Гі де Мопассан: життя та творчість

Размещено на http://www.allbest.ru/

Гі де Мопассан, (1850-1893) - один із найвизначніших майстрів французького реалізму XIX ст., автор новел і романів, послідовник Бальзака та учень Флобера, прихильник «великого руського» Тургенєва. Поширеною була думка, що Гі де Мопассан - один із найкращих новелістів XIX ст. Перебіг часу лише підтвердив слушність цієї думки. Загалом Гі де Мопассан написав близько 300 новел, об'єднаних у півтора десятка збірок. Три з них були видані по смерті письменника, до них увійшли лише ті твори, які він не перевидавав за життя.

Засновник так званої «психологічної новели» Мопассан водночас був творцем бездоганних зразків цього жанру. Він писав: «Твір мистецтва досконалий лише тоді, коли він є водночас як символом, так і точним зображенням дійсності».

Народився письменник 5 серпня 1850 року в незаможній дворянській родині у Нормандії, на півночі Франції поблизу порту Гавр. Дали йому довге ім'я Анрі Рене Альбер Гі де Мопассан, хоча сам він з дитинства називав себе коротеньким Гі.

Мати Гі, Лора Ле Пуатвен, була міщанкою зі збанкрутілої родини. Вона отримала знатне ім'я внаслідок союзу із чарівним Гюставом, тоді ще просто Мопассаном. Право на часточку «де» Мопассаном дісталося у 1774 році, завдяки випадковій милості австрійського королівського двору. Щоправда, революційні потрясіння, що відбулися незабаром, зробили частку «де» не дуже актуальною, проте для Лори Ле Пуатвен вона була дуже важливою. Не випадково незадовго до весільної церемонії Гюстав домігся від громадського трибуналу міста Руана право офіційно додавати до свого прізвища омріяну частку «де».

Сварки у родині Мопассанів почалися майже на другий день після весілля. Гюстав, безталанний живописець та неврівноважена людина, як і раніше, залицявся до красунь і витрачав гроші. Усім керувала серйозна Лора, яка мала сильний характер, незалежний розум, вишуканий смак і взагалі була непересічною особистістю. Лора спромоглася завоювати глибоку любов і повагу сина, який став її гордістю. Із самого дитинства вона по-своєму виховувала Гі, і протягом усього життя він відчував її вплив і як письменник, і як людина. До останніх його днів вона залишалася його другом, порадницею і довіреною особою.

Батько навчив Гі малювати й розумітися на мистецтві, проте не став йому по-справжньому близьким.

У 1862 році подружжя Мопассан роз'їхалося. Лора безперечно перемогла у цій ситуації. Вона ніколи б не погодилася на розлучення, бо ні за що на світі не стала б знову Ле Пуатвен, і тому продовжувала залишатися з чоловіком заради дітей.

Дитинство Гі проминуло у будинку бабусі у Фекані та у курортному містечку Стрета, куди вони досить часто приїжджали відпочивати. Виховання хлопчика проходило у бесідах з матір'ю, читанні Шекспіра і уроках абата Обурга, вікарія Стрета.

Більшість подробиць біографії Мопассана до сьогодні залишаються нез'ясованими. Батьки не прагнули вести сімейний літопис, а сам Гі неодноразово повторював: «Я хочу, чтобы всё то, что касается меня и моей жизни, никогда не было разглашено». Він навіть не дозволяв друкувати свої портрети, уникав передмов до своїх творів, не давав інтерв'ю, знищував своє листування і майже не вів щоденників, тому відомості про шкільні роки письменника досить обмежені.

У 1859-1860 роках він навчався в Імператорському ліцеї Наполеона у Парижі. Коли йому виповнилося 13 років, Лора віддала його до духовної семінарії у м. Івето. Офіційні табелі із семінарії сповнені стриманих подяк слухняній дитині. Проте насправді Гі швидко зненавидів похмуру будівлю. Хлопчик часто вдавав із себе хворого, тільки б вирватися на волю.

Втіхою на той час для він стає поетична творчість. Хлопчик почав римувати із 13 років. Саме ця зброя у руках юнака дозволила йому, врешті-решт, залишити семінарію.

Отримавши перемогу, він одразу ж поступив до старшого класу Руанського ліцею. Це відбулося на початку літа 1868 року. Провчившись рік, хлопець з успіхом склав у Канні іспити на ступінь бакалавра. Цю подію Гі відсвяткував по-своєму -- традиційним відвідуванням місцевого публічного будинку. У жовтні того самого року його було зараховано на факультет права Паризького університету.

Руанський період вагомий у літературній біографії Мопассана. Тут він зустрів свого першого літературного наставника й першого критика: ним опікувався товариш його дядька -- Луї Буйне. Це був талановитий поет, викладав французьку літературу, обіймав посаду хранителя Руанської бібліотеки. Саме він познайомив Гі зі своїм товаришем Гюставом Флобером, який на той час уже був відомим і шанованим письменником. Перші літературні спроби Мопассана розчарували Флобера, і довгий час він бачив у ньому лише здібного, але аж ніяк не талановитого юнака. Флобер навчив юнака таємницям літературної майстерності -- довго і наполегливо вдивлятися в те, що прагнеш описати, щоб віднайти у кожному життєвому явищі новий бік, якого до цього часу ще ніхто не торкався і не відтворював.

«Заклад Тельє» Гі де Мопассан присвятив Тургенєву. Натомість російский письменник сприяв популяризації творів Мопассана у Росії. Цікавий факт: роман «Любий друг» почав друкуватися у «Віснику Європи» місяцем раніше, ніж у Парижі.

Успішний новеліст оселився у Етрета. Там він збудував будиночок. Замислившись над назвою для свого дому, Мопассан зупинився на «Закладі Тельє», проте вирішив, що вона була не дуже доречною.

Письменник ставився до своєї творчості як справжній комерсант. Він слідкував за рекламою та продажем своїх творів. Літо 1882 року Мопассан провів, подорожуючи Бретанню. Навесні наступного року світ побачив його перший роман -- «Життя».

Гі де Мопассан був одним із дивовижних коханців свого часу. За чверть століття він, за його словами, мав сексуальний зв'язок із сотнею молодих жінок. Серед чисельних любовних романів прозаїка варто згадати його листування із Марією Башкірцевою. Це був коротенький роман у кількох листах. Ця молода дівчина, талановита і гарна, помирала від сухот, і знала про це. Сповнена життєвої енергії і бажання жити, вона намагалася відвернути невідворотне. З метою хоча б щось зберегти про себе, вона вела щоденник, який після смерті хотіла залишити якомусь письменнику. Її вибір пав на Гі де Мопассана. їхні листи були сповнені відвертості, тонкої гри розуму; вони чудово розуміли один одного, хоча ніколи не бачились і навіть не шукали зустрічі. Життя все вирішило за них: Мопассан так і не отримав цього щоденника, а Марія, яка так мріяла залишитись у пам'яті якоїсь людини, стала відомою завдяки цьому щоденникові, хоча присвячений він був лише Гі де Мопассанові.

Мопассан теж хворів. Його мучили глибокі напади депресії та страх смерті, у нього з'явилися галюцинації. З тих пір він почав боятися дзеркал. Усе частіше книги та листи йому читали -- він змушений був берегти зір.

Літо 1884 року він провів у Етрета. О восьмій ранку Гі піднімався, не снідаючи, сідав за стіл і працював до дванадцятої години. Після холодного обтирання снідав, а потім знову до роботи. Після обіду він разів 40 -- 50 стріляв із пістолета та йшов до моря.

1884 рік став подарунком для прихильників таланту Мопассана. Побачили світ три прекрасних збірки новел: «Місячне сяйво», «Сестри Рондолі», «Міс Гаррієт», а також книга подорожніх нотаток «Під сонцем». Зиму Мопассан провів у Каннах. Він багато і наполегливо працював. Результатом цієї праці стали збірки новел «Іветта», «Казки дня і ночі», «Туан» і, нарешті, найвідоміший твір письменника -- роман «Любий друг».

У журналістських колах, до яких належав і герой роману Жорж Дюруа, називали відразу декількох прототипів цієї колоритної фігури. Проте найближче до Любого друга стояв сам Мопассан -- невипадково це прізвисько супроводжувало Гі все подальше життя. Із Жоржем Дюруа його єднали зовнішність, кар'єризм, любов до води та рідного краю, страх перед смертю, атеїзм, яскраво виражена сексуальність та зневажливе ставлення до жінок.

Незважаючи на чисельні зв'язки, Мопассан навіть і не думав про створення сім'ї. Вагомий вплив щодо цього питання мали мати та незалежність, якою письменник надзвичайно дорожив. «Я никогда не любил... Думаю, что я слишком строго сужу женщин, чтобы поддаваться их очарованию. В каждом человеке есть существо моральное и существо физическое. Чтобы любить, мне надо встретить такую гармонию между этими двумя существами, какую я никогда не встречал».

У 1885 році, відчувши погіршення здоров'я, Мопассан спочатку вирушив у подорож Італією, а потім лікуватися на курорт Шатель-Гюйон. Тут він збирав матеріал для майбутнього роману «Монт -- Оріоль».

8 червня 1887 року в його житті відбулася знаменна подія -- він став першим літаючим романістом. Проте далеко не всі здобутки науково-технічного прогресу знаходили схвальний відгук у Мопассана. Наприклад, саме він очолив групу письменників і художників, які активно протестували проти спорудження знаменитої Ейфелевої башти, приуроченої до відкриття виставки ЕКСПО-1889. Існують відомості, що пізніше він досить часто обідав у ресторані башти, мотивуючи це тим, що знайшов єдине місце у Парижі, звідки йому не було видно ненависну споруду.

Протягом 1887 -- 1888 років прозаїк надрукував романи «Монт-Оріоль» і «П'єр і Жан», напівавтобіографічну книгу «На воді», збірки новел «Орля», «Обранець пані Гюссон». Взимку він з'їздив до Алжиру та Тунісу. Крім того, на зміну яхті «Любий друг -- 1», придбав яхту «Любий друг -- 2» і здійснив на ній подорож Середземним морем.

Навесні 1888 року Мопассан закінчив роман «Сильна як смерть».

Проблеми переслідували його: хвороба брата, який помер у психіатричній лікарні, посилення власних хвороб. Він, як і його мати, почав дедалі частіше вживати наркотики -- ефір та опіум. Незважаючи на всі старання лікарів, хвороба впевнено прогресувала. Він постарів, його вже не впізнавали на вулицях знайомі, випадково зустрівши. У нього відчутно змінився характер: він став роздратованим, досить часто починав скандал через дрібничку. Він жалівся на провали у пам'яті, через які іноді не міг згадати назв навіть найуживаніших предметів тощо. «Я не имею ни одной последовательной мысли, я забываю слова, название всего, и мои галлюцинации, мои страдания раздирают меня. Я не могу писать; я больше не вижу, это крушение моей жизни». Новеліст усе далі віддалявся від людей, припинив спілкуватися з іншими письменниками.

У ніч на 2 січня 1892 Мопассан зробив спробу накласти на себе руки, яка виявилася невдалою. Через декілька днів мати за наполяганням лікарів змушена була відправити його до психіатричної лікарні, найдорожчої у країні. Наступні півтора роки були не більше, ніж довготривалою агонією. У пресі на всі лади переказували історії про божевілля та пристрасть Мопассана до наркотиків.

Страждання письменника припинилися лише 6 липня 1893 року. Після його смерті рідні без жалю позбавились усього, що нагадувало б їм про Гі. На похоронах за труною Мопассана йшли, в основному, друзі, письменники та видавці. Ні батько, ні мати так і не з'явилися. Олександр Дюма-син із гіркотою повторював: «Какая судьба! Какая потеря для литературы!»

Мопассан і Україна. Творчість Мопассана завжди користувалася в Україні сталим інтересом. Перші переклади його творів з'явилися ще за життя автора. Починаючи з 1883 p., різні газети й журнали друкували переклади його статей і оповідань. Серед перекладачів варто виділити Марка Вовчка, Василя Щурата, Осипа Маковея, Івана Рильського та ін.

За півтора десятиліття з'явилося понад 40 перекладів різних творів Мопассана. Великим прихильником творчості письменника був І. Франко. Він підготував збірку новел письменника, що вийшли під назвою «Дика пані» (1899).

Після 1917 р. в Україні виходили збірки новел письменника передусім на теми народного життя та про події франко-прусської війни.

Новела -- коротка оповідь про якусь подію чи людину, про її почуття і переживання. Відтворивши на обмеженому просторі новели чиюсь долю або випадкову подію, письменник прагнув показати фрагмент життя, а через нього -- найхарактерніші риси всього суспільства.

Якщо в епоху Ренесансу новела здебільшого мала комічний характер, в основі лежав анекдотичний, кумедний сюжет, була насичена динамічними подіями, мала чітку фабулу і майже не зображувала внутрішнього світу героїв, то французька новела критичного реалізму значною мірою втратила ці риси. Більш статична й описова, вона стала передусім психологічною, розповідала про душевні поривання людини.

Своєї вершини французька новела XIX століття досягла у творчості Гі де Мопассана. Його творчий доробок містив більш як 20 збірок, до яких увійшло 300 новел, надрукованих протягом 1880--1890 років.

Гі де Мопассан створив новий тип новели, якого не знала європейська література. Аналізувати його твори досить складно, бо найчастіше сюжет і зміст у новелі не збігалися. Зазвичай автор відтворював лише окремий епізод людського буття без чітко визначеного фіналу -- «шматок життя». Але кожен такий епізод був проявом глибинних процесів життя, побачити, зрозуміти й осягнути які автор запропонував читачеві. Сюжет став ніби верхнім ґрунтом, який приховував значний художній шар. Такий принцип зображення пізніше отримав назву «підтекст».

Дослідивши тему війни, Мопассан поставив широке коло питань:

-- відповідальність уряду за війну;

-- аморальне прагнення міської та сільської буржуазії мати зиск із війни;

-- трагедія втягнутої у криваві події війни пересічної людини і властиве їй почуття патріотизму;

-- патріотизм мопассанівських героїв не промовистий, вони не виголошували гучних гасел, не говорили про велич Франції та свій обов'язок.

Майстерність Мопассана -- новеліста.

¦ одна сюжетна лінія;

¦ гострота та динамічність сюжетів;

¦ психологічна вмотивованість усіх дій героїв;

¦ найсуворіший добір головного, типового в слові, образі, характері, ситуації;

¦ сконцентрованість в одній події, у різкому зіткненні характерів;

¦ драматичне напруження дії;

¦ прийом контрасту;

¦ жвавий діалог;

¦ мова героїв індивідуалізована;

¦ широке використання художньої деталі;

¦ несподівана розв'язка;

¦ різноманіть форма творів;

¦ стислість і лаконічність.

Гі де Мопассан став автором шести романів, три з яких здобули світову славу. Першим і одним із кращих творів письменника був роман «Життя» (1883). Задум його виник давно і встиг отримати схвалення Флобера. Саме Гюставу Флоберу належала ідея ключової фрази книги, що з'явилася на його останніх рядках: «Жизнь, что ни говорите, не так хороша, но и не так плоха, как о ней думают». Роман «Життя» (1883) увібрав у себе все те, що хвилювало письменника раніше, а пізніше лише посилилось у його творчості: зневага до батька, відраза до материнства, глибокий песимізм, любов до рідного краю та стихії води, невідворотні думки про смерть. Цей твір став виявом тонкого і глибокого проникнення письменника у людську психологію. Мопассан не просто зробив головною героїнею жінку, а ніби змалював її очима історію руйнації ілюзій, розставання із чудовим минулим. Розповівши про конкретний, приватний випадок невдалого заміжжя, про «одне життя» (так точніше перекладалася назва роману), автор водночас показав життєві невдачі та розчарування своєї героїні як сумну, проте загальну закономірність. Мопассан був песимістичним письменником, але його психологічна майстерність не стала від цього менш досконалою.

«Милий друг» (фр. Bel-Ami) - роман, написаний письменником Гі де Мопассаном в 1885 році. Розповідає про авантюриста, який мріє зробити блискучу кар'єру. У нього немає жодних талантів, хіба що своєю зовнішністю він може підкорити серце будь-якої дами, а совість прощає йому будь-яку підлість. І ... цього вистачає для того, щоб стати сильним світу цього.

Жорж Дюруа, гарний молодий чоловік, живе в Парижі в крайній нужді. Одного разу він зустрічає свого старого армійського товариша, Шарля Форестьє, що служив з ним разом в Африці. Шарль став процвітаючим журналістом. Він планує влаштувати звану вечерю і запрошує Жоржа, а заодно пропонує йому випробувати свої сили в журналістиці.

На вечері Жорж знайомиться з дружиною Шарля, Мадлену, її подругою Клотільдою де Марель, начальником Форестьє і, за сумісництвом, великим ділком паном Вальтером, а також кількома колегами журналіста. Дюруа зачаровує всіх співрозмовників за столом, подобається Вальтеру і отримує перше завдання - написати статтю: «Спогади африканського стрільця». Незважаючи на спроби придумати що-небудь, у нього нічого не виходить. Жорж звертається за допомогою до мадлене, яка в підсумку пише чудову статтю за нього. Стаття прийнята і він отримує завдання написати продовження.

Жорж намагається знову звернутися до мадлене, але Форестьє обурюється і забороняє дружині працювати за Жоржа. Жорж кілька разів переробляє статтю, але її так і не приймають. Тоді він вирішує піти в репортерство. Цьому мистецтву Жоржа навчає співробітник газети по імені Сен-Потен.

Незабаром Жорж стає успішним репортером, його талант не залишається непоміченим начальством. Жорж добре заробляє, але розбагатіти в нього не виходить. Він заводить роман зі світською дамою, Клотільдою де Марель, і стає її коханцем. Її дочка Лоріна закохується в Жоржа і дає йому прізвисько - Любий друг. Незабаром всі дами, з якими спілкується Жорж, починають кликати його цим прізвиськом. Клотільда ??допомагає йому грошима, при цьому Жорж злиться на неї і обіцяє все повернути «як тільки будуть гроші». Однак він вічно сидить без грошей. Будучи на світському обіді у пана Вальтера він примудряється сподобатися його дружині, яка випрошує у чоловіка підвищення для Жоржа. Одного разу він свариться з Клотільдою, і у вигляді помсти хоче повернути їй весь борг, але не знаходить грошей. Незабаром він мириться з нею, і в цьому відпадає необхідність.

Намагаючись зайняти грошей у Форестьє - отримує подачку в 10 франків і мріє помститися, наставивши йому роги. Але від Мадлени він отримує холодний відмова, та пропонує бути друзями і союзниками. Тим часом пану Форестьє стає гірше і він їде в Канни для лікування. Звідти приходить телеграма від Мадлени з проханням терміново приїхати, так як Форестьє ось-ось помре. По приїзді Жоржа Шарль дійсно вмирає, і Жорж пропонує мадлене вийти за нього. Вона погоджується стати пані Дюруа, за умови що той купить собі дворянський титул і не буде заважати їй вести звичний спосіб життя, зустрічаючись зі старими друзями. Незабаром Жорж стає паном Дю Руа і одружується на мадлене. Жорж, однак, відновлює свій любовний зв'язок з Клотільдою. Мадлена допомагає писати йому статті, оточуючим дуже помітно, що статті Жоржа стають схожі на старі статті Форестьє. У газеті Жорж займає позицію Форестьє, і його починають дражнити, як би випадково називаючи ім'ям померлого друга. Він злиться на це, починає ревнувати Мадлену і підозрювати її в зраді.

Газета, де працює Жорж, з другорядної перетворюється на провідне політичне видання. Вальтер, провідний бізнес в Африці, використовує її як засіб пропаганди і політичного тиску, в той же час Мадлена заводить знайомство з різними політичними і світськими персонами, збирає інформацію. Мадлена і Жорж, працюючи разом, пишуть статті, допомагають змістити старий уряд і зайняти міністерський пост старому другові Мадлени і Вальтера, депутату Ларош-Матье. Будинок Дюруа перетворюється у великий політичний салон, Жорж пише статті на замовлення Ларош-Матье. Незабаром він, бажаючи помститися мадлене, спокушає дружину свого шефа, пані Вальтер, яка видає секрет чоловіка про величезну фінансової махінації з марокканськими облігаціями, частиною якої були замовлені Жоржу статті в газеті.

Помирає старий друг Мадлени, граф Водрек, і залишає їй у спадок мільйон франків. Дюруа впевнений, що вона була його коханкою, він змушує дружину подарувати йому половину суми, оскільки інакше факт отримання заміжньою жінкою спадщини від літнього графа буде викликати пересуди в суспільстві. Так він стає багатим. Однак у той же час проходить махінація Вальтера з облігаціями, який завдяки цьому стає найбагатшою людиною країни. Жорж заздрить Вальтеру і жалкує про те, що не може зараз одружитися з дочкою Вальтера Сюзанне, яка підтримує з ним хороші стосунки.

Тривають відносини Жоржа як зі старою коханкою, Клотільдою де Марель, так і з дружиною Вальтера. Остання, будучи жінкою у віці, вельми набожною і строго вихованій, спочатку довго опиралася, але потім кинулася в стосунки з ним як у вир. Вона швидко набридла Жоржу, і він почав всіляко уникати її, що завдавало їй великі страждання і ще більше дратувало його. Відносини з Клотільдою так само не були гладкими, але вона прощала його - як після одруження на мадлене, так і після виявлення іншої коханки.

Задумавши одружитися з дочкою Вальтера і отримати придане, Жорж з поліцією моралі ловить свою дружину на зраду з Ларош-Матье, завдяки чому йому вдається звалити міністра і отримати розлучення від дружини. У той же час, він готує грунт для відносин з Сюзанною, переконує її відмовитися від родовитого нареченого і схиляє її до втечі з ним. Вони разом тікають, а коли повертаються, розлючений Вальтер змушений видати свою дочку заміж, інакше поповзуть чутки, що вона збезчещена. Дружина Вальтера категорично проти шлюбу, вона починає ненавидіти свою дочку і Жоржа, але, не в силах протистояти обставинам, падає духом і здається. Так Жорж стає спадкоємцем величезного стану, зятем перших багатіїв Франції. На його весіллі поет-філософ Норбер де Варен підводить підсумок: «Майбутнє належить пройдисвіт». А сам Жорж на весіллі дивиться на Клотільду і згадує якою чудовою вона була коханкою. І його погляд дає їй зрозуміти, що у них все як і раніше.

Класики про роман А.М. Горький. «Bel ami» переміг, він при владі. Але до якої ж міри впала здатність міщан до самозахисту, якщо вони вручають долі свої в руки настільки ненадійних людей! "

Л. М. Толстой «Загинуло і гине все чисте і добре в нашому суспільстві, тому що суспільство це розпусна, шалено і жахливо».

Будь-який цінитель мистецтва гідно оцінить серію Шедеври світової літератури в мініатюрі. Її відрізняє унікальність виконання - чудова палітурка. Витончене оформлення, зручний формат. Ці книги можна читати в дорозі або просто милуватися ними; зібрані разом вони додадуть чарівності і «стильності» атмосфері вашого будинку. Всі автори серії - безсумнівні величини в історії світової літератури. Ви знову поринете в світ яскравого письменства з шедеврами Платона, Данте, Шекспіра, Вольтера, Пушкіна, Чехова, Єсеніна та багатьох інших великих письменників. Шедеври світової літератури в мініатюрі - Колекція книг. У цій ексклюзивній колекції мініатюрних книг зібрані шедеври прози, поезії, драматургії, філософської есеїстики. Це не уривки - це дійсно повноцінні книги. Всі великі письменники у вашій мініатюрній бібліотеці Повні версії текстів і краса виконання. На кожній книзі символ позначає тип тексту (проза, поезія, драматургія, есеїстика, філософія) Тверда палітурка Розмір книги: 50мм 65мм. Повісті і розповіді тих геніальних письменників, які зуміли в своїх творах відбити найважливіші моменти духовного життя людства. Любов, ненависть, розпач, осяяння - ось вічні теми людського життя, що займають велику літературу. Переживемо разом з Вертером його пристрасну любов, поглянемо на світ сумними очима лермонтовського Печоріна, відправимося в подорож з вольтерівського героями, поринемо в безодні метафізики «підпільного» людини Достоєвського, відкриємо для себе реалізм Бальзака і абсурд Кафки. Шедеври поезії, драматургії, філософської есеїстики Істинна поезія завжди чуйно відгукується на таємну музику світу. У своєму «Євгенії Онєгіні» Пушкін не просто написав портрет епохи; в цій поемі він вчив Росію говорити сучасною мовою. Театр - від античності до наших днів. Їдка сатира Арістофана, фатальні пристрасті Шекспіра, гіркий сміх Гоголя, трагічні осягнення Блоку - все це театр з його сценою, залом для глядачів, грою акторів і солодким запахом куліс. Великі мислителі. Познайомимося з ідеями найбільших філософів, політиків, публіцистів - Платона, Макіавеллі, Паскаля, Монтеня та інших.

мопассан французький реалізм

Размещено на Allbest.ru