Особливості інтелектуальної прози А. Екзюпері і Р. Баха

Велику увагу в романі А. Екзюпері приділяю образу людини. З товаришів своїх письменник виділяє насамперед Мермоза - одного із засновників французької авіалінії Касабланка-Дакар і першовідкривача південноамериканської лінії. Мермоз «вів розвідку» для інших і, освоївши Анди, передав цю ділянку Гійоме, а сам узявся за приручення ночі. Він підкорив піски, гори і море, які, у свою чергу, не раз поглинали його - проте він завжди вибирався з полону. І ось після дванадцяти років роботи, під час чергового рейсу через Південну Атлантику, він коротко повідомив про те, що вимикає правий задній мотор. Усі радіостанції від Парижа до Буенос-Айреса стали на тужливу вахту, але більше звісток від Мермоза не було. Спочиваючи на дні океану, він завершив справу свого життя.

Загиблих ніхто не замінить. І найбільше щастя відчувають пілоти, коли раптом воскресає той, кого вже подумки поховали. Так сталося з Гійоме, який зник під час рейсу над Андами. П'ять днів товариші безуспішно шукали його, і вже не залишалося сумнівів, що він загинув - або при падінні, або від холоду. Але Гійоме створив диво власного порятунку, пройшовши через сніги і льоди.

Підводячи підсумок, роман «Планета людей» написаний від першої особи і поданий у вигляді оповідання, що межується філософськими роздумами про життя, природу людини, про друзів і про вірність справі. У жанровому відношенні М. Ваксмахер зазначає, що роман «Планета людей» - це інтелектуальний роман: «…сюжетні шматки входять сюди як частини складного літературного організму. Інтерес, з яким читач читає «Планету людей», підтримується не тільки гостротою подій, не тільки динамікою зміни ситуацій, а перш за все важливістю їх внутрішнього сенсу, несподіванкою авторського підходу до них, новизною точки зору, під яким вони розглядаються. Його роман -- приклад інтелектуальної прози, одночасно філософської і художньої, документальної і «вигаданої». Вона в чомусь схожа на філософську повість Дідро або Вольтера. Але вона глибоко сучасна -- і за матеріалом, і по підходу до нього. Сучасна сама інтонація його прози -- довірлива розмова з читачем, в якому автор припускає свого однодумця» [53]. Книга складається з восьми частин: «Лінія»; «Товариші»; «Літак»; «Літак і планета»; «Оазис»; «В пустелі»; «В серці пустелі»; «Люди». Зображення польоту композиційно обрамляє всі книги письменника.

Отже, можна зазначити, що створюючи «Планету людей», А. Екзюпері прагнув поділитися з читачем своїми, досить оригінальними, ідеями, які заслуговують на увагу. Найголовніша з них містить думку, що не варто забувати, про те, що всі живуть на планеті, яка заселена людьми, де земля і людина є найближчими один до одного створіннями. При цьому саме земля дозволяє людям залишатися людьми - чинячи їм опір, вона одночасно підтримує їх, створюючи на їх шляху перешкоди, вона допомагає розвиватися. Саме тому так важливо, щоб людина зберігала свій зв'язок із землею, не втрачала її під впливом розвитку цивілізації, дозволяючи нашій планеті залишатися місцем, призначеним для людей і одночасно з цим об'єднують всіх нас.

РОЗДІЛ III. СПЕЦИФІКА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ПРОЗИ Р. БАХА

Р. Бах - відомий американський письменник. Творчість Р. Баха представляє собою ярку сторінку сучасної художньої літератури. В його творах чітко відображаються соціальні проблеми. А завдяки оригінальності і проблемності задуму твори Р. Баха легко, читаються. Герої представляють собою цілісні образи, для яких характерними ознаками є чуттєва конкретність, виключеність особистості автора і асоціативність. Мова та стиль не виділяються красномовством. Письменник обирає прості, розмовні засоби , роблячи розповідь легкою для сприйняття та усвідомлення.

Його книги об'єднують дві найголовніші категорії: 1) автобіографізм (літературний і реально існуючий персонаж); 2) політ. На нашу думку, можна виділити ще і третю категорію - це містика, ореолом якої оточені не тільки твори американського письменника, але і легенди їх створення Повість-притча, що принесла Р. Баху популярність, до цього часу залишається найпопулярнішим його твором - «Чайка на ім'я Джонатан Лівінґстон», Цей твір, за словами творця, був ним тільки записаний, але не вигаданий. По легенді одного разу, гуляючи уздовж берега, він чітко почув в своїй голові слова: «Чайка Джонатан Лівінґстон» і потім побачив першу частину повісті, яку пізніше і записав. Спроби самостійно закінчити твір не мали успіху, поки, вісім років опісля, Р. Бах також випадково не побачив завершення історії.

Книгу «Чайка на ім'я Джонатан Лівінгстон» Р. Баха можна віднести до інтелектуальної прози. Наявність різноманітних релігійних та філософських вчень та ідей робить «Чайку...» універсальною притчею.

Загалом існує багато означень поняття «притча», наведемо декілька з них. «Притча - старовинна назва повчальних алегоричних оповідань про людське життя з яскраво висловленою мораллю. Фабула у притчі наявна, але вона цілком підкорена моралізуючій частині твору, часто служить розгорнутою алегорією» [26, с. 299]. У літературознавчому словнику Г. Білика дано наступне визначення: «Притча - це повчальна алегорична оповідь, яка є засобом вираження морально-філософських роздумів» [21, с. 92].

За обсягом твір є невеликим, що характерно для притчі, але за наповненням його можна прирівняти до роману. Чому ж Р. Бах звернувся саме до жанру філософської притчі при написанні «Чайки...»? Можливо тому, що текст філософської притчі може ще з самого початку трактуватися як завгодно, він на таке трактування і розрахований. На поверхні притча зрозуміла кожному, але при цьому вона виражає такі глибокі істини, у втіленні яких ми рідко доходимо до кінця.

Відсутність будь-якого конкретно історичного наповнення, умовність, що характерна для жанру філософської притчі, дозволили письменнику виразити свої погляди на ті проблеми, котрі його цікавили. Жанр притчі став реалізатором ідей Р. Баха, дав змогу нагадати людям про відомі, але так часто забуваємо істини.

Письменник не заперечує того, що шукає саме прості істини. Прості в даному випадку не значить спрощені, скоріше навпаки, наскільки це можливо, очищені від зайвих деталей, щоб ці істини могли більш-менш адекватно сприйматися людьми різних народів та релігій.

На нашу думку, для книги Р. Баха характерні такі ознаки інтелектуальної прози як: 1) концептуальність - філософські судження автора стають основою концепції світу, втіленої у творі. Р. Бах зосереджений на одному героєві (Джонатані), що вбирає авторську концепцію образу людини і на одній морально-філософській ідеї (пошуку істини), що спрямовує й організовує оповідь. 2) головний герой (Джонатан) - інтелектуал, носій філософської концепції, він втілює філософське бачення автора на світ. У філософській повісті-притчі також є герой (Чайка) та антигерой (Зграя), які являють собою ніби тезу й антитезу щодо моральної ідеї. 3) Мінімум фабули, сюжету і дії. Фабула повісті-притчі - залишити суспільство - пізнати світ, істину, щоб повернутися, щоб допомогти побачити цю істину іншим, передати свої знання.

Отже, повість-притчу Р. Баха «Чайка на ім'я Джонатан Лівінґстон» має ознаки інтелектуальної прози. Герой-інтелектуал (Джонатан) замальовується у ролі самітника, відчуженого від звичайного оточення (Стаї). Автор використовує прийом «потік свідомості», що відбиває рух свідомості головного персонажа, як «відходу» в себе. Письменник відмовляється стверджувати що-небудь з усією категоричністю: кожну тезу автор оговорює, розподіляючи свої висновки між «так» і «ні», - адже інтелект усе розщеплює, аналізує, часто відшукує істину в суперечці, словесному поєдинку. З цим пов'язується відкритий фінал притчі.

3.1 СВІТОБАЧЕННЯ Р. БАХА

Науковець С. Авраменко розшифрувала метафізичний зміст твору Р. Баха. На думку С. Авраменко, якщо розглядати «Чайку...» з точки зору традиційної християнської філософії, то можна помітити, що даний твір веде нас в область алегорій, з явно євангельською структурою сюжету (вигнання, смерть, воскресіння, проповідь, чудеса, апостоли, вознесіння). С. Авраменко говорить, про існування аналогу між чайкою Джонатоном і Ісусом Христом, зокрема, вибраність їх обох; наявність у обох послідовників; вигнання обох із суспільства (Ісусу не вірили, що він є Сином Божим і посланий Ним, щоб врятувати людей; а Джонатану Зграя не вірила, що він знайшов сенс буття і хоче поділитися ним зі своїми одноплемінниками). Проте, на цей зв`язок вказують також і неодноразові роздуми головного героя над сенсом буття, над вічними питаннями та пошуком істини [1].

Вигнання: часто в житті так трапляється, що люди повертаються до тебе спиною, чайка Джонатан Лівінгстон пережив теж саме, він заплатив вигнанням за свою неординарність та бажання досягти майстерності у тому, що він любить: «Ты нам больше не Брат, - хором нараспев проговорили чайки, величественно все разом закрыли уши и повернулись к нему спинами» [2, с. 12].

Смерть: як Чайка так і Ісус Христос постраждали за свої переконання та заплатили за них життям: «Четыри тысячи чаек, перепуганные невиданным зрелищем кричали: Дьявол! - и этот вопль захлеснул стаю, как бешеный ветер во время шторма. С горящими глазами, с плотно сжатыми клювами, одержимые жаждой крови, чайки подступали все ближе и ближе» [2, с. 41]. «Чайка, которая заговорит с изгнанником, сама станет изгнанником. Чайка, которая посмотрит на изгнанника, нарушит Закон Стаи» [2, с. 34]. «Мгновение спустя тело Джонатана дрогнуло и начало таять в воздухе, его перья засияли каким-то неверным светом» [2, с. 43].

Проповідь: Чайка Джонатан Лівінґстон має яскраво виражений талант лідера та наставника і використовує його, щоб допомогти іншим знайти свій шлях у цьому житті: «На самом деле каждый из нас воплощает собой идею Великой Чайки, всеобъемлющую идею свободы, - говорил Джонатан по вечерам, стоя на берегу, - и безошибочность полета - это еще один шаг, приближающий нас к выражению нашей подлинной сущности. Для нас не должно существовать никаких преград. Вот почему мы стремимся овладеть высокими скоростями, и малыми скоростями, и фигурами высшего пилотажа..» [2, с. 31]. Як лідер, Джонатан має яскраво виражену харизму, досягає успіху зі своїми учнями через те, що він орієнтується на завдання (допомогти іншим навчитись літати, побачити Велику чайку в собі), а не на інших чайок. «Джонатан ни на минуту не разлучался со своими учениками, каждому успевал что-то показать, подсказать, каждого подстегнуть и направить. Он летал вместе с ними ночью, и при облачном небе, и в бурю - летал из любви к полетам, а чайки на берегу тоскливо жались друг к другу» [2, с. 35].

Вознесіння: «Мгновение спустя тело Джонатана дрогнуло и начало таять в воздухе, его перья засияли каким-то неверным светом» [2, с. 43].

Окрім елементів християнської релігії у творі присутня філософія буддизму [1]. В буддійській картині світу буття є безначальним і безкінечним ланцюгом перетворень ( сансара), основою яких є страждання. Отже, смерть - це не кара, не визволення, а перехід до нового життя і нових страждань. Врятуватись від пут сансари, досягти вершини духовного розвитку (нірвани) і стати Буддою може тільки людина, а не боги чи інші міфічні істоти. Сутність Будди, тобто Вища Реальність, міститься в самій людині, і досягти стану Будди можна в нинішньому житті людини: «Так что, Джонатан, запомни: Небеса не есть некое место в пространстве и во времени, ибо место и время не имеют равным счетом никакого значения» [2, с. 21].

Чайка-Джонатан як і Будда, шукає не влади, а істину. Кінцевий результат його пошуків - повне просвітлення, стан досконалості, найвища радість. Як і Будда, Джонатан навчає своїх послідовників методам досягнення просвітлення, переходу з одного світу в інший, щоб, прокинушись від колективного сну, вони побачили, що не має ніякої межі між сансарой (світом обумовленості) і нірваною (світом, нічим не обумовленого існування), і що світ від самого початку - єдиний.

Отже, спираючись на дослідження, науковця С. Авраменко метафізичний зміст «Чайки…» Р. Баха можна трактувати з точки зору традиційної християнської філософії. З огляду на це слід відмітити, існування аналогу між чайкою Джонатоном і Ісусом Христом, зокрема, вибраність їх обох; наявність у обох послідовників; вигнання обох із суспільства (Ісусу не вірили, що він є Сином Божим і посланий Ним, щоб врятувати людей; а Джонатану Зграя не вірила, що він знайшов сенс буття і хоче поділитися ним зі своїми одноплемінниками). Проте, на цей зв`язок вказують також і неодноразові роздуми головного героя над сенсом буття, над вічними питаннями та пошуком істини [1].

3.2 ФІЛОСОФСЬКИЙ АСПЕКТ ТА СВОЄРІДНІСТЬ ПОВІСТІ-ПРИТЧІ «ЧАЙКА НА ІМ'Я ДЖОНАТАН ЛІВІНҐСТНОН» Р. БАХА

Повість-притчу Р. Баха можна розглядати, виокремлюючи образи-символи, і філософське підґрунтя «Чайки…».

У літературознавчому словнику Г. Білик подає таке визначення символу: «Символ ( грецьк. symbolon - умовний знак, натяк, прикмета)-це предметний або словесний знак, який опосередковано виражає сутність певного явища, має філософську смислову наповненість» [19, с 49]. Символ тісно пов'язаний з наукою, міфом, вірою, поезією, але не зводиться до них, тяжіє до певного узагальнення, на відміну від алегорії, що проявляється в конкретному образі.

«Чайка на ім'я Джонатан Лівінґстон» - твір, який став символом безмежних можливостей того, хто вміє мріяти, вірить в досконалість і любить життя.

Повість-притча пройнята образами-символами : Джонатан - волелюбний борець; Саліван і Чанг - втілення мудрості; вигнанець Флетчер Лінд - сила й спритність; Чарльз Роланд - рішучість й мрійливість. Всі вони належать до Стаї. Що ж собою представляє Стая? Чи ми можемо, спираючись на текст, сказати,що Стая - символ згуртованості, невідчуженості, довіри,допомоги? Так, звісно! Але, не потрібно забувати й про те, що стая - символ влади. Кожен підкоряється «Їй», і не може протистояти. Той, хто вирветься з неї (Джонатан Лівінґстон) індивідуалізується і отримає свободу. Цікава деталь: чайки отримують прізвище та імена, коли стають вигнанцями, коли Стая проганяє їх. Чому? Чи не тому,що вони отримують в цей момент свою індивідуальність та безсмертну душу?.. Р. Бах підводить нас до думки, що «Жизнь не исчерпывается едой, борьбой и властью в Стае», «смысл жизни в том, чтобы достигнуть совершенства и рассказать об этом другим» [2, с. 18].

Зграя чайок з непереборною жадобою їжі - це наше повсякденне життя, Політ Джонатана Лівінґстона - це своєрідний символ свободи. Його прагнення вдосконалювати свій політ - це наші шляхи самовдосконалення, бажання вирватися із суєти, пізнати життя. Політ - символ молодості. Адже саме в молоді роки ростеш, закохуєшся, мрієш...

У повісті-притчі чітко змальовуються два протилежні образи-символи : Чайка і Стая. Порівнявши ці два символи. Можна зробити висновок, що Чайка протистоїть Стаї, намагається утвердитися в житті, піднятися до вершин небес. Вона не зупиняється ні перед чим, її мета - свобода, незалежність, воля: «Чем выше летает чайка, тем дальше она видит» [2, с. 26].

Стая - символ зреченості життя. Тримаючись стаї, чайки не усвідомлюють важливості свого існування, жеттєвих можливостей. Стая - символ безправ'я, заздрості. Стая - символ боротьби за місце під сонцем: «Нам не дано постигнуть смысл жизни, ибо он непостижим, нам известно только одно: мы брошены в этот мир, чтобы есть и оставаться в живых до тех пор, пока у нас хватит сил. …Чайки никогда не возражают Совету Стаи» [2, с. 12].

В повісті-притчі «Чайка Джонатан на ім'я Лівінґстон» Р. Бах під виглядом зграї чайок описує соціум, людське суспільство, його неуцтво, безглузду боротьбу за їжу і за місце під сонцем. Все було б дуже безнадійно, якби серед натовпу не з'являлися такі люди-чайки як Джонатан. Ця чайка особлива. Вона відрізняється всім. Достатньо хоч би того, що дні вона проводить не в пташиній метушні і боротьбі за корм, а в небі, і головне для неї - політ. Р. Бах в своїй притчі говорить про життя кожної людини. Він намагається донести до людей важливість кожної прожитої хвилини, важливість вдосконалення тіла і духу, важливість прагнення до кращого і закликає їх не зводити своє існування до механічних дій, нікому не потрібним справам, побутовим дрібницям. Він учить нас літати: «Суть в том, чтобы понять: его истинное «Я», совершенное, как ненаписанное число, живет одновременно в любой точке пространства в любой момент времени» [2, с. 22].

Отже, в даному розділі, ми дійшли висновку, що філософський аспект повісті-притчі Р. Баха можна зрозуміти, розглянувши символіку «Чайки…» і трактуючи таку дефініцію як «символ». Тому можна стверджувати, що це предметний або словесний знак, який опосередковано виражає сутність певного явища, має філософську смислову наповненість у творі. Повість-притча Р. Баха «Чайка» пройнята наступними образами-символами: Джонатан - волелюбний борець; Саліван і Чанг - втілення мудрості; вигнанець Флетчер Лінд - сила й спритність; Чарльз Роланд - рішучість й мрійливість. Всі вони належать до Стаї.Стая - символ зреченості життя. Чайка протистоїть Стаї, намагається утвердитися в житті, піднятися до вершин небес. Вона не зупиняється ні пред чим, її мета - свобода, незалежність, воля: «Чем выше летает чайка, тем дальше она видит» [2, с. 26]. Саме до цього і схиляє автор читачів.

РОЗДІ IV. ОСОБЛИВОСТІ КОМПАРАТИВНОГО АНАЛІЗУ СТИЛЮ АМЕРИКАНСЬКОГО ПИСЬМЕННИКА ПОСТМОДЕРНІЗМУ Р. БАХА І ФРАНУЦУЗЬКОГО ПИСЬМЕННИКА МОДЕРНІЗМУ А. ЕКЗЮПЕРІ

Р. Бах є представником такого літературного напрямку як постмодернізм, що не може не відображатися на стилі автора.

Спираючись на визначення Т. Яценко: «Постмодернізм - чергова ланка в ланцюгу закономірного процесу зміни культурних епох (ренесанс, бароко, класицизм, романтизм, реалізм, модернізм) [46, с. 33 ] Герой літератури постмодернізму - людина, що загубилась у повсякденному бутті, втратила зв'язок із Всесвітом, гостро переживає власну відчуженість і втрату духовних орієнтирів. Твори постмодернізму відрізняються особливою поетикою. Автор взаємодіє з текстом, як з цілим світом. Сюжет у постмодерністських творах, як правило, розпадається на велику кількість мікросюжетів, відступів, коментарів тощо. Текст є своєрідним колажем думок, почуттів, ситуацій, ремінісценцій; Мета такого «роздрібнювання» оповіді - показати втрату цілісності у самій дійсності, дисгармонію існування людини у світ. Однак усі мікросюжети об'єднуються в творчій уяві оповідача. Він постає як Творець і водночас як персонаж більшої, ніж «текст», реальності - життя. Письменник сподівається, що особистість зможе подолати власну відчуженість і стати об'єднуючою силою не лише у «тексті», а й у світі.

Постмодернізм розвивається у жанрах фантастичної притчі, роману-сповіді, антиутопії, оповідання, міфологічної повісті, соціально-філософського і соціально-психологічного роману та ін. Жанрові форми можуть поєднуватись, відкриваючи нові художні структури. Визнаними «майстрами постмодернізму є У. Еко, Д. Фаулз, І. Кальвіно, В. П'єцух, А. Бітов, Ю. Андрухович та ін.

Чому ж письменник обрав саме постмодернізм? Можливо тому, що ця течія набула значного поширення перш за все у США ще у 50-ті роки ХХ століття і вона втілювала у собі ті риси, які були прийнятними та зрозумілими для самого автора(іронічність, ігровий стиль, децентрація, переосмислення традицій, знищення кордонів між мистецтвом та повсякденним життям, мультикультуралізм, деполітизація, поява полівалентних цінностей, поліцентризм, пошук чогось нового, тощо).

Стиль Р. Баха є втіленням художнього методу та водночас віддзеркалює індивідуальні властивості художнього слова.

Р. Бах працює у напрямку магічного реалізму. Магічний реалізм -- реалізм, в якому органічно поєднуються елементи реального та фантастичного, побутового та міфологічного, дійсного та уявного, таємничого [21]. Притаманний передовсім латиноамериканській літературі («Екуе-Ямба-о!» А. Кампентьєра, «Жубіаба», «Мертве море» Ж. Амаду, «Маїсові люди» М. А. Астуріаса, «Сто років самотності» Г. Гарсіа Маркеса та ін.). Має велику традицію європейського та світового письменства (Ф. Рабле, Е.-Т.-А. Гофман, М. Гоголь, Е. По, М. Булгаков та ін.). В українському химерному романі («Марко Пекельний» О. Стороженка, «Подорож ученого доктора Леонардо та його майбутньої коханки Альчести по Слобожанській Швейцарії» М. Йогансена) простежується чимало рис магічного реалізму [21].

Люди, котрі працюють у цьому стилі, вибудовують свій всесвіт з особливою деталізацією, на фоні романтичного відчуження. У їхніх працях присутній прихований символізм, який завжди несе якусь кінцеву думку.

Р. Бах обирає сміливих бунтарів на ролі головних персонажів, які, як і він сам, закохані в небо, приймають виклик і перемагають.

Однією з особливостей стилю Р. Баха є лаконізм та використання технічної аналогії (політ чайки як літака): «Он понял, что на огромной скорости достаточно на долю дюйма изменить положение хотя бы одного пера на концах крыльев, и уже получается широкий плавный разворот. Но задолго до этого он понял, что, если на такой скорости изменить положение хотя бы двух перьев, тело начнет вращаться, как ружейная пуля, и... Джонатан был первой чайкой на земле, которая научилась выполнять фигуры высшего пилотажа. В тот день он не стал тратить время на болтовню с другими чайками; солнце давно село, а он все летал и летал. Ему удалось сделать мертвую петлю, замедленную бочку, многовитковую бочку, перевернутый штопор, обратный иммельман, вираж» [2, с. 10]. Баху притаманні логічно-смислова точність та експресивність. Автор пише стисло для того, щоб читач сам міг доуявляти той чи інший момент у творі, мав можливість подумати про те, що б він зробив на місці головного героя. Самі ж дійові особи не є обмеженими деталями, тому читач може запропонувати власну інтерпретацію подій [52].

Р. Бах використовує металогічний тип художнього образу, особливо символи та алегорію. Символами у «Чайці...» виступають небо (свобода, Бог): «На небесах, - думал он, - не должно быть никаких пределов» [2, с. 16]; політ (досконалість, істина): «безошибочность полета - это еще один шаг, приближающий нас к выражению нашей подлинной сущности. Для нас не должно существовать никаких преград. Вот почему мы стремимся овладеть высокими скоростями, и малыми скоростями, и фигурами высшего пилотажа...» [2, с. 31]; Джонатан Лівінґстон (людський дух): «На самом деле каждый из нас воплощает собой идею Великой Чайки - всеобъемлющую идею свободы, - говорил Джонатан по вечерам» [2, с. 31] тощо. Прикладом алегорії може бути сам чайка Джонатан Лівінгстон, який є бунтарем та вічним шукачем істини: «Когда они услышат об этом, - он думал о Прорыве, - они обезумеют от радости. Насколько полнее станет жизнь! Вместо того, чтобы уныло сновать между берегом и рыболовными судами - знать, зачем живешь! Мы покончим с невежеством, мы станем существами, которым доступно совершенство и мастерство. Мы станем свободными! Мы научимся летать!..Джонатан был первой чайкой на земле, которая научилась выполнять фигуры высшего пилотажа» [2, с. 10].

Ще Одна характерна риса стилю Р. Баха це використання польоту як метафори для зображення дослідження несвідомого та пошуків героєм істини та свободи. Ця риса притаманна автору через його любов до польотів, адже Р. Бах з дитинства мріяв літати на літаках, служив у повітряних силах США, і досі літає : «Он радовался один тем радостям, которыми надеялся когда-то поделиться со Стаей, он научился летать и не жалел о цене, которую за это заплатил. Джонатан понял, почему так коротка жизнь чаек: ее съедают скука, страх и злоба, но он забыл о скуке, страхе и злобе и прожил долгую счастливую жизнь» [2, с. 13].

Політ чайки як літака не є випадковим. Виконання Джонатаном Лівінгстоном та його послідовниками фігур вищого пілотажу, а саме: мертвої петлі, внутрішньої петлі, уповільненої бочки, перевернутого штопора, віражу, тощо ще раз доводить, що чайка у творі літає не стільки як птах, а як літак, адже він наділений усіма можливостями цієї машини: «Он поднялся на две тысячи футов над черной массой воды и, не задумываясь ни на мгновение о неудаче, о смерти, плотно прижал к телу широкие части крыльев, подставив ветру только узкие, как кинжалы, концы - перо в перо - и вошел в отвесное пике» [2, с. 5].

Письменник також використовує лексико-синонімічні засоби увиразнення мови, такі як професіоналізми (слова й мовлення, звороти, характерні для мови людей певних професій): «мощный рывок», «тисяча футов» [2, с. 4], жаргонізми (слова, вживання яких обмежене нормами спілкування, прийнятими в певному соціальному середовищі): «штопор» [2, с. 4], «мертвая петля» [2, с. 10], «замедленная бочка» [2, с. 10], «обратный иммельман» [2, с. 10 ]та термінологізми (назви різноманітних фігур вищого пілотажу, описи польотів, тощо): .«пике» [2, с. 7].

Однак, найбільш яскраво індивідуальний стиль Р. Баха відображається через жанр філософської притчі. «Філософська притча - повчальна алегорична оповідь. У сучасній літературі є засобом вираження морально-філософських роздумів» [19, с. 92]. Адже використання цього жанру дозволяє письменнику виразити свій світогляд за допомогою героїв твору, вкладаючи у них ідеї та думки, які він хоче донести до читача.

Повість-притча Р. Баха носить дидактичний характер В основі його притчі повчальна алегорична оповідь, яка є засобом вираження морально-філософських роздумів автора. Сама назва говорить про те, що це притча. Джонатан Лівінґстон втілений в образі Чайки. У нього своє ставлення до польоту, для нього полті - це сенс буття: «Какая бессмыслица, - подумал он и решительно швырнул с трудом добытого анчоуса голодной старой чайке, которая гналась за ним. - Я мог бы потратить все это время на то, чтобы учиться летать. Мне нужно узнать еще так много» [2, с. 3]. Кожну перемогу він сприймає як перемогу над собою; взлітає, падає і знову летить у вись: «Но он недолго упивался победой. Как только он попытался выйти из пике, как только он слегка изменил положение крыльев, его подхватил тот же безжалостный неумолимый вихрь, он мчал его со скоростью девяносто миль в час и разрывал на куски, как заряд динамита. Невысоко над морем Джонатан-Чайка не выдержал и рухнул на твердую, как камень, воду. …Когда он пришел в себя, была уже ночь, он плыл в лунном свете по глади океана. Изодранные крылья были налиты свинцом, но бремя неудачи легло на его спину еще более тяжким грузом. У него появилось смутное желание, чтобы этот груз незаметно увлек его на дно, и тогда, наконец, все будет кончено» [2, с. 5]. На думку Джонатана, потрібно завжди йти до своєї мети: «Распались цепи, которыми он приковал себя к колеснице познания: не будет борьбы, не будет и поражений» [2, с. 6]. Джонатан не кориться законам,він говорить, що потрібно вдосконалювати себе: «Чайки никогда не летают в темноте!..Но Джонатану не хотелось слушать. "Как приятно, - думал он. - Луна и отблески света, которые играют на воде и прокладывают в ночи дорожки сигнальных огней, и кругом все так мирно и спокойно...» [2, с. 7]. Коженіз персонажів усамітнений, однак політ для них - найголовніше. Всі герої тяжіють до прогресу, до самовдосконалення: «. Он продолжал свои одинокие тренировки, он складывал крылья и пикировал с высоты восемь тысяч футов и скоро научился делать повороты» [2, с. 9]. У польоті чайки відчували себе вільними, кожен із них хотів збагнтути таємниці польоту: «. Каждая из них считала делом своей жизни постигать тайны полета, стремиться к совершенству полета, потому что полет - это то, что они любили больше всего на свете. Это были удивительные птицы, все без исключения, и каждый день они час за часом отрабатывали технику движений в воздухе и испытывали новые приемы пилотирования» [2, с. 17]. Небеса - головна мета Чайки: «Небеса - это достижение совершенства» [2, с. 20].

Чайка - дивак, однак зумів досягти поставлених цілей: «Такие птицы, как ты, - редчайшее исключение» [2, с. 18]. У польоті Чайка розуміє сенс буття: «смысл жизни в том, чтобы достигнуть совершенства и рассказать об этом другим» [2, с. 18]. Досягаючи досконалості, Чайка досягає нірвани - рівноваги зі світом і з внутрішнім «Я». Джонатан своєю поведінкою ламає канони, які заперечують креативність, він говорить: «тело не что иное, как мысль» [2, с. 40]. Тобто, кожна людина креативна, коли вона, не дивлячись на заборони, прямує до самовдосконалення. Саме тому філософська притча Р. Баха така актуальна і спрямовує нас прагнути до кращого.

Вибір професії визначив не тільки життєвий шлях, а й творчу манеру А. Екзюпері. Головним героєм його творів став пілот - мужня, смілива людина, ладна терпіти будь-які труднощі, людина важкої і відповідальної праці. Світогляд письменника теж багато чим зобов'язаний професії пілота. Небо давало йому відчуття внутрішнього очищення, єднання людини і світу, наближало до таємниць життя і, зрештою, до духовної єдності з Богом. Подібно до Хемінгуея та Камю, А. Екзюпері утверджував у своїх творах ідеал активного ставлення людини до життя. Життя для письменника - вічне народження людини, поступ уперед, до оновлення її духовного світу. Але це вічне народження неможливе без любові до інших. І ця велика любов до людей і тривога за їхнє майбутнє зумовили своєрідність художнього світу А. Екзюпері.

Особливістю творчої манери письменника є вміле поєднання світобачення пілота з самобутнім ліризмом, і цей синтез допомагає художньо-філософському проникненню в таємниці життя, у внутрішній світ людини.

Роману А. Екзюпері властиві образність розповіді, творчість слова, динаміка стилю. Вони просякнуті пафосом гуманізму і патріотизму й несуть емоційний заряд любові, доброти, співчуття до чужого горя. «Я люблю пробуджувати в людині шляхетні почуття, коли можу дати більше, ніж сам дістаю» [33, с. 19] - писав він, визначаючи цим свою мету - викликати у читача потяг до християнських чеснот.

А. Екзюпері працював у напрямку модернізму. Модернізм (від фр. moderne - сучасний) - так на початку XX ст. часто характеризувалася новітня література з властивою їй новою технікою зображення [26, с. 220].

Визначальними рисами модернізму є: 1) «Новизна та антитрадиціоналізм (хоча модерністи ніколи не поривають із літературною традицією цілком ); 2) У творах затверджується перевага форми над змістом; 3) Заперечення матеріалістичного детермінізму, визнання інтуїтивного поруч із логічним шляхом пізнання; індивідуалізм, зосередження на «Я» автора, героя, читача; 4) Психологізм, пильна увага до позасвідомих сфер психіки, до внутрішньої боротьби роздвоєного людського «Я»; 5) Широко використовуються такі художні прийоми, як «потік свідомості» та монтаж, що прийшов у літературу з кіномистецтва; 6) Використання символу як засобу пізнання і відтворення світу; ліризм (навіть у прозі, драматургії, публіцистиці)» [26, с. 220].

Стиль твору і особлива, не схожа ні на що містична манера А. Екзюпері - це перехід від образу до узагальнення, від притчі до моралі. Потрібно володіти великим письменницьким талантом, щоб бачити світ так, як А. Екзюпері.

Таким чином, у даному розділі ми розглянули, що Р. Бах та А. Екзюпері справді мають свій власний стиль, завдяки чому вони так приваблюють читачів усього світу.

Р. Бах є представником такого літературного напрямку як постмодернізм, що не може не відображатися на стилі автора.

Його стиль є втіленням художнього методу та водночас віддзеркалює індивідуальні властивості художника слова. Р. Бах працює у напрямку магічного реалізму. Однією з особливостей стилю Р. Баха є лаконізм та використання технічної аналогії (політ чайки як літака). Йому притаманні логічно-смислова точність та експресивність. Автор пише стисло для того, щоб читач сам міг доуявляти той чи інший момент у творі, мав можливість подумати про те, що б він зробив на місці головного героя. Але найбільш яскраво індивідуальний стиль Р. Баха відображається через жанр філософської притчі.

Вибір професії визначає не тільки життєвий шлях, а й творчу манеру А. Екзюпері. Особливістю творчої манери письменника є вміле поєднання світобачення пілота з самобутнім ліризмом, і цей синтез допомагає художньо-філософському проникненню в таємниці життя, у внутрішній світ людини. Автор працював у напрямку модернізму.

Роману А. Екзюпері властиві образність розповіді, творчість слова, динаміка стилю. Вони просякнуті пафосом гуманізму і патріотизму й несуть емоційний заряд любові, доброти, співчуття до чужого горя. Стиль твору і особлива, не схожа ні на що містична манера А. Екзюпері - це перехід від образу до узагальнення, від притчі до моралі. «Планета людей» є своєрідною збіркою афоризмів та мудрих висловів письменника, які стали крилатими: «Быть человеком -- это и значит чувствовать, что ты за все в ответе».

РОЗДІЛ V. МЕТОДИКА ВИВЧЕННЯ ТВОРЧОСТІ Р. БАХА ТА А .ЕКЗЮПЕРІ ЗА ШКІЛЬНОЮ ПРОГРАМОЮ

Ю. Ковбасенко автор нової програми 12-річної школи (затвердженої Міністерством освіти і науки України від 23 грудня 2004 року), вважає доречним вивчати творчість А. Екзюпері у 6 класі, на прикладі його філософської алегоричної казки-притчі «Маленький принц».

Творчість Р. Баха та його казку-притчу «Чайка на ім'я Джонатан Лівінґстон» Ю. Ковбасенко виносить у додаткову літературу для читання, про що заначено у Додатку 2 нової програми.

У сучасному світі педагогіка вже давно прагне привернути увагу на проблему особистого розвитку школярів, тому, на нашу думку, для всебічного розвитку школярів необхідно вивчати не лише «Маленького принца» А. Екзюпері, але і його роман «Планета людей». Доречно також проводити уроки із світової літератури при вивчення А. Екюпері та Р. Баха на компаративному рівні, тобто читати тексти в оригіналі і порівнювати з перекладами.

Виховати самостійну особистість адаптовану до життя, здатну самостійно мислити, не просто приймати рішення, а приймати правильні рішення на основі досвіду, логіки та інтуїції, учить бути соціально активною - ось першочергові завдання середньої освіти. А оскільки творчість Р. Баха та А. Екзюпері вже давно визнана такою, що розкриває проблеми і внутрішні конфлікти підлітків, то вона заслуговує на особливе вивчення і представлення її в літературі.

Н. Белей у своїй праці «Викладання зарубіжної літератури за особитісно-орієнтованою методикою» (2001) справедливо зазначає, що саме творчий підхід притаманний постмодерністській свідомості, де «внутрішнім генератором і джерелом руху є сумнів» [3, c. 35], який і стає початком креативності. Н. Белей стверджує, що «особистісно-орієнтований підхід у викладанні дає змогу сприйняти індивідуальність, самооцінку дитини. Учень має право на особистісний шлях розвитку, а ця методика надає змогу учневі сам організуватися і самореалізуватися» [3, c. 35]. Віолетта Уліщенко, лауреат конкурсу «Учитель року - 2001», рекомендує проводити бінарні уроки (з учителем англійської, німецької, французької мови, мова яка вивчається). На таких уроках старшокласники порівнюють оригінал, художні переклади різних авторів, складають порівняльні таблиці, самостійно перекладають поезію або уривки з творів. Такі завдання розвивають творче мислення, навички дослідницької роботи, пробуджують інтерес як до рідної, так й іноземної мов як духовної скарбниці кожного народу, покращують знання іноземної мови.. Англійський педагог Ульріх Гербер, автор праці «Літературна рольова гра», вважає, що така гра забезпечує високий рівень розумової, емоційної і поведінкової активності учнів, стимулює уяву, пам'ять, емоції, збагачує мову. Під час рольової гри учні активно «входять» у чужу долю, переживають те, чого, можливо, не матимуть у реальному житті» [45, с. 50]. При вивченні, наприклад, твору А. Екзюпері можна використовувати таку рольову гру «Мікрофон».

Таким чином, при вивченні творчості Р. Баха та А. Екзюпері можна використовувати такі методі як: методика особистісного орієнтованого навчання, рольову гру, впровадження елементів компаративного аналізу і порівняння різних перекладів твору.

На ознайомлення твору з ключовими епізодами учням у ЗО школі відводиться 2 години, то варто будувати урок одним модулем, аби не зупинити діалогу (між учителем, між учнями і твором, між учнями й автором), який з кожним кроком має виходити на вищий, цікавіший щабель.

Важливо враховувати фонові знання: етнокультурну країни, де було написано твір, особливості менталітету автора. Саме фонові знання стануть провідником читача у лабіринтах авторського задуму.

Розробка конспекту уроку

Тема:

Дорогами А. Екзюпері. Вивчення роману А. Екзюпері «Планета людей».

Мета:

ознайомити учнів з проблематикою, особливостями сюжету роману, навчити давати оцінку вчинкам героя; розвивати образне мислення, зв'язне мовлення, вміння висловлювати свої міркування і почуття, виділяти головне; виховувати кращі риси характеру на основі загальнолюдських цінностей, бажання працювати над собою.

Тип уроку: урок-роздум

Обладнання: матеріали унаочнення, текст твору, текст твору, картки із завданнями, ілюстрації до твору.

План

I. Підготовка до сприйняття:

Слово вчителя - 2 хв.

Повідомлення теми уроку - 1 хв.

II. Виразне читання - 10 хв.

III. Аналіз твору

Бесіда - 10 хв.

Читання цитат із твору - 7 хв.

Інтерактивна гра- 10 хв.

IV. Підсумок уроку:

Слово вчителя - 3 хв.

Домашнє завдання - 2 хв.

I. Підготовка до сприйняття:

Слово вчителя: Було б несправедливим, говорячи про А. Екзюпері, не згадати про твір, за який письменнику присудили «Велику премію романа» Французької академії. І хоч «Планета людей» не роман за жанром, а скоріше збірка репортажів, спогадів, новел, та за силою впливу на читачів з нею зміг би зрівнятись не кожен роман. Це роздуми автора, його почуття, тривоги, прагнення.

Як ви вже здогадалися, тема нашого уроку Дорогами А. Екзюпері. Вивчення роману А. Екзюпері "Планета людей".

II. Виразне читання

Починаючи розмову про “Планету людей”, хочу згадати рядки В. Маяковського:

Послушайте! Если звезды зажигаются,

Значит, это кому-нибудь нужно!

Хай же загораються в наших душах зорі думок і мрій, спогадів і вражень, віри в людину, які дарує нам А. Екзюпері.

Виразне читання на українські мові.

В тому океані пітьми кожен вогник провіщав диво людського розуму. Он біля того світла хтось, може, читає або міркує про щось чи веде з кимось щиру розмову. Навіть ті маленькі, що світять поетові, вчителеві чи теслі. Це живі зірки; а скільки ще там, поміж ними, зачинених вікон, скільки згаслих зірок, скільки поснулих людей… Треба подати одне одному звістку. Треба гукнути до тих вогників, що горять, розкидані по рівнині,- може які й відгукнуться. [13, с. 79]

III. Аналіз твору

Екзюпері прагне достукатись до тих, в кого вікна зачинені, чиї зірки згасають, хто спить. А раптом вони пробудяться. І, розкриваючи власну душу, даруючи людям свої думки, не нав'язуючи, а просто розповідаючи про сокровенне, він стукає в наші серця. На його крилах ми спробуємо піднятися до зірок вічності.

Що тривожило Екзюпері?

(Двоє учнів отримали картки з індивідуальним завданням: скласти список проблем, які піднімає автор у «Планеті людей»)

ТРИВОГИ А. ЕКЗЮПЕРІ

1. Чому небо манить людей?

2. Для чого світять зорі7 Чи можна людей вважати зірками?

3. Літак - це тільки машина, чи те, що дає людям крила?

4. Яким є справжнє обличчя Землі?

5. Чи можна полюбити пустелю?

6. Які блага нам дарує рідний дім?

7. Війна - це смерть заради життя, чи життя заради смерті?

8. Що значать друзі в нашому житті?

9. Що означає, бути людиною в сучасному житті?

Відповіді на ці питання ми знаходимо у «Планеті людей».

Підбірка цитат:

Земля: «Земля допомагає нам збагнути самих себе, допомагає краще, ніж будь-які книги. Бо вона опирається нам» [13, с. 79]. Екзюпері навчився любити землю такою, як вона є.

Пустеля: «Сахара - це ми самі. Щоб зрозуміти Сахару, не досить побувати в оазы, для цього треба, щоб криниця стала твоїм богом» [13, с. 120]

Війна: «Війна обманює нас. Ненависть нічого не додає до радощів нашого поступу» [13, с 181].

Дружба: «Товариші - це тільки ті, що з'єднані в одній зв'язці, мов альпіністи, піднімаються на ту саму вершину, і в тому сходженні знаходять один одного» [13, с. 178]. А. Екзюпері захоплюється тими, хто, не зважаючи на обставини, залишалися вірними своєму людському я, залишалися людьми з великої літери.

Про кого розповідає А. Екзюпері?

--Про своїх товаришів, знайомих, вчинки яких його захоплюють, дивують своєю благородністю.

--Гійоме. Його літак розбився в горах. Пошуки тривали дуже довго. Він вижив завдяки тому, що у важку хвилину думав не про себе, а про тих, хто залишиться без його опіки, чиї чекання він не оправдає, про тих, кого він любить. І це дало йому силу вистояти у боротьбі із стихією. І коли сам А. Екзюпері попав у катастрофу, згадував Гійоме, і це надавало йому сил. А щоб вижити, треба зробити перший крок.

--Мермоз першим прокладав траси. Проходив крізь бурі і смерчі. Слідом за ним ішли інші. Адже те, що вдалося іншим, завжди з успіхом можна повторити.

--Барк. Так називали усіх рабів. А. Екзюпері розповідає про Мохамеда бен Лаусіна, який, ставши рабом, на відміну від інших, не забув власного імені і мріяв про повернення додому. А. Екзюпері вдалося викупити його із неволі. Йому зібрали гроші, щоб після повернення додому на перших порах він не відчував скруту. Але на всі гроші він купив незнайомим дітям подарунки.І А. Екзюпері не засуджує його.Тому, що в рабстві Барку не вистачало тягаря людських відносин. Гроші він ще заробить, а зараз йому важливо було відчути, що він необхідний комусь.

А. Екзюпері пише про тих, кого вважав своїми друзями, чиїми вчинками сам захоплювався. А якою він бачив людину взагалі.

«Мозкова атака»

Полягає у вільному висловлюванні ідей, думок або відповідей на запитання. Діти повинні дотримуватись певних правил: висловлюватись по черзі й тільки в символічний (іграшковий) мікрофон, не перебивати та не критикувати інших. Даний вид роботи дозволяє виховувати в учнів уміння вислуховувати інших, бажання ділитися своїми думками.

Запитання:

А чи живе Моцарт у вас?

(А. Екзюпері згадує саме Моцарта тому, що з дитинства він потрапив в руки людей, які зробили усе, щоб зберегти талант, даний йому Богом. Мені важко сказати ,чи живе ще Моцарт у мені, але якщо мені подобається музика і сучасна , і класична, якщо мені цікавою є література, то, напевно, Моцарт ще не вбитий в мені).

Клас ділиться на 2 групи. Для двох груп пропонується таке завдання: скласти моральний кодекс Екзюпері на основі творі «Планета людей» і біографічних даних про письменника, використовуючи цитати)

Моральний кодекс

(Бути людиною - це й означає відчувати, що ти за все відповідаєш. Тільки осмисливши свою роль на землі, хай зовсім непомітну, ми будемо щасливі. Перш ніж судити когось, треба постаратись його зрозуміти. Любити - це не означає дивитись один на одного, це означає дивитись разом в одному напрямі).

IV. Підсумок уроку:

В останній день липня 1944 року А. Екзюпері мав летіти над місцями, де проходило його дитинство. Він прийшов на аеродром, коли ще сонце тільки сходило. Друзі допомогли одягнути важкий комбінезон, старі рани давалися взнаки. А. Екзюпері, посміхаючись, помахав друзям рукою, увімкнув мотор, злетів і розчинився в небі. І все. Його чекали так, як колись чекали Мермоза, Гійоме. Але марно - він не повернувся. Пошуки радарів нічого не дали.. Його збили фашисти і він потонув в Атлантичному океані. Але мені чомусь хочеться вірити, що він назавжди залишився у зоряному небі, адже сам був Людиною-зіркою, яка зігрівала людей. Немає могили - немає пам'ятника.

Домашнє завдання : написати твір на тему «Яким я бачу пам'ятник А. Екзюпері?»

ВИСНОВОК ДО УРОКУ:

Час не стоїть на місці. Суспільство потребує від людини певних умінь, які можна застосувати на практиці; уміння мислити, а не накопичувати певну суму знань і поглядів; комунікабельності - уміння працювати у злагоді з іншими і спільно доходити мети. Саме тому ми, вчителі, усвідомили необхідність застосування під час викладання предмету таких форм і методів, які б збуджували творчість учнів, створювали атмосферу розкутості, емоційного піднесення.

На уроці учитель використовує фронтальну, індивідуальну і групову форми навчальної роботи.

При вивченні творчості А. Екзюпері доцільно використовувати такі методи роботи на уроці : метод читання художнього тексту, дослідницький метод,та репродуктивний метод.

На ознайомлення твору з ключовими епізодами учням у ЗО школі відводиться 2 години, то варто будувати урок одним модулем, аби не зупинити діалогу (між учителем, між учнями і твором, між учнями й автором), який з кожним кроком має виходити на вищий, цікавіший щабель.

Важливо враховувати фонові знання: етнокультурну країни, де було написано твір, особливості менталітету автора. Саме фонові знання стануть провідником читача у лабіринтах авторського задуму.

ВИСНОВКИ

У другій половині XX ст. у прозі, поезії, драмі посилюється тенденція до поглиблення інтелектуалізму.

«Інтелектуалізм (лат. intellectus - розум, пізнання, intellectualis -розумовий, розсудливий) - різновид стильової домінанти твору чи літературної течії, пов'язаний із відчутною перевагою інтелектуально-раціональних елементів образного мислення митця над емоційно-чуттєвим» [19, с. 50].

Інтелектуалізація літератури другої половини XX ст. виявляється в посиленні уваги до складних філософських проблем (людина і світ, природа і цивілізація, техніка і культура, прогрес і мораль тощо), а також у схильності персонажів, оповідача, ліричного героя до розумових рефлексій, самоаналізу, у розбитті драматизму процесу мислення, у тяжінні до певних розумових абстракцій. Розвиток і протиборство ідей, понять стає рушійною силою сюжету. У цей період інтелектуалізм визначив розвиток притчі, філософського роману, драми ідей, філософської лірики.

Інтелектуальна проза має свою історію. Початки інтелектуалізму наявні в творчості Г. Сковороди, Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки та іншими.

Проте в їхніх творах не відбилися всі характерні риси, властиві європейському інтелектуальному роману. Російські літературознавці в 70-ті роки активно обговорювали інтелектуалізм у літературі, передусім спираючись на матеріал західноєвропейський. Скажімо, Ю. Борєв так подає т визначення цього явища: «змістово-стилістичні особливості літератури, котрі з'являються завдяки надзвичайно вагомому проникненню в твори філософського начала. Інтелектуальні твори звичайно включають у себе параболічну думку, тобто притчу, історію, яка на перший погляд відходить від сучасності» [4, с. 3 ].

Ю. Давидов розглядає інтелектуалізацію західної літератури XX ст. як «щільний і часом досить глибокий зв'язок із філософією (а пізніше також із теоретичною психологією, культурологією, соціологією), що їх неможливо повністю осягнути, якщо не розгадано ключ до їхніх таємних шифрів, метафізичного чи «глибинно-психологічного» підтексту» [39, с. 75 ].

У своєму дослідженні ми приходимо до висновку, що можна виділити такі характерні жанрові ознаки інтелектуальної прози:

1) Концептуальність або концептуальна ідея - різноманітні філософські, наукові, міфологічні системи стають основою концепції світу, втіленої в творі. Як зазначає А. Бочаров, «автор зосереджений на одному героєві, що вбирає авторську концепцію, або на одній морально-філософській ідеї, що спрямовує й організовує оповідь» [5, с. 339].

2) Головний персонаж твору - інтелігент чи інтелектуал, вихоплений з плину життя й перенесений у духовно насичену атмосферу, - носій філософської концепції; тип поведінки такого героя зумовлюється типом філософського обґрунтування, він утілює філософське бачення автора і є основною ідеєю, основною тезою твору. За висловом В. Бікульчюса, «кожен персонаж, захищаючи свою істину, в сутності є лише теоретичним варіантом ідеї, бо, керуючись нею в житті, він найчастіше зазнає поразки, що неодноразово підтверджується в інтелектуальній прозі» [39, с. 77].

3) Герой-інтелектуал інколи змальовується у ролі самітника - «заради вирішення того чи того завдання про відношення особистості й часу: звичайні опорні моральні цінності проти нетривалих міражів, що прикидаються справжніми» [39, с. 78]. Близька до цього роль постаті мандрівника - також людини, відчуженої від звичайного оточення, звичної круговерті.

4) Зображуються або моделюються часто умовні ситуації, відсторонені, звільнені від життєвої повноти, які логічно підтверджують авторську думку, допомагають розкрити проблему, породжуючи сучасні асоціації, в яких «людська свідомість замальовувалась відторгненою від об'єктивного ґрунту, що формує її, а обрис реальності конструювався довільно уявою митця, оперуючи її елементами [39, с. 78].

5) Наявність параболічної думки, тобто притчі, історії, що, на перший погляд «відходить від сучасності, а насправді відхід від сучасності відбувається не по прямій, а по кривій, по параболі, котра наче знову повертає думку, що відійшла вбік, до сучасності» [39, с. 78]. На думку К. Султанова, параболічність передбачає віддалення від даного з тим, щоб «повернутися на рівні філософського осягнення, виявляючи вічне у плинному» [41, с. 50].

6) Зростання ролі інтелектуального начала порівняно з емоційним, переважання абстрактних, інтелектуально-раціональних елементів образного мислення митця, що проявляється в поданні суто ділових, наукових, інтелектуальних вставок, які «розривають звичне епічне полотно» [39, с. 79].

7) Використання прийому «потоку свідомості», що відбиває рух свідомості персонажа, часто беззв'язні, хаотичні, суб'єктивні, ірраціональні, «сирі», породжені підсвідомістю й інстинктами почуття, асоціації, фантазії, тяжіння, рефлексії, художні сновидіння, медитації - наслідки «самозаглиблення», «втрати дійсності», «відходу в себе», «відходу всередину».

8) Конструктивність прози або ідея середини, поміркованості - письменник відмовляється стверджувати що-небудь з усією категоричністю: кожну тезу автор оговорює, розподіляючи свої висновки між «так» і «ні», - адже інтелект усе розщеплює, аналізує, часто відшукує істину в суперечці, словесному поєдинку, що також є ознакою філософічності. З цим пов'язується відкритий фінал багатьох інтелектуальних творів, - з розрахунку на домислення читачем, якому ніби дається можливість бути співавтором роману.

9) Поєднання реального та ірреального, особливо тоді, коли це допомагає вести діалог людини «в ролі» й людини «не в ролі», тобто «людини, вписаної в соціально-суспільну детермінованість, і людини як такої» [39, с. 79], створення суб'єктивно-фантасмагоричного світу.

10) Фрагментарність, різкість, гранульованість, пропуски сюжетних елементів, перебивання часових відтинків, спеціальне зміщення пластів оповіді -- тобто художній монтаж або колаж, інколи при бажанні художньо виявити розгубленість героя перед навколишнім світом, своєрідність і некерованість історичного процесу. На думку А. Бочарова, «найчастіше фрагментарність пов'язана зі спробами за скалками, фрагментами дати уяву про величезне ціле, котре неможливо повно й адекватно передати у лаконічній оповіді» [39, с. 79].