Образ Сомса Форсайта в романі Джона Голсуорсі "Власник"

Размещено на http://www.allbest.ru/

1

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

УЖГОРОДСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ФАКУЛЬТЕТ РОМАНО-ГЕРМАНСЬКОЇ ФІЛОЛОГІЇ

КАФЕДРА ФРАНЦУЗЬКОЇ МОВИ ТА СВІТОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Курсова робота

на тему: "Образ Сомса Форсайта в романі Джона Голсуорсі "Власник"

Виконала:

студентка ІІІ курсу

факультету романо-германської

філології (англ. мова)

Лукша О.В.

Науковий керівник:

Викладач Гаврило І.В.

Ужгород 2010

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ ГОЛСУОРСІ

РОЗДІЛ 2. ОБРАЗ СОМСА ФОРСАЙТА В РОМАНІ ДЖОНА ГОЛСУОРСІ "ВЛАСНИК"

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

В історії світової літератури однією з поширених тем була проблема кохання, сім'ї, шлюбу, сімейних відносин. У ХХ столітті цій темі присвячували свою творчість такі відомі письменники, як Джон Голсуорсі, Вірджинія Вульф, Девід Герберт Лоуренс, Джон Фаулз, Філіп Еріа та багато інших. Зокрема, англійський письменник Джон Ґолсуорсі у трилогії про Форсайтів і його французький наступник Філіп Еріа в трилогії про сім'ю Буссардель, створили свого роду хроніки, що охоплювали життя кількох поколінь однієї сім'ї. Центральна тема цих романів-хронік - занепад колись могутньої й сильної англійської (у Джона Ґолсуорсі) чи французької (у Філіпа Еріа) буржуазії, крах колись міцного устрою її життя. В обох авторів ця тема розкривається на історії кількох поколінь сім'ї Форсайтів чи сім'ї Буссардель. Максим Горький писав про "Сагу про Форсайтів": "Все чаще появляются книги, изображающие процесс распада «семьи, опоры государства», процесс вымирания и крушения несокрушимых Форсайтов, мастерски изображенных Джоном Голсуорси в его «Саге о Форсайтах". [9, 197]

В одному ряді з "Сагою про Форсайтів" стоять "Будденброки" Томаса Манна і "Сім'я Тібо" Роже Мартен дю Гара. Ці романи з'явилися в різний час і в різних країнах, але в кожному з них сімейна тема переростає в тему кризи буржуазного суспільства.

Мета даної курсової роботи полягає у розкритті образу одного з головних героїв роману Джона Ґолсуорсі "Власник" - Сомса Форсайта як уособлення власництва і форсайтизму, через призму сімейних відносин родини Форсайтів.

Завданням даної курсової роботи є висвітлення проблем шлюбу, сім'ї і подружніх стосунків в англійському романі ХХ століття на прикладі першої частини епопеї про сім'ю Форсайтів "Власник".

"Сага про Форсайтів" поєднує в собі декілька романів і новел, що розповідають про долю однієї англійської сім'ї в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. Джон Ґолсуорсі назвав форсайтівський цикл своїм "білетом до берегів вічності". Він став для нього, як Фауст для Гете, справою усього життя і вершиною його творчості.

Спочатку "Сагу про Форсайтів" складали романи "Власник" (1906), "В зашморгу" (1920), "Здається в оренду" (1921) і дві новели - інтерлюдії між романами - "Останнє літо Форсайта" і "Пробудження". З 1924 до 1928 року була написана друга трилогія - "Сучасна комедія" Вона складається з романів "Біла мавпа" (1924), "Срібна ложка" (1926) і "Лебедина пісня" (1928) та двох інтерлюдій - "Ідилія" і "Зустрічі". В 1930 р. вийшла збірка "На біржі Форсайтів". А за два роки (1931-1933) Ґолсуорсі написав третю трилогію, присвячену сім'ї Черрел. До неї входять романи "Дівчина - друг", "Квітуча пустеля" і "Через ріку". Останній роман вийшов посмертно, а через рік, в 1934 році, весь останній цикл було видано під заголовком "Кінець глави".

Об'єктом дослідження даної курсової роботи є романи, що входять до першої трилогії Джона Ґолсуорсі "Сага про Форсайтів" і принесли автору світову славу. При цьому головну увагу приділено роману "Власник" як такому, що найбільше за змістом сприяє дослідженню проблем, вказаних вище в меті даної роботи.

З книгами і людьми можна поводитись за порадою Вольтера: вибрати кілька улюблених, а на інші не звертати увагу. "Сага про Форсайтів" ризикує стати улюбленою книгою. Подібно до інших творів класичної літератури, в ній будь-який читач знайде щось для себе. Як золото не втрачає своєї цінності, так і справжня класична література не перестає хвилювати читачів, не перестає бути актуальною.

Написана як сімейна хроніка, "Сага" розповідає історію родини Форсайтів, яка уособила долі свого класу і своєї епохи. В ній аналізується вияв почуття власництва в особистих і сімейних відносинах.

Форсайти створені за "образом і подобою" автора та його оточення. Подібно Ґолсуорсі, вони вийшли з провінції. Форсайти - респектабельні буржуа, чиє життя цілком підпорядковане власницьким інтересам, що становлять основу їхнього добробуту і могутності. В прагматичному світі Форсайтів не визнають ні романтичних захоплень, ні повнокровних почуттів. Але цей світ перетворюється на хаос, коли сердечні почуття таки охоплюють того чи іншого члена їхнього клану, що обирає свій особистий шлях до щастя. Форсайтівській твердині, що стільки років була непорушною, вже несила здолати протистояння поколінь та нестримний дух нового часу.

В центрі роману "Власник" стоїть проблема сім'ї - міцної ланки суспільного життя, точного відтворення цілого суспільства в мініатюрі. Критикуючи сім'ю, як твердиню устоїв буржуазного суспільства, Ґолсуорсі пішов шляхом своїх попередників - Семюеля Батлера з його романом "Шлях кожної плоті" і Бернарда Шоу, що назвав буржуазну сім'ю "страшним інститутом".

На фоні більшості з тих романів, що виходили в Англії на початку ХХ століття, "Власник" виділився гостротою проблеми, що в ньому висвітлюється. Один з молодших сучасників Ґолсуорсі, Комптон Маккензі, писав у своїх спогадах, що вплив цієї книги на молодих людей його покоління був подібним до електричного струму. Є всі підстави вважати, що роман "Власник" - найвище творче досягнення Ґолсуорсі. До такого висновку прийшов і сам автор, котрий у кінці свого творчого шляху відмітив, що він пише романи з більшим задоволенням, ніж п'єси, і що "Власник" - найулюбленіший його твір.

У написанні даної курсової роботи автор використовує описовий та порівняльний методи дослідження, перший з яких висвітлює образ Сомса Форсайта, другий - зіставляє його з іншим героєм роману Джоліоном Форсайтом молодшим.

Також використовувалася критична література таких авторів, як: Звєрєв А., який зіставляв події, описані в трилогії з життєвими подіями самого автора; Естерлінг А., що зазначав, що творчі праці Ґолсуорсі є вершиною англійської літератури, та ін.

Дана курсова робота складається із вступу, основної частини, що включає два розділи, висновків та списку використаної літератури.

Перший розділ присвячений короткому огляду життєвого і творчого шляху Джона Голсуорсі, а також передумовам створення "Саги про Форсайтів", зокрема, першого роману трилогії "Власник". В другому розділі досліджується висвітлення проблеми шлюбу і сімейних відносин, а також образу Сомса Форсайта в романі "Власник". Зокрема, розкривається поняття шлюбу, сім'ї у розумінні клану Форсайтів, розглядається сімейна трагедія Сомса й Ірен Форсайтів, а також сімейні проблеми "молодого" Джоліона Форсайта, образ якого можна протиставити Сомсу як відхилення від форсайтизму. Аналізуються відносини між братами-Форсайтами, а також батьківські почуття Джеймса і "старого" Джоліона Форсайта.

РОЗДІЛ 1. Життєвий і творчий шлях Голсуорсі

голсуорсі роман власник форсайт

14 серпня 2007 року виповнилося 140 років з дня народження видатного англійського письменника, драматурга і поета Джона Ґолсуорсі (1867-1933), засновника ПЕН-клубу (1921 р.), лауреата Нобелівської премії 1932 року, яку йому було присуджено за «за высокое искусство повествования, вершиной которого является «Сага о Форсайтах». [11, 28]

Його не таке вже й довге життя припало на складний історичний час. Наближалося до свого кінця відносно благополучне ХІХ століття, починалося ХХ століття, насичене соціальними катаклізмами і потрясіннями. Сомс Форсайт, головний герой створеного Ґолсуорсі епічного циклу, не раз замислювався про те, як рік у рік прискорюється рух історії, і до яких змін він призводить, корінних, необоротних змін, - у великому і в малому. Сомс - людина тієї ж самої епохи, що й Ґолсуорсі. Його тривожні думки несуть на собі відбиток турбот, передчуттів, страхів усього його покоління.

Для багатьох у ту пору ніби розпався зв'язок часу і почали втрачати свою силу колись міцні традиції, вірування і поняття. Витоки цієї кризи Ґолсуорсі пов'язував із англо-бурською війною, однією з перших імперіалістичних війн, що розгорнулися на початку нового століття.

Джон Ґолсуорсі народився в містечку Кума, графство Суррей, в заможній і буржуазній сім'ї.

Шлях письменника був типовим для його часу. Ґолсуорсі був вихідцем з того самого форсайтівського середовища, яке він так багатосторонньо охарактеризував у "Сазі". І очікувала його така ж доля, що і його героїв: добра освіта, адвокатська кар'єра, що впевнено веде до верхніх сходинок соціальної драбини і увінчується директорським кріслом у правлінні промислових фірм, шлюб із розрахунку, надійне й почесне становище у суспільстві. Так у його сім'ї будувало своє життя не одне покоління. Будь-які відступи від подібної норми вважалися б легковажністю, якщо не безумством. [8, 5]

Єдиний син Джона Ґолсуорсі, багатого юриста, директора Лондонської компанії, і Бланш Ґолсуорсі, він одержав освіту в престижній школі Харроу та в Оксфордському університеті. В 1890 р. Ґолсуорсі отримав диплом адвоката, однак адвокатською практикою він займався лише близько року. Він багато читав і подорожував, а в 1891-1893 роках здійснив навіть навколосвітню подорож.

У віці 28 років під впливом Ади Ґолсуорсі, дружини його двоюрідного брата Артура, з котрою у Ґолсуорсі почався роман, молодий чоловік вирішує стати письменником. 1897 року під псевдонімом Джон Сінджон він видає свою першу книгу - збірку оповідань "Чотири вітри" ("From the Four Winds"). Перший роман письменника Джослін ("Jocelyn") з'явився через рік, другий - "Вілла Рубейн" ("Villa Rubein") - в 1900 р., а наступна збірка оповідань, що вийшла ще через рік, вже містить згадку про сім'ю Форсайтів, яку він згодом увіковічнив у пізніших книгах. Ґолсуорсі особливо захоплювався творчістю Тургенєва, Мопассана і Льва Толстого. Під впливом цих авторів він протягом трьох років писав і переписував свою п'яту книгу - "Острів Фарисеїв" ("The Island of Pharisees", 1904). Це був перший роман, що Ґолсуорсі видав під своїм справжнім іменем.

Після смерті батька в 1904 р. Ґолсуорсі став матеріально незалежним. Ада переїхала до нього, а коли через рік завершився її процес з розірвання шлюбу, вони одружилися. Після дев'яти років громадського осуду, різких нападок з боку рідних і друзів у них нарешті з'явилася можливість жити разом, не ховаючись.

1906 року був завершений роман "Власник" ("The Man of Property"), в якому описано невдалий шлюб Ади на прикладі відносин Сомса й Ірен. Цей роман приніс Ґолсуорсі репутацію серйозного письменника і став найвідомішим з його творів.

За словами Дадлі Баркера, Ґолсуорсі стверджував, що "на этих страницах он высек крупную буржуазию". [4]

"Власник" став першим томом трилогії "Саги про Форсайтів" ("The Forsyte Saga"), хоча спочатку його було задумано як самостійний твір. Лише через 12 років автор повернувся до Форсайтів і продовжив епопею цієї сім'ї. У своїй "Передмові" автор відмітив: "Название "Сага о Форсайтах" предназначалось в свое время для той ее части, которая известна теперь как "Собственник", и то, что я дал его всей хронике семьи Форсайтов, свидетельствует о чисто форсайтской цепкости, присущей всем нам. Против слова "Сага" можно возражать на том основании, что в нем заключено понятие героизма, а героического на этих страницах мало. Но оно употреблено с подобающей случаю иронией; а кроме того, эта длинная повесть, хоть в ней и говорится о веке процветания и о людях в сюртуках и турнюрах, не лишена страстной борьбы враждебных друг другу сил". [5, 5]

До кінця першої світової війни Ґолсуорсі видає й інші твори - "Маєток" ("The Country House", 1907) - роман про дрібне дворянство, "Братерство" ("The Fraternity", 1909) - про інтелігенцію, та "Патрицій" ("The Patrician", 1911) - про аристократію.

Оскільки сім'ї Форсайтів присвячені наступні розділи даної курсової роботи, тут зазначимо, що проблема сім'ї, шлюбу і сімейних відносин розкривається також у вищезгаданому романі Ґолсуорсі "Маєток". Авторові вдається дати образне уявлення про ще один стан власницького суспільства - земельне дворянство, що також займає "місце наверху", уособленням якого став поміщик Хорес Пендайс.

Основне місце в романі займають події у сімейному житті Хореса Пендайса, переживання місіс Пендайс, улюбленої героїні автора, які не розуміють чоловік і син - люди з більш грубою душевною організацією, а також перипетії кохання Джорджа до Елен Белью, котра пішла від чоловіка, але не отримала розлучення.

Тут також ставиться питання про сім'ю, про жорстокість і лицемірство буржуазного закону, про шлюб - питання, до котрого Ґолсуорсі постійно повертається у своїй творчості (цьому питанню, зокрема, присвячена п'єса Ґолсуорсі "Втікачка"). Але, на відміну від "Власника", сімейна драма в цьому романі позбавлена значимості, так само, як і її дієві особи. За своєю життєвою переконливістю жоден з образів роману не може зрівнятися з образом Хореса Пендайса.

Ґолсуорсі отримав визнання і як драматург. Найбільш вдалими його п'єсами, написаними ще до першої світової війни, були "Срібна шкатулка" ("The Silver Box", 1906), "Боротьба" ("Strife", 1909) і "Справедливість" ("Justice", 1910).

В 1917 р. Ґолсуорсі відмовився від рицарського звання, вважаючи, що письменники і реформатори не повинні приймати титули. На початку наступного року письменник видав збірку новел під заголовком "П'ять історій" ("Five Tales"). В одній з новел - "Останнє літо Форсайта" ("The Indian Summer of a Forsyte") - Ґолсуорсі знову повертається до сім'ї Форсайтів. Роман "В зашморгу" ("In Chancery"), другий том "Саги про Форсайтів", з'явився в 1920 р., а "Здається в оренду" ("To Let"), остання частина трилогії - в 1921 р. Однотомник "Саги про Форсайтів", що вийшов 1922 року, мав величезний успіх, завдяки якому Ґолсуорсі став видатною фігурою в англійській літературі.

Другу трилогію про Форсайтів під заголовком "Сучасна комедія" ("A Modern Comedy"), письменник завершив в 1928 р. Остання трилогія Ґолсуорсі, присвячена сім'ї Черрел, була видана в 1933 р. дружиною письменника під заголовком "Кінець глави" ("End of the Chapter").

В 1929 р. Ґолсуорсі було нагороджено британським орденом "За заслуги", а в 1932 р. йому було присуджено Нобелівську премію з літератури "за високе мистецтво оповіді, вершиною якого є "Сага про Форсайтів".

Андерс Естерлінг, член Нобелівського комітету Шведської академії, у своїй презентаційній промові сказав, що дві трилогії - "Сага про Форсайтів" та “Сучасна комедія” - становлять непересічне літературне досягнення: "Автор проводить історію свого часу через три покоління, і його успіх в блискучому опануванні такого складного матеріалу як за обсягом, так і за глибиною залишається надзвичайною вершиною англійської літератури".[12]

Естерлінг також привітав Ґолсуорсі з тим, що йому вдалося роздивитися за долями окремих персонажів "історичний фон", "трансформацію і розпад вікторіанської епохи аж до наших днів". Ґолсуорсі був важко хворим, і на церемонії нагородження присутнім не був. Менш ніж через два місяці після вручення йому Нобелівської премії письменник помер.

Невтомно дотримуючись правила писати кожного ранку, Ґолсуорсі створив вражаючий обсяг літературної продукції, куди входять 20 романів, 27 п'єс, 3 поетичні збірки, 173 новели, 5 збірок есе, щонайменше 700 листів і багато нарисів і статей різного змісту.

Ґолсуорсі витрачав не менше половини своїх прибутків на благодійність і активно виступав за соціальні реформи, агітував за перегляд законів про цензуру, розлучення, мінімальну зарплатню, виборче право жінок. Навіть смертельно хворий, письменник розпорядився, щоб Нобелівську премію було передано ПЕН-клубу (ПЕН - скорочено від “поети, есеїсти, новелісти”) - міжнародній письменницькій організації, яка була заснована Ґолсуорсі в жовтні 1921 року.

За життя Ґолсуорсі удостоївся почесних ступенів Трініті-коледжу, Дублінського університету, Кембриджського, Оксфордського і Прінстонського університетів, а також університетів Манчестера і Шеффілда.

Після смерті Ґолсуорсі його слава пішла на спад. Рішення Нобелівського комітету про присудження літературної премії в 1932 році саме Джону Ґолсуорсі викликало багато суперечок. Найбільш суворими критиками його творчості були письменники Девід Герберт Лоуренс і Вірджинія Вульф, які вважали, що подібна література відійшла в минуле, що майбутнє не за нею. Чи були вони праві? Зараз можна з упевненістю сказати - ні. У реалістичної літератури, що продовжила традиції російської літератури ХІХ століття, завжди будуть свої прихильники й цінителі.

Адже нам завжди буде цікаво читати детальні оповіді про наше життя. Насправді, "Сага про Форсайтів" - це не тільки документ вікторіанської епохи в Англії. В сучасному житті також є особи, подібні до Джоліона, Джеймса, Сомса, молодшого Джоліона, Ірен, Джун, Флер, Джона, Вела, Холлі". [3] "Сага про Форсайтів" - це ще й енциклопедія сім'ї. Ще одна причина, чому варто було б прочитати три безкрайні, на перший погляд, книги про декілька поколінь величезної сім'ї.

РОЗДІЛ 2. Образ Сомса Форсайта в романі Джона

Голсуорсі "Власник"

Багато чого у "Власнику" допомагає зрозуміти особливості творчості Ґолсуорсі. Показавши в цьому романі сім'ю Форсайтів у період її розквіту (80-ті роки ХІХ століття), письменник через неї надав уявлення про цілий клас, за чиїми законами йде життя у країні. Родоначальником сім'ї був "Гордий Доссет", простий підрядник, що прибув до Лондону на початку століття і розбагатів на будівельних підрядах. Його діти досягли успіху в збільшенні залишених ним капіталів. В романах "Саги" діють три покоління Форсайтів. "Предки их были, вероятно, члены какой-нибудь примитивной секты, а теперешние Форсайты, разумеется, росли в лоне английской церкви и следили за тем, чтобы их жены и дети аккуратно посещали самые фешенебельные храмы столицы." [5, 40]

Всередині форсайтівського клану, як і в суспільстві, панує закон конкуренції. Перше покоління Форсайтів, шестеро братів - Джоліон, близнюки Джеймс і Суїзін, а також Ніколас, Роджер і Тімоті - перебувають у суперництві, хто з них успішніший і багатший. Кожен з шести братів Форсайтів боїться, що хтось із п'яти інших "коштує" більше, ніж він сам. У Гордого Доссета було десятеро дітей (шість синів та чотири дочки), і всі до цього часу живі, а наступне покоління нараховує вже двадцять одного молодого Форсайта. Сім'я тепер належить до верхівки англійської буржуазії, серед її членів - фінансисти, збирачі податків, купці, видавці, юристи, посередники, агенти з продажу землі, рантьє, члени акціонерних товариств. Форсайти належать до епохи імперіалізму, коли Англія, після втрати своєї промислової монополії, почала вивозити накопичені капітали у відсталі країни. Їхні образи подібні до таких образів Чарльза Діккенса, як власник торгового дому Домбі, як фабрикант Баундербі.

Однак у романі Ґолсуорсі ми вперше в англійській літературі бачимо такий глибокий, послідовний аналіз власницької психології, що виявляється у всьому, починаючи від поглядів Форсайтів на колонії Британської імперії і закінчуючи їхнім ставленням до свого меню. Всіх їх об'єднує власницька самовпевненість, розмови у їхньому середовищі постійно крутяться навколо курсу акцій, дивідендів, вартості будинків і речей. Ім'я "Форсайти" стало загальною назвою, загальною характеристикою вищих кіл буржуазії, де власність - мета усього життя і помислів.

Місце, де часто збираються члени сімейства Форсайтів, - будинок Тімоті, наймолодшого сина "Гордого Доссета". Крім самого Тімоті, там проживають його сестри - незаміжні Енн і Естер та вдова Джулі. Сюди часто навідуються представники молодшого покоління, щоб навідати дядька і тіток, а разом з тим обмінятися новинами, плітками і родинними секретами, тому автор з гумором назвав дім Тімоті "Біржа Форсайтів". "… дом Тимоти был всего-навсего одним из сотни домов, где живут нейтральные представители обеспеченного класса, те, что уже не участвуют в битвах и ищут оправдания своей жизни в интересе к битвам других людей." [5, 153]

Автор навіть створив термін - "форсайтизм", що є синонімом до "власництва". В основу всіх авторських визначень форсайтизму кладеться критерій грошової оцінки, що відповідає уявленням і поглядам Форсайтів. Це ми можемо побачити, зокрема, в характеристиці відносин батька й сина. Відбиток власницького егоїзму лежить навіть на любові до дітей, яка, здавалося б, належить до сфери чисто людських відносин. В основі такої любові лежить відношення власника до спадкоємців свого майна. Візьмемо до прикладу хоча б таке порівняння: Джеймс Форсайт і його син Сомс дивилися один на одного як на інвестицію, кожен з них піклувався про достаток іншого і отримував задоволення від його товариства: "Perhaps they regarded one another as an investment; certainly they were solicitous of each other's welfare, glad of each other's company". [14]

Джеймс Форсайт, недалекий за розумом чоловік, процвітаючий адвокат, обережно і чесно веде справи, але чесність його відносна, буржуазна. Його помисли зводяться до того, щоб не пропустити вдалого випадку і збільшити свої капітали. Його дружина, сім'я, діти - це його друге "я", його "власність". Візьмемо іншу цитату, що характеризує батьківські почуття Джеймса. Для Джеймса любов до дітей стала тепер основним стимулом життя. Усвідомлення, що діти - частина його самого, що їм він може передати свої накоплені гроші - ось що лежало в основі його бажання до наживи; а в сімдесят п'ять років яке ще задоволення міг він отримати від життя, крім наживи? І основний зміст існування полягав для Джеймса в збереженні грошей для своїх дітей: "Indeed, in James love of his children was now the prime motive of his existence. To have creatures who were parts of himself, to whom he might transmit the money he saved, was at the root of his saving; and, at seventy-five, what was left that could give him pleasure, but-saving? The kernel of life was in this saving for his children". [14] Ото ж його не могли не хвилювати стосунки сина з дружиною. Інстинктивно він аналізував їх відносини. "Сомс любит ее, я знаю, - подумал Джеймс. - Взять хотя бы то, что он постоянно делает ей подарки." [5, 71]

Починається роман "Власник" з опису сімейного свята в домі "старого Джоліона" - прийому на честь заручин міс Джун Форсайт з містером Філіпом Босіні. Збирається велика кількість гостей, оскільки сім'я Форсайтів дуже чисельна. Гості виглядають парадно, блискуче й респектабельно, але відчувається якась напруженість, що викликана інстинктивним відчуттям безпосередньої близькості чогось незвичайного і ненадійного. Об'єктом недовіри є людина, заради знайомства з котрою вони тут зібралися. Філіп Босіні - архітектор, у нього немає багатства, він артистично неуважний щодо одягу і дещо ексцентричний. Він за своєю натурою абсолютно чужий, сторонній у середовищі Форсайтів. Джордж Форсайт, син Роджера, називає його піратом, і це прізвисько закріплюється серед рідні. "Старий Джоліон" не схвалює вибору онуки, котру дуже любить, але Джун, як справжній Форсайт, має дуже впертий характер.

Сім'я в очах клану Форсайтів - могутній, непорушний інститут, твердиня. Це спільнота, що базується на відносинах спорідненості і спадкування власності. Винятком і порушником усталених норм став "молодий Джоліон", батько Джун. Він, в ім'я "недозволеного", за форсайтівськими нормами, кохання залишив свою сім'ю, і це означало розрив будь-яких стосунків з усіма іншими родичами, які суворо засудили його. Розлучення вважалося одним з найбільш ганебних вчинків не лише в середовищі Форсайтів, але й в усьому тогочасному суспільстві. Крім того, і з юридичної точки зору процес розірвання шлюбу був надто ускладненим (Ґолсуорсі добре знав шлюбно-сімейне законодавство, і особливо законодавство про розірвання шлюбу, - і як юрист за фахом, і з власного гіркого досвіду). Тому, покохавши просту гувернантку і маючи з нею сина, Джоліон зміг одружитися з нею і створити "законну" сім'ю тільки після смерті першої дружини. Його дочка від першого шлюбу Джун залишилася на піклуванні діда, "старого Джоліона", і стала його єдиною спадкоємицею. Слід зазначити, що "старий Джоліон" дуже любив свого єдиного сина і пішов на розрив стосунків з ним тільки під впливом громадського осуду, передусім осуду сім'ї.

Родина також засуджувала "молодого Джоліона" за те, що той присвятив себе живопису - компрометуючому, з точки зору Форсайтів, заняттю (Сам Ґолсуорсі також зійшов з шляху, призначеного йому батьком, відмовившись від респектабельної кар'єри адвоката і обравши гідну осуду професію письменника.).

З часом "старий Джоліон" відчуває нестерпність розлуки з сином, з котрим не бачився чотирнадцять років, і намагається налагодити з ним стосунки. Він довідується, що син живе скромно, працює страховим агентом, пише аквареллю. Підстроївши ніби випадкову зустріч в клубі, батько запрошує сина до себе, потім відвідує його, і його серцем заволодівають онуки - малюки Джоллі і Холлі.

Нарешті, "старий Джоліон" складає новий заповіт і відновлює сина в правах на спадок. Він відчуває задоволення від цього вчинку, розцінюючи його як помсту часу, незгодам, що його спіткали, втручанню сторонніх людей в його життя і тій зневазі, котру вони протягом п'ятнадцяти років виявляли до його єдиного сина: "…revenge against Time, sorrow, and interference, against all that incalculable sum of disapproval that had been bestowed by the world for fifteen years on his only son". [14]

Однак центральну сюжетну лінію в романі "Власник" складає сімейна трагедія Сомса Форсайта, сина Джеймса, племінника "старого Джоліона". Свої негаразди в сім'ї Сомс всіляко приховує від оточуючих, але крах його сімейного життя неминучий. Форсайти сприймають його дружину як щось незвичне і стороннє у їхньому колі. Золотоволоса, з темними очима Ірен схожа на язичницьку богиню, вона сповнена привабливості і шарму, відрізняється витонченістю смаку і манер. Після смерті батька - професора Ерона - молода дівчина залишилася без засобів до існування і врешті решт була змушена погодитися вийти заміж за Сомса, що півтора року вперто домагався її руки. Заміж вона вийшла без кохання, повіривши обіцянкам нареченого, що, якщо шлюб буде невдалим, вона отримає повну свободу.

Однак з самого початку подружніх стосунків Ірен зрозуміла, яку помилку вона зробила, що стало причиною нещастя для них обох - і самої Ірен, і Сомса. Ірен не просто не любить свого чоловіка - вона відчуває справжню огиду до нього. Спочатку вона намагається пересилити себе, та з часом ця огида стає нестерпною. Її пригнічує замкнене середовище, де їй відведено роль прекрасної речі, такої собі прикраси в домі свого чоловіка, володіння котрою тішить його власницьку самовпевненість.

Сомс любить її по-своєму, але це любов власницька, він постійно страждає від ревнощів. Так, на балу у дяді Роджера він з роздратуванням спостерігає, як його дружина танцює з іншими чоловіками, але сам не танцює з нею, оскільки в ті часі в їхньому оточенні танцювати з власною дружиною вважалося непопулярним. "Он редко оставлял Ирэн одну в обществе и, даже когда светские обязанности разъединяли их, следил за ней глазами, в которых сквозила странная настороженность и тоска." [5,32] Великим задоволенням для нього були прогулянки з дружиною в парку, тому що відчуття, що весь Лондон дивиться на нього, власника цієї чарівної жінки, наповнювало його серце великою, хоч і прихованою, радістю: "That was one of the past delights of the first two seasons of his married life, when to feel himself the possessor of this gracious creature before all London had been his greatest, though secret, pride".[14]

Сомс дарує Ірен багато прикрас, коштовностей, гарне вбрання, але це знову ж таки головним чином для того, щоб інші побачили, що його дружина найгарніша і вбрана найкраще з інших жінок. Він не усвідомлює, що цього недостатньо для щастя жінки, що між ними немає душевної близькості. Пасивність і зовнішня покірність дружини дратує Сомса, та з часом це переростає у холодність і неприховану неприязнь до нього, що доводить Сомса до нестями. "Он не мог понять, почему Ирэн так плохо относится к нему. Ведь он как будто не пьяница! Разве он влез в долги, играет в карты, несдержан на язык, груб; разве он заводит предосудительные знакомства; проводит ночи вне дома? Совсем на оборот!" [5, 74]

Успішний у справах Сомс доручає Філіпу Босіні будівництво нового заміського будинку на околиці Лондона, в Робін-Хіллі. Його все більше тривожить симпатія, що виникла між його дружиною і молодим архітектором, яка поступово переростає у взаємне глибоке почуття. Даремно Ірен заводить розмову про розлучення, чоловік вважає, що має право власності на жінку, і не має намірів потурати її примхам. Він не бажає нічого слухати, і лише докоряє їй тим, що вона не розуміє, в чому полягають обов'язки дружини. Чотири роки тому Сомса захопила хвилююча краса Ірен, і він не бажає розлучатися з тим, що завойовано. Щодо Джун, вона тяжко переживає зміну в стосунках з Філіпом, відчуваючи, що той почувається з нею незручно і болісно.

Тим часом становище Сомса й відносини Ірен і Босіні, котрих все частіше бачать разом, стають темою для обговорення на "Біржі Форсайтів". Спочатку говорять, що Ірен незадоволена своїм заміжжям, потім ходять чутки, що вона "просить окрему кімнату". Її незадоволеність засуджували: їй слід би знати, що вона робить; порядні жінки не роблять таких помилок. "It was known on Forsyte 'Change that Irene regretted her marriage. Her regret was disapproved of. She ought to have known her own mind; no dependable woman made these mistakes". [14]

Сомс давно вже дратується через те, що в ході будівництва Босіні дозволяє собі витрати понад обумовленого кошторису. Він має намір висунути позов до Босіні в судовому порядку і стягнути збитки, щоб довести суперника до розорення. Ірен все більше відсторонюється від Сомса. Нарешті вона відмовляється виконувати свої "подружні обов'язки", зачиняє перед Сомсом двері своєї спальні, і це його страшенно обурює.

Якось вночі, коли роман Ірен і Босіні вже був у самому розпалі, Сомсу вдається нарешті наполягти на своїх правах чоловіка, зломити спротив тієї, що була його законною дружиною. Наступного дня Джордж Форсайт, двоюрідний брат Сомса, випадково стає свідком побачення закоханих, на якому Ірен розповідає про те, що сталося. Потім з простої цікавості Джордж стежить за Босіні, котрий у сильному душевному хвилюванні мчить містом, не розбираючи дороги, як людина, що не знає, куди подітися від горя.

На суді, на якому Босіні відсутній, прийнято рішення задовольнити позов Сомса до архітектора. Ірен залишає дім Сомса, не взявши з собою речей і коштовностей. Сомс ніяк не може примиритися з думкою, що вона піде з його життя. Він дуже пригнічений втратою дружини.

Проте виявляється, що в той нещасливий день Босіні під час туману потрапив під омнібус і загинув. Несподівано в дім повертається Ірен, як поранений звір у свою нору. Вбита горем, вона не знає, як їй жити далі, куди подітися. "Старий Джоліон", співчуваючи, посилає до неї сина, може, Ірен потрібна допомога. Але Сомс, заявивши, що не дозволить втручатися в свої сімейні справи, зачинив перед ним двері. Усвідомивши неможливість подальших подружніх стосунків з Сомсом, Ірен знову залишає його, тепер вже назавжди.

Образ Сомса - центральна фігура двох трилогій Ґолсуорсі. Автор зобразив свого героя і зсередини, і ззовні, очами ворогів і друзів, у думках, почуттях, вчинках, у відношенні до сім'ї, шлюбу, подружніх стосунків, а також у ставленні до бізнесу, суспільства, мистецтва, історії, політики. Він людина досить розумна, спостережлива, але обмежена у своїх поняттях, привитих кланом, до якого він належав - типовий оплот консерватизму і буржуазного середовища. Здібний і розумний від природи, Сомс спрямовує свою енергію на накопичення капіталу. Заради цього він відмовляється від державної служби, віддаючи перевагу, як і його батько, практиці присяжного повіреного. Сомс підтримує тільки ділові зв'язки, у нього немає друзів, і він не відчуває потреби духовного спілкування ні з ким, крім Ірен, котра завжди ухиляється від такого спілкування, залишаючись недоступною і далекою. Власницький інстинкт придушує людяні риси в Сомсі, заважає розкриттю кращих рис його особистості. Проте він є незмінно бездоганним у сфері ділових стосунків. Його професійна чесність, що не піддається ніяким спокусам, заснована на природній стриманості й вродженій відразі до ризику. "Все, что принадлежало ему - серебро, картины, дома, деньги - все это было свое, близкое; но ее близости он не чувствовал." [5, 87]

Слід віддати йому належне - він одружився через кохання з дівчиною без будь-якого капіталу, що траплялося досить рідко з представниками його клану, для яких шлюб був передусім цивільною угодою і можливістю приєднати до свого капіталу посаг дружини. Батько Сомса Джеймс бачив у такій невигідній партії певну підстраховку. "Если у Ирэн нет своих средств, значит она не наделает ошибок; потому что ходили слухи.. ходили слухи, будто она просит отдельную комнату, но Сомс, конечно, не…" [5, 33] Проте Сомс, по суті, нічим не поступився в ім'я своєї любові до Ірен. Подібно до того, як він, купуючи картини, підраховує можливий прибуток від перепродажу, так і Ірен оцінюється ним як цінне придбання.

Показуючи перипетії сімейної драми, Ґолсуорсі зображає Сомса як чоловіка-власника, котрий рахується тільки з своїми почуттями, не бажає розлучатися з тим, що було ним завойовано, проявляє жадібність бульдога, знаючи, що за його спиною стоїть власницьке суспільство, що на його стороні закон. Сомс - як власник - не уявляє собі, що у дружини можуть бути свої погляди на речі, своя воля, що для щастя необхідна духовна спорідненість. Він регламентує її життя і задоволення. Завжди і всюди оберігає її як свою власність. "Сомс любил, чтобы Ирэн выходила к обеду декольтированной; это давало ему неизъяснимое чувство превосходства над большинством знакомых, жены которых, обедая дома, ограничивались домашними платьями или закрытыми вечерними туалетами." [5, 86]

На відміну від багатьох інших Форсайтів (Джеймс, Суїзін, Тімоті, тітки Джулі і Естер), Сомс поєднує в собі суперечливі риси. Звертає на себе увагу дивна настороженість його стриманого обличчя, туга в погляді, породжена незадоволеністю його почуття до Ірен. "Он смотрел на ее обаяние как на часть той ценности, которую она собой представляла, будучи его вещью, но это наводило на мысль, что Ирэн могла не только получать, но и дарить; а ему она ничего не дарила!" [5, 75] Любов і краса недоступні Сомсу, хоча всім своїм єством він прагне оволодіти ними. "Факти і цифри, з котрих складалося життя Форсайтів", заважають йому зрозуміти, що любов і краса засновані на свободі. В своїй передмові до "Саги" Ґолсуорсі писав про те, що трагедія Сомса - "дуже проста, але непоправна трагедія людини, що не викликає до себе любові і притому недостатньо товстошкірої для того, щоб ця обставина не дійшла до її свідомості". "… the tragedy of whose life is the very simple, uncontrollable tragedy of being unlovable, without quite a thick enough skin to be thoroughly unconscious of the fact.". [14]

"«Пират» несколько раз спрашивал о тебе» - вдруг сказал Сомс. И, повинуясь какому-то безотчетному желанию утвердить свое право собственности, он встал с кресла и запечатлел поцелуй на плече жены." [5, 125] Проте страждання Сомса не роблять його прозорливим. Лише на мить "він зрадив у собі Форсайта - забув себе самого… піднявся в чисті висоти безкорисливості й непрактичності". Це сталося тоді, коли він переконався в тому, що, залишивши його дім, Ірен не взяла з собою подаровані ним коштовності. Читаючи залишену нею записку, Сомс розуміє, що й вона страждає. В цей момент людина в ньому перемагає власника. Але тільки на одну мить. В кінці роману власник вже знову готовий святкувати перемогу.

Разом з тим у зображенні цієї драми, як і в майстерному втіленні форсайтизму в живих образах, відчувається, що письменник знав форсайтський світ "зсередини". Біографічні дані говорять про те, що до цього світу належала і сім'я, в котрій виріс Ґолсуорсі. Багато з того, що зображено у "Власнику" і більш пізньому романі, "В зашморгу", було пережито і вистраждано ним самим. (Такою ж гідною осуду, на погляд сім'ї самого Ґолсуорсі, була його любов до Ади Ґолсуорсі, дружини його двоюрідного брата, що володів, як видно, рисами Сомса Форсайта. Джону Ґолсуорсі довелося приховувати свої стосунки з Адою від свого батька аж до смерті останнього, а потім пройти через процес розірвання шлюбу, на котрому він повинен був фігурувати в якості співвідповідача, і вичекати встановлений законом шестимісячний строк. Тільки після цього - в цілому через десять років - він зміг одружитися з Адою.)

Кількома штрихами, деталями, дрібними фактами Ґолсуорсі створює психологічний портрет. Так, у будинку Сомса Ірен завжди сидить у куточку, в тіні, вона мовчазна, на першому плані домінує Сомс. Золоте волосся і темні, якісь таємничі очі свідчать про складність і суперечливість характеру, про поєднання в ньому м'якості і непохитності. У буденних дрібницях виявляється відмінність смаків і характерів Сомса і Ірен. "Она всегда была молчалива, всегда относилась к нему с грациозной сдержанностью, словно баялась, что он может истолковать какое-нибудь ее слово, жест или знак как проявление любви. И Сомс задавал себе вопрос: неужели это никогда не кончится?" [5, 87]

У передмові до трилогії "Сага про Форсайтів" Ґолсуорсі писав, що образ Ірен - це втілення хвилюючої Краси, що уривається у світ власників: "The figure of Irene is a concretion of disturbing Beauty impinging on a possessive world" [14], і що головна тема роману - набіги Краси і посягання Свободи на світ власників: "the impingement of Beauty and the claims of Freedom on a possessive world are the main prepossessions of the Forsyte Saga". [14]

Красу і Свободу символізують в романі образи Ірен і Босіні. Автор пов'язує ці образи із мистецтвом, яке в його очах є великою моральною силою, покликаною змінити власницький світ, внести в нього гармонію і почуття пропорцій. Цю думку, характерну для всієї творчості Ґолсуорсі, він розвиває пізніше і в своїх статтях.

Протиставлений власникам образ Ірен, сповнений шарму Краси, підкреслює потворність культу грошей Форсайтів, духовно вбогих людей. Але Краса, задумана як абстрактний символ, не маючи опори в самому житті, не може протистояти форсайтизму. Автор, по суті, і не покладає на неї таку місію. У листах до свого друга Едуарда Гарне Ґолсуорсі писав, що "Ірен не діє, вона пасивна". Епітети в романі, що відносяться до Ірен, тісно пов'язані з уявленням про її пасивність, загадковість, непроникність. вони підкреслюють, що Ірен чужа для світу Форсайтів. Абстрактність його ідеалу відчувається і в образі архітектора Босіні. Думка, що свобода - це щось невід'ємно властиве мистецтву й художнику, спростовується в самому романі, де зображені реально існуючі відносини між художником і власницьким суспільством, яке купує його талант і губить його.

Як художні образи Ірен і Босіні поступаються повнокровним образам Форсайтів. Ґолсуорсі й сам це відчував. Як він писав сестрі, йому довелося показати Ірен і Босіні "зі сторони", лише через сприйняття інших дієвих осіб. "Ні той, ні інша не наділені життям на відміну від Форсайтів, але вони виконують своє призначення". [13, 28] Можна визнати, що автор таким чином показує моральну поразку Форсайтів, але, по суті, Краса і Свобода здаються без бою, конфлікту між ними і власниками не відбувається.

Хоча Форсайти не сприймають загибель Босіні як свою поразку і все в форсайтівському світі залишається незмінним, автор дає зрозуміти, що з цією загибеллю пов'язана перша тріщина в твердині форсайтського благополуччя. Свою думку він виражає через символ: смерть Босіні - удар блискавки в сімейне дерево Форсайтів, котре корінням опирається на закон власності.

Розмірковуючи про смерть Босіні і її наслідки, "молодий Джоліон" приходить до висновку про те, що ця смерть розіб'є сім'ю Форсайтів: Удар потрапив в саму середину дерева. На погляд сторонніх воно ще буде цвісти, як і раніше, але стовбур його вже мертвий, його спалено тією ж блискавою, що вразила Босіні. "He walked sorrowfully away from the hospital… reflecting that this death would break up the Forsyte family. The stroke had indeed slipped … into the very wood of their tree. They might flourish to all appearance as before, but the trunk was dead, withered by the same flash that had stricken down Bosinney". [14] Отже, смерть Босіні має наслідки не тільки для особистого життя Сомса, вона передвіщає загибель благополуччя всіх Форсайтів.

Передчуттям загрози форсайтському сімейному вогнищу - цій основі основ власницького буття - проникнута і зображена у першій частині роману сцена похорону тітки Енн, старшої в роді Форсайтів. Порівнюючи клан Форсайтів з деревом у розпал цвітіння, "майже відштовхуючим у своїй пишноті", Ґолсуорсі вже передчуває, що дерево це повинно засохнути. Його передчуття було породжено обставинами, що склалися на початку ХХ століття, коли створювався "Власник". Письменник відчував, що стабільне існування Форсайтів, які належали до ХІХ століття, відходить в минуле.

ВИСНОВКИ

Отже, дослідивши образ Сомса Форсайта на фоні проблем шлюбу, сім'ї і подружніх стосунків в англійському романі ХХ століття на підставі аналізу роману «Власник» видатного англійського письменника Джона Ґолсуорсі, що входить до трилогії "Сага про Форсайтів", у своєму дослідженні ми дійшли висновків:

1. Події сімейного характеру в житті Сомса Форсайта перемішуються і пов'язуються з історичними. Людські пристрасті, зради, відчуження, розлучення розкриваються на грандіозному фоні соціальних, культурних змін і політичного хаосу.

2. Критерій грошової оцінки відіграє важливу роль у відносинах між братами і сестрами, батьками і дітьми, чоловіком і жінкою. В романах Ґолсуорсі цей критерій пов'язаний із законом конкуренції, котра панує всередині форсайтівського клану, як і в буржуазному суспільстві в цілому. Так, наприклад, Сомс Форсайт є хорошим знавцем мистецтва, власником чималої колекції картин, проте, милуючись ними, він підраховував строки, в які необхідно продати те чи інше полотно, аби отримати його найвищу ціну. Естетичного задоволення від живопису він не отримував.

3. Центральна тема творчості Ґолсуорсі - тема форсайтизму, тобто тема власництва. Через внутрішній світ Сомса Форсайта Ґолсуорсі звертається до зображення світу власників, до розкриття психології власника, погляди і уявлення котрого обмежені межами його класу, а вчинки і дії зв'язані нормами поведінки, загальноприйнятими в його середовищі в яскравому прикладі персонажу Сомса Форсайта. Основна думка Ґолсуорсі - власницька філософія вступає у протиріччя з усім істинно людським, тобто автор засуджує почуття власництва у всіх його виявах. Ґолсуорсі крок за кроком розвінчує буржуазну віру у всемогутність грошей. Він показує, що щастя, яке купується, є всього лише ілюзією.

4. Подружні стосунки в очах Сомса і Форсайтів виглядають так: чоловік утримує жінку, піклується про її матеріальне забезпечення, а жінка веде хазяйство і підкоряється своєму чоловікові. Жінка є предметом власності свого чоловіка, а гарна жінка - ще й предметом гордості. Ірен повинна виконувати свої подружні обов'язки без нарікань і народжувати Сомсу дітей - спадкоємців його майна і коштів. Внутрішній світ жінки, її думки не цікавлять або мало цікавлять Сомса, він не бачить ніяких недоліків їх подружнього життя через відсутність душевної близькості, а вони дійсно далекі, то винна в цьому Ірен. Хіба ж на нього можна нарікати?

5. Шлюб у клані Форсайтів та їм подібних - це, як правило, можливість вигідно влаштувати своє життя, завести дітей - спадкоємців власності. Сомс - справжній Форсайт; такі поняття, як пристрасть, краса, мистецтво - все це для нього щось чуже, стороннє, навіть небезпечне. Коли все це вторгається в згуртовану сім'ю разом з Ірен - дружиною Сомса Форсайта та її коханим, архітектором Філіпом Босіні, починає розгортатися драма, що зачепила всіх Форсайтів.

6. На мою думку, Сомс Форсайт, один з центральних героїв роману «Власник», що є всебічно розкритим образом, викликає жаль своєю обмеженістю в почуттях, своєю зверхньою, продиктованою оточуючим світом поведінкою. Бездоганний в очах сім'ї, колег, партнерів, він лякає власну дружину недосконалістю, убогістю власного чуттєвого світосприйняття, меркантильним мірилом якого є власництво.

Список використаної літератури

Аникин Г.В., Михальская Н.П. История английской литературы. - М.: "Высшая школа", 1985. - 431 с.

Венгеров Л.М. Зарубіжна література. 1871-1973. Огляди і портрети. - К.: Вища школа, 1974. - С.215-223.

Гичан К. Джон Голсуорси “Сага о Форсайтах” // Энциклопедия: Лауреаты Нобелевской премии: Пер. с англ.- М.: Прогресс, 1992. // http://old.e-motion.com.ua/issue80/books/laureates/Dzhon_Golsuorsi_Saga.html

Голсуорси (Galsworthy), Джон // Лауреаты Нобелевской премии: Энциклопедия: Пер. с англ. - М.: Прогресс, 1992 (электронная версия) // http://noblit.ru/content/category/4/55/33/

Голсуорси Д. Сага о Форсайтах. Том 1: Пер. с англ. / Под общ. ред. М.Ф. Лорие / Вступ. ст. А.М. Зверева. - М.: Правда, 1983. - 384 с.

Дубашинский И. "Сага о Форсайтах" Джона Голсуорси. - М.: Высшая школа, 1979. - 111 с.

Жантиева Д. Джон Голсуорси. Собрание сочинений в шестнадцати томах. Библиотека "Огонек". - М.: Правда, 1962. - Т. 1.- С. 3-32.

Зверев А. Права собственности и набеги красоты //Голсуорси Д. Сага о Форсайтах. Том 1: Пер. с англ. / Под общ. ред. М Ф. Лорие. - М.: Правда, 1983. - С. 3-18.

История зарубежной литературы ХХ века. / Под общ. ред. В.Н. Богословского. - Москва: Просвещение, 1983. - С. 192-198.

Курс лекций по истории зарубежной литературы ХХ века / Под ред. М. Елизаровой, Н. Михальской. - М.: Высшая школа, 1965. - С. 234-253.

Литературный календарь // Литературная газета. - №30 (6130) от 25.07.07. - С. 28.

Нобелівські лауреати. Джон Голсуорсі // Презентаційна промова Андерса Естерлінга, члена Нобелівського комітету Шведської академії // http://nobel.org.ua/images/laureats/ 4/1932/galsworthy.pdf

Хмара В.Я. Соціально-психологічний аналіз «форсайтизму» у романі Дж. Голсуорсі "Власник". - Харків: Прогрес, 1996. - с. 28.

John Galsworthy. The Forsyte Saga. The Man of Property // http://www.gutenberg.org/files/4397

Размещено на Allbest.ru