Життєвий та творчий шлях Ганса Крістіана Андерсена

10

Реферат

з дитячої літератури

на тему:

„Життєвий та творчий шлях Ганса-Крістіана Андерсена”

Життєвий шлях Ганса-Крістіана Андерсена (1805-1875)

Всесвітньовідомий датський письменник, славетний казкар Ганс-Крістіан Андерсен народився 2 квітня 1805 р. в невеликому місті Оденсе. Він був єдиною дитиною в сім'ї бідного шевця. Батько його був грамотною людиною, любив книги і заохотив до читання й сина.

Хоч дитячі роки майбутнього письменника пройшли в бідності і тісноті, та хлопчик не відчував себе знедоленим: батьки його дуже любили. Всі, хто знав малого Андерсена, були до нього уважними, багато знайомих хвалили і дивувалися з його здібностей, віщували йому блискуче майбутнє.

Справді, Андерсен був дуже обдарованою і незвичайною дитиною. Тихий, соромливий, він не грався з дітьми в шумні ігри, як інші хлопчики, а багато читав, мріяв, захоплювався театром, складав п'єси і ставив їх у своєму ляльковому театрі, сам майстрував ляльки і шив для них театральні костюми. Гарно співав, декламував, і тому його часто запрошували до себе заможні жителі Оденсе, для яких він був лише забавкою, бо ніхто по-справжньому не допомагав хлопчикові. Він учився в школі "для бідних", де вчили дітей лише сяк-так читати, писати і трохи рахувати. Вчити Г. -К. Андерсена в гімназії батьки не мали змоги, а стати ремісником він не хотів. Коли йому минуло чотирнадцять років, він твердо вирішив поїхати В Копенгаген, хоч і сам ще не знав, ким він хоче стати і що робитиме в столиці.

Опинившись у 1819 р. у великому незнайомому місті без будь-яких засобів до існування, без освіти, не знаючи ні єдиної душі, Андерсен пережив тяжкі часи. Він сміливо звертався до незнайомих йому діячів мистецтва - композиторів, артистів, письменників, просив їх перевірити його здібності і прийняти на роботу. Хоч і придбав він собі у цей час немало знайомих серед датських артистів і літераторів, проте два роки життя в Копенгагені були для нього періодом голодування, моральних страждань і невдач. Пробував учитися в хорі, та пропав голос. Працював у театрі, виконуючи непомітні ролі, але не мав успіху. Андерсен тоді багато читав, вивчав латинь, та все ж йому бракувало систематичної освіти. Нарешті, один із його знайомих, директор столичного театру Коллін, не обмежився лише добрими порадами, як всі інші друзі Андерсена, а допоміг йому поступити на навчання у гімназію в місті Сля-гельзе і виклопотав для нього стипендію. Так шістнадцятирічний юнак Г. -К. Андерсен став учнем 2 класу і змушений був учитися з малюками.

Гімназичні роки (1822-1826) були в житті Андерсена дуже тяжкими. Він був наполегливим, старанним, учився добре. У вільні від навчання хвилини писав вірші. Директор гімназії хоч і був задоволений успіхами Андерсена, проте не тільки не хвалив його, але й ставився деспотично, глузливо і забороняв юнакові писати вірші. Становище молодого поета було нестерпним.

Друзі Андерсена, довідавшись про його страждання, допомагають йому переїхати до Копенгагена. Тут, підготувавшись приватним способом, Андерсен склав успішно екзамени і в 1828 р. став студентом Копенгагенського університету. Знову роки напруженої праці: сумлінне вивчення наук і поетична творчість. Тепер Андерсен знав, що його покликання - художня література. У студентські роки він виступив у датській літературі як поет, драматург, автор нарисів. Вийшла в світ перша збірка його поезій (1830), з успіхом пройшла вистава першої п'єси.

Андерсен багато подорожує. Об'їздив свою батьківщину, побував за кордоном: в Італії, Німеччині, Англії, Франції та інших країнах. У Римі він зібрав матеріал для свого першого роману-"Імпровізатор" (1835). У чужих країнах він теж знайомився з талановитими людьми. До нього ставилися прихильно, він придбав собі багато добрих друзів серед діячів культури різних країн. Андерсен стає близьким другом Ч. Діккенса, познайомився з братами Грімм, з Г. Гейне, В. Гюго, О. Бальзаком, Дюма (батьком і сином), Ф. Лістом та ін.

Талант Андерсена визнавали в багатьох країнах, тільки в Данії критики або замовчували його, або писали про нього насмішливо, з презирством, не визнавали його "своїм". Це дуже пригнічувало письменника. Коли ж слава Андерсена стала світовою, критики змушені були визнати його і припинити глузування.

В період розквіту творчих сил і здібностей Андерсен почав писати казки. У 1835 р. було надруковано дві збірки перших його казок, і вони принесли йому нечувану славу. їх було перекладено на багато мов світу.

З цього часу протягом сорока років Андерсен створив немало казок, які з захопленням були сприйняті не тільки дітьми, а й дорослими. Славетний казкар вважав себе щасливою людиною. Свою автобіографію, яку писав довго - з 1846 по 1869 р. - і назвав "Казка мого життя", починає такими словами: "Моє життя - прекрасна, розкішна казка. Якби тоді, коли я вступив у світ маленьким, бідним, самотнім хлопчиком, до мене з'явилась всемогутня чарівниця і сказала: "Обери собі мету і напрямок, а я буду тебе направляти і захищати! " - моя доля не могла б бути щасливішою, розумнішою і кращою".

Нечувана популярність, загальна пошана письменникові, пишні свята на його честь, матеріальна забезпеченість, численні друзі, подорожі, а головне - змога займатися улюбленою справою, літературною творчістю, - все це давало Андерсену відчуття щастя, хоч він і багато страждав раніше, довгий час терпів приниження, образи, зневагу. З ним сталося те саме, що й з героєм його казки "Гидке каченя". Колись гнане й зневажене усім світом, гидке каченя, вирісши, стало чудовим лебедем, краса якого всіх вражала. Лебідь став щасливим і забув про свої страждання в минулому.

Помер письменник 4 серпня 1875 р.

Творчість Ганса-Крістіана Андерсена

Г. -К. Андерсен - автор відомих у свій час п'єс, ліричних віршів, романів і нарисів про подорожі, але в світову літературу він увійшов як талановитий автор казок. Дивна особливість їх полягає насамперед у тому, що "в кожній дитячій казці є друга, яку у повній мірі можуть зрозуміти тільки дорослі". Андерсен знав це, і тому назву першої збірки "Казки, розказані дітям" він змінив у 1843 р. на "Нові казки". Коли письменникові за кілька місяців до смерті показали проект пам'ятника, де його було зображено серед дітей, Андерсен не ствердив його, сказавши, що свої казки він адресує дорослим у такій же мірі, як і дітям. Проект було перероблено.

Казки Андерсена критика зустріла без особливого ентузіазму. Дехто шкодував, що письменник вдався до таких "дрібниць", відступив від серйозної літератури. Тупість і обмеженість дворянських критиків у тогочасній Данії, їх вороже ставлення до письменника з народу не дали їм змоги побачити, що Андерсен вийшов на новий шлях творчості, що своїми казками він вніс у літературу свіжий оригінальний струмінь.

А казки Г. -К. Андерсена справляли надзвичайно велике враження на читачів - дітей і дорослих. На думку М. Добро-любова, вони написані з визначним талантом. "У них є одна прекрасна особливість, якої бракує іншим дитячим книжкам: реальні уявлення надзвичайно поетично набирають у них фантастичного характеру, не лякаючи, проте, дитячої уяви різними буками і всякими темними силами. Андерсен, звичайно, оживлює і змушує діяти звичайні, неживі предмети. То у нього свинцевий солдатик скаржиться на свою самотність, то квіти починають веселі танці, то льон переживає різні відчуття, перетворюючись у нитки, полотно, у білизну, папір. Дуже в небагатьох оповіданнях появляються надприродні, вищі сили, і ці оповідання становлять безсумнівно найслабішу частину всієї книжки. Та зате є пречудові оповідання, в яких фантастичного майже зовсім немає. Такі, наприклад, нове вбрання одного герцога, дівчинка з сірниками, принцеса на горошині... Оповідання ці забавні або зворушливі; вони можуть добре вплинути на розум і серце дітей, і між тим у них немає ні найменшого резонерства... В тому-то й видно майстерність і талант розповідача: його оповіданням не треба повчального хвостика; вони наводять дітей на роздуми, і оповідання застосовується самими дітьми, вільно і природно... ".

У 1864 р. в журналі "Современник" була вміщена рецензія на повну збірку казок Андерсена. В ній були відзначені такі достоїнства казок, як стриманість фантазії письменника, дотепність і непідроблена наївність, серйозність думки, втіленої в простодушну форму, а тому вони цікаві для всіх читачів, незалежно від їх віку.

К.Г. Паустовський, згадуючи про своє перше знайомство з казками Андерсена, розповідає, як він зачитався казкою про стійкого олов'яного солдатика і принадну танцюристку, а потім про снігову королеву. "Дивна і, як мені здалося, запашна, неначе подих квітів, людська доброта сходила зі сторінок цієї книги... ". Далі Паустовський пише, як йому пощастило, що "напередодні важкого й великого двадцятого століття... зустрівся милий дивак і поет Андерсен і навчив... світлої віри в перемогу сонця над темрявою і доброго людського серця над злом".

У казках відбився світогляд Андерсена, його ставлення до людей, до життя. Він любив людей, добре знав життя народу, його страждання і радості. З повагою і співчуттям розповідає він у своїх казках про життя бідняків, скромних трудівників, про їх дітей і показує водночас моральну вищість простих людей над багатіями і аристократами. З іронією, насмішкою змальовує він пихатих і дурних дворян, тупих, обмежених королів і придворних, ненаситних купців, багатіїв. Це зближує казки Андерсена з фольклором, з яким він був добре обізнаний ще з дитинства.

Творчість Андерсена справедливо вважають вершиною демократичних і реалістичних тенденцій у датській літературі XIX ст., саме в казках найяскравіше виявляється демократизм поета, народність його творчості.

Андерсен не був революціонером, проте у своїх творах він розкриває гострі суперечності в буржуазному суспільстві того часу, засуджує його пороки. Його казки пройняті гуманістичними почуттями, оптимізмом, вірою в краще майбутнє людства; у них письменник стверджує рівні права усіх людей на щасливе життя.

Однією з найбільш популярних казок Андерсена є казка "Нове вбрання короля" (1835). У цій казці письменник гостро, дотепно висміює правителів, державних діячів, яким приписують високі моральні якості, почуття людської гідності, а насправді вони духовно убогі. Вислів: "А король голий" - став крилатою фразою, якою народ викриває убогість думки людини, її фальшиву репутацію.

У казці висміяно підлабузництво, лицемірство, боязнь підлеглих сказати у вічі правду високопоставленим особам, тобто пороки, властиві класовому суспільству. Нікчемності, убогості правителів, лицемірству придворних протиставляються правдивість і сміливість народу.

Казка чітко побудована, сюжет її динамічний. Починається вона з яскравої характеристики короля, і нею письменник вмотивовує зав'язку - появу пройдисвітів та їх намір обдурити короля і всіх його підлеглих. Дія розвивається швидко. У кожному епізоді розкриваються характери дійових осіб. Уміло вдають, нібито вони старанно працюють, хитрі й зухвалі пройдисвіти: вони сидять за порожніми верстатами і тчуть без пряжі, спалюють багато свічок, щоб всі думали, наче вони і вночі працюють; великими ножицями ріжуть повітря, ніби кроять тканину, шиють голками без ниток, щоб ніхто не побачив, що нитки не витрачаються.

Король і придворні теж удають, ніби вони захоплені красою тканини, якої не бачать. За допомогою внутрішніх монологів письменник показує різкий контраст між станом персонажів, їх думками та переживаннями і тим, що вони говорять. Розгублені і неприємно вражені, що не бачать нового вбрання, вони старанно приховують від інших свої справжні почуття й роздуми і вишуканими словами вихваляють тканину, її візерунки, фарби, удавано захоплюються її красою. Цим прийомом Андерсен влучно викриває лицемірство придворних і обмеженість короля. Ось до "майстрів" з цілим почтом з'явився король, щоб подивитися на матерію. Всі роблять вигляд, ніби милуються чудовою тканиною. Це ж саме робить і король, щоб приховати від інших, що він не достойний займати таку високу посаду:

- Що таке? - подумав король. - Я нічого не бачу! Це жахливо! Невже я дурний? Невже нездатний бути королем? Це найстрашніше, що могло трапитись зі мною.

- О, дуже гарно, - сказав він, - це варто моєї найвищої похвали! Він задоволено кивав головою і розглядав порожні верстати...

Дія досягає свого найвищого розвитку у сцені святкового параду, коли король змушений був вийти на вулицю столиці і у "новому вбранні", щоб показатися народу. Контраст між урочистістю церемонії і виглядом голого короля під розкішним балдахіном - прийом, за допомогою якого письменник створює комічний ефект, викриває й засуджує короля і придворних, їх нікчемність і глупство.

Казка закінчується правдиво і мудро: істину - король голий - сказала невинна дитина, яка ще не навчилася лицемірити. Настає розв'язка: хоч король і зрозумів свою помилку, але продовжує поводитись так, нібито нічого й не сталося:

- Та він же зовсім голий! - закричав нарешті весь народ. Королю раптом стало ніяково. Йому й самому здавалося, що народ каже правду, але він подумав: "Все ж таки я мушу витримати всю процесію".

І він виступав і далі ще величніше, а камергери йшли і удавали, що несуть шлейф, якого насправді зовсім не було.

В інших казках Андерсен також гостро картає і засуджує пороки верхівки тогочасного суспільства. У казці "Соловей" (1843) висміяно неуцтво, тупість придворних імператора, відрив їх від життя народу, невміння збагнути справжнє мистецтво, відрізнити його від фальшивого, підробленого. Ці тупі й обмежені придворні віддали перевагу механічній іграшці, штучному солов'єві, бо хоч він і співав лише одну мелодію, його можна було завести коли завгодно, він міг співати, не стомлюючись, по тридцять разів одне і те ж. Вони знехтували живого солов'я, його чарівну пісню і вигнали його з володінь імператора.

Так само принцеса із казки "Свинопас" відмовилася прийняти від принца в дарунок живого солов'я і прекрасну троянду, бо вони були не штучні, а справжні. їй більше сподобалися такі нікчемні іграшки, як, наприклад, музична торох-тушка, що награвала популярні польки й вальси, і чарівний горщик, який відкривав принцесі тайну, у кого що вариться на обід.

У казці "Принцеса на горошині" (1835) Андерсен висміяв аж занадто тендітну, зманіжену принцесу, яка відчула горошину, покладену на її ліжко під двадцять перин і матраців. За цю надмірну чутливість її було визнано в аристократичному світі справжньою принцесою.

У багатьох казках Андерсена висміяно обивателів, обмежених, тупих, чванливих, хоч цими рисами письменник часто наділяє не людей, а тварин або неживі предмети. Такими обивателями, чванливими і нерозумними, є, наприклад, кіт і курка у казці "Гидке каченя" (1843). Вони, як і качки, зневажають бідне каченя тільки за те, що воно не таке, як усі інші качки й каченята.

Кіт був паном у хаті, а курка почувала себе господинею, і вони завжди казали: "Ми і світ", тому що вважали себе половиною світу і до того ж кращою.

Їм не під силу збагнути трагедію "гидкого каченяти", зрозуміти його прагнення, його бажання стати кращим, жити у злагоді з усіма, чинити лише добро всім, хто його оточує. Вони просто вважають його божевільним.

Тобі нічого робити, тому і лізуть у голову такі дурниці; неси яйця або воркочи, - і все минеться! - казала йому самовпевнено курка.

Зовсім інший тон у казках Андерсена, коли він розповідає про хороших людей, благородних, добрих і правдивих, про героїв, стійких у біді і мужніх, здатних бути самовідданими, вірними в дружбі.

Маленька дівчинка Герда мандрує по світу, зносить муки, долає великі труднощі, щоб дізнатись, куди зник її друг - хлопчик Кай. Зрештою вона дізнається, що Кая забрала у своє крижане царство Снігова королева. Тільки велика любов дівчинки, її самовідданість і гарячі сльози допомогли знайти хлопчика - розтопити лід у його серці і повернути йому життя ("Снігова королева" - 1844).

Крихітна дівчина Дюймовочка і ластівка допомагають одне одному в біді, рятують у важку хвилину життя ("Дюймовочка").

Тварини і рослини, олюднені письменником, по-людському добрі, співчувають чужому горю, полегшують страждання інших.

Так, горошина ("П'ятеро з одного стручка") не просто проростає, зеленіє і цвіте на підвіконні у бідної вдови-робітниці. Вона нагадує її хворій дочці весну, поле, зелень і надає їй сил перебороти хворобу. Горошинка жила не марно - вона принесла радість людині.

Непомітна польова квітка ромашка ("Ромашка"), опинившись у клітці з жайворонком, намагається полегшити страждання пташки, яку мучить спрага (діти спіймали жайворонка і, посадивши його в клітку, забули поставити воду).

У творах Андерсена поряд із фантастичними картинами й образами змальовано і картини реального життя, відображено національні риси датського народу, природу Данії. У таких казках діють живі люди: жителі міста і села, ремісники, чиновники, студенти, моряки, робітники, юнаки й дівчата, старі й діти. Зображено чудові букові ліси, поля й сади, синє море. З яскравими подробицями відтворено побут, працю, мистецтво датського народу. Відображено і деякі риси минулого - старовинна архітектура міст, середньовічні цехові традиції ремісників тощо.

Андерсен з любов'ю пише про минуле і сучасне, не віддаючи переваги ні тому, ні другому. Так, у казці "Старий дім" письменник розповідає про зустріч двох поколінь, і ця зустріч - дружня, доброзичлива. Старий дім своє віджив, його руйнують і будують новий, просторий і світлий. Але про старий дім залишаються у всіх теплі спогади; в ньому теж жили люди, у них були свої радості і турботи, їх життя не минуло безслідно.

Андерсен плідно використав кращі традиції народної творчості. Він створив ряд казок за сюжетами і мотивами народних творів - "Нове вбрання короля", "Дикі лебеді", "Що не зробить старий - все гаразд", "Великий Клаус і маленький Клаус" та ін.

Проте більшість казок письменника - це цілком оригінальні твори. Вони вражають читача дивовижним умінням поета оживляти речі, тварин і рослини, робити їх такими схожими на людей, створювати неперевершені образи ("Ялинка", "Льон", "Гидке каченя", "П'ятеро з одного стручка", "Стійкий олов'яний солдатик" та ін). Багата фантазія, поетичність, яскравість мови персонажів, тонкий гумор, мальовничі картини природи - все це знаходимо в казках Андерсена, то веселих, то зворушливих, завжди зігрітих теплотою його почуттів.

Майже в кожній казці незримо присутній казкар; ми ніби чуємо його голос, сприймаємо його оцінку подій чи осіб - іноді схвальну, а інколи іронічну, насмішливу. Здається, що автор казок десь тут поруч із читачем і разом з ним то радіє, то дивується, а, буває, й сумує. Андерсен брав дуже близько до серця почуття і переживання своїх вигаданих героїв, навіть коли вони й неживі предмети. У багатьох казках він безпосередньо звертається до читачів, і від цього ще сильнішим стає відчуття близькості письменника до тих, кому він адресував свої твори. Він то запрошує вислухати казку, то робить іронічні зауваження з приводу дій персонажів.

Наведемо кілька прикладів.

Коли у солдата не стало грошей ("Кресало"), то "ніхто з друзів тепер його не відвідував - надто вже високо було підніматися до нього". Коли ж він за допомогою чарівного кресала дістав гроші і став носити багатий одяг, "всі друзі відразу його пізнали і полюбили знову".

Казку "Снігова королева" письменник починає словами: "Отже, починаймо! Коли ми дійдемо до кінця цієї історії, - ми знатимемо більше, ніж зараз".

"От тільки послухай! - звертається автор до читача в казці "Ромашка". - За містком, коло шляху, стояла дача. Ти її, напевне, колись сам бачив! "

Іноді в кінці казки, ніби між іншим, поет вставляє своє зауваження. Так, у казці "Циганська голка", коли героїня її, голка, після всіх пригод лежала спокійно на бруку, письменник каже: "Ну, і нехай собі лежить".

У казці "Льон" письменник розповідає про численні перетворення льону, який почуває себе завжди щасливим, бо з нього люди роблять щось корисне і потрібне для себе. Він радіє і щиро вірить у те, що його пісня ніколи не скінчиться, навіть тоді, коли папір, зроблений з нього, діти спалили на вогнищі. Попіл, що залишився від колишнього льону, ніби співає, а діти, що безтурботно бавляться біля вогнища, не почули жодного слова з цієї пісні. Коли б і почули - не зрозуміли б його. І поет зауважує: "Та й не треба! Не все ж одразу знати дітям! "

Іноді Андерсен ділиться з читачами своїми роздумами з приводу якоїсь події. Розповідаючи про смерть жайворонка у клітці ("Ромашка"), Андерсен пише:

Її пишно поховали, бідну пташку.

Поки вона жила й співала, про неї забували - залишили її умирати в клітці від спраги, - а тепер влаштували їй пишний похорон і проливали над її могилкою гіркі сльози.

Казки Андерсена вже давно перекладені на українську мову. У Києві вперше вийшла книжка під назвою "Казки Андерсена" у 1873 р. Цей переклад зроблено М. Старичен-ком (М.П. Старицьким). До казок додано біографію письменника і 11 малюнків, у збірці вміщено 24 казки. Того ж року всі ці казки були видані нарізно.

У 1906 р. в Києві (видання Б.Д. Грінченка) вийшли казки Андерсена в перекладі Марії Загірньої (дружина Б. Грінченка). До цієї збірки ввійшло 16 казок ("Соловейко", "Мати", "Русалочка", "Ялинка", "Циганська голка", "Дівчинка з сірниками", "Нове королівське убрання" та ін). Другим виданням вона вийшла у 1918 р.

Про велике виховне та естетичне значення каВОК Андвр сена для багатьох поколінь дітей можна сказати є ломами М.Г. Чернишевського: "Поети розкривають людям благородні поняття про життя і благородні почуття; читаючи їх твори, ми привчаємося відвертатися від усього пошлого і поганого, розуміти чарівність всього доброго і прекрасного, любити псе благородне; читаючи їх, ми самі стаємо кращими, добрішими, благороднішими.