Романтична філософія під маскою сміху: М. Гоголь

Размещено на http://www.allbest.ru/

Романтична філософія під маскою сміху: М. Гоголь

Логіка викладу: Світ як єдність протилежностей у вимірі романтичного сміху. Опозиція «ми» - «вони» - основа романтичної іронії. Історична доля України та її рушійні сили за Гоголем. Горизонтальний та вертикальний зрізи структури українського життєвого світу. Суперечність козацького та хліборобського способів життя у повістях Гоголя. «Закляте місце» як символ «непритомності», тобто втрати самодостатності українського життя. «Безрідність» - символ втрати ідентичності.

гоголь повість сміх романтичний

Ставлення і сприймання дійсності європейськими й зокрема українськими романтиками через сміх є характерною особливістю в їх світоглядно-філософській інтерпретації світу. Сміх у романтизмі виражає суперечливий характеру самої дійсності, а відтак містить у собі філософічний заряд, який дозволив романтикам поєднати літературу і філософію. Характерною особливістю романтичного сміху є «вмонтовування» в логіку оповіді іронії, яка збурює оповідь, змушуючи дивитися на дійсність як на єдність протилежностей: умовного і безумовного, минущого і вічного, зумовленого й незумовленого, абсолютного й відносного, доконечного й випадкового, добра і зла, честі і безчестя, красивого й потворного тощо. В розкритті змісту соціальної дійсності романтики вдаються до прийому «сократичної іронії». В Україні це преромантик І. Котляревський, романтики Г. Квітка-Основ'яненко, М. Гоголь, Т. Шевченко, в якого гумор переростає в соціальну сатиру. У романтичній іронії, за висловлюванням німецького романтика Ф. Шлеґеля, «все має бути жартом і все - серйозним, все простацьки щирим і все глибоко удаваним» Мислителі німецького романтизму. - Івано-Франківськ.: „Лілея - НВ” - 2003. - С. 190.. Прийом романтичної іронії найбільш яскраво виражений у повістях Гоголя та Квітки-Основ'яненка. Він спрямований на те, щоб збудити в читача почуття глибокої суперечності між умовним і безумовним, повиннісним і необхідним, безумовним і зумовленим, правдою і фальшю, простацьким і піднесеним в українському світі.

Завдяки іронії романтизм домігся взаємопроникнення літератури й філософії, де іронія стає одним з ключових моментів поетики романтизму, а філософія прибирає символічно-образну форму. В основі повістей Квітки, Гоголя, поем Шевченка, а також у п'єсах преромантика Котляревського лежить світоглядна опозиція «ми - вони», без якої немислима романтична іронія. Зазначимо, що однією з прикметних рис романтичної іронії є поділ світу на «інших», «чужих» і «своїх». Цей момент здійснення гумору наводить А. Берґсон у нарисі «Сміх» через опис такої ситуації: один чоловік, до якого звернулися з запитанням, чому він не плаче під час відправи, тоді як усі буквально втопали в сльозах, відповів: «Я не з цієї парафії». У того чоловіка «вони», тобто ті, що плакали, викликали скоріше сміх, ніж сльози Берґсон А. Сміх. - К., 1994. - 165 с. - С.19.. Цей фраґмент акцентує увагу на різних культурних контекстах у яких сприймається одна й та сама ситуація. Отже, в свідомості кожної спільноти «ми», зі своєю символічно-нормативною системою, доконечно протиставлені «вони» з незрозумілими, а то й чудними звичаями, звичками, моральними нормами - тому вони - «інші», а то й «чужі». Ця опозиція лежить і в основі іронії п'єси І. Котляревського «Москаль-чарівник», її формулює персонаж п'єси Михайло Чупрун: «Се диво, що москаль голодний заснув, не побивши хазяйки» Котляревський І. П. Москаль-чарівник // Котляревський І. П. Твори: В 2 т. - К.: Дніпро, 1969. Т.2. - С. 69-113. - С. 86.. Сміх тут виступає виразом усвідомленої суперечності між «нами» і «ними» та усвідомлення своєї вищості над «чужим». Романтичний сміх, іронія і гротеск в українських романтиків: Квітки, Гоголя, Шевченка завжди огорнені символами, при цьому іронія і гротеск виявляються в символах через опозиції. Так символ «дорога» (означник життя) передбачає її кінцевий пункт, який означає або смерть («Вій» М. Гоголя, «От тобі і скарб» Г. Квітки-Основ'яненка, «Чернець» Т. Шевченка), або безглузде існування («Старосвітські поміщики», «Іван Федорович Шпонка та його тітонька» М. Гоголя).

Романтична іронія як художній прийом дозволяє оголити правду дійсності, показати її непривабливі сторони і внутрішню суперечність. Порівняння романтичної іронії в Німеччині та в Україні показує, що їх основу становлять одні й ті самі схеми та механізми сміхової культури. Завдяки функції поєднання протилежностей іронія в романтизмі постає філософським феноменом у сфері мислення і виявляє себе в формі протиставлення позірності (явища) та сутності. Якщо в Сократа це протиставлення здійснюється через уміло приховане вивищення філософа над бесідником і світом, де він удає, що понижує себе до рівня свого бесідника, то в романтиків сміх стає дошкульною критикою дійсності через чітко окреслений поділ світу на свій і чужий, виділяючи в світі піднесене й нице, духовне й бездуховне, прагматично-інструментальне й безкорисливо-життєве. Для підкреслення суперечності «свого» й «чужого» світів романтики застосовують прийом «ad absurdum» («доведення до абсурду»). Так, наприклад, у «Салдацькому патреті» Квітки-Основ'яненка цей прийом застосовано до опису «москальченяти» в шинку, що заважає вихилити чарку, в якого сорочка «не як у людей», червона або синя «без коміра, а з гапликом, та на плечі і защібне, так що хто зроду уперше москаля побаче, то й не вгада, що то воно є»Квітка-Основ'яненко Г. Салдацький патрет //. Зібрання творів: У 7 т.- К.: Наукова думка, 1981. - Т. 3. - С. 10..

М. Гоголь у часи великої зацікавленості Україною, її історією, фольклором, народним побутом, особливостями життєбачення народу, що зайняло близько чотирнадцяти творчих років, вибудовує свій підхід до інтерпретації історичної долі України. Долю України він розглядає через внутрішні рушійні сили, які, на його думку, можна передати застосовуючи опозиції: «чоловічий світ - жіночий світ», «козацький спосіб життя - хліборобський». Чоловічий світ - це втілення мужності, суворості, обачності, свободи, жіночий виражає ніжність, мрійливість, тужливість, кохання. Козацький спосіб життя означає дух лицарства, честі, звитяги, слави, хліборобський стверджує себе господарською впорядкованістю, достатком, затишком. Усе ж ці опозиції в реальності не становлять суперечності, а навпаки є необхідною умовою гармонізації суспільного життя, але в художніх творах Гоголя вони мають ознаки ворожого протистояння й подаються як первісні засади внутрішньої дисгармонії українського світу.

Проте сміх в українських повістях Гоголя є сміхом крізь сльози. Його повісті далеко не «смешная комедия, которая начинается глупостями, продолжается глупостями и оканчивается слезами и которая, наконец, называется жизнью», - як вважав В. Бєлінський Белинский В.Г. Сочинения Николая Гоголя // Избранное. - М., 1986. - С. 176.. Таке прочитання Гоголя є спрощеним і поверховим, хоча, зрештою, і стало хрестоматійним. Проте зрозуміло, що Бєлінський і не міг мати іншого враження від українських повістей, бо його сприйняття світу вплетене в зовсім іншу культуро-знакову систему, а тому йому не могли відкритися закладені Гоголем смисли українського світу, матриці народного життєбачення. Сам Гоголь, уже з позиції «Авторської сповіді», говорить про «веселість» українських повістей дуже стримано й загадково: «Причина той веселости, которую заметили в первых сочинениях моих, показавшихся в печати, заключалась в некоторой душевной потребности. На меня находили припадки тоски, мне самому необъяснимой…» Гоголь Н. В. Авторская исповедь // Гоголь Н. В. Сочинения: В 7-и т.- М.: Изд-во «Худож. литературы», 1967. - Т. 6: Избранные статьи и письма. - С. 441.. Із цього зізнання напрошується висновок, що «веселість» українського світу його повістей напускна - під нею ховається глибока туга, печаль, сум і біль за долю України. Питання історичної долі українського народу для Гоголя у ранній період творчості було надзвичайно складним і пекучим. У цей період він вважає, що історично склалися два різні народи: «составились два государства, называвшиеся одинаковым именем - Русью, одно под татарским игом, другое под одним скипетром с литовцами» Гоголь Н. В. Взгляд на состояние Малороссии // Собрание сочинений.: В 6-и т. - М.: Госиздат, 1967. - Т. 6. Избранные статьи и письма. - С. 62.. У пізній період його ставлення до України обертається на діаметрально протилежне. Тепер він знає лише одну Русь - Росію.

Щоб зрозуміти символіку життєвого світу в українських повістях Гоголя необхідно звернутися до міфологічного методу, в якому переплетені реальне та ірреальне. Застосовуючи міфологічний метод та символічно-образну форму викладу, Гоголь інтерпретує історичний шлях народу як драму, а в основу її здійснення кладе легенду про братовбивство, що прописана в повісті «Страшна помста». Зміст легенди накладається на долю України і сприймається як відплата за гріх, що первісно закладений в українському роді. Тексти повістей виявляють структуру українського буття, яка має дві площини - горизонтальну та вертикальну. В горизонтальній структурі актуалізована опозиція «свій - чужий». Вертикальна передана опозицією «козацький світ - хліборобський світ». Згасання українського світу відбувається внаслідок взаємозаміщення елементів його структури. На рівні буття індивіда ця зміна виражена безрідністю - індивід не пам'ятає якого він роду, а отже втрачає свою самобутність, самість, його життя обривається смертю.

Важливим елементом романтичного гумору є показ дійсності як гри, в якій ніби дрімає вся дійсність, вона «як тільки-но захоче, може прокинутися в грі» [36, c. 68] і виявити всю свою безглуздість. Романтичний гумор виражає традиції «площадкового» народно-містеріального театру ХІV-XVIII ст., що застосовув принцип маски в змалюванні того чи іншого характеру. У таких видовищах як «Млин», «Мельниця, «Піп і Смерть», «Коза» та ін. гра-вистава ґрунтується на традиції обряду-гри. Прикладом обряду-гри може бути українське весілля в понеділок або вівторок, де його учасники «циганять»: «Убіраються циганами, циганками, москалями, жидами… і цілим гуртом обійдуть так хат з тридцять з музиками і циганять: цигани да москалі крадуть, жиди переводять; а другі на церкву да на сирітські діти просять...» [75, c. 144]. Ця переберія приходить у дім молодого, де ті, що крадуть та просять (борошно, гречку, гусей, курей тощо) самі ж і купують - переводячи все на гроші, після цього забава продовжується. В цьому обряді-грі центральним є принцип маски, як засіб прибирати іншу подобу. Маска - це своєрідний спосіб перевтілення, що символізує добру чи злу силу, яка виражає інший світ. Дійові особи весільної переберії, як-от: циган, москаль, жид - стали необхідними персонажами українських інтермедій та вертепного дійства. Принцип маски дотепно використовує М. Гоголь, зокрема, в повісті «Сорочинський ярмарок».

З порівняння сюжетів, художніх прийомів та образів в інтермедіях і українських повістях Гоголя та повістях Квітки-Основ'яненка, можна стверджувати, що, приступаючи до праці над творами, письменники спираються у виборі літературно-художніх прийомів зображення українського життя на національну духовно-культурну традицію й використовують класичні персонажі інтермедій для власної інтерпретації українського світу. У М. Гоголя навіть виклад повістей російською мовою став засобом протиставлення російського світобачення як чужого українському світові, позаяк він майстерно вмонтовує в оповідь численні українські слова. Наприклад, у «Тарасі Бульбі» «налічується 1085 українських слів в різних комбінаціях повторення» Скромецький О. Гоголь. - Львів: Світ, 1994. - С. 60.. Застосовуючи українські ідіоми, назвиська людей, назви одягу, страв, господарського начиння та описуючи особливості способу життя, Гоголь показав російській імперії, що українці є самобутньою нацією зі своєю мовою, усталеними традиціями, своєрідною культурою, способом життя та світобачення. Своє зображення українського світу він передає через використання мандрівних міфів про «втрачений рай», «блудного сина», братовбивство й відплату за гріх. Вони в модифікованій формі становлять основу змісту його бачення України.

Інверсію, чи то взаємозаміщення елемента вертикальної структури українського світу - козацького способу життя на хліборобський, Гоголь напрочуд яскраво передає у повісті «Сорочинський ярмарок». Тут події розгортаються навколо теми прокляття та його невід'ємного елементу - страху. Звернення до стихії ярмарку дозволило Гоголю змішати між собою два різнопланові зрізи дійсності: карнавально-святковий та буденно-практичний. Таке змішування виявило, окрім реального, ще й ірреальний вимір дійсності, позаяк ярмарковий (карнавальний) порядок дозволяє переставляти місцями бігуни (полюси) в звичній структурованості українського світу. Аби його побачити, необхідно зануритись у специфіку ярмаркового світу. Він є неймовірним безладом і гармонією воднораз. Тут люди, речі, тварини, природа, чорт - все разом становить неймовірну строкатість, динаміку, гамір і цілість. За допомогою образу чорта Гоголь виводить на поверхню дійсності її ірреальний вимір. Квітка-Основ'яненко, вводячи у свою повість образ відьми, яка репрезентує «чужий» світ, оголює деформованість українського світу, його внутрішню ущербність. У Гоголя, окрім того, чорт символізує наявність у дійсності ірраціональної первісної сили, що здійснює раціонально невмотивований перебіг подій. Безумовно, чорт символізує і чужий щодо України світ. «Чужий» і чорт є речі взаємозамінювані, а часом тотожні: «коли чорт та москаль що-небудь украдуть, то тільки ти й бачив» Гоголь М. В. Твори: В 3 т. - Т. І. - С. 144.. Ототожнення чорта і «чужого» спостерігаємо в «Сорочинському ярмарку», де дивні речі з «червоною свиткою» або свинячою головою та рохканням відбуваються чи то зі штукарства цигана, а чи то чорта, та головне, що ніхто не добере, де правда. Раціонально невмотивовані події в повістях видобувають зі сфери несвідомого колективне почуття провини у формі переживання нічим неспричиненого страху, наприклад, у низці епізодів «Сорочинського ярмарку», як і в наступному: «Почувся якийсь неясний звук». Тобто, у дійсності нічого не сталося. Але всім здалося, що звук скидався на свиняче рохкання: «Всі зблідли...» «Що?» - промовив злякано Черевик. «Нічого!..» - відповів кум, трясучись усім тілом. «Га!..» - обізвався один із гостей. «Ти сказав...» - «Ні!» - «Що ж воно рохнуло?» - «Бог знає, чого ми переполохались! Нікого нема!» «Всі злякано стали озиратись навколо й почали нишпорити по кутках» Гоголь М. В. Твори: В 3 т. - Т. І. - С. 83-84.. Колективний психічний стан страху художньо подано як доконаний факт виродження козацтва з його смислотворчою цінністю, якою завжди була мужність. Для українців, за Гоголем, є самозрозумілим, що козацтво становило колись у минулому підвалину самодостатності України, її силу і славу. І це досить яскраво виписано в повісті «Тарас Бульба». То було колись. У «Сорочинському ярмарку» як народній оповіді в статус факту, що сприймаються як правдиві свідчення (це функція оповіді), підносяться репліки та висловлювання персонажів. Слова Хіврі констатують повну деґрадацію колишнього козацтва: «Ех ви, баби, баби! Промовила вона голосно: «чи вам козакувати й бути чоловіками! Вам би веретено в руки, та й посадити за гребінь...» Там само.- С. 84.. Отже, занепад українського світу відбувся через зміну місця його структурних елементів: верх (козацтво) зайняв місце низу (жіноцтва, хліборобів). Якщо природно «верх» підпорядковує собі «низ», то тепер в українському світі усе навпаки. Це порушення порядку українського життя Гоголь передає загострено глузливо: «Жах скував усіх, хто був у хаті. Кум з роззявленим ротом скам'янів, очі його витріщались, начебто хотіли вистрілити; розчепірені пальці нерухомо застигли в повітрі»... Він «виведений із скам'яніння другим переляком, поліз, корчачись, під пелену своєї дружини» Гоголь М. В. Твори: В 3 т. - Т. І. - С. 85.. Тут хата з ознакою заклятого місця, «непритомності» є означником усієї України, так само, як і «сорочинський ярмарок».

Гоголь, наголошуючи на порушенні структури українського світу, звертається до промовистого епізоду в «Сорочинському ярмарку». Циган, освітлюючи дорогу, скрикнув: «Стій. Тут лежить щось; світи-но сюди!» Тут підійшло до них ще кілька чоловік. «Що лежить, Власе?» - «Та начебто двоє людей: один зверху, другий знизу; котрий з них чорт, я вже не розберу?» - «А хто зверху?» - «Баба!» - «Ну от це вже і є чорт» - «Баба вилізла на чоловіка; ну певно ця баба знає, як їздити!» Гоголь М. В. Твори: В 3 т. - К.: Держ. видавн. художн. літератури, 1952. - Т. І. - С. 86.. Взаємозаміна елементів місцями у структурі українського життя - це, згідно з повістями Гоголя, прояв нечистої сили. Її наявність - свідчення кари, що впала на Україну. Гоголь, гостро переживаючи долю України, часто огортає свою оповідь невимушеним народним гумором, під яким ховається порожнеча і розпач. Скрізь в Україні панує нечиста сила і виявляє себе як відхід від природного стану подій, звичаїв, традицій, одягу, поведінки тощо. За Гоголем, нечиста сила уособлює «чужий світ», і де вона встряне, «то жди стільки добра як від голодного москаля». «Чужий світ», майже як і в інтермедіях, символізують «циган», «москаль», «лях», «кримець», «турок», заморський напій, заморська їжа, вбрання тощо. Від усіх чужинців стільки ж добра, як «з чорта смальцю».

Звернення через народний фольклор до ірреального дало змогу Гоголю, за допомогою символів української культури, виразити трагізм існування нації. Тут ніби продовжує себе народний фольклор, але вже на рівні філософської рефлексії. Наприклад, у казках німецького романтика Гофмана присутня фея-чарівниця, гноми, відьма, чарівник, які репрезентують фантастичний світ, що символізує внутрішнього духовне життя. В українських романтиків ірреальний світ репрезентують русалки, відьма, Вій, Юдун, чорт, мерці, Басаврюк тощо, а зло як невидима чорна сила завжди присутнє в дійсності і може концентруватися в певному заклятому, «непритомному місці». В повісті Квітки «От тобі й скарб» дідько Юдун з'являється як іноземний купець. У «Страшній помсті» Гоголя злий чаклун - під маскою тестя козака Данила, «бісівський чоловік» Басаврюк у повісті «Вечір проти Івана Купала» може постати в будь-якому іншому образі. Романтики застосовують принцип маски для оголення вад життєвого світу нації. Цей прийом спрямований на те, щоб показати, що річ сама з себе зовсім не така, якою ми її бачимо, сприймаємо. Якщо у Гофмана маска є ефективним засобом критики фетишистського ставлення до речей, то у Гоголя і Квітки це спосіб оголення смислів існування, деградації, виродження українського світу.

Для змалювання духовного спустошення українського світу Гоголь бере таку його частину як старосвітське село, де «ветхі мальовничі домики, милі своєю строкатістю і цілковитою протилежністю в порівнянні з новою гладенькою будівлею» Гоголь М. В. Твори: В 3 т- К.: Держ. видавн. художн. літератури, 1952. -. Т. І. - С. 273.. «Життя цих скромних володарів таке тихе, таке тихе, що на хвилину забуваєшся і думаєш, що пристрасті, бажання й неспокійні породження злого духа, які збурюють світ, зовсім не існують, і ти бачив їх тільки в ясному осяйному сні» Гоголь М. В. Твори: В 3 т. - Т. І. - С. 273.. Цей яскравий український світ є тихим та гармонійним лише на поверхні. Майже кожна українська повість закінчується сумно, життя у ній перерване, воно втрачає свою основну функцію - тривання. Крізь красу і гармонію в українському світі проглядається безлад і безглуздя: «Що б, здавалося, бракує цьому краєві. Повне розкішне літо. Хліба, садовини, усякої рослини - страх! А народ бідний, маєтки поруйновані» Там само. - С. 292.. За Гоголем, у своїй глибинній суті українське життя поїдає само себе, воно самознищується, бо на народові лежить тяжкий гріх. Тому український світ влаштований не так як належало б, і ніхто не годен змінити цей рух до його повного занепаду. Усі прояви зовнішнього руйнування, убогості й потворності є аналогом внутрішньої душевної «чорноти». Внутрішній стан народної душі, якому відповідає українська руїна, перебуває в нерозривній єдності, як в українській пісні, зі станом природи: «І знову те саме поле, де пооране, чорне, де зелене, мокрі галки та ворони, одноманітний дощ, заплакане без просвітку небо. - Нудно на цім світі, панове!»Гоголь М. В. Твори: В 3 т- К.: Держ. видавн. художн. літератури, 1952. -. Т. І. - С. 499. - гірко зітхає Гоголь.

Гоголь дивиться на український світ через розщеплення душі української людини на «чорну» й «світлу», що відповідає співіснуванню двох життєбачень. Це розщеплення душі (згадаймо, що, за Сковородою, в людини є «світла» і «темна» безодні) слугує йому поясненням драми народу як у минулому, так і в теперішньому. І там, і там співіснують два первні: світлий і чорний, вони завжди у протиборстві. Причина всіх українських негараздів, доходить висновку Гоголь, передвизначена, вона полягає в противенстві двох життєбачень: лицарського, козацького та хліборобського. Світ гречкосіїв надто заземлений, надто запрагматизований і користолюбний, він сформував такі негативні риси української душі, як скнарість, заздрість, зажерливість, підступність. (У «Конотопській відьмі» Квітки їх уособлює писар Пістряк). У Гоголя вони повною мірою виражені в «Повісті про те, як Іван Іванович посварився з Іваном Никифоровичем».

Іван Іванович представник «гречкосіїв». Він не минає нагоди, щоб продемонструвати свою «доброту». Обов'язково не погребує тим, щоб підійти до жебраків, які просять милостиню під церквою, й розпитає чи дуже хочеться хліба, а то й м'яса, а потім відпустить з Богом зі словами: «Чого ж ти стоїш? Адже я тебе не б'ю!» Гоголь М. В. Твори: В 3 т.- К.: Держ. видавн. художн. літератури, 1952.. - Т. І. - С. 454.. Йому дуже подобається приймати подарунки та гостинці. Він має внутрішню могутню силу, яку нічим не здолаєш і яка називається заздрістю. Іван Іванович якось дізнався, що в сусіди є те, чого немає в нього - рушниця. Він дуже хоче її мати й із хліборобською безпосередністю пропонує за неї свиню. Іван Никифорович є відголоском козацького способу життя, а тому не може втямити способу мислення гречкосія - як можна за зброю пропонувати таку річ. У такий спосіб Гоголь протиставляє дві протилежні шкали цінностей українського життя. Іван Іванович, живучи за мірками гречкосія, пропонує в додаток до свині два міхи вівса. Іван Никифорович відповідає на це дошкульним дотепом: «З вами можна говорити, гороху наївшись», і називає Івана Івановича гусаком за манеру розмахувати руками. Іван Іванович розцінює це як образу його родової честі. Із цього моменту починається непримиренна війна до самого скону в цій квітучій частині українського світу. Зауважимо, що непримиренність двох способів життя, «двох родів» логічного завершення досягає в «Страшній помсті».

Якщо у Гоголя відчутний антагонізм «двох родів», то в повістях Квітки-Основ'яненка козацтво деградує тихою внутрішньою приреченістю: як спродав врожай «от тоді вже справжній козак! Лежи собі на печі, у просі, поки до нової нужди; тогді ж будемо й думати, де що взяти» Квітка-Основ'яненко Г. Салдацький патрет // Зібрання творів: У 7 т.- К.: Наукова думка, 1981. - Т. 3. - С. 11. - іронія, гідна пера М. Гоголя.

В українських повістях Гоголя непримиренність завершується переродженням козацького способу життя в хліборобський, яка посутньо означає виродження українського світу, що й сфокусовано Гоголем у старосвітському селі. Втрата козацької вольниці, свободи і станових привілеїв символічно передана звуженням світу колишнього козацького роду до розмірів поміщицької садиби. Свобода Афанасія Івановича Товстогуба в «Старосвітських поміщиках» обмежена кімнатами будиночка та доріжками в садку. Прогулянка по них заміняє козацькі походи, а замінником бойових дій стають теревені про політику, можливу війну та його гіпотетичну в ній участь. Правда, пістолі вже давно поіржавіли і лежать десь далеко в хліборобській коморі. Та й наміри в колишнього козака, а тепер достойного дворянина цілком мирні - добре і ситно поїсти. (Так само писарю Ригоровичу з «Конотопської відьми» Квітки-Основ'яненка «не страшно було хоч шість обідів обідати»). У сміхові Гоголя зі старосвітського села, що є дзеркалом усієї України, чути тугу й гіркий жаль за колишньою живою самодостатньою Україною.

Як Гоголь, так і Квітка-Основ'яненко, переймається тим, що нінащо перевівся український світ, став для українця блудним місцем, бо, дивись, той «шморгнув у дворяни», той уступив у московську віру «та, як той Юда, узявсь держать і Липці, і другії слободи на московський лад; і вже в них не шинок зоветься, а кабак, і там вже уся московська натура, і там усе москаль наголо, як у Туреччині турки» Квітка-Основ'яненко Г. Салдацький патрет // Там само. - С.9..

Центральним символом усіх повістей Гоголя є закляте, тобто «непритомне місце», яке стало оселею для «водила», тобто нечистого духу, що вводить людей у блуд. «Блуд» є надзвичайно важливим символом українських повістей. У повісті «Зачароване місце» впадає у блуд дід, у повісті «Вечір проти Івана Купала» - Петро, у повісті «Ніч перед Різдвом» - Черевик , у «Вії» - Хома Брут.

У «Вії» Гоголь українізує міф про блудного сина. За св. Лукою блудний син «пропав - і знайшовся!» Біблія або Книги Святого Письма Старого і Нового Заповіту (із мови давньоєврейської й грецької на українську дослівно наново перекладено). - Б.м., Б.в., Б.р. - 1523 с. (Лк 15: 32). Тут «знайшовся» асоціюється з «воскрес», бо ніби возродився, став іншим. За Гоголем, мертвий не може ожити: «пропав» - це печать на ньому і нічим цьому не зарадиш. «Блудний син» Хома Брут, як і Петро Безрідний, не можуть повернутися до свого роду, бо ні той, ні той не знають своєї родини. У цьому специфіка їхнього блуду, хоча Брут ніби й намагається не втратити те, що пов'язує його з козацьким родом: я - козак, переконує він себе, а, отже, мусить мати козацьку чесноту - мужність. Якщо в класичній інтермедії вченість козака, знання латини підкреслює його шляхетність, є такою чеснотою, яка ставить його на один рівень зі вченим німцем та ляхом, то в Гоголя «свідчення» бабусі-відьми з хутора спрямовані на пониження рівня освіченості спудеїв: «Я знаю цих філософів і богословів. Як почнеш таких п'яниць пускати, то й двору скоро не буде» Гоголь М. В. Твори: В 3 т.- К.: Держ. видавн. художн. літератури, 1952. - Т. І. - С. 420.. Опинившись у заклятому, тобто «непритомному місці», Хома невдовзі відчув на собі зміну в структурі світу: звичний порядок, що виражений опозицією «верх - низ», ураз змінився на протилежний. Реальне постало ірреальним: він зрозумів, що його осідлала відьма. Але з часом зібрався з духом, почав говорити молитви і зрозумів, що сили відьми ослабли, вона опустилась на землю. Брут скочив їй на спину, схопив з дороги дрюка й почав щосили її лупцювати. Здавалось би звична структура світу знову відновлена. Але відьма зненацька впала на землю і він перед собою побачив красуню з розкошланою косою й довгими, як стріла, віями. Ірреальне обернулося на дивовижну реальність, від якої в нього прокинулося непереборне бажання втікати. Хвилювання від захоплення красою чи незрозумілий страх вдихнув йому сили до втечі. Інверсія реального та ірреального світів у «Вії» втілена у формі обернення баби-відьми на красуню і навпаки: «Він (Хома) подивився їй в очі: світанок загорявся, і блищали вдалині золоті глави київських церков» Гоголь М. В. Твори: В 3 т... - С. 423.. Куди поглянув філософ? - На її лице, очі, але побачив схід сонця і золоті бані Києва - він побачив Україну. Ця краса вдалині є образом-символом колишнього автентичного обличчя України, коли та була ще не заполонена диявольською чорною силою, чужим світом. У Гоголя як красива Україна обернена в бездиханну руїну, де панує «чужий світ» і чорна диявольська сила, так красуня-сотниківна є дівчиною, але воднораз вона відьма, для якої своїм став диявольський світ. Отож, і Хома Брут лише ніби козак. Він втратив основну якість, що ріднить його з козацьким родом - мужність. На хуторі невідома сила не давала йому відвести погляд від мертвої красуні з рисами обличчя незвичайної й гармонійної вроди, з вустами-рубінами, готовими ось-ось усміхнутися. І в цих самих вустах він угледів щось страшенно проймаюче і відчув у цю мить, що душа його почала якось хворобливо щеміти, «начебто у вихорі веселощів серед закружілої юрби зненацька хтось заспівав пісню про пригноблений народ»«как будто бы вдруг среди вихря веселья и закружившейся толпы запел кто-нибудь песню об угнетенном народе» // Гоголь Н.. В. Сочинения: В 7-и т.- М.: Изд-во «Художественной литературы», 1967. - Т. 2. - С. 186..

Підкреслимо, що красуня і відьма є одна й та сама особа, а філософ - воднораз жертва відьми і вбивця красуні. Між ним і обома іпостасями відьми-красуні прописаний непояснювальний зв'язок. «Він знає...»Гоголь М. В. Твори: В 3 т.- К.: Держ. видавн. художн. літератури, 1952. -Т. 1. - С. 431., - сказала вона перед смертю, бажаючи щоб той відмолював три ночі її гріхи. Цей зв'язок є внутрішньою єдністю його козацької натури та України, символом якої в повісті є красуня-сотниківна. Саме тому в її майже надприродній красі козацькою стороною своєї душі філософ-козак вчув голос пригнобленого народу. Проте, Хома Брут, як і відьма-красуня, живе в двох іпостасях. Його першою іпостассю є безрідний, недовчений гречкосій-страхополох, який, дивлячись на безкраю далечінь своєї батьківщини, думає про її плодючу землю: вона може дати силу-силенну фруктів, їх можна посушити й продати до міста, а найліпше вигнати горілку, бо горілку з фруктів не зрівняти ні з чим. Нагадуємо, що в українській демонології вона є чортячим напоєм. У своїй другій іпостасі він козак, але втратив козацький рід і тепер безрідний, однак прагне переконати себе, що ні перед чим немає страху, навіть перед диявольською силою. Насправді з'ясовується, що він не безстрашний козак, а полохливий гречкосій з печаттю чорної сили, яка манить його диявольським зіллям - горілкою. Він як несправжній козак, як і відьма-сотниківна - образ-символ несправжньої України, приречені на смерть. Хомі нема до кого повертатися, бо він позбавлений сили роду, яка б надихала його на мужність, а відтак - на боротьбу. Він не козак: пропав «тому, що побоявся» Гоголь М. В. Твори: В 3 т...- С. 450. - виголосив вирок Тіберій Горобець, який уже став філософом. У повісті внутрішня роздвоєність сотниківни та філософа прочитується як внутрішня дихотомія України, яка тепер лежить мертвою красунею, бо за життя взяла на себе гріх, впустивши у свій світ чорну диявольську силу - «чужий світ».

Таким чином, входження в смисли українського світу М. Гоголь здійснює шляхом проникнення в його структуру, застосовуючи символи та смисло-образи. У структурі українського світу він розрізняє два зрізи: вертикальний і горизонтальний. Вертикальний зріз розглядає через опозиції «верх - низ», де «низ» уособлює жіночу частину світу і є відповідником хліборобської культури. Цей структурний елемент здійснює упорядковуючу, гармонізуючу функцію в українському світі, його репрезентують хлібороби. «Низ» природно має бути підпорядкований «верхові», який уособлює чоловіча частина світу, що відповідає войовничому первню в спільноті. Він репрезентований у спільноті лицарством, козацтвом і здійснює творчу, будівничу, оборонну функцію, забезпечуючи цілісність українського світу («Тарас Бульба»). Горизонтальна структура виражена опозиціями «ми-вони», «свій-чужий». «Збої» в українському світі відбуваються через зсуви його структурних елементів з їх природного місця на місця, невластиві їхній природі. За Гоголем, «низ» прагне посісти невластиве йому в соціальній структурі місце «верху». У горизонтальному зрізі соціальної структури «інший» прагне вбрати на себе личину «свого», хоча за своєю природою він «чужий» українському світові. Такі «зсуви» в соціальній структурі, за Гоголем, стали фатальними для існування українського світу як цілісної самодостатньої системи.

Рекомендована література

1. Грабович Г. Гоголь і міф України // Сучасність. - 1994. - Чис. 10. - С. 137-150.

2. Горбач Н. Микола Гоголь: життя і духовна драма генія. - Львів: Каменяр, 2004. - 303 с.

3. Попович М. Микола Гоголь. Роман-ессе. К.: Молодь, 1989. - 205 с.

4. Скринник М.Національна непритомність у художніх наративах М. Гоголя та Г. Квітки-Основ'яненка // Скринник М. Наративні практики української ідентичності: доба Романтизму. - Львів.: Каменяр. - 2007. - 367 с. - С. 229-263.

5. Скромецький О. Гоголь. - Львів: Світ, 1994. - 308 с.

Размещено на Allbest.ru