Фольклорно-етнографічний зміст монографії Оскара Кольберґа "Покуття"

«Крім дяка ходить ще по коляду братство з дзвінком, маючи з собою березу і міхоношу. А коли перед якою хатою поколядують господар або господиня виносять їм коляду і дають її березі. Тоді береза говорить: «Панове коляднички!» ? на що інші відповідають: «Ми то чуємо!» Береза мовить знову: «Познімайте шєпочки», ? а вони: «Ми так чинимо» ? знімають. Тоді береза, показуючи у руках коляду, мовить: «Дарує нас сей пан» ? якщо чоловік виніс, а якщо жінка винесла, то мовить: «Дарує нас ся пані колачєми (на хліб і кукурудзу) або червоне (на гроші), ото даруй єй (єму) Боже, щєстя, здров?я, тилько в сім колачи є (-ст) зерен», або (на гроші) ? «тилько в сім червонім є карбочок, дай єї (єму) тілько на загороді овечок, курий, свиний, качок, гусей, коров і волів», ? а всі гукають: «Дай Боже, дай Боже!» і відходять до другої хати. Коли вже пообходили по коляду, тоді віддають зібрану коляду на церковні потреби. Парубки йдуть з музикою і також колядують, і так само чинять, як попередні, тільки звичайно ходять по тих хатах, де є панна на виданю, а зібрану коляду віддають на церкву».

5. Іспас під Коломиєю. Після споживання святої вечері чоловіча челядь (хлопці) ідуть в різних групках, переважно по 2-х, 3-х і 4-х осіб, по селі колядувати. Перед початком колядування вибирають одного на міхоношого (miecho-nosza), який, ніби секретар чи скарбник, має носити у ворку заколядовані гроші. Щоб часом такий секретар не вкрав якоїсь частини грошей, інший з хлопців, ніби контролер, робить потихенько на кілку карби ножем, позначаючи таким способом рахунок господарів у котрих колядували. Так забезпечивши спільне добро, підходячи до першої-ліпшої хати, стають під правим вікном, т.є. під тим, котре є найближчим до образів і стола у хаті, і колядують. Чинять так переважно там, де є в хаті діти, про що добре знають, коли колядують тільки в своєму селі (не заходячи до сусідніх). І тоді співають дитині або дітям одну з колядок (дивись від № 8 до 16 включно). Коли ж часом в хаті дітей нема, то співають господареві або господині одну з колядок (kolidok) під № 4, 5, 6 і 7. Коли в хаті є тільки старші люди, то колядують № 17, переважно у цьому випадку співають колядки, які містяться в церковних кантах (в устах народу трохи перекручені):

1. Новая рада [:]

світу сі з?явила,

де панна чиста [:]

сина породила.

2. Йа в Вифлеємі [:],

міскі вильмі (bardzo) рано,

витати Пана [:]

пастирі казали.

3. Звізда в ю-слузі

там сі просвітила,

Царі першинські

з даром приходили.

4. Принесли-ж єму

зливан с мироу, злато,

взяли заплату

Небесную за ту.

5. Ирод злосливий

з того засмутив сі,

наш Бог рождений

на світ народив сі.

6. Казав жовнярам

землю сплюндрувати,

нарожденого [:]

в вертепі шукати.

7. Гой Йосип старий

Марію споймує,

Йа ж до Ягипту

з Хрестом юступує.

8. Нехай же Ирод

вічне погибає,

наш Бог рождений

всіх нас покішає (pociesza).

9. Ми нині гонем

цес день веселім сі,

Рождеству єго

знизька поклонім сі.

10. Би нам юзволив

щасливий вік дати,

й-а по смерти з ним

в небі царствувати.

О бувайте здорови.

Коли під вікном перед хатою закінчивши колядування словами: «О бувай (те) здоров (и)!» ? тоді дякують їм люди, відповідаючи з хати : «О дзінькуємо, дай вам Боже здоровї» при цьому колядники стоять коло дверей чекаючи на заплату за колєдку. Хтось з хати виходить, виносячи крейцера, і мовить: «Прошу на коляду», або «Прошу на червоного!». А на те міхоноши, приймаючи гроші, відзиваються: «Панове коліднички! Здоймаймо шіпочки, дарує нас цес ґазда червоним, а ми єму щімкім, здоровіїм». Всі тоді приєднуються до його слова і промовляють разом з міхоношам: «Абис такий (така) чесний, величний перед панами, перед громадами, як цес червоний перд нами!» Після цих слів, додавши ще «бувайте здорови та й сьвиткуйте здорови!», відходять до іншої найближчо хати, де поводяться у такий же спосіб, як і під попередньою; ідуть до наступної третьої і так далі.

За таку колядку отримують як заплату з кожної хати по 1 крейцеру, а якщо гурт складається з трьох, чотирьох осіб і то трохи старших, а один з них до колядки приграє на скрипці або на сопілці, то отримує де-не-де два крейцери, а рідко три крейцери. Лиш коли гурток складається з 2-х тілько або 3-х підлітків, то односельці села, до котрих звичайно приходить багато гуртів колядників (коли ж у село сходяться вони зі всіх сторін), дають такій окремій громадці тільки півкрейцара або взагалі не дозволяють їм колядувати, пояснюючи це тим, що не мають уже чим платити; взагалі остерігаються того, щоб у підлітків не було бажання зробити якісь шкоди, котрі б не розважливо зробили їм старше, коли б в подібний спосіб з ними поступили.

Треба додати, що гуртки всіх колядників влаштовують часто між собою бійки, намагаючись одні в одних відібрати заколядовані гроші. Такі війни переважно мають місце уже під ранок Різдва, і часто трапляється, що ніодин гурт підлітків після повороту цілонічного бродіння повертається вранці з коляди не тільки без крейцера в мішку, але ще й з синцям на обличчі в додатку.

Тільки ці колядники, яких звуть малими (малі), мають право колядувати цілу ніч, аж до сходу сонця на Різдво; дальше їм колядувати не дозволено. Після закінчення колядування роблять ґіленицу (ділення), тобто поділ заколядованих грошей у рівній частині між собою, і рівній також частині із кладку, за котру купують собі горілку і частуються аж до повернення родичів з церкви, після чого розходяться з надією, що в наступному році зможуть звичайно влаштувати собі подібну розвагу.

По полудню першого свята зачинають знову колядувати бракі церковні та й парубкі. Бракі (браття, братство) ці йдуть тоді до церкви до вечірні (na nieszpory), а після вечірні забирають собі з церкви ручні хрестики і дзвінки разом з скриньками на заколядовані гроші, а ці скриньки місцевий парох запечатує, щоб не можна було їх відкрити. Потім наймає собі гравця або двох зі скрипками і одного або двох міхонош до носіння за ними заколядованої кукурудзи, і ходять по селі, починаючи, звичайно, під вікнами свого душпастиря, якщо він з приналежними йому овечками жиє в згоді, запрошує їх після закінчення коляди до кухні на частування.

Після виходу від ксьондза ,бракі, якщо їх багато (що знову залежить від величини села) діляться на дві громади, т.є. на так званих браків доліских (що йдуть до нижньої частини села) і на браків горіских (до горових), і кожна з цих громад бере собі одного гравця і міхоношу,пару хрестиків і скриньок, іде колядувати на визначену для неї територію. Тут знову розділяються на менші групи по 5 до 8 осіб (проте ці групи колядують тут же поруч і біля хати кожного церковного брата знову з'єднується одна з одною громаду), колядують так само як і малі колідники під правим вікном кожної без винятку хати. Однак зрозуміло, що під тою самою хатою, де вже одна з громад раз колядувала, друга колідувати не буде. За це після закінчення колядки отримують миску зерен кукурудзи і пару центів до скрипки. Господар, під хатою котрого колядували бракі, виносить перед порогом хати кукурудзу, віддає її мискою одному з братів, кажучи: «Прошу на коліду!». А той беручи миску з зернами, відзивається разом з іншими бракіми: «Красно файно дзінькуємо! абис те такі чесні та величні пер? панами, перед громади, як цес дар Божий перд нами!» Після чого висипає зерно у ворок, який міхоноша має на плечах і віддає господареві порожну миску водночас з хрестом для поцілування; той поцілувавши і віддавши його бракім (браттям), вкидає до скриьки пару центів, і бракі відходять колядувати знов під найближчу хату. А співають найчастіше вище подану колядку «Нова рада» або також іншу відому зі збірника церковних колядок, напр. «Небо и земля» і т.д., «Нині торжествуют» і т.д., «Дар нині прибогатий от небес снийди» і т.д., або «Дивная новина, нині ґіва сина»і т.д., в кінці «Ниня Адаме розвеселитисі» і т.д. Тепер вже рідко відспівують під хатою окремі з коляд, які містяться у нище поданому запису під № 4 до 18 включно.

Під хатою котрогось з церковних братів об'єднуються, як уже було сказано, всі громадки в одну велику і колядують під його вікном подібно як і під іншими. Той брат тоді є в хаті, відлучившись перед тим і випередивши громаду пішов до себе, щоби для колег приготувати прийняття. Після закінчення співу цей брат виносить їм зерно таким же способом, як вище описано, цілує хрест і коли мають відходити, запрошує ще на вступ до його дому. Коли вже зайдуть до хати саджає їх колега за стіл, дає їсти і пити і у хвилі, коли господиня ставить на стіл кашу з молоком (що означає останню в домі страву), починають браття свому господареві і колезі відспівувати насамперед одну з колідек поміщених під № 4, 5 і 6. Коли закінчать і отримають подяку господаря, який знову хрест поцілував і вкинув декілька центів до скриньки, співають після короткої зупинки і для господині также колядку № 7, а та подякувавши їм, чинить так само, як муж. Врешті, пополокавши горло горілкою (що по кожній колядці має місце в хаті), колядують найстаршій дитині одну з колядок № від 8 до 16 включно і 18. А дитина та дякує повністю так само як перед тим дякували батьки. Наступним молодшим дітям колядують інші, але завжди одну з коляд од № 8 до 16 і 18, зрештою і іншим дітям і слугам, якщо такі є; а вже коли нема кому колядувати, встають з-за столу і окремі (молодші) починають танцювати користаючи з музики, інші кладуться аби трохи випочити (спочити), інші знову ідуть подивитися, що діється в їхньому домі, тим часом мала горстка поспішає дальше колядувати, декотрих тоді, старших і блищих до нього, гостинний господар повторно запрошує за стіл. Здається, що до тої забави господиня запрошує блищих своїх кумів і приятельок, через що вдомі робиться рух ніби на весіллі; музика грає нестримно, а бракі танцюють до упаду з ґаздинею дому, її дочками і приятельками, ? лиш тільки до моменту, коли зміркують, що та горстка, котра пішла колядувати далі, досягла уже дому іншого колєги братства. Тоді збираються бракі в дорогу, тягнучи за собою музику до наступного брата, де така сама як і в попереднього відбувається сцена.

Описана тут така коляда церковних братів способом триває 4-6, а часом і більше днів і ночей, тобто так довго, поки не ви колядують в останній хаті села. Господар, котрого в хату хоч би тільки через помилку обминули вважав би це за велику образу, і тому це ніде, справді, не трапляється.

Після закінчення коляди бракі розходяться додому, заколядовані гроші і зерно віддають разом церкві тільки що в першу неділю, подарувавши тільки певну частку музиці і міхонош ому.

Подібно як з братством церковним чоловічим (людей жонатих), мовиться також і така сама річ і з парубками, там , де вони складають таке ж церковне братство. А де ж парубоцького церковного братства нема, там виникають наступні відміни: По вечірни (nieszporach) Різдва йде два парубки до священика з просьбою, щоб їм дозволив ходити з колядою по селу; коли ж без такого дозволу були, ніхто їм за колядування не заплатив би. Священик жадає, щоб певну частину збіжжя і грошей віддали на церкву на що погоджуються і підписуються, видає їм запечатані скриньки на гроші і дозвіл іти колядувати. Тоді парубки окремо створюють громадки і не об'єднуються з бракіми, колядують так само як то роблять бракі і подібно з кожної хати отримують нагороди. Тільки парубки прагнули би ще більше зиску, і для того, щоб виколядувати під хатою одну з колідок (від № 4 до 18 або «Нова рада», дуже тепер же церковна) і отримавши за то подібно як і бракі заплату втискаються ще й до того, чи прошені чи не прошені, до каждої хати, звичайно такої, в котрій є дівчата на виданю, і пляшуть (плешут) перед каждим, кого застають в хаті, співаючи:

1. Та дубові ножечки, погинайте сі! три сороківчики споґівайте сі!

2. Продав ґазда коні, та лічит червоні, а ґаздині вівці, лічит сороківці.

3. Ой нибого кучмо! та тут ми сі мучмо, та за тоти гроші що вуни хороші.

4. Ни в скарби класти, поможи нам Боже, церкви допасти, свічу покласти, Богови на хвалу, а людем на славу.

5. Ой плєшу, плєшу, бо гороші виджу. Якби-м ни виґів, то би-м ни плєсав.

Так співаючи плясають (плєшут) з присюдами, понаставлявши в поході капелюхи, і то так довго, до поки глядачі не вкинуть їм хоч би по центові до капелюха; а, розуміється, щоб їх позбутися вкидають їм це кожен з задоволенням, щоб тільки мав при собі; тим охочіше ще дівчина, яка хоче в найближчі мнєсниці привернути увагу леґіні, для чого випадає тепер найкраща нагода. Ще від весни шпаровала (hat gespart, oszczкdzaіa) вона для цієї мети гроші і тепер гонорово їх розкидає парубкам, особливо між тих про котрих їй найбільше розходиться. В такий спосіб збагачується не один парубок; залишившись потім по скінченню коляди і всіх своїх колег на прийнятті навіть у власному домі завдані потрачені видатки, переконується, що йому ще залишилося пару гульденів в кишені.

Після закінчення коляди парубки віддають домовлену частину збіжжя і гроші зі скринькою церковному уряду, решту збіжжя ділять порівно між собою. Найчастіше відносять його неподіленим до коршми, де воно в найближчу неділю за трунок потрапляє до калити жида» Pokucie. Obraz etnograficzny. Skreњliі Oskar Kolberg. ? Krakуw, 1882. ? T. I. ? S. 81-96..

З цього докладного опису можна зробити ряд висновків. Колядковий репертуар Покуття О.Кольберґ органічно поєднав з процесом традиційного ритуально-обрядового святкування Різдва. При цьому, як видно з цілого ряду покликань на джерела, він звіряв почуте від покутян (про дідуха, про настеляння сіна, про народні прикмети і замовляння та ін.) з народознавчими працями різних авторів. Щодо самих різдвяних текстів творів, які О.Кольберґ позначив № 1-27, то до 3-го, 16-го, 20-го, 21-го, 22-го, 23-го він подав ще й ноти, а крім цього під № 26 помістив тільки ноти пригравання скрипаля. До всіх інших текстів колядок, до яких немає нот він позначив тільки типи мелодій. Переважаючим типом мелодій є та, яка подана до № 4 (№ № 5-15). Другий тип мелодії поданий до колядки під № 16. Він підходить і до колядок під №№ 17-19. Окремо мелодії подав О.Кольберґ до колядок під № 2, 3, 20, 21, 21, 23, 24, 25. Таким чином, можна сказати, що О.Кольберґ фольклорист і музиколог подав усі головні типи колядкових мелодій регіону, що в історії української фольклористики є знаковим фактором.

Щодо змісту записаних колядок, то вчений докладно зазначив, яким адресатам і за яких обставин вони виконуються колядниками.

Ніхто з фольклористів до О.Кольберґа і після нього з такою докладністю і ретельністю, як це зробив він, не представив світові високу культуру і розмаїття покутського різдвяного поетично-обрядового дійства.

Розділ ІІІ. Характерні мотиви й образи старовинних покутських колядок

Зібрані О.Кольберґом колядки на Покутті яскраво віддзеркалюють характерні типи загальноукраїнського колядкового репертуару зі значним ще збереженням старовинних елементів дохристиянської доби. Як зазначає автор монографій, навіть вже у час його записів, ці колядки поступово витісняли новіші з євангельськими мотивами. За моїми спостереженнями, тепер вони вже цілком вийшли з ужитку, тим більше після розгулу войовничого атеїзму під час радянської окупації. У старовинних колядках Кольберґового збірника в мотивах і поетичних образах помітна дифузія, як це явище називав М.Грушевський, дохристиянських і християнських елементів.

Найперше впадає в вічі, що зміст колядок має своїх адресатів. Одним з них є вся родина. Прикладом такої є колядка під № 4. Головним образом у цій колядці є мученицька смерть спасителя, його поховання і воскресіння. Цей образ обставлений низкою деталей зі світу природи і оточення (ожиною, івою, рожею, трьома віконцями, пташкою). При цьому образі є також євангельські та церковні елементи: свята Пречиста, Херувими, гра церковних органів, свічки та й зрештою Син Божий, який після воскресіння явився пташкою. Традиційно старовинна також композиція колядки, структурними частинами якої є поздоровлення господаря, ґаздинечки, челядочки, а також побажання щастя, здоровя, не тільки для людей, а й для худобочки, гарного урожаю на городі, у полі і веселості в хаті. Колядка закінчується традиційним вінчуванням з Різдвом, Новим Роком, «добрим пробутком» і «віком довгим». Одразу зазначимо, що це вінчування є стереотипним і воно присутнє в колядках № 5-18 з дуже незначними відмінами.

Другим головним адресатом колядок є господар. Яскравим прикладом такої колядки є «Гой устань, ни спи, господарочку» (№ 5), записана в селі Іспас поблизу Коломиї. ЇЇ першим мотивом є заклик господаря встати і глянути «в кватирочку». Величання господаря подано у ній через яскраву картину: на його подвірї Бог ходить, запрягає воли на три плуги цього року, а наступний рік вже й на чотири. Бог ходить в стайні запрягає коні на три бороні тепер, а нарік на чотири. Далі Бог ходить «в кошєрі» гуртує вівці «на три струнці» цього року, а нарік - на чотири . Далі Бог ходить у пасіці, формує рої на «три вулиї» тепер, а нарік на чотири. Далі Бог ходить в коморі і лічить гроші «все хороші» тепер в «три мішочки», а нарік - в чотири. Здається більш поетичним образом, як цей, поданий градаційно, годі пошанувати трудівника-господаря. Тут він, як це традиційно є в іменних піснях, зветься Семеночком. Поздоровлення йому має також градаційне компонування: самому господарю («сам собов»), ґаздиночці, всій челядочці. Елемент градаційностіє і в побажанні господареві: «в поле буйно», «в кошєрі плідно», «в господі стрійно», «в городі зело», «в хакі весело», вінчає цей градаційний ряд «в хакі весіль», тобто одруження когось з дітей, як продовженння роду, доброту і щастя родини. Ось такою високою поезією покутяни величали господаря-трудівника у величне різдвяне свято. Мав рацію Іван Франко, який писав, що від такої поезії навіть у бідної людини, хоч на мить тепліла душа і раділо серце. Така градаційна образність характерна майже в усіх старовинних колядках, звичайно тільки з певними відмінами щодо речових «наповнень».

Природно, за господарем головним мотивом у колядках є величання господині. Яскравим прикладом такої є колядка «Гой у цего ґазди хороша жона» (№ 7), записана також в селі Іспас. Її величання зображено також незвичайним образом: «З Бог ризи прала» на краю Дунаю, «над синим морем», а сушила «в тура на розі». У величанні гсподині присутній також мотив господарського добробуту і багатства: у неї так багато білих овець, як туман, і за ними ходять «Три вівчарики - всі три сьвятії», всі три «пророкі Божії» і носять з собою «по трубочці», у правій руці Николая «мідєная», у Юрія - «ба й роговая», «Й а в Пана Бога - ба й золотая». Використано і голосовий образ, і градаційний засіб для зображення голосів трубочок цих небесних пастухів: від мідяної святого Николая темні ліси, гори і долини побіліють і всі пташки поніміють, від рогової Юрія темні ліси, гори, долини позеленіють,а всі пташки «порозніміють», від золотої Господа на Великдень небеса розтворяться і будуть просити Бога за Господиню, за її ґазду,за челядочку. Кожна колядка - це висока поезія, а величання господині виражене чи не найяскравішими поетичними фарбами.

Одним із важливих образів в колядках є величання дівчини - ґречної панни. Типовим прикладом колядки цього змісту є «Я в Дністрі, в Дністрі - я в перевозі»(№ 9). Записана вона також в селі Іспас. Перевіз на Дністрі - прикмета цілком локальна і реальна, бо Дністер, власне, окреслює північно-східне побережжя Покуття. Величання ґречної панни на перевозі, зручно служить також для градаційності величального мотиву. До панни приходять «сім сот молодців», «самих вибранців», а найголовніше - самих «русовичів», тобто своїх, а не чужих. Ось тут-то, як бачимо, звучить патріотизм наших предків.

Величання панни розгортається через її відмову перевозити молодців вибранців, бо в неї поважна причина - «братчик з війни приїхав» та й привіз «три даруночки», «три радосточки»: «срібний перстенец», «павяний вінец», «золотий шаєц». Кожен з дарунків наповнений градаційним ступенем: срібний перстенец «пальчики ломит», павянй вінец «головку клонит», золотий шалик «слід замітає». Зрештою, і в самому теремі панни все виглядає ступенево: «сіни сіяють», «пани повстают», «пани витают», «шапки здоймают», «низко кланяют», «тай промовяют». Питальна форма їх також відбиває градацію: «Ци се попівна?», «Ци се царівна?». Ось так композиція колядки підводить до смислового пуанту. бо господар каже: «це моя дочка», «як ягодочка», «ґречна панночка». Поздоровлення дівчини висловлене за традиційною схемою - «з вітцем, матков», «та й з всев челядков».

Колядка дівчині має відповідно і свого змісту вінчування. Побажання щастя, здоровя, вітання з Різдвом, Новим Роком доповнюється «вінцем -дзеленцем», «кращим молодцем», - але знову ж таки «русовичем»! Цікаво, що у побажаннях дівчині є і таке, щоб вона була «у зріст хорошу» та й мала «розум добрий», «вічок довгий», «пробуток добрий». Не забували вінчувальники у побажанні дівчині сказати, щоб батько й мати мали з неї потіху, щоб діждали посагу щасливого. Вони також просили «на хакі зілє», «в хакі весілє». Навіть традиційне прохання у дівчини плати за коляду містить побажальні елементи.

Дуже багату цікаву силістику і образність має колядка «Ой сосно, сосно - ни шуми точно» (№ 13), також адресована дівчині і записана в селі Іспас. Вона привертає увагу в своїй стилістиці багатою і розмаїтою кольористикою епітетів. Мотивом вишивання сорочки милому, психологічним моментом, посилання тої сорочки до нього через рідну сестру, яка своєю красою може бути їй конкурентом. Такою ж яскравою образністю і стилісикою характерна з цієї теми колядка «Ой горі, горі - пави літали» (№15). Традиційним адресатом у колядках є також парубок. Ця тема розгорнута досить повно у колядці «Ой згорда пишна, - пане Йване» (№ 10), записана також в селі Іспас. Образ парубка в цій колядці зображено як вільного воїна лицаря, що на конику попід Білоград грає. У колядці використано засіб гіперболи: Що конем зверне, землє сі здрегне Оберне восько, - від сходу сонці, Заграють труби, - як грім на небі, Блиснут мечєми, - як мольнія в небі, Пускє стрілочку, - як дробен дощик, Й а вдарит з гармат, - й аж в царівгород, Й аж сі паркани, - порозсипали, Й аж сі жидови, - задивовали.

Характерно, що в цій колядці фігурують жиди як такі, що історично в Україні тримали коршми, крамниці , займалися лихварством, а отже, володіли грішми і, зрозуміло, були обєктом для будь-якого війська, від якого треба було рятуватися викупом. І в цій колядці перед лицарем воїном вони стали «раду радити», «Чим би, ни чим би - перепросити». Мотив викупу виражений градаційними елементами: на миску червоних лицар не поглядає, шапку не здіймає, не подякує. І гіперболізована картина грізної сили війська лицаря повторюється. Тепер же, вже і панове стали «раду радити», «Чим би, ни чим би - перепросити». Але він на «коника в сідлі», на «шабельку в сріблі» не поглядає, шапку не здоймає, не подякує. І знову втретє повторюється велична картина могутньої сили лицаревого війська. На цей раз вже «Русини задивовали», «раду радили», «Чим би , ни чим би - перепросити» «гордого пана», «пана Йвана» (звісно імена в колядках підставляються відповідні). На цей раз йому виводять «панну молоду», «от як ягоду», і тепер же він «все споглядає», «шєпку здоймає», «препрошає», «панну витає». Як і інші колядки, ця колядка парубкові закінчується традиційним поздоровленням, подібно з тими ж елементами, що й дівчині - зріст хороший, розум добрий, втіха батькам, щасливий посаг і «На хакі зілє - в хакі весілє».

Своєрідний розвиток лицарської теми маємо в колядці «Ой Торгом, Торгом, - та й Сочевою» (№ 8), записаній в селі Іспас. У ній відчутний відгомін історичного минулого, через згадку про яке змальовано образ воїна патріота, захисника рідного краю - всієї України. Драматизм картини зображено в тому, що подвіря лицаря турки з татарами й «гарапами» (очевидно, арабами) забрали. Тому лицар просить свого вірного цюру, «в сім девять попруг, Й а тов десятов самов дзолотов» попругою коня-моцаря сідлати. На ньому він скочить за тими турками, їх здогонить, під меч положить, здійме голову їх цареві, візьме її «в свою землю» «свому цареві». І за те лицар матиме три даруночки

Три даруночки - три городочки.

Один ми город - славний Білгород,

Другий ми город - славніший Йльвів,

Третій ми город - славніший Київ.

Й а в Білгороґі - коня сідлают,

В славнішим Льові - двором мешкаю,

В славнім Києві - панну сватают,

Панну сватают й аж до Галича,

Й аж до Галича за Русовича,

За Русовича - ґречного пана,

Ґречного пана - пана Василє.

Як бачимо, образ дружинного лицарства асоціюється в колядці з образом всієї України - і в цьому маємо приклад глибокого патріотизму навіть у нашій різдвяній колядковій поезії, про що, на жаль, фольклористи-дослідники чомусь не пишуть. Дружинні мотиви зустрічаються у колядках «А в ліску, в ліску - й а в Недоборі» (№ 12), «Й а в поли, в поли - близко дороги» (№ 14). В колядці «Ой в чистим полю на оболоню» (№ 19), в якій «красний молодец», «війско збирає», «під Львів рушає», а йому «два кієвлянє» «миси червоних підносять», але він на жоден підкуп не піддається і тільки «з красною панною» бажає одружитися.

Взагалі старовинний репертуар покутських колядок, що його зібрав Оскар Кольберґ, - це багатий скарб розкішної обрядової величальної поезії, яка засвідчує високий рівень народного естетичного мислення, яскравої образності, розмаїтих художніх засобів. Всі старовинні колядки астрофічні, мають нерівноскладову віршову будову, в ритмомелодиці рядків якої виразно виступає двоколінна структура. В пунктуації записів О.Кольберґа вона, можна сказати графічно відобржена наявністю тире посеред рядка, і це добре видно з того додатку транслітерованих текстів, які є в курсовій роботі.

Декілька слів треба сказати про прагнення О.Кольберґа з максимальною точністю передати фонетичні особливості покутського говору: зближення е з и, перехід палатальних дґ, тґ в ґґ, кґ, перехід а після помякшених приголосни та й в е або і, помякшення шиплячих приголосних, а також р перед і, и, зберігання двнього суфікса чи в інфінітиві після основ г, к та ін. Цілком обгрунтовано Іван Франко відзначив, що ніхто з фольклористів так точно і ретельно не передав покутський говір у записах фольклорних текстів, як це зробив О.Кольберґ.

Цінна праця визначного польського фольклориста і етнографа про Покуття, безсумнівно заслуговує на глибоке вивчення і пошанування, а водночас і на українське перевидання.

Висновки

Монографічний корпус фольклорно-етнографічних збірників Оскара Кольберґа «Покуття», як скарб етнокультури українців, потребує глибокого і ретельного вивчення, академічного перевидання і належного пошанування. Кожен сегмент його становить цінний матеріал для наукового аналізу у фольклористиці, етнографії, етнокульторології, лінгвістиці, етноузикології та в аспекті багатьох інших досліджень народознавчого характеру. У цьому нас переконує уже навіть один фрагмент зібраного ученим скарбу - його добірка старовинних покутських колядок в органічному звязку з традиційною різдвяною обрядовістю.

Старовинні покутські колядки відображають процес дифузії дохристиянської новорічно-обрядової величальної пісенності з добою новітньої християнської, яка має грунтовну відмінність і за змістом і за стилістикою від первісної.

Заслуговує окремої уваги методика записування О.Кольберґом народної словесності, а також його розширене розуміння словесно-музичного фольклору як органічної частки етнокультури.

Список використаної літератури

1. Болтарович З. Оскар Кольберґ і Україна // Записки Наукового товариства імені Шевченка. ? 1922. ? Т. 223. Праці секції етнографії та фольклористики. ? С. 218-230.

2. Болтарович З.Є. Україна в дослідженнях польських етнографів ХІХ ст. - К.: Наук. думка, 1976. ? С.87.

3. Гнатюк В. ЗНТШ. - Т. LXIV. - С.40.

4. Збир Ірина. «Покуття» Оскара Кольберґа в рецепція Івана Франка : полеміка чи діалог? // Народознавчі зошити. ? Львів: Інститут народознавства НАНУ, 2006. ? № 4. ? С. 23-28

5. Збир Ірина. Календарно-обрядова поезія Покуття у записах Оскара Кольберґа :жанрово-тематичний аспект // Вісник Львівського університету. Серія філологічна. Випуск 37. ? Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка 2006. ? С. 348-357.

6. Збир Ірина. «Покуття» Оскара Кольберґа в рецепція Івана Франка : полеміка чи діалог? // Народознавчі зошити. ? Львів: Інститут народознавства НАНУ, 2006. ? № 4. ? С. 23-28

7. Кирчів Р.Ф. Український фольклор у польській літературі. Період романтизму / АН УРСР. Ін-т суспільних наук. ? К.: Наук. думка, 1971. ? 275 с; Кирчів Р.Ф. Україніка в польських альманахах доби романтизму / Львів.держ. ун-т ім.. І.Франка. Ін-т суспільних наук. ? К.: Наук. думка, 1965. ? 131 с.

8. Оскар Кольберґ. Казки Покуття / Упорядкування, підготовка текстів, вступна стаття, примітки та словник І.В.Хланти. ? Ужгород: Видавництво «Карпати», 1991.

9. Франко І. Вибрані статті про народну творчість. - К., 1955. -С.238.

10. Франко І. Przyczynek do etnografii ludu ruskego na Wolyniu. Зібр. тв.: у 50-ти т. - К.: Наук. думка, 1980. - Т. 27. - С. 211. Франко І. «Pocucie». Зібр. тв.: у 50-ти т. - К.: Наук. думка, 1980. - Т. 27. - С. 348 Хланта І.В. Оскар Кольберґ і казки Покуття // Казки Покуття. ? Ужгород: Видавництво «Карпати», 1991. ? С. 17-28. Юзвенко В. 66 томів фольклорного зібрання Оскара Кольберґа // Нар. Творчість та етнограф. ? 1969. ? № 6. ? С. 25-29; Юзвенко В.А. Нове народження фольклористичних праць О.Кольберґа. // Слов?янське літературознавство і фольклористика. ? К., 1970. ? Вип. 6. ? С. 92-94; Юзвенко В.А. Польський фольклорист Оскар Кольберґ ? збирач і дослідник української народної поетичної творчості // Нар. Творчість та етнограф. 1961. ? № 2. ? С. 65-71. Юзвенко В.А. Українська народна поетична творчість у польській фольклористиці ХІХ ст. / АН УРСР. Ін-т мистецтвознавства, фольклору та етногр. ім. М.Т. Рильського. ? К.: Вид-во АН УРСР, 1961. ? 132 с; Юзвенко В.А. Українська казка в публікаціях польських фольклористів ХІХ ст. // Міжслов'янські фольклористичні взаємини. - К.: Видавництво АН УРСР, 1963. - С. 135. Korespondencja Oskara Kolberga. Dzieіa wszystkie. ? Wrocіaw-Poznaс, 1966. ? T.65. ? Cz.II. ? S.221. Korespondencja Oskara Kolberga. Dzieіa wszystkie. ? Wrocіaw-Poznaс, 1966. ? T.65. ? Cz.II. ? S.104. Лист О.Кольберґа до В.Пшибиславського 5.ІІ.1878. Korespondencja Oskara Kolberga. Dzieіa wszystkie. ? Wrocіaw-Poznaс, 1966. ? T.65. ? Cz.II. ? S.352. Korespondencja Oskara Kolberga. Dzieіa wszystkie. ? Wrocіaw-Poznaс, 1966. ? T.65. ? Cz.II. ? S.250. Pokucie. Obraz etnograficzny. Skreњliі Oskar Kolberg. ? Krakуw, 1882. ? T. I. ? S. 81-96.

Размещено на Allbest.ru