Реалізм і народність художньої прози Б. Грінченка

Визначальною рисою психологізму Грінченка є майстерність узагальнення соціальних процесів, що відбуваються в селі. Ми бачимо сукупний образ глитаїв, які не гребують жодними засобами в пориваннях до збагачення: «Попанували пани-поміщики, тепер ще треба й господам-хазяїнам попанувати!» Глитаї вирішили захопити громадську землю нечесним шляхом.

Грінченко реалістично змальовує розшарування села. Селянство перестало бути суцільною масою, як донедавна його вважала народницька ідеологія.

Є тут і п'яниці, яких нічогісінько не хвилює, є й хижаки, які, збагатівши, забувають, звідки вони вийшли, є навіть і братовбивці. І все це заради землі.

Але є і такі, як Зінько Сиваш, отой найменший «дурень». Він усе життя своє намагався «кудись кинутися, щось зробити -- щось велике, дуже і гарне-гарне». Навчившись грамоті, він призвичаював інших селян до книжки, відкрито виступав проти обдурювання селян багатіями. І все ж йому не всміхалася доля: за ним не йшли селяни на сході, про нього поширювали аморальні плітки, його звинуватили у вбивстві Грицька Момота і кинули до в'язниці. Навіть передчасна смерть спричинилася внаслідок забобонності й темноти селян.

У творі, на жаль, так і не знайдено ніким шляху, який може привести людей до щастя.

Грінченко дуже реалістично, на мій погляд, зображує всі верстви селянства. Є тут і натовп, для якого головнішими є два відра горілки, поставлені Денисом. «П'яніючи, галасуючи, точачись і лаючись, вона (громада) забувала про те, що сама себе віддавала в попихачі кожному, хто хотів нею попихати...» -- болісно пише автор. Важко в нього на душі, бо він співчуває народові, бажає йому щастя. Дійсно, Б. Грінченко -- народний письменник [10, 38].

Народність виявляється в тому, що Грінченко дуже вболіває за долю селян, тому і подає образ 3інька, який намагається покращити життя. Й одночасно він переживає за те, що серед селян ще багато затурканих, забобонних людей, які нікому й нічому не вірять, хіба що чарівникам і знахарям.

Але правда, врешті-решт, переможе. В це вірить автор, в це вірить приятель Зінька Карпо. Саме Карпо запевняє помираючого Зінька, що його присяга «за правду стояти» стане клятвою всього товариства, що «своїм» вони не поступляться «ні в вік». А значить, «скоро зійде» сонце свободи й щастя...

Неможливо залишитися спокійним, читаючи дилогію Б. Грінченка: скільки там неправди, болю, знущань з народу. А найжахливіше те, що все це справді було, що все це реальність.

Висновки

Повістяр Грінченко розпочався «Сонячним променем», де багато суму через тяжку деградацію України в ярмі, та «На розпутті» (обидва твори датуються початком 90-х pp.)- Повісті присвячено діяльності інтелігентів-просвітників на селі. Перша з них, заборонена царськими і радянськими цензорами, містить гірку правду про гнітючі обставини народного життя. Головний герой «Сонячного променя» -- син шевця «самовродний» інтелігент Марко Кравченко. Студентом історико-філологічного факультету він рушає на репетиторську роботу в степове село шахтарського краю.

Серед місцевих «тузів» (Голубов, Городинський) Марко зустрів ворожість до всього українського. Практичними справами «ідеологічний» нетиповий герой привернув до себе вродливу доньку поміщика Городинського -- панну Катерину. Вона перейнялася його поглядами й покохала юнака, віддала йому перевагу перед «вигідним» женихом Го-лубовим. Катруся стала дружиною Марка, та ненадовго: хвороба передчасно звела ц зі світу. Любов Марка і Катерини -- сонячно-світла, лірично-радісна лінія твору -- посприяла його читацькому успіху.

Суспільне роздоріжжя селян показала повість «На розпутті» з паралельно-контрастними образами інтелігентів на селі -- працьовитого і діяльного Демида Гайденка та честолюбця-позера Гордія Раденка, які розкриваються, зокрема, в стосунках із Ганною. Раденко не витримав високих вимог дійсності й самого автора до інтелігенції, спричинившись до розправи карателів над збунтованим селом. Ця тяжка картина «Нарозпутті» випередила аналогічну в повісті «Fata morgana» М.Коцюбинського.

Разом із повістю «Соняшний промінь» до кращих надбань української класичної прози належить побутова і соціально-психологічна дилогія «Серед темної ночі» -- «Під тихими вербами». Хоча на початку 1900 pp. Грінченка займала «праця задля заробітку» (лист до В.Гнатюка від 19 вересня 1901 p.), але за два роки наполегливої праці він спромігся одну за одною написати ці дві повісті.

«Серед темної ночі» (1900) -- широке полотно, панорамний зріз буття українського селянства кінця віку на прикладі родини диблівського селянина Пилипа Сиваша, Письменник показує просту хату, де рідні святкують повернення з військової служби середульшого сина Романа -- «Сивашова», як він перехрещує себе «по-панськи»; тік, де молотить батько із синами й де врешті Роман відмовляється від «етого дурацкого дела»; волость, куди Денис веде свого молодшого брата Романа за крадіжку; міський «ночліжний дім»; врешті, хату Яроша, ватажка конокрадів.

Автор виявив неабияке обдарування майстерно індивідуалізувати людські типи. Це, наприклад, Денис, жорстокий і до брата при захисті своїх господарських набутків. Або ж колоритний конокрад, у минулому семінарист Патрокл Хвигуровський з його українсько-церковнослов'янсько-латинською мовою та бурсацьким гумором. Навіть епізодичні постаті в повісті мають свій сенс, як-от диблянський учитель, який мріє завдяки вигідному одруженню перейти «на панську лінію». У добротному характеротворенні, мистецькому розкритті темної ночі сільського ідіотизму, хазяйського егоїзму, жорстокого ставлення до слабшого, залежного чи й винного -- розкрилася сила реалізму прозаїка.

Так само зацікавлено, з глибоким уболіванням і надією Б.Грінченко зобразив важливі події народного життя в повісті «Під тихими вербами» (1901). На першому плані -- молодший із братів Зінько. Він не може прийняти того, що «люди зробили собі з широкого й ясного світу тісний світ неволі і темряви, звірячої боротьби за шматок хліба, за право жити, -- там, де щедра рука могучої природи розлила багатство життя...» [1, 92].

Цим образом обдарованого парубка, який мріє про кращу долю хлібороба, стає до боротьби за неї з хазяями села, гуртуючи навколо себе прибічників, Грінченко переслідував спеціальну мету. А саме створити, за словами П.Грабовського, позитивний тип, вироблений «серед селянства та гад впливом самої селянської культури». Але змагання чесного правдошукача Зінька з глитаями (серед них Денис Сиваш -- знов ситуація «брат на брата») приречене на поразку. Адже вони не гребують підступами і запроторюють юнака до тюрми. Потім вдаються до жорстокої розправи, зненацька напавши і тяжко побивши Зінька. Та й сам герой не має відчутної підтримки громади. Так добру не перемогти зло.

Повість показова глибоким художнім аналізом проблеми землі й української людини на ній, гостротою соціальних і родинних конфліктів (епізод, коли Момоти вбивають брата за землю). Дилогія «Серед темної ночі» -- «Під тихими вербами» продовжила традицію, стала своєрідною з'єднувальною ланкою між вершинними набутками «сільської» прози Панаса Мирного, І. Нечуя-Левицького й І.Франка, з одного боку, та новітніми цінними її придбаннями М.Коцюбинського, О.Кобилянської, В.Винниченка, В.Стефаника -- з іншого.

Список використаної літератури

1. Борис Грінченко // Українська мова та література. - 2004. - № 21-24. - С. 86-92.

2. Єфремов С. Літературно-критичні статті. - К., 1993. - 126 с.

3. Єфремов С. Історія українського письменництва. - К., 1995. - С. 503.

4. Історія української літератури ХІХ ст.: У 2 кн. Кн. 1: Підручник / За ред. акад. М.Г. Жулинського. - К.: Либідь, 2005. - 656 с.

5. Історія української літератури ХІХ ст.: У 3 кн. Кн. 2: Навчальний посібник / За ред. акад. М.Г. Яценка. - К., Либідь, 1996. - 384 с.

6. Пастух Б. Безкомпромісний лицар національної ідеї. - Луганськ, 1999. - 84 с.

7. Погребенник В. Україна в творчості Б. Грінченка // Визвольний шлях. - 2006. - № 5. - С. 26-30.

8. Погрібний А. Борис Грінченко. - К., 1988. - 114 с.

9. Погрібний А. Класики не зовсім за підручником. - К., 2001. - 186 с.

10. Хропко П. Дилогія Бориса Грінченка з життя села // Диво слово. - 1998. - № 3. - С. 33-37.

11. Шептій К. Його книжки «ходили по руках» // Вітчизна. - 1989. - № 6. - С. 166-170.

Размещено на Allbest.ru