Життя і творчість видатного українського драматурга Марка Лукича Кропивницького

«Чмир» -- одна з найдовершеніших п'єс Кропивницького. Стрімкість розгортання дії, дотепність ситуацій, лаконізм і точність діалогів, яскравість характерів, як і недвозначність моральної позиції автора, роблять її привабливою для театру й донині.

Якщо пригода з Пшінкою є наслідком тимчасового затьмарення героя, то духовна еволюція «купця з кріпаків» Кирпи у п'єсі «Старі сучки й молоді парості» уже завершена. Зажерливість його, як і його жінки, що економить навіть на харчуванні рідних дітей, не має меж. Численні його сутички з усіма учасниками дії складаються в один всеохоплюючий конфлікт багатства й бідності, визиску й праці, безчестя й порядності. Логічний фінал твору -- безглузда смерть Кирпи на купі грошей.

Драми Кропивницького «Глитай або ж павук», “Дві сім'ї”, “Олеся”, «Зайдиголова». «Доки сонце зійде...», «Замулені джерела», «Перед волею», «Розгардіяш», «Супротивні течії» дають різностороннє уявлення про долю жінки різних суспільних станів - від часів кріпаччини до початку ХХ ст. Безправність її становища підсилювану безліччю умовностей і жорстоких традицій, драматург майстерно показав У різних суспільних прошарках. Беззахисними жертвами цих антигуманних умов нестримного свавілля тих, від кого так чи інакше залежить доля героїні, стають селянки-біднячки Оксана («Доки сонце зійде...») й Олена («Глитай, або ж павук») заможна міщанка Зінька («Дві сім'ї») дочки поміщиків - емоційна, поривчаста Орися («Перед волею») та освічена розсудлива Женя («Замулені джерела» Активну боротьбу ведуть і зрештою перемагають Олеся («Олеся»), Домаха («Зайдиголова»), Катря («Розгардіяш»).

Інтенсивна артистична (як правило, не менше ста вистав на рік) й організаторська діяльність Кропивницького, розгалуженість, театральних маршрутів -- не тільки гастрольних, а й тих, що були зумовлені відсутністю стаціонарного театру (численні міста України, Росії, Молдавії, Закавказзя, Польщі, Білорусії),-- лишали небагато часу для літературної творчості. Але настійна потреба у повноцінному репертуарі, відданість улюбленому мистецтву, різностороння обдарованість породжували величезний ентузіазм, який давав змогу Кропивницькому долати і всі труднощі «акторського напівциганського життя», і тимчасові (іноді навіть конфліктні та тривалі за часом) розходження з однодумцями. Він написав більше сорока п'єс різних жанрів, включаючи переробки та інсценізації, перекладав Шекспіра, деякі твори російської драматургії.

Визначальними рисами художнього мислення письменника є інтерес до найгостріших моральних та політичних проблем сучасності, що знаходив вияв у публіцистичній загостреності, сатиричній спрямованості багатьох його п'єс. Твори драматурга утверджували реалізм розробкою народних характерів у типових життєвих обставинах. Забезпечуючи український театр поточним репертуаром, у якому переважала традиційна поетика, Кропивницький чуйно сприймав нові життєві явища, події (зокрема, наростання революційної боротьби на рубежі XIX--XX ст.), що й зумовило пошук ним нових драматургічних форм[9].

Висновки

Результати дослідження дають змогу дійти висновку, що багатогранна спадщина Кропивницького (особливо літературний доробок) у багатьох своїх аспектах залишилася не вивченою, об'єктивний її аналіз було неможливо. Лише нове прочитання спадщини Кропивницького, запропоноване, зокрема, автором дослідження дає змогу зрозуміти, що це глибоко національний митець, який усе своє свідоме життя присвятив служінню українському народові.

Закономірним результатом титанічної праці драматурга на ниві національної культури було заснування ним восени 1882 року Театрального товариства, більш відомого під назвою першої трупи українських корифеїв, яка за своїм художнім рівнем була кращою в тодішній країні й відповідала всім ознакам колективу, котрі тепер зазвичай називають класичними. Сучасники ще за життя шанобливо іменували Кропивницького “батьком українського театру”. Створений ним професійний театр упродовж багатьох років був основним джерелом культурного життя уярмленої нації, особливо якщо зважити на те, що більшість наших співвітчизників була в ті часи неписьменною і не мала змоги читати чудові поезії й оповідання Тараса Шевченка, Марка Вовчка, Івана Франка, інших українських письменників.

Усе це дало неабиякий поштовх не лише для подальшого розвитку української культури, а мало й неоціненне суспільно-політичне значення, стало однією з важливих духовних підвалин, на яких через багато десятиліть потому було побудовано незалежну державу.

Пальма першості належить Кропивницькому і в організації у 1900-х роках на теренах тодішньої країни дитячого театру. “Акторами” в цьому театрі були здебільшого селянські діти, які з великим успіхом виставляли в Затишку й у сусідніх із садибою митця хуторах і селах дитячу оперу М. Лисенка “Коза-дереза”, а також п'єси-казки свого керівника - “Івасик-Телесик” і “По щучому велінню”. Разом з невеличкою школою (в останні роки з українською мовою навчання), яку драматург відкрив у своїй садибі, це був справжній промінь світла в “царстві пітьми”, що панувала в тодішньому українському селі.

За великим рахунком залишається дотепер невідомою ні сучасному літературознавству, ні тим більше сучасній школі драматургічна спадщина Кропивницького. Постійні цензурні утиски його п'єс в добу російського царизму, навішування ідеологічних ярликів за радянських часів нерідко призводили до того, що дослідники, не маючи можливості ознайомитися з канонічними текстами, які не допускалися до друку, у кращому разі оцінювали понівечені цензурою варіанти, як це було, наприклад, з драмами “Титарівна” (за Шевченком) чи “Конон Блискавиченко”, а в гіршому - не мали для опрацювання жодних варіантів, оскільки деякі твори, серед яких “Замулені джерела”, “Нашествіє варварів” та ін., вперше були надруковані через багато років по смерті автора.

З другого боку, у вітчизняному літературознавстві закріпилася стійка тенденція, за якою окремі твори драматурга, особливо останнього періоду (наприклад, “Страчена сила”, “Тшибка провзойшла”, “Розгардіяш”, “Скрутна доба”, “Старі сучки й молоді парості”, “Зерно і полова” та деякі інші), заздалегідь вважалися слабкими, що, на наше тверде переконання, не відповідає дійсності. Саме в цих п'єсах знайшли відображення нові творчі пошуки митця, пов'язані з життям українського села в умовах бурхливих політичних подій (російсько-японська війна, революційні події 1905 - 1907 рр.), філософськими роздумами про неминучість відповідальності людини за свої вчинки, проявились чіткі модерністські ознаки.

Письменник причетний до розробки практично всіх провідних тем своєї доби, більшість із яких була ним започаткована. Утім найбільша його заслуга полягає у висвітленні теми національного відродження.

Важливим чинником літературного доробку Кропивницького є його мистецтво створювати цікаві людські характери. Письменник активно застосовує такі прийоми, як сатиричне зображення (глитаї Самрось Жлудь і Тихон Кирпа, представники місцевої адміністрації Василь Миронович і Севастьян Скубко та ін.) і романтична ідеалізація (Конон Блискавиченко, Василь Музиченко, Хвилимон ), використовує як характеротворчий засіб можливості пісні (“Пошились у дурні”).

Створюючи той чи той образ, драматург не поділяє своїх героїв за принципом: багач - завжди негативний персонаж, а бідняк - відповідно позитивний. Багата людина в його творах нерідко є носієм кращих народних і християнських традицій. Такими є Володимир Горнов (“Доки сонце зійде, роса очі виїсть”) і Роман Жлудь (“Де зерно, там і полова”). Водночас пересічний селянин Данило Кугутенко (“Зерно і полова”) зображується як закінчений негідник.

Традицію створювати позитивні типи з-поміж представників сільської влади продовжує драматург і у драмі “Конон Блискавиченко”, де однойменний центральний персонаж, обіймаючи посаду сільського старшини, докладає неабияких зусиль, щоб допомогти селянам у розв'язанні їхніх повсякденних проблем.

Варті уваги також образи Нарциси Необачної (“Замулені джерела”) й Антона Деревіцького (“Скрутна доба”), оскільки це позитивні образи представників дворянсько-поміщицького класу, що для української драматургії доби Кропивницького також було нетиповим. Особливу зацікавленість у цьому контексті викликає постать ліберального поміщика Антона Деревіцького. Адже останній попри те, що радянські літературознавці безкомпромісно зараховували його до ворогів трудового селянства, за своїми суспільно-політичними поглядами, методами господарювання і стосунками з селянами багато в чому нагадує, як на нашу думку, самого автора, що дозволяє розглядати п'єсу “Скрутна доба” під дещо іншим кутом зору.

Уперше в українській літературі змальовує Кропивницький привабливий портрет сільського підприємця (мається на увазі Василь Музиченко з п'єси “Старі сучки й молоді парості”), що є повним антиподом таким загальновідомим глитаям, як Бичок, Балтиз, Калитка, Коломийчиха та іншим їхнім духовним родичам. Василь Музиченко за своїм світоглядом нагадує сучасного фермера. Це принципово новий тип заможного селянина, який, дбаючи про власний добробут, разом з тим цивілізовано веде свій бізнес: по-людяному ставиться до своїх робітників (надає їм вихідні дні й безвідсоткові кредити), опікується виданням дешевої газети для народу, розуміє важливість освіти для пересічних людей.

Справжнє новаторство проявляє драматург і тоді, коли на прикладі постаті Хвилимона, одного з центральних героїв п'єси “Зерно і полова”, створює образ свідомого героя-борця за економічні інтереси селянства, який є справжньою знахідкою не лише для творчості Кропивницького, а і всієї української драматургії загалом.

Серед портретів “нових людей” Кропивницького чільне місце належить образу жінки-інтелігентки, що вийшла з самої гущі селянської маси. Цим критеріям багато в чому відповідають передусім такі його героїні, як Тетяна (“Конон Блискавиченко”) й Надежда (“Супротивні течії”), котрі, на відміну від своїх попередниць, як із творчості самого Кропивницького (Олеся з однойменної драми), так і інших драматургів (наприклад, Соня з драми І. Карпенка-Карого “Хазяїн”) вже не на словах, а на ділі працюють на користь своєму народові, допомагають йому вирватись із пазурів “темного царства”.

Кропивницькому належить одна з головних заслуг в утвердженні на українській сцені соціально-психологічної (“Глитай, або ж Павук”, “Перед волею”) й політичної драми (“Тшибка провзойшла”, “Розгардіяш”, “Скрутна доба”), розробці такого нового для того часу жанрового утворення, як трагікомедія (“На руїнах”, “Старі сучки й молоді парості”).

Особливою прикметою драм і комедій Кропивницького є неабияка чутливість їх автора до різноманітних модерністських напрямів у літературі. Уже в першій п'єсі письменника “Дай серцеві волю, заведе у неволю”, яку за жанровою ознакою в цілому можна схарактеризувати як соціально-побутову, неважко віднайти елементи, характерні для “нової драми”. У подальших творах митця (“Де зерно, там і полова”, “Замулені джерела”) прикмети нової європейської естетичної системи посилюються і чи не найповніше своє вираження знаходять у п'єсі “Страчена сила”. Драматичним творам Кропивницького притаманні також ознаки неоромантизму (“Помирились”, “Конон Блискавиченко”), символізму (“Зерно і полова”, “Старі сучки й молоді парості”), екзистенціалізму (“Замулені джерела”, “Мамаша”), “драми абсурду” (“По ревізії”, “Нашествіє варварів”). Все це є свідченням глибокого розуміння письменником тих якісно нових процесів, які розпочалися наприкінці ХІХ ст. в надрах загальноєвропейського театру, фактом його причетності до когорти загальновідомих творців нової естетичної системи, серед яких Г. Ібсен, Г. Гауптман, М. Метерлінк, А. Чехов та ін.

Важливе значення в цьому плані має також те, що драматургія Кропивницького, з одного боку, генетичними узами пов'язана з фольклором, “Словом о полку Ігоревім”, давньоукраїнською інтермедією, кращими зразками української класичної літератури, зокрема творчістю І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, Т. Шевченка, М. Гоголя, а з іншого - в ній вельми відчутні традиції таких світових майстрів слова, як В. Шекспір, Ж.-Б. Мольєр, О. де Бальзак, О. Грибоєдов, О. Пушкін, О. Островський, Л. Толстой, М. Некрасов (тут заслуговує на увагу також зворотний процес - сліди впливу митця на інших авторів, серед яких Чехов і Франко).

Таким чином, є всі підстави стверджувати, по-перше, що на прикладі п'єс Кропивницького, простежується еволюція жанровості української драми - від соціально-побутової до соціально-психологічної й політичної, нових гібридних форм драми та передчуття різноманітних тенденцій модернізму, а по друге - літературний доробок митця слід розглядати не лише в межах національного драматургічно-мистецького процесу, а і в більш широкому загальноєвропейському контексті.

Проте головна заслуга Кропивницького-драматурга полягає в іншому - в тому, що він, як ніхто інший, відчуваючи загрозу знищення українського народу як етносу, тобто небезпеку його розчинення в панівній нації, своїм палким словом намагався розбудити національну свідомість українців, закликав їх до збереження рідної мови й культури. Порушені письменником проблеми (питання української мови, національної свідомості, бюрократизму, зневажливого ставлення можновладців до “маленької людини”) багато в чому залишаються актуальними і в наш час. Його п'єси разом з п'єсами двох інших найвизначніших тогочасних драматургів - Старицького й Карпенка-Карого - склали не лише основу репертуару молодого українського театру, а й дали значний імпульс для подальшого розвитку всієї вітчизняної драматургії. На їхніх творах виховалося нове покоління українських драматургів, серед яких Леся Українка, В. Винниченко, О. Олесь та ін.

Література

1. Мар'яненко І. Минуле українського театру. -- К., 1953. -- С. 12. 3Ревуцький В. П'ять великих акторів української сцени. -- С. 27--28.

2. Горболіс Л. „Ми захищали наші святині, нашу віру й нашу землю.” // Дивослово. - 2000. - №7. - С.46 - 49.

3. 'Єфремов С. Історія українського письменства. -- К., 1917. -- С. 340. 2Франко І. Збірник творів М. Л. Кропивницького // Про театр і драматургію. -- К., 1957. -- С. 146.

4. Історія України в особах: ХІХ - ХХ ст. / І. Войцехівська, В. Абліцов, О. Божко та ін. - К.: України, 1995. - С. 95 - 101.

5. Домницька Г. Слово, окрилене красою: до 150-річчя від дня народження М.П.Старицького. // Сільські вісті. - 1990. - грудень 14.

6. Куриліна О.В. Українська література. Довідник. - Кам'янець - Подільський, 2008. -С.208 - 215.

7. Новиков А. „Скрутна доба” Марка Кропивницького. // Українська мова і література в школі. - 2001. - №3. - С.81 -83.

8. Рильський М. Гордість української драматургії. - Київ, 1980. - С. 242 - 245.

9. Рильський М. Український драматичний театр. - Київ, 1967. - С.5 - 317.

10. Марко Кропивницький у колі друзів і знайомих // Південний архів (Філологічні науки). Зб. наук. праць. - Херсон: OLDI, 2000. Випуск 10 - 11. - С. 235 - 240.

Размещено на Allbest.ru