Особливість рецепції Кітса в Україні та Росії

Розкриття поняття та значення творчої і теоретичної рецепції. Біографічні дані та коротка характеристика творчості Дж. Кітса. Аналіз рецепції творчості поета в англомовній критиці та в літературознавстві, а також дослідження на теренах Україні та Росії.

Рубрика Литература
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 03.10.2014
Размер файла 45,4 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

рецепція кітс англомовний критика

Вступ

Розділ 1. Поняття рецепції. Творча та теоретична рецепції

Розділ 2. Рецепція творчості Кітса в англомовній критиці та літературознавстві

2.1 Біографічні дані та коротка характеристика творчості Дж. Кітса

2.2 Аналіз дослідницьких робіт англомовних літературознавців, які вивчали рецепції в творчості Джона Кітса

Розділ 3. Рецепція творчості Кітса в Україні та Росії

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми полягає в тому, що рецепція творчості Джона Кітса зачепила критиків, літературознавців, читацьку аудиторію не тільки серед англомовних мешканців, але і територію України та Росії. Твори Дж. Кітса відомі своєю неординарністю, і завжди мали суперечливі погляди з боку дослідників, серед яких Байрон, Дьяконова Н.Я., Ральф Фокс, Пастернак і багато інших відомих особистостей.

Мета дослідження: довести особливість рецепції Кітса в Україні та Росії, а для цього було висунуто такі завдання:

- розкрити поняття рецепції,

- пояснити значення творчої та теоретичної рецепції, розкрити сенс цих термінів та показати їх з різних точок зору,

- проаналізувати рецепцію творчості Кітса в англомовній критиці та в літературознавстві,

- дослідити рецепцію творчості Кітса в Україні та Росії.

Предмет дослідження: твори Дж. Кітса.

Об'єкт дослідження: рецепція в літературі.

Методи дослідження:

- контент-аналіз, тобто, кількісне дослідження матеріалів для отримання логічного висновку,

- порівняльне аналітичний, а саме: порівнюються точки зори різних дослідників, та на основі отриманої інформації робиться власний висновок,

- естетичний - аналіз домарксистських понять та історіографії. Аналізуючи творчість Кітса - це дуже важливий метод дослідження, адже на розвиток Джона Кітса, як на автора впливала буржуазія,

- конкретизація і ідеалізація. Для уточнення наведених методів слід наголосити, що для аналізу беруться певні уривки дослідженого матеріалу, а також коментарі інших дослідників для виявлення конкретної проблеми. Після чого обов'язково коментується найважливіший момент або ідеальне ствердження того або іншого літературознавця,

- аналогія. Аналогія за своєю суттю схожа на порівняння. Але порівнюючи певні художні тексти при "порівнянні", дослідники показують негативні або позитивні сторони. При аналогії встановлюється схожість певних моментів в художньому тексті.

Теоретична значимість роботи полягає в тому, що дане дослідження може послужити навчальним посібником або примірником для написання наукових робіт з літератури.

Структура роботи: загальний об'єм - 30 сторінок, серед яких: зміст - 1 сторінка, вступ - 2 сторінки, Розділ 1. Поняття Рецепції. Творча та теоретична рецепції - 5 сторінок, Розділ 2. Рецепція творчості Кітса в англомовній критиці та літературознавстві, який поділено на підрозділи: 2.1 Біографічні дані та коротка характеристика творчості Дж. Кітса - 1 сторінка, 2.2 Аналіз дослідницьких робіт англомовних літературознавців, які вивчали рецепції в творчості Джона Кітса - 8 сторінок, Розділ 3. Рецепція творчості Кітса в Україні та Росії - 8 сторінок, висновок - 2 сторінки, список використаних джерел (23 одиниці) - 2 сторінки.

Розділ 1. Поняття рецепції. Творча та теоретична рецепції

Під літературної рецепцією зазвичай мається на увазі сприйняття читачем художнього твору. Подібна проблематика здавна входить до історико-літературні дослідження зарубіжних шкіл літературознавства.

Рецепція є основною категорією в понятійному апараті рецептивної естетики - напрямки в критиці і літературознавстві, виходить з ідеї, що твір повністю реалізує свій потенціал тільки в процесі зустрічі, контакту літературного тексту з читачем. Основоположником цього напрямку прийнято вважати польського філософа і естетика Романа Інгардена, який ввів в ужиток поняття "комунікативна невизначеність", "конкретизація", "актуалізація", "естетичний досвід". Однак найбільш послідовне і розгорнуте вираження принципи рецептивної естетики отримали в роботах дослідників, що склали так звану "Констанцьку школу", що сформувалася в ФРН в 1960-і роки. Основними представниками цієї школи є Ганс Роберт Яусс, з чиєї ініціативи в 1963 році була створена дослідницька група "Поетика і герменевтика" при університеті в Констанці, і Вольфганг Ізер [15].

Центральним поняттям у Яусса є термін "горизонт очікування", що позначає комплекс естетичних, соціально-політичних, психологічних та інших уявлень, що визначають ставлення автора до суспільства, а також ставлення читача до твору. "Горизонт очікування" читача формується, з одного боку, власне-літературними чинниками (відомими читачеві літературними нормами, в першу чергу, жанровими), з іншого - позалітературними (в широкому сенсі - це життєвий досвід читача). На думку Яусса, історія літератури - це і є історія рецепцій, кожна наступна з яких повинна враховувати досвід усіх попередніх, оскільки саме в цьому досвіді реалізує себе смисловий потенціал твору; відповідно, горизонт очікування тексту постійно змінюється, і це неодмінно має прийматися до уваги в разі кожного нового звернення до даного твору.

Інший представник рецептивної естетики - В. Ізер відводить читачеві роль співтворчості; іншими словами, читач повинен силою уяви заповнити так звані прогалини і "зяяння" в тексті. Ізер в дослідженні "апеллятівно структура тексту" становить цілий каталог прийомів, що породжують "зяяння" в тексті. Ізер розробив також поняття "репертуар", вибудовуючи шкалу невизначеності і визначеності складових його структур, що обумовлюють ставлення читача до тексту. Вони характеризують ступінь впізнавання тексту читачем від повного неприйняття в силу його незрозумілості ("зустріч" твору експериментально-новаторської літератури і непідготовленого, що орієнтується на традицію читача) і до майже повного "збіги" структур тексту та естетико-психологічних установок читача, що спостерігається при "зустрічі "з творами тривіальної літератури [8].

Таким чином, головним постулатом рецептивної естетики є висунення на перший план процесу комунікації читача з текстом.

Поглибленим вивченням цієї проблеми в 1970-і роки почали займатися американські дослідники, тоді ж з'явилася рецептивна критика, спрямована на вивчення реакції читача. Провідним представником критиків цієї орієнтації є Стенлі Фіш, автор есе "Література в читачі: Аффективная стилістика" (1970). Мета американської рецептивної критики - точний опис послідовно розвивається в часі сприйняття читачем тексту в процесі читання, тобто фіксація відгуків свідомості читача в акті читання. Рецептивна критика вводить уявлення про літературний твір як про процес, створеної в акті сприйняття за допомогою читання. Твір отримує своє значення лише в результаті взаємодії друкованого тексту з роботою свідомості читача. На думку С. Фіш, літературний твір може вважатися закінченим лише після сприйняття його читачем. Причому, він застосовує тимчасової принцип до розгляду сприйняття читача, при якому значення і форма твору збігаються в часі з читацьким сприйняттям. Він вважає, що відгук читача виникає відповідно до його власним контекстом, тобто життєвим досвідом читача, включаючи суму її знань. Сенс твору залежить від вражень від тих епізодів з життя читача, які передували моменту читання. Враження - це і є реакція читача. Процес читання Фіш зводить до ланцюга осяянь, які виникають після прочитання кожного чергового уривка тексту, що містить в собі якесь судження. Oзаренія, моменти інтуїтивного осягнення якихось істин наступають лише в паузах, що виникають в процесі читання [20, c. 872].

Наводячи як приклад зарубіжну інтерпретацію проблематики рецепції, слід зазначити, що варіантів на дану тему існує безліч. Так, сучасний український літературознавець Р.Т. Громяк поділяє літературну рецепцію на первинну і вторинну. При первинній рецепції читач самостійно сприймає текст, вторинна літературна рецепція супроводжується знайомством з літературною критикою у всіх її жанрах. На думку українського вченого, "вказані рівні літературної рецепції формуються з урахуванням горизонту читацького сприйняття кожним поколінням конкретного твору того чи іншого автора в рамках певної соціокультурної ситуації... Наступний рівень літературної рецепції супроводжується переосмисленням, реінтерпретації створених раніше літературних текстів і повторно проявляється в новій соціокультурної ситуації (сюди ж відносяться і нові публікації, переклади). Первинна рецепція давно створених текстів доповнюється новими літературно-критичними версіями. Комунікативний ряд (автор-адресат, письменник-читач) включає нові компоненти (письменник-критик - нове покоління читачів). Модель П (письменник) - П (твір) - К (критик) - Ч (читач) трансформується в нову модель П - П - Кн (критик нового покоління) - Чн (читач нового покоління), яка функціонує в новому структурно-модифікованому соціокультурному контексті" [3, с. 67].

Інтерес представляє рецепція однієї національної літератури через призму іншої, тобто інонаціонального рецепція літератури. Точкою опори в цьому напрямку так само, як і при рецептивної критиці, є читач. Необхідно враховувати професійний підхід читача до літературної рецепції, його знання стосовно інонаціональної середовищі і спиратися на рецептивні джерела, авторами яких є письменники, поети, літературні критики, звані по праву професійними читачами.

Повноцінне розуміння будь-якої національної літератури неможливо без відношення до неї як до складової частини світової літератури. Особливо актуальним таке ставлення стає в період глобалізації, коли в міру розвитку засобів масової комунікації прискорюється обмін інформацією, внаслідок чого світ перетворюється на єдиний інформаційний ціле. Відгуки на найвіддаленіші в просторі події можливі негайно і існують в часі одночасно із самою подією.

Неможливо ігнорувати той факт, що між культурами відбувається безперервний обмін інформацією. Твір, вийшовши з-під пера письменника, може стати об'єктом рецепції не тільки всередині тієї культури, якої воно належить, а й в інонаціональних культурах. Результат інонаціональної рецепції завжди значно відрізняється від результату внутрінаціональної рецепції, бо містить свіжий погляд на твір, об'єктивність стороннього спостерігача і нові підходи, які виходять із особливостей розвитку сприймальним літератури. Тому вивчення твору має, в ідеалі, враховувати максимально широкий спектр його сприйнять, оскільки тільки в цьому випадку можна розглядати кожний окремий твір як факт якогось загального феномена - світової літератури.

У той же час, твір інонаціональної літератури, потрапивши в новий контекст і ставши його частиною, бере участь у розвитку сприймальним літератури, нарівні з творами, створеними всередині неї. Тому всяке твір, котре з'явилося фактом рецепції інонаціональної літератури і зазнало переосмислення з точки зору нової традиції, виявляється невід'ємним компонентом її історії.

Сучасна ситуація в Казахстані створює сприятливі можливості для поглиблення осмислення історії розвитку казахської літератури і в цьому процесі все більше зростає значення вивчення її в контексті зарубіжної рецепції. Осмислення рецепції казахської літератури в дальньому зарубіжжі відбувається через вивчення її найбільш істотних аспектів: процесу перекладу творів казахських авторів іноземними мовами; передмов і післямов до цих книг, опублікованим за кордоном; відгуків у пресі професійних читачів (письменників, поетів і літературознавців) на ці публікації; висловлювань зарубіжних учасників міжнародних конференцій, присвячених творчості казахських письменників та поетів; біографічних статей в енциклопедіях; літературознавчих робіт (наукових статей, дисертацій і монографій).

Логічно, що творча рецепція визначається завдяки майстерності автора, тобто його вмінням користуватися словом, застосування епітетів, каламбурів (і т.д.), що психологічно впливають на читача, формуючи певні емоції та уявлення.

Для літературного процесу характерне виникнення творів, що вступають у відкритий діалог з текстами великих попередників (літературні містифікації, пародії, рімейки, продовження).

Теоретична рецепція - яскраве виражений суб'єктивний ідеалізм з боку філософського мислення. Психологічно це поняття визначається, як певний словесний засіб впливу на читача. Література поєднує в собі бачення філософії і психології, адже сенс художнього твору знайти свою аудиторію і залишитися в читацькій пам'яті.

Розділ 2. Рецепція творчості Кітса в англомовній критиці та літературознавстві

2.1 Біографічні дані та коротка характеристика творчості Дж. Кітса

Джон Кітс (англ. John Keats; 31 жовтня 1795, Лондон - 23 лютий 1821, Рим) - знаменитий англійський поет-романтик. 1 жовтня 1815 Кітс приступає до вивчення медицини в лондонському госпіталі Гая. Разом з тим, він продовжує заняття літературою, і в лекційних зошитах з'являються вірші, такі як "Подружка, кружка і тютюну понюшка". Публікуватися Кітс починає в 1816 році. 5 травня в тижневику його друга Лі Ханта "Екзамінер" друкується сонет "До самотності". 25 червня того ж року Кітс успішно складає еказамени і отримує право, досягнувши повноліття, практикувати в якості хірурга і фармацевта. Серпень Кітс проводить в Маргіті разом зі своїм братом Томом, а у вересні, повернувшись в Лондон, разом з братами поселяється в Чипсайду. У жовтні - листопаді він, незважаючи на наполегливі вмовляння Ричарда Еббі приступити до медичної практики, приймає остаточне рішення присвятити себе поезії. 3 березня 1817 в світ виходить перша поетична збірка Кітса - "Вірші". 25 березня він разом з братами переселяється в Хемпстед, з 14 квітня і до кінця місяця живе на острові Уайт. Наприкінці квітня Кітс повертається в Маргіт до Тому. Тут він починає поему, яка зробить його знаменитим і, як вважають багато хто, прискорить його смерть, - "Ендіміон".

Близький Байрону і Шеллі, не його романтизм ні прямо критикує сучасну дійсність і мораль, а створює інший художній світ, який своїм існуванням протиставлений реальному світу. Поклоняється всій природі, світ природи осмислюється як язичницький. Його називали "співцем земного буття" (з вірша "Коник і цвіркун"). Протиставляє життя і красу ("Ода грецькій вазі"). Краса як застигла вічність. Красу вічного життя розкриває поезія. Краса дає людині щастя і радість (тут витоки концепції чистого мистецтва, якої дотримувався Кітс). Ні моральності, немає правди, а є краса. Краса - це область свободи, звільнення від переживань і страждань. Вічність може дати тільки мистецтво. "Ода солов'я" - спокуса смертю. Це розмова з солов'єм. Смерть прекрасна, так як у Кітса той світ став світом краси. Але життя тримає нас: неможливо піти в смерть. Трагічне протиставлення ідеалу і життя ніколи не може бути дозволено. Поеми: "Падіння Гіперіона", "Переддень Святої Агнеси", "Ланія".

2.2 Аналіз дослідницьких робіт англомовних літературознавців, які вивчали рецепції в творчості Джона Кітса

Творчість Джона Кітса - складне і значне явище, що займає особливе місце в історії англійського романтизму. Гуманізм, стихійно матеріалістичне, життєрадісне ставлення до природі і людині, відомий радикалізм поглядів, протест проти каліцтва англійського буржуазно-дворянського суспільства прокладали різку грань між Кітсом і поетами "Озерної школи", зближували його з революційними романтиками. У той же час від Шеллі і Байрон, активно виступали проти несправедливості навколишнього їх світу і що розглядали поезію як зброя політичної боротьби, Кітса відокремлювала схильність до естетичності, культ "вічної краси", що позначилися з особливою силою в його ранніх віршах. Буржуазні літературознавці, які розглядають Кітса тільки як неперевершеного майстра форми і поета чуттєвих насолод, бачать в його творчості ідеальну програму "мистецтва для мистецтва", зображують його предтечею англійських декадентів. Шеллі присвятив пам'яті Кітса елегію "Адонаіс", в якій створив чарівний образ юнака-поета, який не встиг розповісти світові про все, що вже носилося перед його творчим уявою; Байрон, налаштований більш критично по відношенню до Кітсу, все само підкреслив в XI пісні "Дон Жуана" значущість незавершених поетичних починань Кітса:

Джон Кітс був критиком убитий якраз в ту пору,

Коли велике він обіцяв створити,

Нехай незрозуміле, - коли явив він погляду

Богів античності, зумівши про них сказати,

Як самі б вони сказали...

(Переклад Г. Шенгелі). [11]

Байрон, цілком ймовірно, мав тут на увазі поему "Гіперіон", в якої особливо виразно позначився що намітився у творчості Кітса перелом. Це підтверджується відкликанням Байрона про поему в листі Меррі від 30 червня 1821 р.: "Його "Гіперіон" - прекрасний пам'ятник і увічнить його ім'я".

Байрон співчутливо говорить про молодого поета, чиє життя обірвалося як раз в той момент, коли він підійшов до нових великим суспільним темам. Судження Байрона про Кітса зберегло все своє значення і в наші дні.

Розглядаючи рецепцію поезії Кітса, визначаючи її місце в історії англійської літератури, слід пам'ятати, що неабиякий талант поета не досяг повного розвитку, що його творчість є процес незавершений, обірваний.

Кітс зблизився з гуртком ліберально-демократичної інтелігенції, особливо з Лі Гентом - публіцистом і письменником, за яким тодішня консервативна критика закріпила іронічне прізвисько "глави кокнейської школи". Гент звернув увагу на вірші Кітса, надавав йому всемірне заступництво і підтримав його у вирішенні цілком присвятити себе поезії.

Уже перша книга Кітса була зустрінута недоброзичливо англійської реакційної критикою. Вірші, присвячені Лі Генту, дали привід злостивцям з торийських журналів назвати Кітса представником "кокнейської школи".

В сонеті "Відраза до вульгарного марновірству" рецепція полягає у висміюванні протестантської церковної обрядовості. "Жахливим звукам проповіді" і тому зневірі, в яке ввергає людей релігія, він протиставляв "радості домашнього вогнища", спілкування з природою, з "вінчати славою" геніями мистецтва.

Для молодого поета цінність будь-якого явища вимірюється які доставляють їм насолодою. Але звеличуючи насолоди людського буття, Кітс говорить і про те, що він зможе попрощатися з безтурботним життям ідилічного поета для участи більш "благородної", за його власним визначенням, - для життя, змістом якої буде боротьба; він підкреслює, що поет повинен залишити споглядальні радості заради страждання і боротьби.

Суб'єктивістська теорія "уявної краси" створювалася Кітсом, очевидно, в безпосередньому зв'язку з його роботою над великою ліро-епічною поемою "Ендіміон". Уже перший рядок поеми прямо перегукується з тими думками, які Кітс викладав у листах до друзів, що відносяться до зими 1817/18 р.:

Те, що прекрасно - є навіки радість. [11]

Такою "вічної радістю" для Кітса був міф про Ендіміон і Діані (що став центральним у поемі), популярний у англійських гуманістів епохи Відродження. "Ендіміон" - мрія про золотий вік, повністю змінена картина пастушачої патріархальної Греції, дуже близька по духу еллінізму Спенсера та інших поетів єлизаветинської пори. Свою міфологічну ідилію, повну літературних асоціацій, Кітс писав у ті ж роки, коли Байрон створював "Манфреда", а Шеллі - "Повстання Ісламу".

Байрон і Шеллі шукали в античному суспільстві насамперед приклади громадянськості й патріотизму. Вони захоплювалися республіканськими традиціями древньої Греції та Риму. У роки боротьби за визволення Греції та Італії від іноземного ярма образи античного мистецтва і античної історії оживали в їх поезії, ставали актуальними, наповнювалися новим, революційним змістом.

У творчості Кітса милування стародавнім світом і його мистецтвом також було вираженням його незадоволеності дійсністю. Але для Кітса античність була ідеальною епохою загального служіння "красі", казковим "золотим століттям" прекрасною міфології і великого мистецтва.

"Кітса, - продовжує Фокс, - ненавиділи і цькували реакційними критиками з підлим жорстокістю, навіть ще більш лютим, ніж те, з яким обрушувалися на виразніше революційних Байрона і Шеллі, спробував у своїй найбільшої поемі - поемі, яку йому не вдалося закінчити, - виразити саму сутність революційної боротьби великого художника-творця. Бо справді великому письменникові, незалежно від його політичних поглядів, завжди доводиться вступати в жорстоку і революційну боротьбу з дійсністю" [18]

В "Гіперіоні" талант Кітса виріс і змужнів. Рецепція впритул підійшла до створення величного героїчного епосу, завершити який Кітсу не вдалося. Хоча пафос його поеми полягав не в народній боротьбі і перемозі, а в велетенської скорботи, в стражданні, що підноситься до справжнього трагізму, однак космічні масштаби задуму Кітса, монументальні картини світобудови, на тлі яких виступають гігантські образи поеми, змістовність її трагічних монологів і описів - все це свідчить про початок нового етапу у творчості поета.

Будучи абсолютно самостійними, закінченими творами, вони складають разом з тим своєрідну трилогію, об'єднану загальною темою - трагедією глибокого людського почуття в умовах ворожої людям дійсності. Ця тема особливо трагічно звучить в "Ізабеллі".

На зміну гедоністичного культу насолоди прийшло схвильоване зображення страждань, що випадають на долю щирих і глибоко відчувають людей, що живуть в несправедливо влаштованому суспільстві.

Революційні романтики пішли далі Кітса в своєму викритті буржуазної дійсності. Байрон бичував правлячі класи Англії в "Бронзовому столітті" і "Дон Жуані". Шеллі передбачав неминучу загибель буржуазного ладу і зростаюче значення англійського робітничого класу. Сила шпалерах поетів була в тому, що в кращих своїх творах вони зверталися до народу.

Кітс не піднявся до революційного протесту проти ворожого йому буржуазного світу. Герої його поем гинуть без боротьби або в кращому випадку іжать від гнітючої їх суспільства. Але поет все більш гостро відчував незадоволеність своїм естетичним ідеалом, неправдивість придуманого ним пособу вічно прекрасного мистецтва, яке нібито може врятувати людину від всіх негараздів життя. Пошуки виходу із замкнутого кола естетичних уявлень відображені в самому чудовому з творів Кітса - новому варіанті найважливішого епізоду поеми "Гіперіон", так і залишився незавершеним.

Зміст цього фрагмента - бесіда поета з музою Монетою, "тінню Пам'яті", що стереже жертовник, до якого він добрався після довгого і важкого шляху. Кітс намагається в цьому діалозі поставити і вирішити болісний для нього питання про взаємовідносини мистецтва і суспільства, про борг поета перед людством. Муза пояснює поетові:

Вершини сей досягне тільки той,

Хто вічно страждають бідами чужими.

А той, хто покров затишну знайшов,

Щоб жити бездумно в солодкій дрімоті -

Той якщо і проникне в світлий храм,

То в прах впаде у самого порога,

- Але, - мовив я, - є тисячі людей,

За ближнього пожертвували життям,

Страждаючих стражданнями чужими,

Себе поневолили добровільно

В ім'я людства: за що

Один я стягнуто? -

- Ті, кого ти слава…

(Переклад Д.М.) [11]

Питання, так поставлений, містив в собі і відповідь. Якщо на початку свого творчого шляху Кітс впевнено заявляв про те, що істина для нього полягає в уявній красі, "скасовує" всі інші міркування, то тепер він побачив безперспективність і хибність своєї колишньої естетичної позиції і беззастережно засудив її.

Але самий факт такого суворого суду над собою свідчив про духовне зростання молодого поета. Ось чому незакінчений варіант "Гіперіона" є найвищим творчим злетом Кітса; ось чому Байрон і Шеллі все з великою увагою прислухалися до Кітсу і багато чого чекали від нього.

Як би не були потворні і несправедливі умови життя в світі власників, невмируща творча сила природи, яка лунає в солов'їної пісні, торжествує над ними і надихає людей: тому-то і присвячує поет солов'єві урочисте, хвалебне вірш - оду. Тема весни, яка лунає в оді Кітса, розкривається як тема поновлення, відбиває оптимістичні риси його світогляду, близька до теми весни в "Оді до західного вітру" Шеллі.

Нові тенденції у творчості Кітса знайшли вираження і в задумі його останнього великого твору - незакінченої сатиричної поеми "Ковпак і бубонці", написаної в самому кінці 1819. Ковпак блазня з бубонцями - ось убір, цілком належний, з точки зору Кітса, і королю і його челяді. Кітс показав себе в цій поемі талановитим сатириком. створена ним карикатура на королівський двір була гострим гротескним відображенням лондонського придворного побуту, зокрема - нашумілого в ті дні шлюборозлучного процесу королеви Кароліни (у Шеллі ця ж тема взята в основу сатири "Тиран - Товстопят"). В поемі Кітса немає великих політичних узагальнень, вона далеко поступається блискучим зразкам політичної сатири, створеним Шеллі і Байроном; але незважаючи на це, сатирична казка Кітса знаменувала зміцнення тих глибоко позитивних громадянських тенденцій в рецепції Кітса, які були декларовані поетом у другому варіанті "Гіперіона".

Кітс значно збагатив англійський вірш, зробив його більш різнобічним, виразним і гнучким. Різноманітна строфіка, дивно гнучка ритмомелодика вірша, точність зорових і дотикових образів, перевірений вибір слів, мова бездоганно поетичний і анітрохи не вишуканий, - все це поєдналося у вірші Кітса для того, щоб з найбільшою виразністю втілити ідею, дозрілу в поета. прикладом подібного майстерного використання могутніх засобів мови може служити "Ода до грецької урні", один з віршів Кітса, особливо повно які висловили плотський, земний характер його естетики. Матеріалістична тенденція, що лежить в основі відбору образів у Кітса, визначальна вибір слів, понять, що підкоряє собі все багатство ритміки, чуйно передавальної відчуття, настрій, різко відокремлює поетику Кітса від естетики реакційного романтизму, говорить про наявність зростаючого peaлістичного запрацювала творчість Кітса.

Розчарувавшись в штучної "уявної" красі, Кітс наблизився до розуміння краси реальної, що відображала справді героїчні сторони дійсності. Повно втілити у своїй творчості цей ідеал краси він не вмів. Це змогли ті англійські поети, які самі прийняли участь у визвольній боротьбі народів, - революційні романтики Байрон і Шеллі.

Безпосередньо поема "Ізабелла, або Горщик з базиліком" є предметом дослідження Н. Дьяконової в статті "Новела Боккаччо у віршованій обробці англійських романтиків", детальний аналіз твору здійснено в праці Е. Леоффа (Leoff E. A Study of John Keats's Isabella. - Salzburg Studies in English Literature, 1972. - Р. 24-214). На жаль, ці роботи залишилися для нас недоступні. На основі новели Дж. Боккаччо англійський романтик створює власний поетичний твір. Однак сюжет Дж. Боккаччо отримує у Дж. Кітса інше, романтичне втілення: на перший план виступають любов і розвиток почуття, проблеми совісті, внутрішнього життя героїв. З короткою, просякнуту духом середньовічного практицизму, історії про братів, що приховала сором сестри вбивством її коханця, Дж. Кітс творить романтичну поему про "любов сильніша за смерть", яка поєднуватиме ірраціональні мотиви з гнівними соціальними інвективами. Як видається, авторська інтерпретація тим любові, смерті, елементи соціальної критики дозволяють провести чітку грань між середньовічно-ренесансним і романтичним осмисленням дійсності. [1] Акценти, розставлені Дж. Кітсом, перетворюють сюжет в поему про кохання, а образи закоханих за своїми характеристиками стають близькі до середньовічних творам, написаним у жанрі "romance".

Розділ 3. Рецепція творчості Кітса в Україні та Росії

Поетична спадщина Дж. Кітса порівняно рідко ставало предметом вивчення англомовних, російських та українських філологів. Причина, можливо, в тому, що твори англійського романтика, особливо в хороших перекладах, з'явилися в радянському і пострадянському літературному просторі досить пізно: за свідченням Є. Вітковського, "покуда в 1938-1941 роках в "Літературній газеті", "Літературному огляді" і "Вогнику" не з'явились кілька перекладів Бориса Пастернака і Вільгельма Левик, "російський Кітс", мабуть, ще й не починався" [13, c. 56]. Поезія Дж. Кітса, видана в Великий серії "Літературних пам'яток" (1986) і в серії "Класики і сучасники" (1989) стала основою для появи дисертацій Г. Подільської "Поезія Джона Кітса в Росії" (1986), Р. Чіллаппагарі "Поезія Джона Кітса" (1987), досліджують творчість англійського поета і рецепцію його в Росії.

Що стосується досліджень творчості Дж. Кітса, то, крім згаданих дисертацій, в якості найбільш репрезентативних відзначимо роботу Н. Дьяконової: "Кітс і його сучасники" (1973) [17, c. 93], де філолог розглядає поетичну спадщину англійського романтика в контексті літературної боротьби в Англії початку XIX століття, естетичних концепцій, характерних для романтизму "туманного Альбіону", аналізує твори Дж. Кітса відповідно етапам його творчої діяльності, концентруючи увагу на специфіці ідіостилістики поета. У сфері наукової періодики можна виділити роботи Г. Касаткиної, предметом дослідження яких є поетика жанру сонета в творчості Дж. Кітса і особливості трансформації естетичної ідеї в самій елліністичної з од поета, "Оде грецькій вазі". Рецепція античності художньою свідомістю англійського романтика досліджується в статті Є. Зиковою, а зоряну метафорику, що займає істотне місце в поезії Дж. Кітса, вивчає Д. Ертнер. Метою роботи Г. Кружкова "Англійська деревенька Пушкіна" є розгляд творчості російського поета в контексті англійських літературних впливів. Взаємовідносини А. Пушкіна та Дж. Кітса бачаться досліднику як яскравий приклад так званого "запізнювання" (Г. Кружкoв): "поети живуть в один і той же час, нічого не один про одного знаючи, і зустрічаються лише в читацькому свідомості - багато десятиліть потому своєї смерті" [12]. Г. Кружков вбачає схожість позицій А. Пушкіна та Дж. Кітса в питанні про мету мистецтва, в еллінізму і шекспіріанстві поетів, шкодуючи про їх зустрічі, що не сталися.

Поняття рецепції сходить до найважливішої особливості літературного процесу, що полягає в постійній взаємодії художнього досвіду одного письменника з практикою сучасників і попередників, а в більш широкому сенсі і під взаємопроникнення національних традицій різних літератур, або літератур різних епох в межах однієї національної літератури.

Дослідники творчості Дж. Кітса (Н. Дьяконова, Г. Подільська, Г. Касаткіна) відзначають величезний інтерес поета до античної літератури й культури, сприйнятої через посередництво епохи Ренесансу. В свою чергу література Відродження також пропонувала багатий матеріал для її творчого осмислення, успадкування і інтерпретації. Результатом рецепції ренесансної літератури стали поеми Дж. Кітса "Ізабелла, або Горщик з базиліком", "Переддень святої Агнеси" і "Ламія".

Основним джерелом сприйняття творчої спадщини Кітса в Росії є переклади. Саме переклад відображає ставлення до твору, розуміння його і інтерпретацію на іншому мовному матеріалі, причому не тільки конкретного перекладача, але й певного літературного напряму, поетів, об'єднаних спільністю естетичних принципів. Ю.Д. Левін характеризує перекладне твір як вторинне, бачачи в цьому його специфічну рису: "Перекладацькій твір - явище вторинне: воно відображає не дійсність як таку в тому чи іншому ракурсі, переломленні і т.п., а відображення цієї дійсності, вже переломленою в творчій свідомості автора. Індивідуалізація переказного твори створює можливість виникнення іншого перекладу, що являє собою нове, інше прочитання оригіналу" [13, с. 365]. Звідси й виникає множинність поетичних перекладів, настільки характерна для поезії Кітса. Кожен переклад є не еквівалентом, а варіантом оригіналу, наближення до якого дозволяє створити практично нескінченну кількість перекладів.

Літературна діяльність Кітса тривала трохи більше п'яти років і скінчилася тоді, коли для нього наступила пора зрілості: все життя поета була підготовкою до одного справді творчому році, який виявився для нього останнім. У його творчості знайшли своє втілення особливості, характерні для англійської поезії впродовж півстоліття: від неокласицизму і сентименталізму другої половини XVIII століть через романтизм школи Вордсворта, з одного боку, і Лі Ханта - з іншого, Кітс приходить до нових форм романтичного мистецтва. Його поетичний світ постає перед нами у всьому багатстві образів, звуків і фарб, у всій динамічності змінюваних картин природи і життя людини, в усій самобутності характеру художника. Поряд з темою радості життя, краси природи, багатства і повноти земного буття у творчості Кітса проникливо прозвучала і трагічна провіденційна думка про ранню смерть і непоправної втрати близьких і друзів.

З різних причин поезія Кітса освоювалася в Росії набагато повільніше, ніж творчість його великих сучасників. Одним з перших перекладачів Кітса в Росії був Б. Пастернак, перекладацька практика якого досить велика [17, с. 114]. Твори зарубіжних класиків - Шекспіра, Гете, Байрона, Верлена - в поетичній інтерпретації Пастернака органічно увійшли до скарбниці російського художнього перекладу. Разом з тим він відкрив російському читачеві і маловідомих іншомовних авторів, зокрема Джона Кітса.

Пастернак переклав чотири твори Кітса: перші 22 рядки з поеми "Ендіміон" ("Endymion"), яка в цілому містить близько 4 тис. Рядків, сонети "Коник і цвіркун" ("On the Grasshopper and Cricket") і "До моря" ("Sonnet on the Sea"), а також останню з так званих великих од Кітса, оду "До осені" ("To Autumn"). Всі чотири перекладу були здійснені в 1938 р.; перші два надрукувала "Літературна газета", а два інших з'явилися в журналі "Огонек" у квітні 1939 р Таким чином, Пастернака справедливо вважають "одним з піонерів в освоєнні творчості Кітса" [17, с. 114]. Його переклади демонструють творчий підхід до інтерпретації лірики поета-романтика, виявляють стилістичні прийоми і перекладацькі принципи, що дозволяють відтворити поетичне ціле, стиль оригіналу, його образну систему, емоційний настрій, музикальність вірша.

Сонет Кітса "On the Grasshopper and Cricket" ("Коник і цвіркун"), що привернув увагу Пастернака, а пізніше завоював дивовижну популярність серед російських перекладачів, був створений експромтом - у дружньому змаганні Кітса з Лі Хантом в 1817 р Головні герої сонета - коник і цвіркун - опиняються виразниками вічної поезії життя: так само, як голос коника чується тоді, коли слабшають від спеки птиці, так мовчання зими порушується пісенькою цвіркуна, що нагадує про літо і його невтомному співака. Конкретність, зримість описи слугує утвердженню думки про вічність краси, тієї, що живе в самому звичайному і начебто непримітному.

Дві сентенції першого катрена і першого терцета, що представляють собою паралельну конструкцію, виступають у Кітса філософськими формулами, визначальними утримання всього сонета:

The poetry of earth is never dead ...

(Поезія землі ніколи не зів'яне ...)

The poetry of earth is ceasing never ...

(Поезія землі ніколи не припиниться.) [21, с. 64].

Ця незаперечна істина афористично звучить і в перекладі Пастернака:

В свою годину своя поезія в природі ...

В свою годину в усьому поезія своя ... [9, с. 113].

Весь сонет будується за принципом контрасту, зберігаючи традиційне протиставлення ідей, що розвиваються в катренам і терцетах: в катренам - опис розкішного літа, урочисто радісної природи; в терцетах - похмурий зимовий пейзаж. І в цьому - своя закономірність. Кітс, а слідом за ним і Пастернак, поетичному світовідчуттю якого співзвучний філософський оптимізм поета-романтика, його земна, людська спрямованість, не втомлюються стверджувати, що поезія вічна, природа жива і буде жити завжди, але життя це проявляється по-різному.

Намагаючись наблизити Кітса до російського читача і донести подробиці його пейзажу, багатство матеріальних образів - зорових, звукових, - перекладач створює іншу емоційне тональність, не властиву англійської сонету. Менш піднятий, більш розмовно-повсякденній тон Пастернака знижує граничну експресивність і емоційність оригіналу, що виражає надмірне захоплення радістю життя, буття. Стиль автора - високий, у Пастернака-перекладача - розмовний, просторічні. Чи не співвідноситься перекладне "по горло пеньем ситий" як еквівалент з оригінальним "tired out with fun" (статут від веселощів), оригінальне "rests at ease" (вільно відпочиває) з переказним "звалиться останнім у хороводі", оригінальне "in summer luxury, - he has never done "(в літньому тріумфуванні він ніколи так не діяв) з переказним" певун та ледар, що втратив сором", а також кітсовське "he takes the lead"(він бере ініціативу) з пастернаківського "винуватець".

Сонет Кітса написаний п'ятистопним ямбом з чергуванням рим: abba abba cde cde. Переклад Пастернака демонструє деяку свободу римних комбінацій терцетів: cdd eee. Однак при такому розходженні варіантів римування в оригіналі відчувається очевидне тяжіння до завершального двовірш - висновку, характерному для шекспірівського сонета.

Тема невмирущої краси землі знайшла своє вираження не тільки в ранніх творах

Кітса ("On the Grasshopper and Cricket"), а й стала центральною в зрілому його творчості ("To Autumn"). Особлива принадність оди "До осені" криється у тому, що, хоча в ній відтворені лише самі повсякденні явища сільського життя - ті, що сотні разів помічали всі, вони в той же час зображені в несподіваному освітленні, з несподіваної точки зору і постають перед читачем неначе вперше. Вся ода будується на тонкому, ледь уловимим зіставленні. Ми дізнаємося давно знайоме і рідне і приголомшені новизною; нас захоплює щедре "достаток прощального бенкету природи" і разом з тим абсолютна простота складових оду елементів, сувора об'єктивність і напруженість ліричного настрою [5, с. 127].

Кітс зображує осінь трудівницею-селян-кою, невтомно прикрашає і обробляти землю. Вона - вся в дії. У своїй інтерпретації Пастернак, так само як і автор, воскрешає традицію, висхідну ще до часу Гесіода ("Труди і дні") і Вергілія ("Георгіки"): діяльне зображення людського життя в тісному зв'язку з сезонними змінами плодоносному природи. Яскраве опис осені представлено у Пастернака серією дієслів, що характеризують її господарські турботи: їй потрібно "одягнути" лозу (у Кітса: "bless with fruit the vines" - ощасливити плодами виноградну лозу), "оперти на кілки" яблуню (у Кітса: "to bend with apples the moss'd cottage-trees"- зігнути від яблук вкриті мохом дерева біля будинку), " набундючившись шийки лісових горіхів "(у Кітса:" plump the hazel shells with a sweet kernel"- наповнити оболонки лісових горіхів солодким зернятком), "ростити" останні квіти (у Кітса: "to set budding. later flowers" - пускать паростки. пізніше квіти) і т.д. Від вітру до птахів все в дії, перервах, русі. Таким чином, динамічність дієслів надає цьому опису осені особливу стрімкість, особливу широту обхвату, сприяє цілісності сприйняття, що створює певне словесне і емоційне напруження.

Особливий колорит переводу Пастернака додає його стилістична різнорідність. У своїй поетичній інтерпретації він тяжіє до використання розмовної, просторічної лексики, яка співіснує нарівні з піднесеною: "спучився гарбуз", "набундючившись шийки", "ломиться в. комірки", "у скільки штук грон", а про що задрімала осені - "на смузі хропеш подібно жницю" (у Кітса просто: "asleep"- міцно спати).

Деякі дослідники вбачають в оді Кітса мотиви сумною покірності долі, самотності, "тужливого передчуття кінця" (підставою послужили факти з біографії Кітса: у момент створення оди його смертельна хвороба все частіше давала про себе знати) [5, с. 128]. І хоча ні в оригіналі, ні в перекладі про це прямо нічого не сказано, проте мотиви зневіри смутно відчуваються в епітетах першотвору: "wailful choir" (жалібний хор), "soft-dying day" (тихо вмираючий день); в дієслівних метафорах "the small gnats mourn" (мошкара скорботи), "the wind. dies" (вітер. вмирає), чого ми не спостерігаємо в перекладі Пастернака. Таким чином, висока емоційна напруженість залишається тільки в оригіналі.

While barred clouds bloom the soft-dying day, And touch the stubble-plains with rosy hue;

Then in a wailful choir the small gnats mourn Among the river-sallows, borne aloft Or sinking as the light wind lives or dies ...[21, c. 126].

(Коли перепона з хмар розквітає в тихий вмираючий день / І стикається зі стернею в рожевому відтінку; / Тоді скорботи жалібний хормошкари / Серед річкових верб, народженої на висоті / Або гинула як легкий вітер живе або вмирає ...).

... Коли зарею хмари в тіні

І пломеніє Жнива полукружьє,

Брязкаючи, рояться мошки у ставків,

Витягаючись в повітрі Бессоном

То веретенами, то вервечкою ... [9, с. 38].

Завдяки зіставленню достатку і згасання (в оригіналі), завдяки тому, що осінь Кітса одночасно "season of mists and mellow fruitfulness" - пора туманів і пора плодоношення ("пора плодоношення і дощів" - у Пастернака), ода про неї глибше, драматичніше, ніж сонет "Коник і цвіркун".

Ода "To Autumn" написана строфою, яка являє собою комбінацію форми сонета Петрарки (октава з римою abba abba і секстет з римою cdcdcd) і сонета Шекспіра (три чотиривірші і одне двовірш) з незначними відхиленнями. В кітсовской строфі за чотиривіршем Шекспіра слід септет Петрарки з римою cdedcce. В цьому відношенні російська версія Пастернака відповідає поетичній формі першотвору.

Щоб наблизити англійського поета-романтика до російського читача, Пастернак робить його нашим сучасником, принципово відмовляючись від історичної дистанції між читачем і Кітсом. Формулюючи свої погляди на сутність перекладацької творчості в "Нотатках перекладача", він стверджував, що "схожість перекладу з оригіналом досягається жвавістю і природністю мови", а не "дословной точністю і відповідністю форм" [21, с. 452]. В цьому полягає естетична програма, якої Пастернак, за словами Є.Г. Еткинда, незмінно дотримувався: перекладач повинен "воскрешати в класиці властиву їй життя, щоб вона говорила з читачем з безпосередністю навколишнього його реальності, на сьогоднішньому повсякденній мові" [6, с. 40]. Переклади Пастернака яскраво демонструють романтичну природу поетичної творчості Джона Кітса, емоційну налаштованість, пластичність і музикальність його вірша - словом, всі риси, завдяки яким переклад знаходить чарівність оригінального твору.

Висновок

Актуальність теми доведена, а саме: що рецепція творчості Джона Кітса зачепила критиків, літературознавців, читацьку аудиторію не тільки серед англомовних мешканців, але і територію України та Росії. Твори Дж. Кітса відомі своєю неординарністю, і завжди мали суперечливі погляди з боку дослідників, серед яких Байрон, Дьяконова Н.Я., Ральф Фокс, Пастернак і багато інших відомих особистостей.

Мета дослідження: доведена особливість рецепції Кітса в Україні та Росії, а для цього було виконано такі завдання:

- розкрили поняття рецепції,

- пояснили значення творчої та теоретичної рецепції, розкрили сенс цих термінів та показали їх з різних точок зору,

- проаналізували рецепцію творчості Кітса в англомовній критиці та в літературознавстві,

- дослідили рецепцію творчості Кітса в Україні та Росії.

Літературна діяльність Кітса тривала трохи більше п'яти років і скінчилася тоді, коли для нього наступила пора зрілості: все життя поета була підготовкою до одного справді творчому році, який виявився для нього останнім. У його творчості знайшли своє втілення особливості, характерні для англійської поезії впродовж півстоліття: від неокласицизму і сентименталізму другої половини XVIII століть через романтизм школи Вордсворта, з одного боку, і Лі Ханта - з іншого, Кітс приходить до нових форм романтичного мистецтва. Його поетичний світ постає перед читачами у всьому багатстві образів, звуків і фарб, у всій динамічності змінюваних картин природи і життя людини, в усій самобутності характеру художника. Поряд з темою радості життя, краси природи, багатства і повноти земного буття у творчості Кітса проникливо прозвучала і трагічна провіденційна думка про ранню смерть і непоправної втрати близьких і друзів.

З різних причин поезія Кітса освоювалася в Росії та Україні набагато повільніше, ніж творчість його великих сучасників. Одним з перших перекладачів Кітса в Росії був Б. Пастернак, перекладацька практика якого досить велика [4, с. 114]. Твори зарубіжних класиків - Шекспіра, Гете, Байрона, Верлена - в поетичній інтерпретації Пастернака органічно увійшли до скарбниці російського художнього перекладу.

Список використаних джерел

1. Боккаччо Дж. Декамерон. - М.: Наука, 1992 // Режим доступу: http://lib.kharkov.ua/INOOLD/BOKKACHO/dekameron.txt

2. Вітковський Е. Схід Ендіміон // Кітс Дж. Стихотворения. Поеми. - М.: "Рипол класик", 1998 // Режим доступу:

http://www.kulichki.com/moshkow/POEZIQ/KITS/ keats2_2.txt

3. Гром'як Р.Т. Методика реалізацii рецептивного пiдходу до Лiтературна явищем у компаративного студiях // Літературна компаратівiстіка. - Вип. I. - До.: Фолiант, 2005. - С. 64-73.

4. Дьяконова Н.Я. Джон Кітс. Вірші і проза // Кітс Дж. Вірші. "Ламія", "Ізабелла", "Переддень св. Агнеси" та інші вірші. - Л.: "Наука", 1986. С. 286-310 // Режим доступу:

http://www.kulichki.com/moshkow/POEZIQ/KITS/keats0_1.txt

5. Дьяконова Н.Я. Кітс і його сучасники. - М.: Видавництво "Наука", 1973. - 201 с.

6. Еткінд Є.Г. Вступна стаття // Кушнер А.С. Майстри поетичного перекладу. XX век. СПб., 1997.

7. Жирмунський В.М. Гете в російській літературі. Л., 1981.

8. Ібрагімов М.І. "Читач" в компаративістики: проблеми та аспекти вивчення // http://www.ksu.ru/

9. Кітс Дж. Вірші та поеми. М., 1989.

10. Кітс Дж. Вірші. "Ламія", "Ізабелла", "Переддень св. Агнеси" та інші вірші. Видання підготували: Н.Я. Дьяконова, Е.Л. Линецкая, С.Л. Сухарєв. - Л., "Наука", 1986 // Режим доступу:

http://lib.kharkov.ua/POEZIQ/KITS/keats1_2.txt

11. Кітс Дж. Вірші. Поеми. - М.: "Рипол класик", 1998 // Режим доступу: http://www.kulichki.com/moshkow/POEZIQ/KITS/ keats2_2.txt

12. Кружков Г. "Англійська деревенька" Пушкіна // Ностальгія обелісків: літературні мріяння. - М.: Новий літературний огляд, 2001. - С. 15-110 // Режим доступу: http://www.vavilon.ru/texts/prim/kruzhkov3-1.html

13. Левін Ю.Д. До питання про перекладної множинності // Класична спадщина і сучасність. Л., 1981.

14. Луків Вл.А. Предромантизм: Монографія. - М : Наука, 2006. - 683 с. - Бібліогр.: с.618-653

15. Ляпушкина Є.І. Введення в герменевтику // http: //www.library. durov.com /Lyapushkina-038.doc

16. Пастернак Б.Л. Я зрозумів життя мету: повісті, вірші, переклади. М., 2001.

17. Подільська Г.Г. Джон Кітс в Росії. Нові переклади. Астрахань, 1993

18. Ральф Фокс. Роман і народ. Л., Держлітвидав, 1939, стор. 58-59

19. Рацький І. Останні п'єси Шекспіра і традиція романтичних жанрів в літературі // Шекспірівське читання, 1976 / За редакцією А.А. Аникста. - М., "Наука", 1977 // Режим доступу: http://www.lib.ru/SHAKESPEARE/sh_ch76.txt

20. Рецептивна критика // Літературна енциклопедія термінів і понять / Гол. ред. і упоряд. А.Н. Ніколюкін. - М.: Інтелвак, 2001. - С. 872-875.

21. Рогов В. Poetical Works of John Keats. Moscow, 1966.

22. Keats John. Isabella; Or, the Pot of Basil. A Story from Boccaccio // Режим доступу: http://ebooks.adelaide.edu.au/k/keats/john/poems/ isabella.html

23. Woodring Carl. Politics in English Romantic Poetry. - Cambridge: Harvard University Press, 1970. - P. 80-81 // Режим доступу:

http://books.google.com/books?id=ZCcTT1EdfLwC&pg=PA53&lpg=PA53&dq=Woodring + Carl. + Politics + in + English + Romantic + Poetry & source

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Психологізм як метод образно-логічного осягнення соціально-психологічної суті людини в художній творчості. Форми втілення психологізму в українській літературі. Сублімація авторської психології в художні образи. Постать Коцюбинського в рецепції критиків.

    дипломная работа [140,2 K], добавлен 21.08.2012

  • Романтизм, як відображення російської національної самосвідомості. Вивчення реалістичного підходу до проблеми історичного вибору Росії. Огляд творчості Л.М. Толстого і Ф.М. Достоєвського. Дослідження їх погляду на історичний вибір Росії і проблему людини.

    реферат [29,1 K], добавлен 15.11.2010

  • Поезія Т.Г. Шевченка, яка є виразом справжньої любові до України. Особливість тлумачення патріотизму й образу країни в творчості поета. Деякі історичні факти, які вплинули на його діяльність. Україна як основний символ шевченківської поетичної творчості.

    курсовая работа [36,3 K], добавлен 03.10.2014

  • Тарас Григорович Шевченко - один із найкращих письменників світу, у творчості якого гармонійно поєднувались талант поета-трибуна, поета-борця з талантом тонкого поета-лірика. Своєрідність та багатогранність образу України у творчій спадщині Кобзаря.

    реферат [13,4 K], добавлен 12.05.2014

  • Життєвий шлях поета. Ранні досліди та наслідування в поетиці. Місце творчості Е.А. По в світовій літературі. Естетична концепція поета. Стилістичні особливості, символічність та музичність лірики. Основні жіночі образи, що впливали на написання віршів.

    курсовая работа [51,2 K], добавлен 05.06.2014

  • Стаття присвячена вивченню рецепції образу понтійського царя у середньовічній літературі. Аналіз особливостей художнього осмислення постаті Мітрідата VI французькими митцями. Характеристика зображених постатей на мініатюрі "Вбивство царя Мітрідата VI".

    статья [968,2 K], добавлен 18.08.2017

  • Дослідження творчості італійського поета Джамбаттісти Маріно. Порівняння підходів Маріно і Петрарки до окреслення образів. Літературна кар’єра у Венеції. Значення ірраціональних ефектів, елементів. Любовні переживання поета, його сприйняття природи.

    курсовая работа [486,2 K], добавлен 19.08.2014

  • Біографічні відомості та особливості творчості Василя Івановича Голобородько. Змалювання образів птахів у віршах поета. Дослідження збірок "Летюче віконце", "Зелен день", "Ікар", "Слова у вишиваних сорочках", та дитячої книги "Віршів повна рукавичка".

    презентация [583,7 K], добавлен 18.10.2011

  • Аналіз проблеми "Адам Міцкевич і Україна" в українській літературній критиці. Загальна характеристика та особливості творчості А. Міцкевича, її оцінка українськими літературними митцями. Дослідження українських перекладів та публікацій творів Міцкевича.

    дипломная работа [109,3 K], добавлен 22.10.2010

  • Основні біографічні факти з життя та творчості Гюстава Флобера. Аналіз головних творів письменника "Мадам Боварі", "Саламбо". Оцінка ролі та впливу Флобера на розвиток світової літератури, відносини та розкриття ним письменного таланту Гі де Мопассана.

    презентация [1,4 M], добавлен 25.02.2012

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.