Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Комічне як соціокультурне явище
• 1.1 Визначення та типи комічного
• 1.2 Соціокультурні функції комічного
• 1.3 Лексична природа комічного
• 1.3.1 Комічне в слові
• 1.3.2 Іронія та сатира як засоби мовного вираження комічного
• Розділ 2. Сюжетно-композиційні особливості в творі Б. ШОУ "Дім, де розбивають серця"
• 2.1 Сюжетність твору - дефініція, типи дій та джерела сюжету
• 2.2 Композиція як структура сюжету
• 2.3 Комічне в сюжетній структурі п'єси "Дім, де розбивають серця"
• Висновки
• Бібліографія
• Список ілюстрованого матеріалу

Вступ

З усіх питань теоретичної естетики, логіки питання про сутність комізму - найважче питання. Чому ті чи інші речі, явища здаються нам "смішними "? Який загальний закон керує тим своєрідним душевним рухом, який виривається назовні в судорожному акті сміху? Умови, що його викликають, так само різні, як його прояв. Довгий час спроби цілісного пояснення залишалися безуспішними. Складалось безліч теорій, кожна виявлялася більш-менш придатною до великої кількості випадків, але непридатною для цілого ряду інших.

Актуальність нашої дослідницької роботи, що ми досліджуємо прояв комічного в сюжеті та композиції трагікомедії - п'єси Б. Шоу "Дім, де розбиваються серця".

Отже мета нашої дослідницької роботи дослідити вираження комічного в сюжеті та його композиції на прикладі п'єси Б. Шоу "Дім, де розбиваються серця".

Для того, щоб досягти поставленої мети, ми визначили ряд завдань для виконання у процесі дослідження:

· Дослідити визначення та типи комічного;

· Виявити соціокультурні функції комічного;

· Визначити лексичну природу комічного, а саме дослідити комічне в слові та проаналізувати сатиру та іронію як засоби мовного вираження комічного;

· Дати визначення сюжетності твору, та винайти дефініції, типи та джерела сюжету;

· Дослідити композицію, як структуру сюжету;

· Проаналізувати комічне в сюжетній структурі п'єси "Дім, де розбиваються серця".

У ході нашого дослідження ми будемо використовувати наступні методи дослідження: аналітичний, порівняльний та метод генералізації.

Об'єктом даної дослідницької роботи являється трагікомедія Б. Шоу "Дім, де розбиваються серця". Предметом дослідження являється прояв комічного у структурі сюжету та композиції сюжету.

Теоретична значущість роботи полягає в дослідженні комічного саме в структурі сюжету та його композиції в трагікомедії.

Практична значущість полягає в тому, що дану роботу можна використовувати для викладання за темою зарубіжної літератури, за темою структури сюжету та композиції сюжету, за темою прояву комічного в структурі сюжету.

Розділ 1. Комічне як соціокультурне явище

1.1 Визначення та типи комічного

Поняття комічного (від лат. Comoedia) було введено в естетику як необхідний логічний корелят категорії трагічного і пройшло певну еволюцію у своєму розумінні. Як і більшість термінів, що мають класичну греко-латинську етимологію і, отже, викликають більш "піднесені" і наукоподібні асоціації, ніж загальновживане поняття "сміх", (нім. Lachen, англ. Laughter) "комічне" почало розумітись як специфічний, "високий "тип смішного і як термін, належний переважно науковій сфері [43, стор. 63].

Під поняттям комічного підводились перш за все ті види сміху, які можна було несуперечливо описати за допомогою строгих естетичних категорій, у яких незаперечним смисловим центром була категорія прекрасного. І. Фолькельт, Й. Кірхманн, А. Цейзінг та інші розуміли під власне комічним витончений гумор, пов'язаний з вишуканістю і тонким смаком. З області комічного традиційно виключались всі грубі форми, такі як фарс, блазнювання, клоунада; комізм положень та інші. Критерієм розділу смішного та комічного в німецькій естетиці були як смакові пристрасті дослідників, так і елементарна нездатність існуючих естетик описати і зрозуміти природу "низького сміху".

Дещо інше тлумачення смішного і комічного пропонує французька традиція. Елі Обуе, наприклад, розуміє під елементарно-смішним щось природне і ненавмисне - дурість, неспритність, незграбність. У комічному, навпаки, завжди присутній певний намір, мета, оправдання. Поділ комічного проходить, таким чином, по лінії несвідоме - свідоме, безцільне - цілеспрямоване, що також можна вважати специфічним різновидом дихотомії природа-культура [43, стор 64].

За теорією А. Бергсона, сфера комічного - все те, чому людина може надати сенс, а потім виставити себе в ігровому світі відносно цього сенсу. Комічне у А. Бергсона - це гра зі смислом. Все, що може бути осмислено, може бути також і обіграно, таким чином, потенційно і осміяно, якщо не вступлять у справу заборони і норми, що регулюють наші реакції і емоції. Найважливіший різновид гри зі смислом - інтерференція незалежних рядів [3, стор. 65]. Іншими словами, ситуація завжди комічна, коли вона належить одночасно до двох абсолютно незалежних серій подій і може бути витлумачено відразу в двох зовсім протилежних сенсах. Комічне в своїй основі являється особливою формою подвійності; явище як би оголює всередині себе інше явище, схоже з першим і все ж таки таке, що суттєво від нього відрізняється, тобто явище одночасно "те - і не те" [9, стор. 10].

Визначень поняття комічного існує немало: відносно філософії, семантики, естетики тощо. Приведемо декілька з них.

Комічне (Від грец кпмйкьт -. Смішний) - естетична категорія, що відображає невідповідність між недосконалим, віджилим, неповноцінним змістом явища чи предмета і його формою, що претендує на повноцінність і значущість, між важливою дією і її недосконалим результатом, високою метою і непридатним засобом [СІМ, 8].

Комічне (від грец кщмйкьт -. Смішний) - категорія естетики, що характеризує смішні, нікчемні, безглузді або потворні сторони дійсності і душевного життя. [СІМ, 8].

Досить просте визначення надає сучасна ілюстрована енциклопедія: "комічне (Від грец. komikos -. Веселий, смішний) - смішне, те, що викликає сміх, веселощі." [СІМ, 1].

Цікаве визначення надає Лермонтовська енциклопедія: "Комічне - виявлення, фіксація художником невідповідностей (протиріч) в явищах навколишньої дійсності, їх неповноти або, навпаки, їх надмірності, атрофії або гіпертрофії." [СІМ, 5]. Те визначення суто з літературної точки зору.

В історії естетичної думки існує велика різноманітність визначень комічного, які виходять із протиставлення трагічного, піднесеного, серйозного, здійсненого, зворушливого, нормального чи то з об'єкта, чи то зі стану суб'єкта (переживання, емоції - від гомеричного реготу до легкої усмішки).

Виділяються наступні види комічного: дотепність; гумор; іронія; гротеск; насмішка.

Філософська енциклопедія надає наступні жанри комічного в мистецтві: комедія; сатира; бурлеск; жарт; епіграма; фарс; пародія; карикатура.

А також комічне має інші прийоми мистецтва: перебільшення; применшення; гра слів; подвійний зміст; знаково-смішні жести; ситуації; становища [СІМ, 8].

Отже маємо, що комічне, це естетична категорія смішного. Комічне класифікується по різному в залежності від жанру: комедія; сатира; бурлеск; жарт; епіграма; фарс; пародія; карикатура; виду: дотепність; гумор; іронія; гротеск; насмішка; прийому мистецтва: перебільшення; применшення; гра слів; подвійний зміст; знаково-смішні жести; ситуації; становища. Тепер визначимо соціокультурні функції комічного.

1.2 Соціокультурні функції комічного

Вже на ранніх етапах людського життя можна виділити передумови, які в подальшому оформлюються у яскраво виражені соціальні функції, що конституюють феномен сміху. До них можна віднести в першу чергу "комунікативну та ігрову функції. Крім них можна з великим ступенем визначеності виділити також соціалізуючу, санкціонуючу та компенсаторну функції. До цього списку слід додати пізнавальну функцію" [43, стор. 96]. Для релевантного аналізу соціальних функцій сміху необхідно визначити їх витоки - історичні (а це перш за все первісне суспільство) та індивідуальні (дитинство), а також дати їх найбільш загальні характеристики.

Лінгвіст Кулініч виділяє дещо інші соціокультурні функції. Крім соціолізуючої та комунікативної він виділяє естетичну, творчу, катарсичну та евристичну функції [27, стор. 26-28].

Отже головні функції комічного можна визначити наступним способом.

Естетична функція реалізується в тому, що комічне та сміх самоцінні, жартує людина чи заради жарту, чи заради гри, відпочинку та розваги. Гумористичне сприйняття і відображення світу приносить людині радість, відволікає від звичайного і несмішного, руйнує звичні образи повсякденності в просторі комічної фантазії і створює нові побудови [27, стор. 26].

Комунікативна функція сміху та відповідно комічного формується на досить ранніх етапах розвитку суспільства. Спочатку сміх служив сигналом для всього племені, що вказує на відсутність небезпеки; по суті, в цій якості він застосовується і зараз у різних архаїчних суспільствах. Пізніше з розвитком дозвільно-обрядових форм сміх, зберігаючи часткове первинне значення, перетворюється на символ свята - закінчення буднів, тимчасового завершення важкої праці і боротьби за виживання [43, стор. 97]. Мабуть, вільна комунікація, спілкування членів племені під час дозвілля стали основою свята, який пізніше став набувати ритуальної форми.

Отже комунікативна функція пов'язана з функція нормалізацією міжособистісного спілкування: ослаблення негативних емоцій.

Соціалізуюча функція - здатність індивідуума відчувати і виражати смішне, обумовлене особливостями національного характеру, культурними традиціями, соціальним устроєм. Іншими словами, комічне иамобумовлений об'єкт комічного що лежить в основі мовного мислення ціннісно-концептуальної парадигми, системи координат духовного простору мовної особистості, що носить глибоко національно-специфічний характер (етнокультура, національна психологія, система цінностей і пріоритетів) [27, стор. 26].

Санкціонуюча функція. Узагальнення концепцій, що стосуються санкціонуючої функції комічного, було зроблено Анрі Бергсоном: "Сміх, перш за все, - виправлення. Він здатен принижувати, та повинен завжди призводити важке враження на того, хто є його предметом. Товариство помщається за допомогою сміху за ті вільності, які дозволяють собі по відношенню до нього" [3, стор. 121]. Еміль Дюркгейм бачить в сміху механізм пробудження громадської совісті: "Громадська совість утримує від дійства, що оскорбляє у вигляді нагляду за поведінкою громадян та особливих показань, якими вона володіє. В інших випадках примушення не так сильно, але все ж таки існує." [22, стор. 124].

У запропонованих трактуваннях характер санкції санкціонуючої функції сміху розглядається в трьох різних аспектах. По-перше, вона розуміється як своєрідна "соціалізація" помсти. По-друге, - як спроба виховання, реформування об'єкта сміху. По-третє, - як стримуючий, страхітливий засіб.

Катарсичну функцію виконує сміх над собою, над власним горем (автокомунікативний сміх). Відбувається подолання самого себе, очищення і відродження за допомогою гумору.

Функція саморегуляції полягає в тому, що людина з почуттям гумору здатна змінювати точку зору, з якою вона дивиться на ситуацію. Це формує почуття дистанції по відношенню до проблеми і здатність дивитися на неї з різних сторін. Тим самим послаблюється почуття заклопотаності, безсилля [27, стор. 27].

Евристична функція комічного полягає в тому, що гумор оголює невідповідність між формою і змістом, теорією і практикою, усталеними уявленнями про предмет або явище і їх реальним змістом. Гумор схоплює внутрішнє протилежне явище, головне в ньому - парадокс і протиріччя. А парадокси привабливі тим, що поєднують непоєднуване, те, що спочатку виглядало суперечливим і навіть неймовірним, після аналізу виявляється істиною. Відбувається пошук відхилень від звичного, суміщення несумісного, алогічного з'єднання явищ, гротескного загострення повсякденних ситуацій, гри слів. Сміхова ситуація створюється через непередбачуваність [27, стор. 27-28].

Творча функція комічного - людина вправляє ті свої якості і здібності, які лежать в основі будь-якої творчої діяльності, тобто з'єднує раніше не пов'язані між собою факти та вимірювання досвіду, щоб досягти більш високого рівня розумової еволюції.

Компенсаторна функція, як було показано, тісно пов'язана з санкціонуючою. Відрізняє їх те, що роль компенсаторної функції виявляється в інших сферах соціального життя.

Отже маємо наступні соціокультурні функції комічного: компенсаторна, творча, евристична, катарсична, санкціонуюча, соціолізуюча, комунікативна, естетична функції.

1.3 Лексична природа комічного

У філологічної та естетичної літературі засоби та прийоми комічного досить часто перетинаються.

Розглядають такі види комічного як гумор, сатира, гротеск, іронія, карикатура, пародія тощо. Подібне виділення видів комічного виникає від змішування форм і прийомів комічного. Гротеск, карикатура, пародія входять в техніку гіперболи і в сукупності становлять прийом деформації явищ, характерів. Ось чому їх не можна вважати формами комічного. Вони однаковою мірою служать і сатирі і гумору.

Взагалі творча функція комізму сприяє утворенню комічних лексем. Цей вид мовленнєвої гри також входить в лексичну природу комічного.

1.3.1 Комічне в слові

Гра (мовна в тому числі) - традиційне заняття людства. Філософи стверджують: на відміну від інших видів діяльності, гра не переслідує якихось конкретних практичних цілей, але обов'язково її умовою є відчуття задовільності. Мовна гра - це нетрадиційне, неканонічне використання мови, це творчість у мові, це орієнтація на приховані естетичні можливості мовного знака [35, стор. 168-169].

Іноді вважають, що мовна гра та гра слів - це синоніми. Для мовної гри використовуються (нехай не в рівній мірі) ресурси всіх мовних рівнів: фонетика, графіка, орфографія тощо. Гра слів утворюється на рівні лексичних одиниць.

У лінгвістичній літературі зазначалося, що використання мови з метою жарту, з установкою на творчість, на мовну гру, на створення комічного ефекту є вища стадія володіння мовою [17, стор. 46-47]. "Індивідуальний авторський словотвір - один з найбільш поширених способів, що реалізують бажання пожартувати, 'пограти' з формою мовлення" [25, стор.183].

З точки зору способів словотвору слова, створені з установкою на комічний ефект, можна розділити на:

· Похідні слова, наприклад: lachrymist - плакса; mbcologist - майстер складати коктейлі; pacifier - заспокійник; сотріterese - жаргон комп'ютерних фахівців. Джерело комічного - протиріччя між книжковим характером похідної основи {lachrymal - від лат. lacrima - сльози, термін застосовується переважно в анатомії), значенням суфікса-ist (людина, що належить до течії, напрямку, професії) і загальним зниженим значенням всього слова - "плакса". Слово mbcologist (за аналогією з biologist, geologist, paleontologist} мало б означати представника деякої неіснуючої науки mixology - "науки змішування".

· Складні слова, які вже по самій своїй структурі пристосовані для образної репрезентації світу і передачі експресії, в тому числі і комічної. Наявність двох повнозначних основ сприяє їх зіставленню, порівняно, переносу ознаки з одного предмета на інший в рамках мікроконтексту складної одиниці: наприклад, слова, що позначають явища масової культури, такі як culture-vulture - споживач культурних цінностей, idiot-box - телевізор, heart-throb - предмет обожнювання, кумир публіки, talking-head - диктор телебачення.

Існують наступні способи створення комічного ефекту в складних словах.

· Структурний спосіб, тобто наповнення стандартної продуктивної моделі неузуальними елементами. Ефект створюється завдяки новизні одного з елементів складного слова.

· Семантичний спосіб. Подібно іншим засобам експресивності, комічний ефект створюється порушенням семантичної конгруентності або проривом семантичного бар'єру, створеного відображенням об'єктивної реальності [27, стор. 80].

Ремотивація ідіоматично складних слів

Комічний ефект може виникати при утворенні слова, яке буде свого роду реакцією на вже існуюче слово, причому аналогія може пояснюватися в тексті:

- You want to know what's the matter? Listen, then, I'm cat-pecked]

- Cat-pecked?

- You've heard of men being hen-pecked, haven't you? - said Lancelot with a touch of irritation. Well, I'm cat-pecked.

Даний прийом семантичного перерозкладання полягає в тому, що промовець свідомо (або через незнання) вживає слово, тим самим вволікаючи його в нові семантичні зв'язки, зближуючи за змістом зі словами, з якими його насправді нічого не об'єднує.

Гумористичний ефект ґрунтується на правдоподібності помилкового тлумачення (правдоподібності словотворчої семантики). Дані "словника" свідчать про наявність в мові тієї чи іншої словотворчої моделі і про її продуктивності в психолінгвістичному плані [29, стор. 144].

Лексикалізація фразеологічних одиниць також є способом створення комічного ефекту. Наприклад: Не would never start an all-hands-to-the-pumps panic. Підкреслене визначення є результатом тимчасової лексикалізації ідіоми all hands to the pumps -" всі сили на боротьбу ", походження якої - морська команда"всі до насосів".

Слова-зливки, іменовані також телескопними утвореннями, контамінаціями, словозливаннями. Наприклад: workaholic (work + alcoholic) - роботяга, людина, що страждає роботоманіей.

Подібні утворення є однією з форм стиснення оксюморонів-словосполучень в оксюморон-слова. Оксюморон за своєю стилістичною природою, завдяки несполучуваності елементів являється засобом вираження іронічного, жартівливого: work є поняття позитивне, з яким не повинно б поєднуватися негативне поняття alcoholism. [27, стор. 84].

Однією з різновидів ремотивації являється жартівливе "розкриття" абревіатур, омонімічних до вже існуючого слова: COW - Commanding Officer's Wife (прийнято серед морських офіцерів), KISS - Keep It Simple, Stupid тощо.

Взагалі абревіатура - (abbreviatura від лат Brevis -. Короткий). У стародавніх рукописах і книгах скорочене написання слова чи групи слів. У сучасних виданнях будь-яке скорочене слово чи словосполучення.

Абревіатури бувають:

· Літерні;

· Ініціальні;

· Літеро-звукові;

· Звукові;

· Рекурсивні;

· Складноскорочені;

· Графічні;

· Поєднанні.

Ефектність, незвичність і дотепність внутрішньої форми контамінованих утворень роблять їх особливо популярними серед любителів мовної гри.

1.3.2 Іронія та сатира як засоби мовного вираження комічного

Як ми вже зазначали вище іронія та сатира це два рівноправних різновиду комічного та являються мовним засобом створення комічного. Тож давайте дослідимо їх більш детально.

Іронія

Традиційне розуміння іронії зводить її до антіфразісу, тобто вживання слів у негативному сенсі, прямо протилежному буквальному, типу: Та ти - герой! (При оцінці поганого вчинку); Ей ти, невтомний трудівник, йди-но сюди! (По відношенню до лежень, ухиляється від роботи) тощо. Цей вид комічного будується на порушенні постулату істинності.

Іронія, як правило, дискредитує описуване. Проте можливо і зворотне: описуваний об'єкт звеличується, а дискредитації піддаються його противники. Це іронія з негативним знаком, тобто накладення позитивного сенсу на негативний. Сюди відноситься самоіронія, висловлювання, "прибіднюючого" типу.

Вітчизняний лінгвіст Дудик П.С. визначає, що іронія (грец. еігопеіа - букв, удаване незнання) - прихований глум, глузування; стилістичний прийом, який полягає в невідповідності між прямо висловленим змістом і тією його прихованою сутністю, що легко вгадується. [21, стор. 356].

Інше визначення звучить так: іронія - екзістенціал людського буття, що за певним скінченним вираженням вказує на можливість розкриття, подальшого становлення [14, стор. 37]. Ця функція виявляє її місце серед суміжних понять культурології (гра, символ, карнавал, цинізм) й естетики (трагічне, комічне, дотепність, каламбур, пародія, сатира). Вона є інструментом "переоцінки цінностей" (Ф. Ніцше), а тому і складовою процедури трансформації історичних типів культури. В їх ґенезі історичні стилі філософування корелюють з відповідними типами іронізму.

Поняття "іронія" є полісемантичним, але різні варіанти його тлумачення припускають певні константи. Етимологічне посилання на обман не розкриває сенсу іронії, оскільки остання є не лише прихованням істини, але і специфічним способом її розкриття (О. Лосєв). Зміст досліджуваного поняття фіксує перехід від видимості до потаємного значення, а, отже, контрарність природи є визначальною характеристикою іронії, що розкриває розрив ідеалу і реальності, наявного і належного, предмета та його поняття, чуттєвого і раціонального. Тому естетичний вимір іронії є найбільш очевидним.

З точки зору філософії визначення іронії звучить так: іронія (грец. ейсщнеЯб) - філософсько-естетична категорія, що відзначає момент діалектичного виявлення (самовиявлення) сенсу через щось йому протилежне, інше [СІМ, 8].

Іронія в силу своєї специфіки напівфункціональна. Вона може бути простим стильовим прийомом, звичайним зображально-виразним засобом, але може стати і цілим світовідчуттям, філософським кредо.

Іронія - це фактично досить складна форма реалізації сатиричного або гумористичного ставлення автора до зображуваного об'єкту [27, стор. 25].

Іронія як одна з форм комізму є складним системним об'єктом, що зумовлюється як внутрішньою структурою, так і різноманітністю сфер її функціонування. Філософсько-естетична сутність іронії полягає в тому, що вона зображує негативні явища в позитивному плані, протиставляючи таким чином ідеальне тому, що є насправді. Цим іронія подібна до інших форм комічного - гумору та сатири. Однак вектор такого протиставлення в іронії специфічний: вона удавано зображує ідеальне як реальне, а сатира та гумор, навпаки, удавано зображають реальне як ідеальне. Сарказм є емоційним різновидом іронії, який виражає різко негативне ставлення автора до зображуваного в тексті [43, стор. 212].

Поєднання різних лінгвістичних підходів до вивчення іронії (логіко-семантичного, прагматичного та когнітивно-семіотичного) дозволило з'ясувати механізм утворення іронічного смислу та специфіку його компонентів. Особливістю вербального вираження іронії є співіснування двох смислових планів - прямого експліцитного й імпліцитного, що суперечить прямому. Кодування іронічної інформації здійснюється через вказівку на контекст, який дозволяє правильно декодувати позицію іронізуючого суб'єкта. Тому іронічний смисл має складну структуру, яка включає експліцитні та імпліцитні компоненти. Імпліцитні компоненти іронічного смислу такі: 1) конотативний (емоційність, оцінність, експресивність); 2) контекстуальний (елементи інформації, які виникають завдяки контексту: вербальному, ситуативному, фоновим знанням); 3) імплікативний (виникає внаслідок взаємодії з експліцитними елементами); 4) інтенціональний (це організуючий компонент - мовленнєва настанова автора).

У зв'язку зі складністю іронії як об'єкта дослідження та різноманітністю її проявів, функцій та сфер використання, існує проблема вироблення єдиного критерію при її класифікації, чим пояснюється велика кількість типологій іронії. Для дослідження мовностилістичних проявів іронії на різних мовних рівнях найдоцільнішим є застосування поділу іронії залежно від контексту, котрий необхідний для її адекватного декодування, на ситуативну та асоціативну, які виконують у художньому тексті специфічні функції. Ситуативна іронія - тип іронії, що реалізується у мікро- та макроконтексті; асоціативна іронія - прихований тип іронії, що реалізується переважно у мегаконтексті (всього твору або цілої глави твору).

Отже, ми дізнались, що іронія - це прихований глум, глузування; стилістичний прийом, який полягає в невідповідності між прямо висловленим змістом і тією його прихованою сутністю, що легко вгадується.

Сатира

Сатира - особлива, властива всім літературним жанрам, форма художнього відображення дійсності - викриття і висміювання негативних, внутрішньо перекручених явищ життя. У цьому випадку про сатиру можна говорити як про тип художнього пафосу, особливого різновиду комічного: нищівному осміянні предмета зображення, розкритті його внутрішньої неспроможності, невідповідності своєю природою або призначенню. У європейських літературах останніх століть саме цей тип сатири набув найбільшого поширення. Його історія та теорія ще розроблені слабо, що, однак, не заважає позначати основні характерні риси сатири цього типу.

Обов'язковий наслідок сатиричного творчості - сміх. Сміх як реакція на сатиру може звучати відкрито або приглушено, але завжди залишається - поряд з викриттям - основою сатири, її способом виявляти невідповідності між видимістю і суттю, формою і змістом. Цим художня сатира відрізняється від прямих видів критики особистих і суспільних вад. Від гумору сатира принципово відрізняється природою і сенсом сміху.

Отже, сатира (лат. satira, від більш раннього satura - сатура, буквально - суміш, всяка всячина), вид комічного; нещадне, що знищує переосмислення об'єкта зображення (і критики), що закінчується сміхом, відвертим чи прихованим, "редукованим"; специфічний спосіб художнього відтворення дійсності, що розкриває її як щось мінливе, безглуздо, внутрішньо неспроможне (змістовний аспект) за допомогою сміхових, викривально-насміхальних образів (формальний аспект).

Сила сатири залежить від соціальної значимості займаної сатириком позиції, від ефективності комічних засобів (сарказм, гіпербола, гротеск, алегорія, пародія та ін.) Сатира виникає в народній "сміховій" культурі і поступово охоплює ряд видів мистецтва: театр та літературу (особливо комедію), публіцистику (памфлет, фейлетон), образотворче мистецтво (карикатура, шарж), естраду, кіно, телебачення та інші. Сатиричними можуть бути і цілий твір, і окремі образи, ситуації, епізоди. Класики сатири: Мольєр, Дж. Свіфт, М. Є. Салтиков-Щедрін, Ф. Гойя, О. Дом'є [СІМ, 1].

На відміну від прямого викриття, художня сатира як би двосюжетна: комічний розвиток подій на першому плані зумовлюється якимись драматичними або трагічними колізіями у "підтексті", у сфері розумілого [18, стор. 72]. Для власне сатири характерна негативна забарвленість обох сюжетів - видимого й прихованого, тоді як гумор сприймає їх в позитивних тонах, іронія - комбінація зовнішнього позитивного сюжету з внутрішнім негативним.

"Сатира - нагальний засіб суспільної боротьби; актуальне сприйняття сатири в цій якості - змінна величина, залежна від історичних, національних і соціальних обставин" [23, стор. 153]. Естетичне "надзавдання" сатири - порушувати чи лишати спогад про прекрасне (добро, істину, красу), та принижувати дурістю, пороком.

Безкомпромісність суджень про предмет осміяння, відверта тенденційність - притаманний саме сатирі спосіб вираження авторської індивідуальності, що прагне встановити неперехідний кордон між власним світом і предметом викриття, і "... силою суб'єктивних вигадок, блискавичних думок, вражаючих способів трактування розкласти все те, що хоче стати об'єктивним і придбати міцний образ дійсності ... "[32, стор. 312]. Суб'єктивна забарвленість сатири надає їй риси своєрідного негативного романтизму.

Чітко сформована в давньоримській літературі як викривально-глузливий жанр лірики, пізніше сатира, зберігаючи риси ліризму, втратила жанрову визначеність, перетворилася на подобу літературного роду, що визначає специфіку багатьох жанрів: байки, епіграми, бурлеску, памфлету, фейлетону, сатиричного роману. В останні півстоліття сатира вторгається в наукову фантастику (О. Хакслі, А. Азімов, К. Воннегут та ін.)

Отже, ми дізнались, що розглядають такі види комічного як гумор, сатира, гротеск, іронія, карикатура, пародія тощо. Також дізнались, що до лексичної природи комічного також відносяться словотворчі функції комічного. Існує декілька способів створення комічних слів. Серед них: похідні слова, складні слова, ремотивація ідіоматично складних слів, слова зливки та комічне тлумачення абревіатур.

До двох рівноправних видів комічного відносяться іронія та сатира. Іронія - це прихований глум, глузування; стилістичний прийом, який полягає в невідповідності між прямо висловленим змістом і тією його прихованою сутністю, що легко вгадується. Сатира - нещадне, що знищує переосмислення об'єкта зображення (і критики), що закінчується сміхом, відвертим чи прихованим. Для власне сатири характерна негативна забарвленість обох сюжетів - видимого й прихованого, тоді як іронія - комбінація зовнішнього позитивного сюжету з внутрішнім негативним. Отже, проаналізуємо комічне в творі Б. Шоу "Дім, де розбивають серця".

Розділ 2. Сюжетно-композиційні особливості в творі Б. ШОУ "Дім, де розбивають серця"

2.1 Сюжетність твору - дефініція, типи дій та джерела сюжету

У епічних і драматичних творах зображуються події в житті персонажів, їхні дії, які відбуваються у просторі та часі. Ця сторона художньої творчості (хід подій, складаний зазвичай з вчинків героїв, тобто просторово-часова динаміка зображеного) позначається терміном сюжет [СІМ, 4].

Сюжет в літературі - відображення динаміки дійсності у формі, при якій у творі розгортається дії, у формі внутрішньо-пов'язаних (причинно-тимчасовим зв'язком) вчинків персонажів, подій, що утворюють єдність, що створюють закінчене ціле. Сюжет являється формою розгортання теми, характерної головним чином для драматичних і оповідних творів; в них сюжет становить динамічний стрижень композиції [СІМ, 10].

В сюжеті, вигаданому художником, через конкретні долі, приватні події, боротьбу осіб, індивідуалізовані вчинки персонажів можуть розкриватися типові, істотні процеси соціально-історичного життя. Вдало створений сюжет може дати глибоке проникнення в соціальні конфлікти, яскраво відобразити стан суспільства.

Сюжет як відображення дійсності через дію є специфічною перевагою драматичного і оповідального родів літератури. Причому ця перевага виражається не тільки в тому, що через сюжет відображаються істотні процеси, події дійсного життя, але і в тому, що дія є "найбільш ясним викриттям індивідуума як у відношенні його напряму думок, так і його цілей. Факт того, що людина є у найглибшій основі свого буття, здійснюється в дійсності через дію"(Гегель); притому в дії характер виявляється незалежно від уявлень самої людини про себе. Сутність як людських відносин, так і самої людини найкраще розкривається через дію, через сюжет. Сюжет складає важливу сторону тих "типових обставин", в яких виступають "типові характери". На важливість сюжету для зображення характерів вказував ще Аристотель.

Сюжет може служити не тільки цілям виявлення деякого сформованого характеру; саме становлення характеру може бути об'єктом, відображаються у сюжеті.

Сюжетність - важлива і цінна якість художньої літератури, а також споріднених їй театру і кіно. Сюжети створюють поле дії для персонажів і тим самим дозволяють автору виявити й осмислити їх характери. За допомогою сюжету письменники нерідко відтворюють становлення особистості персонажа.

Літературні сюжети створюються по-різному. Зображувані події часто є письменницьким вигадкою "в чистому вигляді" - плодом уяви автора. Такими є багато твори, що рясніють фантастичними мотивами: "Подорож Гуллівера" Свіфта, "Ніс" Гоголя, "Історія одного міста" Салтикова-Щедріна.

Сюжети можуть мати свої життєві "прототипи", що відтворюються достовірно і повно:

· твори, основу яких складають історичні події ("Слово о полку Ігоревім", "Війна і мир" Л. Толстого);

· це автобіографічні повісті (наприклад, С. Аксакова, Л. Толстого, М. Горького, К. Паустовського);

· твори, сюжети яких створені слідами кримінальних історій ("Воскресіння" та "Живий труп" Л. Толстого). У подібних випадках сюжет створюється шляхом обробки відомих письменникові життєвих фактів.

Існує ще одне джерело сюжетного творчості. Письменники широко спираються на вже відомі літературні сюжети, обробляючи їх по-новому, доповнюючи й трансформуючи на свій лад. Це називається запозиченням [СІМ, 4].

Сюжети складаються головним чином з дій персонажів.

Слово "дія" використовується в літературознавстві по-різному. У складі з літературним сюжетом дія складає ланцюг вчинків персонажів, а також їхніх почуттів, думок і намірів, які виражаються в рухах, вимовних словах, жестах, міміці.

Літературі відомі різні типи дії. В одних випадках сюжет будується на зображенні рішучих вчинків персонажів і поворотних, "вузлових" моментів в їх житті. Дія при цьому виявляється сповненою зовнішньої динаміки: в її процесі і результаті якось змінюються взаємовідносини між героями, їх особиста доля або суспільне становище. В інших випадках події виступають перш за все в якості джерела роздумів і переживань персонажів. Діючі особи при цьому виявляють свої думки і почуття в поведінці (словах, жестах, міміці), але не роблять нічого такого, що вносило б у їхнє життя помітні зовнішні зміни. І динаміка дії виявляється переважно внутрішньо. В ході подій зазнає зміни не стільки положення героїв, скільки їх психологічний стан [СІМ, 4].

У творчій біографії Б. Шоу п'єса "Дім, де розбивають серця" посідає особливе місце. Нею відкривається період діяльності драматурга, який зазвичай називають другою епохою його творчості. Початок цієї епохи був результатом великих світових потрясінь війни 1914 р.

Особливу форму драматичного вираження своєї теми Шоу знайшов за допомогою драм Чехова. Творчість великого російського письменника стала одним з найважливіших літературних факторів, які штовхнули драматурга на шлях відомої трансформації власної художньої системи.

Російський драматург допоміг Б. Шоу до кінця розкрити і сформулювати ту тему, яка виросла з глибинних основ його власної творчості, - тему внутрішньої кризи буржуазного світу, повної вичерпаності його духовного і практичного життя. Прийшовши до цієї теми в логіці свого внутрішнього розвитку, англійський драматург прочитав драми Чехова по-своєму, зробивши наголос на тих їх сторонах, які найбільшою мірою відповідали його власним ідейним настроям.

Якщо у Чехова символічно - філософський вимір п'єси утворює її підтекст, то у Шоу воно набуває драматично зримий образ і не тільки існує на рівних правах з реалістичним планом драми, а й виявляє прагнення до повновладним оволодінню сценою. Сюжети складаються головним чином з дій персонажів.

Основною темою п'єси "Дім де розбивають серця", як пояснює драматург, повинна була стати трагедією "культурної дозвільної Європи перед війною". Злочин англійської інтелігенції, відповідно до твердження Шоу, полягало в тому, що, замкнувшись у своєму тісному відокремленому маленькому світі, вона надала всю область життєвої практики в розпорядження безпринципних хижаків і неосвічених ділків. У результаті відбувся розрив культури і життя. "Сила і культура опинилися в різних приміщеннях". Поряд з будинком розбитих сердець розташувалося інша символічна будівля - Зал для верхової їзди, так званий Манеж, і в руках його зоологічно грубих мешканців зосередилася повнота державної влади. "Варвари, - пише Шоу, - не тільки буквально сиділи в сідлі, але сиділи вони і на міністерській лаві в палаті громад, і нікому було виправляти їх неймовірне неуцтво в області сучасної думки і політичної науки".

Такий стан речей, згідно переконання Шоу, і підготував військову катастрофу, відповідальність за яку драматург покладає на відірвану від життя інтелігенцію. За її сприяння Англія стала країною, чий герб із зображенням святого Георгія, що вражає дракона, "варто було б замінити зображенням солдата, що пронизує списом Архімеда". У розгулі варварства і на ганьби культури винна "культурна, дозвільна Англія", і Шоу у своїй п'єсі вершить суд над нею. Основна тема п'єси - це тема історичної відплати, що прийшло на буржуазну інтелігенцію. Але зміст драми виходить за межі цього задуму.

У п'єсі втілилася трагедія буржуазної цивілізації, яка вступила в конфлікт з логікою історичного розвитку. Широта цього конфлікту визначила форми його художнього втілення. Драматургічна схема чеховських п'єс у драмі Шоу у відповідності з принципом парадоксу виявилася перевернутою.

Так крім трагедії в п'єсі має місце й пародія, й іронія, сатира, вирази яких ми проаналізуємо пізніше.

Отже, ми маємо, що сюжет - це форма розгортання теми, характерної головним чином для драматичних і оповідних творів; в них сюжет становить динамічний стрижень композиції. Літературі відомі різні типи дії. В одних випадках сюжет будується на зображенні рішучих вчинків персонажів і поворотних, "вузлових" моментів в їх житті, в інших випадках події виступають перш за все в якості джерела роздумів і переживань персонажів. Джерелом сюжету можуть бути історичні події, автобіографічні повісті, сюжети створені слідами кримінальних історій та запозичені сюжети. П'єса "Дім де розбивають серця" має трагікомедійний жанр та історичне джерело походження сюжету. Розгляньмо феномен "композиція".

2.2 Композиція як структура сюжету

Крім зовнішніх зв'язків, тимчасових і причинно-наслідкових, між зображуваними подіями є зв'язки внутрішні, емоційно-смислові. Вони-то в основному і становлять сферу композиції сюжету.

Композиція сюжету - це також певний порядок повідомлення читачеві про те, що сталося. У творах з великим об'ємом тексту послідовність сюжетних епізодів зазвичай виявляє авторську ідею поступово і неухильно. У романах і повістях, поемах і драмах справді художніх кожен подальший епізод відкриває читачеві щось для нього нове - і так аж до фіналу, який є зазвичай як би опорним моментом композиції сюжету.

Відповідно до літературної енциклопедії композиція (від лат. composito - складання, зв'язування), побудова художнього твору, організація, структура форми твору [СІМ, 6].

Поняття "композиція" близьке за значенням до поняття "структура художнього твору", але під структурою твору маються на увазі всі його елементи в їх взаємозв'язку, в тому числі й пов'язані зі змістом (сюжетні ролі персонажів, співвіднесеність героїв між собою, авторська позиція, система мотивів, зображення руху часу тощо).

У драматургії композиція твору складається з послідовності сцен та актів, реплік і монологів дійових осіб та авторських пояснень (ремарок).

У оповідних жанрах композиція - це зображення подій (сюжет) і позасюжетні елементи:

· опису обстановки дії (пейзаж - описи природи, інтер'єр - опис оздоблення приміщення);

· опису зовнішності героїв (портрет), їх внутрішнього світу (внутрішні монологи, невласне-пряма мова, узагальнене відтворення думок тощо), відступу від сюжетного оповідання, в яких виражені думки і почуття автора з приводу того, що відбувається (так звані авторські відступи).

Сюжет, властивий драматичним і розповідним жанрам, також має власною композицією. Елементи композиції сюжету:

1. Експозиція - компонент сюжету, в якому зображується життя персонажів перед зав'язкою і розвитком конфлікту або ж вимальовується культурно-історичний і соціально-психологічний фон, надаються відомості про місце і час майбутньої дії. Найчастіше експозиція дається на початку твору і концентрується або в оповіданні автора (у епосі), або в нарочито інформативних діалогах і монологах персонажів (у драмі); [СІМ, 4].

2. Зав'язка - одна з початкових стадій розвитку сюжету твору. В зав'язці створюються ("зав'язуються") ті конфлікти, які будуть заглиблюватися в процесі подальшого розвитку дії, аж до розв'язки, яка вирішить ці конфлікти;

3. Розвиток дії, кульмінація - момент найвищої напруги сюжетної дії, після якої сюжет рухається до розв'язки. Кульмінацією може бути вирішальне зіткнення героїв, переломна подія в їхній долі або ж ситуація, яка максимально повно розкриває їх характери і особливо яскраво виявляє конфліктну ситуацію. Нерідко сюжетний розвиток передбачає кілька кульмінаційних точок [СІМ, 10].

4. Розв'язка одна з основних композиційних одиниць драматичного твору. За визначенням Арістотеля, розв'язка починається з моменту звершення "перевороту в долі героя" і закінчується перемогою або поразкою останнього. Розв'язка завершує собою боротьбу протиріч, що складають зміст драматичного твору. Вирішуючи їх колізію, розв'язка знаменує собою перемогу однієї сторони над іншою. Ефективність розв'язки визначається значущістю всієї попередньої боротьби і кульмінаційною гостротою епізоду [СІМ, 4].

У деяких творах також є епілог - (Греч. epilogos, букв - Післямова), заключна частина твору, в якій стисло повідомляється про життя героїв через деякий час після подій, показаних у сюжеті [СІМ, 4]. Окремі елементи композиції сюжету можуть повторюватися.

Події нашої досліджуваної п'єси розвиваються в будинку, що належить колишньому шкіперу Шотоверу, побудованому на зразок старовинного корабля. В основі сюжету - історія невдалого одруження Менген на Еллі, дочки винахідника-невдахи, "природженого борця за свободу". Будинок Шотовера не справжній корабель, і все в цьому будинку обертається несправжнім: несправжнім виявляється, і любов. Капіталісти прикидаються божевільними, шляхетні й самовіддані люди приховують свою шляхетність, зломщики виявляються несправжніми злодіями, романтики - вельми практичними і приземленими людьми. Серця в несправжньому будинку теж розбиваються не по справжньому. Той, хто читає п'єсу не дивується, коли один з її героїв заявляє: "Англія чи це будинок божевільних?", У п'єсі парадоксально все з початку і до кінця. Парадоксальні думки, які висловлюють її персонажі в діалогах. П'єса пронизана символікою, яка допомагає глибше зрозуміти сенс, вкладений автором в образи. Нова манера Шоу, основи якої були закладені у "Домі, де розбиваються серця", не послабила його реалістичних узагальнень. Навпаки, письменник явно шукав все більш ефективні шляхи вираження своїх думок, які ставали на цьому новому етапі не менш, а, можливо, більш складними і суперечливими, ніж у довоєнний період його літературної діяльності.

Дія драми відбувається під час першої світової війни. Духовна криза, викликана війною і наступним хаосом, породила у творчості Шоу новий тип жінки - розчарована, скептична, як леді Еттеруорд, і дівчат, позбавлених ідеалів, як Еллі. Вони змальовані як повноцінні особистості, наділені розумом, серцем, красою, життєлюбством, розумінням життя, вірною свідомістю істини і справедливості. Не можна, однак, забувати, що, хоча вже після цього Шоу і знаходить в жіночій половині людського роду типи негативні, все ж у цілому його п'єси - це прославлення нової жінки, її духовної краси і людської величі.

Вся драматургічна архітектоніка п'єси "Будинок, де розбивають серця" видавала в ній наявність двох планів - реалістично конкретного та умовно-символічного. При всій видимій незвичайності такої художньої форми для Шоу вона означала не розрив драматурга з традиціями його попередньої творчості, а скоріше розвиток і поглиблення деяких рис, характерних для його драматургічного методу, символіка "Будинку розбитих сердець" виникає, як і символіка "Людини і Надлюдини ", на цілком раціоналістичній основі. Другий, символічний план - план широких історико-філософських узагальнень по суті "завжди був присутній у його п'єсах. Але раніше він зазвичай ховався в підтексті і пробивався назовні поступово, щоб вийти на поверхню у фінальних епізодах драми" [40, стор. 196].

Тут же цей другий філософськи-символічний план не тільки існує на рівних правах з першим, але явно виявляє прагнення до повновладного оволодіння сценою.

Присутність якоїсь невидимої сили - я грізної караючої історії тут досягає майже фізичної відчутності. З цим пов'язана зовсім особлива, млосно-напружена атмосфера п'єси. "Будинок, де розбиваються серця", - говорив Шоу,- починається з атмосфери" [40, стор. 196]. Кожен образ п'єси, починаючи з героїв і кінчаючи деталями сценічної обстановки, двоїться і повертається до глядача то своєю буденно-життєвою, то умовно-символічною стороною.

В шостій дії у дім-корабель крім постійних мешканців будинку - його власника, старезного капітана Шатовера, його дочки Гесіони і зятя Гектора, сюди прибувають гості: дев'ятнадцятирічна Елді Ден зі своїм батьком Мадзіні Деном і нареченим, літнім ділком Менгеном. Після двадцятирічної відсутності повертається під батьківський дах молодша дочка старого Шатовера - Аріадна, супроводжувана своїм дівером Ренделлом.

Ця строката компанія у другому акті поповнюється ще одним персонажем - злодієм, в якому капітан Шатовер дізнається давнього свого знайомого боцмана Біллі Дена.

Всі ці люди, переступивши через поріг будинку-корабля, відчувають якусь дивну зміну в своєму душевному стані. Рятівна брехня, якою вони протягом всього свого існування дбайливо кутали свої душі, раптово злітає з них, і їх духовна нагота постає незахищеною. В атмосфері будинку, де розбиваються серця є щось, безжально знищуюче всяку брехню і фальш. Дух історії оселився під його водами. Це він стоїть біля штурвалу примарного корабля, направляючи його назустріч підводним скелях. Часом він вселяється у старого капітана, і тоді старий починає пророкувати. У промовах, наповнених біблійною урочистістю, він передрікає загибель приреченому, знесиленому світу і народам - його марним жалюгідним людям.

Дивний "несамовитий дім", "будинок без основ", корабель, захоплений бурею, пливе в невідомість - це буржуазна Англія, що стоїть на межі великої історичної катастрофа. Доживаючи свої останні миті, вона марно намагається знайти точку опори серед арсеналу звичних ідей і почуттів, в рятівну силу яких вже ніхто не може повірити. У розбещеному, звироднілому світі не залишилося жодної ідеї, жодного почуття, жодної форми практичної діяльності, здатної витримати зустріч з історією. Всі вони повністю вичерпали себе і перетворилися на "купу зотлілих маскарадних костюмів, які розсипаються на порох при першому дотику до них. З іронічною усмішкою Шоу ворушить ці строкаті лахміття, що давно вже перестали зігрівати своїх володарів, чиї беззахисні серця, залишившись без покрову, розбиваються в просоченої безнадією атмосфері будинку-корабля." [40, стор. 198].

У багатьох героїв п'єс Шоу, вгадуються думки самого Шоу, а капітан Шотовер здається просто автопортретом автора. Але було б помилкою ототожнювати персонаж з автором, навіть коли герой висловлює думки дорогі письменникові.

Створюючи характери, які є носіями ідей, близьких йому, Шоу ні в якій мірі ідеалізує їх. У нього немає героїв у точному сенсі слова. Кожного такого героя письменник наділяє або смішними рисами, або безглуздям. У них обов'язково є недоліки. І ці смішні та безглузді недоліки і додають комічності в цю драматичну п'єсу. Отже проаналізуємо комічне, виражене в досліджувальній п'єсі.

2.3 Комічне в сюжетній структурі п'єси "Дім, де розбивають серця"

Якщо розглядати сюжет та його композицію даної п'єси в цілому, то перш за все ми вирішили звернути увагу на назву п'єси. Назва "Heartbreak House" містить в собі метафоричне значення, суть якого розкривається вже в процесі розкриття сюжету п'єси. Трагікомічна атмосфера п'єси лежить в основі цієї назви. У сюжеті в процесі розкриття характерів персонажів все більш зрозумілим стає іронічна суть назви п'єси.

Б. Шоу приводить на суд історії цілу "серію ідіотів з розбитими серцями" [36, стор. 4]. Не випадково на чолі цієї процесії примар йде витончений джентльмен Гектор Хушебай. Войовничий романтик, незрівняний серцеїд, він був найпослідовнішим і невтомним "лицарем брехні". Все життя він обманював себе та інших своїми романтичними вигадками. Власне життя не задовольняла його, і він вигадував собі інше - повне героїчних подвигів і чудесних пригод. Але роки йшли, і романтична уява Гектора виснажувалась. Його вигадки ставали все більш безглуздими, все більше виявляли схожість з вульгарними сюжетами дешевих романів. Вичерпавши свою фантазію, він вже переказує старі історії. Колись він, ймовірно, приводив у трепет своїх слухачок розповіддю про те, як рятував людей від тигра. Тепер ця героїчна повість викладається по-іншому: її основним мотивом стає порятунок тигра від людей. Гектор сам вже давно не вірить собі, і йому перестають вірити і інші. Його характер розкривається крізь його призму його безглуздої брехні та через скептично-іронічне ставлення до нього окремих персонажів:

LADY UTTERWORD. You are an exceedingly clever lady-killer, Hector. And terribly handsome. I am quite a good player, myself, at that game. Is it quite understood that we are only playing?

MRS HUSHABYE (To Hector). Oh, neither is Addy. She has never been in love in her life, though she has always been trying to fall in head over ears. She is worse than you, because you had one real go at least, with me.

"Рoмантізм" Англії у характері цього персонажу перетворився на немолодого джентльмена, втомленого від брехні, колишнього красеня, який втратив віру у власну надзвичайність.

Але не менше зносив себе і тверезий практицизм. Звироднілий нащадок Крофтсів, Андершафтов, Сарторіусів, літній ділок Менген теж весь несправжній, підроблений, фіктивний. Підроблене його багатство, його діловитість. У нього немає ні грошей, ні практичної кмітливості, ні ділових здібностей - нічого, крім дутої фальшивої репутації великого ділка, за допомогою якої він примудряється сяк-так триматися на поверхні життя. Стає зрозуміло, що цей персонаж у Б. Шоу викликає найбільшу ненависть, неповагу. Цей висновок можна зробити з окремих фраз та діалогів персонажів п'єси.

Саркастичні вислови в адресу Менгана підкреслюють його огидний образ у цієї трагікомедії.

"CAPTAIN SHOTOVER. That sort of strength is no good. You will never be as strong as a gorilla.

HECTOR. What is the dynamite for?

CAPTAIN SHOTOVER. To kill fellows like Mangan.

HECTOR. No use. They will always be able to buy more dynamite than you."

"MANGAN. Older men than I have--

CAPTAIN SHOTOVER [finishing the sentence for him].--made fools of

themselves. That, also, is true."

Так, протягом всього сюжету, персонажі розкривають свої характери в свої вчинках, репліках, манері поведінки.

У п'єсі ми зустрічаємо такі комічні фрази:

Stop, Ellie; or I shall howl like an animal. (Mrs. Hushabey)

howl like an animal - вираз комічного у порівнянні людини з твариною.

I like him best when he is howling. (Elli)