Пісні шоста і сьома у третьому виданні повністю, за винятком двох незначних правок, повторюють текст другого. У пісні шостій ( строфа 28 ) для поліпшення звучання поправлено “Відтам аж до Русалиму” ( с. 63 ) на “Відтам до Єрусалиму” ( с. 61 ). У сьомій пісні ( строфа 13 ) правка лексичного характеру:

“Глядь, Свиня лежить в баюрі”[с. 69]

“Зирк, Свиня лежить в баюрі” [с. 67 ].

Чимало змін, до того ж істотних, зроблено у восьмій пісні. Вони переважно йшли у напрямі поглиблення й уточнення змісту. Так, повністю перероблено рядок у третій строфі:

Радує мене се дуже, Радує мене се дуже,

Що так чесно мислиш ти [с. 77]. Що такий побожний ти [с. 75].

Правка ця зумовлена тим, що за змістом даний рядок не в'язався з попереднім текстом. Восьма пісня, як відомо, розпочинається розповіддю про збори Лиса, який видає себе за дуже побожного, на прощу у святі місця. Тому цілком закономірно, що Лев, який близько до серця бере ці наміри Лиса, віддає належне його побожності, а не “чесному мисленню”, як у ранішній редакції.

Невиправданою видається на перший погляд правка у наступній строфі, де в третьому рядку проведено заміну форми слова:

Я й торбини в путь не маю [с. 77] Я і торби в путь не маю[ с. 75].

Тим часом з погляду художньої виразності й смислової точності ця правка навіть необхідна , оскільки веде до створення місткішої художньої деталі. Адже ясно, що Лис, збираючись у таку далеку путь, мав би просити у царя торбу, а не торбину. “Торбина” і “довга дорога” - поняття явно не співвідносне . Тим більше, що хитрий Лис сподівається заполучити на торбу добрий шмат шкури ненависного йому Бурмила.

На дальше поліпшення художнього рівня конкретних місць твору спрямована і така правка ( строфа 11 ):

Ах, Яцуню любий мій! Ах, Яцуню притулись!

Я... з тобою розтаюся Я... з тобою розтаюся!

Ах, подумати боюся, Ах, подумати боюся,

Жаль пройма мене тяжкий[с. 80]. Жаль пройма мене на скрізь[с. 78 ].

У новій редакції перший рядок має зовсім інше змістове наповнення, чим вноситься момент дії, якої вимагає сказане Лисом раніше “Попрощаться треба”. Останній рядок також став змістовнішим. Метафоричний вираз “Жаль пройма мене наскрізь” багатший і точніший, ніж “Жаль пройма мене тяжкий”. Визначення “тяжкий” що до слова “жаль” взагалі логічно неправомірне Важливим тут є і те, що редагування обох рядків дало і кращі рими: “притулись” - “наскрізь” замість дуже приблизних “мій” - “тяжкий”.

Прикра смислова неточність мала місце у строфі 13, де третій і четвертий рядки звучали зовсім незрозуміло:

Ви оба з між всіх звірів

Праві й непорочні [с. 80].

Поєднання в одному логічному ряду епітетів “правий” і “непорочний”, різнопланових за значенням і таких, що пояснюють предмет з різних боків, породжувало смислову неузгодженість. Виправивши “правий” на “справедливий”, автор досягає єдності характеристики, відповідної її спрямованості:

Ви оба з усіх звірів

Справедливі й непорочні [с. 78].

У новій редакції, цікавій як з боку змісту, так і форми, подається у третьому виданні строфа 22:

Вороги ж мої завзяті Вороги ж мої запеклі

Мусять нині коштувати Десь там нині теплі:

Лютість царського гніву. Царський гнів їх б'є всіх трьох:

Кіт, Неситий і Бурмило Кіт, Неситий і Бурмило

Мусили стулити рило Мусили стулити рило,

Й мандрувати у тюрму [с. 82]. Ще й попали в темний льох [с. 80].

У першому рядку тут усунуто невдалий епітет до слова “вороги”. Зрозуміло, що вороги бувають “запеклі”, а не “завзяті”. Нова редакція другого рядка значно багатша як образ і забезпечує повнозвучну риму до слова “запеклі” ( “запеклі” - “теплі” ). Невдало римувались третій і шостий рядки. Рима була тут чисто умовною і будувалась на штучному наголосові до слова “гнів” ( “гніву” - “тюрму” ). Нова рима ( “трьох” - “льох” ) точна й повна.

Доопрацьовувалась восьма пісня й у плані прямого розширення тексту. У другому виданні вона закінчувалась строфою:

А поганий той Лисюра,

Що так вибрехавсь від шнура,

Він є винятий з-під прав:

Хто де здибле сю облуду,

Може вбить його без суду

І не буде кари мав [с. 90].

У третьому виданні текст пісні доповнюється ще п'ятьма новими строфами, які становлять логічну кінцівку і містять розгорнуту у сатиричному плані негативну оцінку однієї з жертв Лисової підступності - Цапа Базилія. Характеристика ця написана у формі байки, яка побудована на своєрідному переосмисленні народного прислів'я “Пропав ні за цапову душу”.

Останні чотири пісні ( 9-12 ) у виданні 1902 р. змін фактично не зазнали. Тут трапляються тільки поодинокі виправлення стилістичного характеру, які не позначалися на змісті.

§ 3. Четверте та п'яте видання поеми “Лис Микита”. Питання вибору основного тексту

Четверте видання поеми, здійснене у 1909 р., є майже точним повторенням третього. Зміни, внесені в його текст, зовсім нечисленні і малозначні. І все ж враховувати їх конче потрібно, оскільки вони є виявом творчих пошуків автора і продовжують, хай і в частковостях, лінію на подальше удосконалення твору.

Важливими з цього погляду є лексичні виправлення, заміни окремих слів, які, хоч і не вносять зміни у ритміку чи строфіку віршів поеми, сприяють проясненню або уточненню змісту окремих місць твору. Всього таких правок у поемі шість ( вказуються пісня і строфа ):

Зрушив душі всіх звіряк Зрушив душі всіх хижак ( 4,22 )

Із Бурмила торбу вгріте Із Бурмила торбу здріте ( 8,7 )

Ні ніч види, як Сова Ні понурі, як Сова ( 9,6 )

Все обдумувати вмиг Все обдумувати в один миг ( 9,13 )

Вся рідня тут знаменита Вся рідня тут знак омита ( 12,11 )

Повну кухню навалю Повну кухню наловлю ( 12,30 ).

Ще в двох випадках з метою досягнення кращого звучання відповідних віршових рядків ті самі слова подаються в інших формах:

Я не є баран звичайний

Шкапа як не зарегочесь

Та з лошатем потеркочесь

Я не єсть баран звичайний [с.22].

Шкапа як не зарегоче

Та з лошатем потуркоче [с.36].

Про одне різночитання в тексті десятої пісні ( строфа 26 ) треба сказати окремо, оскільки тут має місце не авторська правка, а звичайна друкарська помилка. У третьому виданні початок цієї строфи виглядав так:

Чи ж не маєш ти, признайся,

По дванадцять, по п'ятнадцять

І по більше ще жінок? [с.97].

У наступному, четвертому, виданні це місце подається з деякими змінами:

Чи ж не маєш ти, признайся,

По двадцять, по п'ятнадцять

І по більше ще жінок? [с. 105].

Відмінність полягає в тому, що на місці числівника “дванадцять” поставлено “двадцять”. Вважати таке нове написання авторським нема абсолютно ніяких підстав, бо воно позбавлене доцільності, незрозуміле і не може бути ніяким способом пояснене. З усього видно, що тут має місце друкарська помилка. Про це, наприклад, переконливо свідчить те, що введення числівника “двадцять” замість “дванадцять” веде до порушення логіки думки, яка розгортається по висхідній - “По дванадцять, по п'ятнадцять І по більше ще...”.

Розглядаючи видання 1909 р. як джерело основного тексту поеми, згадану обставину треба мати на увазі і враховувати.

Останнім прижиттєвим виданням поеми “Лис Микита” є київське видання 1914 р. Його текст не повторює попереднього, а має значні відмінності, в тому числі ідейно-художнього характеру.

Якщо підійти формально до поняття про останню авторську волю, то саме видання 1914 р., як останнє прижиттєве, треба було обрати за основний текст твору. Однак є цілий ряд важливих моментів, які роблять таке рішення неможливим.

Основним і найважливішим тут є питання про характер правок та їх приналежність автору. Позитивної, ствердної відповіді на нього бути не може. І ось з яких міркувань.

Відомо, що І.Франко мріяв про видання “Лиса Микити” на Наддніпрянській Україні і робив у цьому напрямі певні кроки. Згадки про це знаходимо у передмовах до третього і четвертого видань поеми. У першій з них є таке важливе свідчення: “...зачуваємо, в Росії приготовляють окреме видання “Лиса Микити”, підлажене більш для розуміння тамошнього народу” 35,57 . Тут, як бачимо, є пряма вказівка на те, що видання, яке готується в Росії, здійснюється без участі автора ( він про нього тільки чув ). По-друге, видання це буде пристосоване до тих умов, тобто відповідно відредаговане з огляду на цензуру.

Важливі дані про характер видання, яке готувалося в Києві, містяться й у передмові до четвертого видання: “Київське ілюстроване видання, про яке було згадано в передмові до третього видання, ще й досі лишається невиконаним планом, хоча цензурні строгості, що стояли на перешкоді давнішому виданню в Києві, тепер належать до минувшини” 35,58 . Звідси ясно, що І.Франко говорить у 1909 р. про те саме видання, про яке чув ще в 1902 р. А загадка про цензурні перешкоди як “минувшину” означає, що на той час видання було підготовлене, але затримувалось з друком. Знову ж таки ясно, що для цього видання письменник ніякої прямої причетності немає.

В останній передмові ще є згадка про київське видання як ілюстроване. Таким воно насправді і вийшло у 1914 р. У цьому ще одне підтвердження того факту, що видання 1914 р. є саме тим, про яке говорилось у передмовах і до якого письменник не мав відношення. Ще більше переконують нас характер і спрямованість зроблених у ньому правок. Наводимо найосновніші з них (вказується строфа ):

Пісня перша

Він царя б жидам на шкуру Він всіх нас жидам на шкуру ( 25 )

Пісня п'ята

Православні, чесні люди! Признаюся, чесні люди! ( 23 )

Пішки до святого Рима Пішки до Пелопонезу ( 28 )

Пісня сьома

Що за спосіб се і що я, Що за спосіб се і що я,

Піп, чи дяк, чи паламар? Сповідник чи паламар? ( 12 )

З тих гріхів, що непрощені: З тих гріхів, що не покриті:

Поросятка нехрещені. Поросятка, бач, немиті ( 14 )

Там я похрещу діток Там обмию я діток ( 15 )

Похрещу, обмию з бруду Так, усіх обмию з бруду ( 16 )

Чесна, бач, свиня й побожна Чесна, бач, свиня й художна ( 16 )

Ну,- міркує,- річ побожна Ну,- міркує,- річ художна ( 17 )

Се свиня дітей хрестить Треба ж їй діток помить ( 17 )

Ну, гляди ж святошу тую Ну, гляди ж чистуху тую ( 20 )

Православний чи католик, Чи я кролик, чи я волик,

Щоб свиней хрещених їв? Щоб свиней умитих їв ( 20 )

Пісня восьма

Поблагослови в се свято Поблагослови завзято ( 1 )

Та що вдієш! Що боже, Та що вдієш! Що гоже,

Богу треба заплатить Гожим треба заплатить ( 2 ).

Пісня дев'ята

І сам цар грабує чисто І сам Лев грабує чисто ( 24 )

Що ж, купуйте, люди божі Що ж, купуйте, добрі люди ( 31 )

Пісня десята

І цариці полюбивсь Львиці навіть полюбивсь ( 11 )

Мимрю: “Господи, воззвах” Мимрю, як верзеться в снах ( 25 )

В сні почув я голос з неба В сні почув я голос Феба ( 31 )

І безбожник. Тож іди Ошуканець. Тож іди ( 32 )

Чи святе беру на сміх Чи тебе беру на сміх ( 34 )

Не постився, не молився Ще з життям я не простився ( 38 )

Видко, бог судив, любий Видко, так судилось, любий ( 44 )

В рай блаженний увійшов У нове життя ввійшов ( 44 )

В світ загробний, безконечний На той другий світ безпечний ( 46 )

Бачиш, голос мій чудесни Бачиш, голос мій чудесний

Так сподобався попові, Так вподобав муж той чесний,

Слава скрізь о нім така, Що годує Кобзаря, -

Що в єпископськім соборі Мав при нім я учнем стати,

При архієрейськім хорі А тебе він мав узяти

Мав я стати за дяка Двом нам за поводиря ( 47 ).

Три каноніки прийти Три післанчики прийти ( 49 )

Запросить на паламарство Запросить на поводирство ( 49 )

Для мерзкого паламарства Для мерзкого попрошайства

Зрікся б ти і неба й царства Зрікся б ти свого хазяйства ( 52 )

Мов святії та побожні Уже ситі, не порожні ( 52 )

Богомільний, чесний звір я Миролюбний, чесний звір я ( 68 ).

З першого погляду впадають в око штучність і надуманість внесених у текст поеми видання 1914 року виправлень, їх заданість і підпорядкованість цензурним вимогам. З кількох десятків правок не можна назвати жодної, яка б виглядала органічною, такою, що повністю вписувалась би в зміст твору. Навпаки, більшість з цих виправлень виглядають нелогічними, навіть абсурдними. Послідовна заміна слів “цар”, “цариця”, а також термінів релігійно-церковного вжитку ( “бог”, “святий”, “грішний”, “хрещений”, “піп”, “паламар”, “канонік” тощо ) призвела в багатьох моментах до викривлення змісту, деформації ідейно-художньої концепції твору.

Подібна редакція не могла належати автору, оскільки вона суперечить провідній ідеї поеми “Лис Микита”.

Виходячи з цих міркувань, видання поеми “Лис Микита” 1914 р. слід розглядати як таке, що здійснювалось без участі автора. Внесені в текст виправлення І.Франкові не належать. А тому воно не може бути виявом останньої авторської волі і служити джерелом основного тексту твору.

Процес становлення тексту поеми “Лис Микита” не закінчився на першій публікації, а був тривалим і складним, розтягнувшись майже на двадцять років. Від видання до видання, починаючи з 1896 р., твір зазнав значних змін в напрямі як прямого розширення, так і подальшого художнього вдосконалення. Цей висхідний рух тексту досягнув найвищого рівня у виданні 1909 р., яке було останнім прижиттєвим виданням, здійсненим за участю автора. Воно й є виявом останньої авторської волі щодо тексту цього твору.

Розв'язуючи питання вибору основного тексту поеми “Лис Микита”, необхідно зупинитися на виданні 1909 р. За його текстом поема має друкуватись у всіх виданнях творів Івана Франка. У зібранні творів І.Франка в 50-ти томах поема “Лис Микита” надрукована, на відміну від попередніх, за виданням 1909 року.

ВИСНОВКИ

У результаті наукового дослідження встановлено, що більшою частиною критиків було буквально сприйнято авторське визначення на титулі книги “З німецького переробив Іван Франко”, тобто “Лис Микита” потрактувався не як оригінальний твір, а лише як переробка і навіть переклад поеми Й.-В.Гете “Рейнеке Фукс”.

Далі, створюючи свого “Лиса Микиту”, І.Франко йшов, таким чином від звірячого епосу взагалі, а не від його конкретних письменницьких обробок, однією з яких є поема Гете, і використав тільки його основну сюжетну канву (“головну раму”), наповнивши її цілком оригінальним змістом, надавши творові виразного і неповторного національного колориту. Український письменник у багатьох випадках розгортає сюжет свого твору за рахунок старовинних оповідань про звірів та багатих казкових скарбів українського фольклору.

Але головним джерелом “Лиса Микити” треба вважати поетичну інтуїцію поета, вона вказала йому переробити джерела, - і так поема вийшла як безперечний оригінал.

Події поеми алегорично розповідають про життя в Західній Україні. Соціально побутові картини поеми написані виключно на матеріалі української дійсності. Це добре відчув царський цензор, який заборонив поширювати “Лиса Микиту” в Росії. У своїй доповідній записці петербурзькому комітетові про цю поему-казку він писав, що народ буде розуміти надруковане буквально. Він побачить в пишному дворі, що оточує царя, збіговисько сміливих розбійників, які під могутньою егідою владики грабують і роздирають слабих. У хитрій лисиці, першій порадниці царя, вони побачать ще зліше уособлення сваволі: страхітливе поєднання, для здійснення всіляких злочинів, гнучкого розуму з безсоромністю людської волі… автор у викладі стер всю старовину і замінив її сучасністю. Де тільки міг, всюди автор переробки малює малоруську природу. Села і люди, що зустрічаються в розповіді, також мають на собі незаперечний відбиток південного слов'янина. Нарешті звичаї всі представлені такими, які тільки можна зустріти в степах Малоросії.

Стиль “Лиса Микити” дуже різноманітний, і в нім найкраще проявилися сила і оригінальність Франкового таланту. Уже сама будова строфи обумовлює паралелізм або протиставлення думок. При тому стиль незвичайно образний і насичений фігурами мови. Мало є тропів і фігур, для яких прекрасні зразки не можна б підшукати якраз у “Лисі Микиті”. З тропів переважають порівняння і метафора, з фігур - антитеза, але їх значно менше, хоча в діалогічних частинах на загал багато знаходиться риторичного елемента. Деякі немов живцем узяті з уст народу і мають паралелі в приповідках; з фольклору зачеплені також численні вигукові і ономатопоетичні слова. Сам жанр тваринного епосу комічний, і тут на перше місце треба поставити іронію, що часто переплітається з іншими тропами або фігурами так, що в одній цитаті можна віднайти не раз декілька тропів чи фігур.

Маса образів і фігур, розсипаних у поемі, зовсім не роблять враження штучних або насильно притягнених, вони тісно зв'язані з ходом самої теми.

У 1902 році було здійснене третє видання поеми “Лис Микита”. При його підготовці у текст було внесено чимало поправок, хоч і не таких значних, як у другому, але також важливих у художньому плані. Їх характер і спрямованість у загальних рисах визначив сам письменник у передмові до третього видання: “Я не вважав потрібним розширювати ще далі старе оповідання або перероблювати його часті. Але, проте, користуючись почасти увагами наших знавців, а головне деяких учителів, а почасти й своїм власним язиковим почуттям, не в однім далі розвиненим супроти 1896 р., я перед друком шліфував та перебудовував не одну строфу, усуваючи дещо таке, що мені тепер видається менш відповідним або слабшим...”.

Четверте видання поеми, здійснене у 1909 році, є майже точним повторенням третього. Зміни, внесені в його текст, зовсім нечисленні і малозначні. І все ж враховувати їх конче потрібно, оскільки вони є виявом творчих пошуків автора і продовжують, хай і в частковостях, лінію на подальше удосконалення твору.

Процес становлення тексту поеми “Лис Микита” не закінчився на першій публікації, а був тривалим і складним, розтягнувшись майже на двадцять років. Від видання до видання, починаючи з 1896 року, твір зазнав значних змін в напрямі як прямого розширення, так і подальшого художнього вдосконалення. Цей висхідний рух тексту досягнув найвищого рівня у виданні 1909 року, яке було останнім прижиттєвим виданням, здійсненим за участю автора. Воно й є виявом останньої авторської волі щодо тексту цього твору.

Розв'язуючи питання вибору основного тексту поеми “Лис Микита”, ми зупинилися на виданні 1909 року. За його текстом поема має друкуватись у всіх виданнях творів Івана Франка. Саме у зібранні творів І.Франка в 50-ти томах поема “Лис Микита” надрукована, на відміну від попередніх, за виданням 1909 року.

Наукова новизна роботи полягає у спробі здійснити порівняльний аналіз текстів прижиттєвих видань поеми “Лис Микита”, виявити авторські правки з метою досягнення художньої виразності й смислової точності тексту.

Результати дипломної роботи мають як теоретичне, так і практичне значення і можуть бути використані в подальшому дослідженні. Матеріалами дипломної роботи можуть скористатися вчителі української мови та літератури, а також студенти філологічного факультету при проходженні педагогічної практики в 5 класі.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Баган О.Р. Проблеми сучасної інтерпретації творчості І.Франка в школі.-Життя і школа. - 1997.- № 2.- С.31-37.

2. Бичко А., Бичко І. Феномен української інтелігенції. - Дрогобич, 1996.- 268 с.

3. Гмир І. Літературні казки І.Я.Франка в 4 кл. // УЛМШ.- 1970.- № 10.- С.61-64.

4. Гончаренко М. Життєвість національного // Сучасність . - 1993.- № 2.- С.116-127.

5. Гончарук М. Над текстом поеми І.Франка “Лис Микита” // Питання текстології: Іван Франко. - К., 1983.- 294 с.

6. Грабович Г. До історії української літератури: Дослідження, есе, полеміка. - К.: Основи, 1997.- 601 с.

7. Грабович І. Іван Франко і Адам Міцкевич // Іван Франко і світова культура: Матеріали міжнародного симпозіуму ЮНЕСКО. - Львів, 11-15 вересня, 1986.: В трьох кн. - К.: Наукова думка, 1990.

8. Гундорова Г. Проявлення слова дискусія раннього українського модернізму. Постмодерна інтерпретація. - Львів, 1997. - 296 с.

9. Гундорова Т., Шумило Н. Тенденції розвитку художнього мислення (початок ХХ століття) // Слово і час. - 1993.- № 1.- С.55.

10. Донцов Д. Дві літератури нашої доби. - Л., 1991.- С.18-45. - 294 с.

11. Єфремов С. Історія українського письменства. - К., 1996.

12. Єфремов С. Літературно критичні статті. - К., 1993.

13. Зеров М. Франко поет // Твори: В 2 двох т.- К.: Дніпро, 1990.

14. Іван Франко і світова культура // Матеріали міжнародного симпозіуму ЮНЕСКО .- К., 1990.

15. Індивідуальні стилі українських письменників ХІХ - поч. ХХ ст. - К.: Наукова думка, 1987. - 312 с.

16. Історія української літератури кінця ХІХ початку ХХ століття. - К., 1991.

17. Історія української літератури ХХ століття.-У 2-ох кн. - Кн. 1.: Перша половина ХХ століття / За ред. В.Г.Дончика.- К.:Либідь, 1998.- 464 с.

18. Казки про тварин. - К., 1979.

19. Кононенко П. Українська література. Проблеми розвитку. - К., 1997.- 488 с.

20. Кримський А.І. Твори: У 5-и т.- К.: Наукова думка, 1972-1973. - Т.2. Художня проза. Літературознавство і критика / Упоряд. і прим. Н.О.Вишневської та М.Л.Гончарука; Ред. О.Є.Масенко. - 1972.

21. Лисяк-Рудницький І. Інтелектуальні початки нової України // Лисяк-Рудницький І. Історичні есе: У 2-ох т.- К., 1994.-т.1.- С.178.

22. Маланюк Є. Книга спостережень. Проза. - Т.2.- Торонто, 1996. - 478 с.

23. Маланюк Є. Нариси з історії нашої культури. - К., 1992.- 123 с.

24. Назар В.С. Національна індивідуальність як частина етнокультури // Проблеми філософії. - 1998.- № 8. - С. 14-18.

25. Національна ідея: історія і сучасність. - Дрогобич,1999.- 108 с.

26. Огієнко І. Українська культура. - К.,1990.- 257 с.

27. Павличко С. Дискус українського модернізму. - К.:Либідь, 1997. - 357 с.

28. Приходько І. Українські класики без фальсифікації. - Харків:Світ,1995.- 110 с.

29. Проблеми. Жанри. Майстерність. - К.,1991.- Вип. 6.- С.48-57.

30. Проблеми історії та теорії реалізму української літератури ХІХ- поч. ХХ ст. - К.: Наукова думка,1991.- 266 с.

31. Українська літературна енциклопедія: У 5-и т.- К., 1990.

32. Українська література // Матеріали першого конгресу МАУ.- К., 1995.

33. Фізир І. Про повну чи неповну структуру української національної культури // Сучасність. - 1989.- № 2.- С.7-24.

34. Франко Іван. Лис Микита. - Львів: Каменяр, 1981.- 102 с.

35. Франко І. Зібрання творів у 50 томах. - К.: Наукова думка, 1976.- Т.4. - 471 с.

36. Франко І. Етимологія та історія літератури // Зібрання творів у 50 томах. - К.: Наукова думка, 1984. - Т. 5.- С.201-211.

37. Франко І. Із секретів поетичної творчості // Зібрання творів у 50 томах.-К.: Наукова думка, 1981. - Т. 31.- 595 c.

38. Франко І. Нариси історії україно-руської літератури до 1890 р. // Зібрання творів у 50 томах. - К.: Наукова думка, 1976. - Т. 41.- 332 с.

39. Франко Т. Лис Микита. Критичний розбір поеми Івана Франка. - Львів, 1937. - 100 с.

40. Хвильовий М. Думки проти течії // Твори. У 2 т.- К.: Дніпро, 1991. - Т.2.- С.444-514.

41. Храмова В. Українська душа. - К., 1992.

42. Хто такий “Лис Микита” і відки родом? // Всесвітня література в середніх навчальних закладах. - 1998.- № 8.- С.10-11.

43. Шерех Ю. Третя сторожа. Література. Мистецтво. Ідеології. - К.: Дніпро,1993. - 592 с.