Морально-етичний аспект проблеми дитини у прозі Ч. Діккенса

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ ПРОБЛЕМИ

1.1 Життєвий шлях та творчі доробки Ч. Діккенса

1.2 Дитячий світ у творах письменника

РОЗДІЛ 2. ПРОБЛЕМА ДИТИНИ У ПРОЗІ Ч. ДІККЕНСА: МОРАЛЬНО-ЕТИЧНИЙ АСПЕКТ

2.1 Образи Поля і Флоренс - втілення добра і всепрощення з роману «Домбі і син»

2.2 Образи дітей у «Різдвяних оповіданнях» Ч. Діккенса

2.3 Олівер Твіст як типовий представник знедоленої дитини

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність дослідження. Минають роки і століття, відходять у небуття покоління людей, змінюються їхні звичаї, вірування та погляди, а великі мистецькі надбання залишаються, надовго переживають своїх творців, по-новому розмовляють з кожною новою епохою. Змальовані в них картини життя давно відійшли в минуле, але думи й помисли їх авторів завжди звернені до майбутнього, завжди чарують і надихають нові покоління.

Діккенсові герої, які народилися на сторінках його неперевершених книг, продовжують жити до сьогоднішніх днів. Доля кожного з них хвилює все нові і нові покоління читачів, хоча життя їх творця обірвалося більше ста років тому.

Дослідники англійської літератури стверджують, що жоден з англійських письменників не користувався такою славою за життя, як Чарльз Діккенс. Визнання прийшло до Діккенса вже після першого оповідання, й не залишало до останніх днів, хоча сам письменник, його погляди і творчість змінювалися. Секрет його популярності в тому, що Діккенс гостро відчував зміни в житті Англії, був виразником сподівань і прагнень тисяч людей. Після смерті письменника його твори почали піддавати гострій критиці, і лише в XX столітті стало цілком очевидним значення творчості Ч. Діккенса. Його біографія знайшла відображення і в сюжетах його романів, і в творчій манері. Батько був бідним службовцем і за борги потрапив у тюрму. Діккенс змалечку самостійно заробляв гроші, працював на фабриці, клерком, репортером у суді і парламенті. Як репортер він відображає сучасні події і намагається порозумітися у причинах, що їх викликали. Провідну тему творчості письменника можна визначити як тему боротьби добра і зла, вона розкривається в кожному його творі. Ч. Діккенс вважав, що ставлення суспільства до дитини відбиває боротьбу добра і зла у ньому. Тому тема дитинства - одна з головних в його творчості [17, 12].

Тема дитинства - одна із головних у творчості Чарльза Діккенса. Світ

Дітей особливий і разом із тим невід'ємний від світу дорослих, він дуже тендітний і потребує посиленої турботи. Такий світ уперше в світовій літературі і було відкрито та створено англійським митцем. Нерідко очима дітей письменник дивився на світ, оцінював різні сфери суспільного життя, людей та природу, і судив про все мірою їхнього душевного стану.

Автор дитячими образами впливав на читача. Особливе зацікавлення Ч. Діккенса дитячим та юнацьким віком було викликане його власними ранніми переживаннями, розумінням обездоленого дитинства і співчуттям йому [1, 4].

Вивченню творчості Чарльза Діккенса було присвячено ряд ґрунтовних

Літературознавчих праць Лібман З., Сільмана Т., Тугушева М., Донавана Ф., Адріана А., Генієвої Є. та ін. У них зверталася увага на розгляд складного життєвого та творчого шляху митця, авторську концепцію у творах, індивідуальну манеру та стиль автора.

Актуальність даної роботи обумовлена недостатнім висвітленням особливостей внутрішнього світу героїв-дітей в прозі англійського письменника.

Мета дослідження: розкрити роль та значення морально-етичного аспекту проблеми дитини у прозі Ч. Діккенса.

Завдання дослідження:

- описати життєвий шлях та творчі доробки Ч. Діккенса:

- розкрити дитячий світ у творах письменника;

- проаналізувати морально-етичний аспект проблеми дитини у прозі Ч. Діккенса.

Об'єкт дослідження - проза Ч. Діккенса.

Предмет дослідження - морально-етичний аспект проблеми дитини у прозі Ч. Діккенса.

Новизна дослідження полягає у спробі нового підходу до вивчення морально-етичного аспекту проблеми дитини у прозі Ч. Діккенса.

Методологічною основою роботи є комплекс методів, прийомів і принципів наукового дослідження. У процесі науково-пошукової діяльності нами використані такі методи, як: цілісно-системний, історико-генетичний, порівняльно-типологічний, методи аналізу та синтезу, абстрагування та узагальнення тощо.

Теоретичне підґрунтя нашого дослідження склали колективні наукові праці, монографії, підручники, навчальні посібники вітчизняних та зарубіжних фахівців, що стосуються теоретичних і практичних аспектів, зокрема праці: В. Іванової [12], І,Катарського [13], Н. Михальської [18], М. Тугушевої [22] та ін.

Практичне значення дослідження. Результати проведеного нами дослідження можуть бути використані на лекційних, семінарських і практичних заняттях, при організації самостійної роботи у вищих навчальних закладах гуманітарного профілю, при написанні студентами цих вузів наукових, науково-кваліфікаційних і випускних робіт, науковцями, вчителями та учнями старших класів загальноосвітніх середніх шкіл, вищих професійних закладів освіти, а також тими, хто цікавиться творчістю англійського письменника Чарльза Діккенса.

Структура роботи. Робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури. Для написання роботи використано 25 примірників літератури. Роботу викладено на 30 сторінках друкованого тексту.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ ПРОБЛЕМИ

1.1 Життєвий шлях та творчі доробки Ч. Діккенса

діккенс роман письменник дитина

Чарлз Діккенс - письменник вікторіанської епохи, який не тільки відобразив її у своїх творах і порушив проблеми, котрі хвилювали англійське суспільство, а й намагався їх розв'язувати. Його активна літературна й громадська діяльність сприяла великим змінам - ліквідації боргових тюрем, реформ у галузі освіти і судочинства, збільшенню кількості доброчинних організацій і відродженню меценацтва. Його любов до бідних і скривджених була справжньою, а не фальшивою, для нього вони були такими ж повноправними членами суспільства, як і заможні, їм він дарував усю силу свого таланту, усю свою любов, відкривши їм поезію їхнього буденного життя, і став символом Англії прозаїчної.

У цілому творчість Ч.Діккенса можна поділити на чотири періоди. Перший період творчості (1833-1840) можна охарактеризувати як ранній. У цей час створено «Нариси Боза», «Посмертні нотатки Піквікського клубу», «Пригоди Олівера Твіста», «Життя і пригоди Ніколса Нікльбі». Показовим для цього періоду творчості Діккенса є побудований на матеріалах побутового нарису роман «Посмертні нотатки Піквікського клубу» (1837). В жанровому плані твір співвідносний з романами «великих шляхів», які зажили великої популярності в добу Просвітництва. Особливістю їх була можливість появи в будь-який момент нової дійової особи, нової теми тощо.

В «Посмертних нотатках...» письменник виказує себе неабияким стилістом. За допомогою слова він створює атмосферу існування, якому не можуть стати на перешкоді аніякі негаразди. Певною мірою відрізняється і мовний стиль персонажів. Протокол засідання Піквікського клубу, наприклад, пародія на «науковий» стиль. Мова нотаток Піквіка сповнена специфічного англійського гумору.

З образом Піквіка, який уособлює ідею доброчесності, пов'язана романтична стихія протиставлення Добра і Зла. Добро, Правда пов'язані з емоційним сприйняттям життя. Зло, Кривда - з раціональним підходом до дійсності. Цей аспект змінює сприйняття героїв. Недалекий англійський буржуа (а саме так на початку твору сприймається головний герой) перетворюється на Дон Кіхота XIX століття (Ф.М.Достоєвський), який стверджує непереможність Добра.

У перший період творчості Діккенсом започатковуються ті елементи і мотиви, які надалі стануть визначальними для творчості митця: таємниці, спадкоємства, сучасного побуту тощо [20, 3].

Ще навіть не закінчивши «Посмертних нотаток Піквікського клубу», письменник розпочинає публікацію роману «Олівер Твіст» (1837-1838), а не завершуячи його пише «Життя і пригоди Ніколаса Нікльбі». Незважаючи на те, що ці твори також відносимо до першого періоду творчості, вони значною мірою відрізняються від «Нотаток...». Перш за все - своєю жанровою природою, бо, скажімо, «Олівср Твіст» - це «роман виховання», жанр, до якого Діккенс буде звертатись протягом усього життя. Більше того, твори такого типу матимуть приблизно однакову структуру, сутність якої визначатимете дитина, покинута батьками в силу різних обставин (іноді сирота). Як правило, існує таємниця, пов'язана зі спадком, недоброчесні родичі (подекуди, навпаки, доброчесні, але бідні). Внаслідок щасливого збігу обставин (або переосмислення героєм своїх життєвих позицій) головний персонаж отримує спадок, а відтак і відповідне місто в суспільстві.

Ранній етап творчості Діккенса (у зв'язку з впливом романтичних тенденцій) характеризується мотивом маніякального Зла. В «Олівері Твісті», наприклад, Монкс намагається не вбити Олівера, а розбестити його душу. Таке Зло не піддається поясненню навіть раціоналістичними мотивами. Тяжіння письменника до реалістичного зображення життя примушує його розглядати проблему Зла під іншим кутом зору - як явише суспільне. В «Олівері Твісті» це, наприклад, «закон про бідних», завдяки якому і стало можливим існування робітних будинків. Саме в такому закладі малому Оліверу доводиться переживати голод, приниження. Наглядачі (Бамбл і міссіс Мен) - уособлення тваринної жорстокості. У робітному будинку прохання про додаткову порцію каші сприймається як бунт. Внаслідок цього діти або помирають від побоїв чи з голоду, або перетворюються на забитих істот [13, 88-89].

Другий період творчості Чарлза Діккенса. Другий період творчості письменника значною мірою пов'язаний з закордонними подорожами письменника по Італії, Швейцарії, Франції, США. У цей час ще яскравіше проявився талант Діккенса-публіциста («Американські замітки»), майстра нарисів («Картини Італії»).

Романічним наслідком перебування письменника в Америці став «Мартін Чезлвіт» - твір, в якому Діккенс розвиває думку про те, що гроші є основним чинником, який диктує поведінку людей у сучасному світі.

Кроком у напрямку реалізму, якщо орієнтуватись на роман «Мартін Чезлвіт», є твердження Діккенса про те, шо Зло, яке розсіяне у світі, - це не «готичний» жах, це реальність. Перемогти зло можна лише за допомогою активної боротьби, знищуючи його паростки як у суспільстві, так і в собі самому.

Продовжуючи захищати принципи гуманізму і моральності, Діккенс пише низку творів, які об'єднуються загальною назвою «Різдвяні оповідання». Різдвяний затишок дому стає однією з найважливіших категорій «Різдвяної пісні у прозі», «Дзвону», а також інших творів циклу: «Цвіркун за піччю», «Битва життя», «Одержимий» (1843-1848). В основі оповідань - ідеї милосердя і взаємодопомоги. Персонажі - представники найрізноманітніших соціальних груп, які під впливом обставин поліпшують як власний, так і суспільний моральний стан. Типовим втіленням авторського задуму вважається Скрудж - жадібний і бездушний ділок, який зневажає бідняків, будучи за своїми поглядами, мальтузіанцем, не визнає за ними права мати власну сім'ю, дітей. Під впливом казкових персонажів (духів), які з'явились йому уві сні, Скрудж несподівано перетворюється на доброго дідуся, який завжди готовий прийти на допомогу людям [18, 34-37].

Чи не найкращим твором Діккенса 40-х років є роман «Домбі і син». (1848), своєрідна передмова до його зрілої творчості. Саме в цьому творі різдвяна ідея перемоги добра гармонійно поєднується з глибоким соціально-психологічним аналізом. У романі майже немає таємниць, взаємозв'язки між людьми об'єктивно переплетені і з'єднані в один вузол.

Світська зірка Едіг виходить заміж (із розрахунку) за голову негоціантської фірми «Домбі і син». Її доля нерозривно пов'язана з Долею її двоюрідної сестри, каторжанки Аліси Марвуд, яка свого часу була занапащена помічником Домбі-Каркером. Це один із вузлів загального суплетіння. Інша лінія - Домбі і його діти. Доньку Флоренс батько не помічає, вважаючи її «монетою, яку не можна вкласти у справу». Всі сподівання на продовження справи Домбі покладає на свого сина, тендітного хворобливого Поля, який невдовзі гине внаслідок запропонованої батьком системи виховання. Повстає проти деспотизму Домбі-батька і йде від нього Едіт. Дії Каркера призводять фірму до банкрутства. Але створений на зразок різдвяної казки роман закінчується моральним переродженням героя. Щоправда, на цей час він уже немічний старий, який не в силі реалізувати наслідки свого позитивного «я».

Значною мірою в творі трансформується і поетика митця. Манера характеристики образів, наприклад, знаходиться в безпосередньому зв'язку з їх соціальною належністю. Капітан Катль і господар крамниці морських інструментів - фігури відверто комічні, в той час як машиніст Тудль і його дружина - люди (як і всі симпатичні авторові герої його творів) дещо безтолкові - змальовані при допомозі засобів м'якого гумору. В той же час Каркер (по суті, негідник) виявляється (одним із перших в англійській літературі) представником «підпільної людини»: розоривши внаслідок внутрішнього бунту фірму Домбі, Каркер не присвоює собі нічого.

Загальний тон роману позбавлений того оптимізму, який був притаманний раннім творам письменника.

З інших художніх засобів звертають на себе увагу символи Діккенса, зокрема символ залізниці, який відповідає змістові роману (до речі, саме на ній під колесами потягу гине Каркер) [12, 78-79].

Третій період творчості Чарлза Діккенса. Третій період творчості Діккенса. був особливо плідним: створено низку романів - «Девід Копперфілд» (1850), «Холодний дім» (1853), «Важкі часи» (1854), «Крихітка Дорріт» (1857), «Повість про два міста» (1858).

Соціально окреслена сатира в творах цього періоду помітно переважає гумор. Усі суспільні і державні інститути піддаються гострій критиці. За межами цієї характеристики знаходиться (та й то частково) хіба що роман «Девід Копперфілд». У силу того, що в основу цього твору письменник поклав спогади про власне дитинство та юнацькі роки. Саме з цим пов'язані його ліризм, тонкий гумор. Це далеко не автобіографічний роман, незважаючи на те, що його герой, як і сам автор, стає письменником. Це твір про час і спогади, про їх роль у житті, своєрідний варіант класичного «роману виховання».

50-і роки - важкий час у житті Діккенса. Розлучення з дружиною порушило віру письменника в його етичний ідеал - сімейне життя. Тим із гострішою увагою спостерігає він життя, яке його оточує. Але гострі проблеми, характерні для англійського суспільства цього періоду (зокрема посилення чартистського руху), не позбавляють письменника його основних переконань: він - непохитний супротивник насильницьких перетворень у суспільстві і вважає, що покращення соціуму можливе лише при умові поліпшення його моральності. Саме ці проблеми і стають головними в його творчості. Показовим для третього періоду творчості є роман «Важкі часи». Навіть коли прийняти до уваги, що дійовими особами цього твору є підприємець Джосайя Баундербі і його найближче оточення, то, враховуючи, що цей ділок контролює всю діяльність містечка Какстаун, маємо розповідь про все англійське суспільство через зображення життя невеличкого містечка. У звичній для себе манері письменник встановлює взаємозв'язок між дійовими особами. Баундербі не просто перебуває в дружніх стосунках із сім'єю Гредграйндів. Через деякий час він одружується з Луїзою Гредграйнд, а її брат Томас стає головним помічником у банкіра Баундербі. Незабаром, заплутавшись у боргах, Том викрадає гроші з сейфа, ключ від якого йому доручено, а вину за злочин перекладає на робітника Стівена Блекпула. Через деякий час злочинця викрито, але Стівен гине. Луїза йде від Баундербі. Зрозуміло, що короткий переказ фабули не дає повної уяви ані про силу взаємозв'язків роману, ані про реалізм письменника, ані про його погляди. По суті, йдеться про реальне відтворення у літературі багатьох суспільних феноменів. Критика Діккенса торкається не тільки осіб, але й життєвих явищ. Тим не менш, для їх розуміння потрібно зупинитись на розгляді системи образів. Письменник завдає ударуньому цілком негативному персонажу не тільки завдяки зовнішнім описам. Наприкінці твору він вказує на відразливість його внутрішнього світу. Виявляється, що у Баундербі, який всіляко ганив своїх батьків, чуйна мати, яка вклала у виховання свого сина всі свої сили і гроші.

Критику раціоналістичного підходу до життя митець здійснює, зображуючи сім'ю Гредграйндів. Раціоналістична система виховання, яку сповідує Гредтрайнд-батько, призводить до того, ідо його діти перетворюються на цілком механічних істот (принаймні зовнішньо). Виступаючи проти чартистського руху,

Світ пристосуванців представлений у творі багатьма персонажами: тут і пристосуванець Бітцер, і зловісна нахлібниця Спарсіт, і навіть дружина Гредграйнда, яка зажила собі слави жінки, «не схильної ні до яких фокусів». Сміх Діккенса в цьому творі набирає гнівного звучання. По суті, у романі «Важкі часи», як і в інших творах третього періоду, Діккенс зображує вже не окремі сцени соціального життя, а показує буржуазну систему в цілому. Четвертий період чворчості Чарлза Діккенса.

Твори четвертого періоду - романи «Великі сподівання» (1861), «Наш спільний друг» (1864) - в них автор свідомо звертає увагу читачів на неможливість для простої людини в умовах тогочасної дійсності реалізувати свої мрії про щастя [15, 26-29].

Таким чином, Чарлз Діккенс - письменник вікторіанської епохи, який не тільки відобразив її у своїх творах і порушив проблеми, котрі хвилювали англійське суспільство, а й намагався їх розв'язувати. Творчість Ч.Діккенса можна поділити на чотири періоди, характеристика яких подана вище.

1.2 Дитячий світ у творах письменника

Чарльза Діккенса в житті вирізняло пристрасне співчуття до життя і долі бідних людей. Впродовж усього життя він активно займався благодійництвом, був прекрасним актором, оратором, надзвичайно цікавим моралістом. Для Ч. Діккенса характерний потяг до спокійного домашнього затишку, вміння перевтілитись у свого літературного героя, ні з чим не зрівнянна щедрість, делікатність та гордість, що ніби возвеличувались над усім, скромність і могутня воля.

Творча спадщина Ч. Діккенса - це нескінченно прекрасний і одухотворений світ у його романах, животворний і неповторний світ дитинства, який у той самий час є дуже непростим, навіть складним.

Світ дітей особливий і водночас невід'ємний від світу дорослих, дуже тендітний, що потребує постійного піклування, такий світ уперше в художній літературі було відкрито Ч. Діккенсом.

Зацікавлення письменника дитячим і юнацьким віком було зумовлене його власними ранніми переживаннями, його розумінням обездоленого дитинства і співчуття йому, розумінням того, що становище дитини відбиває становище сім'ї загалом. «Він писав про дітей, керуючись потребою змінити й поліпшити умови їх життя, праці, освіти, виховання з надією і впевненістю, що правдивим, викривальним та натхненим словом можна всьому зарадити» [1, 4]. «Нерідко очима дітей Діккенс дивиться на світ, на різні сфери соціального життя, на людей і природу, розмірковує про все це з урахуванням їх душевного стану, згорьованого та радісного, впливаючи на читача комплексом почуттів, що їх переживає герой і з якими співпереживає автор» [13, 46].

У дитинстві все, що відбувається, закарбовується в пам'яті не подіями, а переживаннями. Для дитячого серця немає ні багатих, ні бідних, немає знатних і знаменитих, є лише люблячі і байдужі, злі і добрі. Діти безпомилково вгадують у будь-якій людині її душу і тягнуться до тієї людини, в якої чуйне серце, в котрій не згас святий вогник добра та взаєморозуміння [1, 4].

Роман «Пригоди Олівера Твіста» - перший «роман-виховання», жанр, до якого Діккенс неодноразово звертається. Структура цих творів схожа: дитина, яку кинули напризволяще батьки, переслідується родичами, що полюють за спадщиною й хочуть використати беззахисність дитини; завдяки дивному збігу обставин герой виривається з тенет злиднів, отримує спадщину, а разом із нею і визнання у суспільстві. На початку творчості, і це відобразилося в «Олівері Твісті», Діккенс вважає, що матеріальна нагорода, достаток - мета, до якої варто йти, яка робить людину щасливою. Зло в «Олівері Твісті» має подвійну природу: це суспільне зло, виражене в «роботних домах», де утримуються знедолені діти; але Діккенс змальовує зло, пояснити яке ні письменник, ні читач не можуть, воно уособлюється в конкретному герої, який ставить собі за мету знищити Олівера. Образ Олівера ідеальний, його характер не змінюється протягом роману, він не підпадає під вплив обставин, навіть перебуваючи серед шахраїв.

У наступних романах тема дитинства поглиблюється. Діккенс усвідомлює зв'язок між характером героя й обставинами, в яких він діє. Майже всі романи Діккенса мають щасливий кінець, за що автору немало докоряли і за життя, а особливо після смерті. Але «щасливі кінці» - це одна з рис філософії письменника. Він вважав, що література має сильне виховне значення, впливає на свідомість і що щасливий кінець утверджує оптимізм, радощі життя, гармонію, дає надію, що людина ніколи не буде самотня. Але як письменник-реаліст Діккенс бачив, що в житті «щасливі кінці» бувають не завжди, він змінює своє ставлення і до проблеми матеріальної нагороди героя, показуючи, що досягнення певного матеріального рівня не забезпечує людині щастя.

Найбільш характерний у цьому відношенні роман «Девід Копперфілд». Герой цього твору, на відміну від Олівера Твіста, проходить довгий шлях духовного розвитку. Нещасливе дитинство, сирітство, пошуки рідних людей змінюють характер Девіда, дають йому життєвий досвід. Цей роман має автобіографічні риси й відбиває не тільки розвиток героя, а й шляхи, якими йшов сам автор. У цьому романі межа між злом і добром не така чітка: героїв важко поділити на суто позитивних і суто негативних, для автора важливо, в першу чергу, як духовно збагачується герой. У багатьох своїх романах Діккенс використовує прийом смерті персонажів, що допомагає розв'язати чимало конфліктів. У «Девіді Копперфілді» цей прийом має зовсім інший зміст: смерть не вирішує конфлікт, а стає для героя тяжким випробуванням, з якого він набуває життєвий досвід. Уже дорослий, Девід Копперфілд закохується в дочку власника фірми, де він навчається, Дору, і, коли обставини дозволяють, Девід одружується з нею. Та пройдуть роки, перш ніж він зрозуміє, що все життя поруч із ним була по-справжньому близька людина, Агнес. Смерть Дори не просто дає змогу Девіду одружитися з Агнес, а заставляє переосмислити своє життя, стосунки з людьми, зрозуміти, що таке справжнє кохання [17, 62-63].

Таким чином, тема дитинства у творчості Діккенса розкриває гуманістичне спрямування таланту письменника, утверджує добро і справедливість, засуджує байдужість суспільства у ставленні до дітей.

РОЗДІЛ 2. ПРОБЛЕМА ДИТИНИ У ПРОЗІ Ч. ДІККЕНСА: МОРАЛЬНО-ЕТИЧНИЙ АСПЕКТ

2.1 Образи Поля і Флоренс - втілення добра і всепрощення з роману «Домбі і син»

Втіленням добра і всепрощення в романі «Домбі і син» є образи Поля і Флоренс. У власника фірми «Домбі і син» нарешті народився спадкоємець. Сина назвали Полем. Так звали його батька і діда. Містер Домбі виріс від Сина до Домбі і майже 20 років був єдиним представником фірми. Тобто, він усе успадкував від батька, а не заробив. І мусить тепер передати своєму синові-спадкоємцеві. «Річардс почала уявляти його собі в'язнем в окремій камері або марою, до якої не слід наближатися чи то озиватися словом» [6, 86]. І в цьому похмурому будинку мусить проходити дитинство маленького Поля. А ось настрій і поведінка містера Домбі під час хрестин. Автор змальовує похмуру погоду в цей день, яка цілком пасує настрою містера Домбі. «А був то сірий, наче залізо, осінній день з пронизливим східним вітром, що цілком пасував до загального настрою в домі. Містер Домбі, стоячи у своїй бібліотеці, уособлював у власній персоні і вітер, і сірість, і весь цей осінній день хрестин. Він чекав на гостей, холодний та непривітний, як погода, і коли його погляд падав крізь шибку вікна на дерева в маленькому подвір'ї, з них осипалося брунасте й жовте листя, немов уражене хворобою». «Він був одягнений у щільно застебнутий фрак з важкеньким золотим ланцюжком, білій краватці і риплячих черевиках» [6, 79].

«And it was gray like iron, fall day with piercing east wind, which is bowed and the general mood in the house. Mr. Dombey, standing in his library, embodied in his own person and the wind, and gray, and all this autumn day christening. He waited on the guests, cold and unfriendly as the weather, and when his gaze fell through a pane of glass window at the trees in a small yard, including osypalosya brunaste and yellow leaves as affected by the disease». «He wore a tightly buttoned coat of weight to gold chains, white tie and shoes ryplyachyh» [25].

В будинку було дуже холодно. М. Домбі з презирством ставиться до людей. Коли маленький Поль розплакався, Флоренс заспокоїла його. Але містер Домбі задоволення не виявив: «в усякому разі задоволення він не виявив, бо виявлення будь-яких почуттів було йому взагалі не властиве» [6, 82]. Хрестини нагадували похорон. Різниця була лише в кольорі карети, масті коней, Під час церемонії він думав лише про свою велич. Атмосфера за столом була холодною. Тим не менше життя продовжувалося, Домбі-батько мріяв про те, як син займе його місце. Однак не так сталось, як гадалось. Поль ріс хворою дитиною, хоча Домбі старався не помічати цього. Пройшло чимало часу, поки батько зрозумів це.Не випадково автор змальовує холод як у будинку, так і в душі батька. З теплом пов'язане все живе на землі, а з холодом - смерть. Не можна сказати, що батько не любив сина. Любив, але як спадкоємця.

Чи міг бути щасливий Поль у цьому будинку? Чи любив його батько? Ні, а хлопчикові так потрібна була любов, у той час як для батька головне - це гроші. Поль розмірковує, як доросла, свідома людина. Гроші в житті мають велике значення. Вони забезпечують наші матеріальні потреби. Та вони не всемогутні. Адже не змогли врятувати ні матусі Поля, ні дати здоровя йому. Головне - це життя, здоров'я, воля. Не все можна купити. Не можна купити життя, здоров'я, дружбу, кохання, прожиті роки. Людину збагачує доброта, безкорисливість, милосердя: кров для переливання помираючому, шкіра для пересадки обгорілому, ковток води в пустелі, матеріальна допомога бідному! [12, 123].

І ось нарешті містер Домбі зрозумів, що його син хворий. Він вирішив відправити його до Брайтона, на морське узбережжя. Поля виховує місіс Пічпін, лицемірна і зла жінка, яка нівечила дитячі душі. Хлопчик дуже страждає. Єдина відрада - сестра Флоренс. Тільки з нею він почуває себе щасливим. За таких умов хлопчик не зміцнів, а, навпаки, не може ходити і змушений пересуватися у візку. «Виховні заходи» місіс Пічпін повільно вбивають дитину.

Настав час, як вважає містер Домбі, поглибити освіту сину. Від місіс Пічпін Поль переходить до школи Блімбера. У Блімбера навчали дітей усіляких наук, не враховуючи їхніх вікових та психологічних особливостей. Заставляли вчити напам'ять незрозуміле - уривки з латинської класики, безліч історичних дат. Поль був розумним хлопчиком, але за це він змушений був платити дорогою ціною - своїм здоров'ям. Поль слабкий і хворий. Він не витримує тяжкої ноші, яку поклав на його тендітні плечі пихатий батько. Поль повертається додому.

Перед смертю Поля переслідує видіння ріки. Куди несе Поля ріка? Що вона символізує? Ріка несе човен до моря. Поль ніби хоче вирватися на волю і берег попереду. «А там стоїть мама, якої так не вистачало в житті дитині. Вона має його забрати. І цей час настав. Сітара, стара знайома - Смерть!» [6, 108]. Чи страждає містер Домбі? Так, він страждає, але не через смерть сина, а тому що настав крах його сподівань, у нього більше немає спадкоємця. У містера Домбі є ще одна дитина - це дочка Флоренс, якій на момент народження Поля виповнилось шість років. Дівчинка для батька ніби не існує, адже вона не може посприяти вічному процвітанню його торговельного дому. Важко розповісти про моральний стан, якого зазнала Флоренс у будинку свого батька. І не випадково, коли її мати, «нікчемна» дружина поважного містера Домбі, вмирала, давши життя Полю, «повноцінному» нащадкові володаря фірми, попелясто-сірий місяць боязко зазирнувши в кімнату, де перебувала оствнні хвилини свого гіркого життя ця жінка, відсахнувся і заховався в чорних хмарах.

Флоренс не підпускали до маленького братика Поля, якого вона ніжно любила і який обожнював її; батько дивився на Флоренс як на непотрібне створіння, що завжди плуталося під ногами, як шолудиве щеня; підлеглі містера Домбі шкірили на неї зуби, на диво схожі своїм вовчим оскалом на зуби їхнього патрона, хоча в душі вони ненавиділи його. Після смерті Поля Флоренс зовсім осиротіла. Сподіваючись розбудити в серці батька хоч якесь почуття людяності, яке допомогло б її вирватися із лабіринту самотності, Флоренс відважується якось увечері зайти до кімнати містера Домбі. Цієї похмурої години, при світлі тліючої лампи, його обличчя було схоже на маску з грецької трагедії. Та якщо в серцях героїв трагедії вирували пристрасті, то душа й розум містера Домбі залишалися незворушними [22, 67].

Він поглянув на свою дочку, якій не виповнилося ще й чотирнадцять років, з неприхованою ненавистю. «Але колишня байдужість і холодна стриманість поступилися місцем чомусь іншому; чому - вона не розуміла, не наважувалася збагнути, однак вона не відчувала і знала добре: це щось, коли обличчя було обернене до неї, ніби кидало тінь на її голову» [6, 190].

«But the old indifference and cold restraint gave way to something else; why - she did not understand, did not dare to understand, but she did not feel well and knew: this is something, when his face was inverse to it, like cast a shadow over her head» [25].

Цим «щось», яке кидало тінь на все довкола, була непомірна пиха Домбі, його нестримна пристрасть до панування не тільки над «нижчими» класами, а й над усіма людьми, навіть найближчими йому покрові. Це «щось» кидає свою зловісну тінь і на долю майбутньої мачухи Флоренс, гордої красуні Едіт, «кохання» якої Домбі купує у її матері - зубожілої аристократки Скьютон. І коли напередодні свого шлюбу Едіт сідає за рояль і, акомпануючи собі, співає зворушливу печальну пісню, вона не підозрює, як любив цю пісню покійний син її майбутнього чоловіка. У похмурому будинку непомітно минали дні, й завжди голі стіни байдуже дивилися на Флоренс. Та хіба можна було почувати себе звільненою нарешті від злих чарів самотності, коли на світі не було місця більш самітнього й відлюдненого, ніж цей «реально існуючий дім її батька, що похмуро дивився на вулицю; вечорами, коли світилися вікна у сусідніх будинках, він був темною плямою на ледь освітленій вклиці; вдень - зморшкою на її ніколи не усміхненому обличчі» [6, 107]. І хоч на порталі цього зловісного будинку не було жодного кабалістичного знаку, кожному, хто дивився на нього, здавалося, що на дверях чиясь невидима рука вивела той же напис, який можна прочитати лише біля входу в пекло - забудьте про світ, всі, хто входить сюди.

Усі обминали цей дім: духовий оркестр, мандрівні музиканти, шарманщики, жебраки, навіть злочинці. А похмура «розкіш» просторих кімнат, з яких через щільно зачинені ставні цідилося тьмяне світло, все тут свідчило про пустку й руйцнування. І похмура атмосфера будинку змусить навіть людей, звиклих до цієї оселі, змінити своє обличчя. Вони ніколи не зможуть побачити свого віддзеркалення, бо вікна вкриті тут товстим шаром пилюки, а дзеркала потьмяніли, ніби від подиху років. Та, незважаючи на все, в цьому похмурому будинку, на цій сірій вулиці, у цьому крижаному місті дочка Домбі Флоренс щодень гарнішала і розквітала [12, 56].

Містер Домбі після шлюбу прагнув заволодіти серцем Едіт, та вона зневажала його. Для неї нестерпною була думка про те, що її продали містерові Домбі. Цілком інтуїтивно Едіт несподівано усвідодмлює, що в цьому страшному домі поруч із нею є людина, така ж самотня, як і вона. Ця людина - Флоренс, одинока дівчинка, яка ні на мить не перестає любити свого батька, не зважаючи на його байдужість до неї. Усю ніжність і доброту віддає Едіт цій істоті. Вона схиляється над сплячою Флоренс, а потім стає на коліна й опускає свою голову на подушку поруч із тою, котра стане її єдиним другом у цьому домі. Владна і горда Едіт ніколи не примириться із законами світу Домбі й ніколи не погодиться жити так, як Флоренс. Щоб помститися всесильному Домбі, який купив її в «кредит» у матері, ніби якийсь «особливий сорт» «екстраординарного товару», вона розігрує фіктивний роман з управляючим фірми Кракером. Цей підступний план міг здійснитися лише тому, що в час, як пояснює Діккенс, не розхитав та й не міг розхитати перепону між містером Домбі та його дружиною [21, 32].

Таким чином, втіленням добра і всепрощення в романі «Домбі і син» є образи Поля і Флоренс. Не зважаючи на батька-тирана, діти росли добрими, щирими та відкритими. Саме через їх образи автор розкриває такі естетичні категорії як Добро, Щирість.

2.2 Образи дітей у «Різдвяних оповіданнях» Ч. Дікккенса

Звернення до образів дітей, які, з одного боку, вважаються хрестоматійними в творчості Ч. Діккенса, а з іншого - є обов'язковою складовою жанру різдвяного оповідання.

Свято Різдва - один з найбільш шанованих у християнському світі. Є ще одна сторона свята Різдва - світська, пов'язана з традицією сімейного святкування, ідеєю об'єднання рідних і близьких у ці холодні грудневі дні, загальнолюдської ідеєю співчуття і любові. Під Різдво зазвичай вся родина збирається вдома, в рідного вогнища, прощаються минулі помилки і образи. Саме в цей час сім'я об'єднується в єдиному прагненні до щастя і віри в диво. Подібна смислова неоднозначність сприйняття Різдва знайшла відображення у творах Чарльза Діккенса. Так, не можна з повним правом говорити про християнське звучання романів і навіть Різдвяних оповідань письменника. Релігійний сенс і євангельські образи Різдва у творчості Діккенса поступаються місцем буденності, «поетизації дійсності». Часто в розумінні Різдва письменник слід старим англійським традиціям.

Про дитячі образи у творчості Ч. Діккенса вже достатньо сказано у вітчизняному та зарубіжному літературознавстві. Створені письменником образи, такі, як Олівер Твіст, Ніколас Нікльбі, Неллі Трент, Поль і Флоренс Домбі, Еммі Дорріт і багато інших, назавжди увійшли в світову історію Дитинства. Ці персонажі вражають своєю реалістичністю, впізнаваністю, і в той же час зворушливістю, щирістю та ліризмом, а часом і точно поміченими комічними деталями. Багато в чому це пов'язано з особливим ставленням Діккенса до власного дитинства, його спогадами про ту пору життя. Не випадково А. Цвейг у статті «Діккенс» характеризує свого героя наступним чином: «...сам Діккенс - письменник, обезсмертив радості і печалі свого дитинства, як ніхто інший» [24, 60].

Звертаючись до різдвяних оповідань Ч. Діккенса різних років, можна чітко виділити дві теми. Перша - це, природно, тема Різдва, друга - тема Дитинства. Розвиваються самостійно, виходячи з внутрішньої переконаності і світосприйняття самого автора, ці теми перетинаються і почасти підживлюють одна одну. Обидві теми проходять через всю творчість Ч. Діккенса і знаходять своє втілення в образах диваків і дітей.

Образи дітей, які ми знаходимо в «Різдвяних оповіданнях» Діккенса, багато в чому продовжують вже вкорінену у творчості письменника реалістичну традицію в зображенні дітей, а з іншого боку, саме ці образи привносять нове звучання, оригінальні ідеї та мотиви, до аналізу яких ми хотіли б звернутися. Саме мотиви, пов'язані з образами дітей, як нам здається, свідчать про спільність Різдвяних і святочних оповідань [20, 3].

Перший мотив, що має морально-християнську основу - це мотив «божественного дитяти» - немовляти, посланого на землю Богом для спасіння людства. Порятунок можна трактувати не тільки в буквальному сенсі слова, як ідею Месії, але і з точки зору простих людських почуттів і відносин. У Діккенса в «Цвіркуни на запічку» (1845) роль «божественного дитини» виконує син Крихти й Джона Пірібінгла - «Блаженний юний Пірібінгл». Автор слідом за молодою мамою захоплюється немовлям, його здоровим виглядом, спокійним характером і зразковою поведінкою. Але головна відмінна риса цього образу і пов'язаного з ним мотиву полягає в наступному. Саме ця дитина, ну і ще цвіркун, втілюють собою ідею щасливого домашнього вогнища. Без дитинку юної Крихітці раніше було нудно, самотньо, а часом страшно. І хоча роль юного Пірібінгла - це «роль без слів», але саме ця дитина стає головним об'єднавчим центром сім'ї, основою її веселощів, щастя і любові. Мотив «божественного дитя» явно простежується в оповіданні Н.П. Вагнера «Христова дитинка» (1888). Підкидьок, знайдений і врятований, ця дитина напередодні Різдва символізує ідею любові і милосердя. Але, якщо у Ч. Діккенса образ дитини малюється реалістично, буденно, то в російській святочних оповідань у трактуванні подібного образу чітко проглядається християнська спрямованість. Тут і ясла, в які кладуть немовляти, так схожі на ясла, де лежав Ісус та сама історія підкидька - «Бог дав маленьку Христову дитинку», а також ті епітети «Христова дитинка», «Христовий херувимчик», які супроводжують образ дитини.

Всім дітям, незалежно від національності та соціального статусу, властива віра в диво. Чудо, чари так само природно для маленької людини, як сонце, вітер, день і ніч. Так, «різдвяне диво» подарувало Малятко Тіму («Різдвяна пісня в прозі») дбайливого дядечка Скруджа, та й просто життя. На думку Діккенса, діти якнайкраще сприяють моральному відродженню, перевихованню інших персонажів. Згадаймо, яке потрясіння переживає Скрудж, коли бачить хлопчика і дівчинку поруч з Духом Нинішніх Святок («Різдвяна пісня в прозі»). «Худі, мертвотно-бліді, у лахмітті, вони дивилися спідлоба, як вовченята... Ім'я хлопчика - Невігластво. Ім'я дівчинки - Злидні»[8, 74]. Так, використовуючи алегорію в змалюванні дитячих образів, автор намагається впливати не тільки на Скруджа, але і на всіх розумних людей. «Заради мене, в ім'я моє, допоможи цьому маленькому страждальцю!» [8, 107] - цей крик відчаю звучить зі сторінок творів Діккенса, він звучить у кожному образі дитини, їм створеному.

Класичним прикладом образу дитини, який містить в собі ідею чесноти і морального благородства, дитини, здатного змінити навколишній світ, є образ Малютки Тіма («Різдвяна пісня в прозі»). Існує ще один аспект, пов'язаний з мотивом «морального переродження». Не тільки образи дітей здатні вплинути на моральний клімат у суспільстві, а й дорослі, котрі стали на позицію дитини, подивилися на світ його очима, здатні змінити щось у собі і в своєму оточенні. Подібний прийом ми знаходимо в оповіданні Ч. Діккенса «Різдвяна ялинка» (1850) Образ дитини дано в цьому творі опосередковано, через спогади, емоції і відчуття дорослої людини, який повернувся в Дитинство. Це утопічно-ідеальний світ, світ Доброти, Краси, Милосердя і Дива, світ Казки, яка співіснує з реальною дійсністю, а головна її (казки) мета - зробити цю дійсність трішки краще. Тому так щиро і зворушливо звучать слова Ч. Діккенса, звернені до Різдвяної ялинки: «Якщо десь внизу у твоїй непроглядній частіше для мене схована старість, про нехай мені буде дано вже сивого підносити до цього образу дитяче серце, дитяче довіру і сподівання» [8, 410].

Таким чином, трактування образів дітей в жанрі різдвяного, святочного оповідання не обмежується лише кількома зазначеними тут мотивами. Створивши у своїй творчості неповторний світ Дитинства, з'єднавши їх у жанрі різдвяного оповідання з філософією Різдва, Ч. Діккенс привніс у цей жанр нові образи, казкові мотиви і поетику казки. Тим самим автор встановив нові рамки і правила жанрової «специфіки».

2.3 Олівер Твіст як типовий представник знедоленої дитини

Художній світ Ч. Діккенса являє собою споконвічну боротьбу двох початків - добра і зла. Протистояння сил добра і зла визначає не тільки тематику його романів (наприклад, тему «великих сподівань»), але і своєрідність художнього рішення цієї проблеми в естетичному і етичному плані. Ч. Діккенс, проповідник і мораліст у своїх романах затверджує добро - етичний ідеал письменника.

Ч. Діккенс, художник-реаліст, не може не «милуватися» створеними ним героями, які уособлюють як добро, так і зло. До речі, більш художньо переконливими в романах письменника є саме образи героїв, що уособлюють зло: Фейджин, Сайкс, Чарлі Бейтс, Спритний Шахрай («Пригоди Олівера Твіста»); Ральф Нікльбі, Сквірс («Ніколас Нікльбі»). Ці образи наділені характерами, що запам'ятовуються, індивідуалізовані й у той же час типові. Наприклад, досить типовим є образ Спритного Шахрая, він смішний і навіть карикатурний. Цей нахабний хлопчисько, розбещений світом, у якому він живе, вдається до помсти цьому світові за усе, що йому довелося витерпіти. На суді Шахрай нагло заявляє: «Ця лавка не годить для правосуддя» [5, 14]. Вихований світом лондонських нетр, Шахрай смішний і грубий, але саме він змушує читача усвідомити, наскільки жахливий цей світ, який спочатку породив його, щоб потім розтоптати [5, 14].

Діккенс все своє життя вірив в можливість етичного виправлення соціальних вад, в торжество добра над злом. Улюблені герої письменника - люди з добрим серцем, з невгасаючим оптимізмом, із здоровим почуттям гумору. Такими є стійкий і ніжний Олівер, добросердечна Роза Мейлі, чесний і поривчастий Ніколас. Їм протистоять типові виродки - егоїсти, скупі, лицеміри, безсердечні і гордовиті люди: Ральф Нікльбі, подружжя Сквірс, містер Бамбл і місіс Мен. Так контрасти буржуазного життя письменник втілює в конкретних характерах, які він описує з властивою йому зіркістю і чуйністю.

Роман «Пригоди Олівера Твіста» (1838) був написаний під впливом вражень від «Закону про бідних» (1834). За цим законом безробітних розлучали із сім'ями силоміць, забирали до спеціальних притулків, так званих «робітних домів». Трагедія мешканців цих будинків, особливо дітей, вразила Ч. Діккенса. Він збирався написати модернізований «шахрайський роман», у якому б злодії виявилися «благородними героями». Але на цей задум наклалася соціально-викривальна ідея і з'явився не зовсім звичайний пригодницький роман [23, 123].

Роман «Пригоди Олівера Твіста» - це перший «роман-виховання» і в той же час авантюрно-пригодницький роман, де головна тема - показ самотності дитини у несправедливому світі.

Головний герой - безрідний сирота і вихованець робітничого дому, на долю якого випало дуже багато випробувань. Мати його під час пологів померла. Спочатку п'яний лікар та доглядачка залишили на ніч новонароджене дитя у холодній кімнаті, потім на ньому випробували свою «систему» місіс Ман, відома тим, що з кожних 10 її вихованців виживало лише двоє. У робітничому домі діти здичавіли від голоду, були жертвами системи віроломства й облуди. Ласкаве слово чи погляд не зігріли дитинства Олівера, зате палиця парафіяльного сторожа Бамбула часто гуляла на плечах 9-річної дитини, яка виглядала на 6 років.

На кожному етапі життя Олівера, до зустрічі з містером Браунлоу, його використовували як засіб наживи. Хлопця обкрадали, змушували працювати, годуючи стравами, що «ними погребував би й собака», змушували чинити злочини чи бути їх співучасником. Зведений брат Монкс (Едуард Ліфорд) ненавидів Олівера і чужими руками штовхає його до в'язниці у гонитві за спадщиною. Зажерливість і жадоба до грошей керували вчинками Монкса та його матері.

Олівер пройшов через поневіряння та приниження, в яких мав зробити вибір між добром і злом, знайти свій шлях у житті. У цьому чутливому й м'якосердному хлопчикові жила могутня сила нескореного духу, яка врятувала його від смерті у робітному домі. Олівер чи не єдиний, хто бунтував, твердо відстоюючи право мати повноцінний обід. Остаточно до свідомого вибору між добром і злом він дійшов у пригоні Федіна, звідки пробував втекти. Містер Браунлоу та родина Мейлі допомогли хлопчині: урятували його від злочинців, повернули сироті ім'я та спадщину. Злидні не озлобили Олівера. Він пробачив братові всі його підступні дії і щедро поділився спадщиною. Він переповнений почуттями щирої вдячності до своїх рятівників [15, 34].

В цілому, можна сказати, що образ Олівера не лише сентиментальний, а й ідеалізований: світ зла не заплямував чистоту його душі. Героєві роману пощастило. На своєму життєвому шляху він зустрів співчутливих людей, які допомогли. Своєю довірливістю вони підтримали в очах дитини впевненість у тому, що, незважаючи на соціальний стан, людина може бути щасливою, повірили у його сили.

З вище зазначеного можна зробити висновок, що образ Олівера ідеальний. Його характер не змінився протягом роману: він не потрапив під вплив обставин, навіть перебуваючи серед шахраїв. Таким чином, соціальні конфлікти у романі поступилися місцем ідилічному щасливому завершенню. Щирість, жаль до людей, намір жертвувати собою задля них - це якості, заради яких тільки й варто жити. Вони є або їх немає, незалежно від того, на якій соціальній сходинці перебуває людина. Але без них життя втрачає сенс.

Цікавою і вагомою є авторська думка у фіналі роману про людське щастя: «Без глибокої любові, доброти сердечної та вдячності до того, чий закон - милосердя».

Роман має щасливий кінець, за що авторові докоряли і за життя, а особливо після смерті. Але відповідний фінал - це одна із рис філософії письменника. Він вважав, що література має велике виховне значення, впливає на свідомість, а щасливий фінал стверджує оптимізм, радощі життя, гармонію, дає надію на те, що людина ніколи не буде самотньою [19, 26].

Відтак, у романі було відображено християнські погляди письменника: він вірив у переможну силу добра. Добро і зло - два композиційні центри у романі. Добро у романі постало піднесено ідеальним, тоді як зло - хиже, маніакальне і не має раціонального пояснення. Добро обов'язково мусить перемогти - ось надія, яка живить уяву письменника.

ВИСНОВКИ

В ході нашого дослідження було зроблено наступні висновки:

1) Дослідники англійської літератури стверджують, що жоден з англійських письменників не користувався такою славою за життя, як Чарльз Діккенс. Визнання прийшло до Діккенса вже після першого оповідання й не залишало до останніх днів, хоча сам письменник, його погляди і творчість змінювалися. Секрет його популярності у сучасників у тому, що Ч. Діккенс гостро відчував зміни в житті Англії, був виразником сподівань і прагнень тисяч людей. Після смерті письменника його твори почали піддавати гострій критиці, і лише в XX столітті стало цілком очевидним значення творчості Діккенса.

2) Провідну тему творчості письменника можна визначити як тему боротьби добра і зла, вона розкривається в кожному його творі. Діккенс вважав, що ставлення суспільства до дитини відбиває боротьбу добра і зла у ньому. Тому тема дитинства - одна з головних у його творчості. Саме вона розкрила гуманістичне спрямування таланту письменника, утвердила добро і справедливість, засудила байдужість суспільства у ставленні до дітей-сиріт.

3) У висвітленні долі дитини намітилися й провідні ознаки творчого методу митця: детальна увага до моральної проблематики; повчальний зміст творів; уміння засобами сатири та іронії показати складні перипетії долі маленьких героїв; гуманізм у ставленні до простої людини.

4) Ч. Діккенс - великий мрійник-романтик і в житті, і у творчості. Він вірив, що за допомогою проповіді добра, правди і краси можна зробити світ кращим. Віра у маленьку людину ще раз переконливо засвідчила великий гуманізм автора.

5) Художній світ Ч. Діккенса являє собою споконвічну боротьбу двох початків - добра і зла. Протистояння сил добра і зла визначає не тільки тематику його романів (наприклад, тему «великих сподівань»), але і своєрідність художнього рішення цієї проблеми в естетичному і етичному плані. Ч. Діккенс, проповідник і мораліст у своїх романах затверджує добро - етичний ідеал письменника.

6) Таким чином, морально-етичний аспект дитини у прозі Ч. Діккенса розкриває гуманістичне спрямування таланту письменника, утверджує добро і справедливість, засуджує байдужість суспільства у ставленні до дітей.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Богачевська Л. Художнє втілення дитячих образів у творчості спадщині Чарльза Діккенса / Л. Богачевська. - Зарубіжна література. - 1998 - № 65 - С. 4

2. Вілсон Е. Неповторний світ Англії / Е. Вілсон // Зарубіжна література. - 1998 - №1 - С.4-5

3. Геккер М.Ю. Англійська література / М.Ю. Геккер - Тернопіль:Видавництво Карп'юка, 2001. - 258с.

4. Гончаренко Н. Оставаться человеком в любых условиях не делая скидку на… / Н.Гончаренко // Відродження. - 1995 - №9 - С.42-43

5. Гримайло В. Діккенс Ч. / В.Гримайло //Зарубіжна література в навчальних закладах. - 2004 - № 3 - С.14

6. Діккенс Ч. Домбі і син / Ч. Діккенс. - К. : Книга, 1999. - 345 с.

7. Діккенс Ч. Пригоди Олівера Твіста / Ч. Діккенс. - К. : Книга, 1999. - 356 с.

8. Діккенс Ч. Різдвяна пісня в прозі / Ч. Діккенс. - К. : Основи, 2009. - 456 с.

9. Дьякова Н.Я Английськая литература ХІХ века / Н. Я. Дьякова - Л.: Просвещение,1978. - 287с.

10. Зінкевич Л. «Є темні сили на землі, але тим яскравішим здається світло» Л. Зінкевич //Зарубіжна література в навчальних закладах України. - 1998 - № 8 - С.24-28.

12. Ивашева В. Творчество Диккенса / В. Ивашева. - М. : Книга, 1954. - 470 с.

13. Катарский И.М. Діккенс: Критико-биографический очерк / И.М. Катарский. - М.: Книга, 1960. - 270 с.

14. Краткая литературная энциклопедия / Под ред.. А.А. Суркова. - М.,1996 - С.746-747

15. Лібман З. Чарлз Діккенс: Життя і творчість / З. Лібман. - К.:Дніпро,1982 - 186 с.

16. Луначарский А. Жизнь Чарлза Диккенса / А. Луначарский. - Собрание сочинений. - Т.5. - М. : Книга, 1965. - С.198-199

17. Михальська Н. Чарлз Діккенс /Н. Михальська //Література в школі. - 1997 - №1 - С.62-65

18. Михальська Н. Чарлз Діккенс / Н. Михальська. - М.: Просвещение,1987 - 128 с.

19. Міщук В. Художній світ Чарльза Діккенса / В. Міщук // Зарубіжна література в навчальних закладах. - 1996. - №2. - С.26-29

20. Підлісна Г. Діккенс і його герої / Г. Підлісна //Зарубіжна література. - 1998 - №65. - С.3

21. Семешок О. Специфіка англійського реалізму та її втілення в творчості Чарлза Діккенса / О. Семешок // Тема. - 1999. - №11. - С.31-32