Афористика Бернарда Шоу на прикладі п'єси "Пігмаліон"

Сюжетно-композиційна організація п'єси. Розвиток сюжету визначає парі професора фонетики Хіггінса з ученим-індологом полковником Пікерінгом. За півроку професор Хіггінс береться перетворити вульгарну квіткарку Елізу Дуллітл на “герцогиню”, оскільки, на думку професора, їх відрізняє лише достаток, добрі манери, поведінка і мова.

Комедія "Пігмаліон" має композиційну структуру драми-дискусії. Дискусія і відкритий фінал - характерні риси п'єси. Суттю дискусії є ідейний конфлікт між Елізою і Хіггінсом. Ставши в результаті виховання і розвитку природних задатків гордою і сильною жінкою, Еліза жадає від Хіггінса визнання за нею цих якостей. Хіггінс, який однаково байдуже ставиться і до леді, і до квіткарки, пропонує дівчині свій ідеал -- активне і вільне від пристрастей життя. Ці позиції несумісні, характери героїв однаково сильні і навряд чи один з них уступить іншому. От чому неможлива "щаслива розв'язка" у взаєминах Хіггінса-Пігмаліона та Елізи-Галатеї. Дискусія продовжується і тоді, коли закінчується п'єса.

Усі п'єси Бернарда Шоу відповідають важливій вимозі, висунутій Б.Брехтом до сучасного театру, а саме: театр має прагнути зображувати людську природу як таку, що піддається змінам і залежить від класової приналежності [8, 128].

Наскільки Б.Шоу цікавив зв'язок характеру й положення в суспільстві свідчить той факт, що радикальну перебудову характеру він зробив головною темою п'єси. На сьогоднішній день твір Б.Шоу, мабуть, більш відомий, ніж міф-першооснова. Еліза була створена Хіггінсом так, як Галатея Пігмаліоном. Людина створюється людиною - така основна думка цієї „інтенсивно і свідомо дидактичної” п'єси, за словами самого Шоу. Це той урок, до якого закликав Брехт, вимагаючи, що „побудова однієї фігури проводилась у залежності від іншої фігури, бо в житті ми взаємо формуємо одне одного” [8, 128].

Серед літературних критиків побутує думка про те, що п'єси Бернарда Шоу у більшій мірі, ніж п'єси інших драматургів, пропагандують певні політичні ідеї [21, 258]. Із цією думкою можна погодитися, оскільки тексти п'єс пронизані влучними афоризмами, що характеризують сучасну Шоу суспільну та політичну обстановку. Так, у п'єсі „Пігмаліон” знаходимо такі влучні фрази, як:

„This is an age of upstarts” - Часи вискочок;

„What is life but a series of inspired follies? The difficulty is to find them to do” - Чим є наше життя, як не чередою вічно натхненних безрозсудств,

П'єса „Пігмаліон” є своєрідним посібником, у якому розглядається проблема детермінізму, тому сам автор вважав її „видатною дидактичною п'єсою”.

Головною проблемою, яку Б.Шоу вирішує в „Пігмаліоні”, є питання, чи здатне суспільство змінити людину.

Щоб зобразив те, наскільки радикально можна змінити людину, Б.Шоу обрав перехід із однієї крайності в іншу. Якщо така радикальна зміна людини можлива за відносно короткий проміжок часу, то читач або глядач повинен переконатися, що в такому випадку можлива і будь-яка інша зміна людської істоти.

Іншим важливим питанням п'єси є питання впливу мови на життя людини. Що дає людині правильну вимову? Чи достатньо навчитися правильно говорити, щоб змінити своє соціальне становище?

Ось що думає з цього приводу професор Хіггінс:

“But you have no idea how frightfully interesting is to take a human being and charge her into a quite different human being by creating a new speech for her. It's filling up the deepest gulf that separates class from class and soul from soul” - Якби ви знали, як це цікаво - взяти людину і, навчивши її говорити по-іншому, ніж вона говорила до цих пір, зробити з неї зовсім іншу, нову істоту. Бо це значить - знищити безодню, що відділяє клас від класу і душу від душі.

Бернард Шоу приділяв значну увагу проблемам мови і мовлення. У п'єсі розв'язувалася серйозна задача: Шоу прагнув привернути увагу англійської публіки до питань фонетики.

У „Пігмаліоні” Б.Шоу поєднав дві теми, які його хвилювали: проблему соціальної нерівності та проблему класичної англійської мови.

Сукупність поведінки, тобто форма і зміст мовлення, образ мислення й судження, звичні вчинки і типові реакції людей пристосовуються до умов їхнього середовища. Суб'єктивна істота та об'єктивний світ відповідають одне одному і взаємо переплітаються.

Від автора вимагалася великі витрати засобів драматургії, щоб переконати кожного глядача чи читача. Б.Шоу знайшов цей засіб у систематичному застосуванні свого роду ефекту відчуження, змушуючи своїх героїв час від часу діяти в чужому середовищі, щоб потім крок за кроком повертати їх до свого власного середовища, майстерно створюючи на перших порах помилкове уявлення щодо їхньої справжньої сутності. Потім це враження поступово й методично змінюється. Значну роль у застосуванні цього авторського методу відіграють афоризми, висловлені, іноді цілком несподівано, героями п'єси. Такі вирази сприяють правильному розумінню персонажів, їхнього світогляду. Так, неосвічені люди, такі як Еліза Дуллітл та її батько проявляють справжню життєву мудрість і досвід у словах, що несподівано для читача чи глядача лунають з їхніх вуст. Так, батько Елізи говорить:

“Ten pounds is a lot of money: it makes a man feel prudent like; and then goodbye to happiness” - 10 фунтів - великі гроші, у кого вони з'являються, той починає жити з опаскою, а значить - прощавай щастя.

Як бачимо, народом давно підмічено, що гроші псують людську сутність, і що не в грошах щастя. У Б.Шоу є цілий ряд афоризмів із цього приводу:

Гроші не робляться при яскравому світлі;

Люди, які вміють веселитися, не мають грошей, а люди, які мають гроші, не вміють веселитися;

Багаті люди, у яких немає переконань, являють собою більшу загрозу для сучасного суспільства, ніж бідні жінки, у яких відсутня мораль.

У простих людей у п'єсі „Пігмаліон” проявляється чистота поглядів, розуміння справжніх життєвих цінностей. Вустами місіс Пієрс проголошується висока народна мораль:

“You shouldn't cut your old friends now, that you have risen in the world. That's what we call snobbery” - Не слід відвертатися від старих друзів, коли досягаєш більш високого становища в суспільстві. Це називається снобізмом.

І навпаки, професор Хіггінс - людина з вищою освітою, своїми фразами видає себе як людину грубу, що зневажливо ставиться до жінок, про що свідчить репліка:

“Have you ever met a man of good character where women are concerned?” - Чи зустрічали ви коли-небудь, щоб чоловік був порядним у справах, що стосуються жінок.

Хіггінс - егоїст, самовдоволена особа:

“If I decide to teach you, I'll be worse than two fathers to you” - Якщо я вирішив навчати вас, я буду для вас набагато більшим, ніж два батька.

Як бачимо, усі афоризми, вкладені Бернардом Шоу в уста своїх героїв, справді безсмертні: висловлені майже сто років тому, вони не втрачають своєї актуальності й набувають усе нового змістовного наповнення в контексті сучасної дійсності.

Оскільки в п'єсі „Пігмаліон” старанно підкреслюється вплив середовища на людину, у глядача може скластися помилкове враження про те, що характери в світі героїв Б.Шоу цілком піддаються обмеженню впливом середовища. Для попередження цієї помилки Б.Шоу із такою ж старанністю й обґрунтованістю вніс у свою п'єсу контртезу про існування природних здібностей та їх значення для характеру тієї чи іншої особистості. Це положення конкретизується одразу в чотирьох головних героях п'єси: Елізі, Хіггінсі, Дуллітлі та Пікерінзі. Взагалі, Б.Шоу приділяв значну увагу природним здібностям людини. Із цього приводу нам відомі такі афоризми, які належать Б.Шоу, як:

Розумна людина пристосовується до світу, нерозумна прагне пристосувати світ до себе, тому прогрес завжди залежить від дурнів;

Навчити людину чогось можна лише тоді, коли особистість учня священна (Хіггінс);

Є лише дві категорії людей: здібні та нездібні.

„Пігмаліон” - насмішка над прихильниками „блакитної крові”. „Кожна моя п'єса була каменем, який я кидав у вікна вікторіанського благополуччя” [21, 28], - так говорив сам автор про свою п'єсу.

Характер людини визначається не безпосередньо середовищем, а через міжлюдські, емоційно забарвлені стосунки й зв'язки, через які людина проходить в умовах свого середовища. Людина - чуттєва істота, а не пасивний предмет, якому можна надати будь-якої форми, подібно до воску. Якого великого значення Б.Шоу надає як раз цьому питанню, підтверджується висуванням його до центру драматичної дії.

„Відволікаючись від лінгвістики, слід перш за все підкреслити те, що „Пігмаліон” був веселою, блискучою комедією, останній акт якої містив елемент справжньої драми: маленька квіткарка добре справилася зі своєю роллю знатної дами і більше вже не потрібна - їй залишається повернутися на вулицю або вийти заміж за одного з трьох героїв” [40, 136].

Глядач розуміє, що Еліза перетворилася на справжню леді не тому, що її навчили одягатися й говорити, як леді, а завдяки тому, що вона вступила в людські стосунки з леді та джентльменами в їхньому середовищі.

У той час як уся п'єса численними деталями показує, що різниця між леді та квіткаркою полягає в їхній поведінці, у тексті фразою, що стала афоризмом, стверджується кардинально протилежна думка:

„Леді відрізняється від квіткарки не тим, як вона поводиться, а тим, як поводяться із нею”. Ці слова у п'єсі належать Елізі.

Гранично стислі і водночас вичерпні визначення певних предметів чи явищ суспільної дійсності, які конденсують досвід суспільного життя, реальності, вкладені Бернардом Шоу в уста своїх героїв. Тому недаремно Б.Шоу вважають майстром афористики. Автор вдало передає завершені думки повчального або пізнавального змісту в лаконічній експресивній формі.

У п'єсі „Пігмаліон” можна виділити дефінітивні та лозунгові афоризми за способом висловлення [12, 249].

Дефінітивні афоризми, типу “What is life but a series of inspired follies?” дають визначення явищам дійсності з точки зору авторського світогляду. Афоризми цього типу можуть мати дещо суб'єктивно авторський характер.

Лозунгові афоризми проголошують певні переконання автора, закликають до певних дій, як і будь-який лозунг:

“Never lose a chance: it doesn't come every day” - Ніколи не втрачай свого шансу: він дається не щодня;

“Take it or leave it”.

За змістовим наповненням можна виділити афоризми повчально-однозначні (наприклад, “Take care of the pence and the pounds will take care of themselves” - Бережіть пенси, а фунти самі себе збережуть) та парадоксально-багатозначні (наприклад, “Time enough to think of the future when you haven't any future to think of” - Про майбутнє вистачить часу подумати тоді, коли попереду не буде майбутнього).

Афоризми останнього типу переважають у п'єсі „Пігмаліон”, оскільки вся п'єса побудована на принципі парадоксальності - несподіваності, незвичності, оригінальності, протиріччя собі, загальноприйнятому, традиційному погляду або здоровому глузду за змістом і / або формою.

Тематика афоризмів, дібраних із п'єси „Пігмаліон”, дуже різноманітна. Творчість „безумовно, починається тільки там, де є усвідомлене прагнення вийти за межі загальновідомого” [28, 13]. А коли йдеться про драматургію, то треба визначити, що саме вона має свої власні естетичні закони й тому вимагає особливого зосередження уваги, бо є чи не найскладнішим видом словесного мистецтва. Слід зазначити, що афористична тематика з плином часу стала дуже широкою і різноманітною, у зв'язку з цим класифікувати її на даний момент можливо тільки у загальних рисах. Для афоризмів важливе їх словесне вираження, яке досягається вмілим використанням стилістичних і емоційних засобів. Ці засоби надають оригінальності і тим афоризмам, що виникли давно, і тим що виникли у пізніші часи.

У Б.Шоу можна виділити кілька основних тем афоризмів, серед яких:

1). Тема моралі, моральності. Наприклад:

“Do any of us understand what we are doing? If we did, would we ever do it?” - Хто з нас розуміє те, що робить? Якщо б ми розуміли, ми, напевно нічого б не робили;

“Have you ever met a man of good character where women are concerned?” - Чи бачили ви коли-небудь, щоб чоловік проявляв порядність у справах, що стосуються жінок?

“You shouldn't cut your old friends now, that you have risen in the world. That's what we call snobbery” - Не слід відвертатися від старих друзів, коли досягаєш більш високого становища в суспільстві. Це називається снобізмом.

2). Тема жінки й відношення до неї представників протилежної статі. Наприклад:

“I find that the moment I let a woman make friends with me, she becomes jealous, exacting, suspicious, and a damned nuisance. I find that the moment I let myself make friends with a woman, I become selfish and tyrannical. Women upset everything. When you let them into your life, you find that the woman is driving at one thing and you're driving at another” - Тільки-но я дозволяю жінці зблизитися зі мною, так вона одразу ж починає ревнувати, придиратися, шпіонити і взагалі отруювати моє існування. Тільки-но я дозволяю собі зблизитися з жінкою, я стаю егоїстом і тираном. Жінки усе перевертають до гори ногами. Спробуйте впустити жінку до свого життя і ви одразу ж побачити, що вона прагне одного, а ви зовсім іншого;

“She's only a woman and don't know how to be happy anyhow” - Вона всього-на-всього жінка і не знає, чого прагне.

3). Тема грошей і відношення до них у суспільстві. Наприклад:

“Take care of the pence and the pounds will take care of themselves is as true of personal habits as of money” - Заощаджуйте пенси, а фунти самі себе збережуть, - це прислів'я однаково є справедливим для формування особистості, як і для накопичення капіталу;

“Ten pounds is a lot of money: it makes a man feel prudent like; and then goodbye to happiness” - 10 фунтів - великі гроші. Ті, у кого вони з'являються, починають жити з опаскою; а це значить - прощавай щастя.

4). Загально філософські теми. Наприклад:

“What is life but a series of inspires follies? The difficulty is to find them to do” - Чим є наше життя, як не чередою вічно натхненних безрозсудств? Найскладніше - уміти відрізнити їх;

“Never lose a chance: it doesn't come every day” - Ніколи не втрачай свого шансу: він дається не щодня;

“Time enough to think of the future when you haven't any future to think of” - Про майбутнє вистачить часу подумати тоді, коли у вас попереду не буде майбутнього;

5). Тема життєвих цінностей. Наприклад:

“Do as this lady does: think of other people's futures; but never think of your own. Think of chocolates, and taxis, and gold, and diamonds” - Наслідуйте приклад цієї леді: думайте про майбутнє інших людей, але ніколи не замислюйтесь на власним майбутнім. Думайте про шоколад, таксі, золото та діаманти.

“Happy is the man who can make living by his hobby!” - Щаслива та людина, якій її призвання може дати засоби до існування;

“If I decide to teach you, I'll be worse than two fathers to you” - Якщо я вирішив навчати вас, я буду для вас набагато більшим, ніж два батька.

6). Тема виховання. Наприклад:

“I never brought her up at all, except to give her a lick of a strap now and again” - Я її зовсім не виховував; так хіба тільки ременем стьобнеш.

Тематика афоризмів визначається їхнім лексичним складом та ідейною спрямованістю на розум та почуття глядачів чи читачів.

Цікавими є афоризми на тему значення грошей у житті людини. Обіграючи цю тему, Б.Шоу враховує певні упередження під час перевиховання своїх читачів та глядачів. Це можна підтвердити багатьма прикладами. Серед багатих осіб поширена думка, що мешканці східної частини міста, у якому відбувається дія п'єси (район для бідних), самі винні у своїй бідності, оскільки не вміють заощаджувати. Хоча вони, як і Еліза в Конвент-Гардені, падкі до грошей, але лише для того, щоб при першій же можливості знову витратити їх на абсолютно непотрібні речі. У них зовсім відсутня думка про те, що гроші можна використати з розумом, наприклад, для здобуття професійної освіти. Бернард Шоу намагається це упередження спочатку посилити. Еліза, тільки-но отримавши якісь гроші, уже дозволяє собі їхати на таксі. Але одразу ж починається роз'яснення справжнього відношення Елізи до грошей. Наступного дня вона поспішає витратити їх на власну освіту. Ставлення бідних людей до грошей відбивається в афоризмі, що ще раз переконливо свідчить про те, що не в грошах щастя:

“Ten pounds is a lot of money: it makes a man feel prudent like; and then goodbye to happiness”.

Визначальною рисою творчості Б.Шоу є особлива увага до Людини та живого світу. Сковорода добре усвідомлював прагматичну значущість слова.

Людське щастя Б.Шоу розглядає через призму внутрішньої натури людини. Справжнє щастя незалежне від зовнішніх чинників і тому може стати надбанням кожної людини. Концепт щастя пов'язаний у мислителя не з концептом бажання, а з концептом задоволення. “Happy is the man who can make living by his hobby!” Щастя пов'язується у Б.Шоу з таким важливим принципом, який визначає сенс людського буття, - жити “за природою”. Труд творчий, праця за природним нахилом - джерело справжнього щастя.

Своїм розумінням щастя Б.Шоу ніби захищає людську природу від примітивного її зведення до споживання та корисливості.

Цікавими також є афоризми, які можна віднести до загально філософських. Більшість із них належить до парадоксально-багатозначної групи афоризмів. Так, найбільш переконливим образом теза про наявність природних здібностей та їх значення дл створення характерів демонструється на прикладі протиставлення Хіггінс - Пікерінг. Обидва вони за своїм соціальним становищем джентльмени, але з тією лише різницею, що Пікерінг і за своїм темпераментом джентльмен, у той час як Хіггінс схильний до грубості. Звичайно, Б.Шоу дає можливість проявлятися грубості Хіггінса в суспільстві в значно модифікованій формі. При всій вродженій схильності до безцеремонного вираження своїх думок, правди, Хіггінс не допускає в суспільних колах такої грубості, яку ми спостерігаємо при спілкуванні його з Елізою. Коли його співбесідниця місіс Ейнсфорд Хілл через свою обмеженість думає, що було б краще, якби люди вміли бути відвертими й говорити те, що думають, Хіггінс протестує: „Заради бога! Це було б непристойно”.

Як бачимо, образні афоризми, якими насичена п'єса Б.Шоу, виступають не лише засобом конденсації думки, а засобом розкриття можливостей мови взагалі. Своєрідністю цього різновиду афористичних висловів є те, що у них здійснюється, на думку професора Калашника, “емоційно-образна, естетична трансформація засобів загальнонародної мови” [12, 249].

Не лише англійці, але й народи багатьох інших країн виробив емоційно забарвлене ставлення до деяких афоризмів, по-своєму їх осмислив, вклав у них особливе значення. А деякі афоризми і на сьогоднішній день залишаються носіями кращих мрій народу, жаданих понять, подій, предметів.

Слід зазначити, що в п'єсах Б.Шоу багато повчальних, або логічних афоризмів, які в наш час використовуються, як прислів'я, які народ засвоїв із авторських афоризмів і трансформував їх. Під логічними афоризмами ми розуміємо такі словесні комплекси, що конденсовано й стисло у формі повчання, настанови, подають певну думку, поняття. Вони побутують у мові Б.Шоу на базі простих чи складних речень.

Афористичні якості слова видатного драматурга - досить багатогранне явище; саме цими засобами Б.Шоу розвиває й демонструє у своїх творчих зразках ті глибокі потенції, які приховані в живій народній мові. Афористичне багатство вражає читача, хоча часто прямо і не усвідомлюється, сприймається інтуїтивно. Словом так гнучко модифікуються відтінки переносного значення, що воно здається безмежним у своїх можливостях. Спосіб вживання афоризму на контекстуальному фоні може зробити його художнім засобом. Геній Б.Шоу належить до тих сил, які використовують слово у всіх його можливостях. Афоризм у нього - не проста форма, а складна організація, невичерпна за своїми потенціальними властивостями.

Ім'я Бернарда Шоу стало символом мудрості. Він зміг сказати про світ і людину в ньому так, що афоризми не втрачають своєї актуальності уже майже протягом століття. Спадщина видатного драматурга, головні ідеї, образи, погляди, багатогранний філософський світ заслуговують на увагу й дослідження.

Афоризми Б.Шоу, сповнені яскравими переконливими образами, живим емоційним сприйняттям дійсності, не втрачають своєї актуальності й нині. Його афоризми мають виразний дидактичний характер.

2.3 Психологічні основи вживання афоризмів у мовленні письменника

Афоризми є справжньою оздобою мови, одним з невичерпних джерел створення образності. Афоризми - це своєрідні носії життєвого досвіду письменника, що яскраво відбивають спостереження над навколишнім світом, відношення до реалій оточуючої дійсності. Це безпосередньо зумовлює особливості вживання афоризмів у мовленні. Частотність використання сталих висловів прямо залежить від віку людини та від її життєвого досвіду. Дитина, наприклад, сприймає фразеологізми буквально. Причиною цьому є різниця в типі мислення дорослого та дитини. Мислення, як “психологічний процес пізнання, що пов'язаний з відкриттям суб'єктивно нового знання” [23, 667], має зв'язки також із мовою та мовленням [25, 292]. Діти оволодівають мовленням поступово, тому і засвоєння знань, накопичених у процесі розвитку нації, вимагає від них великих зусиль мислення [25, 294].

Вживаються влучні вирази, як правило, в літературному стилі мовлення і часто цитуються в розмовному та мають ситуативний характер. Мовна ситуація, у якій були вжиті афоризми, запам'ятовується яскраво і надовго, бо в запам'ятовуванні бере участь емоційна пам'ять, яка до певної міри може бути сильнішою за інші види. При сприйнятті на слух того чи іншого влучного виразу в глядача одразу виникають позитивні або негативні оцінки почутого, що безпосередньо впливає на його почуття. У запам'ятовуванні бере участь і образна пам'ять, бо афоризми створюють в уяві не прості образи, які виникають при сприйманні слів, а жваві та яскраві, що зумовлено природою афоризму, якщо розглядати його з позицій лінгвістики. Сталий вислів, влучно вжитий у мовленні за певних обставин, може виникнути в свідомості, коли людина потрапляє в аналогічну ситуацію. Неабияку роль у даному випадку для запам'ятовування відіграє емоційна асоціація.

Числення афоризми в п'єсах Бернарда Шоу - не випадковий збіг обставин. Автор прагнув зробити все, щоб ідеї, виражені в його творах не забувалися одразу ж після прочитання або перегляду п'єси, а змушували до роздумів, народжували нові ідеї, сприяли перетворенню суспільства, його устрою на краще. Афоризми Б.Шоу, прочитані або почуті в його п'єсах запам'ятовуються, породжують певні асоціації. Б.Шоу у своїх п'єсах вирішував важливі соціальні проблеми, тому кожна п'єса - актуальна проблема для кожної людини навіть на сучасному етапі. Тому, вдалі вирази, що співвідносяться із вічними темами, які розвивав драматург, цитуються і сьогодні. І всі розуміють значення подібних сталих виразів, незважаючи на відірваність від контексту.

Афоризми Б.Шоу свідчать про його мудрість та значний життєвий досвід. Лише людина, яка добре орієнтується в суспільних відносинах, у політиці тощо могла стати автором таких виразів:

Ви рабськи слугуєте мені, а потім скаржитися на те, що я вами не цікавлюся: хто ж буде цікавитися рабом? (Хіггінс)

Не вмієте цінити те, що маєте, тож нехай у вас беде те, що ви ціните (Хіггінс);

Сильні люди (немає значення чоловік це чи жінка) не лише не вступають до шлюбу із ще більш сильними, але навіть не віддають їм переваги, коли обирають собі друзів. Коли один лев зустрічає іншого, який ричить більш загрозливо, він відносить його до розряду зануд. Чоловік або жінка, які відчувають у собі сили на двох, шукають у партнері чого завгодно, але не сили;

Люди слабкі надають перевагу шлюбу із сильними, аби ті їх не дуже лякали, і таким чином, часто роблять помилку, яку ми називаємо „горішок не по зубах”. Вони хочуть багато в обмін на мале, і коли угода стає нерівноцінною до безрозсудства, союз розпадається: слабкого партнера або відкидають, або тануть за собою як важкий хрест, що ще гірше;

Ненависть - помста боягуза за пережитий ним страх;

Звання й титули придумані для тих, чиї заслуги перед країною безспірні, але народу цієї країни вони невідомі;

Жінки, які думають, - це ті, про яких не думають;

Газета - друкований орган, який не бачить різниці між падінням з велосипеду й падінням цивілізації;

Демократія - це коли влада уже не призначається купкою розбещених, а обирається неосвіченою більшістю;

Нації подібні до бджіл - вони можуть вжалити лише ціною власного життя;

У результаті демократичних виборів із більшості неосвічених виходить мала кількість підкуплених.

Висновки

Отже, проаналізувавши п'єсу Бернарда Шоу „Пігмаліон”, можна зробити висновок, що драматург був справжнім майстром влучного слова. Афоризми Б.Шоу відзначаються дидактичністю, соціальною спрямованістю, несуть на собі певне змістовне навантаження.

Афоризми як своєрідний жанр літератури зародився в прадавні часи як одна з головних філософських літературних форм. Пройшовши багатолітню історію розвитку, афоризм не втратив своєї актуальності й основних рис. У п'єсі „Пігмаліон” Б.Шоу афоризми - короткі влучні судження, висловлені в образній, іноді парадоксальній і незвичайній формі. Афоризми мають вигляд завершеного умовиводу, тому добре сприймається і відірвано від контексту цілої п'єси.

Як свідчить аналіз теоретичних праць дослідників, немає єдиного погляду на тлумачення значення терміну „афоризм”. За одним словником афоризм - „коротке лаконічне судження, яке в стислій, зручній для запам'ятовування формі містить глибоку думку” [19, 3], за іншим - „короткий влучний оригінальний вислів, узагальнена, глибока думка, виражена в лаконічній формі, подеколи несподівано парадоксальній”. Афоризм завжди містить в собі більше значення, ніж мовлено, він ніколи не аргументує, але впливає на свідомість виразною неординарністю судження [20, 71]. Але всі сходяться на тому, що афоризм, в силу своєї структурної особливості, лаконічності, виступаючи своєрідним каталізатором думки, приводить читача до особистого роздуму, вчить мислити і разом з тим говорити.

Аналізувати афоризми на сучасному етапі розвитку цього жанру складно у зв'язку зі значним розширенням тематичного кола, що охоплює афористичну думку. У п'єсі „Пігмаліон” ми виділили (спираючись на класифікацію афоризмів А.Ткаченка) лозунгові афоризми та дефінітивні афоризми за способом вираження; за змістовим наповненням виділили афоризми повчально-однозначні та парадоксально-багатозначні. Але найбільш детально класифікували афоризми із п'єси „Пігмаліон” за тематичним принципом. На основі тематики виділені афоризми згрупували за темами:

1) тема моралі, моральності;

2) тема жінки й відношення до неї представників протилежної статі;

3) тема грошей і відношення до них у суспільних колах;

4) загально філософські теми (сенс буття, основа щастя тощо);

5) тема життєвих цінностей;

6) тема виховання.

За змістовим наповненням серед афоризмів Бернарда Шоу переважають парадоксально-багатозначні афоризми, оскільки більшість творчості драматурга побудована на принципі парадоксу. Як показали дослідження творчості Б.Шоу, парадоксальність - несподіваність, незвичність, оригінальність, протиріччя собі, загальноприйнятому, традиційному погляду або здоровому глузду за змістом і / або формою - один із улюблених прийомів драматурга.

Якщо аналізувати вплив афоризмів на рівень засвоєння читачами и глядачами ідей, що проголошуються в п'єсі, варто звернутися до психологічних засад вживання афоризмів. Як відомо, афоризми - це своєрідні носії життєвого досвіду письменника, що яскраво відбивають спостереження над навколишнім світом, відношення до реалій оточуючої дійсності.

Вживаються влучні вирази, як правило, в літературному стилі мовлення і часто цитуються в розмовному та мають ситуативний характер. Мовна ситуація, у якій були вжиті афоризми, запам'ятовується яскраво і надовго, бо в запам'ятовуванні бере участь емоційна пам'ять, яка до певної міри може бути сильнішою за інші види. При сприйнятті на слух того чи іншого влучного виразу в глядача одразу виникають позитивні або негативні оцінки почутого, що безпосередньо впливає на його почуття. У запам'ятовуванні бере участь і образна пам'ять, бо афоризми створюють в уяві не прості образи, які виникають при сприйманні слів, а жваві та яскраві, що зумовлено природою афоризму, якщо розглядати його з позицій лінгвістики. Сталий вислів, влучно вжитий у мовленні за певних обставин, може виникнути в свідомості, коли людина потрапляє в аналогічну ситуацію. Неабияку роль у даному випадку для запам'ятовування відіграє емоційна асоціація.

Числення афоризми в п'єсах Бернарда Шоу - не випадковий збіг обставин. Автор прагнув зробити все, щоб ідеї, виражені в його творах не забувалися одразу ж після прочитання або перегляду п'єси, а змушували до роздумів, народжували нові ідеї, сприяли перетворенню суспільства.

Ім'я Бернарда Шоу стало символом мудрості. Він зміг сказати про світ і людину в ньому так, що афоризми не втрачають своєї актуальності уже майже протягом століття. Спадщина видатного драматурга, головні ідеї, образи, погляди, багатогранний філософський світ заслуговують на увагу й дослідження.

Таким чином, у даній роботі ґрунтовно досліджена природа афористичної думки, історія її розвитку. Подана термінологія з обраної проблеми. Робота має практичне значення. Її результати можуть бути використані для вивчення творчості Б.Шоу, для проведення лінгвістичного аналізу. Дана робота може послужити підґрунтям для подальшої розробки теми афористики.

Список використаної літератури

1. Алехина А.И. Фразеологическая единица и слово. - Минск, 1991.

2. Амосова Н.Н. Основы английской фразеологии. - Л., 1989.

3. Аничков И.Е. Труды по языкознанию. - С-Пб: Наука, 1997.

4. Блэк М. Метафора // Теория метафоры. - М., 1990.

5. Виноградов В.В. Об основных типах фразеологических единиц в русском языке // Виноградов В.В. Лексикология и лексикография: Избр. тр. - М.: Наука, 1986.

6. Виноградов В.С. Введение в переводоведение. - М., 2001.

7. Гражданская З.Т. Бернард Шоу. - М.:Просвещение, 1979.

8. Ф. Деннингхаус. Театральное призвание Бернарда Шоу. - М.: Прогресс, 1978.

9. Жуков В.П. Семантика фразеологических оборотов. - М., 1990.

10. Захарова М.А. Стратегия речевого использования образных фразеологизмов английского языка. - М., 1999.

11. Ивашева В.В. Английская литература ХХ век. - М.: Просвещение, 1967.

12. Калашник В.С. Структурно-функціональні різновиди афоризмів // Культура слова. - К., 1989.

13. Комиссаров В.Н. Современное переводоведение. - М., 2001.

14. Копыленко М.М., Попова З.Д. Очерки по общей фразеологии: Проблемы, методы, опыты. - Воронеж: Изд-во Воронежского ун-та, 1990.

15. Коробка П.Л. Идиоматическая фразеология как лингвистическая и культурологическая проблема. - М.,1999.

16. Кочерган М.П. Загальне мовознавство: Підручник для студентів філолог. спеціальностей вищих закладів освіти. - К.: Академія, 1999. - 288 с.

17. Кунин А.В. Английская фразеология. Теоретический курс. - М., 1981.

18. Кунин А.В. Фразеология современного английского языка. - М.: Международные отношения, 1996.

19. Лесин В.М., Пулинець О.С. Словник літературознавчих термінів. Вид. 3-тє, перероблене і доп. - К.: Радянська школа, 1971.

20. Літературознавчий словник-довідник / Р.Г.Гром'як, Ю.І.Ковалів та ін. - К.: Академія, 1997. - 752 с.

21. Майский И. Б. Шоу и другие воспоминания. - М.: Искусство, 1967.

22. Манякіна Т.І. Логіко-семантична класифікація афоризмів. Питання теорії романо-германських мов. - Дніпропетровськ, 1975.

23. Немов Р.С. Психология. В 3-х кн. Кн. 1: Общие основы психологи. - М., 2000.

24. Пастушенко Л.П. Английские фразеологические единицы в составе фразеологического поля. Дис. канд. филол. наук. - Киев, 1982.

25. Петровський. Общая психология. - М., 1987.

26. Попов Р.Н. Методы исследования фразеологического состава языка. - М., 1996.

27. Прокольева С.М. Механизмы создания фразеологической образности. - М., 1996.

28. Романенко В. Мистецтво бачити світ. - К., 1969.

29. Савицкий В.М. Английская фразеология: Проблемы моделирования. - Самара, 1993.

30. Сковорода Г.С. Байки харківські. Афоризми. - Харків: прапор, 1972. - 132 с.

31. Смит Л.П. Фразеология английского языка. - М., 1998.

32. Смирницкий А.И. Лексикология английского языка. - М.,1996.

33. Сухоруков Л.С. Всё обо Всём. - Великобритания, 2005.

34. Телия В.Н. Метафора как модель смысла произведения и ее экспрессивно-оценочная функция // Метафора в языке и тексте. - М.: Наука, 1988.

35. Ткаченко А. Мистецтво слова (вступ до літературознавства). - К.: Правда Ярославичів, 1998. - 448 с.

36. Українська мова. Енциклопедія / Русанівський В.М., Тараненко О.О., Зяблюк М.П. та ін. - К.: Укр. енциклопедія, 2000. - 752 с.

37. Уорелл А.Дж. Английские идиоматические выражения. - М.: Художественная литература, 1999.

38. Федуленкова Т.Н. Английская фразеология: Курс лекций. - Архангельск, 2000.

39. Федоренко Н.Т., Сокольская Л.И. Афористика. - М.: Наука. - 419 с.

40. Хьюх Э. Бернард Шоу. ЖЗЛ. - М.: Молодая гвардия,1966.

41. Чиненова Л.А. Английская фразеология в языке и речи. - М., 1986.

42. Шанский Н.М. Фразеология современного русского языка. 3-е изд. - М.: Высшая школа, 1985.

43. Шоу Б. Пигмалион. - М., 1966. - 112 с.

44. Шоу Б. Полное собрание пьес в 6 томах. - М.: Искусство, 1980.

45. Makkai A. Idiom Structure in English. - The Hague, 1987.

46. Weinreich U. Problems in the Analysis of Idioms: Substance and Structure of Language. - University of California Press, Berkley and Los Angeles, 1984.