Твір мистецтва, як виклик у контексті структуралізму

Размещено на http://www.allbest.ru/

"Твір мистецтва, як виклик у контексті структуралізму"

Чи існує твір поза мовою? Над цим питаннями задумувалося багато мислителів свого часу. І, в теоретичних розробках структуралістів ми знаходимо питання проблеми творчості. У їхніх працях можна зустріти твердження, що моделлю структуралістського розуміння людини є особа митця, котрий діє у рамках означених йому зрозумілою мовою. Вийти, за ці рамки можливо лише коли увійдеш у простір іншої мови. Але, що можна назвати твором? Чи це означення підходить до простого визначення літературного жанру? Певно, що ні, адже Твір - для мене - це перед усім творчий задум митця. Очевидно, що людина, коли має такий задум вона повинна мислити, я як мислити без мови? Навіть, зараз друкуючи це завдання я спочатку обдумую кожне слово, кожен вислів на українській мові, для того щоб викласти це у електронному форматі, а вже потім роздрукувати на аркуш А4. Але, тут можна собі самому задати ряд питань, котрі виникають у процесі роздуму над цією темою: " Чи, мною керує мова, чи я керуюсь мовою? І, чи мова має бути єдиною, визначальною для митця?"

Мова на мою думку не обов'язково може бути єдина, адже, коли я пишу якусь роботу, бо твором це важко назвати, я можу в один текст включати вкраплення із інших мов, чи то слова, ідіоми тощо. Тому, вислів, що мова творить людину, я вважаю не доречним, адже цей приклад показує, що людина здатна обирати мови у тексті самостійно, тобто для мене Людина є Творець мови, нехай навіть у власному тексті. Звичайно, що ви можете зі мною не погодитися, але я хочу привести такий приклад, ось Т. Шевченко - він розмовляв у дитинстві укр. мовою і писав на ній поезію, а в салонах Петербургу на рос. мові, навіть писав на ній щоденник і прозу. Тепер, як можна пояснити такий вибір? Звичайно, що багато прихильників Еріка Бернса говорили би про роздвоєння особистості Шевченка (дорослий/дитина), що виказується у його вибору щодо рос. мови у написанні щоденника і розмові в побуті - адекватна оцінка стану життя , про його прихильність укр. мови - мови - дитинства, мови - батьківщини..., водночас мови, що фіксує нереальне (фантасмагоричне) ставлення до світу. Це мова - міфічного таємничого, де відчутний ліризм і трагізм водночас - це мова, де є відчутні нігілістичні нотки буття митця, саме в ній він "ховається" від злого світу. Саме за допомоги її слів, її підтекстів Шевченко виливає свою озлобленість на світ.

Аналізуючи специфіку літературної творчості, Р. Барт вважає, що творчість -- це своєрідна відповідь людини на самотність: не витримавши самотності, людина "віддає" іншим свої особисті, інтимні почуття і думки. Кожний, хто мріє писати, змушений (усвідомлює він це чи ні) писати для інших. Адже, слушно зауважує Р. Варт, якби він думав лише про себе, йому "вистачило б тієї своєрідної номенклатури, яку становлять його власні переживання, що є безпосереднім ім'ям самого себе".

Тому, позиція структуралізму, котрий цілком песимістично дивиться на можливості творчості і творчої природи самої людини, мені прийнятна. Проте, звичайно цей песимізм здатен перейти у філософсько-естетичний нігілізм, а за певних умов стати соціальним анархізмом, що ми можемо спостерігати у текстах Шевченка у поемі "Гайдамаки".

Та, чи може бути літературний твір окремим від мови? На справді, це питання цілком слушне, якщо орієнтуватися на традиційний підхід щодо постановки і вирішення широкого кола проблем вираження творчості. Та, все ж структуралізм (зокрема праці Р. Барта) розширює традиційні (психологічні) підходи, збагачує понятійно-категоріальний апарат дослідження творчості, обґрунтовує естетико-мистецтвознавчі аспекти, і водночас змінює наше уявлення щодо мови. Уявімо собі, твір без мови.... Це напевно буде чистий аркуш паперу, своєрідна tabula rasa, аркуш, де потрібно щось написати. Тепер уявімо мислення без мови. І. це нажаль не можливо, адже наша уява вже є мовою, про це говорять усі структуралісти, починаючи ще з часів Ф. Соссюра.

Чи людина здатна без мови оцінити твір мистецтва? Можливо, що так, адже мавпа здатна зупинити свій погляд на картині, впізнавши щось знайоме. Але, напевно ця оцінка буде досить примітивна на рівні прадавніх рефлексів, коли людина керувалась лише почуттям привласництва. На сьогодення таке оцінювання навряд чи буде слушне, адже тепер будь-який мистецький твір розглядається, як промова митця світу. Свобода варіювання визначає міру оригінальності письменника, художника, скульптора, а оригінальність є своєрідним фундаментом мистецтва загалом. Тому, сьогодні людини лише засобами мови може "прочитати" це посилання і зрозуміти його. На, сьогодні ця оцінка, вже не є внутрішнім монологом глядача, а діалогом митця з глядачем, митця з критиками, або цілою "бесідою". А, будь-яка бесіда не можлива без мови.

Хто, творець: мова чи людина? Ролан Барт відповідає на це питання так: "Намагаючись викласти свої думки і почуття "для інших", людина потрапляє в полон системи "мовних топосів" і стає добровільним полоненим цих топосів, які роблять "утопічною будь-яку надію митця прориватися до "своєї" емоції, до "свого" предмета, до "своєї" експресії". А щоб зруйнувати систему "мовних топосів", треба у творчості виявити "літературність", тобто "вжитися" у всі ролі, які пропонує література, освоїти її жанрову, стильову техніку і "варіювати", комбінуючи будь-які топоси". Взагалі - це питання, так і залишиться відкритим, адже мова подібна до вірусу, створеним поганим вченим, котрий створив і випустив і тепер він живе за своїми законами, мутуючи змінює реальність. Митець народившись и живучи перебуває у мовному просторі, де він дійсно заручник мови, проте він і є її творцем, адже пишучи літературний твір, він свідомо/несвідомо створює нові слова, що є "їжею" мови. літературний творчість письменник мова

Тепер зрозуміло, чому мова такий важливий аспект людського життя. Звичайно, що без мови людство не змогло би створити такий світ, який ми маємо.

Размещено на Allbest.ru