Образи жінок у романі Гі де Мопассана "Любий друг"

Біографічні відомості про французьского письменника Гі де Мопассана, дитячі роки і творча діяльність. Літературне виховання, світоглядні та літературні позиції письменника. Основа твору "Любий друг", роль жінки як такої в житті головного героя роману.

Рубрика Литература
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 14.11.2011
Размер файла 22,8 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Вінницький державний педагогічний університет

імені Михайла Коцюбинського

Інститут філології й журналістики

Кафедра зарубіжної літератури

«Образи жінок у романі Гі де Мопассана „Любий друг”»

Вінниця-2010

Зміст

Вступ

1. Короткі біографічні відомості про письменника

2. Світоглядні й літературні позиції письменника

3. Основа твору

4. Роль жінки як такої в житті головного героя у романі «Любий друг»

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Зародження критичного реалізму відноситься до кінця 20-х років ХХ століття. Як напрям виник у Франції та Росії. Реалізм набув критичного характеру щодо буржуазії: розвінчувалася влада грошей, бездуховність. Великими реалістами ХІХ ст. були: Стендаль, Бальзак, Діккенс, Теккерей, Меріме, Флобер, Гейне, Бронте, Беранже, Мопассан - хоча реалістами вони себе не називали.

Реалізм ХІХ ст. надав твори мистецтва такої художньої сили, з якою можна порівняти лише мистецтво титанів Ренесансу. Він увібрав у себе творчі досягнення попередніх етапів розвитку реалізму, збагатився досягненнями мистецтва романтизму і модифікував їх по-своєму, він надав величезну кількість прийомів зображення світу і, фактично, виступив синтезом, який узагальнив попередні етапи розвитку мистецтва. Реалізм був могутнім напрямком, він охопив всі види мистецтва. Найбільш повне вираження критичний реалізм знаходить в жанрі соціального роману.

Дійсно, реалісти малювали світ, в якому нехтували честю, совістю, людською гідністю, в якому дружба, любов, вірність, навіть родинні зв'язки, мало що означали, де всім заправляли гроші, пристрасть до наживи, до володіння майном, до влади над собі подібними, де “продаж тіла” і “продаж інтелекту” набули значення своєрідного культу, де ілюзії втрачались, і життя жорстоко ламало наївних мрійників, поки вони не гинули або не перетворювались на безсовісних егоїстів.

Для мене цей напрям найбільше пов'язаний з творами знаменитого Гі де Мопассана. Це і «Монт-Ориоль», і «Життя», і «Пампушка» та багато інших. Через кожен його твір, наче через призму, можна побачити низку оригінальних поглядів письменника. Особисто я віддаю першість його роману «Любий друг» Свій вибір я можу аргументувати тим, що цей твір не втратив своєї значущості й по сьогодні залишається актуальним. Важливість твору полягає у тому, що і зараз є такі «Дюруа», які нехтують іншими людьми заради збагачення. Метою моєї роботи є ознайомлення з естетичними принципати письменника, що спонукали його до написання твору, а також якомога ширше розкриття однієї з провідних тем твору - розкриття егоїзму та підступності, кар'єра красеня - нахаби Жоржа Дюруа.

Метою моєї роботи є дослідження творчості Мопассана, зокрема образів жінок.

Для того, щоб краще висвітлити тему, потрібно виконати наступні завдання:

знайти та скласти бібліографію до даної теми;

ознайомитись зі знайденими джерелами;

обов'язково прочитати твір;

опрацювати інформацію: визначити найголовніше, зробити потрібні замітки, виписки, нотатки, конспект;

на основі опрацьованого матеріалу зробити висновки.

Набуті мною знання, які я отримала безпосередньо опрацьовуючи бібліографічні дані і творчість Гі де Мопассана, зокрема його роман «Любий друг» можу використати у викладацькій діяльності, оскільки моя майбутня професія пов'язана з навчанням у школі. Крім цього робота над цією темою розширила мій власний кругозір. Я відкрила для себе ще раніше мало мені відомого письменника як справжнього митця слова. І вважаю, що кожен міг би присвятити себе вивченню творчості цього письменника, тому що його твори вирізняються реалістичністю, є актуальною не лише в епоху письменника, але й у наш час.

1. Короткі біографічні відомості про письменника.

Продовжувач реалістичних традицій, Гі де Мопассан увійшов в історію французької і світової літератури як неперевершений майстер новелістичного жанру, визначний романіст, митець-новатор, що поєднував у своїх творах мистецтво психологічного аналізу з талантом безкомпромісного сатирика. "Сила таланту Мопассана, -- писав І. Франко, -- полягала в психологічному змалюванні характерів, знаменитому відтворенні колориту часу, в меткому і вмілому показі звичаїв і норовів французької суспільності, в мистецькому накресленні навіть найвразливіших ситуацій в такий спосіб, що не вражав почуття моральності", А. Чехов говорив про Мопассана як про письменника, що зробив такий переворот у літературі, після якого писати по-старому стало просто неможливо. Творчість Мопассана стала художнім літописом французького суспільства останньої третини XIX ст.

Повне ім'я письменника -- Анрі-Рене-Альбер-Гі де Мопассан. Нормандець за походженням, він народився 5 серпня 1850 року в шляхетній, але на той час вже зубожілій родині. Його батько був біржовим агентом у Парижі, розумівся на мистецтві, але в житті був людиною доволі безтурботною, марнотратом і ловеласом, через що сімейне життя родини псували постійні чвари і сварки, які зрештою призвели до розлучення батьків і важко травмували психіку хлопчика. Великий вплив на Мопассана мала його мати, яка, як гадають, прищепила йому любов до літератури. Крім того, вона особисто знала Флобера, знайомство з яким, без перебільшення, відіграє вирішальну роль в письменницькому становленні її сина.

Дитячі роки Мопассана пройшли у Нормандії, в сільській місцевості, в оточенні чудових морських краєвидів, атмосфері безтурботного і щасливого життя, в спілкуванні з простими трударями. Після кількох місяців навчання у паризькому ліцеї Наполеона, 13-літній Гі продовжив свою освіту у монастирській семінарії містечка Івто, але довго витримати жорстку дисципліну монастирського пансіону не зміг, і в 1867 році мати перевела його до руанського ліцею, з якого Гі не лише виніс належне для представника дворянського прошарку коло знань, але й остаточно визначився у своєму літературному покликанні. В ліцеї Мопассан починає писати вірші, а першим його критиком і поетичним вчителем стає викладач літератури, поет парнаської школи Луї Буйне, той самий, який підказав Флоберові сюжет його роману "Пані Боварі". Невдовзі відбулося й особисте знайомство літератора-початквця з уславленим письменником, який з того часу постійно опікувався літературною освітою Мопассана, щоправда, доволі довго не визнаючи за ним таланту, необхідного для того, аби стати письменником. Тим часом у липні 1869 року Гі із званням бакалавра закінчив ліцей і навесні 1870 року вступив на факультет права Паризького університету. Але приступити до навчання він так і не встиг, оскільки 18 липня того ж року розпочалася франко-прусська війна і двадцятирічний юнак був мобілізований до війська.

В листопаді 1871 року Мопассан демобілізувався з армії, але через брак коштів, які йому вже не могли надати зубожілі внаслідок війни батьки, про повернення до університету годі було й мріяти. З допомогою батька Мопассану вдалося влаштуватися на роботу в Морське міністерство, працю в якому він пізніше назве каторгою. На дозвіллі разом із друзями Мопассан займався веслярським спортом, взагалі, був людиною надзвичайно міцною фізично, хоча вже у ці роки страждав від важких приступів мігрені, які з роками загострювались.

Крім віршів він вже звертається й до драматургії, і окремі його драматургічні спроби навіть отримують схвалення з боку його вчителя, хоча в цілому Флобер наполягає на тому, аби Мопассан ще деякий час утримувався від публікації своїх творів, відшліфовуючи і доводячи до досконалості свій художній стиль. Виключення він робить лише для одноактної комедії у віршах "Репетиція"(1876) та поеми "На березі ріки"(1876). Крім того, потайки від вчителя Мопассан роком раніше друкує одну із своїх новел "Рука трупа". В ці ж роки Мопассан дебютує як літературний критик (статті, присвячені творчості Бальзака, французьким поетам XVI ст. тощо) і співробітник кількох столичних газет, для яких пише хроніки із злободенних питань тогочасного політичного і соціального життя (усього він їх написав понад 400). Флобер познайомив Мопассана з провідними письменниками тогочасної Франції А. Доде, Е. Золя, Е. Гонкуром, С. Малларме а також з російським письменником І.Тургенєвим. Невдовзі Мопассан увійшов до так званої "меданської групи" письменників, очолюваної Е. Золя.

З творчою діяльністю цієї групи і пов'язаний початок літературної слави Мопассана. Близько 1879 року на пропозицію Е.Золя під час одного Із засідань групи усі її учасники по черзі повинні були розповісти історію, яка б стосувалася подій франко-прусської війни. Так з'явилася збірка "Вечори в Медані", яка побачила світ 16 квітня 1880 року і в якій, крім інших, була надрукована новела Мопассана "Пампушка", що була визнана найкращим твором збірки. мопассан літературний роман

Його літературна слава стрімко зростає, водночас усі його літературні починання супроводжує й незмінний фінансовий успіх, так що досить швидко Мопассан стає одним з найбагатших літераторів Франції; має власну яхту, яку на честь одного із своїх романів називає "Любий друг", розкішний будинок і маєток, час від часу подорожує, переважно півднем Європи, не уникає світських розваг І жінок, з якими заводить численні романи, втім, недовготривалі і непереобтяжені драматизмом вияву почуттів. Ставлення Мопассана до жінок, за свідченням його біографів та дослідників, було достатньо своєрідним. Незважаючи на численні романи і неодноразові запевнення у коханні до багатьох жінок, Мопассан жодного разу так і не зробив рішучого кроку до одруження.

У 1887 р. Мопассан виїжджає на лікування, спочатку до Алжиру, а потім до Тунісу. Щосили він намагається уникнути спадкової неврастенії, від якої молодим помер його дядько, а в 1859 р. у 33-літньому віці помре й рідний брат. У 1889 р. Мопассан знову в Алжирі і в тому ж році на власній яхті здійснює мандрівку до берегів Італії. Незважаючи ні на що, хвороба Мопассана прогресує, супроводжується галюцинаціями і втратою свідомості, так що лікарі забороняють йому не те що писати, а навіть і читати. Один з них сказав Мопассанові: "Ви так напружено працювали, що це вбило б десяток звичайних людей". Свого часу молодий, ще сповнений сил Мопассан у розмові з поетом Хосе Марія Ередіа сказав; "Я увійшов в літературу як метеор, я щезну з неї як блискавиця". Мопассан сказав цю фразу напівжартома, але вона виявилася фатально пророчою.

Вже чітко усвідомлюючи, що, як і молодшому братові, йому не уникнути божевілля, Мопассан намагається покінчити із собою. Ця спроба виявилась невдалою, натомість у нього почалися марення, внаслідок чого він був госпіталізований до психіатричної клініки. Там він і провів останні півтора року свого життя: яке обірвалось 6 липня 1893 року.

2. Світоглядні та літературні позиції письменника

Світогляд Мопассана, як і його вчителя Флобера, відрізнявся песимізмом та скептицизмом як щодо можливості досягнення прогресу у суспільно-політичній сфері людської діяльності, так і щодо можливості принципових змін на краще у сфері духу окремо взятої людини. "Той, хто вигадав це життя і створив людину, був сліпим або дуже злим", -- якось зауважив Мопассан. Як і Флобер, Мопассан ненавидів мораль та звичаї буржуазного суспільства, які, на його думку, не лише не додають людині освіченості та шляхетності, але й, навпаки, псують у ній навіть натяк на шляхетність, який міг бути закладений до неї природою, натомість сприяють активному виявленню усіх найгірших рис людської особистості.

"Я через те пишу, -- говорив Мопассан, -- що розумію дійсність, яка мене оточує, що страждаю від цього, від того, що надто добре її знаю". Велика письменницька біль закладена в кращих творах Мопассана, що розповідають про скалічені долі, про розтоптані людські почуття. "Я схильний думати, -- признавався він в одному з листів, -- що у мене бідне, горде і сором'язливе людське серце, те старе людське серце, над яким сміються, а воно хвилюється і примушує страждати...". В усіх своїх творах Мопассан незмінно виступав заступником людини. У ньому жила душа великого гуманіста. Іван Бунін, один з багатьох щирих поціновувачів таланту Мопассана, тонко відчув в ньому письменника, що "носив у своєму серці жагу щастя для усього світу".

Майже півстоліття відокремлюють Мопассана від часу Бальзака, але він, по суті, продовжив бальзаківську тему спопеляючої, згубної влади золота надлюдиною.

Як і Флобер, Мопассан у цілому був аполітичним, хоча в молоді роки, особливо підчас франко-прусської війни, деякий час стояв на позиціях шовінізму, який досить швидко поступився місцем "патріотизму без крайнощів". Недосконалому, зіпсованому світу безсоромного кар'єризму, обманута наживи, яким Мопассан сприймав буржуазне суспільство, він протиставляє мистецтво, яке, на його думку, належить до "інтелектуальної аристократії країни".

Літературне виховання Мопассана відбувалось під безпосереднім впливом його вчителя Флобера.

"З п'яти годин вечора і до десяти ранку увесь ваш час повинен бути присвячений музі... Для художника існує лише один принцип -- жертвувати всім задля мистецтва", -- твердив Мопассану Флобер. "...Ніколи не забувайте, хлопче, що талант, за висловом Бюффона, -- це довготривале терпіння. Працюйте!" Суворий наставник намагався розвинути у свого учня гостру спостережливість, здатність бачити в житті характерне, ніким не помічене, і описати це правдиво і стисло, в точних словах. "Якою б не була річ, про яку ви заговорили, -- передавав пізніше уроки Флобера Мопассан, -- є тільки один Іменник, щоб її назвати, тільки одне дієслово, щоб позначити її дію, і лише один прикметник, щоб її визначити. І потрібно шукати до тих пір, поки не будуть знайдені цей іменник, це дієслово і цей прикметник, і ніколи не слід задовольнятися приблизним..."

Увесь розпорядок життя у Мопассана був підпорядкований роботі. З семи годин ранку і до півдня він не відривався від письмового столу. Він писав систематично, день за днем, суворо притримуючись встановленого розпорядку. Свої майбутні твори він обдумував з такою ретельністю, що вони виливалися у нього на папір майже без помарок. Класиком літератури Мопассан був визнаний ще за життя. Він збагатив реалістичну прозу свого часу глибоким і переконливим психологізмом, умінням майстерно поєднати іронію та гумор з найтверезішим і ґрунтовнішим життєписом. Як і Флобер, Мопассан був прибічником об'єктивного стилю, прагнув викласти матеріал так, немовби він існує незалежно від автора і не має до нього відношення. При цьому Мопассан зауважував; "Реаліст, якщо він справжній митець, має прагнути не до того, щоб показати нам банальну фотографію життя, а до того, щоб дати нам його зображення більш повно, більш захоплююче, переконливіше, ніж сама дійсність".

3. Основа твору

У 1885 р. був написаний "Любий друг".

Роман Мопассана належить до кращих взірців французького реалістичною роману другої половини XIX ст. Написаний із яскравим саркастичним пафосом, він розроблює ще одну, характерну для французького реалістичного роману тему кар'єри молодої людини у Парижі. Карколомну кар'єру -- від дрібного і завжди голодного службовця управління Північної залізниці до головного редактора престижної газети "Французьке життя" здійснює головний герой роману, селянин за походженням, Жорж Дюруа. Не наділений від природи якимись особливими здібностями і працьовитістю, він з успіхом компенсує їх відсутність своєю надзвичайно привабливою зовнішністю. "Високий, стрункий, білявий, з рудуватим відтінком волосся, із закрученими вусами, що немов пінилися на губі, з ясними блакитними очима з буравчиками зіниць" він справляв майже гіпнотичне враження на жінок, зачаровуючи їх своєю вродою, через що і отримав прізвисько "Любий друг". Безсоромно і цинічно, завдячуючи лише одній своїй зовнішності, Жорж Дюруа використовує зв'язки багатих і впливових жінок, які сприяють його кар'єрному злету. Початком кар'єри Жоржа є випадкова зустріч із колишнім приятелем Форестьє, який знайомить його із журналістськими колами Парижа. Розпочавши свій шляху журналістиці простим репортером, Дюруа невдовзі стає коханцем багатої світської жінки Клотільди де Марель, а після смерті Форестьє -- чоловіком Мадлени Форестьє, Тепер він вже соромиться свого селянського походження, а тому приєднує до свого прізвища дворянську частку "де", а назву батьківського села видає за назву свого маєтку, іменуючи себе бароном Дю Руа де Кантелем.

Шлюб з Мадленою приносить новоявленому баронові солідні статки, але тепер йому вже й цього замало. З метою подальшого кар'єрного просування він заводить роман із значно старшою від нього дружиною власника газети "Французьке життя" пані Вальтер, а дізнавшись від неї про таємні фінансові справи її чоловіка, внаслідок яких той отримав казкові прибутки, розроблює план, який би змусив пана Вальтера поділитись із ним своїми грошима. Скориставшись знайомством із донькою Вальтера Сюзанною, він викрадає її з батьківського будинку, через що родина змушена була віддати скомпрометовану дівчину заміж за цього шахрая.

Так Дюруа стає власником двадцятимільйонного посагу, який, фактично, відкриває йому шлях на найвищі щаблі французького суспільства. Навіть обведений Жоржем навколо пальця пан Вальтер, який вважає зятя негідником, не сумнівається, що на досягнутому той не зупиниться і згодом стане ще й депутатом і міністром. Шахрайство і безпринципність головного героя Дюруа не становлять якогось незвичайного виключення у романі. Власне, майже усі представники вищого світу, з якими він спілкується, поводяться так же цинічно й егоїстично, керуються такими ж кар'єрними розрахунками і міркуваннями зиску, заради яких у будь-який момент готові поступитися своєю людською гідністю і моральними принципами. Любий друг -- це символ гнилості сучасного суспільства.

Історія сходження Жоржа Дюруа по щаблях соціальної драбини написана в сатиричному ключі. У спокійній, об'єктивній манері, без натиску і перебільшень, але послідовно і безжально письменник змальовує людський тип, характерний не лише для Франції 80-х років минулого століття, а й для буржуазного світу взагалі. Характерний настільки, що ім'я Жоржа Дюруа стає соціально-етичним поняттям, яке не втрачає критичної сили і в наші дні. «Чоловік-повія», егоцентрик без будь-яких моральних засад, без талантів і культури, але з величезним апетитом на всі життєві блага, Дюруа -- характер, сформований за нормами й законами світу грошей. Він живе і діє за жорстокими законами визиску і, як риба в воді, почуває себе в атмосфері моральної неохайності, серед брудних політичних і фінансових ділків, розбещених дамочок і безчесних журналістів III республіки.

Дюруа показаний передусім у сфері своїх інтимних стосунків з жінками, при допомозі яких він успішно просувається до свого «місця нагорі». Але, незважаючи на те, що любовні історії героя забирають у романі лев'ячу долю сторінок, «Любий друг» -- це соціальний твір, як його герой -- це соціальний тип. Це роман-кар'єра, а не роман про кохання. На його сторінках кохання нема, як нема почуття власної гідності в жінок, зачарованих розкішними пухнастими вусами Жоржа. Дюруа діє або з розрахунку, як у своїх стосунках з Мадленою Форєстье, матір'ю і дочкою Вальтер, або як розбещений самець, що шукає вдоволення своєї хтивості, хоча найчастіше він уміє поєднувати те й інше.

Соціальний роман «Любий друг» висвітлює такі важливі сторони суспільно-політичного життя, як використання преси для темних політичних і фінансових афер (газета «Французьке життя», діяльність її редактора банкіра Вальтера), як проведення загарбницьких воєнних акцій в Африці після попередньої ідеологічної обробки громадської думки в імперіалістичному, колоні-алістському дусі («Танжерська операція»), як боротьба за політичну владу, обрання в палату депутатів, місце міністра (лінія Ларош-Матьє).

Літературознавці давно вже встановили реальних прототипів більшості персонажів Мопассанових творів, серед них і «Любого друга». Так само відомі і ті конкретні факти й події, котрі правили за моделі в романі. Пошуки прототипів завжди цікаві, а іноді й повчальні. Але при цьому ніколи не слід забувати, що Мопассан не фотографував дійсність, як це робили епігони натуралізму, не був копіїстом, хай навіть дуже талановитим.

4. Роль жінки як такої в житті головного героя у романі «Любий друг»

На перший погляд здається, що в жіночих образах «Любого друга» соціальний елемент відіграє підпорядковану, незначну роль. Але кожна з героїнь роману -- розбещена кокетка пані Марель і амбітна Мадлена Форестьє, закохана порядна буржуазна пані Вальтер і її легковажна й романтична дочка-лялечка -- в психології, способі життя, навіть у тому, як вона кохає Жоржа,-- жінка буржуазного суспільства. Кожна з них погоджується платити красеню Дюруа за його «кохання», бо принцип грошового винагородження навіть у сфері почуттів звичний для них і не вражає своєю аморальністю. Для кожної з них шлюб --це справа розрахунку. Правда, у Мадлени це не стільки грошовий розрахунок, скільки прагнення самоутвердження, можливості діяти поза межами родинного кола, нарешті, слави. Але й вона обирає чоловіків і заступників не палким серцем, а холодним розумом, розраховуючи точно, як у шаховій комбінації.

Шлюб заради грошей, заради кар'єри чи комфорту і почесного місця в світі логічно приводить до подружньої зради, до адюльтеру -- сурогату кохання. Кожна з жінок, зв'язаних із Дюруа, виписана в усій її людській неповторності. Вони несхожі, як тільки можуть бути несхожі молода гарна досвідчена кокетка і перезріла матрона, наївна в коханні, як пансіонерка. І разом із тим буржуазні, якою наскрізь пройняті ці жінки, робить їх принципово подібними.

Гострокритичний підхід автора до людей буржуазного світу примусив його обрати й певну художню манеру, де переважають прийоми іронії та сатири, а головний принцип оцінки -- безжальне викриття і засудження.

Наймерзотніші вчинки Дюруа не викликали і не могли викликати морального осуду в його середовиці, бо на той час все буржуазне суспільство було таким, в ньому було прийнято мати коханця чи коханку.

Його коханка, Клотильда, балувала його грошима. Але робила вона це не тільки для нього. Вона належала до числа тих багатих світських жінок, які хотіли виконувати всі свої примхи. І вона платила за це. Вона вважала за краще сплатити, ніж відмовитися від тих задоволень, які їй давали зустрічі з Дюруа.

По своєму аморальна і Мадлена Форестье. З своїх корисливих цілей ока допомагає кар'єрі Дюруа. Дюруа вона «вражала і захоплювала гнучкістю свого розуму, своєю винятковою обізнаністю і своїми широкими зв'язками»

Хоча вона була прекрасною журналісткою, вона не могла зайняти певного суспільного положення, і тому писала за інших -- спочатку за Форестье, потім за - Дюруа, а після її розлучення з ним, за словами Норбера де Варений «в газеті «Пір'я» стали попадатися статті, жахливо схожі на статті Форестье і Дюруа, підписані красивою молодою людиною Жаком Ледоль. Дуже честолюбна, вона прагнула будь-якими засобами задовольнити всі свої бажання.

Для неї немає нічого святого. Вона нікого, окрім себе, не любить. І вона вивчала Дюруа: «У наш час, коли спостерігаєш за політичною грою, треба говорити, не шукайте жінку, а шукайте вигоду» .І вона була щаслива, коли змогла, користуючись впливом, який придбав Дюруа, влаштувати у себе салон, де кожного тижня збиралися деякі з членів кабінету.

Пані Вальтер своїм коханням нашкодила собі до кінця свого життя, під її носом дочка вкрала коханого. Це кохання стало для неї фатальним, зрештою вона не витерпівши мук та збожеволіла. Вона ладна була заради Дюруа на все, але в його очах вона була лише мішком з грошима, та старою розпусною жінкою. Вона надзвичайно дратувала його. Неодноразово давала себе використати, ладна була йому все пробачити, аби тільки він залишився з нею.

Жодна жінка з роману, окрім Сюзанни Вальтер, не заслуговує на позитивну характеристику.

Сюзанна Вальтер - молода дівчина, виглядала як «лялечка». Ця тендітна красуня навіть не могла собі уявити, який підступний , мерзотний, розпусник був Жорж, на які афери він був готовий, аби збагатитися. Проте як і всі жінки вона була зачарована красою свого майбутнього чоловік «любого друга» як вони його називали. Вона це не встигла зіпсуватися у такому буржуазному суспільстві яке панувало тоді.

Жінки дають себе ввести в оману, систематично піддаються використанню, нещасній експлуатації, обману й оббиранню, вони оплачують його кохання, пробачають йому зради. Всі знають, що це пройдисвіт і негідник, але він зумів домогтися життєвого успіху завдяки допомозі люблячих його жінок, і буржуазне суспільство вітає переможця, який має тепер усе - повагу, владу, гроші.

Висновки

Гі де Мопассан виступив як майстер у реалізмі представленим романом «Любий друг». Саме тут автор вдало розкриває тему нахабства, легковажності, подружньої зради, аморальної поведінки, збагачення попри все.

Відтак можна виділити кілька особливостей, що характеризують таку людину в суспільстві, змальованому в романі «Любий друг»:

люди керуються лише власними вигодами і ціною матеріального збагачення готові піти на все;

за яскравою зовнішністю може критися обманлива, підступна, егоїстична натура;

людина може використовувати інших людей, незважаючи на їхні почуття, моральні принципи лише завдяки власної вигоди;

кожна добра усмішка може крити підлі наміри;

людина може переступити себе та інших аби досягти бажаного;

бажання матеріально збагатитися руйнує навіть найсильнішу особистість;

немає місця справжньому коханню, любов керується грошима;

у світі побудованому на нещирості немає місця для справжніх почуттів;

життя - вчитель, хороші учні винагороджуються, а ті, які ведуть такий же спосіб життя як Дюруа, завжди будуть осуджені та висміяні;

Роман «Любий друг» залишається шедевром -- нерівним і складним, шедевром приземленим, який врешті-решт своїми недоліками підкреслює пиху і суперечності суспільства, засудженого до смерті власною зіпсованістю.

Список використаної літератури

1. Історія зарубіжної літератури ХІХ ст.: Посібник для студентів пед. ін-тів./Під ред. Я.Н. Засурського, С.В. Тураєва. - М.: Просвіта, 1982, - 320с..

2. М.Е. Елизарова, С.П. Гиждец. История зарубежной литературы ХІХ века. - М., 1964, - 616 с..

3. Гі де Мопассан. Любий друг. Оповідання. - Львів, 1982. - 400 с..

4. Грабовський А.В.//Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. - 2006. - № 9. - с. 16-18.

5. Фінчук Г. Зарубіжна література в школах України. - 2007. - № 3. - с.11-15.

6. Мопассан Г. Любий друг./ Пер. з французького В. Підмогильний. - К.: Основи, 1999. - 407 с.

7. Пащенко В.І. Гі де Мопассан: Нарис життя і творчості. - К.: Дніпро, 1986. - 230 с.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Тип маргінальної особистості в контексті літератури кін. ХІХ – поч. ХХ ст. Еволюція Жоржа Дюруа – героя роману Гі де Мопассана "Любий друг". Еволюція поглядів головного героя в умовах зростання його значимості в суспільстві та під впливом соціальних умов.

    курсовая работа [46,3 K], добавлен 03.06.2012

  • Творческий путь Ги де Мопассана: первые учителя, натуралистический этап и критический реализм. Основные проблемы и реализм рубежа веков в романе "Жизнь". Появление романа-памфлета "Милый друг", переводческий аспект пейзажа и роль портрета в сочинении.

    магистерская работа [100,0 K], добавлен 04.01.2011

  • Ознайомлення з біографією Стендаля. Опрацювання твору "Червоне і чорне". Дослідження поведінки персонажів у певних обставинах. Визначення ролі жінок в житті головного героя. Порівняльна характеристика жіночих образів. Аналіз місця жінок у творі.

    курсовая работа [600,1 K], добавлен 06.11.2014

  • Основні біографічні факти з життя та творчості Гюстава Флобера. Аналіз головних творів письменника "Мадам Боварі", "Саламбо". Оцінка ролі та впливу Флобера на розвиток світової літератури, відносини та розкриття ним письменного таланту Гі де Мопассана.

    презентация [1,4 M], добавлен 25.02.2012

  • Общее значение термина "новелла". Краткий литературный анализ нескольких произведений Ги де Мопассана: "Ожерелье", "Правдивая история", "Бесполезная красота", "Вендетта", "Драгоценности", "Пышка". Особенности сюжетных линий новелл Ги де Мопассана.

    доклад [18,2 K], добавлен 07.10.2010

  • Життєвий шлях Дж. Д. Селінджера, формування та становлення особистості письменника, особливості творчості. Проблематика роману "Над прірвою в житі". Моральні шукання та складний характер головного героя твору. Зарубіжна і вітчизняна критика про роман.

    реферат [30,1 K], добавлен 24.11.2010

  • Коротка біографія російського письменника Ф.М. Достоєвського і аналіз його роботи над романом "Злочин і покарання". Опис сюжетної лінії твору. Характер Раскольнікова як головного героя роману. Відображення основних рис епохи і критика суспільства.

    презентация [9,2 M], добавлен 17.12.2012

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.