб вони привертали увагу світу до проблем українців, що поставали в контексті культурологічних та аксіологічних питань світу загалом.

Висновки і пропозиції. У проаналізованих нарисах письменники відкривають для читача екзотичні країни Австралію та Нову Гвінею з їхньою інакшою культурою. Через бінарну опозицію культура / природа, що виражена в протиставленні життєсвіту європейців та папуасів, нарисовці висловлюють ідеї терпимості, толерантності, прийнятті іншої ідентичності.

Розглянуті у розвідці твори це лише невелика частина того, що написано українськими письменниками в Австралії. Крім нарисів, у цій літературі також представлені жанри оповідання, легенди, вірша, казки, ретельний розгляд яких становитиме окреме дослідження. Вбачається перспективним напрямком вивчення дитячої літератури української діаспори з позиції концептів Чужий -- Свій, що актуалізують проблеми культурних та моральних цінностей, права на ідентичність та відмінність.

Список літератури

1. Безпечний І. Теорія літератури / Іван Безпечний. - Київ: Смолоскип, 2009. - 388 с.

2. Більченко Є. Чужий. Інший. Ближній. Філософія діалогу як філософія Третього: монографія / Є.В. Більченко. - R: Вид-во НГІУ імені М.П. Драгоманова, 2010. - 388 с.

3. Бондарук О. Нарис: проблема дефініції жанру (англійський та російський варіанти) / О.О. Бондарук // Наукові праці Камянець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. Філологічні науки. - 2013. - Вип. 33. - С. 46-51.

4. Вакуленко П. В джунглях Нової Гвінеї: життя і пригоди українського дослідника Миклухи-Маклая / Пилип Вакуленко. - Аделаїда: Видавництво «Єдність», 1952. - 79 с.

5. Вакуленко П. Папуа Нова Гвінея / Пилип Вакуленко. - Аделаїда: Українське видавництво «Австраліяна», 1979*. - 48 с.

6. Вальденфельс Б. Топографія Чужого. Студії до феноменології Чужого / Вальденфельс Бернгард; Переклад з німецької В. Кебуладзе. - К.: ППС - 2002, 2004. - 205 с.

7. Гусєва Е.А. Теоретические аспекты исследования жанра очерка / Гусева Е.А. // Вісник Дніпропетровського університету. Серія «Соціальні комунікації». - 2016. - Вип. 16. - С. 58~64.

8. Полтава Л. Подорожі і пригоди Миклухи-Маклая або Каарам-Тамо - людина з Місяця / Леонід Полтава; ілюстрації Юрія Кульчицького. - Париж: Видавництво «Дніпрова хвиля», [Б. р.]. - 56 с.

9. Рідні голоси з далекого континенту: Твори сучасних українських письменників Австралії / Упоряд. та передм. А. Г. Михайленка. - К: Веселка, 1993. - 239 с.

10. Ростек Л., Вакуленко П. Микола Миклуха-Маклай: 150 років з дня народження / Лідія Ростек, Пилип Вакуленко. - [Б. м.], 1996. - 46 с.

11. Чуб Д. Стежками пригод: оповідання, нариси, вірші / Д. Чуб. - Мельборн: Просвіта, 1975. - 119 с.

12. Чуб Д. З новогвінейських вражень. По слідах Миклухи-Маклая / Д. Чуб. - Мельборн: Вид-во «Ластівка», 1977. - 128 с.

Размещено на Allbest.ru