Пригода як структурний елемент, її роль у художньому творі (на матеріалі пригодницької повісті А. Дімарова "На коні й під конем")

Отже, ми вияснили, що пригода та усі засоби, що забезпечують пригодницьке тло повісті відіграють фундаментальну роль і є тим чинником, що зумовлює жанр твору.

На основі досліджуваної повісті А. Дімарова «На коні й під конем», погоджуючись із думкою Будугай Ольги, зазначимо, що відповідно до ставлення самих героїв до подій, які з ними відбуваються, пригоди, на нашу думку, можна умовно розділити на три типи , зокрема:

1. Пригоди-несподіванки, до яких персонаж не був готовий, але змушений реагувати, діяти згідно з обставинами, що склалися. Вони можуть бути як приємними, цікавими, так і завдавати клопоту [2; 80]. Прикладом може служити випадок з оповідання «Отака моя доля», коли, головний герой, збираючись у гості, несподівано опинився в незвичній, навіть «катастрофічній» для нього ситуації. Звісно, мати вирядила синів у найкраще вбрання, і попросила зачекати кілька хвилин перед виходом, проте, звідки не візьмись з'явилася сусідка Сонька, уже із підступним задумом: за получити перламутрові ґудзики. Зі штанів, що так гарно сиділи на Толі. І Соня запропонувала хлопцям подивитися на квочку з яйцями в обмін на один ґудзик, на чому вони й домовились. І, несподівано, нічим незагрозлива, здавалось, ситуація перетворилась у катастрофу: переломаний ґудзик, замурзані штани і неминуче покарання: «З сухим тріском ґудзик переламався навпіл. Сонька поточилася назад, а я з усього маху всівся в решето. Застріляли яйця… а мої штани враз промокли до пупа…» [10; 32]. Або ж оповідання «Моргун». Як головний герой, начитавшись творів Нечуя-Левицького про вечорниці і розваги молоді, вирішив і сам все випробувати на практиці. І, несподівано для самого себе, ненароком моргнув, та не тому, кому було треба - Соньчиній матері, і пішло-поїхало: «Тут тітка Настя охнула, вхопилася обома руками за живіт і, задихаючись від сміху, повалилася на прилавок. Я кулею вилетів з крамниці» [10; 75]/

2. Пригоди-поневіряння, від яких герой страждає, але, долаючи перешкоди, гартує волю, характер. Найчастіше вони трапляються несподівано, коли герой сподівався кращого, а опинився в епіцентрі драматичних подій. У літературі для дітей такі перешкоди частіше долають підлітки, ніж малюки. Наприклад, випробування юного парашутиста. Є випадки свідомої згоди героя на можливі страждання заради якоїсь ідеї. Такі пригоди носять пафос героїзму, жертовності [2; 80]. Наприклад, оповідання «Слово і діло», «Урок», «По чому яблука з чужого саду», в останньому розповідається про те, як Толя, намагаючись вчинити по-лицарському, наважився угостити однокласницю Олю Чровжову яблуком: «Оля, що почувала себе маленькою царицею серед вірних васалів, примхливо сказала, кинувши гарненьким підборіддям на сад дядька Матвія: «Як би я хотіла куштувати отого яблука! - І зиркнула лукаво на мене…»«. Отож, юний герой свідомо пішов на вірну небезпеку, одне з двох: загрозу бути покусаним злим псом Полканом або бути побитим і насвареним господарем саду дядьком Матвієм, або і те, і інше разом. В результаті, на звуки самооборони Толі від грізного Полкана прибіг і дядько Матвій, і тут - принизливі розплата і покарання водночас - падіння з найвищої гілки прямо в «таку розкішну кропиву». Потім у героя виникає план помсти, який він реалізує із вірним соратником, другом Ваньком. Вони викопали яму-пастку, яка, врешті-решт, покарала не тільки жадібного дядька Матвія, але й місцевого «донощика» голову ССТ (сільського споживчого товариства): «А на ранок од веселої новини все село гуло: у викопану яму попав н тільки дядько Матвій, а й голова ССТ - пісний на вид чолов'яга, що його люто ненавиділи всі парубки та дівчата нашого села. Він так пас, хто з ким стоїть… а потім доносив батькам» [10; 97].

3. Пригоди-розваги, до яких герой прагне свідомо, наражаючи себе на несподівані повороти долі, які вимагають ризику. Саме до цієї категорії пригод найбільше пасує термін «авантюрні» [2; 80]. Такі пригоди-авантюри подобаються дітям. Елементи таких пригод помічаємо в оповіданнях «Кіт на дорозі», «Пугач», «Пучок часнику», «Атос, Портос, Араміс, парашут, ракета й потяг», «Літні канікули». Наприклад, в останньому мовиться, як юні «лобуряки» проводили щасливі літні дні. І от, починається гра «Вибирать короля». Тут описано тонкощі дитячого гумору і те, як вони розігрували одне одного, розважалися, бешкетували: «Король» має пройти жеребкування: вийняти жеребок, ротом, із ямки, наповненої дотепним Миколою кізяком… Ото видовище: «Васькові страх хочеться стати «королем», тому він старанно виконує усі Миколині поради: заплющує очі і, поширше розставивши рота, нахиляється до ямки. А Микола, діждавшись поки він нахилиться до ямки, б'є п'ятою по дощечці! «Король» біжить одмиватися до річки, а ми качаємось по піску, корчачись од несамовитого реготу…» [10; 150].

Отже, на прикладі повісті А. Дімарова «На коні й під конем» ми довели, що пригода э жанроутворюючим чинником, також вияснили, що є доречним класифікувати частини повісті відповідно до пригоди, яку змальовано в оповіданні. Таким чином, ми розподілили пригоди на пригоди-несподіванки, пригоди-поневіряння та пригоди-розваги.

Пригодництво як рушій сюжету

Пригодницько-шкільна повість має ряд характерних ознак, які пов'язані з особливостями композиції, фабули, сюжету. Один із найвагоміших критеріїв цього жанру - наявність у змісті твору пригоди або ряду пригод, які переживають персонажі. Такі повісті одночасно відносяться як до пригодницької літератури, так і до шкільної прози, бо другий властивий їм вагомий критерій - це змалювання шкільного життя, хронотоп школи.

Завдяки значному обсягові, в повісті можна описати низку подій-пригод, досить розлого розгорнути сюжетну лінію, показати внутрішній світ одного або кількох героїв, насичити твір важливими деталями.

Структура повісті А. Дімарова «На коні й під конем» з легкістю реалізує творчий задум автора: вдале зображення пригодницького характеру долі головного героя твору. Повість складається із чотирьох частин, по тридцять сім, десять, десять і два оповідання в першій, другій, третій і четвертій частинах відповідно. Саме така організація структурних елементів забезпечує поступовий розвиток основної сюжетної лінії. Кожне оповідання - окрема історія (пригода), але всі події пов'язані між собою героями, місцевістю, іноді обставинами, проте найголовнішим чинником їхньої єдності є логічна і хронологічна послідовність у часі, оскільки повість змальовує людей, події та місця, безпосередньо пов'язані з життям головного героя - оповідача. І те, що повість має оповідний характер є великим плюсом, тому що такий прийом нарації від імені першої особи додає новий вимір у рецепції подій, інтригує адресата.

Відзначимо, що повість А. Дімарова «На коні й під конем» має в основі потужне пригодницьке начало. Про це свідчить арсенал сюжетних прийомів, засобів мотивів, котрі, власне, й визначають саме таку - у нашому випадку пригодницько-шкільну - жанрову природу. Наприклад, часто застосовуваним протягом усього твору є мотив протистояння, суперництва. Так, малий Толя міг заздрити своєму товаришеві Миколці, коли той розповідав про той випадок, як сам спинив потяга, що мчався по залізниці: «Цілий день Микола ходив героєм, пригадуючи все нові й нові деталі неймовірної історії. І ми з Ваньком, аж позеленілі од заздрощів, домовились ісобі зупинити поїзд…» («Атос, Портос, Араміс, парашут, ракета й потяг») [10; 123]. Або ж як Толя вихвалявся перед сином маминої подруги, що приїхали в гості,намагаючись показати себе сильним і хоробрим: «…а мене баран минулого року побив… як звалив у борозну, то мало всі ребра не потовк…

Що баран! - перебиваю я його. - У нашому селі бугай , як ваша хата, то він мене цілий день на своїх рогах носив!

І не заколов?

Ні… я потім зірвався…

Василь уже з поваго дивиться на мене. Це додає мені жару, і я пускаюся на ще більші хвастощі…» Проте, все завершилось не так уже й красномовно, адже хлопці обоє поплатились за свої вихваляння, адже в результаті обох «силачів» набили старші хлопці: «Еге ж, хвалько! - не втримував я сліз. - Звідки ж я знав, що вони з батога-ами» («Слово і діло» [10; 86])

Також у багатьох оповіданнях фігурує і мотив таємниці. Так, наприклад, в оповіданні «Атос, Портос, Араміс, парашут, ракета й потяг» головний герой тремтить при думці про те, що він не може дізнатися, що ж заховано в учительському ящичку, який він так і не спромігся відчинити: «Я так і н встиг довідатись, що ж запаковано до нижнього ящика: в грудні приїхав отой учитель та й забрав обидва ящики із собою…» [10; 118], або те, як хлопці-шибеники боялися розголосу про зіпсоване простирадло-парашут, за яке їм могло гарненько дістатися: «Парашут ми потім спалили. Не класти ж назад у комод простирадло з отакою сіромахою посередині! І мама довго грішила на сусідку, недорахувавшись одного простирадла…» [10; 122].

Досить часто також помічаємо в оповіданнях і мрію, як засіб вираження пригодництва. Приміром, алюзія автора до інших творів світової літератури, які безпосередньо представляють пригодницький напрям: згадка у творі про скарбошукання, ці думки у головного героя виникають під час читання «Оповідань та повістей» Джека Лондона: «Я часто мріяв про скарби. Важкі золоті дукати і драхми… Шаблі, пістолі й мушкети» [10; 118], або про славнозвісних «Мушкетерів» Дюма: «Перед очима юрмляться хоробрі мушкетери, дзвенять в поєдинках шпаги… - казковий, яскравий, такий неподібний до нашого сільського життя світ» [10; 116].

Не можна не зазначити і про наявність фантастичних мотивів, наприклад мотив передбачення майбутнього. В оповіданні «Як я «розбагатів»« автор майстерно виводить образ відьми-віщунки баби Одарки. Її постать інтригу, та стає ключовим в одній із пригод юних шестикласників-розбишак. Вона дивним чином віщує життя трьом хлопцям з абсолютною точністю, після того, як вони вчинили чергову шкоду її урожаю огірків, але робить це у вигляді сварки і прокльонів: «А щоб же вас і земля н носила! Та бодай вам руки-ноги покорчило! …Бачу, всіх бачу, і не ховайтесь! І тебе, Миколо, бачу, клятий ти сину, - покінчиш своє життя на шибениці! І тебе, Йване, бачу, - горітимеш у вогні! І тебе, Только, … Лежи, їж мої огірочки: прийде час - вороги тебе отак їстимуть!... Ми лежали і не відали, що пророкування тітки Одарки здійснилося повністю, тільки набагато пізніше…» [10; 137].

Поза нашою увагою не залишиться й один з найцікавіших елементів багатьох із оповідань, він, безумовно, є логічним, необхідним і абсолютно виправданим в усіх випадках його застосування ?? це мотив покарання. Він, фактично, у кожному оповіданні є тією червоною рискою, яку автор підводить під загальним результатом пригоди, своєрідним висновком. Помічаємо його в оповіданнях «По дріжджі», «Отака моя доля», «Моргун», «Пугач», «Урок», «Непорочний отрок». Наприклад, в останньому, читач також може вловити і присутність автора, який приймає сторону «грішника», не зважаючи на те, що він свідомо допомагав аферистові дурити чесних людей: «Мама спіймала мене біля Миколиної хати, коли я саме збирався заступати «на роботу». Взявши мене за вухо, вона мовчки повела мене додому - через всеньке село, на загальний глум. Після того я прийшов до твердого переконання, що каятись доводиться не тільки тоді, коли грішиш, а й коли робиш святу справу. Незвідані путі твої, Господи!..» [10; 48].

Одним із найяскравіших та найбільш пов'язаних із пригодами є мотив дороги. Він уже сам по собі передбачає насичений та інтригуючий сюжет. Прикладом цьому, може послугувати історія, описана в оповіданні «Маскулінум, Фемінум, Нойтрум». Коли уже «дорослий хлопчина», якому випало переходити до восьмого класу, вперше поїхав до «середньої школи». І так, по дорозі з ним трапляються різні речі: «Давай посидимо на дорогу…Вулиця, якою ми ступаємо, довга-предовга..»; І всі люди, котрих вони з мамою зустрічають, висловлюють свою думку, що також справляє враження на головного героя: «Аж ось і Сончина мати. Думав, що хоч сьогодні без неї обійшлося, А хіба од неї втечеш? - Ой зятько дорогий, на кого ж ти нас покидаєш? - Вдає, що журиться, а сама аж тремтить од сміху. Рада, мабуть, що я печу рака…» [10; 175]; Толя обіцяє братові привезти йому і дефіцитних сірників, і солодощів, коли буде приїжджати з навчання: «Сірників? Та я тобі привезу скільки хочеш! У мене тепер будуть гроші. - Де ж ти їх візьмеш? - А на харчі, що мама даватиме. По карбованцю в день… І тоді ще на поїзд. Проїхав раз зайцем - і от тобі й сорок сім копійок у кишені!...» [10; 175].

Отже, на рівні змісту особливостями жанрового різновиду пригодницько-шкільної повісті є наявність гострого конфлікту, психологічної напруги, активного пошуку відповідей на злободенні питання, креативність дій персонажів юного віку, які прагнуть стати самодостатніми особистостями. Щодо художньої форми, то вона органічно поєднується зі змістом, підкреслює драматизм подій і має сильний ліричний струмінь, тяжіє до біографічного характеру оповіді про героя.

Із великим зацікавленням сприймається пригодницька література широким загалом читачів. Ці твори, а основі яких лежить пригода, є як повчальними, так і розважальними. Також пригодницький сюжет приваблює мотивом таємничості, ігровим началом. Наявність активного героя, ровесника юного адресата, робить пригодницько-шкільний твір більш доступним для сприймання підлітка.

Образотворча роль «місія пригодництва»

Усі талановиті дитячі письменники є одночасно вдумливими психологами, знавцями глибин дитячого світосприймання. Їм доводиться долати складне мистецьке завдання, оскільки твір адресовано читачеві-дитині, яка чітко відчуває голе моралізаторство від справжнього заглиблення дорослої людини в складний світ дитячої психіки.

Пригодницько-шкільні повісті являють собою не замкнуте в собі ціле, а таке діалогічне висловлювання, яке з самого початку зорієнтоване на певний тип читацького сприйняття, вбирає його в свою художню структуру як значущий фактор, дійову передумову естетичного сприйняття». Емоційність є важливою рисою української ментальності. У письменників особливим чином розвинені емпатичні якості. Дитячий письменник прагне вплинути на читацьку свідомість, прогнозувати оцінку дитини зображеного у творі. Без сумніву можна сказати, що А. Дімаров володіє вмінням відчувати юного читача і змальовувати характер близького йому героя-дитини. Адже навіть на прикладі повісті «На коні й під конем» очевидно, що конфлікти, оцінки, емоції - динамічно формуються на очах читача. Це світ, що перебуває в постійному становленні.

І. Мотяшов підкреслив: «Є вимоги дітей до книги. І є вимоги суспільства до дітей, виражені через книгу. Письменник вивчає дитячі вимоги не для того, щоб пристосуватися до них і догодити їм, а для того, щоб використати ці знання для успішного діалогу з читачем і таким чином донести до нього вимоги суспільства» [24; 56].

Пригодницько-шкільна повість зображує життя школярів. Як і будь-яке життя, воно ділиться на дві нероздільні й разом з тим повні протиріч сфери: внутрішній і зовнішній, духовний і матеріальний світи особистості. «Якщо митець намагається відтворити зовнішній світ (він складається з описів місця дії і події), він орієнтуватиметься на бачене, спостережене, вивчене тощо. Інакше кажучи, епос тяжіє до життєподібних форм» [24; 113]. Змальовуючи внутрішній світ героя, автор показує суб'єктивні, особливі погляди персонажа на життя, звертається до ліричних засобів самовираження.

М. Слабошпицький з цього приводу писав: «Юні герої постають перед першими несподіваними життєвими іспитами, не такими вже й легкими, як то може видатися, коли забуваєш про складні і примхливі лабіринти дитячої душі» [36; 46]. Літературознавець наводить слова В. Крапивіна: «Ні, я не з тих, хто оспівує в дитинстві безтурботність і веселощі … Я твердо знаю, що в житті кожної десятирічної дитини можуть бути і великі нещастя, і великі тривоги. І праці їй вистачає, і турбот. І всякий біль сильніший, ніж у дорослого» [36; 46]. Таким чином, ми можемо розглядати пригоду і як образотворчий засіб у творі.

Майстерність дитячого письменника полягає саме в тому, щоб розставити у творі правильні акценти, без зайвого моралізаторства допомогти юному читачеві сприймати героїв у комплексі їх позитивних і негативних рис, допомогти полюбити героя за позитивне в його вдачі й бути критичним до негативного. Навчаючись на прикладах із літератури, читач і сам починає прискіпливіше ставиться до власної поведінки, спостерігає за мотивами вчинків людей, з якими йому доводиться часто спілкуватися. Змістовна й естетично вартісна книга допомагає дитині зростати порядною дорослою людиною, стає співрозмовником і порадником.

У повісті А. Дімарова «На коні й під конем» ми знайомимося із багатьма образами дітей. Очевидно, що улюбленим героями письменника є хлопці 6-7-х класів, допитливі, жваві, цікаві до всього нового, кмітливі, майстерні на всілякі витівки любителі гумору (дузі Ванько, Микола, Федько, Мишко та ін.). Образи дівчаток у творі помічаємо зовсім рідко (сусідка Сонька, однокласниця Оля та ін.).

Об'єктивний процес розвитку літератури для дітей довів життєвість органічного поєднання у творах про дітей шкільного віку різних боків їхньої діяльності, включаючи й відпочинок. Науково доведено, що найкориснішим для підлітка є відпочинок активний. І найцікавіші для читача пригоди трапляються з юними героями дитячих пригодницьких книг саме на лоні природи, в незвичних для школяра умовах. Проілюструвати це можна словами із оповідання «Літні канікули»: «…з раннього ранку до самого смеркання можеш робити све, що тільки тобі заманеться. Ганяти лісом, мандрувати луками, влаштовувати напади на садки та городи, ловити руками по мілких, що пересихають, озерцях карасів і линів, виганяти на пашу колгоспних коней… і повертатися додому разом із сутінками…» [10; 148]. Саме в такій нестандартній ситуації дитина випробовує свою готовність до складного дорослого життя. Досвід, набутий під час таких пригод, стає активним надбанням особистості, сприяє її самоствердженню та зміцненню її авторитету в очах ровесників і дорослих. Для підлітка таке надбання важко переоцінити. Тому, на нашу думку, пригодницьку літературу для дітей не можна розцінювати як суто розважальну. Пригодницький елемент у повісті про школу стає каталізатором, який активізує і сам творчий механізм показу діяльності персонажа-школяра.

Загальновідомо, найкраще та найяскравіше характер головного героя розкривається крізь призму спілкування з іншими, другорядними, героями. Найхарактернішими для більшості зразків такого прийому описання образу є наявність моделей діалогічних стосунків таких типів: «учень-клас-школа»; «учень-учень»; «батьки (або хтось один із батьків)-учень»; тощо. Типові конфлікти зароджуються в межах вищеназваних моделей стосунків двома шляхами: а) школяр може бути щасливою органічною частинкою однієї з цих моделей і вирішувати проблеми науково-навчального плану; б) інша частина оповідань показує ситуації, в яких з певних причин учень протистоїть класові (чи його частині), учителеві (або кільком педагогам) чи комусь із знайомих, односельчан. Перебіг подій твору замикається не тільки на житті школи, а виходить за її межі (найчастіше в коло сім'ї і групу дозвілля дитини).

Отже, наведемо приклади того, як власне пригода безпосередньо впливає на поведінку та світогляд головного героя. В оповіданні «Слово і діло» ми бачимо реалізацію моделі «учень-учень»: головний герой, Толя, спілкується із сином маминої подруги, і між ними виникає питання: хто ж із них хоробріший? Спочатку все обмежується вихвалянням, але все-таки вони вирішують перевірити свої слова на конкретному прикладі, зібравшись набити старших хлопців: двоє проти чотирьох. Читаючи, ми розуміємо, що Толя, таким чином навчається тримати своє слово і ніколи не брехати людям (не вихвалятися і т. д.), як навчала його мати: «Врешті я вийшов із хати… Я взяв кийок і почимчикував за Василем…Мені дуже хотілося, щоб тих хлопців не було.. Ія, розуміючи, що відступати вже пізно, щосили розмахнувся кийком…» [10; 85].

На прикладі оповідання «Урок», ми бачимо, як проявляється винахідливість головного героя. Тут реалізується модель взаємодії головного героя з матір'ю: «батьки (або хтось один із батьків)-учень». Не помітивши, що коли сапав помідори, то повирубував усе, включно із помідорами. Тому він хотів їх «воскресити», і вирішив, що найкращим виходом буде повтикувати стебла назад до землі та гарненько полити, щоб краще прийнялися. Проте такий варіант не виявився рятівним: мама помітила підозрілу хазяйновитість сина і викрила його план: «Полив помідори раз. Потім, подумавши, став поливати вдруге…Мама подивилась на мене: надзвичайна моя запопадливість здалася їй підозрілою… Мама нахилилася, взялася за стебло, що аж плавало у воді, і воно вільно висмикнулося з землі. Вона ще не встигла розігнутися, а мене наче корова язиком злизала…» [10; 54].

А в оповіданні «Атос, Портос, Араміс, парашут, ракета й потяг» ми бачимо, як розкривається внутрішній світ головного героя. Немає дітей, які б не мріяли. І Толя не був виключенням. У нього відкрита, мрійлива душа. Часто юний герой поринає і світ мрій, що надає йому тієї дитячої безпосередності та потужного потенціалу у втіленні своїх мрій в життя. Наприклад, як герой розповідає про те, як «мріяв стати парашутистом… Я не раз стрибав у мріях. Стояв на крилі, і вітер бив мені у груди… А на землі застигли люди… Опускаюся посеред шкільного подвір'я … і прямую до Наркома Оборони, який спеціально примчав із Москви, щоб прийняти мій рапорт…» [10; 121]. Чи не найчистіші помисли, широкий розмах уяви, висока ідея… Але герой і сам розуміє: «Мрії, мрії! Які вони далекі від реальної дійсності!» [10; 121]. Також він любить читати: вдома, на навчанні. Оповідання «Як я мало не став відмінником», у якому проявляється підвищений інтерес хлопця до літератури: «…одразу видно, що книжка дуже цікав… - Дай почитати! - Та мені вже здається, що помру, як не прочитаю «Агасфера» Ежена Сю» [10; 249].

Також немалу роль у характеротворенні відіграє і художня деталь. Художні деталі повісті для дітей стають влучними тільки у знавців радощів і проблем дитячого віку. Наприклад, в оповідання «Нові ковзани» ми бачимо яку радість принесли хлопцеві звичайні ковзани, але для Толі то були не звичайні, а найкращі у світі ковзани, а тітка, мамина сестра, що їх подарувала, виявилась дуже «хорошою»: «Ковзани! - Так і тьохнуло у мене всередині. Мама щось говорить, а я вже нічого не чую, роздивляючись розкішний подарунок…» [10; 68]. Але завжди є «але». Ковзани стали тим каменем спотикання у житті Толі, адже через них він дуже негарно показав себе перед директором школи, хоча добивався зовсім протилежного: «Тільки я випростався,щоб набрати хвацького вигляду, тільки розкрив рота - вигукнути оте: «Добридень!», як ковзани наскочили на каменюку, і я, наче з гармати вистріляний, гепнувся Іванові Степановичу просто під ноги. Директор, хоча й був людиною суворою та поважною, опинився, однак, у тій калюжі швидше, ніж я встиг його привітати…» [10; 69]. Це стало приводом для Толиних роздумів над своєю поведінкою та спокутування провини перед директором через вибачення, звісно, з ініціативи мами. Проте Толя і сам зробив певні висновки після такої ситуації.

Отже, ми бачимо, що, хоч діти і сприймають світ по-своєму, проте вони також цілком спроможні правильно оцінити ситуацію, зробити вибір та володіти багатим внутрішнім світом.

Поруч із головним героєм у повісті присутні також й інші колоритні образи, які так чи інакше мають стосунок до пригодницького життя Толі. В. Моренець наголошує на тому, що «пригодницький і бешкетливий світ дітей цього віку не замикається в собі, не вичерпується розвагою чи витівкою - він злитий із життям дорослих, їхніми турботами і працею, бо ж погляд дитини завжди звернений на старших» [23; 8].

Героїв-дорослих у пригодницько-шкільних повістях можна умовно розділити на три типи [2; 145]:

1. Педагоги, науковці та інші наставники, які організовують навчання й дослідницьку роботу школярів. Вони керуються у своїй діяльності новими досягненнями науки, прагнуть крокувати в ногу з часом і заохочують до цього учнів. Трапляються й учителі, які не можуть налагодити взаєморозуміння зі школярами, мають проблеми. Наприклад, «завжди заклопотаний, трохи сердитий» вчитель Михайло Семенович, вчитель Павло Степанович, який виховує високу моральність у своїх учнів: «Герой! Ну, герой! Бігла дівчина, а він їй - підніжку! Я ніколи не думав, що ти такий боягуз. Бо тільки боягузи знущаються із слабших…» [10; 126].

2. Батьки та інші старші родичі школярів. Батько й мати є взірцями поведінки дорослої людини в соціумі, а представники найстаршого покоління - носіями народної педагогіки. Серед родичів дитини можуть бути різні стосунки, різне ставлення до дитини, різний мікроклімат панує в сім'ях героїв. Наскрізним у творі є образ матері, який супроводжує життєві перипетії свого сина. Вона постає перед нами всерозуміючою, доброю та водночас вимогливою та справедливою. Мати - опора сина, вона, навіть попри сильний потяг сина до пригодницького буття, намагається «вивести його в люди», виховує і старається вкласти в нього все найкраще, проте, чи виходить воно так насправді - питання часу. «Якось Ванько прийшов до нас, і ми довго гралися вдома. Коли ж за дверима почулися знайомі кроки і залунав наймелодійніший для нас мамин голос, я і брат наввипередки кинулися до неї. Схилившись до нас, мама усміхалася люблячими очима, ласкаво запитувала, чистото ми вже так скучили за нею, і я, сповнений гордощів за свою маму, переможно оглянувся на Ванька» [10; 11], ось якою мати була для головного героя - найкращою.

3. Сусіди та сторонні по відношенню до дитини дорослі. Вони дають оцінку поведінці й успіхів дитини, дають поради. Можуть бути й байдужими, рідше - ворожими до юних героїв. Можуть помилятися в оцінці персонажів, оскільки не глибоко знають їх. Сусід дід Стратон: «Найбільше з усіх ми боялися діда Стратона. Угледівши нас, дід Стратон вискакував з хати, вимахував здоровенним ціпком і кричав… За що він так ненавидів усіх дітей…» [10; 27], баба-віщунка Одарка: «Ото ви думаєте, що там без нечистої сили обійшлося? Та вона ж сама - відьма: бігає щоночі на ферму колгоспні корови доїти…» [10; 139], та ін. Очевидно, з якою повагою ставляться усі односельчани до найстарішої людини в селі ?? діда Оксентія, який «з усіма на «ти»«.

Отже, підсумовуючи, скажемо, що образи, створені автором, у пригодницько-шкільній повісті несуть важливе ідейне навантаження. Усі вони беруть участь у формуванні особистості центрального персонажа. Взаємодія кожного між героями відбувається протягом певного часу, в конкретному місці, що створює загальний план для опису тієї чи іншої ситуації, події, що завжди несе пригодницький, інтригуючий характер.

Висновки

На сучасному етапі література для дітей є важливим феноменом суспільства. В свою чергу пригодництво є важливим фактором як створення, так і для сприймання пригодницької літератури для дітей читачами. Значна кількість зразків текстів досліджуваного явища в українській і зарубіжній літературі свідчить про інтерес до нього з боку читачів і авторів. Не є виключенням із цього ряду і пригодницька повість для дітей Анатолія Дімарова «На коні й під конем».

Протягом роботи над матеріалами було здійснено аналіз пригодницької прози для дітей як історико-теоретико-літературної проблеми. Також простежено основні тенденції української прози для дітей у другій половині ХХ століття. Таким чином було виявлено, що вона прислужилася розширенню інтелектуальних обріїв, європеїзації національної літератури передовсім через поглиблення психологізму й оновлення жанру (ритм і мова, структура і внутрішні зв'язки, психологічне вивчення ситуацій і героїв, проблематика, відстоювання духовних цінностей, критичний погляд на сучасність, заперечення бездуховності тощо). На підтвердження цьому маємо цілу плеяду талановитих дитячих письменників: В. Нестайко, Є. Гуцало, Гр. Тютюнник, В. Близнець, Я. Стельмах та ін. Тим часом без побоювання будь-яких похибок можемо констатувати, що письменство для дітей тієї доби - помітна й надзвичайно оригінальна складова національного літературного процесу.

Протягом дослідження було схарактеризувано пригодництво і жанрово-стильові сюжетні характеристики твору в теоретико-літературному аспекті. У зв'язку з цим, ми вважаємо слушною думку Н. Копистянської, що у творі великого художника завжди присутнє наслідування традицій, усталених норм та правил, жанрових уявлень і одночасно полеміка з ними, порушення й навіть іноді їхнє висміювання [18; 32]. Тут думка Н. Копистянської суголосна висновку А. Градовського, який підкреслив, що «особливості жанру визначаються не тільки літературною традицією (балада в епоху романтизму), а й творчою манерою кожного письменника [7; 203]. Єдність у жанрі змісту і форми досягається не простою відповідністю, а боротьбою, притяганням і відштовхуванням, гармонією та дисонансом. Це складна діалектична єдність, динамічна і, разом із тим, із константами.

На основі аналізу пригодництва (пригоду) та його ролі у творенні художньої системи повісті Анатолія Дімарова «На коні й під конем», було схарактеризовано пригоду як жанроутворюючий чинник. Погоджуючись із науковим поглядом дослідниці Ольги Будугай, пригоди, висвітлені у повісті Анатолія Дімарова «На коні й під конем», було скласифіковано за таким самим принципом на пригоди-несподіванки, пригоди-поневіряння та пригоди-розваги.

Також було доведено, що пригодництво є рушієм сюжету і виступає каталізатором дії у прозі для дітей, вносить в сюжет елементи таємничості, інтригує. Зав'язка твору відбувається багато в чому завдяки допитливій вдачі непосидючих юних героїв, готових до пригод, до пошуку, експерименту. Сюжет такого твору зазнає стрімкого розвитку дії. Кульмінація назріває і вибухає особливо виразно, несподівано. Розв'язкою може служити покращення результатів навчання школяра, налагодження добрих стосунків у класі, в сім'ї, цікава знахідка в царині дослідження природи чи історії краю, розгадана юними дослідниками таємниця якоїсь із наук, надана допомога в охороні флори й фауни.

У ході дослідження було доведено образотворчу роль пригодництва. Анатолій Дімаров проявив уміння талановитого образо творення, адже образи, створені автором, у повісті «На коні й під конем» несуть важливе ідейне навантаження. Усі вони беруть участь у формуванні особистості центрального персонажа. Кожен образ постає у творі крізь призму пригоди, якоїсь карколомної ситуації, що цілком забезпечує прояв характерних рис героїв. Взаємодія між героями висвітлюється на фоні конкретного місця, перебіг подій відбувається протягом певного часу, що створює загальний план для опису тієї чи іншої ситуації, що завжди несе пригодницький характер.

Найкращі твори для дітей не підвладні часові, річ у тім, що кожне нове покоління читачів по-своєму аналізує та синтезує, оцінює текст у співбесіді із автором, співставляючи прочитане зі своєю епохою, його увагу привертають деталі застарілих для сучасного суспільства явищ життя, котрі відійшли в минуле, стали позитивним чи негативним надбанням історії. Сучасне молоде покоління дає творам попередніх генерацій оцінку зі своєї точки зору, спираючись на власний досвід і розуміння життя. Оскільки пригодницький елемент і на сьогодні не втратив своєї актуальності, а школа і все, що з нею пов'язане, залишається важливою частиною життя дитини, пригодницька література для дітей приймає позицію виконувати роль морального орієнтира в житті підлітка. Таким чином, досліджуване явище має своє майбутнє. Прикладом цього є пригодницька повість Анатолія Дімарова «На коні й під конем».

Список використаних джерел

1.http://uk.wikipedia.org/wiki/Сучасна_дитяча_проза

2.Большая Советская Энциклопедия (В 30 томах) / Гл. ред. А.М. Прохоров. - М.: Сов. Энциклопедия, 1975. - Т.20. - 608 с.

3.Будугай О Пригодницько-шкільна повість для дітей 1960 - 1980-их років / О. Будугай Київ - 2007. - 213 с.

4.Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. - К.-Ірпінь: Перун, 2004. - 1440 с.

5.Відлуння десятиліть. Українська література другої половини 20 століття: Навч. посібник / Упор. М.О. Сорока. - К.: Грамота, 2001. - 463 с.

6.Выготский Л.С. Педагогическая психология: Учеб. пособие. - М.: Педагогика, 1991. - 480 с.

7.Градовський А.В. Компаративний аналіз у системі шкільного курсу літератури: методологія та методика: Монографія. - Черкаси: Брама, 2003. - 292 с.

8.Давидов А.І. Про науково-художню літературу // Українська дитяча література. Хрестоматія: У 2 ч. / Упоряд., вступ. ст. та біогр. нариси: І.А. Луценко, А.М. Подолинний, Б.Й. Чайковський. - К.: Вища школа, 1992. - Ч.2. - С. 19-20.

9.Даниленко В. Історія одного ісходу / Квіти в темній кімнаті: Сучасна укр. новела: Найяскравіші зразки укр. новелістики за останні п'ятнадцять років / Упоряд., передм., літ. ред. В. Даниленка. - К.: Ґенеза, 1997. - С. 5-15.

10.Детская литература: Учеб. пособие / Под ред. Е.Е. Зубаревой. - М.: Просвещение, 1989. - 399 с.

11.Дімаров. А. На коні й під конем / А. Дімаров. - Харків: Фоліо, 2009. - 317 с.

12.Дончик В.Г. Повість для підлітків: традиції та новонадбання // Література. Діти. Час: Збірник літературно-критичних статей про дитячу літературу / Упоряд. В.Я. Неділька. - К.: Веселка, 1976. - С. 19-28.

13.Дончик В.Г. Шістдесятництво як явище // Дончик В.Г. З потоку літ і літпотоку. - К.: Стилос, 2003. - С. 375-377.

14.Ергле З. Таємнича знахідка: Повість: Для молод і серед. шк. віку / Пер. з латиської О.В. Буш. - К.: Веселка, 1984. - 128 с.

15.Єфремов С. Вибране: Статті. Наукові розвідки. Монографії. - К.: Наукова думка, 2002. - 216 с.

16.Желєзников В. Опудало: Повість для серед. шк. віку / Пер. з рос. Г.М. Пашко. - К.: Веселка, 1985. - 151 с.

17.Жук З. Кілька слів про віковий розподіл читачів // Радосинь. - 2006. - №4. - С. 11.

18.Іванюк С. С. Завдання на завтра / С. С. Іванюк // Діалектика художнього пошуку. Літературний процес 60 - 80-х років. - К.: Наукова думка, 1989. - 344 с.

19.Іванюк С.С. Література для дітей. 1900-1980-ті роки // Історія української літератури 20 століття: У 2 кн. Книга 2, Частина 2.: 1960-1990-ті роки: Навч. посібник / За ред. В.Г. Дончика. - К.: Либідь, 1995. - С. 444-461.

20.Іванюк С.С. Література для дітей. 40-ві-90-ті роки // Історія української літератури ХХ століття: У 2 кн. Кн. 2.: Друга половина ХХ ст. Підручник / За ред. В.Г. Дончика. - К.: Либідь, 1998. - С. 392-398.

21.Кириченко П. Актуальна спадщина 20 століття: жанрове багатство шкільної теми в українській літературі // Гуманітарний вісник ПХДПУ ім. Г. Сковороди: Науково-теоретичний збірник. - Випуск 5. - Переяслав-Хмельницький, 2004. - С. 143-146.

22.Кіліченко Л.М. Українська дитяча література: Навч. посібник. - К.: Вища шк., 1988. - 264 с.

23.Кіліченко Л.М., Лещенко П.Я., Проценко І.М. Українська дитяча література: Навч. посібник. - К.: Вища шк., 1979. - 336 с.

24.Копистянська Н.Х. Жанр, жанрова система у просторі літературознавства: Монографія. - Львів: ПАІС, 2005. - 368 с.

25.Лексикон загального та порівняльного літературознавства. - Чернівці: Золоті литаври, 2001. - 636 с.

26.Літературознавчий словник-довідник / Р. Т. Гром'як, Ю. І. Ковалів та ін., 2006. - С. 398.

27.Літературознавчий словник-довідник / Уклад. Р.Т. Гром'як, Ю.І. Ковалів та ін. - К.: Академія, 1997. - 752 с.

28.Любар О.О., Стельмахович М.Ж., Федоренко Д.Т. Історія української школи і педагогіки: Навч. посіб. - К.: Знання, 2006. - 447 с.

29.Моклиця М. Основи літературознавства. Посібник для студентів. - Тернопіль: Підручники і посібники, 2002. - 192 с.

30.Моклиця М. Основи літературознавства. Посібник для студентів. - Тернопіль: Підручники і посібники, 2002. - 192 с.

31.Моклиця М. Основи літературознавства. Посібник для студентів. - Тернопіль: Підручники і посібники, 2002. - 192 с.

32.Моренець В.М. Світ у зав'язі // Комар Б.П. Вибрані твори: В 2-х т.: Для серед. та ст. шк. віку / Передм. В.П. Моренця. - К.: Веселка, 1988. - Т.1: Диваки. Векша. Мандрівний вулкан: Повісті. - С. 5-12.

33.Мотяшов И.П. Счастливый труд души. Беседы с вожатыми о детской литературе. - М.: Молодая гвардия, 1974. - 192 с.

34.Неділько В. Проблеми шкільної повісті // Література. Діти. Час.: Збірник літературно-критичних статей про дитячу літературу / Редкол.: М.М. Острик та ін. - К.: Веселка, 1989. - С. 121-126.

35.Неділько В. Школяр у сучасному житті й літературі // Література. Діти. Час: Збірник літературно-критичних статей про дитячу літературу / Редкол.: М.М. Острик та ін. - К.: Веселка, 1976. - С. 43-56.

36.Ожегов С. Словарь русского языка: 70 000 слов / Под ред. Н.Ю. Шведовой. - М.: Русский язык, 1990. - 921 с.

37.Папуша О. Дитяча література як маргінес літературознавчої теорії: до проблеми конституювання об'єктів наукового дискурсу // Слово і час. - 2004. - №12. - С. 20-26.

38.Папуша Ольга. Дитяча література як маргінес літературознавчої теорії: до проблеми конституювання об'єктів наукового дискурсу // Слово і час. - 2004. - № 12. - С. 20-26.

39.Петровский М. Книги нашего детства. - СПб.: Изд-во Ивана Лимбаха - 2006. - 424 ст. Літературознавча енциклопедія: У 2-х томах. / Автор-уклад. Ю. І. Ковалів - К.: ВЦ "Академія", 2007.

40.Резніченко Н. А Дитяча психологія у творах Є.Гуцала / Н. А. Резніченко // Іноземна філологія: зб. наук. праць/ редкол.: М. Е. Білинський (відп. ред.) та ін. - Львів, 2007 - Вип. 119. - Ч. 2. - С.248 - 253.

41.Резніченко Н. А. Інтелектуально-психологічна проза Євгена Гуцала для дітей./ Н. А. Резніченко //Літературознавчі студії: зб. наук. праць/ редкол.: Г. Ф.Семенюк (відп. ред.) та ін. - К,: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2006. - Вип. 16. - С.222-227.

42.Резніченко Н. А. Лірико-імпресіоністична проза Віктора Близнеця для дітей / Н. А. Резніченко // Літературознавчі студії: зб. наук. праць/ редкол.: Г. Ф.Семенюк (відп. ред.) та ін. - К,: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2005. - Вип. 14. - С.276-280.

43.Резніченко Н. А. Художні особливості пригодницької літератури для дітей 70-80-х років ХХ ст. / Н. А. Резніченко // Вісн. Київ. ун-ту: Серія Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика. / редкол.: О. С. Снитко, Г. Ф. Семенюк (відпов. ред.) та ін. - К.: ВПЦ "Київський університет", 2007.- Вип. 18. - С. 19-22.

44.Резніченко Н. А. Художні особливості прози Григора Тютюнника для дітей / Н. А. Резніченко // Літературознавчі студії: зб. наук. праць/ редкол.: Г. Ф.Семенюк (відп. ред.) та ін. - К., "Київський університет", 2008. - Вип. 21. - Ч. 2. - С.168-172.

45.Слабошпицький М.І. Дитинству віддана... / Література. Діти. Час: Зб. літ.-критич. ст. про дитячу літ. / Упоряд. В.Я. Неділька. - К.: Веселка, 1980. - С. 36-56.

46.Стильові тенденції української літератури 20 ст.: Збірник / Наук. ред. В.Г. Дончик: Упоряд. Н.М. Шумило. - К.: Фоліант, 2004. - 284 с.

47.Тищук Т. Повість як жанр: головні принципи та композиційні можливості (на матеріалі української та російської прози 19 - поч. 20 ст.): Дисертація … канд. філол. наук: 10.01.06 (Волинський державний університет імені Лесі Українки). - Луцьк, 1999. - 170 с.

48.Українська дитяча література. Хрестоматія: У 2 ч. / Упоряд. І.А. Луценко, А.М. Подолинний, Б.Й. Чайковський. - К.: Вища школа, 1992. - Ч. 2. - 286 с.

49.Українська дитяча література: Хрестоматія критичних матеріалів / Упор.: Ф.Х. Гурвич, В.С. Савенко. - К.: Рад. школа, 1969. - 352 с.

50.Ярмиш Ю.Ф. Детская литература Украины: Очерки истории украинской советской литературы. - М.: Дет. литература, 1982. - 336 с.

Размещено на Allbest.ru