Бібілійські мотиви в філософській повісті Вольтера "Білий Бик"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

• Вступ
• 1. Історико-літературні передумови дослідження
• 1.1 Філософська повість-притча у літературі Просвітництва
• 1.2 Жанр філософської повісті в творчості Вольтера
• 2. Біблійні мотиви філософської повісті "Білий бик"
• 2.1 Місце релігії у творчості Вольтера
• 2.2 Проблематика філософської повісті "Білий Бик"
• Висновки
• Список використаних джерел


Вступ

Франсуа-Марі Аруе, відомий людству як Вольтер увійшов в історію не лише як письменник, блискучий вчений, історик, політик та мислитель, але й як еталон свого часу. Уся його творчість і діяльність формувалась на перетині передових ідеологій й літературної майстерності, причому це злиття ніколи у Вольтера не було штучним, неорганічним. Для нього було природно вкладати вибухові ідеї в скороминущу світську круговерть, як і втілювати в захоплюючу форму вчені міркування зі складних філософських чи наукових питань. Як колись влучно помітив О.С. Пушкін, у творах Вольтера "філософія говорила загальнозрозумілою й жартівливою мовою".[13, с. 313] Вибір теми дослідження, а саме "Біблйні мотиви у філософській повісті Вольтера "Білий Бик" пояснюється значним інтересом до творчості цього видатного письменника. Актуальність роботи виконаного дослідження зумовлена тим, що повість "Білий Бик" увібрала в себе усі характерні риси даного жанру, притаманного епосі Класицизму. Аналіз проблематики твору Вольтера надасть можливість глибше зрозуміти особливості жанру філософської повісті-притчі взагалі та основну концепцію вольтерівських філософських ідей зокрема.

Історико-методологічну основу роботи становлять праці, присвячені літературі епохи Просвітництва та ролі творчості Вольтера: це роботи С. Д. Артамонова[3], що розглядають діяльність письменника в контексті епохи Просвітництва; також були використані дослідження К. Н Державіна[9], що охоплюють весь період творчості філософа. Зокрема, важливу роль у роботі над курсовою зіграли праця Н. В. Забабурової[10] та дисертація Л. С. Савкової[15], де детально висвітлюється проблематика творів Вольтера, та коментарі О. Д. Михайлова[13], що дають інформацію про процес створення філософських повістей. Також вичерпними є праці Н.О. Гуляєва[7], де характеризується напрями літератури епохи Просвітництва. Стаття В. Васильєва[5] дає можливість виявити ставлення Вольтера до релігії взагалі та до католицької церкви зокрема. Збірка творів Вольтера[6] була використана для того, що отримати повну картину його філософських поглядів; Біблія[17] стала одним із найважливіших документів для роботи з філософською повістю "Білий Бик", щоб навести паралелі з біблійними сюжетами та зрозуміти авторський задум.

Отже, об'єктом даного дослідження є філософська повість Вольтера "Білий Бик".

Предметом дослідження є детальне розглядання біблійних мотивів та їх проблематики.

Методи дослідження, використані у курсовій роботі: порівняльний, описовий, інтерпретативний.

Мета роботи полягає у визначенні ролі релігії у творчості Вольтера, її впливу на філософську повість, а також виявленні біблійних мотивів у творі "Білий Бик". Досягнення поставленої мети вимагає вирішення конкретних завдань, а саме:

- дати визначення поняттю філософської повісті-притчі та її місця у літературі Просвітництва

- розкрити роль та суть філософської повісті у творчості Вольтера

- проаналізувати значення релігії у творчості Вольтера

- позначити проблематику філософської повісті "Білий Бик" та виявити її біблійні мотиви

Структура роботи обумовлена її метою та завданнями й складається зі вступу, двох розділів, загального висновку та списку використаних джерел. Перший розділ передає історико-літературні передумови дослідження, що стосуються загального поняття філософської повісті-притчі як жанру як у літературі Просвітництва, так і в творах Вольтера. У другому розділі аналізується філософська повість "Білий Бик" та мотиви зі Старого Завіту, згадані автором. Список використаних джерел складається з 18 позицій.



1. Історико-літературні передумови дослідженя

1.1 Філософська повість в літературі Просвітництва

Перш за все потрібно дати визначення поняттю філософської повісті. Отже, філософська повість - це жанр літератури XVIII ст., в основі творів якого лежить та чи інша політична система, філософське вчення або те чи інше питання людського буття[10; c. 96].

Жанр філософської повісті виник з елементів есе, памфлетів та роману. Але тим не менш у філософськії повісті немає строгості, притаманної есе та немає романної правдоподібності. Головне завдання цього жанру - це доказ або спростування певної філософської доктрини, тому його характерна особливість - це гра розуму. Художній світ філософської повісті активізує читацьке сприйняття, адже в ньому підкреслені фантастичні, неправдоподібні риси. Це свого роду простір, де відбувається випробування ідей; де герої - маріонетки, що втілюють певні позиції у філософському спорі. У той же час розмаїття подій у філософській повісті навмисне, воно дозволяє замаскувати сміле поводження з ідеями та зробити більш м'якими та прийнятними неприємні для читача істини філософії.

Подібні твори не претендували на точність або ґрунтовність опису побутового життя. Ретельного зображення характерів також в них не потребувалось. Тон розповіді в повісті найчастіше веселий та жартівливий, але насправді це своєрідна хитрість. Таким чином автори філософських повістей прагнули не розважити читача, а донести важливі, на їхню думку ідеї, але не безпосередньо, а на прикладах конкретних персонажів та життєвих ситуацій. З цією метою письменники найчастіше вдаються до фантастики як до способу популяризації ідей. Використання фантастики також надавало можливість уникнути суворої цензури. Тож, філософська повість, за своєю суттю, була трактатом, але більш легким для читання та розуміння, а визначальною його рисою була саме "інтелектуальна гра" [10; c. 97].

Передумови розвитку жанру можна помітити вже в античні часи, коли Платон та Ксенофонт створили жанр "філософського діалогу", де художнє значення тексту не поступалося його концептуальному значенню. У літературі середніх віків були розповсюджені алегорії, у яких також можна помітити тісний взаємозв'язок між художньою формою висловлення та філософським смислом твору. Велику роль у становленні жанру також зіграли й сатиричні притчі Джонатана Свіфта ("Мандри Гулівера", "Казка бочки") та філософські трактати Бальтасара Грасіана ("Критикон", "Кишеньковий оракул")

Якщо тема курсової роботи досліджує саме біблійні мотиви, то варто визначити також і поняття мотиву. Мотив у літературі - це найпростіша, нерозкладальна смислова одиниця у міфі чи казці. Комбінація кількох мотивів складає фабулу, тобто сюжет. У літературі Нового часу мотивами вважаються найпростіші одиниці сюжетного розвитку: динамічні, рухаючі фабулу, або статичні та описувальні, але також необхідні для сюжету. Значимість мотиву залежить не від власного смислу, а від його ролі у художній конструкції [16; c. 254].

Вольтер використовував мотиви з Біблії для тільки для створення певного стилю та релігійного контексту, але й для символізму, для проведення паралелі з ситуацією у суспільстві його епохи. Детальніше саме біблійні мотиви будуть розглянуті у підрозділі 2.2 розділу ІІ.

1.2 Жанр філософської повісті у творчості Вольтера

Як і більша частина просвітників тих часів, Вольтер звертав особливу увагу на питання філософії, моралі та естетики.

Перш за все варто визначити найважливіші положення етики Вольтера - по-перше, це визнання незмінності морального закону, по-друге, ідея "розумного егоїзму", така як любов до себе, до свого потомства, що приводить людство до ідеї суспільного блага, яке стоїть вище особистого. По-третє, подібно до англійських філософів XVIII ст., Вольтер надавав велике значення темпераменту та пристрастям у людській поведінці. Також він розглядав проблему "свободи" і "несвободи", механізми та шляхи усвідомлення людиною свого обов'язку і виводить моральний закон, який є в свою чергу усвідомленням природного закону всього буття.

Вольтера вважали супротивником теоретиків французької філософії матеріалізму; в питанні стосовно духу Вольтер коливався між затвердженням і запереченням безсмертя душі, в питанні про свободу волі - нерішучо переходив від доктрини про взаємозумовленість процесів і явищ до її спростовування. Найголовніші філософські статті Вольтер друкував у "Енциклопедії" і потім видав окремим виданням, на початку під назвою "Кишеньковий філософський словник" (фр. Dictionnaire philosophique portatif, 1764). У численних текстах він дає дотепну і виразну критику релігійних уявлень християнської церкви, релігійної моралі, викриває злидні, скоєні християнською церквою протягом історії [3, c. 56].

Також, у різні періоди своєї творчості Вольтер цікавився певними філософськими, науковими, етичними та соціальними питаннями, що знайшло відображення у його художній прозі. Але були й ті проблеми, які хвилювали Вольтера протягом усього його життя і вони піднімались та вирішувались у більшості його філософських повістей.

Але Вольтер в достатній мірі остерігався переслідувань та цензури, тому ретельно приховував процес роботи над повістями. Через це могло скластися враження, що він писав швидко та легко, але це не так. Він дуже прискіпливо ставився до свого робочого процесу, про що свідчать численні начерки та знайдені варіації текстів. Багато з них з'являлися в процесі або в результаті філософських роздумів.

Підсумком його філософських, етичних і естетичних пошуків може бути життєва мудрість, яка в формулі "треба вирощувати наш сад", працювати, щоб не сталось - визначає певний сенс і призначення людського життя.

Погляди філософа помітно еволюціонували. Особливо принципи класицизму проступають у його трагедіях. Він сприймав в цілому систему класицистичної трагедії - стиль, композицію. Сенсуаліст за своїми переконаннями, Вольтер прагнув впливати не тільки на розум чи на свідомість людей, але й на їх почуття. Тому Вольтер був єдиним, кому на той час вдалося підняти класицистичний жанр трагедій на новий рівень.

Вольтер допомагав формуванню світосприйняття таких людей, як Дідро, Д'Аламбер, Бомарше та ін. Своєю саркастичною прозою, гострим та елегантним стилем, жагою справедливості та терплячості, Вольтер став емблемою культури доби Просвітництва [3, c. 56].

На початку 1740-х років Вольтер перейшов від трагедії до філософської повісті. Усього за період з 1740-х по 1770-ті роки Вольтером було створено близько двадцяти повістей, найвідомішими з яких є "Видіння Бабука", "Задіг, або Доля", "Мікромегас", "Кандід, або Оптимізм", "Вавілонська царівна", "Простодушний" тощо. На фоні пригод, подорожей та екзотики Вольтер розвиває тонку діалектику взаємин випадковості та напередвизначеності("Задіг, або Доля"), одночасної ницості та величі людини("Видіння Бабука"), безглуздості як чистого оптимізму, так і чистого песимізму("Кандід, або Оптимізм") або бажання виправити світ не словами, а благородним прикладом("Простодушний").

Для Вольтера філософська література була не самоціллю, а засобом пропаганди власних ідей. Він піднімав проблеми громадянської свободи, боротьби із самодержавством та клерикалізмом, ратував за віротерпимість. Відповідно до цієї установки, можна зробити висновок, що творчість філософа у вищій мірі розсудлива та публіцистична [12; c. 191]

Найчастіше Вольтер видавав свої книжки як твори неіснуючих людей, розсилав листи, де спростовував своє авторство чи звинувачував видавців у незаконному випуску книг, які він нібито не збирався друкувати. Чимало повістей було видано за переклади: "Кандід" вважався перекладом з німецького, "Білий Бик" - з сирійського, "Історія Дженні" - з англійського, "Листи Амабеда" - з індійського тощо. Після виходу книг письменник продовжував заплутувати читачів та цензуру, підшукуючи для своїх повістей підставних авторів [13; с. 17].

Цей маскарад аж ніяк не був зайвим для Вольтера, адже церковна та світська цензура жорстоко переслідувала художню прозу Вольтера не менш старанно, ніж його філософські чи політичні твори або "Орлеанську Незайману".



2. Біблійні мотиви філософської повісті "Білий бик"

2.1 Проблеми релігії у творчості Вольтера

Перш за все треба зазначити, що ставлення Вольтера до релігії було досить суперечливим. Формально філософ був прихильником деїзму - філософському напряму, основою якого є віра в існування Бога та створення ним світу, але заперечення усіх біблійних містичних явищ, одкровень та релігійних догматів. Принцип деїзму можна порівняти з прикладом митця, що зробив годинник, завів його та більше не втручається в його механізм. Тобто, за Вольтером, "Бог одного разу повелів, Всесвіт підкоряється вічно". Вольтер визначає Бога як "необхідне буття, що існує само собою, в силу своєї розумної та могутньої природи, як розум, в багато разів перевершуючий нас, бо він здійснює речі, що ми ледве можемо зрозуміти". Хоча філософ стверджує, що існування Бога не потребує доказів, тим не менш він намагається їх навести. Наприклад, він вважає абсурдним, що "весь рух, порядок, життя сформувались самі собою, без якого б то не було задуму, отже, Бог є. Ми розумні, це означає, що є й вищий розум. Думки не характерні для матерії взагалі, отже, людина отримала цю здатність від Бога" [6; c. 309]. Але чим далі поглиблюється Вольтер у подібні роздуми, тим більше суперечностей в них можна знайти.

Головним чином, Вольтер розвінчує офіціальну релігію, так як, на його думку офіціальна релігія сильно відрізняється від істинної, а ідеальна релігія (яка і є істинною) - та, що єднає людину з Богом у винагороду за добро і роз'єднує за злочини, "релігія служіння свому ближньому заради любові до Бога, замість переслідування його та вбивства заради Бога" [6; c. 309]. Вольтер завжди вкрай негативно ставився до релігійних фанатиків, вважаючи, що вони здатні завдати набагато більше шкоди, ніж усі атеїсти. Він - рішучий противник релігійної нетерпимості. Стосовно атеїзму, у Франсуа-Марі Аруе був неоднозначний погляд на це поняття. З одного боку, він його виправдовував ("атеїсти зневажали істину, бо вона була оточена брехнею"), з іншого, навпаки, звинувачує ("він майже завжди виявляється згубним для чесноти"). Незважаючи на це, Вольтера не можна назвати поборником атеїстичних ідей. Взагалі, Вольтера можна віднести до тих мислителів, що так і не визначилися у своєму ставленні до віри. Тим не менш, варто відмітити, що він строго розмежовує поняття віри в Бога та релігії [6; c. 311].

Проте католицька церква не розділяла ніяких релігійних поглядів Франсуа-Марі Аруе і намагалася якомога частіше йому дошкулити.

Коли одного разу Вольтер, прогулюючись у своєму садку, здригнувся від несподіваного удару грому, а його супутник, посміхнувшись, зауважив, що пан філософ, мабуть, все ж таки боїться смерті, то Вольтер відповів: "Так, ви маєте рацію. Але не стільки я боюся вмерти, скільки втішити церковників. Вони б негайно розтрубили, що це божа кара за мої глузування над ними. Неосвічені люди би цьому повірили, і філософії довелось би відступити на півстоліття" [5; c. 14].

Тим не менш Вольтер мав багато захисників. Коли його, 84-річного старця запросили повернутися до Парижу, він вигукнув "Хіба ж не відомо, що в цому місті живе 40 тисяч фанатиків, які принесуть 40 тисяч оберемків хмизу, щоб на догоду небесам спалити мене на вогнищі?" "Невже ви не знаєте, - відповів посланець, - що в Парижі також живе 80 тисяч ваших друзів, що негайно з' являться, щоб це вогнище згасити?" [5; c. 14]

Філософ передбачав, що його не залишать у спокої навіть після смерті, тому він завчасно склав таку автоепітафію "С профанами всю жизнь я вел открытый бой. Следы невежества мне так смешны и жутки. Что если есть оно за гробовой доской, то и у призраков гоню я предрассудки" [5; c. 14].

А розсадницею цих передсудів Вольтер вважав саме релігію, під коровгами якої зібралось близько 60 тисяч монахів та 6 тисяч священиків, що принижували нижчі соціальні стани та володіли майже половиною національних земель.

Звісно, що відстоювана Вольтером позиція стрімко підривала авторитет церкви, яку він вважав шкідливою та непотрібною. Вольтер колись вимовив "Мені набридло слухати, що для встановлення християнства було достатньо дванадцяти апостолів; я хочу доказати, що для повалення християнства буде досить одного." А його виклик "Роздушіть підлу!" став знаменитим [5; c. 14].

Із своїх праць з історії Вольтер вигнав божественне провидіння як рушійну силу суспільства, а історію Європи характеризував таким чином: "Кров лилась на полях та ешафотах то в одній стороні, то в іншій протягом 500 років - і все через богословські докази" [5; c. 14].

Із церквою він також боровся не тільки як філософ, але й як письменник. Вже у його першій трагедії "Едіп" героїня Іокаста заявляє, що жерці зовсім не ті, за кого їх має неосвічена товпа, і робить висновок "їх знання ґрунтуються на нашім легковір'ї". Взагалі, безглуздість релігійної ворожнечі показана у багатьох трагедіях("Заїра") та поемах("Орлеанська незаймана"), а що стосується антиклерикальних епіграм, то їх кількість дуже велика. Як приклад, В, Васильєв наводить "Напис під естампом із зображенням Ісуса Христа у сутані єзуїтського ордену", "Пану Д... у відповідь на вірші, присланні йому Бордоським товариством віротерпимості", "На ковчежець з мощами" тощо, а також епіграматичні епітафії Клермону-Тоннеру, єпископу Нуайонському, папі Клименту XIII и т. д. Вольтер ухитрявся зачепити религию навіть у мадригалах та віршованих компліментах [5; c. 14].

2.2 Проблематика філософської повісті "Білий Бик" та біблійний текст

Повість "Білий бик" була написана у 1774 році. Сюжет та головні герої цієї філософської повісті були взяті зі старозавітної книги пророка Даніїла. У 4 главі цієї книги оповідається про тривожний сон царя Навуходоносора. Йому наснилось велике дерево, що символізувало його нескінченну владу, але Всевишній приказав його зрубити, а царя перетворити на бика.

1. Я, Навуходоносор, спокоен был в доме моем и благоденствовал в чертогах моих. Дан.2:28 2. Но я видел сон, который устрашил меня, и размышления на ложе моем и видения головы моей смутили меня. Дан 2:1

Ніхто з мудреців його царства не виявився спроможним зрозуміти цей сон, і лише пророк Даніїл наважився його розтлумачити.

17. Дерево, которое ты видел, которое было большое и крепкое, высотою своею достигало до небес и видимо было по всей земле, Пс 36:35 19. это ты, царь, возвеличившийся и укрепившийся, и величие твое возросло и достигло до небес, и власть твоя - до краев земли. Дан 2:37; 5:18 20. А что царь видел Бодрствующего и Святаго, сходящего с небес, Который сказал: "срубите дерево и истребите его, только главный корень его оставьте в земле… доколе не пройдут над ним семь времен" - Дан 4:11 22. Тебя отлучат от людей, и обитание твое будет с полевыми зверями; травою будут кормить тебя, как вола, росою небесною ты будешь орошаем, и семь времен пройдут над тобою, доколе познаешь, что Всевышний владычествует над царством человеческим и дает его, кому хочет. Иер 27:5; Дан 2:38; 5:21

Для царя сон став реальністю і він перетворився на бика. Лише "сім часів" потому, коли цар усвідомив, що головна влада належить Богові, а не земним царям, йому було повернено людський вигляд.

31. По окончании же дней тех, я, Навуходоносор, возвел глаза мои к небу, и разум мой возвратился ко мне; и благословил я Всевышнего, восхвалил и прославил Присносущего, Которого владычество - владычество вечное, и Которого царство - в роды и роды. Дан 3:100; 2:44; 7:14 32. И все, живущие на земле, ничего не значат; по воле Своей Он действует как в небесном воинстве, так и у живущих на земле; и нет никого, кто мог бы противиться руке Его и сказать Ему: "что Ты сделал?" Иов 9:12; Пс 134:6; 144:13; Ис.40:17 33. В то время возвратился ко мне разум мой, и к славе царства моего возвратились ко мне сановитость и прежний вид мой…

34. Ныне я, Навуходоносор, славлю, превозношу и величаю Царя Небесного, Которого все дела истинны и пути праведны, и Который силен смирить ходящих гордо. Пс 110:7; Лк 1:52

Перш за все автор достатньо чітко вимальовує образи тварин, зігравши певну роль в подїях, описаних в Біблії. Всі вони були "зібрані" Вольтером вже у першій главі його книги для того, щоб охороняти бика. Прикладом може послужити даний фрагмент, де в дужках вказуються посилання на глави з біблійних текстів [17], де зустрічаються ці персонажі:

"Их легко узнать по приметам, им свойственным. Змей - это тот самый змей, что уговорил Еву съесть яблоко и угостить им своего мужа. Ослица - та самая, что однажды на узкой дороге заговорила человеческим голосом с Валаамом [Числа, XXII, 22-30.], вашим сверстником. Рыба, что плавает, высунув голову из воды, - та самая, что не так давно проглотила Иону. Пес - тот самый, что увязался за архангелом Гавриилом и юным Товией [Книга Товит, V-XII.], когда они отправились в Раги Мидийские, а было это во время великого Салманасара. Козел - тот самый, что искупает грехи целого народа [Левит, XVI, 21-22.], а ворон и голубь [Бытие, VIII, 6-12] - те самые, что были в Ноевом ковчеге, когда произошел всемирный потоп - величайшее событие, о котором почти никто на свете до сих пор не имеет понятия. Ну вот, я и посвятила вас в суть дела." [18; c. 456].

Особливо колоритною особою постав Змій, який був змальован не просто як спокусник та дамський угодник, але й як неймовірно цікавий співбесідник та, як він сам вважав, відмінний порадник. До того ж, у діалозі з Амазідою він вміло виправдовував свій вчинок стосовно Єви. Пікантність цього персонажу ще й в тому, що в його словах є певний розумний та логічний підхід. Таким чином, тут Змій виглядає двояким персонажем, а не однозначним втіленням зла, як у Біблії:

"Меня оклеветали: она почтила меня своим доверием, и я подал ей превосходный совет. Я утверждал, что ей вместе с мужем следует до отвала наесться плодов с древа познания. Тем самым я хотел угодить владыке всего сущего. Мне казалось, что столь необходимое роду человеческому дерево не должно расти понапрасну. Неужели владыка хотел, чтобы ему служили одни дураки и невежды? Разве разум создан не для того, чтобы просвещаться и совершенствоваться? Разве не нужно знать, где добро, а где зло, чтобы творить одно и избегать другого? Право, меня следовало бы за это поблагодарить" [18; c. 461-462].

Не менш цікавим персонажем в 5 главі виглядає ворон. Коли ослиця, пес та голуб постали як добрі тварини, готові оказати важливу послугу Мамбресові, ворон явився втіленням найгірших людських якостей як наглість, корисливість, хитрість, нечуйність та стукачництво. Ймовірно, Вольтер бажав викрити пороки його епохи:

"…Я с удовольствием возьмусь разносить ваши письма, если вы пообещаете мне два сытных обеда в день и будете оплачивать услуги наличными, причем деньги я хочу получать вперед." [18; c. 470].

Вольтер також висміює образи людських персонажів. Наприклад, пророки Ієзекіль, Йєремія та Даніїл у повісті виглядають значно більш приземлено, ніж у Біблії.

"Если бы мне предстояло родиться вновь и самому выбрать свою долю, я предпочел бы стать генеральным откупщиком или епископом в Вавилоне, нежели пророком в Иерусалиме." [18; c. 474].

"…И однако наше ремесло не лишено приятности, иначе тысячи людей не лезли бы в пророки." [18; c. 474].

"В ответ выступил Даниил; он сказал, что с той поры, как пропал Навуходоносор, Вавилонское царство охватила смута; что там совсем не стало житья пророкам; что цари…то валяются у них в ногах, то велят всыпать им сотню плетей, и что в конце концов им пришлось искать прибежище в Египте, пока их не успели побить камнями на родине. Затем выступили Иезекииль и Иеремия; они говорили так долго и так возвышенно, что их едва можно было понять." [18; c. 474].

Таким чином, Вольтер не тільки показує їх віщання як незрозуміле та пишномовне, але й виставляє його на рівень безглуздих балачок. У тому самому сюжеті Вольтер також гостро коментує дії Всевишнього, натякаючи на постійне втручання Бога у життя пророків.

"Тут белый бык…испустил ужасающий рев, яростно бросился на них и ударил рогами; а так как у пророков всегда была только кожа да кости, непременно забодал бы их до смерти, если бы владыка всего сущего, который все видит и которому до всего есть дело, в тот же миг не обратил их в сорок. Они даже не заметили этого и, как ни в чем не бывало, продолжали свою болтовню." [18; c. 475].

Філософ Мамбрес, у свою чергу, теж став предметом глузування. У своїй повісті Вольтер його зображує як шаблонний образ східного мудреця. Мамбрес вічно заглиблений у свої думи, навіть коли Амазиді погрожує небезпека.

"И прекрасная Амазида, в сопровождении придворных дам, отправилась на берег Нила оплакивать все, что сохранилось от ее девственности. Мудрый Мамбрес предавался неподалеку от нее размышлениям, считая часы и минуты, оставшиеся до казни." [18; c. 481].

Стосовно художніх прийомів, автор регулярно вживає анахронізми, наприклад, при описі трапези пророків:

"Было подано два супа - один из раковых шеек, другой королевский; в перемену входил паштет из сазаньих языков, налимья и щучья печень, цыплята с фисташками, а также сосиски… Посреди стола красовалась ваза с фруктами, как принято по новейшей моде. Пирожные были выше всяких похвал, а десерт поражал великолепием, замысловатостью и разнообразием." [18; c. 473].

Також іронія звучить у авторських коментарях до біблійних ситуацій, наприклад, коли Вольтер характеризує примхи пророків:

"Тот из пророков, кому достался Египет, начал с заседания тайного совета, в который входило всего каких-нибудь двести мудрецов. Он, как водится, произнес перед ними длинную речь и был вознагражден бурными рукоплесканиями. Его сердце познало радость похвал, в которых не было и намека на лесть." [18; c. 479-480].

"Пророк, сделавшийся царем Персидским, начал с того, что заказал себе итальянскую оперу, в которой были заняты полторы тысячи хористов-кастратов." [18; c. 480]. філософський повість вольтер притча

"Индийский царь заперся со своей любовницей и предался упоительнейшим наслаждениям. Необходимость ласкать ее без передышки мнилась ему высшим счастьем, и он сожалел о печальной участи своих сотоварищей, одному из которых приходилось все время просиживать в совете, а другому - в опере." [18; c. 480].

Щодо використання авторської іронії, варто помітити, що буквально увесь твір наче пронизаний нею. Роблячи алюзії на королів, чиновників чи суддів епохи Вольтера, він глузує з людського честолюбства та корисливості. Врешті решт, одною з головних тем є застарілість та, можливо, безглузда пишномовність оповіді біблійних легенд та притч. Крім цього, Вольтер опосередковано звинувачує церкву у незрозумілій та заплутаній трактовці сюжетів Старого Завіту, та виступає проти химерних переказів та одурювання, але за донесення до людей головної істини, закладеної у Біблії.

"Я хочу, чтобы сказка была правдоподобна, а не походила на бессвязный сон, чтобы в ней не было ни пошлости, ни вздора. А больше всего мне хочется, чтобы под покровом вымысла проницательный взор мог углядеть в ней какую-нибудь глубокую истину, недоступную существу заурядному. Мне надоели колдуньи, которые вертят, как хотят, солнцем и луной; пляшущие горы; реки, текущие вспять; воскресшие мертвецы и прочий вздор; особенно невыносимо, когда обо всем этом говорится напыщенным и бессвязным слогом."[18; c. 478]

Також привертає увагу особливість не тільки змісту, але й стилю філософських повістей Вольтера. Гумор і сатира, гротеск, гіпербола, елементи умовності, фантастики вражають тим більше, що автор зберігає безпристрасність оповідача, у той же час тон його оповіді нагадує стиль давніх казок, де оповідальник інколи дає повчальні коментарі.



Висновки

Отже, дослідивши більш детально тему біблійних мотивів у повісті Вольтера "Білий Бик". Перш за все було дане визначення поняттю філософської повісті-притчі та її положення у літературі Просвітництва та у творчості Франсуа-Марі Аруе. Також було проаналізовано ставлення Вольтера до церкви й релігії та на базі цього аналізу було надано власні коментарі щодо найважливіших пунктів, що прагнув виділити письменник. Спираючись на поставлені завдання, вдалось виявити головні біблійні мотиви філософської повісті "Білий Бик".

Для дослідження повісті було застосовано три методи. Порівняльний метод використовувався для співставлення головних героїв повісті з біблійними персонажами. Описовий метод надав можливість сформувати більш повну картину подій та сюжетів Старого Завіту та знайти їх відображення у повісті "Білий Бик". Інтерпретативний метод допоміг зрозуміти сарказм автора, де у кожного персонажа є свої можливі прототипи у реальній епосі Вольтера і на яких він робить алюзії протягом усієї оповіді.

Таким чином, можна зробити висновок, що біблійні мотиви грають принципову роль не тільки у сюжеті філософської повісті, але й у її системі персонажів.



Список використаних джерел

1. Андреев Л. Г. История французской литературы / Л. Г. Андреев, Н. П. Козлова, Г. К. Косиков. - М. : Высшая школа, 1987. - 542 с.

2. Артамонов С. Д. Вольтер и его век : книга для учащихся / С. Д. Артамонов - М. : Просвещение, 1980. - 223 с.

3. Артамонов С. Д. История зарубежной литературы ХVII - XVIII вв.: Хрестоматия / С. Д. Артамонов - М. : Просвещение, 1982. - 608 с.

4. Артамонов С. Д. История зарубежных литератур ХVII - XVIII вв. / 4-е изд. / С. Д. Артамонов, З. Т. Гражданская, Р. М. Самарин- М. : Просвещение, 1973. - 855 с.

5. Васильев В. Раздавите гадину-церковь! / В. Васильев // Наука и религия. - 1978. - Вып. № 5. - С. 14.

6. Вольтер. Философские сочинения ; [пер. с фр.] / Вольтер. - М. : Наука, 1996. - 560 с.

7. Гуляев Н. А. Литературные направления и методы в русской и зарубежной литературе ХVII - XVIII вв. / Н. А. Гуляев- М. : Просвещение, 1983. - 144 с.

8. Давиденко Г. Й. Історія зарубіжної літератури ХVII - XVIII ст. / 2-ге вид., перероб. та доп. / Г. Й. Давиденко, М. О. Величко. - К. : Центр учбової літератури, 2009. -- 292 с.

9. Державин К. Н. Вольтер / К. Н. Державин - Л. : Изд-во Академии наук СССР, 1948. - 324 с.

10. Забабурова Н. В. Французский философский роман XVIII века: самосознание жанра / Н. В. Забабурова // XVIII век: литература в контексте культуры - М. , 1999. - С. 94-104.

11. История всемирной литературы : в 9-ти т. / [под ред. Г. П. Бердникова]. Т. 5. - М. : Наука, 1988. - 784 с.

12. Кузнецов В. Н. Франсуа Мари Вольтер / В. Н. Кузнецов. - М.: Мысль, 1978. -- 223 с. (Мыслители прошлого)

13. Михайлов А. Вольтер и его проза / А. Михайлов // Вольтер. Философские повести. - М. : Правда, 1985. - С. 3-18.

14. Пушкин А. С . Собрание сочинений : в 10-ти т. Т. 6 - М. : ГИХЛ, 1959. - 583 с.

15. Савкова Л. С. "Философские повести" Вольтера (проблематика и поэтика) : автореф. дисс. на соискание науч. степени канд. филол. наук : спец. 10.01.05 "Литературы народов Европы, Америки и Австралии" / Савкова Лидия Семеновна. - СПб., 1995. - 18 с.

Довідкові видання

16. Словарь литературоведческих терминов / [сост. Л. И. Тимофеев и С. В. Тураев]. - М. : Просвещение, 1974. - 509 с.

Досліджувані тексти

17. Библия Онлайн [Електронний ресурс] / © Библия Онлайн, 2003-2015. - Режим доступу : http.//www.bibleonline.ru, свободный.

18. Вольтер. Белый Бык / Вольтер : [пер. с фр. А. В. Степанова] // Вольтер. Философские повести : [сост., вступ. сл. и комм. А. Михайлова]. - М. : Правда, 1985. - С. 452-485.

Размещено на Allbest.ru