Життєвий і творчий шлях Василя Симоненка

Життєвий шлях поета Василя Симоненка. Його дитинство, годи освіти на факультеті журналістики у Київському державному університеті ім. Тараса Шевченка. Участь у клубі творчої молоді, сімейне життя. Перелік творів письменника. Вшанування пам’яті у Черкасах.

Рубрика Литература
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 12.03.2014
Размер файла 25,4 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

на тему

Життєвий шлях Василя Симоненка

Студента І курсу,

Крупського СтаніславаОлександровича

Вступ

Чесний і чистий, він нагадує велику рибу, яка радісно вискочила з води, вхопила свіжого повітря, сп'яніла від кисню свободи, затріпотіла на березі довіри і затихла...

Зараз вважають, що його біографію треба вивчати як частку історії України. Його називають «символом національного пробудження», «сурмачем епохи», «витязем молодої української поезії», одним із кагорти письменників - шістдесятників. «Здається, я став писати гірше, ніж рік тому. Зледачіли мозок і серце», -- це його останні рядки в щоденнику, записані 20 вересня 1963 року. А 14 грудня 1963 року Василя Симоненка не стало. Він не дожив три тижні до свого 29-річчя.

Важка невиліковна хвороба вперто і послідовно вимучувала його тіло. А що ж знесилювало його дух, його непокірну думку, яка з такою надією «вхопилася» за проголошені на XXII з'їзді партії принципи демократизації суспільства? Василь Симоненко повірив у торжество правди, свободи і демократії, вільно вдихнув так необхідного митцеві озону, та доля була немилосердною... Хотів і далі, як його перехожий, «натхненно і мудро творить ходу», не боявся спіткнутися і почути докори: «Треба дивитись ото під ноги, так можна й голову втратить...», волів дивитися прямо, але вже дихала смертельним холодом недуга, навколо стискалося чорне кільце недовіри та ідеологічних звинувачень.

То хто ж він, «Вітрило духу свободи і демократизму» - Василь Симоненко?

1. Життєвий шлях поета

«Я, Симоненко Василь Андрійович, народився 8 січня 1935 року в селі Біївсьці, Лубенського району, Полтавської області в сімї колгоспника.

Мати - Щербань Ганна Федорівна - працювала в колгоспі з дня його заснування до осені 1957 року. Батько - Симоненко Андрій Леонтович залишив сімю, коли мені не було ще й року. З того часу шляхи наші не сходилися» - писав у своїй автобіографії В.Симоненко.

Його батько був «той козак, що все гуляє», і коли він пішов із сім'ї Ганна Федорівна повернула собі своє дівоче прізвище Щербань. Здавалося, вона мала б викреслити свого чоловіка з пам'яті, проклясти його, але вона цього не зробила і до кінця свого життя була вірною своєму першому коханню - Адрієві.

А потім розпочалася війна. Мати з сином вистояли та все чекали, що батько поверниться. Він повернувся з війни, але не в сім'ю, тому Симоненко пізніше писав: «…В мене була лиш мати та був ще сивий дід, нікому не мовив тато і вирив, що так і слід…».

Після закінчення середньої школи в с. Тарандинцях із золотою медаллю Василь Симоненко у 1952 році вступив на факультет журналістики Київського державного університету ім. Тараса Шевченка.

Наприкінці 1956 року разом із своїм однокурсником Станіславом Бериченком, Висиль Симоненко приїхав до Черкас на переддипломну практику в газеті «Черкаська правда». Їм пощастило не тільки тим, що в газеті був чудовий творчий колектив, а ще й тим, що там були вільні посади працівників. І їх офіційно зарахували до штату редакції, а до Києва вони їздили тільки на екзамени та писати й захищати дипломні роботи.

Високого, чорнявого із глузливими карими очима Василя часто закохувалися дівчата та й він закохувався, але все це було якось не серйозно, легковажно. Друзі-практиканти запримітили молоденьке, вродливе дівчисько Люсю, кур'єра обласної друкарні, і почали залицятися до неї. У сизих хмарах диму, бо надто часто палив цигарки, з'явилися рядки:

«І я не чув, як жайвір в небі тане,

Кого остерігає з висоти…

Прийшла любов непрохана й неждана --

Ну як мені за нею не піти?».

Перелити своє п'янке, солодке кохання він міг, а от зізнатися у почуттях Василь соромився та й Станіслав завжди крутився біля Люсі.

Якось вони сиділи в трьох і Василь сказав: «Люся… Люся…Я боюся, що улюблюся…». Станіслав сприйняв Василеве зізнання в коханні, як жарт, а от Люся відчула, що у сказаних словах приховувався вітер мрій та неспокою. Через місяць вони відгуляли весілля. Василеві було 22 роки. Своїм одруженням Василь багато кого здивував. Він на той час уже - молодий майстер журналістики, поет. А хто була Люся? - кур'єрка, бігала за редакцією в друкарню і назад. Та кохання було у Симоненка справжнє й сильне і він віддався йому сповна.

Незабаром народився син Олесь, отримали квартиру. Квартира була на останньому поверсі і невеличка, двокімнатна, але з видом на Дніпро. З її балкону можна було помилуватися панорамою Черкас. Саме тоді до нього в Черкаси приїхав батько. Василь привітав його, щиро пригостив, запросив переночувати, а вранці сказав: «…А тепер батько бувайте здорові, Ви пізно прийшли до мене. Я в дитинстві виглядав Вас щодня…», - а от стареньку матір забрав до себе з села. Ганна Федорівна продала свою хату, зібрала не хитрі пожитки і поїхала до Черкас. В одній кімнаті жив Василь з дружиною, а в другій - Василева мати з онуком Олесем.

Одного дня в редакцію прийшла поетеса-початківець Ніна Черняк, нині редактор Черкаського обласного радіо, а тоді - скромна працівниця елекростанції, принесла зошит своїх віршів. Симоненко прочитав ці вірші і сказав: «…Ось ти - гарна і молода, але на тобі, вибач, поношене пальтечко, старенький шарф, а надінь на тебе гарну сукню, сережки, намисто, а на груди брошку з діамантами, глянеш на тебе - і погляду не відведеш. Не Ніна Черняк, а справжня принцеса. Так і в поезії: ти пишеш просто і в цьому є своя краса, а проте, якийсь рядок повинен засяяти справжнім діамантом …». Вибрав один вірш і запропонував до нього свої «слова-діаманти» з ними вірш можна було друкувати. Довго для Ніни в редакції шукали пристойного псевдоніму, перебрали з десяток, аж поки Василь не запропонував: «… Принцеса Діана Рене…». Так з легкої руки Василя Симоненка в літературу прийшла Ніна Черняк.

1960 року в Києві під впливом Хрущовської відлиги був створений клуб творчої молоді. Василь Симоненко зі щирим юнацьким запалом вірив, що усі випробування, які випали на долю народу, скінчилися, а ті негативні явища, які залишилися в суспільстві - «залишки зими», що відходить назавжди. У той час Василь уже працював завідуючим відділом новоствореної газети Черкащини. Він разом з художницею Аллою Горською обійшов десятки сіль навколо Києва, опитав сотні людей, виявив урочище, де, за свідченням селян, «більшовицькі кати» ховали сліди свої злочинів.

Величезне враження на Симоненка справив випадок, коли на галявині Биковнянського лісу він побачив хлопчаків, які гайсали у футбол. За м'яча їм правив череп з діркою в потилиці, ще два черепи позначали лінію воріт. Після цього, він разом із іншими членами клубу, складає і надсилає до Київської міської ради меморандум із вимогою оприлюднити місця знаходження масових поховань і перетворити їх у Національні місця скорботи та пам'яті.

Дружині Василя Симоненка не подобалося те, що її чоловік часто їздив у відрядження, вона вважала, що у нього є коханка. Вона перестала вірити у його любов, почала дорікати і часто повторювати: «… Ти - величина, а я -хто?...». У таких випадках В. Симоненко казав: «Малюсю, все одно я люблю тебе більше, ніж ти мене, більше!… Розумієш?».

Одного разу Симоненко зустрів на вулиці Ніну Черняк, дізнався, що і в неї не склалося сімейне щастя. Вона вагітною пішла від чоловіка, хотіла навіть покінчити життя самогубством. Василь довго дивився їй у вічі, а потім мовив: «Ти знаєш, що ти -- людина. Ти знаєш про це чи ні?». Наступного дня Ніна прочитала ці слова в газеті. Цей вірш повернув їй віру до життя. Через деякий час Василь прийшов з товаришем до неї свататись. Ніна спочатку подумала, що Симоненко сватає до неї свого товариша, але коли зрозуміла, що сватається Василь, відмовила, адже в нього була дружина, син. «Не докорю ніколи і нікому, хіба на себе інколи позлюся, що в двадцять літ в моєму серці втома, що в тридцять -- смерті в очі подивлюся...» - ці рядки написані ще в 1955 році, але здається, що вже тоді Василь Симоненко передчував свою долю, адже й дотепер, його смерть обкутана туманом запитань, здогадок та пліток.

А влітку 1962 року до В. Симоненка завітав земляк із рідного села, він пригостив його, а потім поїхав на вокзал проводжати, коли той сів у потяг, Симоненко пішов до привокзального буфету, щоб купити цигарок, а він був закритий, хоча за розкладом було хвилин п'ятнадцять до закриття. Василь обурився, а буфетниця ж підняла крик. На шум і гам прибігли двоє міліціонерів, не підозрюючи нічого, Василь пред'явив їм своє редакційне посвідчення. Міліціонери схопили його за обидві руки, заламали на спині і на очах здивованого натовпу потягли до привокзальної кімнати міліції.

І до нині, усі хто знали Симоненка переконані, що ця історія була лише формальним приводом для його затримання. Тієї ночі Василь опинився у камері лінійного відділення міліції у м. Сміла, що за 30 км від Черкас, і коли його звідти визволяли редакційні колеги, він був увесь синій від побоїв.

Відтоді, ніби щось обірвалося всередині, хвороба вперто і послідовно вимучувала його тіло. Ходили різні чутки: одні говорили, що в нього хворі нирки, інші, що побоями в каталажці міліціонери припекли його на мученицькі вмирання. Він лежав у номенклатурній обласній лікарні м. Лексенупру. Його дружина взяла за власний рахунок відпустку і майже жила у палаті. До нього ходили друзі, колеги і Ніна Черняк, його Принцеса Діана Рене.

Одного разу друзі принесли до лікарні пов'язані в пучок кетяги калини, і висіла та калина довгі тижні хвороби біля його ліжка. Василь, лежачи продовжував записувати вірші у свій блокнот, останній вірш був записаний 19 вересня 1963 року:

«Маленьке - не смішне, Адже мале і зерно, Що силу велетням і геніям несе. Мале тоді смішне, Коли воно мізерне, Коли себе поставить над усе. Але скажіть, хіба такого мало, Хіба такі випадки не були, Коли мале, як прапор, піднімали І йшли за ним народи, мов осли? І чи тоді мізерне та смішне Не оберталось раптом у страшне?».

А потім написав листа: «Можливо, завтра мене вже не буде. Звісно, література перенесе безболісну для неї втрату, але я не може піти із життя, не подбавши про мою сім'ю, особливо про матір. Перший день моєї смерті, може стати для неї першим днем її жербацького жевотіння. Від усього серця прошу Вас, не допустити цього, і коли це можливо, виділити з літературного фонду хоча б малу суму, котра б рятувала її від голодної смерті».

Цього листа до Національної спілки письменників України Василь Симоненко написав за два дні до своєї смерті. Коли несли труну, то раптом із-за хмар виглянуло холодне, грудневе сонце. Його проміння кинуло на землю тільки жовтогарячий прощальний відблиск. Кетяги калини, перев'язані з колосочками, лежали на віку труни, обтягнутою червоною тканиною, але калина стала вже чорною.

Не встигла Ганна Федорівна пережити трагедію - смерть сина, як настала драма: дружина Василя привела в сім'ю іншого чоловіка, щоб Олесик не ріс без батька. Для матері, яка виростила і виховала В. Симоненка сама, - це було справжнім потрясінням. Розумом, рішення Люсі вона ще якось приймала, а от серцем - ні.

Через деякий час Ганні Федорівні виділили окрему однокімнатну квартиру у цьому ж будинку на першому поверсі. Туди вона перенесла свої пожитки і перетворила кімнату на своєрідну світлицю поета.

Були ще радісні дні у мами, коли у 1995 році отримувала найвищу Державну премію України імені Тараса Шевченка, якою була посмертно відзначена творчість її сина. Цю премію дали навпіл з ще живим письменником Василем Захарченком, тим самим поділили між живим і мертвим тисячу гривень.

На 35 років пережила мати сина. Вона померла у 1998 році, Бог відміряв їй аж 90 років життя, поховали її поруч із сином.

Не стала навколішки гордість моя… Ліниво тяглася отара хвилин… На світі безліч таких, як я, Але я, їй-богу, один.

Твори

· Є в коханні і будні і свята

· Баба Онися

· Вино з троянд

· Вона прийшла

· Гей, нові колумби й магеллани

· Грудочка землі

· Дід умер

· Дума про щастя

· Де зараз ви, кати мого народу?

· Жорна

· Злодій

· Задивляюсь у твої зіниці

· Перехожий

· Казка про дурила

· Кирпатий барометр

· Кривда

· Лебеді материнства

· Любов

· Монархи

· Моя Мова

· Русь

· Салюти миру

· Старість

· Там, у степу, схрестилися дороги

· Ти знаєш, що ти людина? 16.XI.1962

· Україні

· Цар Плаксій та Лоскотон

· Чорні від страждання мої ночі

· Тоді вас люди називали псами

2. Вшанування пам'яті

У Черкасах існує Літературно-меморіальний музей Василя Симоненка. Також 1965 року на громадських засадах створено музей в селі Біївці в хаті, де народився поет.[1]

Ім'ям поета названі вулиці у багатьох містах України, зокрема у 1999 році в Голосіївському районі Києва.

25 грудня 2008 року Національний банк України випустив в обіг пам'ятну монету номіналом 2 гривні присвячену поету.

17 листопада 2010 року у місті Черкасах на вулиці Фрунзе, біля палацу одружень (історичний Будинок Щербини), був відкритий пам'ятник поетові. Автор монумента -- Владислав Димйон[2]

Висновок

василь симоненко поет

«Ми -- не безліч стандартних «я», А безліч всесвітів різних».

Василь Симоненко

Василь Симоненко з великою, гідною народного поета надією і довірою, реально і усвідомлено сприймав неминучу і так необхідну перебудову суспільного мислення і буття. Та ця перебудова загрузла в болоті парадного застою.

Він був образом свого часу. А час потребував не виховної, дидактичної літератури, а перетворюючої, діяльної, такої, яка б переробляла свідомість, творила нові, ціннісні орієнтації. Тому він з таким гнівом і сарказмом звертається до тих своїх земляків, які люблять свій народ тоді без міри, «коли у міру вигідно любить», які закохані в ідею за добру платню.

Треба було перетворювати людину -- вона не могла далі залишатися безмовною, пригніченою, бесправною -- такою, яку знеособлювала страхом репресій сталінська епоха. Саме на злеті усвідомлення нової історично важливої громадянської місії поезії і обірвалося життя Василя Симоненка.

Ні, Василь Симоненко не з когорти призабутих. Він із тих, хто оцінений і знаний нами не в усій повноті драматичного усвідомлення своєї складної епохи і своєї трагічної долі. Тому світло його чесного життя і правдивого поетичного слова повинно увиразнювати сучасні історичні злами, конфліктні ситуації і прискорювати своєю емоційною енергією часу перебудовний крок.

Роблячи висновки з даної рефератної роботи, можу сказати, що постать Василя Адрійовича Симоненка потребує більшого дослідження та вивчення. Його внесок в історію України та літературну спадщину українського народу - безцінний.

Список використаної літератури

1.Управління культури і туризму Полтавської облдержадміністрації - http://www.kultura.pl.ua/index.php?rozd=tmap&raj=lubni&nom=646

2.Газета «Прес-Центр» про відкриття пам'ятника В.Симоненку №46 (278) від 17.11.2010 р.

3.Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. -- Париж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1954--1989.

4. Із книги «Із забуття -- в безсмертя (Сторінки призабутої спадщини)» Київ: Дніпро, 1990.

5.Інтерв'ю з товаришем Василя Симоненка: «Василеві могли вкоротити життя через вірш про Хрущова»

6.Пахаренко В. «В дорозі до Рідного краю. До 75-річчя з дня народження Василя Симоненка» // Свобода -- 2010, ч. 3,

7.Іван Андрусяк. Міф про Василя Симоненка // УНІАН-Культура, 17.01.2011

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Кріпацьке дитинство Т. Шевченка, розвиток його художніх здібностей та навчання у Академії мистецтв. Поява першої збірки "Кобзар", подальша літературна діяльність українського поета. Причини заслання Тараса Григоровича, його участь у громадському житті.

    презентация [679,2 K], добавлен 27.02.2012

  • Біографія Василя Стефаника. Життєвий шлях письменника: дитинство, освіта, виключення з гімназії через участь у "Покутській трійці, медична освіта. Початок літературної діяльності. Головна тема його новел – важке життя західноукраїнської сільської бідноти.

    презентация [524,5 K], добавлен 14.03.2011

  • Життєвий і творчий шлях видатного українського письменника Т.Г. Шевченка. Життя Тараса перед засланням, після арешту і на засланні. Знайомство з К. Брюлловим і В. Жуковським. Аналіз творчості Шевченка, відображення думок і настроїв українців його часу.

    презентация [493,8 K], добавлен 16.04.2015

  • Життєвий і творчий шлях видатного українського письменника Т.Г. Шевченка. Життя Тараса перед засланням, після арешту і на засланні. Аналіз творчості Шевченка, відображення думок і настроїв українців його часу. Поетичні, прозові та живописні твори.

    презентация [694,4 K], добавлен 01.03.2013

  • Життєвий і творчий шлях Тараса Григоровича Шевченко. Причини заслання поета, його участь у громадському житті. Літературна творчість українського письменника. Відображення думок і настроїв українців його часу. Поетичні, прозові та живописні твори.

    презентация [2,3 M], добавлен 16.05.2014

  • Родові корені письменника. Життєвий шлях Стефаника Василя Семеновича. Навчання в школі та юнацькі роки, нелегальна громадсько-культурна робота. Початок літературної діяльності. Непрості стосунки з жінками, одруження. Листування з Ольгою Кобилянською.

    презентация [2,7 M], добавлен 18.03.2012

  • Сутність і загальна характеристика метафори. Аналіз відповідних одиниць, які не є ускладненими дієслівними і належать до інших частин мови (прикметникові, іменникові і прості дієслівні). Аналіз метафор Василя Симоненка, наведених у словничку, їх роль.

    курсовая работа [56,1 K], добавлен 07.05.2015

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.