Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Міністерство охорони здоров'я України

Вінницький медичний університет ім. М.І. Пирогова

Кафедра українознавства

Реферат

Письменники-лікарі

Студентки 61-а групи, 1 курсу,

медичного факультету №2

спеціальність: медична психологія

Олійник Олени Володимирівни

Науковий керівник: Лісовий М.І.

Вінниця-2011

План

Вступ

1. Письменники-лікарі та їх вплив на стан культури XX ст.

2. Модест Пилипович Левицький

3. Сер Артур Ігнатіус Конан Дойль

Висновок

Література

Вступ

Сьогодні особливе значення має дослідження процесів набуття духовного багатства нашого народу. Протягом 21 століття кращі люди країни працювали для становлення й розвитку різних галузей української науки й культури. Письменники та лікарі належали до справжньої інтелектуальної еліти народу. Письменники, зберігаючи й збагачуючи рідну мову, несли просвіту, знання й віру. Лікарі докладали багато зусиль і знань для поліпшення санітарно-гігієнічних умов життя, для попередження хвороб, збереження здоров'я народу, формування здорового способу життя. Разом із тим, багато медиків не тільки гідно виконували свій професійний обов'язок, але й брали участь у діяльності наукових і культурно-просвітницьких організацій, проявляли свій талант у різних сферах художньої культури, зокрема, поєднували лікарську працю з письменницькою.

1. Письменники-лікарі та їх вплив на стан культури XX ст.

Дослідниками вже давно вивчається проблема активного залучення лікарів до художньої творчості. Юрій Щербак пише з цього приводу: «Практично кожна країна має одного або декілька видатних письменників-лікарів. Участь представників найбільш гуманної професії у літературному процесі стало звичним, таким, що розуміється само собою...». І в історико-медичних, і у літературознавчих працях наводяться біографії найвідоміших у світовій літературі лікарів-письменників, аналізується зміст їх творів. Практично жодна така стаття не обходиться без згадки імені М.О.Булгакова. Розгортає цю тему й Валерій Чмир у статті «Перо професійного лікаря», прикладами доводячи великий внесок лікарів в український літературний процес від XV ст. до сучасності. Пояснення цього феномену автори вбачають в близькості психологічних особливостей професій: спостережливості, схильності до аналізу душевного стану людини, дару співчуття, а також в багатому життєвому, психологічному досвіді, який набувають лікарі в своїй фаховій діяльності. До речі, із зазначених авторів і Щербак, і Чмир самі є письменниками й лікарями.

Михайло Опанасович Булгаков провів дитинство і молодість у Києві, закінчив медичний факультет Київського університету св. Володимира. Коли почалася перша світова війна ще студентом працював у військових шпиталях міста. Пізніше працював тут приватнопрактикуючим венерологом.

Книги письменників-лікарів, присвячені своїй професійній сфері, складають своєрідний цикл, який відображає всю історію вітчизняної медицини ХХ сторіччя. Валер'ян Петрович Захаржевський почав вчитися на медичному факультеті Київського університтету ще до першої світової війни, у 1916 р. склав іспити за університетський курс, а в 1938 р. став кандидатом медичних наук. У 1941 р. вийшов його роман «Белый дом. Страницы из жизни одной клиники». Павло Єфимович Бейлін прийшов в українську літературу в 30-і роки повістями «Чотири операції», «Нариси з хірургії», «Людина живе раз». Випускник Київського медичного інституту, він і після другої світової війни, яку пройшов від Мценська до Берліна, працював у рідному місті, очолював велику лікарню. Його повісті, оповідання, есеї, об'єднані у книжку «Поговори со мною, доктор!» допомагають лікарям подивитись на себе очами хворих, і навпаки. «Записки польового хірурга» П.Є. Бейліна, роман-ділогія «Хирург Алексей Корепанов» Н.Д.Фогеля, повість «ППГ-2266» М.М.Амосова належать до найкращих і найправдивіших книг про військових медиків. Видатний хірург, засновник вітчизняної легеневої та серцевої хірургії, академік, нагороджений за наукові праці Ленінською премією, М.М.Амосов у своїх мемуарах так згадував про свій прихід до художньої літератури. Одного разу, восени 1962 року, після смерті під час операції хворої дівчинки, хірургові було не по собі. Цей стан виплився на папері. Рукопис справив враження на близьких та друзів. Микола Михайлович продовжив роботу. Книга «Мысли и сердце», події якої розгортаються в кардіологічній клініці, мала великий успіх і в нашій країні, і за кордоном. Згадані твори (а їх перелік навіть близько не повний) відобразили драматичні професійні колізії, психологічні особливості лікарської праці, пов'язаної з відповідальністю за життя людей, залучили суспільство до роздумів над деонтологічними проблемами.

Історично виникнення української літературної мови пов'язано перш за все з гумористикою. Гідним продовжувачем традицій І.Котляревського в українській прозі став Остап Вишня. Остап Вишня (Павло Михайлович Губенко) народився 11 листопада 1899 р. в с.Грунь Охтирського району Сумської області в бідній селянській сім'ї. Закінчив Київську військово-фельдшерську школу (1907), десять років працював по спеціальності. 1 вересня 1917 р. поступив до Київського університету, але політичні події перервали навчання. Популярність гуморесок, фельєтонів Вишні, які увійшли до збірок «Діла небесні», «Репяшки», «Лицем до села», у 20-і роки, за спогадами сучасників, нема з чим порівняти. Через важкі випробування пройшов письменник. У 1933 р. він був заарештований та перебував у тюрмах та таборах до 1944 р. Звільнившись, у першій же гуморесці «Зенітка» Вишня всім своїм талантом приєднався до боротьби проти фашизму. Особливе місце в творчості Остапа Вишні посідає створений ним самим жанр - усмішка. У «Вишневих усмішках», «Мисливських усмішках» втілилось тонке відчуття письменником природи комічного в його глибинних, народних витоках. Окремими виданнями вийшло понад 150 його книжок.

У 1966-1969 роках секретарем Правління Спілки письменників України був Віталій Олексійович Коротич. Він закінчив Київський медичний інститут. ще студентом почав друкуватися. Почав працював лікарем, але невдовзі зайнявся виключно літературною, редакторською діяльністю. Поезія Коротича публіцистична, інтелектуальна. Автором популярних пісень «Марічка», «Ой висока та гора» та інших є Михайло Михайлович Ткач, який закінчив Черновицьку фельдшерську школу, потім Чернівецький медичний інститут. Ткачу також належить кіносценарій фільма-опери «Наймичка».

Наприкінці ХХ - на початку ХХІ ст. Спілку письменників України поповнили поети, які уособлюють майже всю географію України й різні медичні спеціальності: В. Кравчук (помічник санітарного лікаря Збаразької санепідстанції), В. Бурхан (головний лікар стоматологічної поліклініки у Дніпропетровську), О. Грек (Гладкий) (кандидат медичних наук, старший науковий співробітник НДІ онкології та радіології в Києві), Л. Олексійчук (головний лікар санаторію у Ворзелі, В.Климентовська (лікар-педіатр в Ясенецькому дитячому будинку) та інші.

Літературним жанром, який виник у ХІХ столітті, але став одним із найпопулярніших саме у ХХ є наукова фантастика. При чому однією з провідних тем у світовій фантастичній літературі, починаючи ще від Г. Уеллса, є медико-біологічні експерименти. Професійна обізнаність у цій проблематиці спричиняла звернення до неї письменників-лікарів. М.Амосов у повісті «Записки з майбутнього» (1966) звертається до утопічної ідеї обезсмертення людини за допомогою анабіозу. Автором книжок фантастики «Вулканалії», «Разом з магами і характерниками» є О.В.Волик, який був прийнятий до Спілки письменників України у 2000 р. Він закінчив медичний інститут у Дніпропетровську і там же працює лікарем-терапевтом.

Розповсюдженою серед літераторів-медиків формою просвітницької діяльності була підготовка науково-популярних статей, видань. Унікальною є книга М. Амосова «Раздумья о здоровье» із викладенням його власної, випробуваної на собі «системи обмежень і навантажень». З урахуванням масових часописів кількість її виданих примірників дорівнюється 7 мільйонам.

Цілком особливе місце зайняв у житті сучасної України Микола Михайлович Амосов, ставши одним із справжніх духовних лідерів суспільства на вкрай складному етапі історії. У 1992 р. з'явилась його стаття «Мое мировоззрение», в який Амосов підсумував свої філософські ідеї. Останнє десятиліття життя видатний лікар, кібернетик, письменник, мислитель невтомно будував усеохоплюючу філософську систему оптимальної будови суспільства. Амосовський «імператив життєдіяльності на рубежі тисячоліть» полягав у переконанні, що людяність, духовність, моральність повинні складати основу суспільства, незалежно від того, які технологічні досягнення ще будуть винайдені. Непересічний моральний авторитет «особистості вільного мислення» М.Амосова є одним з джерел, із якими пов'язане формування української національної самосвідомості.

2. Модест Пилипович Левицький

Модест Пилипович Левицький народився 25 липня 1866 року в селі Вихилівці на Поділлі, неподалік від міста Проскурова, яке з 1954 року стало називатися Хмельницьким. Ріс і виховувався в поміщицькій українській демократичній родині, в якій розмовляли виключно українською мовою, але знали й іноземні -- німецьку, французьку, польську, розумілися на музиці, літературі. Нахил до літературної творчості виявився у Левицького рано: ще навчаючись у Кам'янець-Подільській гімназії, в 15 років видав свою першу збірку оповідань „Граф Мотика”. Після закінчення гімназії вступив на історико-філологічний факультет Київського університету. Після чотирьох курсів 1888 року перейшов на медичний факультет, який закінчив 1893-го.

Лікарську працю Модест Левицький почав на Волині, в Ковелі, обійнявши посаду земського лікаря. До Ковеля перевіз і сім'ю -- дружину Зінаїду і сина Віктора.

Ковель кінця XIX століття був містом з двадцятитисячним населенням, здебільшого євреями, котрі займалися дрібним підприємництвом і торгівлею. Щоб спілкуватися з ними без сторонньої допомоги, молодий лікар оволодів єврейською мовою.

Недалеко від Ковеля, в Колодяжному, жила родина, з якою інтелігентна українська сім'я Левицьких не могла не спізнатись і не заприятелювати. Родину Косачів Левицький відвідував часто, спілкувався з Оленою Пчілкою, Лесею Українкою, яка часто потребувала його лікарської допомоги.

1895 року в Ковельському повіті спалахнула холера. Модест Пилипович перевіз дружину й сина до Колодяжного, бо сам майже не бував удома: їздив на села, хутори, днював і ночував там, де були хворі. Молодому лікареві вистачило мужності свідомо взяти участь у боротьбі зі страшною епідемією. 16 вересня 1895 року Леся Українка писала з Колодяжного до брата Михайла: „У нас вчора були Левицький і Короткевич і казали, що холера в уєзді уменшається”.

Живучи в Ковелі, Модест Левицький був не просто частим гостем у Косачів, він став і їхнім домашнім лікарем, „швидкою допомогою”. 13 вересня 1896 р. з Колодяжного Леся пише до матері: „...Ти знаєш, уже при тобі моя нога боліла, на другий день після вашого виїзду вона стала боліти гірше, на третій день ще гірше, надто коли, посидівши який час, я вставала, щоб іти, то вже мусила просить кого-небудь, щоб поміг, бо нога боліла дуже різко і страшно було подумать наступити на неї. Тоді я поїхала до Левицького, не застала його дома, але на др[угий] день він сам приїхав подивитись мою [ногу] і найшов, що біль її не від ут[оми] мускулів, а таки від самого суста[ва ц]е, від пораженого місця. Спочат[ку] [він] радив накласти яку нерухому пов'язку, але я не згодилась на таке спішне рішення і тоді він згодився на компроміс: накласти, як він каже, „нравственную повязку”, с[еб]то лягти на тиждень в ліжко і старатись як можна менше ворушити ногою... Три дні я вже лежу...”.

1896 року у зв'язку з загостренням сухот у дружини Левицький залишив Волинь і переїхав на Поділля, на посаду земського лікаря в містечку Окна. Зв'язки з Косачами не переривалися. Вони зустрічалися в Києві.

Власним коштом Левицький видавав просвітницько-популярні брошури про холеру, сибірку, скарлатину, застерігав від лікування у знахарів і баб-„шептух”. Але не лише медична тематика цікавила його. Він пише і видає популярні книжечки з мовознавства: „Українська граматика”, „Рідна мова”, „Круті слова”, „Язык, наречие или говор?”, „Паки і паки”. Писати українською мовою та ще й на подібні теми в ті часи значило заявити про свою громадянську позицію, наражаючи себе тим самим на небезпеку, тому не дивно, що поліція встановила за лікарем-письменником-просвітителем негласний нагляд.

Про перші літературні спроби молодого письменника теж дізнаємося з листа Лесі Українки до сестри Ольги. 28 листопада 1899 року вона писала: „Був недавно Людін вечір... На тому вечорі Старицький читав „Дякову помсту” М.Ф. Левицького, і публіка не заспокоїлась, поки не визвали самого „автора” на естраду; мусив вийти, хоч мало не вмер од смущения (недаром він Модест та ще й син Модести Модестівни).”

Друкуватися М.П.Левицький почав 1901 року в журналі „Киевская старина”, його оповідання виходили в „Літературно-науковому віснику”, „Новій громаді”, „Раді”. Літературних псевдонімів мав багато, серед них -- Макогоненко, М.Пилипович, Виборний. 1904 р. його обрано дійсним членом Київського літературно-артистичного товариства. Наприкінці того ж року Модест Левицький отримав місце директора Київської фельдшерської школи на Лук'янівці і за сумісництвом -- посаду завідувача Лук'янівським притулком для дітей-сиріт. Його плідній праці на заваді стала... українська мова. За скорочення програми з російської літератури, дозвіл викладати і відповідати на уроках рідною мовою його незабаром звільнили з посади директора фельдшерської школи.

У ніч з 17 на 18 січня 1907 року в Києві царським урядом була проведена масова акція проти прогресивної української інтелігенції. Разом з Лесею Українкою, її сестрою Ольгою, Борисом Грінченком та багатьма іншими був заарештований і М.П.Левицький.

1907 року вийшла перша збірка М.Левицького „Оповідання”. Крім власне літературних творів він писав і видавав науково-популярні твори з медицини, лікарські порадники, перекладав. Першою просвітницькою книжкою Левицького для простого люду була„Короста або чухачка” (відомо, що ця хвороба була дуже поширена, особливо серед сільських дітей).

До 1917 року сім'я Левицьких проживала в Білій Церкві. В роки української державності М.П.Левицький працював урядовцем в апараті Міністерства шляхів УНР на посаді директора культурно-освітнього департаменту, був головним санітарним лікарем залізниць України. З 1919 р. -- радником, потім головою української дипломатичної місії у Греції. Тут він втратив дружину, яка померла від легеневої кровотечі.

У більшовицьку Україну Модест Пилипович не повернувся. Жив деякий час у Польщі, в Тарнові, де в той час знаходився уряд УНР в екзилі під проводом С.Петлюри. Працював лікарем, організовував для дочок емігрантів курси медичних сестер, на яких сам читав лекції. Був завідувачем санаторію для українських вояків, хворих на туберкульоз, в Закопаному. Допомагав хворим з польського населення, власне, усім, хто потребував його лікарської допомоги. Тяжка дорога випала Модесту Левицькому в житті. Але він (перефразовуючи Т.Шевченка) йшов нею чесно, не залишаючи „зерна неправди за собою”. Тому вона й привела його до Слави.

3. Сер Артур Ігнатіус Конан Дойль

письменник лікар літературний

Сер Артур Ігнатіус Конан Дойль (англ. Sir Arthur Ignatius Conan Doyle; 1859-1930) - шотландський і англійський лікар і письменник.

Найбільш відомі його детективні твори про Шерлоке Холмсе, науково-фантастичні про професора Челленджері, а також історичні романи. Крім того, він писав п'єси і вірші.

Справжнє прізвище письменника - Дойль, Конан - його середнє ім'я, проте в зрілому віці він став використовувати це ім'я як частина прізвища - Конан Дойль. У російських текстах зустрічаються також варіанти написання Конан Дойл (що більш відповідає правилам транслітерациі, чим традиційний варіант), а також Конан-дойль і Конан-дойл.

Біографія

Сер Артур Конан Дойль народився 22 травня 1859 р. в шотландському місті Едінбургу, в сім'ї Чарльза Алтамонта Дойля - архітектора і художника. Велику роль в житті Конан Дойля грала його мати Мері Фолі. Від неї він успадкував свій інтерес до рицарських традицій, подвигів і пригод. Конан Дойль говорив: «Справжня любов до літератури, схильність до письменництва йде у мене, я вважаю, від матері».

Шкільне життя письменника пройшло в «похмурих баштах і стінах» підготовчої школи Годдера, а потім - єзуїтського коледжу Стоніхерст (графство Ланкашір) (1869-1876). З шкільних років в Конан Дойле буквально «заговорив» розповідач. Почуте від матері, гра уяви, що прокинулася, - все це стало матеріалом для усних розповідей, які він розповідав своїм знайомим.

Усидливий студент за книгами - такий портрет Конан Дойля в Едінбурськом університеті, 1876-1881. У жовтні 1879 з'явилася його розповідь «Тайна Сесасськой долини». Йому повезло, канікули передостаннього року навчання в університеті він провів в плаванні. На судні він був корабельним лікарем і побував в арктичних водах. У 1881 році Конан Дойль отримав університетський диплом, став М. Би. (англ. bachelor of medicine) - бакалавром медицини. І 1882-1890 роки опинилися зайняті лікарською практикою. У 1882 році він знову в плаванні, цього разу південному. Він побачив Західну Африку.

В 1891 р. Конан Дойль залишив терен лікаря. Література стала для нього основною професією.

В 1885 р. Конан Дойль одружується на Луїзі Хокинс, яка страждала туберкульозом і померла в 1906. У 1907 році Дойль одружувався на Джина Леки, яку знав з 1897 року. Дойль мав п'ять дітей: двоє - від першої дружини - Мері і Кингслі, і троє - від другої - Джин, Денис і Адріан).

Конан Дойль помер від серцевого нападу 7 липня 1930 р. в своєму будинку в Кроуборо (англ. Crowborough (Сассекс).

Син письменника Адріан написав біографію свого батька під назвою «Дійсний Конан Дойль». Він писав: «Вже сама атмосфера будинку дихала рицарським духом. Конан Дойль навчився розбиратися в гербах багато раніше, ніж познайомився з латинським відмінюванням.»

Належачи до покоління Оскара Уайльда, Дж. Би. Шоу, Джозефа Конрада, Джерома До. Джерома, Р. Киплінга, Р. Дж. Уеллса і Дж. Голсуорси, Конан Дойль проте не потрапляв в розряд «серйозних літераторів», а числився таким, що розважає.

Висновок

Медики України були залучені до всіх складових літературного процесу ХХ століття: прозаїчна та поетична творчість, просвітницька діяльність, громадська, організаційна, редакторська робота, літературознавчі дослідження, міжнародні зв'язки. По-різному складалося співвідношення лікарської і літературної праці: одні йшли з медицини у професійну літературну діяльність, інші поєднували обидва покликання, залишались лікарями, аматорськи, звертаючись до художньої творчості. Творчий доробок письменників-медиків України включає і соціально-психологічні повісті й романи, і поезію, і мемуаристику, драматургію, гумористику, науково-популярну літературу, художнє краєзнавство, літературний переклад, публіцистику, філософську прозу. Завдяки письменникам-лікарям відбувалось збагачення тематики художніх творів, до яких широко вводилась медична проблематика.

Попри вкрай несприятливі соціально-політичні умови традиція звернення медиків до художньої творчості, їх активної ролі в духовному житті України зберігається, що, поряд із деякими іншими сучасними культурними явищами, живить надію на духовне відродження нашої країни.

Література

1. Доленга С. Рецензія на кн.: «Бій за українську літературу»

2. Пушкар Н.«Модест Левицький, 1866-1932»

3. Котвіцька О.«Література 20-ст.»

4. Раєвський М.О. «Літературні спілки в Україні»

Размещено на Allbest.ru