Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Серед скарбів, які зібрала українська фольклористика за два століття історії свого розвитку, помітне місце займають також праці іноземних збирачів і дослідників народної словесності. Одним з них є визначний польський фольклорист і етнограф другої половини ХІХ ст. Оскар Кольберґ. Його збирацька діяльність сягала далеко за межі етнічної польської території. Оскільки західні регіони України тривалий час входили до складу королівської Польщі, то закономірно, що й вони опинилися у полі зору цього дуже працьовитого і ретельного збирача матеріалів фольклористичного, етнографічного, етномузикологічного змісту. Серед фольклористично-етнографічних праць О.Кольберґа найвизначнішим є чотиритомний фольклористично-етнографічний корпус, присвячений одному з західноукраїнських регіонів ? Покуттю. Ця праця особливо зацікавила мене ще й тим, що я є уродженка того регіону. Моє рідне село Воронів якихось 9 км від старовинного ярмаркового села Чортовець. Саме в цьому селі був маєток польського дідича і відомого у Польщі вченого-археолога, історика Владислава Пшибиславського, члена Краківської Академії наук і великого приятеля О.Кольберґа. Під час своїх експедицій О.Кольберґ кватирував у В.Пшибиславського, а той своєму гостю організовував поїздки до навколишніх сіл та підказував інформаторів і кореспондентів. Можна сказати, саме в спілці праці цих двох науковців стала можливість створити багатоаспектне і розмаїте своїм змістом зібрання фольклорного етнографічного, краєзнавчого матеріалу.

«Покуття» О.Кольберґа потребує глибокого вивчення фольклористами, етнографами, лінгвістами, етнокульторологами. Для своєї курсової роботи я вибрала тільки одну грань того скарбу народної словесності, який записав учений. Це старовинні колядки, що на сьогодні уже повністю вийшли з місцевого колядкового репертуару, мають в своєму змісті дуже старовинні поетичні образи, мотиви, поетику і стилістику. Твори цього жанру недостатньо вивчені фольклористами новішого часу. Головна причина була в тому, що у так званій радянській фольклористиці за ідеологічними настановами фольклорні твори, пов?язані з традиційною релігійною обрядовістю, обходили мовчанкою чи тільки згадкою, але не вважали за потрібне вивчати. До того ж на сьогодні фольклорно-етнографічні монографії О.Кольберґа, видані, зрозуміло, польською мовою, ніхто в Україні не переклав, не перевидав, а тексти українського фольклору залишилися друкованими в польській транскрипції. Чи не єдиним винятком видання фольклорних творів з Покуття, у записах О.Кольберґа в українській транслітерації, є збірник «Казки Покуття», що його підготував фольклорист із Закарпаття І.В.Хланта. Оскар Кольберґ. Казки Покуття / Упорядкування, підготовка текстів, вступна стаття, примітки та словник І.В.Хланти. ? Ужгород: Видавництво «Карпати», 1991. На жаль, з тих же ідеологічних настанов атеїстичного марксизму у згаданому виданні не поміщено три казки, що у четвертому томі Кольберґової праці йдуть під № 2, 49 ? «Cуrka i pasierbica», «Trzy zagadki», ? а також казка під № 50 , тому що, мовляв, є варіантом казки «Мудра дівчина». Такі купюри зроблено тільки через те, що головним образом у казці виступає Матір Божа. У цьому виданні також порушені мовні особливості оригіналу, тому фольклорні тексти у ньому не є автентичними, а саме видання далеке від академічних вимог.

В загальному про наукову спадщину О.Кольберґа і за його життя, і пізніше писали європейські вчені різних країн. З українських фольклористів маємо окремі висловлювання у працях І.Франка, М.Сумцова, В.Гнатюка, Ф.Колесси та ін.. У минулому столітті найбільше згадок про Кольберґа знаходимо у працях В.А. Юзвенко Юзвенко В.А. Українська народна поетична творчість у польській фольклористиці ХІХ ст. / АН УРСР. Ін-т мистецтвознавства, фольклору та етногр. ім. М.Т. Рильського. ? К.: Вид-во АН УРСР, 1961. ? 132 с; Юзвенко В. 66 томів фольклорного зібрання Оскара Кольберґа // Нар. Творчість та етнограф. ? 1969. ? № 6. ? С. 25-29; Юзвенко В.А. Нове народження фольклористичних праць О.Кольберґа. // Слов?янське літературознавство і фольклористика. ? К., 1970. ? Вип. 6. ? С. 92-94; Юзвенко В.А. Польський фольклорист Оскар Кольберґ ? збирач і дослідник української народної поетичної творчості // Нар. Творчість та етнограф. 1961. ? № 2. ? С. 65-71., а також З.Є. Болтарович Болтарович З. Оскар Кольберґ і Україна // Записки Наукового товариства імені Шевченка. ? 1922. ? Т. 223. Праці секції етнографії та фольклористики. ? С. 218-230.. Широке тло українсько-польських літературно-фольклористичних взаємин розкривають праці Р.Ф. Кирчіва Кирчів Р.Ф. Український фольклор у польській літературі. Період романтизму / АН УРСР. Ін-т суспільних наук. ? К.: Наук. думка, 1971. ? 275 с; Кирчів Р.Ф. Україніка в польських альманахах доби романтизму / Львів.держ. ун-т ім.. І.Франка. Ін-т суспільних наук. ? К.: Наук. думка, 1965. ? 131 с. . Дещо докладніші відомості і міркування зокрема про працю О.Кольберґа Покуття маємо у вступній статті І.В. Хланти до збірника казок Хланта І.В. Оскар Кольберґ і казки Покуття // Казки Покуття. ? Ужгород: Видавництво «Карпати», 1991. ? С. 17-28.. Останнім часом більш предметно і конкретніше про фольклорно-етнографічний корпус монографії О.Кольберґа «Покуття» зустрічаємо у статтях молодої дослідниці Ірини Збир Збир Ірина. «Покуття» Оскара Кольберґа в рецепція Івана Франка : полеміка чи діалог? // Народознавчі зошити. ? Львів: Інститут народознавства НАНУ, 2006. ? № 4. ? С. 23-28; Збир Ірина. Календарно-обрядова поезія Покуття у записах Оскара Кольберґа :жанрово-тематичний аспект // Вісник Львівського університету. Серія філологічна. Випуск 37. ? Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка 2006. ? С. 348-357.. У її огляді календарно-обрядової поезії Покуття є в загальному також і побіжна характеристика колядок та щедрівок.

У своїй курсовій роботі ставимо завдання більш конкретно і предметно зупинитися на зв'язках О.Кольберґа з покутськими інформаторами, на його перебуванні в регіоні, на співпраці з місцевими краєзнавцями, на відгуках рецензентів про його праці (Розділ І. Оскар Кольберґ і його монографія про Покуття), докладніше охарактеризувати записаний колядковий репертуар (Розділ ІІ. Покутський колядковий репертуар у складі календарної пісенності), проаналізувати тематику і головні мотиви покутських колядок та щедрівок, їх поетичні образи, мотиви, композицію, метрично-строфічну та ритмо-мелодійну структуру, стилістику і поетичний синтаксис, а також фонетично-морфологічні та лексичні особливості мови (Розділ ІІІ. Характерні мотиви й образи старовинних покутських колядок).

Важливим компонентом роботи вважаю додаток текстів колядок в українській транслітерації. Важливим тому, що Оскар Кольберґ дуже ретельно намагався латинською графікою передати фонетичні особливості покутського говору, а це не завжди адекватно можна було здійснити латинкою та ще й за нормами польського правопису. При цьому, зрозуміло, траплялися окремі помилки, які треба буде виправляти у майбутньому українському виданні збірників. Власне, практичний сенс своєї роботи я бачу в тому, що вона може прислужитися до такого українського перевидання, тим більше, що у 2014 році сповниться 200 років від дня народження цього визначного славіста-народознавця. Нема сумніву, що в Польщі цей ювілей, а також у слов?янському світі буде належно відзначено, і було б дуже своєчасним до цієї дати в Україні видати українською мовою усі монографії О.Кольберґа з українським фольклорно-етнографічним змістом.

У структурі роботи є також відповідні висновки та бібліографія використаних джерел.

Розділ І. Оскар Кольберґ і його монографія про покуття

Ще з XVI століття серед польської інтелігенції були вчені, які цікавилися українським побутом, звичаями, народними піснями, і цей інтерес поглиблювався у наступні століття. Це було закономірно, бо у той час українські землі перебували в складі польської держави, яка активно колонізувала захоплені території. З часом зацікавлення життям і побутом українців у колах польських інтелігентів зростало і найбільше воно проявилося у ХІХ столітті, коли таке зацікавлення уже мало пряме відношення до етнографії і фольклористики як важливих народознавчих наук. Серед польських фольклористів та етнографів-професіоналів, які вивчали в тому числі й українську етнокультуру, чільне місце належить дослідникові із світовим іменем Оскару Кольберґу. Оскар Кольберґ (повне ім'я при народженні: Оскар Герик Кольберґ) ?- видатний польський фольклорист, етнограф, музикознавець і менше знаний як композитор, займає одне з центральних місць в історії слов'янського народознавства. Він народився 22 лютого 1814 р. в містечку Пшисуха тодішнього Опочинського повіту. Його родовід по батьковій лінії бере початок у Німеччині. Серед його представників було багато освічених людей різного фаху. Батько, Юліуш Кольберґ був інженер за фахом, викладав у Варшавському університеті, любив поезію, цікавився мистецтвом, навіть сам пробував сили в поезії, перекладав твори польських поетів німецькою мовою. В колі знайомих родини Кольберґів були відомі діячі науки та мистецтва, поети, музиканти - Т.Ленартович, К.Бродзінський, Ф.Шопен, К.Вуйцицький. Отже, вже сама атмосфера батьківського дому сприяла пробудженню народознавчих зацікавлень майбутнього етнографа і фольклориста. До того ж початкова домашня музична освіта О.Кольберґа ще більше прихиляла його зацікавлення до народної музики і пісні, яку в домі Кольбергів особливо цінували й любили . Не випадково спогади майбутнього дослідника сягають часів, коли він захоплено слухав пісні, що їх співала малому хлопчині ненька-селянка. З роками захоплення музикою міцніє.

Щоб поглибити і удосконалити знання з музики, Оскар Кольберґ у 1834 році їде до Берліна, де навчається два роки. Повернувшись додому, займається творчою роботою і дає уроки музики. Він - автор низки пісень, етюдів, опери «Король пастухів», основаної на народному мелосі. Від захоплення народною піснею, результатом якого було видання збірки “Pieњni ludu” (1842), і композиторської діяльності О.?Кольберґ дуже швидко перейшов до серйозного, глибокого вивчення поетичної творчості й культури польського народу, якому присвятив усе своє життя. Захоплення музикою було однією з причин, що спонукала молодого композитора почати збирати народні пісні. У 1839 році він почав збирати і записувати музичний фольклор. У народній музиці Кольберґ-композитор шукав натхнення для власної композиторської творчості, бо саме у народній музиці відчув найбільшу безпосередність, яскравість і простоту, без всякої штучності.

Спочатку О.Кольберґ записував народні пісні, мелодії до танців в околицях Варшави, а пізніше в інших місцевостях Польщі. Фольклорист ставив перед собою завдання систематично й цілеспрямовано збирати й публікувати народні пісні. Так, у 1842 році побачила світ підготовлена ним збірка «Pieњni ludu polskiego», а в 1857 році - друга збірка народних пісень з такою ж назвою. Важливою позицією фольклористичної діяльності Кольберґа стає його переконання, що народна пісня живе у широкому етнокультурному середовищі, що без глибокого контексту з цим середовищем, вона як і інші елементи народної культури, виглядає відірваною. Тому вчений не тільки збирає фольклорний пісенний матеріал, але й досліджує обряди, звичаї народу, його матеріальну культуру. Продовжуючи записувати народні пісні, О.?Кольберґ поступово усвідомлює, що навіть музичний супровід народних мелодій призводить лише до спотворення їх природного звучання, а тому активно переключається на одночасний запис тексту та мелодії пісні. Він також усвідомлює значення варіантів, їх естетичну і наукову цінність. Хоч і не завжди Кольберґ фіксує також місця побутування варіантів. Вивчаючи побут, культуру польського народу, О. Кольберґ, як він сам зазначав, не пропускав нагоди збирати пісні та записи, що стосуються українців, чехів, словаків. У 1856 р. вчений здійснив свою першу подорож в Україну, на Східне Поділля. За 25 літ кропіткої дослідницької праці він здійснив 11 подорожей в Україну. Його дослідження охопило різні регіони України - Східне та Західне Поділля, Карпати й Прикарпаття, Волинь. У деяких місцевостях учений бував по кілька разів. На Покуття, наприклад, приїжджав дев'ять разів, до Львова - сім, у село Задвір'я, що на Львівщині, - тричі, у Бариш біля Бучача - чотири рази. Під час цих подорожей він зібрав величезний фольклорний та етнографічний матеріал. Україні присвячено 8 томів : «Рokucie», «Cheіmskie» і видані посмертно «Przemyskie» та «Woіyn» .

О. Кольберґ розумів наукову вагу зібарного ним матеріалу. 20 лютого 1879 року в листі до польської письменниці Северини Духінської, після вже десятої подорожі в Україну і у зв'язку з затримкою листовної відповіді на її лист через перевантаження роботою, писав : « Все ж таки тішить мене, що і мої збирання у чомусь могли б в майбутньому стати в пригоді. Вважаю, що вартість їх головно полягає в схопленні живих типів, як і у точному відтворенні, так аби могли служити на користь науки і мистецтва. Сумніваюся, однак, чи вдасться мені всі зібрані впродовж багатьох років матеріали опублікувати. Тому що їх занадто багато, а разом з тим дуже мало заохоти, особливо в нашім краї, хіба що Академія своєю поміччю підтримає видавництво. А про те, вважаю, чималою користю було б, якби всі частини Польщі, Литви і Русі подібним способом опрацьовані, надруковані, до чого мої зібрання без сумніву додали б найвідповідніший контингент». Korespondencja Oskara Kolberga. Dzieіa wszystkie. ? Wrocіaw-Poznaс, 1966. ? T.65. ? Cz.II. ? S.221.

Особливо плідними були поїздки Оскара Кольберґа на галицьке Покуття у 1867-1868, 1870, 1876-1877 та 1880 рр. Тут він провів величезну збирацьку роботу. В значній мірі його продуктивній праці на Покутті сприяв учений, археолог і етнограф, член Комісії Антропологічно-Археологічно-Етнографічної Академї Наук у Кракові Владислав Пшибиславський (1830 -1908 рр.), який мав маєток у великому старовинному покутському селі Чортовець, тепер Городенківського району, Івано-Франківської області. В. Пшибиславський і сам займався науковими дослідженнями з археології та етнографії, робив розкопки у наддністрянських селах (Городниця та інші), мав своїх кореспондентів серед місцевих жителів. У нього і перебував за всіх поїздок Оскар Кольберґ, з ним листувався і підтримував дружні зв'язки. В. Пшибиславський був головою комітету, який готував етнографічну виставку Покуття в Коломиї. До складу цього комітету входили місцеві польські освічені дідичі та урядовці Ян Ґреґорович (заступник В. Пшибиславського), Майрицій Ґловацький (секретар комітету), Ян Шумлянський (скарбник), Ян Адольф Матейко, Вільгельм Шауер, Титус Слонєвський, Леопольд Вайґель та інші. До збирання етнографічного матеріалу було залучено багатьох місцевих кореспондентів, освічених людей, як, скажімо, Василь Юрченко, студент права в Чернівецькому університеті, який проживав в селі Іспас тодішнього Коломийського повіту.

Оскар Кольберґ одним із перших виявив серйозний інтерес до обрядів, звичаїв, народнопоетичної творчості Покуття - цієї дуже цікавої з історичного й етнографічного погляду території, що вславилася як мальовничими краєвидами, поетичними звичаями, мелодійною пісенністю, так і сердечністю, відвертістю, волелюбністю народу, і особливо діями народних месників -опришків. Щоб якнайповніше дослідити цей край, зібрати найбільше матеріалу до вже згаданої виставки в Коломиї, Оскар Кольберґ залучив до збирацької роботи багатьох аматорів. А в 1876 році домігся, щоб сюди була відправлена експедиція Краківської академії наук. Таким чином вчений доклав чимало зусиль до організації етнографічної виставки Покуття, що відбулася в 1880 р. у Коломиї. Він брав якнайактивнішу участь у зборі та систематизації речового матеріалу, розробив сценарій та склав каталог виставки, здійснював загальне наукове керівництво. Істотно поповнилася новими записами збірка фольклорних та етнографічних матеріалів О.Кольберґа з Покуття. Дослідник щедро черпав інформацію із записів численних кореспондентів та праць своїх попередників. О.Кольберґ був добре обізнаний з джерельною базою дослідження. Повз його увагу не пройшла навіть найменша замітка у пресі.

Як уже було згадано, неоціненну допомогу О.Кольберґові надавали Владислав Пшибиславський з Чортовця, Владислав Шамловський з Бариша, Антон й Олена Голембйовські з Гарасимова, Адам Скібіцький з Городенки та інші місцеві жителі, які своєю гостинністю, підтримкою та допомогою у налагоджуванні контактів з місцевим населенням сприяли активній збирацькій роботі і всебічному вивченню духовної культури українців Покуття. В особі В.Пшибиславського О.Кольберг знайшов справжнього сподвижника і товариша, який не тільки гостинно приймав фольклориста у своєму домі, а й став порадником та одним з ініціаторів збирання усної народної творчості в покутському регіоні. Наприклад, з приводу записаного в Чортівці за допомогою В.Пшибиславського весілля О.Кольберґ вважав за потрібне порівняти з іншими записами, які він отримав з цього краю у Кракові, щоб «образ весілля був повнішим» Korespondencja Oskara Kolberga. Dzieіa wszystkie. ? Wrocіaw-Poznaс, 1966. ? T.65. ? Cz.II. ? S.104. Лист О.Кольберґа до В.Пшибиславського 5.ІІ.1878.. Особливо уважним був Кольберґ до точності і повноти весільних пісень.

Зі свого боку, В.Пшибиславський, як учасник етнографічної виставки в Коломиї, розумів важливість Кольберґової дослідницької праці на Покутті. «Ваше вміле керівництво тією нашою виставою має велике значення, ? писав В.Пшибиславський з Чортівця О.Кольберґові 21 квітня 1880 року; ? більше спізнення з прибуттям вашим дуже вразливо відчув би наш коломийський комітет». Korespondencja Oskara Kolberga. Dzieіa wszystkie. ? Wrocіaw-Poznaс, 1966. ? T.65. ? Cz.II. ? S.352.

З В.Пшибиславським та іншими кореспондентами з Покуття О.Кольберґ не поривав зв'язків. Він продовжував листування з одним із найактивніших своїх дописувачів та збирачів фольклору в регіоні В.Юрченком, який надсилав йому багато цінного матеріалу, зокрема казки й інші прозові та пісенні твори покутського фольклору з села Іспас на Коломийщині. Учений підтримував зв'язки з іншими представниками інтелігенції регіону, зокрема дружинами, дочками та домашніми вчителями тих власників маєтків, де йому доводилось зупинятися. Вони надсилали О.Кольберґові власні записи пісень з мелодіями, цікавилися творчими справами та запитували про його наступний візит. Показовим є такий факт, про який пише О.Кольберґ до В.Пшибиславського в листі 23 сепня 1879 року : «Мій приятель, пан Рибковський, художник, який вже декілька років проживає у Відні робить артистичні прогулянки на Буковину для збирання потрібних йому типів. Я звернув його увагу і на Покуття. Зрештою (чого ти, напевно, не вважатимеш за зло) я просив його аби по дорозі вступив і до Шановного Пана, в домі котрого як і будь-де знайде для себе відповідний матеріал. Малювати він буде селян, їх одяг, хати, пожитки, різні групи і пейзажі, словом все, що для художника, як і етнографа може бути придатне. Рекомендуючи йому такого діяльного в тих речах, як пан, провідника, маю переконання, що навзаєм і пан также знайде собі в його товаристві приємність». Korespondencja Oskara Kolberga. Dzieіa wszystkie. ? Wrocіaw-Poznaс, 1966. ? T.65. ? Cz.II. ? S.250.

Готуючи зібраний матеріал до друку, Оскар Кольберґ старанно вивчав його, знайомився зі збірниками народнопоетичної творчості, літературою, в якій висвітлювалась історія та етнографія краю. Ось чому праця «Покуття» достовірно відображає широку картину побуту й культури регіону. Як і інші видання О. Кольберґа, чотиритомний корпус етнографічно-фольклорного матеріалу «Покуття» має усталену вченим структуру.

Спочатку автор характеризує місцевість, населення, подає відомості про мову, досліджує одяг, їжу, житло, господарство, види транспорту та промисли. Далі описує звичаї та обряди, вміщує зразки народнопоетичної творчості всіх жанрів, включаючи нотний матеріал і танці. Подано, наприклад, типи чоловічого і жіночого одягу з таких місцевостей, як Обертин, Печеніжин, Верхній Березів, Борщівський повіт, Снятинщина та інші. Оскільки у той час територіальне окреслення етнографічного регіону Покуття не мало чітких меж, то й Борщівський повіт, який тоді зачисляють уже до Західного Поділля, був прилучений. О.Кольберґ прагнув детально описати обрядовість регіону, наприклад, весільний ритуал він подав із семи місцевостей, а саме : Чортовець, Жуків, Городенка, Городниця, Іспас, Коломия, Ясенів Пільний. У кількох варіантах подано похоронний обряд із Чортівця, з околиць Городенки. Все це складає зміст першого тому «Покуття».

У другому томі вміщено народні пісні різних жанрів. Їх нараховується 512. О.Кольберґ класифікує їх за групами, хоча його класифікація не зовсім точна. Іноді однорідні пісні занесені в різні групи.

До третього тому ввійшли описи танців: коломийки, аркана, чабана, вертака, серпня та інших. Тут подано характеристику музичних інструментів. Привертає увагу величезна кількість коломийок з нотами - 741 пісня і 102 нотні записи. З приводу цього дослідниця З.Є.Болтарович справедливо відзначає : « В літературному відношенні цей том О.Кольберґа стояв на рівні зі збірниками Я.Головацького та П.Чубинського, в музичному - перевершував їх багатством мотивів, записаних самим автором ». Болтарович З.Є. Україна в дослідженнях польських етнографів ХІХ ст. - К.: Наук. думка, 1976. - С.87. Чільне місце у третьому томі відведено народній демонології. Подані оповіді відображають світогляд народу, насамперед віру в надприродні сили (відьми, чорти, опирі, мавки, вовкулаки). У різноманітних повірях, пов'язаних з сільськогосподарськими роботами (посівом, обробітком грунту), відтворено прагнення хлібороба гарантувати добрий урожай.

Четвертий том «Покуття» складають українські народні казки. Їх чимало -- 77 . У цьому томі опубліковано також 205 загадок, записаних у Чортівці та Городенці. Коли порівняти це зібрання українських загадок з попередніми публікаціями, виявиться, що і в цьому жанрі вчений досяг значних успіхів і піднявся до рівня ліпших фольклористів та етнографів свого часу. За кількістю загадок це зібрання можна зарахувати до числа найбільших поряд з публікаціями М.Номиса (500 загадок), П.Чубинського (320), О.Сементовського (300), які вийшли у світ у 1890 році. Як слушно зауважує В.А. Юзвенко, «Покуття» -- «це найкращий збірник української народної прози у польській фольклористиці, який за поетичною цінністю опублікованих зразків належить до класичних видань українського фольклору». Юзвенко В.А. Українська казка в публікаціях польських фольклористів ХІХ ст. // Міжслов'янські фольклористичні взаємини. - К.: Видавництво АН УРСР, 1963. - С. 135.

Збірник «Покуття», незважаючи на столітню давність, майже невідомий широкому читачеві. Справа в тому, що він був опублікований як академічне видання, в якому коментар О.Кольберґа поданий польською мовою, а твори українського фольклору українською мовою, але латинською графікою, що звичайно для сприймання українським читачем є незручним. До всього Кольберґів корпус «Покуття» вже давно став бібліографічною рідкістю, він відсутній у багатьох академічних бібліотеках. Зрозуміло, українцям давно пора його перевидати за сучасними академічними вимогами українською мовою, зі збереженням усіх характерних особливостей оригіналу, оскільки ця унікальна праця має велике наукове і пізнавальне значення, засвідчує багате розмаїття високої етнокультури українців краю. Таке перевидання могло б слугувати морально-етичному вихованню молоді і популяризації скарбів творів нашого народного генія.

Окремо слід наголосити на важливості збірника для вивчення живої української мови другої половини ХІХ століття. Записуючи фольклорні твори, О.Кольберг звертав увагу на мовну специфіку, територіальні відмінності мовлення, які й прагнув докладно графічно відобразити, хоч це на той час було дуже проблематично, бо Україна не мала ще тоді належно унормованого правопису. Зрозуміло, полякові, який практично не володів українською мовою, мовно-літературне оформлення збірників «Покуття» було неабиякою проблемою. Не міг не позначитися у мові збірників вплив польської мови, особливо на інтерпретацію автором окремих українських звуків і звукосполучень. І все-таки фольклорист досить точно записував лексичні, граматичні і синтаксичні форми, властиві українським говіркам Гуцульщини, зокрема Покуття.

Кольберґів чотиритомний корпус збірників «Покуття», який був виданий у Кракові впродовж семи років ( 1882 - 1889 ), одразу привернув увагу учених-славістів. Зрозуміло, на нього особливу увагу звернув молодший сучасник Оскара Кольберґа Іван Франко. У працях І. Франка, його листах ми часто знаходимо відгуки і згадки про працю польського фольклориста й етнографа. На третій том «Покуття», що вийшов у Кракові 1888 року, Іван Франко написав окрему рецензію, яка була опублікована 1889 року у польському журналі «Kwartalnik historyczny». Увесь корпус збірників О.Кольберґа І.Франко називає «чудовою етнографічною працею». Правда, у стислій рецензії він зауважує, що третій том «значно поступається перед двома першими з погляду новизни і багатства зібраних матеріалів». Франко І. «Pocucie». Зібр. тв.: у 50-ти т. - К.: Наук. думка, 1980. - Т. 27. - С. 348 Коротку передмову у цьому томі до танців українського народу на Покутті І.Франко називає «дуже гарною і змістовною розвідкою». Далі у рецензії І.Франко зробив конкретні посутні зауваження щодо добору фольклорних творів, їх розміщення, паспортизації та якості записів. З критичних зауважень видно, що Франко представляє у фольклористиці й етнографії, порівняно із автором рецензованої праці, уже новішу методику опрацювання і упорядкування фольклорно-етнографічного матеріалу. Видно і відмінність Франкового та Кольберґового розуміння особливостей коломийкових пісень: Кольберґ розумів коломийку як дворядкову строфічну мініатюру, Франко ? брав до уваги коломийкові в'язанки, які називав піснями, чого у розміщенні матеріалу не завжди враховував Кольберґ. І.Франко віддав належне О.Кольберґу щодо передачі фонологічної точності фольклорних текстів: «Транскрипція українських текстів у п. Кольберга загалом дуже влучна і свідчить про високо розвинутий у автора слух і відчуття діалекту. Можна сміливо сказати, що тільки з появою «Покуття» українці одержали можливість пізнати справжню фонетику цього дуже характерного діалекту, бо дотеперішні етнографічні збірники з цих околиць (Головацький ) фальшували і затирали фонетику недоречним етимологічним правописом». Франко І. «Pocucie». Зібр. тв.: у 50-ти т. - К.: Наук. думка, 1980. - Т. 27. - С. 349 Це важливе зауваження І.Франка, оскільки правописна проблема у той час була дуже гострою, велися дискусії про етимологічний та фонетичний правописні принципи. Разом з тим Франко робить суттєве зауваження щодо методу збирацької роботи О.Кольберґа. Тут мають місце деякі непорозуміння між І.Франком і О.Кольберґом, оскільки О.Кольберґ вважав за непотрібне називати місцевість фіксації у збірниках, які стосуються одного етнографічного регіону, а не конкретного села, тому польський вчений відповідав на зауваження І.Франка у тому розумінні, що у першій частині тому не приділяє уваги музиці і ритму танців, а переймається піснями, яких у цій частині майже немає. Оскар Кольберґ зазначає : «Нікому з давніших збирачів народної творчості не спало на думку назвати коломийки піснями, короткими приспівками, які під час танцю найчастіше імпровізуються. Вони можуть групуватися у цілі цикли, а також існувати і самостійно». Збир Ірина. «Покуття» Оскара Кольберґа в рецепція Івана Франка : полеміка чи діалог? // Народознавчі зошити. ? Львів: Інститут народознавства НАНУ, 2006. ? № 4. ? С. 23-28 Тому недоречним видається О.Кольберґові зауваження І.Франка щодо строфіки коломийки, адже вона, на думку польського вченого, повторюється ритмом танцю, а також традицією даної місцевості. Як бачимо, має місце непорозуміння : О.Кольберґ обмежує поняття коломийки строфікою, а І.Франко мислить її як пісенну в'язанку.

Ці всі розбіжності у поглядах І.Франка та О.Кольберґа можна пояснити тим, що у тогочасній фольклористиці ще не було сформульовано чіткої класифікації систем жанрів, не існувало вимог щодо паспортизаії матеріалу. До того ж, О.Кольберґ працював у Краківській академії наук, де вочевидь, існували дещо інші підходи і методи дослідження фольклорного матеріалу. Оскар Кольберґ користувався роботою численних дописувачів і кореспондентів, котрі не завжди були добре проінформовані щодо збору усної народнопоетичної творчості.

Та все ж зібраний ним матеріал не раз слугував і самому І.Франкові єдиним практичним підґрунтям при написанні праць з фольклору та етнографії. І.Франко стверджував, О.Кольберґ «поставив на міцну основу студії польської етнографії на територіях». Франко І. Вибрані статті про народну творчість. - К., 1955. -С.238. Рецензуючи зібрання фольклорних матеріалів на Волині Софії Рокоссовської, польської фольклористки, які видала антропологічна комісія Краківської Академії наук в 11 томі свого збірника «Wiadomoњci komisji antropologicznei» в Кракові 1887 р., І.Франко писав: «Було б дуже бажаним, якби антропологічна комісія подала ініціативу до етнографічного дослідження цих околиць, якби для них було зроблено бодай стільки, скільки зробив пан Кольберґ для Покуття». Франко І. Przyczynek do etnografii ludu ruskego na Wolyniu. Зібр. тв.: у 50-ти т. - К.: Наук. думка, 1980. - Т. 27. - С. 211. Як бачимо, Кольберґів корпус «Покуття» Франко вважав добрим прикладом цілісного вивчення регіонального етнокультурного масиву.

І.Франко високо цінував працьовитість та багатство зібраного Кольберґом матеріалу. Кольберґа високо цінили і Франкові учні ? фольклористи, зокрема Володимир Гнатюк. Вказуючи на неперевершені заслуги О.Кольберґа в історії польської фольклористики, який стоїть «о ціле небо висше від інших його земляків-етнографів» Гнатюк В. ЗНТШ. - Т. LXIV. - С.40. , В.Гнатюк особливо відзначає його внесок у вивчення побуту і культури українського народу. О.Кольберґ, як український етнограф, має безперечно свої заслуги. Він брався до свого предмета з великим замилуванням, завязував зносини з різними людьми, при яких помочі міг збирати матеріали в різних сторонах нашої етнографічної території. Звертав увагу на багато таких речей, на які перед ним або зовсім не зважено, або дуже мало. Своїми виданнями ширив зацікавлення до нашої етнографії, особливо в польських кругах, і полишив на собі довгий ряд наслідувачів чи учеників, які також опублікували немало українських матеріалів.

Чотиритомний збірник О.Кольберґа «Покуття» став першим цілісним дослідженням згаданого етнографічного регіону. У цій описово-аналітичній студії вчений втілив такі важливі концепції територіального дослідження, як класифікація фольклорно-етнографічного матеріалу, його структурна організація тощо. О. Кольберґ розробив чітку методологію фіксації, упорядкування та вивчення фольклорно-етнографічного матеріалу, водночас спробувавши її як цілісну систему.

З наукового погляду збірник є цілісним джерелом оригінального й автентичного фольклорного матеріалу Покуття. У той же час, на думку З.Болтарович, «Pocucie» О.Кольберґа - широка картина побуту й культури населення краю. Праця написана за певним планом, якого дослідник дотримувався в усіх своїх роботах. Болтарович З. Україна в дослідженнях польських етнографів ХІХст. Київ, 1976. С.83 Отже, поява чотиритомного збірника «Покуття» О.Кольберга стало не лише значним явищем у розвитку української фольклористики та етнографії, а й у діяльності польського вченого зокрема.

Як бачимо, фольклорно-етнографічна діяльність польського вченого О.Кольберга є помітним внеском в українську етнографію та фольклористику. Зібраний і виданий ним самим і після його смерті величезний матеріал має не тільки наукове, але й пізнавальне значення як частина класичних надбань народної культури.

Розділ ІІ. Покутський колядковий репертуар у складі календарної пісенності

Регіональні фольклористично-етнографічні праці Оскара Кольберґа вчений мислив собі як певні описові народознавчі комплекси, що охоплюють усі грані життя людей краю. Відповідно він структурував видання зібраних фольклорно-етнографічних матеріалів за розділами «Край», тобто місцевість, її назва, етнографічні межі, «Населення» («Lud») , «Мова», «Одяг» («Ubior»), «Страви» («Їywnoњc»), «Житло» («Mieszkanie»), «Рілля і праця» («Rolia i praca»), тобто рільництво, «Звичаї». Таке комплексне осмислення етнокультури як цілості відповідає самій сутності та органічності її змісту. Українські фольклористи від самих початків зародження науки про народну словесність тяжіли до такого комплексного осмислення фольклору. І це видно вже хоч би з таких праць, як М.Максимовича «Дні і місяці українського селянина», П.Куліша «Записки о Южной Руси», П.Чубинського «Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край», що були попередниками або сучасниками О.Кольберґа. Такий метод народознавчих досліджень мав продовження і після О.Кольберґа у працях українських фольклористів і етнографів В.Шухевича (п'ятитомна «Гуцульщина») або професора Степана Килимника «Український рік у народніх звичаях в історичному освітленні».

Колядки і щедрівки у першому томі «Покуття» О.Кольберґ помістив у розділі, повна назва якого «Звичаї і під час урочистостей, і в час буденної поведінки» («Zwyczaje tak przy uroczystoњciah jak i oddzielnie zaсhowywane»), тобто звичаї під час свят і звичаї як загальні норми етноетикету, вихованості. У першому підрозділі цієї частини «Adwent», назву якого можна тлумачити як моральність або передумова, описана «Пилипівка», «Вечорниці», «Собітка», «Андрій». Назву наступного підрозділу О.Кольберґ подав польською та українською мово ? «Boїe Narodzenie (Riїdwo) Wigilija (Swiatyj-wйczer)».

Опис всієї різдвяної обрядовості за поданням інформаторів він умовно поділив на дві частини - «Дідух» і «Коляда». Тобто учений виділив дві головні ознаки в обрядовій ритуальності: Дідух повязаний з Святвечором, Коляда - з колядуванням. Тексти інформаторів він подає в лапках з виділенням автентичних назв і висловів, а також з поясненням у дужках польською чи навіть німецькою мовами. Дуже важливо звернути увагу на прагнення ученого якомога детальніше зафіксувати особливості вимови та вузько локальні відміни різдвяної обрядовості на всій території регіону - від придністрянської його частини до прикарпатської, що вже переходить межу з великої Гуцульщини.

Спочатку він подає опис Святвечора, зокрема такого ритуалу, як внесення дідуха. Також він описує страви Святвечора (голубці, рибні, кутю, або просто пшениця та ін.), традиційні замовляння, аби родину обминали хвороби, прикмети, з якої сторони чекати сватів. Різні дійства Святвечора подає з описом локальних особливостей у селах Чортовець під Обертином, Городниця біля Городенки, в околицях Коломиї (Пядики, Назурна, Шепарівці, Люча, Іспас та ін.).

Його коментар настільки локально і предметно конкретизований, що для аналізу тексту доцільно його подати повністю в українському перекладі.

Дідух

«1. Чортовец під Обертином. Різдво святкують тут так як у всьому краю, так вечеря з пісних пожитків, після споживання якої хлопці колядують по селі. На вечерю дають між іншим голубці (goі№bki), тобто кашу кукурудзяну або ячну завита в лист квашеної капусти (див. с. 50) крім цього, дають рибу, яку жиди спроваджують з загарниуі в великій кількості ( фунт такої риби коштує около 30 центів). Їдять вечерю на скатерті, підстоеленій сіном. (цей звичай був загально збережений шляхтою. Ульрих Вердун в подорожі по Польщі в. р. 1670-72 (див. : Przewodnik naukowy, Lwow, 1876, sierpeс str. 760) повідомляє «У день Різдва нас приймав поважний (у Львові ) пан Маршевський під воєвода руський і підчаши (Lodskez ? moїe Podskez, oder Unterschenke) львівський. Під час частунку всюди під скатертю, на кріселках і лавках, під матрацами і по всій підлозі лежало сіно в пам'ять стайні, у котрій прийшов на свято наш Спаситель Ісус Христос, і сіна на котрім він лежав»). Під час вечері, коли її всі покуштували подається загально відома на Русі кутя (кутє, синонім пшеницє), яку часто господар кидає до стелі хати, щоб до неї приліпилася, щоби заворожити гостець, гостець наступного врожаю (Їeg. Pauli: Pieњni ludu ruskiego (Lwow 1839, str.1). ? Ks. Petruszewicz: Обще-русский дневникъ (Lwуw 1865, str. 85), і щоб пасіка рійна була (аби сє пбсєка вйла ? wiodіa). Також в час перед споживання приготованої пшениці з медом чи взагалі куті повинен сказати: «Просимо тету (ciociк) до вечйри; як ни видімо ї прі вечйри так аби-смо й цілий рік не виділи!» Це запрошення стосується фебри, уособленої під назвою цьоці (тета) (ob. Lud Ser. XV, str.91, przypisek) і оберігати має вона від тої хвороби впродовж всього року. Після вечері котрась з дівчат, яка прагне заворожити свою майбутню долю, бере всі ложки зі столу, і зібравши їх в долоні (в горшку), виходить і калатає ними перед хатою. З якого боку на це калатання відізветься гавкання пса, з того прибуде бажаний конкурент і сват. Обхід Дідуха (Wlad. Zawadzki: Оbraz Rusi cїerwonej. (Poznaс, 1869, str.68 ? poprzednio w Tygodn,illustr. Warsz.) має місце в третє свято. Грунтується він на тому, що сіно, витягнуте з-під скатерті, на котрій їли вечерю в Різдво і обід в наступні два дні, спалюють вранці перед сходом сонця в огню, розміщеним перед воротами на вулиці, ця дія має назву «Спалити Дідуха» (A.H.Kirkor: Pokucie w Rozprawach Akad. Um. krak. t. V, 1876, st.265. ? Ks. Sofr. Witwicki: Rys o Huculach (Lwow 1863, st.106). 2. Городниця під Городенкою. Люди вставши вранці вдень вілії дотримуються суворого посту аж до самого вечора, до першої зірки. Тільки після цього засідає до вечері ґазда зі всією родиною і домашніми (усє челєдь домашна). Газда насамперед бере ложку посолодженої медом пшениці і кидає її до стелі хати (кидає до стелі) в той час його домашні наставляють свої долоні, щоб підхопити падаючі зі стелі зерна (дзйрна). Хто швидше спіймає на льоту (імй на повітю) зерно пшениці про того кажуть, що влітку він спіймає рій бджіл (зловит роя). В такий спосіб газда три рази кидає пшеницю до своєї стелі. Потім зачинається їда, коли покуштують (покушіют) пшеницю і вип?ють по кілішку горілки, господиня ставить зараз на закуску рибу і грибочки. Наступну дає капусту, борщ з крапликами (пирожки начинені цибулею з грибами), пироги і голубці, крім цього приносять ще сушені сливки, смажену рибу, а наостатку (напосьлідку) подають ніби-то пончики (пампушки) різновид кнедельків звичайно з кукурудзяного борошна. Після вечері старші відпочивають, співають тільки де-не-де в себе (в домі коляди), коли молодіж виходить з дому колядувати по селу. Для шляхти і мадзурів мають, крім руських, також і польські коляди. Також є звичаї в святий вечір запаленим вуглем на плитці разом з вогнем класти на кожен боханець хліба, поданого учасникам вечери. Якщо на цьому хлібі вогонь швидко погасне, той буде мати невдалий урожайний рік. Віл початку свят різдвіних аж до Йордана (від Різдва до Ардану) нічого не їдять перед хатою надворі або на вулиці (на-дворі), лише тільки в хаті.На святий Йорданський вечір насамперед беруть закуску в стайні або під голим небом, тоді ґазда ходить з жоною й з дітьми по обістю і їдять (кусают) хліб коло худоби (bydіa) в стайні, оборі і на дворі; і приліпляють хрестики (krzyїyki) з хліба або воску (див.: Йордан) Жінки в той час не візьмуть до рук куделі. Бо як кажуть: «з такої роботи будуть волокна» (wlуkna).» 3. Околиця Коломиї (П?ядики, Назурна, Шепарівці, Воскресенці, Люча (Obacz: Leop. Waigl?a: Rys miasta Kolomyi. Kolomyja 1877, str. 85). «У день Вілії всі постять, а ввечері, коли хата уже прибрана і вечеря готова, приносять в'язку соломи і сіна. Насамперед стелять на підлозі, тоді сіном накривають стіл, а решту кладуть під стіл. Під сіно на столі кладуть чоснек (в Назурнє ворочок з насінням і чоснокем), і накривають обрусом (скатертею). (В Лючи кладуть ще під стіл ярмо, аби воли водилися).» «Потім ставлять в кінці, однак недалеко столу сніп пшениці чи жита або вівса не молоченого, колосся догори. Цей сніп називають дідом (дідух)». «Тоді всі чисто убрані, по молитві, засідають навколо столу; дають їм ложки і виделки, а часто трапляється, що дають більше ложок, як треба, ? тоді кажуть, що хтось ще голодний прибуде (а звичайно мають на думці якогось небожчика, за душу якого дають дідові щось з вечері. Люча).» «Потім приносять на стіл насамперед кутю, а господар, як найстарша особа вдомі встає і їсть три ложки куті, одна за другою, бажаючи при цьому жоні, дітям і всім домашнім, аби їм Бог дав дочекати в здоровю знову того великого вечора в наступному році. Потім набирає четвертою ложкою куті і кидає догори. Деякі зернятка прилипаються до стелі, інші тут же відскакують і їх уже ловить господар в лижці,а діти їх же руками, тому що вважають, що хто скільки зерен зловить, той того року стильки злапає роїв. Так поступають тільки у тих домах, в котрих є пасік. При цьому звертають увагу також, скільки зерен приліпилося до стелі, бо ж це мало знову означати медовий рік. Після господаря беруть ложками кутю жона і діти, але багато не наїдаються.» «Далі п?ють горілку, а хто не п'є горілки, бере меду або ж іншого трунку, після чого дають інші страви, яких звичайно є 12. Їдять тут рибу, заправлену соусом, голубці, борщ, сливки з фасолею, вареники малі (креплики) з картоплею, з повидлом, капустою, а часом з подрібненою рибою і помащені олієм. Вареників готують найбільше. По всіх стравах знову їдять кутю, аби в роті було солодко (аби засолодити ним спожиті страви).» «Після вечері, помолившись, встають і звертають колядки до вітця, матері, або родичів чи кумів. Коляда така складається з 2-х або 3-х калачів (книші) із наповненої різними стравами миски. Якщо цю коляду приносить сам господар, то входячи в призначений дім, мовить: «Просимо на вечерю». А коли цю коляду приносять син чи дочка господаря, то кажуть: «Просили тато і нені і я прошу на вечерю». Потім хтось з родичів приймає цю коляду і посаджає того хто приніс за стіл, дає ому їсти і пити, а коли вже хоче йти дає йому в його миску свою коляду (а якщо то хлопець, дарують йому гроші, якщо дівчина ? якийсь подарунок, в Назурнє) . На цьому закінчується вечір.» «На другий день встають дуже рано о 4 чи 5 годині, ідуть до церкви, а після богослужіння повертаються додому на обід, який складається з різних страв, але уже не пісних; так напр. пшениця буває якщо не з медом. То з солодким молоком, голубці, борщ, м'ясо, кукурудзяна молочна каша, вареники і т.п. Потім ходять вдень колядувати хлопці, а парубки і старші ввечері.» «На третій день виносять дідуха з дому, а з його соломи роблять гнізда курчатам і гусятам, зернами ж з його колосся годують кури, аби добре неслися.» (Солому ж і сіно, зібрані зі столу із хати, спалюють тільки в Новий Рік.) 4. Іспас під Коломиєю. Вже від половини Пелипівки челядь починає учитися колідок (kolкd). Для цього збирається декілька хлопців пастухів (чи також дівчат пастушок) в день звичайно святковий ввечері в домовленій хаті (когось з них) і там управляються у співі коляд, просячи родичів чи старших свояків про науку. Після їх вивчення з нетерпінням чекають Свят-вечора. Отож і Свят-вечір. Матері з дочками звихаються коло готування свитої вечері, батьки з синами роблять порядок на подвір?ю, готують дрова для дому і сіно для худоби; хлопці пастухи пораються коло худоби, чистять і стелять їй в колешнях і хлівах, напоюють її завчасно, щоб поїла, виглядає так, що їм кудись спішно, що дня того, а власне того вечора для них наступає велика урочистість. Вже внесли сіна, щоб ним накрити стіл і лавиці, де при запрошенні вечері сьвикі (њwiкtej) мають сидіти, вже сіно на столі, прикрито скатертев, ана лавицєх веретою, вже і під столом положено трохи сіна, а на нім ярмо, уже стоїть в кінці сніп збіжжя, званий дідом (дід). Також врешті і вечері сьвита, з нетерпінням очікувана, мандрує готова у мисках і приставках на стіл…Кожному по так довгім, шеститижневім пості , так суворо дотримуваному, що на одній чи двох тільки щоденних стравах щоденно огранічувано, як і по теперішнім цілоденнім пості і то в буквальнім значенні цього слова дотримуванім, коли ж наще (na czczo) настає обов'язок сідати до сьвитої вечері, слинка тече до уст на вигляд смачних страв, які подаються: 1) з куті, 2) з риби сушеної з міста, 3) з грибів и підпеньків сушених з підпалков (grzybуw y pidpeсkiw suszonych z podpaіk№), 4) голубців капускєних з кукурудзіми крупами, 5) борщу буракового з рибою і грибами, 6) капусти босої з запражков, 7) з вару сливувого и з фасуліми, 8) мандибурки юшкі (zupy kartoflanej), 9) з крепликів ( pieroїkуw) з капусою, сливками або з рибою. Але загально насамперед треба промовити подячну молитву після котрої господар дому бере декілька вуглів на покришку (pokrywк od garnka), кидає на неї трохи ладану (kadzidіa) і кадить навколо столу, а всі присутні гуртуються біля нього аби бути оповитими кільцем диму і запаху, який охоплює окаджений стіл. Діти уже також розпочали під столом приписане квокання: квок, квок! сто курок; ґєк, ґєк! сто гусук; так, так! сто качок; бу,му, сто волів! сто коров і т.п. і викрикуючи, наслідують рик, бек і писк всіх домашніх тварин. Після трикратнього окреслення цим кадилом згаданого кільця над столом, господа закінчив кадіння, а діти квокання, господиня ж подає на стіл все, що тільки під час споживання сьвитої вчері буде потрібне, щоби не вставати від столу за чимось, коли всі вже сидять. І не рушитися з місця перед закінченням вечері, бо так поступати не годиться (ny hodyt si taj hrich). Тепер тільки сідають до столу: батько на першому місці, за ним діти по старшині, а остання мати, і починають їсти також по старшині. Насамперед бере батько з миски ложкою три рази куті, тобто приготованої пшениці, помащеної медом і тертим маком, потім те саме робить три рази мати, наступна найстарша дитина і т.д. аж до наймолодшого; нарешті і слуги (якщо такі є), які сідають тут же біля господині дому на стольцу. При тім трикратнім куштуванні цієї кукі в куті, бажають собі взаємно здоров'я, щастя і всіляких гараздів. Уважається потреба, щоб перед тим ще коли батько візьме цієї кукі до уст, її насамперед лижку кинути на стелю, застільні ж лов?ять падаючі звідти зернятка, і скільки їх хто спіймає, стільки (розповідають) схопить роїв бджіл утікаючих влітку. Далі п'ють горілку (смажонов часто з медом) і дальше споживають уже всі разом (тобто зі слугами) сьвиту вечерю, починаючи знову від куті а кінчаючи на капусті босий з запражкою (немащеної із смаженого борошна) і на крепликах, тобто варениках, що мають зовнішній вигляд частини людського вуха, після чого всі разом встають з-за столу. Начення зі столу збирають наступного дня, сіно ж зі столу і лавиць аж по святах. У хаті замітають тільки вранці на другий день свята (на Збора), а сміття це виносять і палять на воротах, що як кажуть означає: ґіда спалити (dziada spaliж). Встановлено також щодо години, в котрій треба їсти сьвиту вечерю. Одні дотримуються, що належть її зачинати зразу по заході сонця, аби були вчесьно жнива, і таких є більше, інші вважають, що належить її їсти пізніше, коли ж Пан Ісус народився тільки вночі. Однак в кожному разі, якщо мимовільно не сталося запізнення, їдять її перед 10-ою годиною, а рідше пізніше. У наступному підрозділі «Коляда» («Kolкnda») автор відібрав п'ять найхарактерніших локальних типів обряду колядування: в околицях Коломиї (П?ядики, Назурна, Шепарівці, Люча та ін.), в Шепарівцях, Назурній, Лючі, Іспасі. О.Кольберґ цілком обґрунтовано пропонував обрядову пісенність подавати в єдності з самими обрядами як цілість, тому доцільно подати записані ним від інформаторів різні варіанти локальних покутських колядкових обрядодійств.

Коляда колядка кольберґ фольклорний покуття

«1. Околиця Коломиї. (П?ядики, Назурна, Шепарівці, Воскресінці (Oskrzesiсce), Луча). «По обіді ( у перший день Різдва) вдень ходять колядувати хлопці, а парубки і старші ввечері. За коляду хлопці отримують малий боханець хліба або цент чи кілька центів, а парубки і старші дістають великий книш або також кілька центів. Останні віддають все на братство до церкви. Хлопці ходять колядувати впродовж двох днів, парубки і старші впродовж трьох днів. Так чинять у П?ядиках».

2. «У Шепарівцях одразу по богослуженні в церкві збирається церковне братство до старшого брата на колядування (коляду), а потім з дзвінком і скарбонькою ідуть по всіх хатах. Перед кожною хатою гукають: «Чи дома, дома, пане господарю, чи можна вам колядувати?» Відповідають на це за звичаєм з хати: «Можна, можна, просимо!» Парубки знову ходять як звичайно з музикантом на чолі по домах, але тільки таких, де є дівчина на виданню. Ці запрошені до хати колядують, а потім танцюють».

3. «У Назурнє ходять по коляді господарі, парубки і жінки, але тільки ввечері. Перед тим спочатку кожен відділ [гурт] вибирає одного, хто найкраще вміє колядувати, і той називається береза; другого, котрий би носив отриману коляду, називають міхоношею. За коляду отримують книші або збіжжя, або кільканадцять центів. Усю зібрану коляду віддають на братство церкві. Тих хто ходив колядувати, тут і всюди приймають заможнві господарі, належно їх гостять. Парубки йдуть з музикою по домах, а де їх пускають, там окремі танцюють, а інші мусять колядувати дітям і то кожному зосібно».

4. « У Лучи трохи відмінно відбувається та коляда. По обіді йде дяк з хрестом, перев'язаним повісмом (прядива) по хатах по коляду; йому товаришує міхоноша, який носить зібрану для дяка коляду, дяк, ввійшовши до хати, співає

Рождество твоє, Христе Боже наш,

возсія ( rozsiewa ) мирови світ разума,

в нем бо звіздам служащиї,

звіздою учахуся.

Тобі кланятися сонцу правди,

Тебе видіти з висоти Востока.

Господи, слава Тобі!

Відспівавши це, дає цілувати хрест усім присутнім у хаті. Поім дехто дяка пригощає і дає йому коляду, яка складається з 1-го або 2-х хлібів, кукурудзи, повісма, а також і кількох центів. Дяк ходить так довго, аж доки не обійде всі хати, що часом триває і кілька днів».