Інтерпретація образу Дон Жуана у драмі Шоу

Поняття "вічного" образу у світовій літературі. Прототипи героя Дон Жуана та його дослідження крізь призму світової літературної традиції. Трансформація легенди та особливості інтерпретації образу Дон Жуана у п'єсі Бернарда Шоу "Людина і надлюдина".

Рубрика Литература
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 19.07.2011
Размер файла 49,7 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Образ Дон Жуана крізь призму світової літературної традиції

1.1 Дон Жуан як "вічний" образ у світовій літературі

1.2 Прототипи образу Дон Жуана

Розділ 2. Особливості інтерпретації образу Дон Жуана у п'єсі Бернарда Шоу "Людина і надлюдина"

2.1 П'єса Бернарда Шоу "Людина і надлюдина" як одна з кращих комедій XX ст.

2.2 Трансформація легенди про Дон Жуана в творчості Бернарда Шоу

Висновки

Список використаної літератури

література легенда п'єса герой

ВСТУП

Актуальність курсової роботи. Образ Дон Жуана є одним з ветеранів і визнаних лідерів світової літературної традиції.

Понад двісті авторів різних часів і народів випробували на ньому свій поетичний хист, накладаючи на постать середньовічного рицаря-перелюбника характерний відбиток своєї доби, свого бачення світу, власного життєвого досвіду та естетичних уподобань.

Виняткова інтенсивність мистецького вжитку, яскравий трансісторизм та інтернаціональність образу знаменитого спокусника обумовлюють значимість вивчення закономірностей зміни його основних функціональних характеристик у процесі історичного розвитку суспільства: аналіз магістральних шляхів та результатів кілька вікової еволюції даної естетичної сутності дає унікальну можливість рельєфно окреслити ті зміни поведінкових стереотипів, аксіологічної орієнтації, естетичних смаків людства, що відбулися за цей час.

Вивчення історичних модифікацій образу знаменитого звабника -- не найновіша у літературознавстві тема. За більш як сто років інтенсивних донжуанівських студій накопичена величезна кількість праць. Серед них є й фундаментальні дослідження "наскрізного" характеру (О.Ваксмана, О.Веселовського, О.Мандела, Л.Венстейна), автори яких ставили за мету охопити весь (на момент створення праць) процес розвитку літературної донжуаніани, відтворити "історію" цього ренесансного героя, ретельно "занотувавши" факти його мистецької "біографії".

Однак, навіть у найбільш ґрунтовних з них найчастіше лише фіксувався оригінальний внесок окремого письменника до розробки популярної теми іспанського шукача любовних насолод, у той час як узагальнюючий аналіз трансформаційних процесів у царині літературної донжуаніани залишався фактично поза увагою дослідників.

Актуальність роботи полягає в тому, що образ Дон Жуана є "вічним" образом у світовій літературі. До цього часу використовується різними авторами. Було б доцільно звернутися до класичного трактування образу Дон Жуана, щоб прослідкувати, що нового додав кожен автор.

Мета роботи - це визначення інтерпретування образу Дон Жуана в п'єсі Бернарда Шоу "Людина і Надлюдина".

Об'єктом курсової роботи є образ Дон Жуана.

Предметом - інтерпретація образу Дон Жуана в п'єсі Бернарда Шоу "Людина і Надлюдина".

Для досягнення мети були поставлені такі завдання:

· окреслити комплекс ознак художніх матеріалів про Дон Жуана як традиційних;

· простежити вплив панівних мистецьких систем, літературних напрямків та стилів на зміну усталеної структури сюжету про іспанського шукача любовних насолод та естетичної природи власне образу Дон Жуана;

· проаналізувати наявні варіанти жанрово-родового оформлення художніх матеріалів про Дон Жуана і окреслити загальні тенденції еволюції жанрової системи літературної донжуаніани;

· дослідити зміни основних психоповедінкових характеристик образу іспанського гедоніста в процесі його історичного розвитку;

· виявити основні типи модернізації образу (сюжету) середньовічного шукача любовних насолод в п'єсі Бернарда Шоу "Людина і Надлюдина".

При виконанні даної роботи були застосовані такі методи дослідження як порівняльно-історичний і порівняльно-типологічний, історико-літературний, біографічний.

Теоретико-методологічну основу дослідження становлять праці вітчизняних і зарубіжних дослідників у галузі порівняльного літературознавства і теорії традиційних сюжетів М. Алексєєва, М. Бахтіна, О. Білецького, О. Веселовського, А. Волкова, І. Горського, А. Дабеза, В. Жирмунського, А. Нямцу, Л. Пінського, а також матеріали донжуанівських студій Ж. Бевота, Е. Браун, Л. Венстейна, І. Журавської.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані при розробці навчальних курсів з історії зарубіжної літератури, а також у спецкурсах для студентів, навчальних посібниках для студентів-філологів, у працях з історії світової літератури, теорії літератури та порівняльного літературознавства.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, кожен з яких розбито на підрозділи, висновків, списку використаних джерел.

Вступ до курсової роботи формує її сприйняття. У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначається мета, завдання, предмет та об'єкт дослідження, окреслюється методологічна та теоретична база дослідження, методи дослідження. Висновки узагальнюють досягнуті результати дослідження.

РОЗДІЛ 1. ОБРАЗ ДОН ЖУАНА КРІЗЬ ПРИЗМУ СВІТОВОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ ТРАДИЦІЇ

1.1 Дон Жуан як "вічний" образ у світовій літературі

У скарбниці світової літератури зібрано багато шедеврів, змальовано найвідоміші образи, створено чимало історій. Вічне питання, яке хвилювало людство весь час, ставало їх темою. Однією із таких тем є кохання. Ця тема мала свої відголоски майже у кожному художньому творі, який був написаний письменниками різних країн. Своєрідним носієм теми кохання виступає у багатьох художніх творах образ вічного героя-коханця, найвідомішого підкорювача жіночих сердець, це ім'я вже давно стало прозивним - Дон Жуан.

Образ Дон Жуана відноситься до "вічних" образів у світовій літературі. Цей образ не є статичним, він постійно змінюється. Кожний автор вкладає в образ Дон Жуана щось нове [5, с. 116].

Як виник цей образ, як зародилась ідея про його створення? Відповідь знаходимо у минулому. Перші згадки про Дон Жуана знаходимо у ХІV столітті. Існував реальний історичний образ з іменем Дон Хуан Теноріо. Він був вельможею при дворі кастильського короля Педро Жорстокого. Також Дон Хуан згадується у хроніках та у списку лицарів ордена Підв'язки. Згідно з легендою Дон Хуан безкарно вдавався до розпусти протягом довгого часу і вбив одного разу командора ордена, який захищав честь своєї дочки. Тоді черниці-францисканки заманили Дон Хуана у монастирський сад і вбили його, поширивши чутки, що Дон Хуан був скинутий у пекло.

Дон Жуан, тема якого "300 літ мучить людей", - ім'я іспанське. Форма дон походить з латинської dominus - пан, господар і початково належала тільки королеві Іспанії. Тепер це просто ввічливе звертання, що поєднується виключно з ім'ям, не долучаючись до прізвища.

А ім'я Дон Жуан - то іспанське juan, що звучить Хуан: літера j в іспанській мові завжди вимовляється як х. Звучання Жуан, нині всесвітньо відоме і всесвітньо вживане, народилось, можна сказати, через помилки. Воно з'явилось тому, що у французькій мові літера j завжди передає звук ж і Мольєр, використавши сюжет про Дон Жуана в своїй комедії "Дон Жуан, або Камінний гість", прочитав іспанське juan як Жуан, а не Хуан [5, с. 117].

На думку вчених, Дон Жуан - персонаж багатьох творів літератури, мистецтва; образ порушника моральних і релігійних норм, шукача чуттєвих насолод, створений за середньовічними іспанськими легендами - спокусник, ловелас.

Дон Жуан утверджується як уособлення ренесансного культу чуттєвої насолоди. Як універсальна психоповедінкова модель тип Дон Жуана характеризується ідеєю пошуку нових чуттєвих насолод, де семантично активним і архетипно значимим виступає фактор кількості, ідеєю спокуси як способу досягнення любовної мети, ідеєю ошуканства (несправджуваності обіцянок і любовних намовлянь).

На ґрунті універсалізації ідеї пошуку нових чуттєвих насолод виникає процес трансформації імені легендарного персонажу у загальне поняття, емблему, знак для маркування відповідного типу людської особистості та явище історизації міфу (М.де Ман'яра, Казанова, О.Г.Мірабо, О.Пушкін та ін.).

Єдино можливим ґрунтом для виникнення образу шляхтича-гедоніста був злам європейського Середньовіччя і Відродження. Тому в культурологічній парадигмі образ Дон Жуана постає як синкретичне явище, що відбиває особливості онтолого-аксіологічних пріоритетів та звичаєвого права цих двох відмінних культурно-історичних епох. Зіткнення характерних для них систем ціннісних орієнтацій обумовило закарбоване у даному "вічному" образі онтологічне протиріччя між духовним і чуттєвим у людині, яке стало внутрішнім імпульсом змінюваності й розвитку даної естетичної сутності і першоджерелом численних трансформацій теми легендарного звабника як у літературі, так і в інших видах мистецтва (опера, балет, кінематограф).

На рівні буденної свідомості постать легендарного перелюбника стереотипізується як "вульгарний символ" (А.Камю), як знакове вираження побутового феномену прагнення нових чуттєвих насолод, що на архетипному рівні зближує героя середньовічної іспанської саги з Казановою, Ловеласом та іншими відомими донжуанами європейської історії та літератури. У філософському розумінні настанова на "пошук кількості задоволення", визначальна для закарбованої в образі Дон Жуана поведінкової моделі, виступає як "єресь плоті" (С.Цвейг) -- одна з можливих, онтологічно і психологічно виправданих форм вияву духовного та світоглядного протесту. Усвідомлення цього глибинного змісту поведінкових мотивацій класичного Дон Жуана ставить його образ в один ряд з такими героями європейської міфології та літератури, як Фауст, Каїн, Манфред, Ікар і обумовлює подвійне значення поняття "донжуанізм":

1) звужене, при якому донжуанізм мислиться як банальний перелюб, побутовий феномен пошуку нових чуттєвих насолод;

2) розширене, філософське, при якому донжуанізм трактується як різновид прометеїзму -- конкретизоване та індивідуалізоване втілення ідеї "бунту" проти авторитарної влади [13, с. 6].

В процесі еволюції образу вельможного перелюбника зміст уособлюваного ним протесту і форми його вияву змінювалися у відповідності до особливостей суспільно-історичного та культурно-мистецького життя людства, визначаючи окремі етапи розвитку образу Дон Жуана (феодальна доба, доба романтизму, ХХ ст.).

Дон Жуан - створений середньовічною легендою образ лицаря - сластолюбця. Цей персонаж є вічно живим, бо він був і є джерелом для багатьох творів світової літератури, адже Дон Жуан - матеріал для письменників з різних куточків світу.

1.2 Прототипи образу Дон Жуана

До образу Дон Жуана зверталось багато письменників і поетів. Це засвідчують твори митців різних країн: О.К. Толстой "Дон Жуан" (1859) - драматична поема, Тірсо де Моліно (1630), О. Блок "Кроки командора" (1920), Леся Українка (1912), С. Альошин (1962).

Коріння сюжету про Дон Жуана - в середньовічних переказах про розкішника-лицаря, який був покараний за свою розбещеність судом Бога та людей. Розповсюджений сюжет багатьох легенд: лицар зваблює беззахисну селянку, використовуючи вмовляння та погрози, а потім кидає її збезчещеною та нещасною. Ця фабула відобразилась в знаменитій історії про Робена та Маріон, втілена в п'єсі Адама де ла Аля "Гра про Робена та Маріон" (між 1283 та 1286 рр.). Лицар Обер, який домагався прекрасну пастушку Маріон, може розглядатися як далекий предок Дон Жуана. В числі прапрадідів севільського пустуна називають Обрі Бургундця, Роберта-Диявола. Останній є фігурою історичною: герцог нормандський Роберт, який жив в XI ст., заслужив погану славу своєю жорстокістю на полі битви та неприборканим норовом в любовних пригодах. Герой легенд, а також римованого роману XIII ст., містерії XVI ст. та прозаїчної повісті XV ст., Роберт-Диявол в кінці свого життя покаявся та спокутував свої гріхи подвигами благочинства. Мотив покаяння розпусника отримає розвиток в літературних версіях Дон Жуана, які відносяться до епохи романтизму [14, с. 65].

Найдавніше походження має зв'язана з Дон Жуаном легенда про кам'яного гостя, статую, яка карає злочинця або якимсь чином викриває його, або кивком голови відповідає на запитання. Так, наприклад, Арістотель в "Поетиці" розповідає історію про те, як в Аргосі статуя якогось Мітія впала і розчавила свого вбивцю, коли той дивився на неї. Згідно з Плутархом, статуя Юнони нахилом голови відповіла на благання Камілла взяти під заступництво богині Рим, розгромлений галлами. Також Плутарх розповідав про Гнея Марція Коріолана, який спілкувався зі статуєю богині Фортуни. Мотив статуї, яка наділена чудотвотрною силою, отримав розповсюдження в драматургії середньовіччя, особливо в міраклях. Так, у Жана Боделя у "Грі про святого Миколая" статуя викриває грабіжників, які пограбували царську скарбницю. В античні та середні віки була відома в багатьох варіантах легенда про статую Венери, яка не бажала розставатися з каблучкою, яка була випадково надягнута на її палець, та пред'явила права на його власника. Таким чином, символіка статуї характеризувалася амбівалентним значенням: вона могла бути, як втіленням небесного правосуддя, так і знаряддям сатани, наділеним демонічною силою.

Тірсо де Моліно у творі "Севільський ошуканець" створив перший чіткий і переконливий образ молодого розпусника Хуана Теноріо. Тірсо під час змалювання образу Дон Жуана використав легенду. Він користувався заступництвом короля Педро Жорстокого (1350-1369). Своїми любовними пригодами дон Хуан наводив жах на Севілью. На двобої він вбив командора дона Гонзаго, який захищав честь доньки. Однак через деякий час він зник при загадкових обставинах. Дон Жуан через пустування запрошує статую вбитого ним батька Анни на вечерю, і тільки потиснення кам'яної руки викликає у нього жах та розкаяння. Після цього, порушивши етичні норми, Дон Жуан провалюється у пекло [24, с. 57].

Був інший прототип майбутнього Дон Жуана. Це дон Мігель граф де Маньяра (1626-1676). Він народився через декілька років після того, як Тирсо де Моліна написав "Севільського бешкетника" та пережив на три роки Мольєра. Цей запізнілий прототип теж залишив слід в літературній долі Дон Жуана. Історія графа де Маньяра така. Провівши розпусну молодість, він покаявся, витратив свій величезний статок на благодійність, після смерті жінки прийняв постриг та помер як праведник. Згідно із заповітом, його поховали під плитами входу в каплицю госпіталю, який він сам заснував, так що кожний, хто входив, топтав його труну ногами. На плитах була висічена епітафія, яку він склав сам: "Тут похована найгірша людина, яка коли-небудь жила на світі". В кінці XVII ст. одним з єзуїтів було написане житіє дона Мігеля, в якому його порочне минуле пояснювалось угодою з дияволом. Ким би не був насправді дон Мігель, він перетворився у фігуру таку ж міфічну, як і дон Хуан де Теноріо.

Є думка, що прототипом Дон Жуана був Дон Хуан Австрійський (1547-1578) [10]. На відміну від попередніх осіб, він був фігурою історичною. Дон Хуан був незаконнонародженим сином короля Іспанії Карла V. Був відомий як блискучий полководець, генералісімус, тріумфатор Лепанто і король Тунісу. Постійні роз'їзди й дуелі стали стилем його життя. На "амурному фронті" здобував перемогу за перемогою. Був учасником численних дуелей; цей любитель гострих відчуттів заколов десятки ревнивих чоловіків. Також відрізнявся своєю сміливістю на полі битви. Дон Хуан помер від чуми на 32-му році життя.

В легендах, які випереджали літературні появи Дон Жуана, були задані основні сюжетні обставини, в яких буде існувати й діяти герой. Місце дії частіше за все Іспанія, час - епоха "плаща та шпаги". Обов'язкові учасники: донька командора та сам командор, вбитий Дон Жуаном в передісторії дії або на самому початку. Що ж стосується розв'язки, то вона, як правило, виявляється смертельною для Дон Жуана, хоча його загибель не завжди походила від "потиску кам'яної десниці".

Пізніше цей образ використали письменники різних країн: в Англії - Джордж Гордон Байрон і Джордж Бернард Шоу, у Франції - Жан Батіст Мольєр і П'єр Корнель, в Іспанії - Госе Сорілло і Мораль, у Німеччині - Ернест Гофман, в Італії - Карло Гальдоні, у Росії - Олександр Пушкін і в Україні - Леся Українка. Всього існує близько 300 варіантів інтерпретації образу Дон Жуана.

Мольєр також написав твір "Дон Жуан", який піддавався переслідуванням за атеїзм і вільнодумство. У нього образ Дон Жуана неоднозначний і суперечливий. Він поєднує у собі добрі і погані риси характеру. Це проявляється у процесі змалювання його різних вчинків. За змістом п'єса схожа з легендою про Дон Жуана, але трактування образу головного героя дуже відмінне. Образ замальовується у розвитку. Від гарних вчинків Дон Жуан переходить до поганих і негативних, що в результаті приводить його до відповідальності за свої дії [27, с. 45].

О.С. Пушкін переосмислив легенду про Дон Жуана, використавши для свого твору назву "Кам'яний гість". Російський письменник у своїй трагедії показав Дон Жуана, як щиросердечного, рішучого, сміливого, поетично обдарованого чоловіка. Його відношення до жінок - не ставлення холодного розпусника, професійного спокусника, а завжди щирого, розумного, люблячого чоловіка. Він виступає "імпровізатором любовної пісні".

В англійській літературі образ Дон Жуана було переосмислено великим письменником Джорджем Байроном. Автор розпочав роман у віршах "Дон Жуан" (проте цей твір лишився у його творчості незакінченим), що став сатиричною епопеєю тогочасного суспільного життя, в якому змальовано події ХVІІ століття. На думку літературознавців, Байрон змалював свого персонажа як "переважно замріяного, зацікавленого на своїх почуттях, незадоволеного дійсністю (а здебільшого непристосованістю до неї) та потягом до волі. Його герой - це мандрівник, шукач нового, незнаного і прекрасного".

Леся Українка створила драматичний твір "Камінний господар", у якому вона також звернулась до змалювання образу Дон Жуана, використавши національну специфіку. Вона подає у своєму творі оригінальне трактування цього образу. Леся Українка змальовує його "лицарем волі". Так, бо саме "воля" протягом всього твору звучить в його устах, проте спокусник жіночих сердець сам стає жертвою жінки, гордої, егоїстичної донни Анни. З славнозвісного "лицаря волі" головний персонаж перетворюється на "Камінного господаря". Саме ця думка звучить в останніх словах Дон Жуана: "Де я? Мене нема… се він Камінний" [27, с. 48].

Кожній літературі властиве своє трактування образу Дон Жуана, і у кожній літературі образ створено дивовижно. Кожна література і письменники змальовують його по-різному для того, щоб донести до свого народу суть життя, щоб розкрити і показати художній образ Дон Жуана, який іноді зустрічається і в реальному житті.

По-різному трактують ці образи тому, що це залежить від світосприйняття кожного письменника, різного розуміння того чи іншого образу. Таким чином, по-різному, але кожний письменник згідно зі своїм світоглядом, епохою, у якій він жив, його позицією, творчим методом, стилем, літературним напрямком інтерпретував образ Дон Жуана. Для кожного з авторів його Дон Жуан був особливим, бо цей образ створив саме він, і автор наділяв його тими рисами характеру, які вважав за потрібне у змалюванні свого героя-коханця і свого часу.

Отже, "Дон Жуан" став світовою темою, бо майже триста років цей образ обробляли кожен на свій лад великі майстри слова.

Опрацювавши художні твори, дослідники зазначають, що "Дон Жуан постійно кориться долі подібно до листка, який кориться зимовому вітру. Що над усім панує Випадок, і сам герой нічого не вирішує в своїй долі".

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ ОБРАЗУ ДОН ЖУАНА У П'ЄСІ БЕРНАРДА ШОУ "ЛЮДИНА І НАДЛЮДИНА"

2.1 П'єса Бернарда Шоу "Людина і надлюдина" як одна з кращих комедій XX ст.

Початок творчості Бернарда Шоу припав саме на час панування в театрі пустих, вульгарних п'єс. Він говорив про такий театр: "Але і тут, і там бачимо навмисну відсутність думки, яка опирається все на ту ж теорію, немовби публіці думка ні до чого, вона не хоче думати і взагалі не хоче від театру нічого, окрім розваги". "Навіть Шекспіра грали, витравивши з нього всяку думку", - говорить Б. Шоу [15, с. 26].

Про свій інтелектуальний твір "Людина та надлюдина" (1901-1903), заснований на християнському матеріалі раю та пекла, Б. Шоу говорив: "Нині я урочисто визнаю, що робив всі ці розумні штучки зовсім не через невпинне марнотратство: я боровся з найбільш поганою з ходячих умовностей театральної критики того часу, впевненої у тому, що інтелектуальній серйозності на сцені нема місця, що театр - це вид поверхової розваги, що люди приходять туди вечорами для того, щоб їх заспокоювали після непосильного робочого дня. Коротше кажучи, вважалось, що драматург - це людина, задача якої виготовляти з дешевих емоцій шкідливі ласощі. Замість відповіді я виставив всі мої інтелектуальні товари на вітрині під вивіскою "Людина та надлюдина" [15, с. 39].

"Людина і надлюдина" - одна з кращих п'єс Шоу; більше того, це взагалі одна з кращих комедій XX ст. Перед нами яскравий зразок драматургії ідей. Художня сила п'єси визначається тим, що носії ідей автора - живо змальовані характери. Але їх змальовування позбавлене побутової правдоподібності, тому що, як завжди у Шоу, поведінка дійових осіб визначається складною діалектикою ідейного задуму драматурга.

Як і в інших п'єсах, де Шоу піклувався про театральність, в побудові фабули він застосував прийоми "добре зробленої п'єси" з її ефектною театральністю.

У п'єсі дві паралельні сюжетні лінії. Одну з них складає історія Теннера і Енн, іншу - історія Вайолет і Гектора. Перша характерна для жанру так званої високої комедії, бо суть конфлікту тут глибоко принципова, ідейна, тоді як лінія Вайолет і Гектора належить до водевільної традиції і має побутовий характер. Якщо в історії Теннера і Енн питання про взаємовідношення осіб протилежної статі розв'язується в загально філософському плані, то в другій історії йдеться про практичне, житейське питання: Гектору потрібно, щоб батько схвалив його шлюб з Вайолет і надав їм матеріальну підтримку - традиційний комедійний сюжет.

Шоу не зраджує своєму дотепу в цій п'єсі. Він створив цілий феєрверк парадоксів. Кожен із них - маленьке відкриття, яке перетворилося на цінний афоризм на сучасному етапі: „Стережіться тих, чий бог на небі!", „Життя рівняє людей. Смерть висуває кращих"; „Якщо відноситись до прислуги як до людини, то не слід її тримати"; „Родинне вогнище - в'язниця для дівчини і робочий дім для жінки" [30].

Морган вважає, що суть п'єси "Людина і Надлюдина" така: ідеями добре грати, вони будять думку, така вправа корисна і може виправляти. Але треба завжди роздумувати про те, чи не приведе до якого-небудь виду анархії бажання покладатися тільки на розум. Таким чином, Морган вважає, що своїми художніми засобами Шоу показує, яким може бути згубне бажання покладатися на інтелект [20, с. 325].

Дещо інший підхід висвітлений в роботі А. Рубінштейна: п'єса Шоу "Людина і Надлюдина" знаходить інтелектуальну зарозумілість, яка завжди припускає розділення між робітником і людиною розумової праці (24, с.912). Це одна з найбільш сильно діючих і руйнівних п'єс Шоу, про яку Макс Беєр, німецький соціаліст, писав, що в ній Шоу неодмінно приходить до ідеї обожнювання героя [23, с. 56].

Макс Беєр відзначає, що "Людина і Надлюдина" - це взагалі не п'єса. Це майже п'єса, можливо, краще, ніж будь-яка п'єса, але це не п'єса [12, с. 122].

За свідченням Гріна, в самій формі п'єси намічається антиромантична тенденція. Любов розглядається як сліпа сила, що управляє героями, і автор іронічно вказує на відмінність між видимою індивідуальністю любовного відчуття і тим, що такі відчуття універсальні або безособові.

Термін "надлюдина" запозичений письменником у Ф. Ніцше. Німецький філософ називав надлюдиною особу, що стоїть над масою, відкидаючу традиційну мораль і силу, що застосовує, у разі потреби, для досягнення своїх цілей. Надлюдина Шоу теж відкидає буржуазну мораль і забобони, але покоряється не свавіллю індивідуалістичних прагнень, а законам і справедливості. Це не антисоціальна особа, як у Ніцше, а, навпаки, особа, яка найбільшою мірою розуміє потреби суспільства. Шоу вважає, що потрібно спрямувати розвиток людини так, щоб досягти гармонії фізичних і духовних здібностей індивіда.

2.2 Трансформація легенди про Дон Жуана в творчості Бернарда Шоу

При створенні своєї "комедії з філософією" Б.Шоу йде шляхом прямого, повного осучаснення даного традиційного матеріалу із зміною його темпорально-географічних (Англія поч. ХХ ст.), соціопобутових, національно-культурних характеристик, деміфологізацією основного сюжету твору, синхронізацією соціологічних параметрів образу Дон Жуана.

Відбиваючи процес зміни традиційних гендерних ролей, Б.Шоу змальовує Дон Жуана (Джека Теннера) як "об'єкт трагікомічного переслідування" з боку аристократки Енн Вайтфільд і жертву її матримоніальних прагнень. При цьому драматург розглядає свого героя в проекції ніцшеанської ідеї "надлюдини" (інтерлюдія "Дон Жуан у пеклі") і розвінчує демагогію і непослідовність Дон Жуана Новітньої доби.

Бернард Шоу у своїй комедії "Людина та надлюдина" змінює ім'я героя, якого вже звуть Джон Теннер. Він зовсім не прагне зваблювати жінок, а навпаки, намагається уникнути їхньої уваги. Предметом уваги стають погляди на життя героя, його філософія. Джон епатує суспільство: його книга "Словник революціонера. Кишеньковий довідник та короткий посібник" викликає не менший скандал, ніж пригоди його предків.

Енн - буржуазна пані, яка зайнята ловлею нареченого. Б.Шоу зобразив її дії як служіння життєвій силі, інстинкту продовження роду. Так, „жіночна жінка" типу Бланк або Клеопатри перетворилася тепер на своєрідне знаряддя прогресу.

Енн несхожа на сентиментальних героїнь вікторіанської драми. Твердо вирішивши, хто буде супутником її життя, вона без утруднення добивається з'єднання з ним. Повна протилежність "жіночної жінки", тобто типової героїні міщанських драм, Енн повна сміливості, вольового натиску. Вона може прикинутися слухняною дочкою, скромною співбесідницею старших, з щирою теплотою відноситися до закоханого в неї Октавіуса.

Шоу зробив Енн втіленням життєвої сили, в якій виявляється закон життя і розвитку, але, як це не дивно на перший погляд, Енн зовсім не еротична. Вона самостійна і розумна, і її розум не поступається, мабуть, розуму Теннера. Але головне в Енн - той внутрішній натиск, який примушує її добиватися уподобаного нею батька для своїх майбутніх дітей за будь-яку ціну, не нехтуючи ні брехнею, ні шантажем. З дивною життєвою хваткою вона управляє обставинами, легко і вільно в них орієнтуючись.

Головним героєм п'єси, що потрапляє в тенета енергійної спокусниці, стає молодий соціаліст Джон Теннер. У його історії Б.Шоу прагнув дати новий, парадоксальний варіант історії Дон Жуана. Шоу вирішив перетворити образ Дон Жуана на служителя кохання та борця за справедливість, а заодно - із спокусника на жертву [19, с. 680].

Шоу містифікував критиків, заявивши, ніби його п'єса - варіант сюжету про Дон Жуана. Насправді далі схожості імен - Джон Теннер і Жуан (по-іспанськи - Хуан) Теноріо - нічого загального між прославленим героєм іспанської легенди і персонажем п'єси Шоу немає.

Якщо відвернутися від передмови, в якій Шоу стверджував, що представив в новому світлі знамениту легенду, то відразу виявиться, що змінений головний мотив цієї легенди - донжуанство.

Ніщо в п'єсі Шоу не дає підстав бачити в Теннері жінколюба і тим більше розпусника. Інша справа, що сам він надзвичайно привабливий для жінок.

Не дивлячись на англійське ім'я, це прямий літературний нащадок блискучого іспанця. Проте, якби родичі змогли зустрітися, вони навряд чи визнали б один одного: парадоксаліст Шоу змінює не тільки ім'я Дон Жуана, але і зовнішність, характер, манеру поведінки. Його герой зовсім не прагне спокушати жінок, навпаки, намагається вислизнути від їх уваги. Шоу, творцю інтелектуальної драми, нецікаві пригоди Дон Жуана, предметом дослідження стають його погляди на життя, його філософія. Своїх попередників Шоу бачить в Тірсо де Моліні і Мольєра, які вивели на сцену героїв-філософів; вся решта версій легенди представляється драматургу незначними (за винятком оперної, Моцарта, де "свобода в любові і моралі вишукано кепкує над рабським підкоренням і інтригує нас, привертає, спокушає"). Але часи змінилися, і скептицизм Дон Жуана, його виклик моралі суспільства і навіть самому творцю здаються застарілими. Сучасному Дон Жуана приходиться змінюватися, щоб відповідати духу часу. Він захоплений соціальними проблемами і, продовжуючи сімейну традицію, по-своєму епатує суспільство: написана ним книга "Словник революціонера. Кишеньковий довідник і коротке керівництво" викликає не менший скандал, ніж пригоди його предка. На жінок він дивиться з побоюванням, вбачаючи в них істот, цілком поглинених покладеною на них природою задачею продовження роду і здатних заради досягнення мети принести в жертву все, і тим більше інтелектуальні і творчі пориви чоловіка, його свободу. Саме тому, на переконання героя Шоу, не чоловік, а жінка робить вибір, і лише одвічне людське лицемірство не дозволяє визнати цей факт відкрито. От чому в п'єсі Шоу донна Анна (Енн Уайтфілд) переслідує Дон Жуана, а він настільки поглинений своїми теоріями, що навіть не відразу розуміє її наміри.

Теннер належить до героїв, типових для Шоу, таких, як Дік Даджен ("Учень диявола"), якщо брати ранні п'єси, а з більш пізніх - Хіггінс ("Пігмаліон"). Вони - фанатики ідей, що уникають будь-яких уз, не тільки шлюбних, але навіть любовних.

Теннер - переконаний супротивник всіх інститутів буржуазного суспільства. Якщо він і захоплюється, то не жінками, а ідеями. Дон Жуаном його можна рахувати тільки в тому випадку, якщо визнати, що існує духовне донжуанство, що полягає в здатності захоплюватися новими ідеями. Такі люди є, Шоу і сам був людиною такого складу. Певна автобіографічність образу полягає в тому, що як автор, так і його герой довго прагнули зберегти свободу від особистих уз, цілком присвячуючи себе боротьбі за передові ідеї.

Хоча драматург називає свого героя революціонером, Теннер зовсім не людина дії. Він люто викриває брехливість буржуазних установок і моралі. Але він не знаходить здатності запроваджувати свої ідеї в життя. Більше того, в питанні, що має першочергове значення для всього його особистого життя, він виявляється пасивним і нездатним чинити опір.

Тут треба сказати про одну особливість образу, створеного Шоу. Драматург зобразив Теннера великим насмішником; але не можна не помітити, що Теннер сам часом виявляється фігурою, що викликає сміх. Мріючи про надлюдину і в чомусь дійсно підносячись над оточуючими, Теннер разом з тим зовсім не герой-резонер, в життєвому відношенні він виявляється часом простодушним. Комізм положення Теннера якнайбільше виявляється в тому, що насмішник, людина сміливої думки, Теннер пасує перед Енн і поводиться як кролик перед удавом, не в силах опиратися натиску і чарівності закоханої в нього жінки.

Джон Теннер - революціонер, руйнівник існуючих засад. Існує декілька точок зору на проблему вираження поглядів Шоу через Теннера. Згідно Гріну, трудність з п'єсою "Людина і Надлюдина" полягає в тому, що немає достатньої відмінності між Шоу і його персонажами: Шоу - це Теннер і Дон Жуан. Звичайно, Теннер з його імпульсивністю, його силою волі, скаженою енергією, - це не просто дублер Шоу [15, с. 80].

Шоу не забуває і про статую командора, знову ламаючи канон, що встояв: батько Енн благопристойно помер своєю смертю і призначив опікуном дочки Джона. З обговорення цієї події і починається п'єса. Аж до кінця другої дії в ній не відбувається ніяких подій: друзі і родичі Енн вирішують сімейні справи, сперечаються про соціальні і етичні проблеми, з'ясовують відносини. Герой переконаний, що Енн вибрала в якості "жертви" закоханого в неї Октавіуса, і впадає в панічний стан, коли йому роз'яснюють, хто вибраний нею насправді. Цю послугу Джону надає його власний шофер Генрі Стрейкер, який безперечно веде свій родовід від Лепорелло і в чомусь дуже на нього схожий, якщо тільки можна уявити Лепорелло в автомобільних окулярах, одягненого в шкіряне пальто і з технічною освітою.

Нещасний герой, розуміючи, що боротися з чарами Енн він не в змозі, бачить тільки один вихід з ситуації -- втеча. Разом з вірним Генрі він відправляється якнайдалі від Енн і, звичайно, опиняється в Іспанії. Там, в горах Сьєрра-Невади, він бачить дивний сон, що оповідає про долю Дон Жуана після зустрічі із статуєю командора. Ця досить велика за об'ємом інтермедія відома зараз під назвою "Дон Жуан в пеклі". Пекло, в представленні Шоу, те місце, де вдаються до пошуків розваг і насолоди, нескінченно говорять про красу, гармонію і любов, і тому інтелектуал Дон Жуан відчуває там невимовну нудьгу. Його призначення -- рай, в якому зібралися люди, схильні до творчої діяльності і роздумів, що і констатує з деякою гіркотою Диявол (йому шкода втрачати такого знаменитого постояльця).

Фінал комедії вирішений наперед: Енн наздоганяє свого Дон Жуана і в Іспанії, і тому не залишається нічого іншого, як дати згоду на шлюб.

Шоу в "Присвятному посланні" ясно говорить про свою симпатію до людей типу Теннера - кидаючим виклик чесноті, відкидаючим мораль, які наділені мужністю, яка, по Ніцше, "вбиває співчуття" і "завжди смертельна" [30].

Цю симпатію Шоу показує вже через опис свого головного героя, красивого гордовитою красою. Теннер "швидше Юпітер, ніж Аполлон", він "незвичайно красномовний", і "весь його настрій - це різні фази схвильованості" [30].

Міркування Теннера про призначення художника дуже нагадують погляди Ніцше. Справжній художник, згідно Теннеру, повинен поставити себе зовні людей, використовуючи їх в цілях своєї творчості, і, якщо знадобиться, приносячи їх в жертву. Він повинен прагнути до своєї мети (до втілення якогось абстрактного ідеалу жінки) хоча б ціною смерті всього людства. Шоу тут говорить про вічний конфлікт між художником і жінкою-матір'ю. Як і Ніцше, Теннер стверджує, що всі пристрасті, хоч би і неприборкані, благо, якщо вони підлеглі духовній пристрасті. Ця пристрасть розуміється не як віра в Бога, а як сила, покликана зруйнувати все те, на чому засновано суспільство: релігію, мораль, державу, сім'ю. Теннер говорить про себе, що його душа народилася з цієї пристрасті і ця пристрасть спрямувала в єдине русло всі його руйнівні здібності.

Щоб підкреслити погляди Теннера, Шоу вводить в п'єсу Енн, дівчину, яку сам Шоу характеризує як втілення життєвої сили. Енн розумна, спокійна, тоді як Теннер нерозсудливий, стрімкий. Але якраз безрозсудність Теннера і здатна надихати, вести, неважливо до якої мети. Нам представляється, що для Шоу найбільш значущими є не слова Енн щодо презирства Теннера до людей, релігії, неможливості побудувати життя на запереченні, а міркування Теннера про призначення художника. Словами Енн Шоу як би відтіняє пишність Теннера в його пориві. Цей метод можна назвати методом зіставлення.

У 3-ій дії п'єси Шоу виходить за межі добра і зла. Бернард Шоу всіх своїх героїв поміщає в пекло, де досить приємно знаходитися: вічна насолода мистецтвом, вічні розмови про любов, красу. Тут панує свобода і кожний виглядає самим собою. Проте, Дон Жуан нещасливий в пеклі, він заперечує поклоніння любові, красі - знову ж таки бачимо мотив незадоволеності існуючим станом речей, виклик дійсності.

Заслуговує уваги діалог між Дияволом і Дон Жуаном. Деякі літературознавці вважають, що, з одного боку, видна явна суперечність між ними ("суперечність між життєзаперечуючою і життєстверджуючою позиціями"). Диявол заперечує роль розуму в житті людини, кажучи, що люди люблять смерть, вона розвиває їх уяву. Дон Жуан стверджує, що незабаром люди стануть вбивати один одного за велику всесвітню ідею знищення рабства. В цьому епізоді можна прослідкувати художній метод Шоу: він не протиставляє один одному рай і пекло. Вони взаимодоповнюються. В цьому можна побачити розрив з традицією.

Через статую Командора Шоу говорить про те, що "межа між Пеклом і Раєм є всього лише різниця поглядів на речі" [30]. Диявол сперечається з Дон Жуаном просто ради суперечки, його слова на захист інстинкту смерті як би врівноважують прославляння Дон Жуаном Сили Життя. Сон необхідний для того, щоб персонаж звільнився від звичних меж і відчув себе в ідеальному стані. Згідно однієї з наведених точок зору, Шоу стоїть на одній позиції з Дон Жуаном, спростовувавши твердження Диявола про любов людини до смерті. Проте, це здається спірним. Якщо людина буде поглинена Надлюдиною, більш того, якщо вона повинна прагнути бути стертою силою необхідності, то як цю позицію можна назвати життєстверджуючою? Схоже, що лише зовні суперечка ведеться проти "усюдисущого Ніщо", по своїй суті ці дві позиції сходяться десь в глибині і не спростовують, а захищають це "усюдисуще Ніщо". Для Дон Жуана, наприклад, плоть і кров є ні що інше, як "дві обридлі банальності".

Рай привертає Дон Жуана набагато більше, ніж Пекло, тому що там панує споглядальність і Сила Життя, на відміну від Пекла, де просто приємно знаходитися: в той час, як світ - це велика сцена, рай знаходиться за кулісами цієї сцени; там живуть і працюють [30]. В Пеклі панують відчуття - мрійливість, ніжність, романтизм, сентиментальність; від цих відчуттів Дон Жуан прагне піти якнайдалі, в Рай, де все є підлеглим строгій регламентації.

Життя, що розуміється Дон Жуаном в іншому значенні в порівнянні із звичним життям, є силою, за допомогою якої ми набуваємо здатність споглядати речі. Тобто життя в тому значенні, як розуміє його Дон Жуан (і, ймовірно, сам Б.Шоу), принципово відрізняється від звичного поняття життя. Це пояснюється Дон Жуаном в п'єсі: там, в Раю, зневажають мистецтво, красу, любов, жінки майже нічим не відрізняються від чоловіків, немає жодної красивої жінки. Рай, таким чином, знаходиться за межами людських можливостей.

Можна припустити, що ця Сила Життя, якій поклоняється Дон Жуан, діє на противагу всьому, що складає сутність життя людини на землі, ворожа до краси, індивідуальних відмінностей, мистецтва (в Раю мистецтва взагалі немає, воно вважається там зайвим, непотрібним).

Сила Життя діє примусово, незважаючи ні на чиї відчуття і бажання. Оскільки сам Шоу говорить про її ворожість Богу і всім релігіям, що дотепер існували, вона не може бути порівнянна з Богом. Людина - не мета, а лише знаряддя Сили Життя; виконуючи її волю, вона втрачає свою особистість та індивідуальність і повинна загинути. Вона використовує людину для створення чогось нового, наприклад, Надлюдини.

Може виникнути питання: якщо ця Сила Життя діє незалежно від волі і свідомості людини, то навіщо Шоу підкреслює необхідність свідомого продовження життя людиною і злиття її з силою Життя? (розвиток цієї думки Шоу можна побачити в його п'єсі "Назад до Мафусаїлу"). Навіщо продовжувати життя ради зречення від свого людського єства?

Бентлі відповідає на подібне питання таким чином: Шоу не запропонував ніякого виходу, він просто переклав всю відповідальність на Джона Теннера [19, с. 683].

Через Дон Жуана Б.Шоу виказує також ідею про розуміння світової волі. Щоб запровадити цю волю в життя, людина повинна стати не героєм, а філософом. Дон Жуан говорить, що він оспівує не героя, а філософа, який в спогляданні шукає засіб розкриття сокровенної волі світу, у винаході - засіб виконання цієї волі і у дії - спосіб провести волю в життя цим розкритим засобом. Знаходитися в Раю - це значить бути біля штурвалу, тобто філософ зобов'язаний вести. В роботі М. Моргана міститься думка, що Теннера, самого войовничого зі всіх своїх персонажів, Шоу зображає як боксера, що веде бій з тінню, нездатного відрізнити добро від зла, що витрачає енергію в самозасліпленні.

Таким чином, складно сказати, на чиїй саме стороні автор в даній п'єсі, кого саме з своїх персонажів він найбільш підтримує. Через Теннера, Дон Жуана і Диявола Шоу виказує думки близькі його світосприйманню. Теннер - це іконоборець, руйнівник засад, і Шоу, звичайно, симпатизує йому в його пориві заперечення норм. Дон Жуан - це Теннер уві сні, тобто, Теннер, що звільнився від звичних рамок, і тут він виглядає більш філософом. Можливо, це ідеалізований Теннер. І Диявол - це зовні опонент Дон Жуана і, нібито, опонент Шоу, але суть висловів Диявола в цілому близька поглядам самого Шоу.

Деякі зарубіжні критики вважають, що в цій п'єсі Шоу зобразив жінку (Енн) уособленням Волі, а чоловіка (Теннера) уособленням Розуму. Але це твердження є спірним. Силу Життя, яка і є сліпа несвідома Воля, обожнює Дон Жуан (Теннер), а не Енн. Він визнає здатність цієї волі коли-небудь створити "ідеального індивідуума, який буде всемогутній, всезнаючий і самосвідомий: одним словом, це буде божество". Отже головний герой в двох особах є не стільки знаряддям Розуму, скільки виконує веління несвідомої Волі, діючої методом проб і помилок. Цю думку підтверджує Н. Грін: Шоу вірить в світову волю і в ідеї Теннера. Дискусія в Пеклі дає уявлення про вищу точку напруження драматичної риторики Шоу.

Цікавим є факт, який прискорює втечу Дон Жуана з Пекла: Диявол повторює думку про постійне сходження людини вгору по трупах померлих, і в циклі історії людина схиляється до самих низовинних і руйнівних форм поведінки. "Суєта суєт" з Еклезіаста, слова, які повторює Диявол, дратують Дон Жуана, здаються йому песимістичними, і на противагу Дияволу з його точкою зору на життя, Дон Жуан прагне присвятити себе служінню Життю і його еволюційним можливостям [30].

Проте, в п'єсі не міститься натяку на те, яким саме шляхом він збирається служити Силі Життя і саме життя в Раю не описане детально.

ВИСНОВКИ

Літературний феномен Дон Жуана є явищем складним і багатогранним і функціонує у кількох художніх парадигмах:

а) на рівні просторової структури -- як традиційний сюжет, мотив, тема;

б) залежно від ступеня універсалізації домінантних властивостей як традиційний образ, тип, архетип і трансформується у знакові коди різних рівнів (загальне поняття, символ, емблема).

На рівні буденної свідомості образ Дон Жуана стереотипізується як "вульгарний символ", у філософському розумінні закарбована у цьому образі "єресь плоті" є історично конкретною і психологічно індивідуалізованою формою вияву світоглядної непокори і суспільного нігілізму.

У процесі історичної еволюції даної естетичної сутності виділяються два основні етапи -- традиція феодальної доби (XVII-XVIII ст.) і традиція Нових часів (XIX-XX ст.); процеси оновлення семантико-смислових і жанрово-естетичних домінант матеріалів про Дон Жуана найбільш інтенсивно відбуваються на другому етапі:

а) виникають явища просторово-структурної трансформації власне сюжету про Дон Жуана з виходом за межі драматичного способу оформлення даного традиційного матеріалу і формуванням епічної, ліричної, ліро-епічної, ліро-епіко-драматичної традиції цієї світової теми;

б) відбувається процес оновлення образу легендарного перелюбника (зміна середньовічного "міфу" про Дон Жуана романтичним і модерністським, формування культурно-історичної концепції, концепції "героя часу").

У процесі еволюції відбувається кардинальне оновлення комплексу ментально-психологічних, морально-поведінкових, аксіологічних домінант Дон Жуана (естетизація, інтелектуалізація, втрата активного (агресивного) характеру, інверсія узвичаєних ґендерних ролей, поява нових екзинстеційних альтернатив), а також загальна гуманізація змісту даного традиційного образу.

При створенні своєї "комедії з філософією" Б.Шоу йде шляхом прямого, повного осучаснення даного традиційного матеріалу із зміною його темпорально-географічних (Англія поч. ХХ ст.), соціопобутових, національно-культурних характеристик, деміфологізацією основного сюжету твору, синхронізацією соціологічних параметрів образу Дон Жуана.

Бернард Шоу у своїй комедії "Людина та надлюдина" змінює ім'я героя, якого вже звуть Джон Теннер. Він зовсім не прагне зваблювати жінок, а навпаки, намагається уникнути їхньої уваги. Предметом уваги стають погляди на житя героя, його філософія. Джон епатує суспільство: його книга "Словник революціонера. Кишеньковий довідник та короткий посібник" викликає не менший скандал, ніж пригоди його предків.

Відбиваючи процес зміни традиційних гендерних ролей, Б.Шоу змальовує Дон Жуана (Джека Теннера) як "об'єкт трагікомічного переслідування" з боку аристократки Енн Вайтфільд і жертву її матримоніальних прагнень. При цьому драматург розглядає свого героя в проекції ніцшеанської ідеї "надлюдини" (інтерлюдія "Дон Жуан у пеклі") і розвінчує демагогію і непослідовність Дон Жуана Новітньої доби.

Таким чином, існування донжуанівської традиції, кількавіковий шлях перевтілень і видозмін, який пройшов ренесансний герой, спричинилися до появи у цьому образі таких рис і властивостей, що невпізнавано відрізняють його новіші модифікації від первинних зразків. Незважаючи на це, літературна донжуаніана залишається безцінним культурним набутком людства і є важливою сферою для подальшого розвитку міжнаціональних літературних взаємин.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Андреев Л.Г. Зарубежная литература XX века. - Минск, 2000. - 589 с.

2. Ахматова А.А. Тип Дон-Жуана в мировой литературе. - М.: Литература, 2003. - 116 с.

3. Багно В.Е. Дон Жуан [Электронный ресурс]. - Режим доступа: www.pushkinskijdom.ru/Default.aspx?tabid=294.

4. Балашов П.С. Художественный мир Б. Шоу: Автореферат диссертации на соискание ученой степени. - М., 1994. - 63 с.

5. Бальмонт К.Д. Тип Дон Жуана в мировой литературе// Иностранная литература. - 1999. - № 2. - С. 116-122.

6. Бельский А.А. Зарубежная драматургия: Сборник статей. - Пермь: Пермский гос. универ. им. А.М. Горького, 1999. - С. 5-27.

7. Гражданская З.Г. Бернард Шоу: Очерк жизни и творчества: Учеб. пос. - М.: Просвещение, 1996. - 175 с.

8. Гражданская З.Е. От Шекспира до Шоу. Английские писатели XVI - XIX вв. - М., 1995. - С. 314.

9. Деннингхаус Ф. Театральное призвание Б. Шоу. - М.: Прогресс, 1998. - 327 с.

10. Дон Жуан у світовому контексті/ Упоряд. В. Агеєва. - К.: Факт, 2002. - 448 с.

11. Ивашева В.В. Английская литература ХХ века. - М.: Просвещение, 1997. - 231 с.

12. Исачкина Н.И. Эстетика Б. Шоу: Сборник статей из истории западных литератур. - М.: МГУ. - 1997. - С. 122-152.

13. Івашина Т. Закономірності еволюції образу Дон Жуана в європейській літературі XVII-XX ст.: Автореф. дис. канд. … філол. наук. - Т., 2002. - 18 с.

14. Івашина Т. Формування основних шляхів модернізації образу Дон Жуана у європейській драмі ідей к. ХІХ - поч. ХХ ст. („Людина і Надлюдина" Б. Шоу та „Камінний господар" Лесі Українки)// Наук. зап. Сер.: Літературознавство. - Т.: ТДПУ, 2000.- Вип. VIIІ. - С. 65-83.

15. Майский И. Б. Шоу и другие воспоминания. - М.: Искусство, 1997. - 266 с.

16. Махун С. Дон Хуан Австрійський - "Лицар свободи"// Дзеркало тижня. - 16 липня 2005. - №27-28. - С. 28.

17. Михальская Н. История английской литературы. - М., 2007. - С. 214-227.

18. Ненадкевич Є. Українська версія світової теми про Дон Жуана в історико-літературній перспективі/ Дон Жуан у світовому контексті. - К.: Факт, 2002. - С. 7-12.

19. Николюкин А. Послесловие к пьесе "Человек и Сверхчеловек"// Б.Шоу. Собр.соч. в 6-ти томах. - Т.2. - Л.: Искусство, 1988. - С. 680-687.

20. Нусинов И.М. История литературного героя. - М.: Худ. лит., 1998. - С. 325-442.

21. Образцова А.Н. Драматургический метод Б. Шоу. - М.: Наука, 1996. - 316 с.

22. Погребная Я.В. О Закономерностях возникновения и специфике литературных интерпретаций мифемы дон Жуан: дис. … канд. филол. наук. - М., 1996. - 302 с.

23. Пронкевич О. Дон Хуан крізь призму національного міфу// Слово і час. - 2003. - № 4. - С. 56-62.

24. Рисак О. У дзеркалі Дон Жуана (Мандрівний сюжет у по трактуванні Д.-Ґ. Байрона, О. С. Пушкіна та Лесі Українки)// Укр. мова і література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. - 2000. - №2. - С. 57-61.

25. Розумний Я. Від "Севільського ошуканця" до українського Дон Жуана// Слово і час. - 1993. - №6. - С. 27.

26. Соловьева Н.А. Английская драма за четверть века. - М., 1992. - С. 95-120.

27. Тацій Т.П. Трактування образу Дон Жуана в історичній легенді та французькій (Дон Жуан, або Кам'яний гість" Мольєра), англійській ("Дон Жуан" Байрона) і українській літературах ("Кам'яний господар" Лесі Українки)// Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. - 2003. - № 5 (227) - С. 45-48.

28. Чистяков В. Тип Дон Жуана у Байрона, Мольера, гр. А. Толстого и Пушкина. - М.: Всемирная литература 1999. - 224 с.

29. Чорній С. Дон-гуанівський мотив: Тірсо де Моліна, Олександр Пушкін, Леся Українка// Записки НТШ. - Т. ССХХІV. - Л., 1992. - С. 119-127.

30. Шоу Б. Человек и сверхчеловек [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://bookz.ru/authors/6ou-bernard/1a6c5ef0ce76/page-18-1a6c5ef0ce. html.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Змалювання персонажа Дон Жуана в багатьох художніх творах як вічного героя-коханця та найвідомішого підкорювача жіночих сердець. Перші згадки про існування реального історичного прототипу героя. Різні інтерпретації образу у творах письменників та поетів.

    творческая работа [16,5 K], добавлен 28.12.2010

  • Дон-Жуан як один з найулюбленіших образів світової літератури, якому присвячено до 140 творів. Особливості формування та розвитку образу Дон-Жуана в літературі ХVI-ХVІІІ ст. Напрямки вивчення історичних модифікацій образу даного знаменитого звабника.

    курсовая работа [86,5 K], добавлен 10.07.2015

  • Своеобразие образа Дон-Жуана в романе в стихах Дж.-Г. Байрона "Дон-Жуан". Литературные прототипы героя поэмы. Интерпретация образа Дон-Жуана в новелле "Э.Т.А." Гофмана. Романтическая интерпретация образа Дон-Жуана и его отличие от канонического образа.

    курсовая работа [35,6 K], добавлен 29.06.2012

  • Общая характеристика, анализ позитивных и негативных черт образа Дон Жуана. Исследование особенностей его проявления в различных произведения мировой литературы. Описание жизни и деятельности Дон Жуана Байроном в одноименной поэме данного автора.

    реферат [40,2 K], добавлен 22.11.2015

  • Специфика интерпретации образа Дон Жуана у Мольера. Отрицательные черты героя, их описание. Отдельно стоит сказать об отношении Дон Жуана к религии. Неоднозначность и современность образа, положительные и отрицательные черты. Мировая литература и образ.

    реферат [22,5 K], добавлен 25.02.2009

  • З`ясування значення поняття художнього образу, засобів втілення його у поетичному творі. Аналіз образу радості в творчості українських поетів. Дослідження даного образу у пейзажній ліриці збірки В. Стуса "Зимові дерева". Особливості розкриття теми.

    курсовая работа [61,0 K], добавлен 06.05.2015

  • История создания "Дон Жуана" - бессмертной комедии великого Мольера. Отношение Дон Жуана к религии. Слуга Сганарель - образ совести Дона. Образы Дон Жуана и Сганареля в одноименной комедии Мольера, проблема понимания специфики оппозиции главных героев.

    реферат [25,6 K], добавлен 04.02.2016

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.