Особливості сатири та гумору у романі Сінклера Льюіса "Беббіт"

Сінклер Льюіс - представник американської літератури періоду реалізму. Манера оповідання письменника, сатиричне звучання образу Беббіта як продукта "масового суспільства". Аналіз сатири і гумору у романі Льюіса "Беббіт", комічний монолог - виразний засіб.

Рубрика Литература
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 10.02.2012
Размер файла 34,3 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

2

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпропетровський університет економіки та права

Кафедра теорії та практики перекладу

Курсова робота

з дисципліни «Історія зарубіжної літератури»

тема

Особливості сатири та гумору у романі Сінклера Льюіса «Беббіт»

Студентки Перетятко Марії

Групи ФЛ-07-2-зс

Дніпропетровськ

2009

Анотація

сінклер льюіс роман беббіт

Темою даної курсової роботи є особливості сатири та гумору у романі Сінклера Льюіса «Беббіт». Обрана тема є актуальною, оскільки сатира займає велике місце у літературі, зокрема і у творах Сінклера Льюіса. Значення сатири та гумору у літературі, інтерес дослідників до цієї теми є причиною вибору даної теми для дослідження у курсовій роботі.

Досліджено наукову літературу, яку присвячено сатирі та гумору у творчості С. Льюіса та дослідженню роману «Беббіт».

Метою даної курсової роботи є виявлення та аналіз особливостей сатири та гумору у романі Сінклера Льюіса «Беббіт».

Робота складається із вступу, двох розділів (теоретичного та практичного), висновків та списку використаних джерел.

У роботі містяться статті Мендельсона М.О., Гіленсона Б.А. та інших критиків, а також американські видання роману «Беббіт» Сінклера Льюіса.

Зміст

Вступ

Розділ І. Синклер Льюіс та його «Беббіт»

Розділ ІІ. Особливості сатири та гумору у роман Сінклера Льюіса «Беббіт»

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Сінклер Льюіс - представник американської літератури періоду реалізму. Як сатирик він належить до самих значних майстрів літератури США ХХ сторіччя. У науковців є різні точки зору щодо роману Сінклера Льюіса «Беббіт». Наприклад, Гіленсон Б.А. вважає, що в «Беббіті» сатира Льюіса вперше знаходить політичне забарвлення. Звідси бере початок антифашистська тема у творчості письменника [6, c.18].

Мендельсон М.О. вважає, що «Беббіт» ознаменував художню зрілість письменника. У романі склалася самобутня манера Сінклера Льюіса - сатирика, у якого об'єктивно-реалістичне оповідання, як правило, співіснує із сатиричним загостренням, згущенням фарб [9, c.57].

На думку Гіленсона Б.А., в «Беббіті» Сінклер Льюіс одним з перших у літературі США відобразив процес «відчуження» в умовах появи «машинного століття» [5, c.58].

За словами Хвостової М.І., «соціальний критик», «борець за справедливість» та інші радянські штампи критикують Сінклера за те, що «у його художній творчості -- Кероль, Беббіт, Ерроусміт та інші аналогічні персонажі цього періоду -- бунтарі пасивні, неспроможні що-небудь протиставити ненависному суспільному устрою», а «робітничий клас як революційна сила залишається фактично поза полем зору Льюіса як художника, а його сатира спрямована лише проти окремих явищ капіталістичного суспільства та не зачіпає його основ». Така позиція в Радянському союзі зрозуміла. Адже потрібно було повністю викрити капіталізм, побільше відвести місця мученням робітничого класу й соціальної несправедливості, а щиросердечні метання буржуазного антиелементу непотрібна витрата часу. Очевидно, що «Беббіт» не потрапив би в радянську літературу якби не містив якихось соціальних ідей, вигідних комуністам. І повністю розхвалювати американського письменника не можна було.

Сучасні літератори, критики навіть не стали складати нову, актуальну, сучасну думку про Беббіта. Так, Беббіт міщанин і провінціал, його оточує стандартний побут. Але він ніяк не обмежений і лицемірний бізнесмен і його духовний світ так само не обмежений. По суті, роман розповідає нам про його духовний ріст, про його внутрішню боротьбу і про вплив суспільної думки на життя людини з тією іронією, що характерна для Льюіса [13, c.3].

Прийом комічного монологу, уперше настільки мистецьки застосований в «Беббіті», буде ще відшліфовуватися письменником і одержить розвиток у його наступних романах.

Як вважає Гіленсон Б.А., Сінклер Льюіс був сатириком особливого роду. І в його кращих речах, як правило, співіснують і критичне й позитивне. Саме там, де в його художньому ладі з'єднана стихія гумору й гротеску з манерою об'єктивного оповідання, Льюіс-художник досягає найбільшого успіху [5, с.67].

Тема сатири та гумору дуже актуальна, що видно з багатьох статей про творчість відомих сатириків, таких як Сінклер Льюіс. Кожний автор статті хоче привнести щось нове у тему особливостей сатири та гумору, що дає зрозуміти всю важливість цієї теми.

Мета цієї роботи -виявити та дослідити особливості сатири та гумору у романі Сінклера Льюіса «Беббіт».

Розділ І. Сінклер Льюіс та його «Беббіт»

Сінклер Льюіс (1885-1951), перший американець-лауреат Нобелівської премії з літератури, один із кумирів публіки 20-х років через деякий час виявився «забутим героєм». Він підлягав гострим нападам зі сторони буржуазно-захисної критики, яка об'явила його «пересічним художником», «журналістом» без «уявлення», який безнадійно відстав від нової художньої «моди», сатира якого - «груба», «прямолінійна» та нагадує «карикатуру»[12, с.259].

«Але не дивлячись на це, він - видатний представник критичного реалізму ХХ століття, хоробрий сатирик», - пише Самохвалов Н.І. Його найліпші романи назавжди увійшли в історію американського реалізму як виразні критичні свідоцтва художника про епоху [11, c.105].

Про функції, завдання та зміст сатири сказано дуже багато у творах художників і мислителів різних країн. Можна послатися, наприклад, на слова А.И. Герцена: «Сміх - одне з найдужчих знарядь проти всього, що віджило й ще тримається... важливою руїною, заважаючи рости свіжому життю й лякаючи слабких» [4, с.223].

Сатира в основі своєї належить до сфери комічного. Але це не значить, що сатиричні твори обов'язково викликають голосний, розкотистий сміх або навіть явну посмішку.

Основою сміху в «Беббіті» є усвідомлене або неусвідомлене відчуття духовної переваги того, хто сміється над об'єктом сміху. Іншими словами - усвідомлення власної сили. Таке усвідомлення властиве сатирикові Сінклеру Льюісу, однак воно по більшій частині ховається. І дійсно. Існує невидимий сміх, або, як виразився М. Бахтін, « сміх, що несміється» [2, c.102].

Що стосується гумору, то він у вузькому розумінні цього слова, тобто світлий гумор, іноді задерикуватий, навіть буйний, але разом з тим дає читачеві радісне відчуття трепетного буття, що допомагає усвідомлювати, що на землі є гарні люди, - такий гумор, такий сміх воістину поетичний.

Заперечення сатири в новітньому американському літературознавстві знайшло свого роду класичне вираження в книзі Шелдона Гребстина про Сінклера Льюіса (1962). Гребстин відмовляє Льюісу навіть у праві називатися «романістом у повному змісті цього слова» саме тому, що він сатирик [9, c.30].

«Ось «теоретичний» фундамент даної позиції, - пише Гребстин, -романіст прагне показати чоловіків і жінок і знайти спільність емоцій і основи для взаєморозуміння. Навпроти, сатирик переслідує й карає загальні недоліки чоловіків і жінок» [14, c.124].

Прагнучи захистити капіталістичні підвалини від сатиричної критики, літературознавець воює не тільки проти Льюіса-сатирика, але й проти сатири взагалі. На думку Гребстина, творець «Беббіта» відрізняється «незрілістю і як людина, і як письменник. ...незрілість викликає до життя сатиру. Незріла реакція - це реакція негайна, інтенсивна, бунтарська; зріла людина не квапиться, готова примиритися, прийняти»[14, c.130]. Це й зробило Льюіса художником сатиричного складу.

Льюіс залишив після себе романи, до країв насичені реаліями побуту, тому вони самі здаються майже на дотик відчутним елементом цієї культури. Образи його складаються із сукупності дрібних деталей, що відносяться до одягу, побуту, оздоблення будинку, манері говорити .

Манера оповідання Льюіса - тверда й сухувата; здається, що пише він не широкими густими мазками, а гравірує гострою голкою по міді, вимальовуючи з більшою завзятістю, навіть із деяким педантизмом багато дрібних подробиць. Але ця сухість манери відповідає стерильності «беббітовського способу життя».

Об'єктивне оповідання співіснує в Льюіса з різними видами іронії, гротеску, пародії та гумору. Письменник як би підносить до зображуваного ввігнуту лінзу, що накладає на об'єкт або на окремі його сторони сатиричну ретуш [11, c.103].

На думку Т. Мотильової, велике місце у творчості Льюіса займає сатира, що в свою чергу затверджує одне: він був сатириком своєрідного складу. Він умів висміювати спотворенні явища життя, тільки зрідка прибігаючи до гіперболи чи гротеску; він вмів, додержуючись реалій та зберігаючи реальні пропорції предметів, відкрити спотворене та безглузде, що було у звичайних життєвих ситуаціях. Негативні типи та явища з'являлися у Льюіса в самому повсякденному, буденному обліку - без карикатурного спрощення, у всій своїй життєвій повноті. Сатиричний аспект зображення дійсності природно сполучався у Льюіса з аспектом психологічно-побутовим. Льюісу була властива висока майстерність деталі, уміння передати зримий і відчутний вигляд людини, міста, домашньої обстановки [10, с.10].

Характер американської «масової культури» викликав до життя інший льюісовський прийом - комічне перерахування, коли письменник ставив у довгий ряд досить різнорідні поняття й предмети. В «Беббіті», наприклад, згадані якісь заочні курси по радіо, які вчили «Мистецтву писати короткі розповіді, Виправленню Пам'яті, Майстерності Кіноактора й Розвитку Духовних сил, Банківській справі, Іспанській Мові та Фотографії» [8 ,с.572] і т.д. Важливу роль грає іронічний авторський коментар, що найчастіше супроводжує у творі Льюіса об'єктивне зображення [11, c.96].

Відчуття дійсності зображуваного в його книгах підсилюється введенням у текст рекламних оголошень, ділових паперів, текстів мов, газетних статей, «документального матеріалу»; у його романах присутні як би живі шматки дійсності. Але ці «документи» володіють, звичайно, лише мнимою дійсністю; вони або митецька стилізація, або їдка, тонка пародія.

Романи Сінклера Льюіса з їх чітко вираженою епічною масштабністю можна назвати «енциклопедією беббітовської Америки».

Як пише Т. Мотильова, письменники Західної Європи та Америки створили в ХІХ і ХХ століттях чимало колоритних фігур підприємців. Герой роману Сінклера Льюіса «Беббіт» займає особливе місце в цьому ряді. Беббіт, по суті, не злий і цілком здатний на деякі проблиски людських почуттів. Але він дуже тупий. Він втілення войовничої, торжествуючої посередності [10, с.14].

Образ Беббіту по своїй переконливості переважує всі статті публіцистів, узятих разом. Протягом десятиліть він живе у свідомості читачів як наочне втілення - майже як символ - міщанина-власника. Ім'я Беббіта з легкої руки Льюіса вже стало загальним в Америці, та й не тільки в Америці.

Як справедливо помітив у своїй статті Гіленсон Б.А., Беббіт став новим художнім відкриттям Льюіса. Напевно, самим значним і важливим за все його письменницьке життя.

Льюісовський Джордж Ф. Беббіт - ділець середньої руки, торговець нерухомістю - підкреслено пересічний. Його не потрібно шукати, він загальний знайомий. Льюіс не просто його помітив і запам'ятав. Він його ввічнив. Ім'я Беббіт зробилося загальним. І разом з поняттям «беббітизм» збагатило словник англійської мови [6, c. 13].

Він - сама посередність. Його головна прикмета - безликість, уподібнення безлічі таких же Беббітів. Цією концепцією головного героя роман заперечував розхожий міф про те, що в Америці успіху досягають найбільш здатні, обдаровані та активні.

Особливість Беббіту як художнього образу в тім, що він являє собою середній клас. Він - його продукт. Герой з'являється в трьох головних для середнього американця іпостасях: сімейній, діловій і суспільній [6, с.13].

Беббіт - герой, що сформувався за межами романної дії. Він з'являється на сторінках книги вже сформованою 46-літньою людиною: гідний член суспільства, власник будинку, батько трьох дітей, зразковий сім'янин.

У романі майже немає захоплюючих сюжетних перипетій, драматичних подій. Читацький інтерес тримається на докладному дослідженні Беббіту і його оточення.

Перші сім глав - це розгорнута експозиція, розповідь про один звичайний день із життя Беббіта, хроніка буржуазно-міщанського існування [6, с.14].

Беббіт з'являється у романі як продукт «масового суспільства», яких досить багато в Америці. Роман заперечує відому тезу про те, що американський спосіб життя дає необмежений простір для прояву індивідуальності й особистої ініціативи. Беббіт уявляє себе людиною вільною. Насправді ж він психологічно поневолений, перебуває в духовному рабстві.

Посміюючись над Беббітом, якого Льюіс, використовуючи іронічні кліше, що стали неодмінним елементом його сатиричного стилю, іменує то Стандартним Американським Громадянином, то Розсудливим Чоловіком, Справжнім Хлопцем, - письменник при цьому не перетворює свого героя в якийсь «безжиттєвий стереотип», «анатомічну конструкцію» (у чому не раз дорікали його критики). Беббіт - жива людина, сатиричне загострення не призвело до схематизації, до позбавлення його психологічної індивідуальності [6, c.17].

Основне звучання образу Беббіта сатиричне. Життя ділків, подібних до цього персонажа, порожнє, позбавлене змісту. Але найчастіше негативне в житті бізнесменів Америки виявляється шляхом розкриття комізму символу віри Беббітів, їхнього поводження. Тут широко застосовуються гіперболи, іронія, сарказм, що дозволяють побачити зло у всій його похмурості.

Науковець Мендельсон М.О. зазначає: «Перед нами насамперед сатира на світ, у якому панує стандарт». Об'єктом сатири Льюіса є не стільки стандартизація повсякденного життя в США, скільки підпорядкування людині влади речей, жадібному прагненню до комфорту й розкоші.

В останні десятиліття інші реальні Беббіти виражають своє «я» власника із ще більшою відвертістю ніж герой Льюіса. З іншого боку, у країні, де мільйони людей відвідують коледжі, багато утворених ділків намагаються не походити зовні на Беббіта. Але як би там не було, сатира на «беббітизм» зберегла всю свою цінність, своє художнє значення. Тому є щось від Беббіта є у кожному американці, що сповідає ідеали, тому що бути Беббітом - значить знищувати себе як людину.

Роман «Беббіт» - це, можна сказати, сатирична енциклопедія життя американських ділків. У тім, проти чого спрямована дотепність Льюіса, виявляється незначність «беббітизму». Беббіти в моральному відношенні мертві, їхня приреченість стає рік у рік все очевиднішою [9, c. 171].

Як пише Гіленсон Б.А.: «До обряду «хрещення» своїх героїв письменник ставився із причепливістю - зважував і перевіряв на слух їхні імена». Через кілька місяців Памфри вже перетворився в Беббіта, а Монарк-Сіті став іменуватися Зенітом. Восени 1920 року, коли прийшли повідомлення про захоплений прийом «Головної вулиці», письменник вже перебував цілком у владі нового роману. Новою ланкою в створенні Америки Сінклера Льюіса став «Беббіт». Написанню нового твору передує тривала підготовча робота, численні заготівлі: тут у Льюіса свої прийоми, і він чимсь навіть нагадує соціолога. Оскільки герой майбутньої книги торговець нерухомістю, Льюіс їздить по містах Америки, вивчаючи цей рід діяльності й спостерігаючи за його характерними представниками. Але особливий предмет його уваги - манера говорити, специфічний, професійний жаргон героя [5, c.46]

За визначенням Гіленсона Б.А., льюісовский Беббіт сприймається як породження, продукт певного суспільного укладу, як людина, що акумулювала звички, напрям думок, політичні, етичні й інші погляди «мідлкласу». При цьому він сама безнадійно самовдоволена посередність. Він живе монотонним життям і не робить нічого істотного. Тому в романі Льюіса, досить статичному, мало дії, руху, чисто сюжетного матеріалу. Беббіт не відноситься до образів, які розвиваються. Він росте «ушир». Зусилля письменника спрямовані на всебічне окреслення його вичерпного портрета як соціального феномена [5, c.50].

Як вважає Гіленсон Б.А., Сінклер Льюіс не тільки фіксує спосіб життя Беббіта. Він немов би запрошує читача ознайомитися з речами, що оточують героя: зайти в його будинок, «зручний і лощений» («найменше походив на домівку»), у його спальню і його ванну, сісти в його автомобіль, що був «Великим Богом» Беббіта й до якого він відчував «безмежну відданість». Як неважко переконатися, всі ці предмети, достовірні свідчення про Америку 20-х років, відповідають строгому стандарту, будучи найнеобхіднішим атрибутом як самого героя, так і всіх людей його кола. При цьому чи не кожна річ, як не утомлюється нагадувати романіст, точно відбиває соціальний стан Беббіта.

Як пише Гіленсон, ще в 20-ті роки американський історик Кольєр писав, що в США «навряд чи знайдеться яка-небудь галузь життя, що не була б наскрізь стандартизована, тобто підігнана під загальну норму й прирівняна до машини». Ця риса американського способу життя збереглася й понині.

Публіцист С. Вишневський, що прожив багато років у США, коментуючи новітній роман Джона Квирка «Переможці без лаврів» про побут американських ділків, згадує: «Під час конференцій бізнесменів я часто ловив себе на думці, що потрапив у компанію близнюків. Однаково акуратна й вилощена зовнішність, однакові привітні вираження осіб, схожі сірі костюми з вовняної фланелі, схожі манери» [5, c.42]. Це і є ті самі супермени, іконописні образи яких викликають у Джорджа Ф. Беббіта непідроблений захват: «От зразок Стандартного Американського Громадянина! От воно нове покоління американців: теперішні чоловіки, з волосатими грудьми, з ласкавими очами й новітніми арифмометрами в конторах» , - викликує він [8, с.556].

Але не тільки побут Беббіта стандартизований, навіть думки й почуття героя уніфіковані, зведені до загального знаменника. Цей мнимо вільний громадянин, забезпечений, що живе у вільній крайні, насправді позбавлений головного стрижня - своєї самобутньої людської сутності. Це Беббіта і йому подібних мав на увазі Льюіс, коли в неопублікованій передмові до роману написав : «... Всі ці ошатні жінки й самовпевнені чоловіки - солдати, одягнені у форму, що дотримують найсуворішу військову дисципліну». Ця передмова довгий час зберігалася в рукописному архіві письменника й була оприлюднена вже після його смерті, в 1953 році. У ній не тільки дана формула ідейного задуму книги, але багато її положень виражені в більш загостреній формі. Важливо, що Льюіс підкреслює глибоко типові, масові риси свого героя: «Він переможець, він диктатор, він персоніфікує нашу торгівлю, працю, мистецтво, мораль і нашу недорікуватість; таких, як він, - тридцять мільйонів чоловіків і жінок». І в той же час він говорить про нього як про індивідуальну особу, як про людину, що прагне вирватися із цієї рутини, одноманітної, майже механічної, у яку він залучений [7, с.196-197].

Беббіт був сатирою не на якогось «середнього американця», а на буржуа-власника середньої руки, міщанина з його вираженою класовою психологією.

Саме в «Беббіті» Льюіс уперше широко використовує один зі своїх найдійовіших сатиричних прийомів, так званий комічний монолог, коли герой звичайно у великому мовленні оголює власну тупість, неуцтво, непомірні й смішні претензії. Саме створюючи свої виняткові комічні монологи, Льюіс із його ненавистю до всякого лицемірства й «тріскотні» виявляється у своїй стихії. Він осміює порожні й голосні слова, штампи й шаблони американського політичного й рекламного красномовства [5, c.66].

Письменник немов запрошує читача прислухатися до свого героя, «стовідсоткового американця», з усім комплексом політичних і суспільних ідей, напханому газетами й кіно, Беббіту, переконаному, що Сполучені Штати - земний рай, а Зеніт - краще з міст; Беббіту, що сліпо захоплюється стандартизованими дрібничками; Беббіту, що призиває знищувати, як змій, критиканів, «довговолосих суб'єктів», соціалістів і університетських професорів, тих, хто, як йому здається, зазіхає на його будинок і банківський рахунок. Він уже виростає до значення символу, цей «ідеал людини, на який повинен рівнятися світ».

Беббіт з насолодою розчиняється серед собі подібних, живе, мислить і почуває відповідно до загальноприйнятого. Це переконаний конформіст. Якщо він і шахраює, то не настільки зухвало, спекулюючи так, як негласно прийнято серед його колег.

Льюісовский герой при всій своїй духовній злиденності бачиться нам живою людиною, і аж ніяк не «безжиттєвим стереотипом» і «анатомічною конструкцією», яким схильний був його вважати відомий публіцист Уолтер Липпман у своїй книзі «Люди долі» (1927). Не був Беббіт (як на цьому наполягали деякі американські літературознавці) лише «белетристичною ілюстрацією» [5, c.53].

Гіленсон Б.А. у своїй статті «Я люблю Америку, але вона мені не подобається…» пише, що в «Беббіті» сатира Льюіса знаходить політичне фарбування. Тут джерело дуже органічної для Льюіса антифашистської теми, що з великою силою зазвучить у його романах 30 - 40-х років [6, c.56].

сінклер льюіс роман беббіт

Розділ ІІ. Особливості сатири та гумору у романі Сінклера Льюіса «Беббіт»

На думку Хвостової М.І., Льюіс написав дуже цікаво свій роман - хто, що хоче побачити, те в ньому й побачить. Соціалістові, борцеві за справедливість - контраст забезпеченості й убогості, обмеженість забезпеченого буржуа; типовому американцеві-патріотові, демократові взагалі благодать, майже на кожній сторінці прославляється Велика країна і її досягнення. Консерватора залучать стабільність і стійкість життя й поглядів міста. І навіть романтикові є що почитати - жагуча любов, зради, сімейні цінності, постріли в дружину. Тому однобічність погляду радянських критиків очевидна.

Досить гостро критикують головного героя роману. От який образ складається після прочитання анотації до серії «Бібліотека всесвітньої літератури»:

- В «Беббіті» виведені обмежені й лицемірні бізнесмени середнього класу.

- "Беббіт" - роман про Джорджа Беббіта, ім'я якого стало загальним для позначення типу американського процвітаючого міщанина з його обмеженим духовним світом, наповненим штампованими «істинами американізму», з його позбавленим індивідуальних рис стандартизованим побутом: «Спальня була зроблена у приємних м'яких тонах та по стандартних ескізах. … однакові ліжка. По суті, дім Беббітів мав лише один недолік: у ньому не було домашнього затишку» [8, c.508-509] .

- В «Беббіті» Льюіс створює класичний образ стандартного міщанина з його стихійними спробами бунтарства, проти найбільш задушливих форм капіталістичного гуртожитку» [1, c.2].

Мендельсон М.О. вважає, що у кращих своїх творах американська сатира являє собою чуйну реакцію на брудну практику придбання, на неподобство корисливих власницьких порядків [9, c.16].

В основі основ американська сатира - це сатира антибуржуазна. У цьому фундамент її величі, виправданість самих колючих її шипів, самої злої дотепності. Льюісовський Беббіт виник і міг виникнути тільки в умовах американського бізнесу, тільки в Зеніті, місті, що символізує верхівку торгово-промислової Америки [9, c.18].

Сатиричний твір Льюіса, гідний визнання, вселяє і почуття надії - насамперед тим, що у романі показується благородніша «очисна» робота: відкидаючи заважаюче людям (в «Беббіті» - це, наприклад, спрага героя бути завжди сприйнятим правильно, мати стандартні погляди й т.д.), автор готує поле для вирощування насіння кращого майбутнього (у романі це, наприклад, своєрідне перевиховання сина: Беббіт - Теду: «...Тепер вони всі будуть намагатися залякати тебе, утихомирити. А ти пішли їх до чорта! Я - за тебе. ...Не бійся всіх цих родичів! І всього Зеніта не бійся! А головне - не бійся самого себе, як я боявся» [8, c.843].

Часто використовуваний сатиричний прийом - reduction ad absurdum - показ того, що послідовний розвиток помилкової лінії мислення, систематичне здійснення нерозумних дій неминуче заводять у тупик (у «Беббіті» це розгульне життя Беббіта, що призвело до тупика «І що робити далі?»: наприклад, суперечливі думки Беббіта щодо візиту до Джюдік: «… Мила вона, мила, але… Ні, чорт дери, мене не змусити! Я на ній не одружений. Та одружуватися не збираюся, чесне слово! А, чорт… все одно прийдеться піти» [8, с.811]. У сатиричних творах живим втіленням абсурдності іноді стають герої, що зовсім не розуміють безглуздості, ідіотизму того, що вони говорять і роблять [9, c. 24] Беббіт одягався стандартно, щоб виглядати «хазяїном, дільцем, з тих, хто вміє планувати, керувати, домагатися свого» - «...Це був стандартний костюм. ...стандартні черевики, напрочуд нецікаві черевики. Єдине, у чому він дозволив собі легкодумство,- це темно-вишнева краватка» [8, с.504]. Найважливішим предметом був для Беббіта блокнот, «де були записані адреси давно позабутих людей і відмітки про поштові перекази, давним-давно отриманих адресатами; там лежали і пересохлі марки, вирізки з віршами Т.Чамондлі Фрінка й газетними передовицями, з яких Беббіт черпав і свої політичні переконання, і набір учених слів»[8, с.505].

Може здатися парадоксальним те, що писав сам романіст про свого героя: «Я хочу, щоб він виглядав не тільки як тип, але і як індивідуум... Він такий же, як ми всі, американці в 46 років, - людина процвітаюча, що гаряче бажає одержати від життя щось більше, ніж автомобілі й будинок, поки не пізно... Я хочу зробити Беббіта великим у своїй дійсності, у своїй спорідненості з нами всіма - у ньому немає нічого виняткового, але є свій драматизм, пристрасть, боротьба» [15, c. 54]. Пристрасть, боротьба - у Беббіті? Звичайно, його спроби якось вирватися із зачарованого кола респектабельного буржуазного буття найвищою мірою дрібні й смішні. Але все-таки дуже важливо, що Беббіт, поглинений рутиною, час від часу спохвачується: «Робити гроші - сумнівне задоволення... До чого все це?» [8, с.780]. Зло, говорить романіст, не в самому Беббіті й тим більше не в людській натурі, а в тім суспільстві, у тих умовах, які зробили Беббіта саме таким. Беббіт при всій його посередності й вульгарності не автомат, не абстрагована особистість, а цілком жива особа. Такий спосіб зображення не применшує, а скоріше загострює авторське обвинувачення, спрямоване проти світу власників.

Одним зі способів викривального сміху в романі стало передражнювання. Тобто пародія на те, що повсякденно говорять американці, на літературні твори й т.д. Спародований був і герой роману.

Льюіс в самому початку «Беббіта» чітко формулює сатиричну тему роману. Представляючи читачеві свого героя, він говорить, що якщо місто Зеніт з його величезними заводами було споруджене немов «для велетнів», то в Беббіті нічого «велетенського» не було. Адже він анічогісінько потрібного людям виготовляти не вмів: «ні олії, ні черевиків, ні віршів»[8, с.498].

Зерно сатири є навіть у малозначних епітетах. Не завжди їх вдається виразити українською. Так, характеризуючи резиденцію одного з представників еліти Зеніту, Льюіс пише (так пишуть в українському перекладі), що на цій махині з червоної цегли був дах з шиферу - «червоного, зеленого та жовто-бурого». В оригіналі значиться: «жовтого, точно від нетравлення» [16, c.213].

Роман відкривається епіграфічною заставкою: це пейзаж ранкового Зеніту, міста цегли, цементу й сталі, де гуркочуть експреси та гігантські заводи, «немов створені для велетнів». Але живуть у ньому духовні пігмеї. У їхньому числі герой книги Джордж Ф. Беббіт, 45-літній бізнесмен середнього статку й досить банальної зовнішності, батько трьох дітей і власник будинку у фешенебельному кварталі Квітучі Пагорби, зразковий сім'янин і гідний член суспільства, людина «розсудливих республіканських поглядів».

За короткою заставкою - експозиція, що обіймає цілих сім глав. Це скрупульозна хроніка буржуазного побуту, опис одного нічим не примітного дня з монотонного існування Беббіта. І день обраний немов навмання, пересічний, вихоплений з потоку йому подібних. На десятках сторінок даний неквапливий опис того, як герой прокидається, снідає, обмінюється дріб'язковими репліками із ближніми, заводить автомобіль і відправляється у свою контору. Після цього Беббіт показується у своєму офісі по торгівлі нерухомістю - будинками й землею, де він диктує ділові листи, складає рекламу цвинтарних ділянок, контактує з товаришами по службі та клієнтами, укладає договори, вибиваючи долари, обідає з колегами в клубі. Потім він вертається додому, із жвавістю обговорює з дружиною й дітьми різні дрібниці, переглядає черговий комікс у місцевій газеті й поринає в сон. Так повторюється день у день. І романіст оповідає про все це з іронічною докладністю, тому що для Беббіта всі ці подробиці подібні до ритуалу, а весь хід його життя неухильно запрограмований [5, с.46].

Стандартне все в особняку Беббіта - спальня «обставлена по стандартних ескізах», нічний столик постачений «стандартною нічною лампочкою... і стандартною книжкою для читання на ніч» [8, с.508] (несподіване використання поняття «стандарт» стосовно книги надає характеристиці Беббітовского будинку додатковий штрих). А далі йде більш уїдливий опис впливу стандартизації на внутрішню сутність хазяїв. Оскільки спальня була стандартної, вона «існувала безвідносно до Беббітів і взагалі до кого б не було. І якщо люди в ній жили й любили... то на кімнаті це ніяк не відбилося» [8, с.508]. Виникає сатиричний підсумок, виражений у формі отрутного парадоксу: «...у будинку Беббітів був тільки один недолік - у ньому не було домашнього затишку»[17, с.15].

Розповідь про один ранок з життя Беббіта починається з повідомлення, що «в сім двадцять… задзвонив будильник». А далі - характеристика цього начебто знайомого всім інструмента: «Це був найкращий з широко розрекламованих будильників серійного випуску, зі всякими новинками, як дзвоновий дзвін, перервний бій та світляний циферблат» [8, с.499]. Беббіт відправляється у ванну: «… Ванна в його будинку була по істині королівська - суцільний фаянс, керамічні плитки й метал, що блищить сріблом. Сушарка для рушників була зроблена з матового скла, вставленого в нікель. У ванні легко помістився б прусський гвардієць, а над вправленим у стіну вмивальником красувалися такі мудрі й сліпучі пристосування для зубних щіток, приладдя для гоління, мильниць і губок... - що, здавалося, стоїш перед розподільним щитом електростанції» [8, с.501].

Усмішка, яку визиває цей опис, виправдана. В основі сатири Льюіса - усвідомлення контрасту між скромними цілями, яким служать зображені предмети і їхня безглузда складність і дорожнеча. Той же майже не завуальований сарказм звучить і в інших главах «Беббіта». Читач узнає, наприклад, що «туалет місіс Беббіт зі всякими приналежностями» , був «чи ледве не з чистого срібла» [8, 504]. Але відвертіше всього комізм розриву між виглядом речей, що оточують Беббіта, і їхнім призначенням розкритий у тім місці, де відбите відвідування героєм убиральні в клубі. Виявляється, що вмивальна була схожа «на терми Нерона» (Льюісовські «терми Нерона» - не просто сатирична гіпербола. Радянський журналіст Г. Боровик у часи СРСР так описав «чоловічий туалет заміського клубу» у якімсь американському місті. Цей туалет «ділився на дві величезні кімнати, вірніше навіть - зали. Одна зала... була оброблена мармуром. На стінах - дзеркала в позолочених рамах... І в чотирьох кутах для чогось стояли чотири мармурових погруддя другорозрядних давньоримських мислителів...»[3, c.11]. Реальна дійсність сучасної багатої Америки виявляється ще більше «беббітоподібною»), а «над важкими мармуровими вмивальниками схилились ряди чоловіків, немов поклоняючись перед власними відбиттями в масивних дзеркалах». Скільки ненависті до беббітів з їхнім марнотратством і самовдоволенням укладено в цій картині [9, c.166].

Герой роману не просто користується усілякими зручними або гарними предметами - він став добровільним рабом речей. Наприклад, про володіння автомобілем у романі розказується не раз і завжди з неприхованим глузуванням. Для Беббіта, як і «для більшості успішних громадян міста Зеніта, власний автомобіль був поезією та драмою, пристрастю та героїзмом» [8, с.588]. Разом з культом речей виникають в світі Беббіта і інші, такі ж невідповідні щирим потребам людини, об'єкти поклоніння.

Про окуляри героя сказано, наприклад, що це «були не скромне пенсне вчителя й не срібна оправа старого фермера, а величезні круглі скла без оправи із золотими дужками», що перетворюють героя в «сучасного дільця, що віддає наказ клеркам, сам водить машину, любить пограти в гольф і по-науковому вирішує проблеми торгівлі» [8, с.565].

Льюіс пропонує читачеві помітні пародії на ті друковані видання, які є «духовним хлібом» Беббітів. Хоча герой роману й учився в коледжі, література його ніколи не цікавила. Коло читання Беббіта обмежене головним чином рекламою: «Ого! Послухай, що ти на це скажеш? Аштабула-стріт, 496, Дж.К. Доусон - Томасу Маллелі, 17 квітня, площа 17,7 на 112,2, оцін. 400 дол.» [8, c.516].

Основне читання Беббіта - місцева газета з незмінним коміксом. Загальний кругозір героя формує реклама курсів, що навчають тому, як стати Хазяїном Життя, як статі Володарем Дум і як зробитися Теперішнім Чоловіком. Думки з питань економіки він черпає від свого сусіда. Ті нехитрі ідеологічні стереотипи, носієм яких він є, почерпнуті на зборах різних клубів, вечірках, за коктейлями, за обідом у спортивному клубі.

Зразком «художньої творчості» Беббіту, «полум'яних рядків» у складених їм рекламах, служить свідомо пародійний «гімн» у славу цвинтаря «Долина лип» - єдиного місця поховання, обладнаного «по останньому слову техніки», де ділянки «на засіяних ромашками схилах посміхаються веселим полям». «Беббіт - людина доброчесна», - іронічно говорить Льюіс. Він не наполягав на тому, що кожна його реклама - чиста правда [8, с.531].

Навіть в одязі Беббіт кориться гласним і негласним нормам, прийнятим серед людей його кола - бізнесменів. І всі речі в його будинку й, звичайно ж, машина новітньої марки є його емблемою, доказом його лояльності й респектабельності. Ця особливість Беббітовского побутового укладу, точно вловлена Льюісом, відрізняє й сьогоднішній американський середній клас. Нині потужний апарат реклами, діючий на підставі психологічних тестів, підносить мільйонам американців свої образи людей і мовлень як еталони й зразки, на які слід орієнтуватися. Реклама закріплює загальний конформізм. Дух епохи закріпився в такому рекламному гаслі: «Ви купуєте не автомобіль, а престиж!»[8, с.604].

У романі «Беббіт» до експозиції примикає ще кілька глав, з яких виявляються суспільні риси героя: він бере участь в передвиборній кампанії на користь республіканського кандидата, вимовляє квітчасту тираду на зборах Асоціації торговців нерухомістю, він делегат конференції Штовхачів, а також активіст недільної школи й місцевої церкви, член різних клубів. А крім того, герой виконує «світські» обов'язки, що виникають із його положення: приймає друзів, бізнесменів його кола, пробує, правда безуспішно, пробитися у вище суспільство, заповнює своє дозвілля різного роду прісними звеселяннями з колегами - грає в бейсбол, насолоджується коктейлями, міцними сигарами, а вирвавшись з-під сімейної опіки, весело проводить час в сусідньому місті: «Він (Беббіт) кружився у водоверті пристрасті, не дуже доброго віскі та взаємин з новими друзями» [8, c.787]. Навіть Фултон Беміс сказав йому якось: «Це, звичайно, не моє діло, та бачить Господь, що я сам свою порцію віскі завжди вип'ю, але вам треба бути обачніше. Невже ви не помічаєте, що п'єте без перерви, закурюєте одну сигарету за іншою» [8, c.795].

Про минуле героя в романі сказано мимохіть: відомо, що він вчився в університеті, мріяв про кар'єру політичного діяча, але став торговцем нерухомістю. Честолюбство іноді прокидається в ньому, особливо в періоди його «суспільної» активності. Герой є перед читачем як цілком сформована людина, яка існує в цьому побуті зі стійким, «запрограмованим» поводженням.

Беббіт не позбавлений добродушності: він щиро прив'язаний до свого єдиного друга Поля Рислінга, зацькованому власною дружиною; він любить свого сина Теда; у нього м'який, спокійний характер.

Але основне звучання образу Беббіта сатиричне. Життя дільців, подібних цьому персонажу, Рислінгу та їх приятелям, пусте. Іноді Льюіс каже про це в несатиричній формі [9, c.165]. Так, Рислінг виступає з тирадою: навіть більшість бізнесменів «ненавидять все це рвацтво, гонку, їм набридли жінки, дітей вони вважають бовдурами…»[8, с.553].

В Беббіта, цього законослухняного зразкового міщанина, зріє поволі неясне невдоволення своїм положенням, спрага чогось більшого, ніж «конторська рутина, позики й списки будинків в оренду». Після того як Поль Рислінг, що стріляв у свою дружину, попадає у в'язницю, Беббіт, втративши єдиного друга, з незвичною для нього хворобливістю відчуває порожнечу навколишнього світу. А це й стимулює його судорожні, смішні спроби якось вирватися зі звичного ритму життя.

Звичайно, Беббіт занадто дрібнуватий для скільки-небудь радикальних рішень. Його «відхилення» від норми цілком відповідають масштабу його особистості. Спочатку, немов пробуючи надолужити упущене замолоду, він волочитися за жінками [5, с.54] (тут треба відзначити момент компліменту, коли Беббіт намагався фліртувати з Луеттою: «Ви сьогодні гарні, як новий табачний кіоск»), заводить роман зі своєю нудьгуючою клієнткою Джудік Таніс, «розважається» у компанії молодих гульвіс [8, с.607] ).

У дев'ятій главі було над чим посміятися довго, але роздумуючи мимохіть про неуцтво друзів Беббіта та деяке нахабство зі сторони Верджила Генча, коли місіс Фрінк запропонувала «зайнятися спіритизмом та столовертінням»:

« - Ах, давайте поговоримо з Данте! …Ти, звичайно, знаєш, хто це був, Орві? - Пам'ятаю, пам'ятаю, той самий, що проїхався по туристській путівці в ад!.. - Визвати містера Данта! - Ти забув дати йому адресу: тисяча шістсот п'ятдесят вісім, Сірна вулиця, Вогненні пагорби, Пекло» [8, с.608].

Під час страйку в Зеніті Беббіт дозволяє собі афішувати дружбу з адвокатом Сенекою Доуном, відомим у місті радикалом, і допускає «ліберальні» висловлення про страйкарів, називаючи їх нормальними людьми. Більше того, заради власного престижу «вільної» людини він відмовляється вступити в Лігу Чесних Громадян, терористичну, напівфашистську організацію ділових людей, створену для боротьби з робочим рухом у Зеніті. Однак з подібною боязкою непокорою з боку своїх членів буржуазне суспільство не може миритися [5, c.54].

Іронічний авторський коментар час від часу пожвавлює протокольно-сухе оповідання, коли, наприклад, Льюіс зауважує, що готування Беббіта до залишення своєї контори на півторагодинну перерву було «більш ретельним, ніж плани підготовки до першої світової війни»[8, с.541].

Уміє Льюіс-сатирик також створити груповий портрет з комічним змалюванням, наприклад у сцені вечірки в будинку Беббіта. Всі ці люди й Чам Фрінк, і Орвілл Джонсон, і Верджил Генч, і сам Беббіт - посміюються над вузьколобими провінціалками, самовдоволено вирікаючи при цьому суцільний потік банальностей. Вся Америка, нагадує нам Льюіс, уражена хворобою духовного провінціалізму.

Особливо невтомний Льюіс в осміянні пануючих в Америці відносин купівлі-продажу, коли специфічна термінологія ринку поширюється на поняття духовного порядку. У романі багато словосполучень типу «ходовий літературний товар», «торгівля порятунком», «позичати богові».

Але всього виразніше й оригинальніше улюблений прийом Льюіса - комічний монолог.

Звичайно він служить цілям виявлення неуцтва, пихатості, помилкових претензій того або іншого героя. Мовлення Беббіта - це пародія на тріскучу й пихату фразеологію «патріотичного» політикана; проповідь доктора Дрю представляє досить тонке осміяння релігійної риторики, а лекція міс Мадж, бродячої проповідниці - сатира на «темний» склад шарлатана, що філософствує.

Взагалі, у балакучості Беббіта позначилися деякі істотні особливості громадського життя в країні, своєрідний культ політичного красномовства, що нерідко виливається в пустопорожню риторику. Недарма Джордж Беббіт захоплюється Чамом Маттом за те, що той «уміє відмінно бовтати навіть тоді, коли йому абсолютно ні про що було говорити»[5, с.61].

Убогість думки, однак, компенсується в нього багатослівністю, а точніше, потребою самоствердження, схильністю до публічних балаканин.

В «Беббіті» виявляється один із глибинних мотивів льюісовських романів: у вільній країні переслідуються й придушуються найменші відхилення від непорушних стандартів буржуазної добропорядності. Письменник одним з перших на Заході звертає увагу на силу солідарності правлячого класу, що гуртується перед особою їх класового ворога - страйкарів, а також енергійно прагне повернути у своє середовище Беббіта [5, с.55].

Висновки

Образом Беббіти письменнику вдалося відкрити надзвичайно масовий тип, дати йому ім'я, що стало загальним, що ввійшло в побут співвітчизників і зробилося міцним надбанням англійської мови. Беббіт був загальним знайомим, мільйони американців з ним повсякденно - і на службі й вдома. Більше того, дуже багато хто з них впізнавали себе в льюісовському герої. Це був міщанин, бізнесмен, людина, породжена бездушною капіталістичною цивілізацією й «масовою культурою».

Льюіс прямо визначає мету своєї книги як розвінчання «міфу» про американську «перевагу» і «піонерство»: «Америка привласнила собі славу самої передової нації миру; і за це протягом трьохсот років їй прощалися всі недоліки культури, брутальність вдачі, дикий затиск критики». Своєю творчістю Льюіс багато зробив для розвінчання цього «національного міфу» [7, c.195].

«Беббіт» визначив творчу зрілість Синклера Льюіса. У романі склалася манера Сінклера Льюіса у написанні - сатирика, у котрого об'єктивно-реалістичне оповідання, як правило, співіснує із сатиричним загостренням.

В «Беббіті» проблема готовності американців - наслідувати всі стандарти і в побуті, і в ідейному житті грає велику роль.

Сінклер Льюіс зумів, як ніхто інший, показати, наскільки буржуазній культурі його країни властивий дух стандарту. Завдяки Льюісу ім'я Беббіта стало загальним.

Список використаних джерел

1. Аннотация серии «Библиотека всемирной литературы»: М.: Всемирная библиотека. 1955. - с.2

2. Бахтин М. Творчество Франсуа Рабле. - М.: Наука.1965. - с.102

3. Боровик Г. Один год неспокойного солнца. -М.: Современный списатель. 1971. -с.11

4. Герцен А.И Об искусстве. - М.: Наука. 1954. - с.223

5. Гиленсон Б.А. Америка Синклера Льюиса. - М.: Наука.1972. - с. 42, 46, 50, 53-55, 58, 61, 66-67

6. Гиленсона Б.А. Я люблю Америку, но она мне не нравится. // В кн..: Синклер Льюис . - М.: Художественная литература. 1989. - с.13-14, 17-18, 56

7. К проблемам критического реализма в зарубежной литературе ХХ века. //Сборник статей. - М.: Правда. 1962. - с. 195 -197

8. Льюис Синклер. Бэббит. - М. Художественная література. 1989. - с.497-844

9. Мендельсон М.О. Американская сатирическая проза ХХ века.- М.: Наука. 1972. - с.16, 18, 24, 30, 57, 165-166

10. Мотылева Т. Синклер Льюис. // Собрание починений в 9 томах. Т. І. - М.: Правда. 1965. - с.10, 14

11. Самохвалов Н.И. История американской литературы // Учебное пособие для факультета иностранных языков. Ч. ІІ. М.: Наука. 1971. - с.96, 103, 105

12. Уманская М.М. Проблемы русской и зарубежной литературы // Сборник статей. - Ярославль: Наука. 1979 - с. 259

13. Хвостовая М.И. www.oldlib.ru с.3

14. Grebstein Sh. Sinclair Lewis. - New-York. Twayne. 1962. - с.124, 130

15. Lewis Sinclair. From Main Street to Stockholm. - New-York. Twayne. 1922. - с.54

16. Lewis Sinclair. Babbitt. - Chicago. Duna.1922. - с.213

17. Lewis Sinclair. Babbitt. - New-York. Grosset&Dunlap.1922 - с.15

Размещено на Allbest


Подобные документы

  • Специфіка сатири, іронії та гумору як видів ідейно-емоційної оцінки літературного твору; модифікації комічного, жанрові особливості. Творчість американського письменника Сінклера Льюіса, історія створення роману "Беббіт": приклади сатири, аналіз уривків.

    курсовая работа [68,8 K], добавлен 06.04.2011

  • Особливості розвитку літератури США у ХХ столітті. Відображення американської мрії та американської трагедії у творах американських письменників цієї доби. Спустошення мрії Гетсбі як основна причина його трагічних подій. Символічність образів у романі.

    курсовая работа [50,5 K], добавлен 13.11.2013

  • Особливості лексичних фігур вираження сатири у творі "Мандри Гуллівера", порівняння оригіналу тексту з українським перекладом. Передача відношення автора до зображуваного явища. Іронія як засіб сатири, яка служила для викриття негативних сторін дійсності.

    статья [21,6 K], добавлен 31.08.2017

  • Дослідження основних рис творчості Марка Твена, визначення своєрідності гумору в творах видатного письменника. Аналіз гумористичних оповідань. Дійсність через сприйняття простодушної людини. Гумор Марка Твена як взірець для письменників сучасності.

    реферат [21,5 K], добавлен 15.12.2015

  • Іван Котляревський як знавець української культури. Біографія та кар’єра, світоглядні позиції письменника. Аналіз творів "Енеїда", "Наталка-Полтавка", "Москаль-чарівник", їх історичне та художнє значення. Особливості гумору у творах письменника.

    реферат [55,6 K], добавлен 06.06.2009

  • Чарльз Діккенс як найвизначніший представник англійського реалізму XIX століття. Аналіз його творчого спадку. Загальна характеристика періоду реалізму. Морально-філософські аспекти проблематики та автобіографічні мотиви роману "Пригоди Олівера Твіста".

    курсовая работа [50,4 K], добавлен 03.11.2012

  • Дослідження творчого шляху Дж. Керуака в контексті американської літератури ХХ ст. Аналіз покоління "біт" та визначення його впливу на письменника. Характеристика основних образів та типології героїв на основі образа аутсайдера в романі "На дорозі".

    курсовая работа [84,2 K], добавлен 09.04.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.