Елементи постмодерністської прози в романі Патрика Зюскінда "Парфумер"

Християнське таїнство причащання - Євхаристія - буквалізуєтся і трактується на сторінках роману як якийсь канібальський акт, створений самим Гренуєм. Це може сприйматися читачем як естетичний феномен тільки у світлі теорії гротеску, який сформувався в народній площинній культурі в складі карнавалу і був програмно важливим для романтичної естетики. Художня трансформація життєвих форм, в результаті якої з'єднується непоєднуване (маніяк-вбивця і втілений в Ісусі Христі вищий людський ідеал, Євхаристія та канібалізм), використана Зюскіндом для того, щоб поглянути на світ з нової точки зору і висловити своє тотальне неприйняття жахливого порядку і його породження - постмодерністської людини. Цей останній є тільки порох, тлін, бруд, тільки випадкове зчеплення атомів протягом короткої миті від одного до іншого небуття, тільки диявольське породження сліпих сил природи.

Незрозумілість самогубства Гренуя - Отця народу - не капітуляція. Це розрахований і холодний акт божевільного, який усвідомив, що незважаючи на свої спроби завоювати любов людей, любов йому чужа. Його душа живиться тільки ненавистю. Навіть сам акт його смерті - це помста людям, зведення інших людей до тваринного рівня.

Можна відзначити, що Зюскінд спростовує морально-етичний постулат російської класичної літератури: геній і злодійство несумісні. Його герой - це геніальне чудовисько, садист-естет і маніяк-вбивця, який в ім'я одержання парфумів досконалості, цього еліксиру сатани готовий на нескінченні злочини Манакова Н.Н. К проблеме безумного гения и власти (философско-антропологические мотивы в романе

П. Зискинда «Парфюмер»)//http://www.egpu.ru/lib/elib/Data/Content/128275724900171985/Default.asp.

Висновки

Постмодернізм (лат. past - префікс, що означає наступність; фр. moderne - сучасний, найновіший) - загальна назва окреслених останніми десятиліттями тенденцій у мистецтві, головними рисами яких є показ зруйнованої свідомості, деформованої дійсності, задушливої атмосфери епохи.

З'явившись у 1917 році, термін поширився наприкінці 60-х спершу для означення стильових течій в архітектурі, спрямованих проти безликої стандартизації та техніцизму, а невдовзі - у літературі та живописі. Популярності постмодернізму сприяли міркування філософів Ж.Дерріди, Ж.Батея, Ж.- Ф.Ліотара.

Герой літератури постмодернізму - людина, що загубилась у повсякденному бутті, втратила зв'язок із Всесвітом, гостро переживає власну відчуженість і втрату духовних орієнтирів. Вона не відає, куди йти, у що вірити, навіть про що думати й що відчувати, оскільки її думки й почуття здеформовані під впливом трагічної дійсності. Постмодернізм в образно-символічній формі відтворює загальній абсурд життя, розрив соціальних і духовних зв'язків у світі, падіння людства у безодню, де немає шансів на спасіння.

Твори постмодернізму відрізняються особливою поетикою. Автор взаємодіє з текстом, як з цілим світом. Розуміння "тексту як світу" зумовлює численні ремінісценції, підкреслену цитатність, які, з одного боку, відтворюють дійсність у розбитих образах колишньої культури, а з іншого - нагадують про необхідність об'єднати "розірвані шматки реальності" в цілісну картину, віднайти втрачений зв'язок між подіями, думками, почуттями.

Надзвичайної актуальності в літературі постмодернізму набув прийом естетичної гри. Гра письменників з реаліями буденності та літературними архетипами (прообразами) порушує глибинні зв'язки, замість морального підґрунтя - плазма бездуховності. У багатьох творах життя постає страшним театром, якимось апокаліптичним карнавалом. Літературна гра дає можливість переосмислити дійсність, більше того - переграти певні ситуації,, щоб знайти відповіді на складні питання. А коли гра поєднується зі сміхом, вона перетворюється на протистояння загальному абсурду. Відомий теоретик і практик постмодернізму італійський учений і письменник У.Еко вважає, що, "коли вже минуле неможливо знищити, оскільки його знищення веде до німоти, його слід-переосмислити іронічно, без наївності", позбавляючи людину страху від жахливого буття.

Сюжет у постмодерністських творах, як правило, розпадається на велику кількість мікросюжетів, відступів, коментарів тощо. Текст є своєрідним колажем думок, почуттів, ситуацій, ремінісценцій; Мета такого "роздрібнювання" оповіді - показати втрату цілісності у самій дійсності, дисгармонію існування людини у світ. Однак усі мікросюжети об'єднуються в творчій уяві оповідача. Він постає як Творець і водночас як персонаж більшої, ніж "текст", реальності - життя. Письменник сподівається, що особистість зможе подолати власну відчуженість і стати об'єднуючою силою не лише у "тексті", а й у світі.

Характерною ознакою постмодернізму є поєднання комічного і фантастичного. Пародія, гротеск, художнє передбачення допомагають авторам оволодіти логікою абсурду, зазирнути за межу реального, протиставити суцільному хаосу "сміх життя".

Нерідко представники постмодернізму застосовують елементи різних напрямів і течій - реалізму, натуралізму, "потоку свідомості", експресіонізму, сюрреалізму та ін., які активізують пошук засобів боротьби з трагічністю буття.

Роман «Парфумер: Історія одного вбивці» П. Зюскінда є шедевром постмодерністської прози, оскільки відображає зруйновану свідомість, деформовану дійсність, задушливу атмосферу епохи. Головним героєм роману є безнадійно відокремлена від людяності і людського людина. Жан Батист Гренуй обертається поза духовністю, поза культурою, поза суспільством. Його можна кваліфікувати як генія «андеграунда», в якому живе диявольська сила бунту, заперечення і гордості, що веде його до бажання безмежної влади над людством.

Гренуй - дитя безбожної культури. Він відмовляється від етичної природи почуттів, співчуття, покори, сумління. Гренуй був монстром від самого початку. «Маленький бридкий кліщ…який зумисне стає маленьким і непомітним, щоб ніхто його не побачив і не розтоптав. Самотній кліщ, зосереджений у собі, сидить на дереві, сліпий, глухий і німий, і тільки принюхується, роками винюхує кров тварин, які блукають поблизу, але до яких він самотужки не дістанеться», «він був такий живучий, як витривала бактерія, і невибагливий, як кліщ, що сидить на дереві, існуючи завдяки одній крихітній краплині крові, яку здобув кілька років тому».

Гренуй - людина, що загубилась у Всесвіті, втратила зв'язок із навколишнім середовищем, його думки і почуття здеформовані, а душа мертва. Гренуй ніколи не знаходив задоволення в любові, а завжди тільки в зненависті, тільки ненавидячи і викликаючи зненависть. «Він залюбки винищив би на земній поверхні, тупих, смердючих, еротизованих людей, точнісінько так, як винищив колись чужі запахи в країні своєї чорної душі».

Зюскінд хоче попередити, що люди Гренуєвського типу небезпечні для суспільства, бо не мають певної громадянської позиції та несвідомо уособлюють зло. Його герой - це геніальне чудовисько, садист-естет і маніяк-убивця, який в ім'я отримання парфумів досконалості ладен на нескінченні злочини.

Виникає питання: чи притаманні головному герою взагалі якісь позитивні риси? Але, на жаль, позитивних рис немає, а негативні - загострені, гіперболізовані, і тому роман дуже схожий на пародію Пародія - один із жанрів художньої літератури, власне гумористичний або сатиричний твір, в якому імітується творча манера письменника задля осміяння її як невідповідної новим мистецьким запитам.. Однозначної відповіді на те, що саме висміює П. Зюскінд (сильну особистість, шанувальника масової літератури або її виробника) не має, адже постмодерністський роман передбачає не одну, а декілька інтерпретацій, точок зору, яку кожен з читачів виробляє в ході прочитання і розуміння художнього твору. За висловом відомого письменника У. Еко: «ніщо так не радує автора, як нові прочитання, що виникають у читача, про, які автор і не думав…Текст у кожного викликає власне сприйняття».

Список використаної літератури

1. Данильчук О. М. Постмодернізм: характерні особливості та проблеми розвитку: Методичні вказівки. - Миколаїв: НУК, 2008.

2. Зарубіжна література: Хрестоматія: 11 кл./Автори-упорядн. В. В. Уліщенко, А. Б. Уліщенко. - Х.: Світ дитинства, 2004. - 912 с.

3. Зарубіжні письменники. Енциклопедичний довідник. У 2 т. Т. 1: А - К. / За ред. Н Михальської та Б. Щавурського. - Тернопіль: Навч. книга - Богдан, 2005. - 824 с.

4. Зюскинд Патрик. Парфюмер: История одного убийцы: Роман/Пер. с нем. Э. Венгеровой. - СПб.: Издательский Дом «Азбука-классика», 2008. - 304 с.

5. Ильин И. П. Постструктурализм. Деконструктивизм. Постмодернизм. - М., 1996

Інтернет - ресурси:

1. Грицанов А. А, Можейко М. А. Постмодернизм // http:// www.infoliolib. info/philos/ postmod / postmodernism.html

2. Зюськинд Патрик //http://ru.wikipedia.org/wiki

3. Зюськинд Патрик // http://www.bookclub.ua/read/zuskind/

4. Каганов Л. Рецензия на фильм «Парфюмер» для журнала «Если»// http:/ / lleo.aha.ru/ dnevnik/2007/01/06.html

5. Карелин А. Запах божественной любви. О фильме «Парфюмер», Патрике

6. Зюськинде и многом другом //http://karelin.mylivepage.ru

7. Кто такой Патрик Зюськинд? //http:// pressa.irk.ru/kopeika/2008/15/ 027002.html

8. Література другої половини 20ст.//http://www.ukrlib.com.ua/referatszl/ printout.php?id=353

9. Манакова Н. Н. К проблеме безумного гения и власти (философско-антропологические мотивы в романе П. Зискинда «Парфюмер») //http:// www. egpu.ru/lib/elib/Data/Content/128275724900171985/Default.asp

Парфюмер: История одного убийцы (фильм)//http://ru.wikipedia.org/wiki

10. Постмодернизм в литературе //http://www.krugosvet.ru/ articles/107/ 1010713/ 1010713 a2.htm

11. Судас Л. Г. Постмодерним //http:// www. chem. msu. ru/rus/ teaching/ sociology/ postmodern. Html

12. Экспериментальная поэзия. //http:// www. gumer. info/bibliotek_Buks History/spankeren/ 40.php

Размещено на Allbest.ru